• 4•Енциклопедіядляфахівцівсоціальноїсфери

та соціальної педагогіки як науки, практики та навчальної дисципліни. Виданняпід- готовлено з урахування положень Державних стандартів підготовки спеціалістів за спеціальністю «Соціальна педагогіка» та «Соціальна робота». Це й обумовило його структурнупобудову.Видання має чітки визначені розділи, що розкривають теоретико-методологічні основи соціальної / соціально-педагогічної роботи, зміст і напрями, основи соціальної політики, правові, психологічні, соціокультурні осно- висоціальної/соціально-педагогічноїроботи,інституції,щоздійснюютьроботувсо- ціальній сфері, висвітлює технології та інновації. Саме такий підхід дає можливість визначити як загальне, та й специфічне в розвитку наукових засад та практичномуздійсненні соціальної роботи та соціально-педагогічноїдіяльності.

Це стало можливим завдяки тому, що до складу авторського колективу увійшли відомі теоретики української школи соціальної педагогіки, російські колегі, пред- ставники вищих навчальних закладів, які викладають курси для спеціальностей

«Соціальна педагогіка» та «Соціальна робота» протягом тривалого періоду часу, та практики соціальної сфери, що мають значний досвід в організації соціальної / соціально-педагогічноїроботиусоціальнійсфері.

Підготовлене видання є енциклопедичним довідником для фахівців соціальної сфери. Воно буде корисним й тим, хто опановує професії соціального педагога та со- ціального працівника.

Авторський колектив

Теоретико-методологічні основисоціальної / соціально-педагогічної роботи

• 6 • Енциклопедія для фахівців соціальної сфери

АБІЛІТАЦІЯ(лат.abilitatio; відлат.habilis — зручний, пристосувальний) — комплекс заходів(послуг),спрямованихнаформуванняновихіпідсиленнявжеіснуючихресур-сівсоціального,психічноготафізичногорозвиткудитиниабосім’ї.А.всоціально-педагогічнійдіяльності—цесистемазаходів,спрямованихнаопануваннязнаньінавичок,необхіднихдлянезалежногопроживанняособистостівсоціальномусередо- вищі: усвідомлення своїх можливостей та обмежень, соціальних ролей, розуміння правтаобов’язків,умінняздійснюватисамообслуговування.Терміннайчастішевико- ристовуютьстосовнодитинизособливимипотребами,атакожсім’ї,яказнаходиться вкризовійситуації.Йдетьсяпророзвитокудитинитихфункційіздібностей,яківнор- мі з’являються без спеціальних зусиль оточуючих, а в дитини з проблемамиможуть виникатитількиврезультатіспрямованоїроботиспеціалістів,щопоєднуєпедагогіч- ні,психологічні,юридичні,медичні,технічні,соціальнізасоби.Цейпроцеспередба- чаєнавчаннядитинизобмеженимиможливостямиосновнимсоціальнимнавичкам, пристосуванняпобутовихумовдопотребдитини,педагогічнукорекціюзметоюви- робленнятапідтримкинавичокавтономногопроживання,стереотипівбезпечноїпо- ведінки, опанування навичок захисту власних прав та інтересів, отримання навичок самоаналізутапозитивногосприйняттясебейоточуючих.

Літ.:Соціальнаробота:Короткийенциклопедичнийсловник.—К.:ДЦССМ,2002.—536с.;Словарьпосоциальнойпедагогике/Авт.-сост.Л.В.Мардахаев.—М.:Академия,2002.—368с.;Словарь-справочникпосоциальнойработе/Подред.Е.И.Холостовой.—М.:Юристъ,1997.—424с.;Словник-довідникдлясоціальнихпедагогівтасоціальнихпрацівників/Зазаг.ред.А.Й.Капської,І.М.Пінчук,С.В.Толстоухової.—К.:УДЦССМ,2000.—260с.

Харченко С. Я.

АДАПТАЦІЯ(лат.adapto—пристосовую)—процесвзаємодіїживихорганізмівтаоточуючогосередовища,якийпризводитьдопристосуванняїхдоумовжиттєдіяльно- сті.ЦепоняттявиникловХІХст.іспочаткувикористовувалосялишевбіології.Пізніше воносталозастосовуватисянелишедожиттєдіяльностіорганізмів,алейдоособисто- стітаколективноїповедінки.

УсоціальнійпсихологіїА.визначаютьякпристосуванняіндивідадогруповихнормівласнесоціальноїгрупи.ПсихологічнаА.особистостівсуспільствівідбуваєтьсяза-вдякитакимпсихологічниммеханізмам,якрефлексія,ідентифікація,емпатія,прийомсоціальногозворотньогозв’язкутощо.СоціальнаА.—процеспристосуванняіндивіда доумовсоціальногосередовища,формуванняадекватноїсистемистосунківізсоціаль- нимиоб’єктами,інтеграціяособистостівсоціальнігрупи,діяльністьщодоосвоєнняста- більнихсоціальнихумов,прийняттянорміцінностейновогосоціальногосередовища. ПсихологічнатасоціальнаА.знаходятьсяувзаємозалежності.БезпсихологічноїА.,щоспонукаєлюдинудоадаптивноїдіяльності,яканемовби«даєстарт»соціальнійА.,остан-

нябулабпростонеможливою.НахарактерірозвиткусоціальноїА.позначаютьсяіндиві- дуальніпсихічніознакиособистості(мислення,увага,пам’ять,почуття);характеристики темпераменту (інтенсивність, темпреакцій, ригідність, пластичність); рисихарактеруособистості(цікавість,відповідальність,комунікабельність,працелюбністьчиледар- ство).ПротенеможнапереоцінювативпливпсихікинасоціальнуА.людини,оскількипричини,щопороджуютьсоціальнуА.тавизначаютьїїсуть,лежатьусоціальнійсфері.

ПроцессоціальноїА.безперервний,зважаючинате,щовнавколишньомусередо- вищі постійно відбуваються зміни соціальної дійсності, які, безперечно,потребують нових способів пристосування індивіда. СоціальнаА. здійснюється з різною мірою інтенсивності.Періодипідвищеноїадаптивноїінтенсивностіможнаспіввіднестизпо- жвавленнямсоціальноїдіяльностісуспільства,інавпаки,уповільненняявищсоціаль- ноїтрансформаціїзменшуютьінтенсивністьсоціальногопристосуванняіндивіда.

СоціальнаА.особистості—цеатрибутивнавластивістьсуб’єктівсоціальноїжиттє- діяльності,щореалізуєтьсяшляхомінтерпретаціївнутрішніхізовнішніхінформацій- нихмоделейсоціальногобуттязпоглядуїхньоївідповідностіадаптивнимустановкам, якінесуперечатьрозуміннюоточуючоїдійсностітабули:а)цілеспрямованосформо- ванізовні;б)стихійнозасвоєнівпроцесісоціалізації;в)відкритісамостійно.

РезультатомсоціальноїА.єадаптованістьособистості—ступіньїїпристосу-ваннядоумовжиттяідіяльності.Адаптованістьможебути:внутрішньою,щовияв- ляєтьсяуформіперебудовифункціональнихструктурісистемособистостіприпевній трансформаціїсередовищаїїжиттяідіяльності(уцьомувипадкузовнішніформипо- ведінкийдіяльностіособистостізмінюютьсявідповіднодозовнішніхвимогсередови- ща—тобтовідбуваєтьсяповна,генералізованаА.особистості);зовнішньою(поведін- ковою,пристосувальною),колиособистістьвнутрішньозмістовнонеперебудовується ізберігаєсебе,своюсамостійність(урезультатімаємісцеінструментальнаА.особи- стості);змішаною, при якій особистість частково перебудовується іпідлаштовується досередовища,йогоцінностей,норміводночасзберігаєсвоєЯ,своюсамостійність.

Будь-якаА., у тому числі й соціальна,— це складова соціалізуючого процесу, якунеобхіднорозглядативдіалектичнійєдностідвохдіяльностей:зовнішньої—матеріально-духовної, яка спрямована переважно на зміну умов зовнішнього сере- довища,тавнутрішньої—суб’єктивно-психічної,спрямованої,першзавсе,напере- творення внутрішнього світу суб’єкта.Томуважливий компонент соціальноїА. — це узгодженістьоцінок,особистихможливостейіпрагненьіндивідазцілямитацінностя-ми соціальногосередовища.

ЗначнурольупроцесісоціальноїА.відіграєадаптаційнийпотенціаллюдини. Церівеньможливостейособистостівходитивновіумовисоціальногосередови-ща, а також у ті, що постійно змінюються. Він пов’язаний з адаптивною підготовкою особистості,тобтотимивміннямитанавичкамипристосування,якихіндивіднабуває впроцесіжиттєдіяльності.

СоціальнаА.можездійснюватисяуформіакомодації(повногопідпорядкуванняви- могамсередовищабезїхньогокритичногоаналізу),конформізму(вимушеногопідпо- рядкуваннявимогамсередовища)іасиміляції(свідомогойдобровільногоприйняття норміцінностейсередовищанаосновіособистісноїсолідарностізними).

РозрізняютьактивнутапасивнуА.УпроцесіактивноїА.індивідпрагнеенергійно взаємодіяти з середовищем, впливати на його розвиток і зміни, долати труднощі й перешкоди,удосконалюватисуспільніпроцеси.ПрипасивнійА.індивіднепрагнедо

зміноточуючоїдійсності,пасивнореагуєнаіснуючінорми,оцінки,способидіяльності, слабомобілізуєбіологічнітапсихологічніресурсидляпристосуваннявсоціальному середовищі.Черезцепризустрічііндивідазпевнимиоб’єктивнимитруднощами,хво- робами,екстремальнимиситуаціямиякрезультатнизькоїА.можеформуватисясоці- альнадезадаптація,щовиявляєтьсяврізнихформахдевіантноїповедінки.

Літ.:БезпалькоО.В.Соціальнапедагогікавсхемахітаблицях.—К.:Центрнавчальноїлітера- тури,2003.—138с.;РоммМ.В.Адаптацияличностивсоциуме:теоретико-методологический аспект:Монография.—Новосибирск:Наука,2002.—275с.;РозумС.И.Психологиясоциализа- цииисоциальнойадаптациичеловека.—СПб.:Речь,2006.—356с.;Соціальнаробота:Корот- кийенциклопедичнийсловник.—К.:ДЦССМ,2002.—536с.;КрыськоВ.Г.Словарь-справочник посоциальнойпсихологии.—Спб.:Питер,2003.—416с.

Безпалько О. В.

АДИКЦІЯ(англ. аddiction — схильність, пагубна звичка, пристрасть) — у загальномурозуміннізалежність—це прагнення покластися на когось чи щось з метоюотримання задоволення або адаптації,залежність від деяких предметів,ре-човинчивидівдіяльності.Залежністьподіляютьнанормальнутанадмірну.Усілюди маютьвродженусхильністьдоформуваннязалежностівідтакихжиттєвонеобхідних об’єктів,якповітря,вода,їжа.Більшістьлюдейпротягомжиттямаютьстійкуздорову прихильністьдобатьків,друзів,дружини,чоловіка.Схильністьдонадмірноїзалежно- стіпороджуєзалежнуповедінку,тіснопов’язануякзізловживаннямособистістюки- мосьабочимось,такізпорушеннямїїпотреб.Усучаснійлітературі,говорячипроза-лежну поведінку, часто використовують термін«адиктивна поведінка», уведений В.Міллеромдлявизначеннязловживаннярізнимиречовинами,якізмінюютьпсихіч- ний стан, включаючи алкоголь, наркотики й тютюн, до того, як від них сформується фізичназалежність.Перевагатерміна«адиктивнаповедінка»полягаєвйогоінтернаці- ональнійтранскрипції,атакожуможливостіідентифікуватиособистістьзподібнимизвичками як «адикта» або «адиктивнуособистість».

Значний внесок у вивчення адиктивної поведінки внесли зарубіжні(Р.Браун,Х.Мілкман, С.Сандервірт, Д.Пайнз) і російські (О.Личко, В.Битенський, Ц.Королен- ко,А.Єгоров,Є.Змановська,В.Рибаков,В.Менделевич,А.Худяков)дослідники.Зараз вУкраїніпроблемиадиктивноїповедінкидосліджуютьН.Максимова,С.Толстоухова,Н.Пихтіна,Г.Золотоватаінші.

Залежна (адиктивна) поведінка має багато різновидів, диференційованих переваж-но за об’єктомА. У реальному житті більш поширені такі об’єкти залежності: а) пси- хоактивніречовини(легальнійнелегальнінаркотики),б)їжа,в)гра;г)секс;ґ)релігія тарелігійнікульти.Відповіднодоназванихоб’єктівЄ.Змановськавиділяєтакіформи залежноїповедінки:а)хімічназалежність(куріння,алкоголь,залежністьвідліків,нар- команія,токсикоманія);б)порушенняхарчовоїповедінки(переїдання,голодування, відмовавідїжі);в)гемблінг—ігровазалежність(азартніігри,комп’ютерназалежність);г)сексуальніА.(зоофілія,фетишизм,пігмаліонізм,трансвестизм,ексгібіціонізм,вуайє- ризм,некрофілія,садомазохізм);ґ)релігійнадеструктивнаповедінка(релігійнийфа- натизм,залученістьдосекти).

Вибірособистістюконкретногооб’єктазалежностівизначаєтьсяйогоспецифічним впливомнаорганізмлюдини.Людимаютьіндивідуальнусхильністьдотихчиіншихоб’єктівА.

Популярністьалкоголюпов’язанаізширокимспектромйогодії:вінможезоднако- вимуспіхомвикористовуватисядлязбудження,зігрівання,розслаблення,лікування простуднихзахворювань,підвищеннявпевненостійрозкутості.

РізніформиА.маютьтенденціюсполучатисяабопереходитиоднаводну,щодово- дитьєдністьмеханізмівїхфункціонування.Наприклад,курецьізбагаторічнимстажем можевідчуватипостійнебажанняїсти,коливідмовляєтьсявідцигарок,алюдина,за- лежнавідважкихнаркотиків,для«підтримкиремісії»переходитьнавживаннялегкихнаркотиків абоалкоголю.

Форми адиктивної поведінки мають принципово схожі психологічні механізми.

У зв’язку із цим виділяють такі загальні ознаки адиктивної поведінки:

1. Залежнаповедінкавиявляєтьсявстійкомупрагненніособистостідозмінипси- хофізичногостану.Будь-якийоб’єктзалежності(алкоголь,наркотик,гратаін.)дозво- ляєадиктувипробовуватизначущідляньогопереживання,доякихвінпрагне,аленеможе досягтисамостійно.

2. ФормуванняА.супроводжуєзниженняконтролюособистостінадпрагненнямдо об’єктазалежності.Цепрагненняособистістьпереживаєякімпульсивно-категоричне, непереборне,ненасичуване.Зовнішньоцеможевиглядатиякборотьбаізсамимсо-бою,ачастіше—яквтратасамоконтролюспочаткунадсвоєюповедінкою,апотімінад своїмжиттям.

3. Адиктивнаповедінка—безперервнийпроцесформуванняйрозвиткузалежно- сті.А.нерідкомаєнешкідливийпочаток,індивідуальнийперебігізпосиленнямзалеж- ності тарезультат.

4. Циклічність залежної поведінки має фази: наявність внутрішньої готовності до адитивної поведінки; посилення бажання та напруги; очікування й активний пошук об’єктаА.;отриманняоб’єктайдосягненняспецифічнихпереживань;розслаблення; стадіявідносногоспокою(ремісія).

5. Адиктивнаповедінканеобов’язковопризводитьдозахворюванняабосмер-ті,алезакономірновикликаєміжособистіснізмінитасоціальнудезадаптацію.Ви-являються типові соціально-психологічні зміни,якісупроводжують формуванняА.Первиннезначеннямаєформуванняадиктивноїустановки—сукупностіког-нітивних, емоційнихіповедінкових особливостей,якістворюють адиктивнестав- леннядожиття.

Адиктивнаустановкаполягаєвпоявінадцінногоемоційногоставленнядооб’єктаА.(наприклад,утурботіпропостійнийзапассигарет,алкоголю,наркотиків);інтелекту-альному виправданніА.: «усі курять», «алкоголь знімає стрес»; формуванні «мисленнязабажанням»,унаслідокчогознижуєтьсякритичністьдонегативнихнаслідківадик- тивноїповедінкитаадиктивногооточення(«усенормально»,«яможусебеконтролю- вати»,«наркомани,алкоголіки—хорошілюди»);розвиткунедовіридовсіхінших,зо- кремайдоспеціалістів,якінамагаютьсянадатиадиктумедико-соціальнудопомогу; прояві анозогнозії — заперечення хвороби або її тяжкості («я не алкоголік», «якщозахочу,кину пити»). Адиктивна установка неминуче призводить до того, що об’єкт залежності стає метою існування, а вживання — способом життя. Життєвий простір звуженодоситуаціїотриманняоб’єкта,минуліморальніцінності,інтереси,відноси- ниперестаютьбутизначущими.Бажання«злитися»зоб’єктомнастількидомінує,що людиназдатнаподолатибудь-якіперешкодинашляхудонього,виявляючинеабияку винахідливістьізавзятість,брехнястаєнезміннимсупутникомадиктивноїповедінки.

