Загальна характеристика бухгалтерського рах.

Рахунок як принцип бухгалтерського обліку, водно­час являє собою спосіб відображення стану господарсь­кого факту й його змін у процесі господарювання. Кож­ний господарський факт (явище або процес) облікують на окремому рахунку.

Основними елементами бухгалтерського рахунку є кількісні та вартісні характеристики стану господарсь­кого факту та його змін, довідкові характеристики (да­та, зв'язок з іншими рахунками тощо).

Записи виконують на підставі первинних або зведе­них документів у хронологічній послідовності До основ­них належать записи про відкриття рахунку, відображення господарських операцій, замикання та закриття рахунку. Для відображення господарських операцій на рахунках записують збільшення або змен­шення об'єкта обліку та його новий стан. Крім того, вка­зують довідкові дані про господарську операцію, на­приклад дату тощо. В разі замикання рахунку підсумовують записи за ознакою: "+" (збільшення) або "—" (зменшення) та визначають новий остаточний, стан господарського факту (явища або процесу), який обчис­лено на рахунку. Закриття рахунку означає приведення його до нульового стану.

Ієрархічна побудова рахунків. На кожний бухгал­терський факт відкривають окремий рахунок. Таку сис­тему називають системою аналітичних рахунків. Для уп­равління господарством не завжди потрібні такі де­талізовані дані, іноді достатньо загальних показників, що характеризують сукупність господарських фактів. Наприклад, треба знати, яка загальна сума матеріалів або яку суму становлять основні засоби. Для цього дані аналітичних рахунків узагальнюються на окремих, так званих синтетичних рахунках, які відрізняються від аналітичних тільки кількістю об'єктів обліку.

Загальнодержавна побудова системи рахунків. Рахунки бухгалтерського обліку є не тільки джерелом інформації про ведення господарства, а й основним дже­релом контролю за станом господарських фактів та відносинами, які складаються передусім між господарюючими суб'єктами з приводу власності, державою й гос­подарською одиницею з приводу платежів (податків то­що), кредитними установами (банками) при наданні по­зичок господарствам. Крім того, слід мати на увазі, що для самого господарства необхідна певна системати­зація рахунків, яка б давала можливість обгрунтовано контролювати й аналізувати його господарську діяльність, з цією метою в кожній державі керівним фінансовим органом (у більшості випадків це Міністерство фінансів) встановлюється в законодавчому порядку єдиний систематизований перелік синтетичних рахунків. В основу побудови такого переліку-плану рахунків покла­дено економічні ознаки. За діючим у країні планом, синте­тичні рахунки розміщені в системі, яку згруповано в розділи. До окремих синтетичних рахунків, які передбача­ють більшу деталізацію об'єктів, передбачено субрахунки. Кожному синтетичному рахунку і субрахунку крім назви присвоєно певне умовне числове позначення — шифр.

Основні засоби та їх знос.

Основні засоби — це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання в процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких становить більше одного року (або операційного циклу, якщо він триваліший за рік).

За функціональним призначенням розрізняють:

виробничі — основні засоби, що безпосередньо беруть участь у виробничому процесі або сприяють його здійсненню (будови, споруди, силові машини та обладнання, робочі машини та обладнання тощо), що діють у сфері матеріального виробництва;

невиробничі основні засоби, що не беруть безпосередньої або побічної участі у процесі виробництва й призначені в основному для обслуговування комунальних і культурно-побутових потреб трудящих (будови, споруди, обладнання, машини, апарати тощо), які використовуються у невиробничій сфері України з різними формами власності

За галузевою ознакою основні засоби поділяються: на: промислові, будівельні, сільськогосподарські, транспортні, зв'язку тощо.

За використанням основні засоби поділяються на діючі (всі основні засоби, що використовуються у господарстві), недіючі (ті; що не використовуються у даний період часу у зв'язку з тимчасовою консервацією підприємств або окремих цехів), запасні (різне устаткування, що знаходиться в резерві й призначене для зміни об'єктів основних засобів, що вибули або ремонтуються).

Класифікація основних засобів поділяється на такі групи:

група І - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, у тому числі житлові будинки та їх частини (квартири і місця загального користування);

група 2 - автомобільний транспорт і вузли (запасні частини) до нього, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичної обробки інформації, Інформаційні системи, телефони, мікрофони і рації, інше конторське (офісне) обладнання, пристрої та приладдя до них;

група 3 — інші основні засоби, що не увійшли до груп 1 і 2, включаючи сільськогосподарські машини і знаряддя, робочу й продуктивну худобу та багаторічні насадження.

Первісна вартість - історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів.

Переоцінена вартість - вартість необоротних активів після їх переоцінки.

Залишкова вартість - різниця між первісною (переоціненою) вартістю та сумою зносу основних засобів.

Справедлива вартість - ринкова вартість, визначена шляхом експертної оцінки, яку, як правило, визначають професійні оцінювачі.

Вартість, яка амортизується, - первісна або переоцінена вартість необоротних активів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості.

Ліквідаційна вартість — сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов'язаних з продажем (ліквідацією).

Придбані (створені) основні засоби зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю. Одиницею обліку основних засобів є об'єкт основних засобів.

Як уже було сказано, розрізняють два види зносу основних фон­дів— фізичний і моральний.

Фізичний знос — це поступова втрата основними фондами спо­живної вартості в процесі експлуатації, тобто суто матеріальний знос їх окремих елементів.

Моральний знос — це знос основних фондів унаслідок створення нових, більш прогресивних і економічно ефективних машин та устаткування.

Амортизація — це процес поступового перенесення вартості ос­новних виробничих фондів і нематеріальних активів з урахуванням витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення згідно з нор­мами амортизаційних відрахувань, установленими законодавчими актами. Амортизаційні відрахування включаються до складу вало­вих витрат виробництва й обігу, що беруться для обчислення оподат­ковуваного прибутку.

Згідно з чинним законодавством України норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на кінець звітного періоду в таких розмірах.

На календарний рік	На квартал
Група 1 — 5% Група 2 — 25% Група 3 — 15%	Група 1 — 1,25% (5:4) Група 2 — 6,25% (25:4) Група З — 3,75% (15:4)

Амортизація окремого об'єкта основних фондів групи 1 провади­ться до досягнення балансовою вартістю такого об'єкта ста неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян. Тоді залишкову вартість об'єкта відносять до валових витрат за результатами відповідного по­даткового періоду, а надалі вартість об'єкта вважається нульовою.

Амортизація основних фондів групи 2 і 3 провадиться до досяг­нення балансовою вартістю групи нульового значення.