Критичністьдосебеісвоєїповедінкисуттєвознижується,поведінкастаєзахисно-агресивною, наростають ознаки соціальноїдезадаптації.

Визначають такі психологічні особливості осіб з адиктивними формамиповедінки(Б.Сегал):зниженапереносимістьтруднощівповсякденногожиття,поруч ізгарноюпереносимістюкризовихситуацій;прихованийкомплекснеповноцінностіі зовнішнійпроявпереваги;зовнішнясоціабельність,поєднаназістрахомпередстій- кими емоційними контактами; бажання казати неправду; прагнення звинувачувати інших,знаючи,щовониневинні;схильністьуникативідповідальностівприйняттірі-шень; стереотипність, повторюваність поведінки; залежність;тривожність.

А.нещоіншеякбагаторівневийрозлад,фіксованийнавикористанніякого-небудь об’єктазметоюкомпенсаціїемоційногодисбалансутаміжособистіснихвідносин,які незадовольняютьлюдину.Цевиявляєтьсяврізнихформах,становитьсерйознусоці- альнупроблемуйрегулюєтьсяпереважноморальнимитамедичниминормами.

Літ.:ЕгоровА.Ю.Нейропсихологиядевиантногоповедения.—СПб.:Речь,2006.—224с.;ЗмановскаяЕ.В.Девиантология:(Психологияотклоняющегосяповедения):учебноепособие длястудентоввузов.—М.:Академия,2008.—288с.;ЗмановскаяЕ.В.Девиантноеповедение личностиигруппы:Учебноепособие/Е.ВЗмановская,В.Ю.Рыбников—СПб.:Питер,2010.— 352с.;МенделевичВ.Д.Психологиядевиантногоповедения:учебноепособие.—СПб.:Речь, 2008.—445с.;ФедосенкоЕ.В.Помощьподростку:полноепрактическоеруководстводляпси- хологов,педагоговиродителей.—СПб.:Речь,2009.—320с.

Песоцька О. П.

АКСІОЛОГІЯ(грец.axia—цінністьіlogos—вчення)—філософськадисципліна,якадосліджує цінності як смислотворчі засади людського буття, що задають направле- ність і вмотивованість діяльності та вчинкам людини. Перше розгорнуте вченняпроцінностірозробиливсерединіХІХст.німецькийфілософР.ЛотцеійогоученьВ.Він-дельбанд.СамтермінА.бувуведенийунауковийобігфранцузькимфілософомП.Лапі в1902р.Насучасномуетапіаксіологічніпитанняєпредметомвсебічногоґрунтовно-горозглядуйаналізубагатьохученихурізнихсферахнауки(В.Бакіров,В.Блюмкін,П.Ігнатенко,М.Каган,А.Кірьякова,Н.Кузнєцов,А.Миронов,А.Павліченко,С.П’янзін, М.Розов,Л.Столовичтаін.).

Аксіологічна проблематика розроблялась ще античними філософами Платоном, Аристотелем,яківважали,щоорієнтиромдлясистемицінностейєідеявищогоБлага. Вепохусередньовіччяпідвпливомметафізичнихустановокхристиянства,якізатвер- дились у свідомості й поведінці людей, кардинально змінювались і ціннісні уявлен- ня та орієнтації. Найвищою й абсолютною цінністю стають слова і доля ІсусаХриста, який був персоніфікованим ідеалом божественної мудрості, незбагненної за своєю суттюіздатноїтворитибуття.УХVІ—ХІХст.формуєтьсяноваметафізичнапарадигма, уцентріякоїопиняєтьсявженеБог,асамалюдина.Віднинінапершийпланвиходить віравнауку,аневкосмічнусправедливістьабобожественнуприреченість,надіянасилузнання,аненамудрістьгеніячимилістьБога.Концептуальнійструктурніпе-ретворення в метафізиці, яка займалась обґрунтуванням цінностей, започаткувалиХ.Вольф,І.Кант,спробупереосмислитиметафізикутаїїскладовіробилиГ.Гегель,І.Фіхте,Ф.Шеллінг,Л.Фейєрбах,А.Шопенгауер,К.Маркс.Теоретичнітрансформації призвелидотого,щонапочаткуХХст.сферацінностейвиокремлюєтьсявсамостійну царину,якавідрізняєтьсявідсфербуттяйпізнання.

ОднієюзнайбільшважливихпроблемА.,щозароджувалась,сталапроблемаспів- відношеннясамогофеноменацінностізйогопідставою(джерелом).Узалежностівід вирішенняозначеноїпроблемисформувалисяосновнітипивченьпроцінності:

1. Аксіологічнийпсихологізм(В.Вундт,Ф.Брентано,А.Мейнонг)—джереломцін- ностейвважаєтьсясуб’єктивнийсвітлюдини:їїцілі,почуття,воля,потребийустанов- ки,асамацінністьрозумієтьсяякбудь-якийзначущийдлялюдинипредмет.Слабкою стороноюаксіологічногопсихологізмубуланевирішеністьпитанняпрозагальнозна-чущі (об’єктивні)цінності.

2. Аксіологічнийнормативізм(М.Вебер,В.Дільтей,О.Шпенглер)—джерелоцінно- стейвбачаєтьсявсоціокультурнійжиттєдіяльностілюдства,асаміцінностіототожню- ютьсязнормами,правилами,оцінкамийнормативнимипереконаннями,якііснуютьусуспільствінапевномуетапійогорозвитку.Представникицьоговченнятакожзі-ткнулисязтруднощами(співвідношеннявищогойнижчого,загальногойодиничного, історичназастарілістьнормативності).

3. Аксіологічнийтрансценденталізм(Г.Лотце,В.Віндельбанд,Г.Ріккерт)—джерело цінностейусвідомлюєтьсянарівнієдностікультури,щоісторичносклалася,зїїзагаль- нозначущимипередумовамийунікальнимихарактеристиками.Цінностіпритакому розуміннірозглядаютьсяяксистемазагальнихпринципів,безумовнихнорм,ідеалів, якіпідносятьсянетількинадодиничнимиподіямитанормами,айнадбуттямуціло-му.Вонинеєніоб’єктивними,нісуб’єктивними,аєтрансцендентальними,тобтоісну- ютьякідеальні,«чисті»сутностійорієнтуютьлюдейнадосягненнявищихцілей.При такомупідходісферацінностейстаєраціональнонезбагненноютамістичною.

4. Аксіологічнийонтологізм(М.Шеллер,Н.Гартман)—формуєтьсявконтекстікри- тичногоставленнядотрьохпопередніхконцептуальнихпозицій.Цевченнявідрізняє неприйняттямістикийспіритуалізму,перехідвід«вертикального»баченняціннісного світудо«горизонтального».Пошукєдиногоблага,абсолютнихідеаліввизнаєтьсябез- перспективним,аорієнтиромдляобґрунтуваннясистемицінностейстаєповсякденне буттяіндивідівусвіті.Важливимихарактеристикамиаксіологічноїпарадигмистають плюралізміпроективність.

Насучасномуетапіформуєтьсяновийпідхіддопроблемицінностей,новааксіоло- гічнаконцепція,якаодержаланазву«конструктивнааксіологія».Доситьглибокеоб- ґрунтуванняконструктивногоставленнядоцінностейзробивМ.Розов.Найогодумку, сьогоднілюдствопочинаєусвідомлювати,щоєдиноїдлявсіх,незмінноїсистемицін- ностейнеіснує,ітомувченняпровічну,незмінну,об’єктивнуієрархіюцінностей,яке розробляєтьсякласичноюфілософськоюаксіологією,неадекватнеситуаціївсучасно- мусвіті.Людствовступаєвновуісторичнуепоху,уякійнеможливатотальнаперемога тих чи інших ідей і яка потребує ціннісної свідомості як особливої глобальної етики. Самецінніснасвідомістьєширокимігнучкимпросторомдлядіалогурізнихсвітогля- дів,культурітрадицій,вонамаксимальноплюралістичнаусферірелігійних,соціаль- них,культурних,національнихтаіншихцінностейієрезультатомкомпромісу.

УсучаснихумовахіснуєзагальноцивілізаційнезамовленнянаконструктивнуА.,якаб займаласькритикою,корекцієюйконструюваннямцінніснихзасадспособужиттяйсо-ціальнихрішень.Проблемаформуванняціннісноїсвідомостілюдейповиннастатиод-нієюзнайбільшважливихіпріоритетнихдлясистемиосвітийвихованняпідростаючихпоколінь.Самевпроцесіосвітийвихованняможутьбутистворенісприятливіумовидляформування людини, спроможної дораціональногоосвоєння сферицінностей.

ВА.такожіснуютьрізніточкизорущодовизначенняпровіднихаксіологічнихкате- горійі,першзавсе,категорії«цінність».Найбільшпоширенимунауковихдосліджен- няхєрозумінняцінностіякзначущостіпредметівіявищнавколишньогосвітудлялю- дини,їхздатностізадовольнятиїїматеріальнійдуховніпотреби.Прицьомуцінність як значущість виявляється в момент взаємодії суб’єкта та об’єкта. Інший варіант ви- значенняпередбачаєрозглядцінностейуякостівищихсуспільнихідеалів.Зцієїточки зоруцінністьвжеєнезасіб,амета,належне,те,щоповиннебути.Зпотребамилюдей цінності-ідеали пов’язані лише генетично. Прибічники третього підходу об’єднують двапопереднійрозглядаютьцінністьякзначущістьіідеалодночасно.

ПредметомособливоїувагиА.єпроблемакласифікаціїцінностей.Відомоюйроз- повсюдженоюєтрадиційнакласифікація,згіднозякоюцінностіподіляютьсянамате- ріальні,щоіснуютьуформіречей(одяг,продуктихарчування,техніка,картинитощо) ідуховні(моральні,релігійні,художні,політичні).Матеріальніцінності,якіінодінази- ваютьблагами,задовольняютьтілеснебуттялюдини,духовніжроблятьбуттялюдини людським,гарантуютьїїіснуванняякдуховноїістоти.Нажаль,такерозділенняневра- ховуєтого,щовпродуктахлюдськоїдіяльностіматеріальнеідуховневзаємопов’язані іїхнеможливочіткороз’єднувати.

Обґрунтовується й певна ієрархія цінностей, тобто серед усіх цінностейвиокрем- люютьпровідніізалежнівідних.Зоглядунацевиокремлюютьцінності-цілі,якієнай- загальнішимижиттєвимиорієнтирами,іцінності-засоби,щовтілюютьусобіпевнуси- туативнумету.Цінності-цілітацінності-засобимаютьузгоджуватисяміжсобою.

ОстаннімчасомрозвиваєтьсятакзванаприкладнаА.,якаобґрунтовуєвикористан- няпоняття«цінність»практичноувсіхсферахлюдськогопізнанняйдіяльності,утому числіівсоціальнійроботі.Відусвідомленняйрозумінняфахівцямиаксіологічнихас- пектівсоціальноїроботибагатовчомузалежитьїїефективність.

Літ.:Бакиров В. С. Ценностное сознание и активизация человеческого фактора.— Харьков: Вища школа, 1988.— 150 с.; Каган М. С. Философская теория ценности.— СПб.: Петрополис,1997.—205с.;КузнецовН.С.Человек:потребностииценности.ЗакончитсялиспорИисусаХристасВеликимИнквизитором?—Свердловск:Урал.ун-т,1992.—152с.;РозовН.С.Ценнос- тивпроблемноммире:философскиеоснованияисоциальныеприложенияконструктивной аксиологии.—Новосибирск:Новосибирскийун-т,1998.—292с.;ШохинВ.К.Классическаяфи- лософияценностей:предыстория,проблемы,результаты//АльфаиОмега.—М.,1998.—№4(18).— С.283–308.

Ваховський Л. Ц.

АЛЬТРУЇЗМ(фр.аltuisme,злат.alter—інший)—безкорисливепрагненнядодіяль-ностінаблагоінших,напротивагуегоїзму.Якправило,поняттяА.використовується длявизначеннявластивостіособистостіжертвуватисвоїмивигодамизарадизагаль-ногоблага.

ТермінА. було запроваджено Огюстом Контом для пояснення інтеграції соціаль-нихелементівусистемі.УтеоріїО.КонтаА.визначаєтьсяяксамостверджувальнатурбота про благо інших, яка не обов’язково супроводжується втратами дляальтру-їста,узв’язкуізчимнимбувуведенийпринцип«revilepouroutrе»—житидляінших. УцентріпоняттяА.знаходитьсяідеябезкорисливостійнепрагматичноорієнтованої діяльностілюдини,щонепередбачаєвинагороди.Унауковомудоробкубагатьохмис- лителів(Ж.-Ж.Руссо,Й.Гете,Л.Толстой,Е.Фромм)поняттяА.пов’язуєтьсязформуван-

ням(шляхомвиховання)здатностіособистостіпротистоятивласномуегоїзмузаради інтересівлюдей.Г.СпенсеррозглядавА.якадаптивнуякістьособистості,якавиникає внеївпроцесіприродноїеволюції.УпсихоаналітичнійтеоріїЗ.ФрейдапроявиА.ви- значеніякневротичнакомпенсаціяпотягівпротилежноїспрямованості—первісного егоїзму,якийбуловитіснено.УтеоріїФ.Добржанськогоальтруїстичніпочуттяпрого- лошувалисягенетичнозапрограмованимивкожногоіндивіда.

УХІХ—поч.ХХст.А.критикувавсязбокухристиянськихконцепційморальності.Християнські вчені, переважно православні, вважали, що новоєвропейськийА. не- прийнятнийяктакий,бодогоджаєлюдині,анеБоговійвиконаннюйогозаповідей.А.заперечувавсяМ.Бердяєвимяквченнябуржуазно-демократичноїморалі;марксиз- мом—якілюзіятаідеологічнийзасібдлявиправданнякапіталістичноїексплуатації; Ф.Ніцше—яквираження«моралірабів».

Можна простежити кілька підходів до визначення поняттяА.:

1. Психологічний—А.розглядаєтьсяяксистемацінніснихорієнтаційособистості, заякоїцентральниммотивомікритеріємморальноїоцінкиєінтересиіншоїлюдини чиспільноти;прицьомувстановлено,що«відчуттящастя»(задоволеністьсобоюіжит- тям)позитивнокорелюєзальтруїстичнимивчинкамиособистості,щоотрималоназву

«парадоксаА.».

2. Біологічний—окресленняповедінкиорганізму,щозменшуєйогошанси(абож йогопотомства)навиживаннянакористьіншихособинтогосамоговиду.

3. Соціологічний—А.розглядаєтьсяякодинзосновнихмеханізмівпоясненнясо- ціальноїповедінкилюдини;теоріясоціальногообмінупояснюєА.якспрямуваннязбоку «соціальноїекономіки».

4. Соціобіологічний— ставиться питання про філогенетичне коріння самовідда- ноїповедінкиутваринномусвітіабо«родовідА.»;проальтруїстичнустратегіюпове- дінкиособинияктакої,щозабезпечуєвиживаннявсьоговиду.

5. Педагогічний—даєможливістьвизначатиА.якоднузгуманістичнихякостейособистості,щоможебутисформованавпроцесінавчанняйвиховання.

6. Теологічний—виводитьпоняттяА.згріхопадіння,причомунаростаючепочут- тяпровиниспонукаєлюдинудовчиненняальтруїстичнихвчинків.

З поняттямА. тісно пов’язане поняття альтруїстичної поведінки й альтруїстичної діяльності.Альтруїстичноюназиваютьповедінку,спрямованунаблагоіншоїособичи спільноти,непов’язанузякимисьзовнішнімизаохоченнями.Альтруїстичнаповедін- ка,усвоючергу,тіснопов’язаназпросоціальноюповедінкою,якувизначаютьякфор- муповедінки,здійснюваноївінтересахпевногосоціальногооб’єкта(особи,колективу, групи).Альтруїстичнаповедінкаможерозглядатисяякчастковийвиявпросоціальної. Західнатеоріяемпатичногоальтруїзмупояснюєлюдськийальтруїзмутермінахрозді- леногостраждання.Згідноізцієютеорією,мидопомагаємотимлюдям,якіцьогопо- требують, щоб позбавитися від власних страждань, викликаних співпереживанням.Такимчином пов’язуютьсяА. і соціальна емпатія — як механізм соціального сприй- няття(соціальноїперпеції),якийвтілюєемоційнеспівпереживанняіншійлюдині.

Альтруїстичнідіїпов’язанізісоціальниминормами,якідиктуютьособистостіалго- ритмпевноїповедінки,визначеніжиттєвізобов’язання:взаємності,справедливостій соціальноївідповідальності.Нормавзаємностіприцьомуєморальнимкодоміперед- бачає,щолюди,передовсім,виявляютьздатністьдонаданнядопомоги,анезавдання шкоди.Щодонормсправедливості,тонимиперевіряєтьсяблагоібракблагавкож-

номуокремомусоціуміікожномуокремомусоціальномувипадку.Стосовнонорми соціальноївідповідальності,товонапередбачає,щолюди,наділеніальтруїстичними рисами,маютьнадаватидопомогуіншимбезвідноснодоотриманнявинагородичиякоїсьвигоди.

СоціальніхарактеристикиА.даютьможливістьокреслитийпояснитийого,виходя- чизтакихположень:

1. А.єнаслідкомемоційноїреакціїемпатії,якавизначаєтьсяякафективнийзв’язок зіншоюлюдиноютаздатністьприєднуватисядоемоційногожиттяіншоїлюдини,роз-діляючи їїпереживання.

2. А.виникаєвнаслідоквпливунасуб’єктаморальнихнорм,прийнятихусуспіль- стві(увиглядіочікуваньіншихлюдейстосовнойогоможливоїповедінки).

3. А.спонукаєтьсяпевнимиособистісниминормамиувиглядісамоочікуваньсуб’єктаабожзасвоєнихнимсоціальнихнормчицінніснихорієнтацій.

ВиділяютьтриголовнівидиА.:біологічнийА.(неусвідомленевиявленнявродже-ногоінстинктупродовженняроду,соціальнийвиявякогоспостерігаєтьсявтурбо- тіпропотомство);емпатійнийА.(ґрунтуєтьсянасуб’єктивномупочуттісимпатіїтаспівпереживаннядоіншого);моральнийА.(ґрунтуєтьсяназнанніморально-етичних норміправилповедінкитадотриманніїх).

Головними характерними рисамиА. як якості особистості є такі:

1. Цей феномен дає можливість виокремити внутрішній мотиваційний фон люд- ськихвчинків.

2. За допомогоюА. можна виявити спрямованість діяльності особистості та їїмо- ральноїсвідомості,відокремившивипадки,колизапозірноюальтруїстичністюдіїпри- ховуєтьсяпрагненнядокорисливості.

3. А. як емоційний стан дає можливість вносити корективи в емоційно-вольову сферуособистостітахарактеризуватиїї.

Усферісоціальноїроботийсоціально-педагогічноїдіяльностіА.визначаютьякоднузпрофесійнихякостей,якімаютьбутипритаманніпрацівниковісоціальноїсфе- ри,атакожякпринципсоціальноїроботи.

Літ.:Альтруизм//Философскийэнциклопедическийсловарь.—М.:Советскаяэнциклопедия, 1983.—С.21;Соціальнаробота/Соціальнапедагогіка(понятійно-термінологічнийсловник)/ Зазаг.ред.І.Д.Звєрєвої.—К.:Етносфера,1994.—119с.;АнтилоговаЛ.Н.Альтруизмиегороль впрофессиональнойдеятельностисоциальногоработника//СоциальнаяработавСибири/ Отв. ред. Н. И. Морозова.— Кемерово:КГУ,2004.— С. 35–45.; Эфроимсон В. П. Родословная альтруизма(Этикаспозицийэволюционнойгенетикичеловека)[Электроннийресурс]/ViVOS VOCO!—ЗОВУЖИВЫХ!—Режимдоступа:www/URL:http://vivovoco.rsl.ru/VV/PAPERS/ECCE/VV_EH12W.HTM—[б.д.]—Загл.сэкрана.НемовР.С.,АлтунинаИ.Р.Социальнаяпсихология: учебноепособие.—СПб:Питер,2008.—427с.

Сейко Н. А.

АНДРАГОГІКА(грец.άνρός—дорослалюдинаіάγωγή—керівництво,вихован-ня) —віковата педагогічнагалузьпсихолого-педагогічнихдослідженьтеоретичнихі практичнихпроблемосвітиівихованнядорослихлюдей.Успеціальнійлітературівико-ристовуютьсятакожсинонімічнідоА.терміни:«педагогікадорослих»,«фаховеудоско-налення»таін. ВживаннятермінуА. для назвиособливогорозділупедагогікинімецькимісториком освітиК.Каппом у книзі пропедагогічні погляди Платона(1833) викликало

заперечення Й.Гербарта,щовбачавутакому визначеніА. небезпеку «узаконення ві-чногонеповноліття».НаприкінціХІХст.специфічністьпедагогічнихзнань,пов’язаних ізпроблематикою освітидорослих,булавизнана впедагогічній теорії,незалежновідтермінологічногооформлення.СистематизаціяА.припадаєнаІІпол.ХХст.,колизна- чнорозшириласьсфераформальноїйнеформальноїосвітидорослих,якапотребува-ласпеціальнихдослідженьвінтересахпідвищенняефективностінавчальногопроцесу,осмисленнятрадиційноїпедагогічноїпроблематикиусвітліідейбезперервноїосвіти. ЗначнихмасштабівнабулидослідженнязА.вНімеччині:Г.Гротгоф,Ф.Пьоггелер,І.Вірт,атакожу Нідерландах, Бельгії, Швейцарії, Югославії, Польщі,Угорщині,ВеликійБританії,Росії,Естонії,Чехії.Напочатку80-хрр.ХХст.андрагогічнідослідженняактивізувалися вКитаї.ОднимзпершихтеоретиківукраїнськоїА.бувМ.Галущинський,якийдослідив цілійметодивихованнянароду,значеннянародноїосвітийнаціональноговиховання,місію«Просвіти» таіншихкультурно-освітніх товариству цьому процесі. М.Галущин-ський здійснювавнавчаннядиректорів середніх шкіл, заснував вищізагальноосвітнікурсидлядорослихселян,проводивпросвітницькуроботу,якасприялаформуванню громадськихдіячівсередширокихверствнаселення.Крімпрактичноїпросвітницькоїдіяльності,якабулазнанайпоширенавУкраїніздавніхчасів,М.Галущинськийдослідив ірозкривособливостінавчаннядорослих(«Народнаосвітайвихованнянароду.Мето-диіцілі»,«Учителінародноїосвіти»),вивчавзакономірностідуховно-інтелектуальногосамовдосконалення носіїв і творцівфаховихзнань(«Культурноосвітні анкетипред- ставників українськоїінтелігенціїу Львові»).ЗначнихуспіхівдосяглавандрагогічнійдіяльностіХ.Алчевська.З1946р.вЯґеллонськомууніверситеті(м.Краків,Польща)дієкафедрапросвітиікультуридорослих,заснованапедагогомМ.Семенськиміпсихоло- гомФ.Хенріком,тадосліднийпідрозділсуспільноїпедагогікитаандрагогікиПедагогіч-ногоінститутуцьогоуніверситету.Напочатку70-хрр.ХХст.термін«андрагогіка»бувуведенийдонауковогообігууСШАвикладачемБостонськогоуніверситетуМалколмом Ноулзом,якийу1970роціопублікувавкнигу«Андрагогікапротипедагогіки»,ав1973

—«Дорослийучень.Забутий—покинутий»,щомістиливикладйоготеоріїнавчаннядо- рослих.УколишньомуСРСРвласнеандрагогічнідослідженнянепроводились.ВУкра-їнітермінА.зберігсязавдяки вживаннюйогоукраїнськимипедагогамиВ. З.Смалем, С.У.Гончаренком.Вукраїнськійпедагогічнійкультурінайближчимидоньогоєпоняттяпросвіти,якомупритаманнеширокезначенняпроцесу,ступеняйсукупностісуспільно-національногосамоусвідомлення.Звідсивипливаєрозумінняпросвітництваякпоши- реннякультурисеред усіх дорослихлюдей,які об’єднуються засобами цієїкультуривсуспільство.Узв’язкуізцимцілкомдоречнимєметодологічнийпідхід,щорозглядаєпедагогікуяктеоріюіметодикуосвіти,якаєпрактикоюзастосуванняпедагогічнихза-кономірностей,аА.яктеоріюіметодикупросвіти,щоєпрактикоюособистісногозрос-таннядорослих, об’єднанихдуховно-інтелектуальною культурою власногонароду.Ненастанненауковевиробленняідеалівфаховоїдосконалості,щовтілюєтьсяукваліфі- каційнихстандартахякстадіяхнабуттявідповідноїфаховоївисоти,сприяєпереходудосистемноговивищенняфаховоїкваліфікаціїспеціалістів.

А.покликаназ’ясовуватипсихолого-педагогічнізакономірності,соціальнійпсихологіч-нічинникиефективностіосвіти,навчаннятавихованнядорослих,розроблятиметодичнісистеминавчально-виховноїроботизокремимиособамиігрупамиувіцівід18–20роківдоглибокоїстарості,враховуючисвоєрідністьпедагогічноїситуації: сформованість осо- бистостівдорослих,наявністьунихжиттєвогодосвіду,культурні,освітні,професійнізапи-

ти,переважаннясамоосвітитасамовихованнятощо.Розрізняютьзагальнуйпорівняльну,атакожособливіА.:виробничу,військову,геронтологічнутаін.Уцихгалузяхвивчається зв’язокміжфізичнимстаном,здоров’ямлюдиниіїїтрудовоютагромадськоюактивністю; сприйняттянавчальноїінформації;орієнтаціянарізноманітніджерелаїїотримання;рольбібліотек,музеїв,лекторіїв,навчальнихрадіо-ітелепередачтощо.НинідієвідділА.вІнсти-тутіпедагогічноїосвітиіосвітидорослихНаціональноїакадеміїпедагогічнихнаукУкраїни,кафедраА.ОдеськогорегіональногоінститутудержавногоуправлінняНаціональноїака-деміїдержавногоуправлінняприПрезидентовіУкраїни.

Літ.:ЮщишинІ.МихайлоГалущинський—українськийандрагог//Шляхвихованняйнавчан- ня: Педагогічно-методичний місячник.— Львів, жовтень 1931.— Ч. 8; Архипова С. П. Основиандрагогіки.— Черкаси-Ужгород,2002.

Болтівець С. І.

АРТПЕДАГОГІКА—галузьнауковогознання,якаґрунтуєтьсянасинтезіпедагогікиймистецтва,забезпечуєрозробкутеоріїтапрактикипедагогічногокорекційноспря- мованогопроцесухудожньогорозвиткудітей,частіше—звадамирозвитку;формує основи художньої культури особистості через мистецтво й художньо-творчу діяль- ність. Суть артпедагогіки полягає у вихованні, навчанні та розвитку засобамимисте- цтваосібзобмеженимиможливостями;формуваннівнихосновхудожньоїкультурий оволодінніпрактичниминавичкамирізнихвидівхудожньоїдіяльності.Основніфунк- ції артпедагогіки:культурологічна(зумовлена об’єктивним зв’язком особистості з культуроюяксистемоюцінностей,розвиткомлюдининаосновізасвоєнняхудожньої культури та становлення її творцем);освітня(спрямована на розвиток особистості тапізнаннядійсностічерезмистецтво;забезпечуєзасвоєннязнаньугалузімистецтва та практичних навичок художньо-творчої діяльності);виховна(формує морально- естетичні,комунікативно-рефлексивніосновиособистості;сприяєїїсоціокультурній адаптаціїзадопомогоюмистецтва);корекційна(сприяєпрофілактиці,корекціїйком- пенсаціїнедоліківівадрозвитку).Артпедагогікаякгалузьнауковогознаннядозволяєрозглядативрамкахспеціальноїосвітинелишехудожнєвиховання,айусікомпо-нентикорекційно-розвиваючогопроцесу(розвиток,виховання,навчання,корекцію) засобамимистецтватаформуватиосновихудожньоїкультуридитинизвадамийпро-блемамирозвитку.

Літ.:Артпедагогика и арттерапия в специальном образовании: Учеб. для студ. сред. и высш. пед.учеб.заведений/Е.А.Медведева[идр.].—М.:Академия,2001.—248с.;ХарченкоС.Я. Соціально-педагогічнітехнології:Навч.—метод.посіб.длястудентіввищихнавчальнихзакла- дів/С.Я.Харченко,Н.П.Краснова,Л.П.Харченко.—Луганськ:Альма-матер,2005.—552с.

Заверико Н. В.

ВАЖКОВИХОВУВАНІСТЬ—станпідлітка,породженийнеприйняттямзапропоно-ванихустановок;виявнегативнихякостейуповедінцілюдини;поведінка,якавиходитьзамежісоціальноїнормивнаслідокнеправильноговиборушляхівсамоствердження.В.—основнапередумовавідхиленьуповедінціособистості;поняття,щопояснюєтруднощі,зякимистикаютьсяпедагоги,соціальніпедагоги,батьки,організовуючийздійснюючивиховнийпроцес.ПоняттяВ.похідневідтерміна«важковиховуванідіти».

«Важковиховувані» — це такі категорії дітей, у яких під впливом несприятливих со- ціальних,психолого-педагогічнихімедико-біологічнихчинниківвідбуваютьсяпору-

шенняморальнихставленьдонавчання,нормповедінки,зниженняабовтратапочут- тявідповідальностізавласнівчинки.

Незважаючиназначнукількістьнауковихдослідженьзагальнихаспектівпробле- ми«важковиховуваних»дітей,сьогоднісередученихіпрактиківнемаєєдиноїдумкищодо правомірності вживання термінів «важковиховуваність», «важковиховуваний»,не визначено міру «важковиховуваності», не вироблено критеріїв «важковиховува- них».Нерідкоцихдітейназиваютьафективними,акцентуйованими,недисциплінова-ними, педагогічнозанедбаними.

Виділяють такі групи важковиховуваних дітей і підлітків: з нерівномірним розви- ткомпсихіки(акцентуаціяхарактеру,емоційнанестійкість);педагогічнозанедбані(не- сформованість особистісних структур, низький рівень розвитку моральних уявленьісоціальносхвалюванихнавичокповедінки);ті,щоперебуваютьунеправильнихвзаємостосунках зоточуючими.

Значначастинаважковиховуванихдітейстаєвмайбутньомунашляхскоєнняпра- вопорушеньізлочинів.Щобзапобігтицьому,необхідносвоєчасновиявитидітейзнай- першимисимптомаминеблагополуччявморальномурозвиткуйповедінцітавжити своєчаснихзаходівщодозапобіганняподальшоїсоціальноїдеформаціїособистості.

ПодоланняВ. можна здійснити різними шляхами: забезпеченняіндивідуального підходу;формуванняпозитивнихвзаєминважковиховуванихдітейзколективомкла-су,позитивнихстосунківміждітьмиібатьками;реалізаціяпринципупаралельноїдії; перевихованнявпроцесізанятьспортом;формуваннядовіриуважковиховуванихді- тейдовчителів,вихователів,перевихованнявумовахспецшколитощо.Процесподо- ланняВ.міститькількаетапів:

1. Діагностичний— визначає взаємовідносини між суб’єктом, об’єктом і навко- лишнімсередовищем,характеристикувідхиленьвіднорми,причинипедагогічноїне-сприйнятливості.

2. Прогностичний—формуванняметиперевихованнянаосновідіагностичнихвідомостейівизначеннязавданьпрогнозу;виявленняпричиннебажаноїповедінкий пошукоптимальноговаріантуперевиховання;визначеннятаплануваннязаходівщодопокращення мікроклімату в сім’ї,школі;нормалізування стосунківпедагогічно занедба-нихдітейізоточуючимизметоюзняттянебажанихрецидивівнегативноїповедінки.

3. Виконавчий—практичнаробота;розробкаплануконкретноїпрограминорма- лізаціїпсихічногосоціальногожиттядитини,визначеннязасобівдіяльності,термінів, виконавців; стимулювання самовиховання з метою мобілізації внутрішніх резервів особистостізподоланнянегативнихякостей.

Укожномуконкретномувипадкувпливнаважковиховуванудитинуповиненузго- джуватисязвпливомнасередовище,щоїїоточує,табутиіндивідуальнимвідповідно допричиніхарактерувикривленняморальноїпозиціїпідлітка,особливостейситуації, умовйогожиттяйвиховання.

Подолання педагогічної занедбаності іВ. неповнолітніх можливе тільки за умов об’єднаннязусиль,розподілуфункцій,координаціївпливівсім’ї,школитаіншихсоці- альнихінститутіввихованнядляствореннягуманістичного,комфортного,безпечного йпедагогічноорганізованогосередовища.

Літ.:ЛодкинаТ.В. Социальная педагогика. Защита семьи и детства: Учеб. пособие для студ. высш.учеб.заведений—М.:Академия,2003.—192с.;Словник-довідникдлясоціальнихпеда- гогівтасоціальнихпрацівників/Зазаг.ред.А.Й.Капської,І.М.Пінчук,С.В.Толстоухової.—К.:

УДЦССМ,2000.—260с.;Словарь-справочникпосоциальнойработе/Подред.Е.И.Холосто- вой.—М.:Юристъ,1997.—424с.;Соціальнаробота:Короткийенциклопедичнийсловник.—К.: ДЦССМ,2002.—236с.

Песоцька О. П.

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ—цериса,якаконцентруєусвідомленийособистістюсуспіль-нозначущийобов’язок,повинністьуздійсненніморальноговчинку.ЧерезВ.особис- тостівідбуваєтьсяпроцеснаповненнязмістовноважливогоповинністю.Довсьогосу- спільнозначущогомаєвиникнутиставленняповинності.

ЗадопомогоюВ.формуєтьсяічерезнеївиявляєтьсязв’язоклюдинизнавколи-шньоюдійсністю,виникаєїхцілісність.Цеособливацілісність:вонанеодміннофіксує дванерозривнімоментибуттяійогоцінностідлялюдини,даностійзаданостіякстав- леннядонеї.Уційцілісностінемаєпосередника(оцінкаіншоїлюдини,соціальнісанк- ціїтощо).Визначальнимскладникомтакоїцілісності,щозабезпечуєвтіленняїїувід- повіднудію,єсуб’єкт.Тутсамодетермінація,моральнасвободалюдиниєневід’ємною ознакоюїїбуття.Лишезатакогорівнярозвиткусамосвідомістьособистостіможебути сповненаВ.івонавиконуватименалежнимчиномсвійобов’язок.

Можнастверджувати,щоВ.передбачаєвизнанняєдиноїактивноїпричетностідо соціального і природного світу. Це не стількирезультатпоціновування особистості іншимилюдьми,скількиїївласнепереконання,моральнийпринцип,підсумоксамо- усвідомлення.Відповідальнаособистістьнеможебезсторонньорозмірковуватипро будь-які соціальні події; вони завжди розглядаються нею як учасником. З цієї точки зорулюдськежиття—безперервнавідповідальність,щовизначаєйогоморальнуцін-ність.

ВласнеВ.—цеВ.особистостінетількизапевнусправу,айзадумку,їїзмістіна-слідки. Слово такої людини завжди відповідальне, оскільки завжди правдиве, а не суб’єктивно-випадкове. Воно несе в собі й певне судження-поняття, і відповідний йомуобраз,істійкепочуття.

Відповідальналюдинамаєпідставистверджувати:явідповідаювсімсвоїмжиттям, кожниймійактіпереживанняємоментоммогожиттяяквідповідальності.Внутрішній світвідповідальноїособистостізавждивідкритийдосоціальнихпотреб,пріоритетів,людськихцінностей.

В.—єдинийкритерійоцінкилюдиноюрізноманітнихсоціальнихіприроднихявищтаподій.Частоїїоцінканезбігаєтьсязтією,якавизнанагрупоючиширшимсуспіль-ним загалом. Відповідальна особистість не тільки з максимальною об’єктивністюоцінюєподіїіявища,айсамаєініціаторомтаінтенсивностворюєїхумежахсвоїх суб’єктивнихцінностей.В.тутвиступаєвищоювнутрішньоювизначальноюфор-моюактивностісуб’єкта,якаспричиняєйогоповедінкуйдіяльність.Задопо-могоюВ.особистістьщоразуактивноутверджуєсебевнавколишнійдійсності.

ТожВ.—унікальнеявище,якемаєдляособистостісенслишевконтекстіїїактивно- гозвершення,єдиноїоб’єктивації,втіленняврезультат(продукт)учинку.

ТакапсихологічнаприродаВ.яквідношеннядаєзмогуінтерпретуватийоговпла- ні спонукання до дій і вчинків узагальненим мотивом відповідального звершення.Усірізновиди цієї якості є лише частковими виявами її основної функції (наприклад, доброзичливість — звершення). За що може відповідати особистість? За практичне утвердження соціально значущого змісту, охопленогоВ. З цього поглядузапитання

«Перед ким людина несе відповідальність?» — некоректно сформульоване. Для відпо-відальноїособистостібудь-якийпредмет(ідеальнийчиматеріальний)є,такбимови- ти,незавершеним,таким,щопотребуєспрямованоїнаньогопевноїдії.

В.—особливиймотивлюдськихвчинків.Вінпринципововідрізняєтьсявід,напри- клад,біологічнихчиекономічнихмотивів,лишейомувластивоюрисоюідеальності. Асамеідеальнімоментивчинківстановлятьсферудуховноїкультурилюдства.Восно-вуїїрозвиткупокладенолишевідповідальнівчинки,зякихутворюєтьсясуспільна моральнасистема.Усііншівчинкивнаслідоквтратисвоїхідеальнихскладниківнесприяють моральному розвитку особистості й суспільства загалом. Адже моральне вдосконаленнясуб’єктапов’язаненезсамимрезультатомучинку,незйогоавтоном- ноюзначущістю,азмотивом,втіленимуньому.Лишерезультат,одухотворениймоти-вом відповідального звершення, сприяє особистісному вдосконаленню людини. Якщосуспільствокультивуєпереважновчинки,уякихнемаєідеальнихмоментів,тозали- шаютьсяневикористанимиморальноперетворювальнісилимотивіввідповідального звершення. Отже,В. є дійсно внутрішньою стосовно вчинків мотивацією, такою, що надає їм самоцінності і не перетворює на засіб досягнення особистістю своїх корис-ливихцілей.

В.виявляєтьсялишеувільнихвчинкахідіяхособистості;цевжеїїнеглибинне,авершиннеутворення,духовнийапогей.Цюякістьцілкомправомірновважаютьспе- цифічнимузагальненимнастановленням,якехарактеризуєтьсяморальноюзначущі- стю. У цьому разі йдеться про морально відповідальне існування людини або її мо- ральнуВ.

КлючовоюособливістюВ.єїїпостійність,щовиявляєтьсявсуперечзмістовнимвідмінностям моральної вимоги, зумовленим специфікою ситуації її пред’явлення. Саме ця особливість перетворюєВ. на усвідомлене настановлення як готовність ді- ятиналежнимчином.Сліднаголосити,щоцеактивненастановленнясвідомостіосо- бистості, а не явище підсвідоме. Інакше кажучи,В.є осмисленим рухом свідомості,якийперетворюєможливістьуреальнездійсненнявчинку.Важливо,щобцейрухбувспрямованийбезпосередньоназмістморальноївимоги,аненаіншіцілісуб’єкта. Завдякидовільноприйнятомуособистістюрішеннющодопевногоморальногозмісту цей рух також розгортається в напрямі відповідної цінності, перетворюється на мо- ментживоїподії—індивідуальноїйнеповторної.

В.якактивненастановлення,тобтотаке,якомупритаманнафункціязвершення,єінтегративноювластивістю,щовиникаєврезультатісинтезуособистістювсіх її моральнихрис.

Уселюдськежиттямаєбутиспрямованенаопануванняцієївластивості.Затакого рівня розвитку особистості відбувається перетворенняВ. як суспільного духовного світоглядувморальненадбаннялюдини.Ценадбанняхарактеризуєтьсяїїгуманістич- ноювиповненістю,розкриттямдуховногопотенціалу.Уцьомудуховномупоступілю- динапо-справжньомувідчуваєтворцемісебе,інавколишньогосередовища.

ФормуванняВ. можливе лише за допомогоюмеханізму довільного прийняттярішення.Увихованні,восновуякогопокладеноцеймеханізм,основноюформою діяльностісуб’єктаєрозв’язанняособистісногозавдання,щоміститьморально-етичну проблему, потребує від нього активних дій і творчого перевершення досяг- нутихвособистісномурозвиткумеж.Використовуванівсоціальнійпрактицівиховні методинезабезпечуютьвихованцяпсихолого-педагогічнимизасобамирозгортання

процесурозв’язаннятакихзавдань,оскількиґрунтуютьсянарізнихвидахзовнішньо-гопідкріплення.

Адекватнимційметівиступаєгенетико-моделюючийметод,спрямованийна формуваннясамосвідомостітаспираннянанеїувиховномупроцесі.Однакщодоособистісного розвитку суб’єкта цей метод ще не розроблений. Він застосовується лише в експериментальних дослідженнях процесу навчання.Томудамо йому пси- хологічну характеристику, виходячи з механізму вольового спонукання.Генетико-моделюючийметодміститьзасоби,задопомогоюякихсуб’єкторганізовуєсвоюповедінку як на етапі сприймання, так і довільного прийняття соціальної вимоги. Ці засобифункціонуютьупроцесахформуванняемоційнихобразівівольовихпережи- вань.Генетико-моделюючийметодповноюміроюреалізуєідеюсоціальноїзумовле- ності психіки людини, оскільки в ньому лише соціальні детермінанти виступають як психологічнізнаряддярозгортаннявнутрішньогопроцесу.

Тойчи інший метод виховання є певним способом організації педагогічнихвпли- вів і діяльності суб’єкта, спрямованої на їх прийняття. Від цієї організаційної функції залежить розвивальна ефективність використовуваногометоду.Томупри побудові генетико-моделюючогометодувгалузівихованняособистостіслідвиокремитийого основоположнийщодоорганізаційноїфункціїпринцип.

Теоретичнийаналіз сутності генетико-моделюючого методу дає змогу сформулюва-тийогоякпринципактивностікомпонентівситуації.Вінконстатуєвідношенняміжсуб’єктомінавколишнімсоціальнимсередовищем.Суб’єктісоціальнесередови- щерозглядаютьсятутякпервіснаєдність,ситуація,якаєрушійноюсилоюповедінки. При цьому потрібно виходити з того, що соціальні чинники є не лише сприятливим, айпасивнимщодосуб’єктаґрунтом.Ідетьсяпроактивнудіюнаньогоцихчинників. Крімтого,вонивключаютьсявструктурупсихічнихоперацій,починаютьвиконувати функціїактивних«агентів»,якізовнікеруютьвнутрішнімипроцесами.

Якщо взяти до уваги сформований у психології виховання підхід до відношення

«соціальнадія—суб’єкт»,товиявиться,щовньомунерівномірнопредставленійогоструктурні компоненти. Основний акцент зроблено на зовнішній і внутрішнійбікді-яльностісуб’єкта.Соціальнадія—діясередовища—залишаєтьсяметодичнозбідне-ною,недостатньоопераціоналізованою,щознижуєїїперетворювальнуефективність.Проактивністьсоціальнихчинників(вимог,подійтощо)можнаговоритиостільки,оскількивонисправляютьвпливнасуб’єкта,викликаютьуньогопсихічнудіяльність.Стосовнозавданнядовільногоприйняттясуб’єктометичноїнормиважливаактивністьнесамапособі,аступіньїївияву.Вонамаєбутитакою,щобвідображеннясуб’єктомсоціальноївимогинезавершувалосьуформіобразусприймання(перцепту),апоро-джувало в нього процес емоційного переживання сприйнятого.Сформованийемо-ційнийобразетично-моральноївимогийдалівиявляєактивністьупланіспонуканнясуб’єктадовнутрішньоїроботи,спрямованоїнадовільнеприйняттярішеннядіятиза-

пропонованим способом.

Принципсистемностіособистіснихякостейрозкриваєувнутрішніхзв’язкахізакономірностяхскладнийетапїхперетвореннявпроцесікультурногорозвиткулю- дини.Витокамиособистіснихякостейєелементарніемоційніпереживання,щотранс- формуютьсявусвідомленіпочуття-спонуканнядоповедінкийдіяльності.Цідвіосно- вніформи,щоїхнабуваютьемоції,становлятьсутністьрозвиткуособистіснихякостей.Такимчином,усвідомленістьперетворюєпростузавнутрішньоюбудовоюемоційну

реакцію на складне, системне утворення — когнітивно-емоційну цілісність, психіч- нийеквівалентособистісноїякості.Примітивне,неусвідомленеемоційнепереживан- няспричиняєситуативнуповедінку,унаслідокчогодитинастаєпасивнимсуб’єктом, середовищекеруєнею.Завдякивиявуособистіснихякостейвідбуваєтьсяперехідвід ситуативноїповедінкидосвідомої,соціальнонормованої.

Принципдовільностіособистіснихякостейпояснюєсвоєрідністьсамогомо-ментуїхвиникнення,арозвитокїхєвольовимпроцесом,оскількивіндивідазавжди наявне стійке прагнення до функціонування за законами природних способів пове- дінки,якічинятьпевнийопірсвідомомуприйняттювиробленихсуспільствомспосо- бів життєдіяльності. Довільність характеризується тим, що суб’єкт набуваєздатності будувати свою поведінку свідомо (на основі особистісних якостей, що перебувають упроцесіформування),звільняючисьвідвладияксвогоприродногостану,такікон- кретноїситуації.

Літ.:ЛевківськийМ.В.Формуваннявідповідальногоставленнядопрацівучнівзагальноосвіт- ньоїшколи(історико-теоретичнийаспект).—К.,1994;ЕрмоленкоА.Н.Этикаответственности исоциальноебытиечеловека.—К.,1994;СавчинМ.В.Психологічніосновирозвиткувідпові- дальноїповедінкиособистості.—К.,1997;СперанскийВ.И.Социальнаяответственностьлич- ности:сущностьиособенностиформирования.—М.:Моск.ун-т,1987.—152с.

Бех І. Д.

ВІКТИМОЛОГІЯ(лат.victima—жертватагрец.logos—наука,учення)—ученняпроповедінку жертви насильства.Віктимологія соціально-педагогічна— галузь знань, складовачастинасоціальноїпедагогіки,якавивчаєреальнічипотенційніжертвине- сприятливихумовсоціалізації,їхнійрозвитоківиховання.ТермінВ.взятозкриміно- логії,спеціальнийрозділякої—юридичнаВ.—досліджуєпроблемилюдей,щостали жертвамизлочинів.Предметсоціально-педагогічноїВ.—вивченнядітейідорослих, які опинились у складних життєвих ситуаціях і потребують спеціальної соціальноїта педагогічноїдопомоги.Донихналежать:інваліди(крімтих,якінемаютьюридичної дієздатності),діти-сироти,діти,позбавленібатьківськогопіклування,дітиізсімей,що перебуваютьускладнихжиттєвихобставинах(знизькимекономічнимрівнем,амо- ральноюатмосферою,прояваминасильствавсім’їтощо),дітиізсімейвимушенихпе-реселенців, біженців таінші.

Ознакийобставини,щодозволяютьвважатилюдинужертвоюсоціалізації,можуть матипостійнийхарактер(сирітство,інвалідність)абовиявитисязчасом(соціальнаде- задаптація,наркоманіятощо);деякізнихнеможливоусунути(сирітство,інвалідність), іншіможливопопередитиабозмінити(різноманітнісоціальнівідхилення,протиправ- наповедінкатощо).Процеспереходудостануреальноїжертвинесприятливихумов соціалізаціїназиваютьвіктимізацією.Вінзумовленийтакимявищемяквіктимність— суб’єктивнасхильністьлюдинистатижертвоюнесприятливихумовсоціалізації.

В.наосновідослідженняфізичних,психологічнихісоціальнихвідхиленьурозви- ткулюдейвизначаєзагальнійспецифічніпринципи,цілі,зміст,формийметодипрофі- лактикитамінімізації,компенсаціїйкорекціїтихобставин,унаслідокякихлюдинастає жертвоюнесприятливихумовсоціалізації;визначаєметодидіагностикивіктимності особистості, віктимогенності груп і мікросоціуму; вивчає віктимогенні чинники йви- значаєможливостісуспільства,держави,інститутівйагенційсоціалізаціїзподолання впливунегативнихявищнарозвитокособистості;виявляєтипивіктимогеннихлюдей,

сензитивністьосібтогочиіншоготипутавікудорізнихвіктимогеннихчинниківіроз- робляєсоціальнійпсихолого-педагогічнізаходивідповідноїпрофілактики:прогнозуєможливості надання допомогилюдині.

Літ.:КоджаспироваГ.М.,КоджаспировА.Ю.Педагогическийсловарь:длястуд.высш.исред. пед.учеб.заведений.—М.:Академия,2000.—176с.;МустаеваФ.А.Основысоциальнойпеда- гогики:учебникдлястуд.высш.пед.учеб.заведений.—2-еизд.,перераб.идоп.—М.:Академ. проект,2001.—416с.;Словник-довідникдлясоціальнихпедагогівтасоціальнихпрацівників/ Зазаг.ред.А.Й.Капської,І.М.Пінчук,С.В.Толстоухової.—К.:УДЦССМ,2000.—260с.

Песоцька О. П.

ГЕНДЕР(англ. gender — рід, найчастіше граматичний). Спочатку поняття належало виключнолінгвістиці.У1968р.американськийпсихоаналітикРобертСтоллеруперше використав термін у новому розумінні. Це перервало класичну традиціюсоціально- психологічногоаналізусексуальностіособистості,уякійпровіднемісценалежалобіо- логічнимдетермінантам.СучаснепоняттяГ.означаєсоціальнустатьзїїособливостя- мимислення,поведінки,щовизначаютьсоціально-рольовийстатуслюдини.ЗмістГ. сформувавсяупроцесітеоретичногорозвиткуфемінізму,гендернихтеорій.Навідміну відбіологічноїстаті(англ.sex),щоподіляєчоловіківіжінокзаанатомічнимиознаками,Г. схарактеризовує однаковості чи відмінності чоловіків і жінок у соціальних ролях, способіжиття,моделяхповедінки,намірахіпрагненнях,нормахіочікуванняхтощо. Кожне суспільство має свою систему норм, стандартів поведінки, стереотипів гро- мадськоїдумкистосовновиконаннявідповіднихсоціальнихстатевихролей,уявлень про«чоловічу»та«жіночу»поведінку.Отже,уГ.віддзеркалюєтьсясамете,щоустаті обумовленокультурою,соціальноюпрактикою,соціально-рольовимстатусом,який визначаєсоціальніможливостічоловікачижінкиврізнихсферахжиттєдіяльності.По- няттяГ.,незважаючинавідноснокороткийтермініснування,знайшловизнаннявусіх суспільнихдисциплінах,ставшиоднимізцентральнихтафундаментальнихпонятьсу- часногосуспільства,складовоюпроцесуглобалізації.

Г.тлумачитьсяяксистемацінностей,норміхарактеристикчоловічоїіжіночоїпове- дінки,соціально-рольовихстатусів,стилюжиттяіспособумислення,ролейівідносин міжстатями,набутихупроцесісоціалізаціїйобумовленихконкретнимиісторичними, соціально-економічнимиумовами,культурою.Отже,Г.уширокомусенсі—складна система.Вонаєвідображеннямжиттяусвіті,вякиймиприходимонепростолюдьми, алечоловікомчижінкою.Народжуючись,людизавждиопиняютьсявсистеміпевних відносин, очікувань. КонцепціяГ. включає соціально-психологічні характеристики, здібності й типову поведінку, притаманну жінкам і чоловікам. Ролі та обов’язки, які виконують представники різних статей, підвладні змінам, залежні відособливостей культурийсоціально-економічнихвідносин,характернихдляконкретногоетапусус-пільногорозвитку.Наприклад,уІІпол.ХІХст.всуспільствіточилисядискусіїщодоспроможностіжінокнавчатисявуніверситетах.Багатолюдей,середякихбулийфахів- ці,поділялиточкузору,щовищаосвітазавдастьшкодиякокремійжінці,такісуспіль- ствузагалом.Усучаснихумовахправожінокнавищуосвітунепіддаєтьсясумніву,але багатодівчат,жіноквідмовляютьсявідвисокихпрофесійнихнамагань,лідерства,тому що, на їх думку, це може завадити дівочій привабливості в очах чоловіків, створити труднощідлясімейногожиття,вихованнядітей.Уявленняпролагідну,ніжну,турбо-тливу,привабливу, чутливу й слухняну жінку все ще продовжує залишатисясталим

гендернимстереотипомгромадськоїдумки,впливаючинареальнуповедінкумоло- дихдівчатіжінок.Вукраїнськомусуспільствіпроцесирівноправностіжінкиічоловіка чимдалізазнаютьєвропейськихісвітовихвпливів.Так,усебільшеукраїнськихчоло- віківпогоджуються,вважаютьзапотрібнебратиучастьспільнозмайбутнімимамами в навчальних і просвітницьких програмах з підготовки до народження дитини, бути присутнімиприпологах,щовнедалекомуминуломубуловажкоуявити.

Отже,концепціяГ.ставитьуцентрнепроблемижінок,астосункиміжстатямитавсерединіних.

Важливогозначеннядляпроцесуформуванняособистостінабуваєгендернаіден-тичність—усвідомленнясебезв’язанимзкультурнимивизначеннямичоловічості та жіночості. Існування трансвеститської й транссексуальної ідентичностей свідчать проте,щоГ.залежитьнетількивідстаті,аєрезультатомкультурнихчинників.

Гендернідослідження—напрямнауковоїдіяльностітаїїсоціальноїорганізації,спрямованоїнавивченнямісця,ролі,активності,волевиявлення,самореалізаціїжінок вісторичнихумовахсоціальногобуттяпевноїепохи.УсучаснійУкраїнірозширюється спектрпроблем,заякимиздійснюютьсягендернідослідженняврамкахрізнихнауко- вихдисциплін,зокремайупедагогіці.Починаючиз2005р.пліднопрацюєНауково- досліднийцентрзпроблемгендерноїосвітиівихованняучнівськоїістудентськоїмо- лодіНАПНУкраїниіТернопільськогонаціональногопедагогічногоуніверситетуімені ВолодимираГнатюка.Однієюзініціативцентруєпроведенняконкурсустудентівімо- лодихучених«Гендернідослідження»,щопередбачаєвпровадженнягендерночутли- вогопідходуусферугуманітарногознання.

УкраїнапідписалаКонвенціюпроліквідаціювсіхформдискримінаціїщодожінок.УКонституціїУкраїнизафіксовананормапронаданняжінкамрівнихзчоловікамиможливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності. Рівність статейзакла-денавосновувсіхзаконівУкраїни,якнаприклад:«Проохоронудитинства»,«Продержавнудопомогусім’ямздітьми»,«Продошкільнуосвіту»,«Прозагальнусередню освіту»,«Пропозашкільнуосвіту»таін.Українськезаконодавствовідповідаєміжна- роднимстандартам,зокремаміжнароднимдокументам,спрямованимназахистправ жінок, викорінення всіх форм статевої дискримінації. Серед сформульованих ООН ЦілейТретьоготисячоліття наголошено на пріоритетності сприяння гендерній рів- ностітанаданнібільшихповноваженьжінкам.Угрудні2006р.постановоюКабінету Міністрів України було затверджено Державну програми з утвердження гендерної рівностівукраїнськомусуспільствінаперіоддо2010р.Зоглядунацезавданняосвіти полягаєустворенніосвітньогопросторузрівнимиможливостямидлядівчатокіхлоп- ців,юнокіюнаків,жінокічоловіків.НавирішенняцьогозавданняспрямованийНаказ Міністерстваосвітиінаукивід10.09.2009за№839«Провпровадженняпринципівген- дерноїрівностівосвіту».У2009р.вУкраїнізасприянняООНтаЄвросоюзубулопро- веденоВсеукраїнськийгендернийосвітнійфорум«Черезосвіту—дорівності»,уяко- мувзялиучастьпонад300педагогів,науковців,представниківзасобівінформаціїта громадськості.Унауковийобертвжеувійшлопоняттягендерневиховання,підяким розуміється цілеспрямований, організований і керований з боку суспільства процес конструюваннячоловічихіжіночихролей,поведінки,діяльностітаформуванняпси- хологічниххарактеристикособистостізалежновідїхньоїбіологічноїстаті.

Покизалишаєтьсянеусталенимзмістпоняттягендернапедагогіка,алезнаходить поширеннядумка,щоцесукупністьпідходів,спрямованихнаствореннякомфортних

умовушколідлясоціалізаціїдітей,важливоюумовоюякоїєгендернасамоідентифіка- ціяякхлопчика,такідівчинки.

Літ.:Большойтолковыйсоциологическийсловарь.—М.:АСТ,1999.—Т.1.—С.110;Введениевгендерныеисследования.Ч.І:учебноепособие/Подред.И.А.Жеребкиной.—Харьков:ХЦГИ,2001;СПб.:Алетейя,2001.—708с.;ВеснянкаОльга.Гендернікурсивукраїнськійосвіті—лишена користь[Електроннийресурс]/ТЕМЫДНЯ|DW.DE—Режимдоступу:http://www.dw-world.de/dw/article/0,,5259256,00.htm—[б.д.]—Загол.зекрану;ГайденкоВікторія.Гендернаосвітадлямінли- вогосвіту[Електронний ресурс]/ФілософіявУкраїні—Режимдоступу:www/URL:http://www.philosophy.ua/lib/6gaydenko-fo-1-3-2006.pdf—[б.д.]—Загол.зекрану;НаказМОНвід10.09.2009р.за№839«Провпровадженняпринципівгендерноїрівностівосвіту»[Електроннийресурс]/НАУ-Online—Режимдоступу:www/URL:http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1038.2361.0—10.09.2009р.—Загол.зекрану;Основитеоріїгендеру:Навчальнийпосібник.—К.:K.L.С.,2004.—С.12;Соци- ология: Энциклопедия/Сост.А. А.Грицанов[идр.]—Минск:Интерпрессервис;КнижныйДом,2003.—С.209–210;ЦокурО.,ІвановаІ.Розвитокгендерногопідходувосвіті[Електроннийресурс]/Освіта.ua—Режимдоступу:www/URL:http://osvita.ua/school/technol/313—03.03.2008р.—Загол.зекрану.

Лактіонова Г. М.

ГІДНІСТЬ— усвідомлення й переживання особистістю самої себе в сукупностідуховно-моральниххарактеристик,щовикликаютьповагуоточення.Г.єтрадиційною духовною цінністю, але її конкретне розуміння та призначення в контексті розвитку особистостіісторичнозазналиістотнихзмін.

Зсамогопочаткукатегоріягідностіпокладаласяякзасадничацінністьпорядзтакимицінностямияксправедливість,свобода,милосердятощо.Якразутакомуви-мірівонаосмислюваласяйкультивуваласявпроцесіморальноговдосконаленняособистості. Тут акцент робився наГ. як певному моральному ставленні людини до оточуючогосвіту.Відтак,цяцінністьвважаласяджереломвисокихвчинківлюдини.

Г.пов’язуваласязвідповідністюскладовихморальногообразуЯ-особистостітаїїпро- фесійнихздібностейвимогампевноїсуспільноїдіяльності,якамоглаврезультатіцьогона- бутиознаксмисложиттєвогоустремління.Якразутакомусенсіформулюєтьсясудження,щолюдинагіднатогочиіншогозвання,посадичисправи.Тожіособистістьпереживаласвоюгідністьузв’язкузвідповідністюконкретномусоціальномустановищу.ПочуттяГ. виступалоінтегральниммотивомсоціальногодіяння,доскладуякоговходилиймотиви егоїстичноїспрямованості;іцейфактормігістотнозмінитиморальнусистемуособистості тавплинутинаїїсуспільнуоцінку.УцьомусенсіпоняттяГ.вступаловсинонімічнийрядзпоняттям«честь».Томувтекстовійформівонивживалисяпослідовно.

ПоступовопоняттяГ.якморальнеставленняособистостідосвітулюдейісвітуре- чей трансформується у ставлення особистості до самої себе, тобто перетворюється насамоставлення.Уцьомусучасномустатусімиздійснюватимемоїїподальшеосмис- лення.Відразунаголосимо,щопсихологічнімеханізмипроцесівставленняособистос- тідозовнішніхагентівіставленняїїдовласноговнутрішньогосвітуєдині:відбуваєтьсярівною мірою задіяння механізмів сприймання, мислення, пам’яті, емоційних пережи-вань.Тожчимбільшийдосвіддіянняособистістьнабуваєзоточуючоюдійсністю,тим оптимальнішимбудеїїдіяннящодосамоїсебе.Важливо,щовонтогенезідосвіддіяння предметноїспрямованостіпередуєдосвідудіяннявнутрішньоїспрямованості,іцюза- кономірністьсліднеодмінновраховуватиувиховномупроцесі.Однакякомогарання інтенсифікаціяостанньогодосвідуєумовоюпродуктивностіпроцесувиховання.Пе-

рераховані нами психологічні механізми виступатимуть реальними детермінантами формування й почуттяГ. як духовної цінності в сучасному її розумінні.

Отже,підГ.будеморозумітиусвідомленняйпереживанняособистістюсамоїсебе всукупностіморально-духовниххарактеристик,щовикликаютьповагуоточення.При цьомуневиключаєтьсяваріант,коливнутрішніутворенняякхарактеристикиособис-тостіневикликаютьповагидонеї.Утакомувипадкуслідговоритипроступіньсус-пільної значущості цих характеристик особистості, або ж про недостатню моральнувихованістьтого,хтовступаєувзаємодіюзносіємпочуттягідності.Будемоматина увазі,щотакийзворотнійзв’язок,якповага—ставленняоб’єктаГ.доїїсуб’єкта,—єобов’язковимуконцептуалізаціїпочуттяГ.

Увипадку,колиоб’єктГ.непроявляєповагидосуб’єктаГ.,останнійзахищаєсвоє правоназаслуженуповагувідповіднимигуманнимиспособами,тобточинитьвихов- нийвпливнанього.

Г.особистостімаєзовнішнєвтілення:упоставі,ході,мові.Характернашоїходи,ру- хів,мовизнайпершиххвилинформуєтьсяпідвпливомнашоївзаємодіїзсоціальним простором, який може бути або простором поваги, або зневаги. Конкретний стиль зовнішнього втілення є улюбленим предметом для творів письменників-сатириків. Однак у виховному плані більш важливим є внутрішній вимір почуття гідності, який вбачаєтьсявсамодостатностітасенсіжиттяособистості.

ВизначенняпоняттяГ.якставленняособистостідосебевконтекстіповагиіншими єдієвимпідґрунтямдлярозкриттяпроцесуйоговихованнявсутніснихпоказниках.

ЗмістовноюосновоюГ.виступаєсукупністьморальниххарактеристикособистості. Вониповинніпіднятисядорангувідповіднихцінностейякбезумовнихсмислоутвер- джувальнихімпульсівморально-духовноїактивностіособистості.Процесуальнийме- ханізм їх формування звично розглядається як оволодіння особистістю когнітивним компонентом, який має набути суб’єктивної значущості на основі впливу емоційно- ціннісного компоненту. У своїй єдності ці компоненти утримують знання (поняття)пропевнуетичнунормутаїїбажаністьдляособистості,івтакійцілісностівиступа-ють початковим мотивом до відповідного вчинку (реалізації поведінкового компо- ненту). У міру практичного вправляння даний мотив і трансформується в конкретнуморально-духовнуцінність.

Педагогічніумовивтрадиційномуїхрозумінніякєдністьзмісту,методівіформор- ганізаціїпроцесувихованнямаютьзосереджуватисянаформуваннірозглянутоїнами когнітивно-емоційноїцілісностіякпороджувальноїосновиморальногомотиву,азго- домівідповідноїцінності.Уцьомузв’язкунаголосимонанедопустимостіспрощеного підходудоформуваннякогнітивногокомпоненту(знанняпроетичнунорму).Обме- женняцьогопроцесулишеінформаційнимподаннямєвкрайнеефективним.Тутмає принципове значення, у якій формі — абстрактно-повідомляючій чи особистісній— вихованецьоволодіваєморальнимзмістом.Важливо,щобданийзмістбувпроблемно представленийветико-когнітивнійантиномії(добро—зло).Слідтакожзабезпечити усвідомостівихованцяпослідовністьвнутрішньогорухувідобразуморальноїдіїдоїї сутностітазбалансованістьпонятійногойдіяльнісноговидівінформаціїувиховному впливіпедагога.Ниммаєбутисповнавикористанийфеноменнепрямоївиховноїдіїта проектуванняпозитивноїметафоричноїсистеми.

Осереддям методичного впливу на формування когнітивно-емоційної цілісності повиннавиступитирозробленанамидискурсивнатехнологіяінтимно-особистісного

спілкуваннятаметодипедагогічногопереконанняйумовляння.Видаютьсянеефек- тивнимитівиховнітехнологіїтаметодики,уякихототожнюютьсяморально-духовні якості(властивості)івідповідніцінності.Першіформуютьсялишенаосновівикорис- таннямеханізмусвідомості,тобтонаглибокомуйусебічномурозуміннінеобхіднос- ті поводитися на основі суспільно значущих норм івимог.Другі, використовуючивсі методичні засоби механізму свідомості,апелюють до механізму самосвідомості, заякогосуб’єктспрямовуєвсюсвоюрозумово-емоційнунапругунапевнуморально- духовнуякість,щозароджується,іглибокопереживаєїїуформірадостізасвоєнад- бання,аотжейзасамогосебеякносіядуховногоЯ-образу.

Відтакморально-духовнацінністьнабуваєбільшоїсилипереживаннятастійкості порівнянозякістю,томузбільшоювірогідністюреалізуєтьсявтомучиіншомувчинку якпровіднайогоспонука.

Якщо конкретні ситуативні умови можуть загальмувати в особистості практичну реалізаціюморально-духовноїякості,томорально-духовнацінністьздатначинитиїм опірідіятиувідповідностізпозитивноювнутрішньоюналаштованістю,тобтонаосно- віактуалізаціїпроцесусамодетермінаціїморальногодіяння.

Навколо цінностей як безпосередньої основи майбутнього почуття гідності роз- гортаєтьсяособливавнутрішнядіяльність,векторякоїзадаєтьсясамимфактомстав- ленняособистостідосамоїсебе.Вичленимовцьомузв’язкунеобхіднійдостатніетапи цієївнутрішньоїдіяльності.

Метапершогознихполягаєвнеобхідностіконцептуальногопізнаннявласнихцін- ностейособистості,щоввійшлидоїївнутрішньогодосвідутавиступилимотиваційни- ми орієнтирами її духовно-практичної діяльності. Провідним психологічниммехані- змомдлядосягненняданоїметивиступаєтакзванаоб’єктнарефлексіяякмислення, щовиокремлюєпевнуцінністьзрядуіншихіперетворюєїїнабезпосереднійпредмет дослідження.Тутважливо,щобсуб’єктусвідомивконкретнуморальнуцінністьяквід- повіднийлишеїйспосібморальноїдії.Адже,наприклад,спосібреалізаціїсправедли- востівідміннийвідреалізаціїспособущедрості,вірностітощо.

Другийетаппередбачаєсхваленняданоїморальноїцінностіяктакої,щомаєсмис- лові переваги в порівнянні з іншими цінностями, що входять до морально-духовної системиособистості.Якбачимо,міжпершимідругиметапами(якіподальшим)має забезпечуватись зв’язок наступності, оскільки без пізнання цінності особистості не- можливоздійснитийопераціюїїсхвалення.

На третьому етапі розгортається самооцінювання особистості, змістовним під- ґрунтям якого виступає моральна цінність, що усвідомлювалась особистістю на по- передніхетапах.Самооцінкаякрезультаттакогопроцесусамооцінюваннямаєсвою специфіку, викликану безпосередньо матеріалом, який підлягає оцінюванню,тобто морально-духовноюцінністю.Навідмінувідзвичайноїсамооцінки,якамаєзабезпечи- тиоб’єктивністьвиміруособистістювласнихможливостейіякостей(звідсивимогаїї адекватності,анезаниженостічизавищеності),морально-духовнасамооцінкапоряд ізцієюфункцієювикликаєпозитивнеемоційнеставленняособистостідосебе.

З позиції перспективи подальшого саморозвитку особистості дане емоційне са- моставленнявидаєтьсянадзвичайноважливим.Цеемоційнеутвореннябудемоква- ліфікувати як самоповагу, за якої особистість не ганьбить, принижує чи картає себе, ашануєвповномурозумінніцьоготерміну.Якразцяшаноба,леліяння,пещеннясебе синтезуютьсявсамоповагу,щоконституює(власне,даєжиття)почуттюГ.особистості

занеобхідностізаслуженоїповагизбокуіншихлюдей.Отже,формулуГ.особистості складаєєдністьїїсамоповагитаповагиоточенням.

Такимчином, почуттяГ. не дозволяє людині замкнутися у своєму внутрішньому світійжитизайогоособливостями,аповсякчасбутидієвопричетноюдолюдського оточення,змінюючийогозаміркамивласногоморально-духовногорозвитку.

Літ.:АнисимовА.Л.Честь,достоинство,деловаярепутация.—М.:Норма,1996.—168с.;Бан- дзеладзеГ.Д.Опонятиичеловеческогодостоинства.—Тбилиси:Мецничреба,1979.—107с.;КадышеваЛ.Б.Аналізсамооцінкистудентівякскладовоїпочуттявласноїгідності//ВісникХарківськогонаціональногоуніверситетуім.В.Н.Каразина,—№793.—Серія«Психологія».— Випуск.39.—Харків,2008.—С.191–196.

Бех І. Д.

ГРОМАДСЬКЕ ЗДОРОВ’Я— сукупне здоров’я населення, що відображаєдинамічнийстанфізичного,психологічного,соціальногоблагополуччялюдей,якіздійснюютьсвоюжиттєдіяльність увизначенихсоціальнихспільнотах:громадах,регіонах,країнах.

Г.з.єнетількисукупністюхарактеристикйознакіндивідуальногоздоров’я,нетіль- киявляєсобоюінтегральнукартинустануйдинамікиздоров’ятавідтвореннянасе- лення,їхвизначальнихфакторів;цехарактеристикаоднієїзнайважливішихякостей суспільстваяксоціальногоорганізму,найважливішийоб’єктивнийкритеріййогороз-витку.

ПоходженнясловосполученняГ.з.пов’язуютьздекількомааспектами:по-перше,iз впливомсоціальнихфакторівназдоров’я,по-друге,іззіставленнямпонять«громад- ське»—«індивідуальне»;по-третє,звиявленняммеханізмівдіїназдоров’янаселенняза допомогою інструментів громадськоговпливу.

ІсторіяГ.з.нараховуєнебільшедвохсотроків.УпершетермінГ.з.згадуєтьсявста- туті«Охоронанародногоздоров’я»,щобувприйнятийвАнгліїуХІХст.ПроблемиГ.з. представленівроботахГ.Апанасенко,В.Ананьєва,І.Брехмана,Б.Райна,Дж.Брауна, М.Блакстера, В.Вернадського, Дж.Вейланта, Дж.Гібсона, Н.Григор’євої, І.Гуревича, І.Журавльової,В.Еванса,В.Казначєєва,Ю.Лисицина,А.Маслоу,М.Мюррея,В.Пет-ленка,Є.Роджерса,Дж.Таппатаін.

НовийпідхіддорозвиткусвітовоїспільнотичерезрозумінняГ.з.якосновиїїпро- цвітанняізагальнолюдськоїцінностівикладенийуконцепціїсприянняпокращенню здоров’я(Алма-Атинськадекларація,Оттавськахартія,Аделаїдськірекомендації,Сун- дсвальска заява, Джакартська декларація, Всесвітня декларація з охорониздоров’я

«Здоров’я для всіх у XXi столітті», Бангкокська хартія).

ЗгіднозвизначеннямВООЗ,поняттяГ.з.розглядаєтьсяякнайважливішиймедико- соціальний ресурс і потенціал суспільства, який сприяє забезпеченню національної безпеки й обумовлений комплексною дією соціальних, поведінкових і біологічнихфакторів.

Соціальна обумовленість здоров’я підтверджується численними медико-соціальними дослідженнями.Так,швидкі соціальні зміни і недостатність соціальної підтримки—дваголовнівиявленінасьогоднішнійденьчинникизбільшеннясеред- ніх показників кров’яного тиску в популяції. Доведено також, що захворюваність на пневмоніюдітейунеповнихсім’яхучотириразивище,ніжуповних.

Г.з.,будучисоціальноюкатегорією,відображаєумовипраційпобуту,станнавко- лишнього середовища, рівень матеріально-технічної бази, ефективністьфункціону-

ваннясоціальнихінститутівякфакторівздоров’я.Факториздоров’я—узагальнений термін,якийприсвоєночинникамтаумовам,щовпливаютьназдоров’яіндивідуумаісуспільства.

Г.з.забезпечуєтьсясистемоюнауковихіпрактичнихзаходів,якіздійснюютьсяор- ганізованими зусиллями суспільства. Як показують кращі приклади з міжнародного досвіду,вирішенняпроблемГ.з.можебутидосягнутетількинаосновіметодологіїміж- дисциплінарногосинтезу,інтегруючогорозумінняприродимедичних,біологічних,со- ціальних,поведінковихйекономіко-управлінськихчинників,щовпливаютьнастанГ.з.СаметомудеякідослідникивизначаютьГ.з.якзнанняімистецтвопопередження хвороб,зміцненняіпродовженняжиття,здоров’я,фізичноїіпсихологічноїактивності групнаселеннячерезспільнудіяльність.

ЕфективнеуправлінняГ.з.неможливебезйогооцінкийспостереженнязадина- мікою контрольованих показників. Експерти ВООЗ, спираючись на визначення по- казниказдоров’яякхарактеристики,щопідлягаєвимірюванню(прямоабопобічно)і можевикористовуватисядляописуодногочибільшескладниказдоров’янаселення, запропонувалитакіпоказникиГ.з.:імовірнасереднятривалістьжиттяпринароджен- ні,імовірнасереднятривалістьздоровогожиттяпринародженні,показникиінвалід- ності, показники рівня фізичного розвитку, показники захворюваності, показники тимчасовоїнепрацездатності,показникисмертності,відсотокВВП,щойденаохорону здоров’я,доступністьпервинноїмедичноїдопомоги,забезпеченістьнаселеннябез- печнимводопостачанням,відсотокосіб,якіпідданіімунізаціївідінфекційнихзахворю- вань,станхарчуваннядітей,ступіньобстеженнявагітнихкваліфікованимперсоналом, рівеньосвіченостідорослогонаселення,відсотокВВПнадушунаселення.Визначені показникитаїханаліздаютьможливістьоцінитистанГ.з.Так,наприклад,аналізспів- відношення середньої очікуваної тривалості життя (СОТЖ) і валового внутрішнього продукту(ВВП)визначаєпрямузалежністьміжтривалістюжиттятаваловимвнутріш- німпродуктом:чимнижчідоходинадушунаселення,тимменшатривалістьжиття.

ПродовжуєтьсяпошукірозробкаінтегральнихпоказниківйіндексівоцінкиГ.з.СьогоднідляоцінкиГ.з.використовуютьтакіпоказники:індекслюдськогорозвитку(ІЛР,humandevelopmentindicator—HDi)або,заіншимперекладом,індексрозвитку людського потенціалу (ІРЛП); глобальний тягар хвороб (ГТХ), що кількісно визначає втратинаселеннявактивномужиттічерезхвороби.

У травні 2001 р. на Генеральній Асамблеї ВООЗ була прийнята нова Міжнародна класифікаціяпрацездатності,неповноцінностітаздоров’я—ІСF,девиділенотакіпо- казникиГ.з.якякістьжиття,соціальнасправедливістьтаучастьугромадськомужит-ті.ПоказникиГ.з.відображаютьступіньймовірностідлякожноїлюдинидосягненнямаксимального рівня здоров’я протягом максимально продовженого індивідуальногожиття,характеризуєжиттєздатністьсуспільстваяксоціальногоорганізмуійогомож- ливостібезперервногогармонійногоросту.

Такимчином,Г.з.—ціліснасистема,щоформуєтьсязпідсистеміелементів,якіскладають фізичне, психологічне, соціальне благополуччя населення, відображаєякістьйогожиттєдіяльностіівсьогосуспільствавпевнихісторичнихумовах;най-важливішийекономічнийісоціальнийпотенціалкраїни,зумовленийвпливомрізних факторів навколишнього середовища та способу життя населення;соціокультурний феномен,котрийпередбачаєнеобхідністьсистемної,комплексноїдіяльностізуправ- ління здоров’ям, що має бути забезпечена системою наукових і практичнихзаходів

сприянняпокращеннюздоров’я,діяльністюструктур,якіїхреалізують,таусвідомле- ноютурботоюкожногочленасуспільствапроособистеіГ.з.

Літ.:АртюхинаГ.П.,ИгнатьковаС.А.Основымедицинскихзнаний:Здоровье,болезньиобраз жизни:Учебноепособиедлявысшейшколы.—3-еизд.перераб.—М:АкадемическийПроект,фонд«Мир»,2006.—560с.;Глоссарийтерминовповопросамукрепленияздоровья.Всемирнаяорганизацияздоровья.—Женева,1998.—48с.;ГусакП.М.Відповідальнеставленнядоздоров’я: теоріятатехнології:монографія/П.М.Гусак,Н.В.Зимівець,В.С.Петрович.—Луцьк:ВАТ«Волин- ськаобласнадрукарня»,2009.—219с.;ЛисицынЮ.П.,ПолунинаН.В.Общественноездоровьеиздравоохранение.—М.:Медицина,2002.—416с;Сучасніпідходиусферіохоронигромадсько- гоздоров’ятайогопопуляризації/Упоряд.:Н.В.Зимівець,В.В.Крушельницький,Т.І.Мірошни- ченко;Зазаг.ред.І.Д.Звєрєвої.—К.:Наук.світ,2003.—95с.;ПрохоровБ.Б.Экологиячеловека.Понятийно-терминологическийсловарь[Электронныйресурс]/Академик.—Режимдоступа: www/URL:http://human_ecology.academic.ru/1487—2005г.—Загл.сэкрана.

Зимівець Н. В.

ГРОМАДЯНСЬКІСТЬ—інтегративнаякістьособистості,якахарактеризуєтьсяцін-ніснимставленнямдодержави,народу,досебеякгромадянина;наосновіусвідом-ленняправіобов’язківдозволяєвідчуватисебеюридично,моральнойполітичнодієздатною,спроможноюкомпетентновпливатинарозбудовудемократичногогро-мадянськогосуспільства.

Г.—результатгромадянськоговиховання.Вонаісторичнопов’язаназраннімиформамидемократії.УДавнійГреціїГ.ототожнюваласьзповноправністюгромадян (політесів)ізнайшлавідображеннявпрацяхантичнихфілософівПлатона«Держава», Аристотеля«Політика».РимськийфілософЦицеронрозглядавгромадянинаяклюди-ну,якавизнаєівиконуєзаконитавмієпоєднуватиособистійсуспільніінтереси.

УсереднівікиГ.цінуваласьменше,ніжустародавнічаси.Зрозвиткомімперійви- значальною рисоюГ. стає вірнопідданість монарху. В епоху Просвітництва з утвер- дженнямгуманізмуякпровідногоідейногонапрямку,щопроголошувавцінністьлюд- ськоїособистості,підґрунтямГ.сталафілософіяприроднихправ.

МогутнійпоштовхрозвиткуГ.даливХVІІст.ідеїТ.Гоббса,Дж.Локка,Ш.Монтеск’є, Ж.-Ж.Руссо,Г.Гегелятаін.прогромадянськесуспільство,свободуособистостітасу-спільнийдоговір.

ФеноменГ.виокремивсявсамостійнувиховнупроблемунапочаткуХХст.вєвро- пейськійпедагогіці.Упраці«Щотакедержавно-громадянськевиховання»Г.Кершен- штайнер визначив поняття та змістГ. як відповідальну роботу дітей і підлітків нако-ристьдержави.

ВизначитисутністьіметувихованняГ.впроцесістановленняособистостіпрагнули А.Радіщев,В.Белінський,М.Чернишевський,Н.Добролюбов,О.Герцен,Д.Писарєв. РозробкоюзавданьвихованняГ.займалисьП.Блонський,К.Ушинський,П.Каптєрєв. Вонивважали,щооскількивреальномужиттілюдинаєгромадяниномсвогонародуі діячемусуспільстві,тошколаповиннавиховуватилюдину,виховуватиігромадянина.Громадянин не повинен знищувати людину, людина —громадянина.

УсвоїйпедагогічнійдіяльностіДж.Д’юїзбагативтеоріюстановленняГ.моральною компонентою. Він наголошував на важливості таких якостей громадянинадемокра- тичноїдержавиякініціативність,самостійність,активнаучастьужиттісуспільства.Ре-форматорськітенденціїсвітовоїпедагогікивиявилизначнийвпливнаспрямованість системивихованнявУкраїні.

М. Грушевський розглядав вихованняГ. народу, членів громади, представників громадянського суспільства як важливий чинник розбудови Великої України.

С.Русовавпраці«Суспільніпитаннявиховання»формуєконцептуальнізасадиви- хованнягромадянинаУкраїнськоїнезалежноїдержави,вказуєнате,щошколамаєйти назустрічвимогамцілогогромадянства,працюватисаменакористьцілогонароду,ве- стийогошляхомвселюдськогопоступу.

У радянській педагогіці поняттяГ. не було, бо не було відкритого демократично- го громадянського суспільства, яке базується на визнанні пріоритету прав людиний громадянина.У«Педагогічномусловнику»,виданомувМосквів1960р.,зазначалось, що«громадянськевиховання—цереакційнийнапрямубуржуазнійпедагогіціепохи імперіалізму,якийставитьнаметівиховання,підготовкупоколіннямолодихробітни- ків—покірнихслугкапіталізму».Зцієїпричиниучотиритомнійпедагогічнійенцикло- педії(1964–1967рр.)феномени«громадянськевиховання»таГ.відсутні.

ГуманістичнізасадивихованняГ.впершевисвітливу1970р.В.Сухомлинський.Він вважавпершочерговоюумовоюформуваннягромадянинаорганізаціюемоційнона- сиченогодіяльноготрудовогожиттяшкільногоколективу,якийефективновпливаєна становленнягромадянськоїпозиціїкожногоіндивіда.

СучасніукраїнськіпедагогиП.Вербицька,О.Пометун,О.Сухомлинська,І.Тара-ненко, проаналізувавши зарубіжні концепції і тенденції, поділяють і розвивають за- гальноєвропейське бачення сутностіГ. і шляхів її формування. Процес вихованняГ. П. Ігнатенка базується на національних цінностях. Педагогічні основи морального й правового виховання, принципи, методи, шляхи та засоби формуваннягромадян- ськихякостейособистостівсучаснихумовахрозробленівдослідженняхІ.Беха,Н.Бі- бік,М.Боришевського,В.Кременятаін.Уроботахцихнауковцівпідкреслено,щоГ.єбагатоаспектним поняттям. Це фундаментальна духовно-моральна якість, світогляднаіпсихологічнахарактеристикаособистості,щомаєкультурологічнізасади.Такіхарак- теристикиГ. свідчать про визначальну роль світогляду особистості, на основі якого формуєтьсясистемаїїцінніснихорієнтацій,поглядів,переконань,усвідомлюєтьсяміс- цевсуспільстві,визначаютьсяобов’язоківідповідальністьпередспіввітчизниками.

Г.—це реальна можливість втілення в життя сукупності соціальних, політичних ігромадянськихправособистості,їїінтеграціяукультурнійсоціальніструктурису- спільства.

У педагогічному планіГ. містить знання, переживання і вчинки. Ці складовіпере- буваютьупевнихзв’язкахівзаємодіїзпереважаннямнапевнихетапахрозвиткуінди- відаемоційногокомпонента,формуванняпочуттєвоїсфери.

ЗначнийвнесокусучаснебаченнягромадянськоговихованнязробилаО.Сухо-млинська. Вона розкрилатримоделіформуваннягромадянськості:партисипативну,когнітивно-розвивальну,репрезентативну.Науковимтворчимколективомпідкерівни-цтвомО.СухомлинськоїрозробленоКонцепціюгромадянськоговихованняособистос-тівумовахрозвиткуукраїнськоїдержавності.Унійвизначаєтьсяметасучасногогрома-дянськоговиховання—становленнясвідомогогромадянина,патріота,професіонала,тобтолюдинизпритаманнимиїйособистіснимиякостямийрисамихарактеру,світогля-дом і способом мислення, почуттями, вчинкамитаповедінкою, спрямованими на само-розвитокірозвитокдемократичногогромадянськогосуспільствавУкраїні.

ОсновнимизавданнямивихованняГ.є:визнанняйзабезпеченнявреальномужитті прав людини як суспільної цінності та єдиної норми всіх людей безбудь-яких

дискримінацій,начомубудуєтьсявідкрите,демократичне,громадянськесуспільство; усвідомлення взаємозв’язку між ідеями індивідуальної свободи, прав людини та її громадянською відповідальністю; формування національної свідомості,належності до рідної землі, народу, визнання духовної єдності поколінь і спільності культурної спадщиниймайбутнього;вихованняпочуттяпатріотизму,відданостівслужінніБать- ківщині;утвердженнягуманістичноїморалітаформуванняповагидотакихцінностей, як свобода, рівність, справедливість; формування соціальної активності особистості на основі готовності до участі в процесах державотворення, здатності до спільного життяіспівпрацівгромадянськомусуспільстві,уміннівзятинасебевідповідальність, спроможностірозв’язуватиконфліктивідповіднодосамостійногожиттєвоговибору наосновігуманістичнихцінностей,працелюбності;формуванняполітичноїтаправо- вої культури засобами громадянської освіти, яка дає знання про політичні системи і владунавсіхрівняхсуспільногожиття,прозаконийзаконодавчісистеми;виховання повагидоКонституціїУкраїни,законодавства,державноїмови;уміннявизначатифор- митаспособисвоєїучастівжиттісуспільства,спілкуватисяздемократичнимиінститу- тами,органамивлади,захищатийпідтримуватизаконитаправалюдини,бутиобізна- нимзіспособамисоціальногозахисту;розвитоккритичногомислення,щозабезпечує здатність усвідомлювати та відстоювати особисту позицію в тих чи інших питаннях, уміннязнаходитиновіідеїтакритичноаналізуватипроблеми,братиучастьудебатах, умінняпереосмислюватидіїтааргументи,передбачатиможливінаслідкидійівчинків; розвитоктолерантногоставленнядоіншихнародів,їхкультурітрадицій;виховання негативного ставлення до будь-яких форм насильства; активне запобігання проявівшовінізму, фашизму, расизму, месіанськихнастроїв.

Важливемісцеувихованнігромадянинапосідаєгромадянськаосвіта—навчання, спрямованенаформуваннязнаньпроправайобов’язкилюдини.Громадянськаосві- та тісно пов’язана з формуванням соціально-політичної компетентності особистості всуспільнійсфері,якапередбачаєнасампередполітичну,правову,економічну,етич- нуосвіченістьіздатністькеруватисявідповіднимизнаннямивумовахкардинальноїперебудовисуспільства.

СтановленняГ.відбуваєтьсявпроцесівихованняйсоціалізаціїособистості,депро- ходитьзакріпленняпервиннихнавичокучастівсуспільномужитті,моделюванняситу- аційсоціальноїповедінки,щодозволяютьреалізуватигромадянськіправаісвободи вмаломутавеликомусоціумі.Переваганадаєтьсяактивнимформамдіяльності,що передбачають безпосереднє знайомство учнів з роботою органів влади, місцевого самоврядування, судів, правоохоронних органів, виборчих комісій, засобів масовоїінформації, громадських організаційтощо.

ВажливезначеннявреалізаціїзавданьГ.узростаючоїособистостівідіграєефе-ктивневикористанняновітніхформ,технологій,щозабезпечуютьдіяльніснийаспект навчально-виховного процесу. Активні та інтерактивні методики сприяють форму- ваннюгромадянознавчихвміньінавичокшколярів,збагаченнюїхньогосоціального досвіду. Забезпечує підвищення рівняГ. практична спрямованість діяльності учнів умісцевійгромаді,розробленнятаконкретневтіленнявласнихсоціальнихпроектів, проведенняблагодійнихакцій,здійсненняпошуковоїроботи.Соціальніпроектида- ютьможливістьмолодимгромадянамспіввіднестизагальніуявлення,отриманівході навчально-виховноїдіяльності,ізреальнимжиттям,ізсуспільнимитаполітичнимипо- діями,щовідбуваютьсявмасштабахнаселеногопункту,області,країни,світу.

Літ.:ВербицькаП.В.Громадянськевихованняучнівськоїмолоді:сучасніаспектирозвитку.—К.:Генеза,2009.—384с.ГрушевськийМ.С.Хтотакіукраїнціічоговонихочуть.—К.:Знання,1991.—240с.КершенштайнерГ.Щотакедержавно-громадянськевиховання.—Раштат,Київ, 1918.—35с.РусоваС.Дещозфілософіївиховання//Вільнаукраїнськашкола.—1918.—№10.— С.306–316.СухомлинськаО.В.ІдеїгромадянськостійшколавУкраїні//Шляхосвіти.—1999.—

№ 4.— с. 20–25. Сухомлинський В. Народження громадянина // Сухомлинський В. Вибрані твори:в5т.—К.,1977.—Т.3.—С.283–582;ЧорнаК.І.Вихованнягромадянина,патріота,гума-ніста.— К.:ТОВ«ХІК», 2004.— 96 с.; Виховуємо громадян-патріотів України: Науково-методичнийпосібник/авт.кол.зазаг.кер.К.Чорної.—Черкаси:ЧОІПОПП,2011.—273с.

Чорна К. І.

ГУМАНІЗАЦІЯ ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ— це сучасна науково-практична освітнястратегія,уцентріякоїстоїтьконкретнадитина,їїможливості,індивідітворчесамо- вираження. За такої стратегії виховний процес стає простором повноцінного життя, інструментомвирішенняжиттєвихпроблеміособистісногозростання.

Гуманістичноспрямованийвиховнийпроцеснеобхіднорозпочинативпочатковій школі,якаможе«розбудити»розуміпочуттядитини,виробитивнеїсвоєставленнядожиття.

ВитокиГ.в.п.пов’язанізідеямивидатнихпедагогівXXст.—Дж.Д’юї,А.Макаренка, А.Маслоу,М.Монтессорі,В.Сухомлинського,К.Ушинського,Р.Штайнера.Нинівцьому напряміпліднопрацюютьукраїнськівченіІ.Бех,А.Бойко,А.Капська,В.Кузь,В.Лозо- ва,О.Сухомлинська,Г.Троцькотаін.Російськанаукавданомуконтекстіпредставленаіменами Ш. Амонашвілі, О. Бондаревської, О. Газмана, Л. Маленкової, Н.Щуркової.

Г.в.п.вказуєнате,щопріоритетноюсфероюрозвиткуособистостієціннісно-смислова.Цеозначає,щовиховання,якепретендуєнауправліннярозвиткомособис- тості,муситьпередбачатимету,йголовнимпредметомвиховноїдіяльностієціннісно- смисловийрозвитокдитини.Визначенняцьогознаменуєостаточнийвідхідпедагогіки й виховної практики від парадигми формування особистості із заданимивластивос- тями та їх орієнтацію на обґрунтування такого виховного процесу, який здатний за- безпечитиособистіснийрозвитокшколярів,підтримативкожномузнихіндивід,са- мобутність і спираючись на їх здібності до самозміни й культурного саморозвитку, допомогтикожномувихованцевіувирішеннійогожиттєвихпроблем.

Гуманістичнийпідхіддопроцесувихованняпроявитьсянавсіхрівнях:вчитель— учень,учень—учень,вчитель—вчитель,вчитель—батьки.Школа,якаорієнтується на гуманістичні виховні засади, мусить спиратися на інтеграцію творчих педагогів- професіоналів,управлінськукомандуоднодумцівзфункціональнимрозмежуванням і взаємовідповідальністю, створення комфортного середовища виховного процесу, відкритістьосвітньоїустанови.Усіаспектиуправлінняшколою,якареалізуєГ.в.п.,по- виннібутивєдності.

Управліннявсистемі«вчитель—учень»неозначаєдомінуванняперших,оскільки формиіметодикеруваннянеповинніпридушуватиініціативуйактивністьшколярів. Звідси головна проблема — узгодженість дій вчителя й учня. Взаємодія педагогів з учнямимаєформуспівпрацітаспівдружності.

ОлюдненняйдетермінаціяпедагогічнихвзаєминєосновниминапрямамиГ.в.п. Людяністьуставленніпедагогадовихованціввключає:любовдодитини,зацікавле-

ністьуїїдолі;оптимістичнувірувдитину;майстерністьспілкування;відсутністьпрямогопримусу;пріоритетпозитивногостимулювання;терпимістьдодитячихнедоліків.

Демократизаціявідносинутверджує:урівнюваннявихованцяіпедагогавправах; праводитининавільнийвибір;правонапомилку;правонавласнуточкузору;дотри- манняКонвенціїпроправадитини;стильвзаємин—незабороняти,аспрямовувати, незмушувати,апереконувати,некомандувати,аорганізовувати,необмежувати,ана-давати свободувибору.

Цеозначає,щоГ.в.п.здійснюєтьсяуформівідкритоїкомунікативноїчидіалогової системи. У ній через спеціально організовані педагогом види діяльності школяр за- своюєморальнінормиповедінки.

Спілкуванняшколяразровесниками,вчителямийдорослимидозволяєйомузасво-юватинизкустимулів,якірегулюютьвласнуповедінку.Вонийдопомагаютьвихованцевіпорівнюватисвою поведінку з тим, що вимагається.Керуючисвоєю поведінкою,школярнабуваєіндивідуальності.АлесвоєЯвінможерозвинутитількичерезінших,розуміючисвоюічужуповедінку,співчуваючиіншим,беручиучастьуспільнійдіяльності.

Комунікативні впливи найбільшою мірою стимулюють і розвивають дитину тоді, коли вони породжують задоволення особистістю і діяльністю педагога. Важлива не будь-якавзаємодіявчителязучнями,атака,вякійрозкриваєтьсяівиховуєтьсякраще вдитині—співробітництвоіспівдружність.

Гуманневихованняможливелишетоді,коливраховуєноветрактуванняіндивіду- альногопідходу,якийпередбачає:відмовувідорієнтаціїнасереднього;пошуккращих якостей особистості в дитині; застосування психологічно-педагогічної діагностики особистості учня (інтереси, здібності, спрямованість, Я-концепція, якості характеру, особливостіпсихічнихпроцесів);урахуванняособливостейособистостіувиховному процесі; прогнозування розвитку особистості; конструювання індивідуальних про- грамрозвитку,корекціїрозвитку.

Г.в.п.вимагаєадекватноїформисвоєїорганізації—виховногопростору.Ценетількизовнішнєсередовище,айдуховнийпростірособистостейшколяраіпедагога, інтегрованихуцесередовище.Цепростіркультури,якийживитьрозвитокособистос- ті.Уньомупредставленийвесьуніверсумцінностейкультуриікультурнихформжит- тя.Цепростірсоціальних,культурнихжиттєвихвиборівісамореалізаціїособистості, самоздійсненняякоївідбуваєтьсяврізнихвиховнихсередовищах,навмисностворю- ванихувиховномупросторі.

Головнимивимогамивуправліннірозвиткомкультурно-виховногосередовищає такі:сприяннязбереженнюпсихічногойфізичногоздоров’явихованця,становленнюйого моральності, громадянськості, індивідуальної культури; забезпечення соціально-педагогічногозахистутапідтримкидитини.

ШколаяквиховнийпростірмаєстатиДомом,декожнийвихованецьпеститьсвій неповторнийікомфортнийсвітдитинства.

Літ.:БаллГ.О.Гуманістичнізасадипедагогічноїдіяльності//Педагогікаіпсихологія.—1994.—

№2.—С.3-12.;ЗязюнІ.А.Філософськіпроблемигуманізаціїтагуманітаризаціїосвіти//Педа-гогікатолерантності.—2000.—№3.—С.58-61;КазанскаяВ.Г.Личностьученикаиучителявначальнойшколе.—СПб.:КАПО,2004.—208с.;СухомлинськийВ.О.Серцевіддаюдітям// СухомлинськийВ.Вибранітвори:в5т.—К.:Вищашкола,1982.

Бех І. Д.

ГУМАНІЗМ(лат.humanitas — людяність) — система поглядів,головнимиознакамиякоїєвизнанняцінностілюдиниякособистості,їїправанавільнийрозвитоківияв-

леннясвоїхздібностей.Близькимзазмістомдоозначеногопоняттяєтермін«гуман- ність»,якийтлумачитьсяяксукупністьморально-психологічнихякостей,щовиражає однузнайважливішихрисспрямованостіособистості—спрямованостінаставлення долюдиниякдонайвищоїцінності.

Г.яксвітогляднеявищевпершесформувавсявепохуВідродженняіпоступовона- бувознакширокого,різнобічногосуспільногоруху,якийохопивфілософію,літерату-ру,мистецтво,суттєвовплинувнарозвитокосвітиінауки.Гуманістичнийхарактерсу- спільноїдумкиєвропейськогоВідродженнявиявлявся,першзавсе,упротиставленні середньовічногоаскетизму,якийґрунтувавсянанехтуваннірадощамиземногожиття іпланомірнійпідготовцідожиттязагробного,ідеаламжиттєрадісної,сильноїдуховно йтілеснолюдини.УХІV–XVст.центромГ.стаєІталія(Ф.Петрарка,Дж.Боккаччо,Лео- нардодаВінчі,Мікеланджелотаін.).ПізнішеразомзрухомРеформаціївінрозповсю- джуєтьсявіншихєвропейськихкраїнах,зокремауФранції(Ф.Рабле),Англії(У.Шек- спір,Ф.Бекон),Іспанії(М.Сервантес),Німеччині(У.ГуттеніА.Дюрер).

Г. представників Відродження полягав у визнанні ними потенційної рівності між людьми та можливості особистості протистояти тим обставинам, в яких вона знахо- диться.Основоюморальноїповедінкиособистості,надумкугуманістівРенесансу,є моральні якості самої людини, що не залежать від її походження. Мислителі Відро- дженнякатегоричнозаперечувалипричинно-наслідковізв’язкиміжзнатністюпохо- дженнятаморальністюособистостіінавпаки.Великуувагувониприділялипізнанню йрозвиткурозуму,формуваннювособистостіпостійноїжагидоотриманнязнань.Іта- лійськийгуманістДантеАліг’єрі(1265–1321)зцьогоприводузазначав,щопізнання— ценайпершетанайвеличнішеустремліннялюдини.

ПротягомісторичноїеволюціїГ.набираєрізнихформівідтінків.Російськийдослід- никЮ.Чорнийусвоїйроботі«Сучаснийгуманізм»наводитькласифікаціюамерикан- ськоговченогоАлленаСміта,якийрозрізнявсімвидівГ.:

1. Г.—поняття,щоозначаєставленнядолюдськихінтересівабодовивченнягума-нітарнихдисциплін.

2. ДавнійГ.—поняття,якеналежитьдосистемифілософіїАристотеля,Демокрита, Епікура,Лукреція,Перикла,ПротагораабоСократа.

3. КласичнийГ. — поняття, яке належить до давніх гуманістичних ідей, що сталимодними в періодРенесансу.

4. Теїстичний Г. — поняття, до якого належать як християнські екзистенціалісти, такітісучаснітеологи,якінаполягалинаможливостяхлюдинипрацюватинадсвоїм спасіннямразомзБогом.

5. Атеїстичний Г. — поняття, яке описує творчість Жан-ПоляСартра.

6. КомуністичнийГ.—поняття,щохарактеризуєпереконаннядеякихмарксистів (наприкладвважається,щопослідовнимнатуралістомігуманістомбувК.Маркс).

7. Натуралістичний(абонауковий)Г.—еклектичнийнабір,якийстворенийзачасівсучасноїнауковоїепохийсконцентрованийнавіріувищуцінністьісамовдоско-налення людськоїособистості.

ВумовахсьогоденняцякласифікаціядоповненатакзванимсучаснимГ.СучаснийГ.розглядається,упершучергу,якгуманістичнийсвітогляд,наякомуґрунтуєтьсяна- укова, освітньо-виховна, культурно-просвітницька й організаційна діяльність і який пропонуєлюдиніусвідомленнялюдськогожиттяякцінностійсамоцінності,установку налюдяністьбезмеж.

Слідматинаувазі,щосучаснийГ.являєсобоюціліснеявище,якемаєпевнуісто-ричнулогіку.Уйогорозвиткуможнавиділитищонайменшетриетапи:а)виникнення (сер.ХiХст.—поч.30-хрр.ХХст.);б)становленняйрозвитокорганізованогогуманіс-тичногоруху(поч.30-хрр.—поч.80-хрр.ХХст.);в)виділеннясвітського(секуляр-ного)Г.яксамостійногоідейногорухутайогорозмежуваннязрелігійнимГ.(поч.80-х рр.ХХст.досьогодні).

Напершомуетапі(сер.ХiХст.—поч.30-хрр.ХХст.)Г.,завдякизусиллямдатського філософаГ.Сібберна, британського філософа К. Шиллера, американськогопедагогайфілософаД.Д’юїтаіншихвідомихмислителів,формуєтьсяякціліснасвітогляднапозиція.

Надругомуетапі(поч.30-хрр.—поч.80-хрр.ХХст.)йшлоорганізаційнеоформлен-нясучасногоГ.Зпочатку30-хрр.вініснуєякорганізованийінтернаціональнийрух,що спирається на численні національні організації. Перше гуманістичне товариство Нью-ЙоркабулостворенеЧ.Поттерому1929р.ТогожрокубулостворенеГоллівуд-ськегуманістичнетовариство,у1930р.Г.БушманіЕ.УілсонзаснуваливЧикагожур- нал«Новийгуманіст».НинііснуєМіжнароднийетичнийігуманістичнийсоюз(МЕГС), якийоб’єднуєпонад5мільйонівчленівіз90громадськихорганізаційзбільшніж30країн.УРосіївтравні1995р.булостворенеРосійськегуманістичнетовариство,якетісноспівпрацюєзМЕГС,вУкраїнітакождієдекількагуманістичнихорганізацій.Гума-ністирізнихкраїнбазуютьсвоюдіяльністьнапідставіміжнароднихдеклараційімані- фестів,найвідомішимиізякихє«Гуманістичнийманіфест—i»(1933),«Гуманістичний маніфест—ii»(1973),«Деклараціясвітськогогуманізму»(1980)і«Гуманістичниймані- фест—2000»(1999).

Перший Гуманістичний маніфест був програмним документомрелігійного Г., го-ловнаідеяякогополягалавнеобхідностістворенняновоїгуманістичноїрелігії,щоорієнтується на світські цінності. Людина починає усвідомлювати, говорилось у до- кументі,щотількивонаоднавідповідальназавтіленняусвітісвоєїмрії,щосилидля її досягнення знаходяться в ній самій. У другому Гуманістичному маніфесті вказува-лосьнадраматичнізміни,яківідбулисьусвітіпісляДругоїсвітовоївійни,і,першзавсе,навиникненнядвохантагоністичнихполітичнихйекономічнихсистем.ЗавданняГ.—створеннямирноготапроцвітаючогоспівтоваристванаосновіподоланняорто- доксальноїморалійрелігійноїідеологіїірозповсюдженняпринципугуманізмунавсіх людей.ТретійГуманістичнийманіфестміститьобґрунтуванняідеїпланетарногоГ.

Натретьомуетапі(поч.80-хрр.ХХст.досьогодні)світський(секулярний)Г.відді- ляється від релігійного й починає існувати як самостійний напрям. Найповнішейого сутністьвизначиливидатнівчені,письменники,митціігромадськідіячівДекларації світського гуманізму. Було виокремлено десять фундаментальних принципівсвіт-ськогоГ.:вільнедослідження;відділенняцерквивіддержави;ідеалсвободи,етика,яка базується на критичному мисленні; моральна освіта; релігійний скептицизм; розум;наукаітехніка;еволюція;освіта.Удокументіпідкреслювалось,щосвітськийГ.вірить скорішевлюдськийрозум,аніжубожественнекерівництвоіщогуманісти,скептично ставлячисьдодогматівцеркви,осмислюютьлюдськебуттявреалістичнихкатегоріях раціоналізмуйрозглядаютьсамихлюдейвідповідальнимизавласнудолю.

ПрезидентМіжнародноїакадеміїгуманізму,американськийвченийПолКуртцвід- значає,щосвітськийГ.євпливовоютеорієюсучасностійможерозглядатисяякме-тоддослідження,світоглядісистемацінностей.Нинішнісвітськігуманістипереконані,

щорозкриттязакладеноговкожнійлюдиніресурсугуманностізалежатимеівідосо- бистихзусильіндивідів,івіддержавтаміжнароднихорганізацій,якістворюютьумови дляжиттяйтворчостілюдей.

Літ.:БалашовЛ.Е.Гуманистическийманіфест.—М.:Академия,2000.—15с.;ДевинаИ.В.Гума- низмисвободомыслие:Науч.—аналит.обзор.—М.:ИНИОНРАН,1996.—55с.;КуртцП.Муже- ствостать:Добродетелигуманизма.—М.,2000.—160с.;СтамС.М.Ведущиеидеиитальянско- гогуманизма//ИтальянскийгуманизмэпохиВозрождения/Подред.С.М.Стама.—Саратов: Саратовскийун-т,1984.—Ч.1.—С.4–74.;ЧерныйЮ.Ю.Современныйгуманизм.(Обзор)//Фи-лософиявXXвеке:В2-хч.:Сб.обзоровирефератов/Отв.ред.АндрееваИ.С.;Сост.Панчен-коА.И.—М.,2003.—Ч.2.—С.125–167.

Ваховський Л. Ц.

ДИТИНСТВО—динамічнесоціальнеутвореннявмежахпевноговіковогоперіоду,що характеризується специфічними ознаками, має власну субкультуру та будується на особливих соціальних зв’язках і відносинах. Вікові межіД.— змінний продукт іс- торії, який пов’язується з соціальним статусом, колом прав та обов’язків, властивих цьомуперіодужиття,наборомдоступнихдляньоговидівіформдіяльності,щозадаєсуспільство.

УнашійдержавівизначеннявіковихрамокД.обумовленоЗакономУкраїни«Про охоронудитинства»(2001р.),уякомузазначено,щодитина—особавікомдо18ро- ків(віднародженнядоповноліття),якщозгідноіззаконом,застосованимдонеї,вона ненабуваєправповнолітньоїраніше.

Д.можнарозглядатиякособливийстанрозвиткулюдинивсуспільстві,соціальне явище, сутність якого визначається специфікою тієї суспільної системи, у яку дитин- ствоінтегровано,їїсоціокультурнимконтекстом(способамивиробництва,статевоїта віковоїстратифікації,системоюміжособистіснихвідносин,цінніснимиорієнтаціями, особливостями засобів і механізмів соціалізації) і водночас як узагальненийсуб’єкт, щовзаємодієздорослимсвітомнарівнісуб’єкт-суб’єктнихвідносин.

Уфункціонально-змістовомувизначенніД.—цепроцеспостійногофізичногозро- стання, набуття психічних новоутворень, освоєння соціального простору, рефлексії всіх відношень у цьому просторі, визначення в ньому себе, власної самоорганізації, щовідбуваєтьсявконтактахдитиниздорослимитаіншимидітьми,якіпостійнороз-ширюються йускладнюються.

Специфічні ознаки Д.: зародження особистісної активності та ціннісних орієнта- цій, що визначають якість подальшого життя; особлива вразливість, незахищеність від впливів навколишнього середовища, різних видів жорстокого поводження і на- сильства;постійнаорієнтаціянадорослийсвіт,потребабратиучастьужиттісуспіль- ства,ухваленнірішень;чутливістьдозмінусоціумійводночасздатністьставитипе- реддорослиминовізавдання,активновпливаючинасуспільство;наявністьпевногосоціально-правовогостатусу.

Д. єпредметомполідисциплінарногодослідження. Зпозиціїнаукмедико-біологічноїгалузі,Д.— період зростання людини, яка ще не завершила свій фізичнийрозвиток; це не тільки період, що характеризується певними фізіологічними особливостями, але йрезультатвпливу навколишнього середовища на дитину. У дослідженнях пси- хологічної науки феноменД. вивчається через особливості психічного розвитку, си- стемногорозкриттяпсихічногорозвиткудитинивонтогенезі.Напрямидослідження

Д.упсихології:загальнийпсихологічнийрозвитокдитини(Л.Виготський,Л.Божович, Д.Ельконін,О.Запорожець,О.Кононкотаін.);концепціянавчаннятарозвиткудітей (Л.Венгер,В.Давидов,О.Дяченко,Ж.Піажетаін.);проблемиперіодизаціїдитячого розвитку(Л.Виготський,Д.Ельконін).ЗпозиціїсоціальноїпсихологіїД.розглядається яксоціальнийфеноменуконтекстідитячихгрупідитячихтовариств(А.Авраменкова, О.Кононко,В.Кудрявцева,Д.Фельштейн).СоціологіярозглядаєД.якчастинусоціаль- ноїструктурисуспільства(І.Кон,Д.Фельдштейн,Дж.Квортруп,І.Богданова).Зпозиції соціогенетичногопідходуА.АвраменковавиокремлюєтрикоординатививченняД.: історичнавертикальфеноменудитинства(В.Шкуратова,В.Петровський);дитинство ветнографічномупросторічерезпризмурізнихкультур(І.Кон);психологічнийвимір дитини(Л.Божович,Л.Обухова,О.Смирнова,Г.Цукерман).

Виокремлюють шістьперіодівв історіїД. (Л. Демоз):

1. Інфантицидний стиль(зі стародавності до iVст.н.е.) відзначився негативним ставленнямдомаленькихдітей,якірозцінювалисяякперешкодадоросломусуспіль-ству.Масовідітовбивстванавітьнекаралисявладою,атідіти,яківиживали,частоста- валижертваминасильствадорослих.

2. Стильігнорування(iV–ХІІІст.)характеризувавсявизнаннямнаявностівдитини душі,алеводночаспрагненнямвіддалитисявіднеї,ігноруваннямїїінтересів,бажань,проблем.

3. Амбівалентний стиль(ХiV–ХVІІст.)відзначає підвищення статусу дитини. До дітейпочинаютьставитисязувагою,передусімуфізичномудогляді,однаккожнаїхня діяжорсткоконтролюєтьсятарегламентується.

4. Нав’язливий стиль(ХViІст.)визначався домінуючою контролюючою позицією дорослих щодо дитинства, яка виявляється в нав’язливому прагненні цілком контр- олюватинетількиповедінку,алейвнутрішнійсвіт,думкийволюдитини.

5. Соціалізуючийстиль(ХІ–сер.ХХст.)характеризуєтьсятренуваннямволіди-тини,їїпідготовкоюдомайбутньогосамостійногожиття.Удитинівбачаютьоб’єктви- ховноговпливу,якийрозглядаєтьсяякєдиноможливийспосібнабуттяпозитивногосоціальногодосвіду.

6. Допомогаючийстиль(ізсерединиХХст.)полягаєвусвідомленнідорослимисуб’єктностівиборужиттєвогошляху,длячогокожнійдитинінеобхідномаксимально розвинутиіндивідуальність,набутивласногосоціальногодосвіду.Звідси—прагнен- нябатьківдоемоційноїблизькостіздітьми,розуміння,емпатія.

Д.повноюміроюможназрозумітичерезусвідомленнясистемидитячихуявлень, образів,почуттівінастроїв,уякихдитинасприймаєкультурудорослих.Ш.Амонашві- лінаголошує,щовнутрішняпсихічнаенергія,внутрішнійвогонь,закладенийудитині природою,проявляєтьсяутрьохосновнихпристрастях.Перша—пристрастьдороз- витку. Дитина не може не розвиватися духовно, морально, розумово, фізично,при- чомурозвитоквродженихможливостейвідбуваєтьсяупроцесіподоланнятруднощів. Другапристрасть—цепристрастьдодорослішання.Справжнєдитинство—цесклад- ний,часомболіснийпроцесдорослішання.Задоволенняцієїпристрастівідбуваєтьсяуспілкуванні,упершучергу,здорослими,томудітейпотрібновчитинеграючись,асерйозно,звідповідальністю.Третяпристрасть—пристрастьдосвободи.Якщодля задоволенняпристрастідодорослішаннядитинашукаєзначущогодорослого,топри- страстьдосвободивонареалізуєзновужтакивспілкуванніздорослим,однакшля- хомвіддаленнявіднього.Нажаль,турботадорослихпродитинускорішеспрямована

ненасприянняцимпристрастям,анапригальмовуванняприродноїпристрастідосвободи.Пристрастьдосвободипороджуєпринципзбереженнязадитиноюпочуттявільноговибору.

ЯкдержаваохороняєД.—однаізголовнихїїсоціокультурниххарактеристик.Став-леннядоД.проявляєтьсячерезадекватнусоціальнуполітикудержавистосовнодітей іїїпрактичнуреалізаціюнавсіхрівняхзметоюствореннядостатніхінеобхіднихумов длязадоволенняпотребпідростаючогопокоління.

Літ.:АвраменковаВ. В.Генезисотношений ребенка в социальной психологии детства: Авто- реф.дис…д-рапсихол.наук.—М.,2000.—57с.;АмонашвіліШ.О.Школажиття/пер.зрос.— Хмельницький:Подільськийкультурно-просвітницькийцентрім.М.К.Реріха,2002.—172с.; Дітиісоціум:Особливостісоціалізаціїдітейдошкільноготамолодшогошкільноговіку/Зазаг.ред.Н.В.Гавриш.—Луганськ:Альма-матер,2006.—368с.;ПетрочкоЖ.В.Дітивскладнихжит- тєвихобставинах:соціально-педагогічнезабезпеченняправ.—Рівне,2010.

Петрочко Ж. В.

ДОСВІД СОЦІАЛЬНИЙ.Досвід— сукупність практично засвоєних знань, умінь,навичок; відображення у свідомості людини об’єктивного світу шляхом чуттєвого сприйняттянаосновіпрактикизмінисвіту(Д.Ушаков);відтворенняякого-небудьяви- ща експериментальним шляхом, створення чогось нового в певних умовах з метою дослідження, випробовування (С. Ожегов).Соціальний(лат.socialis) — суспільний; пов’язанийзжиттямівідносинамилюдейусуспільстві.

Соціальнийдосвід—сукупністьпрактичнозасвоєнихсоціальнихзнань,умінь,на- вичок;соціальназміналюдини,їїстановленнятаподальшевдосконаленняпідвпли- вомвзаємодіїїїізсоціокультурнимсередовищемжиттєдіяльності,зіншимилюдьми,з навколишнімсвітомукультуровідповіднихсферахжиттєдіяльності,відтвореннянею яких-небудьсоціальнихявищ,процесівнапрактицізметоюпізнанняйперетворення соціальноїдійсності.Вінсприяєсоціальнійзмінілюдини,їїстановленнюівдоскона- леннюякособистості,атакожзасвоєннюнеюкультурижиттєдіяльності,щосклалася всоціумі.ШляхомС.д.культурапередаєтьсявідодногопоколінняіншому.

С.д.,підкреслюєА.Мудрик,єоднимізважливихкомпонентівсоціалізаціїлюдини. Він багато в чому визначає її спрямованість та інтенсивність. У різних дослідженнях проблемсоціалізаціїлюдинизвертаєтьсяуваганате,щоїїкомпонентомєоволодін- няпевнимрівнемС.д.,якийдозволяєїйактивноспівіснувативсуспільстві,зодного боку,задовольняючивласніпотребижиттєдіяльності,зіншого—здійснюючипевнийвпливнасвоєоточення.УпроцесісоціалізаціївідбуваєтьсянакопиченняС.д.,од-ночасно з цим він сприяє соціалізації людини. Соціалізація людини передбачаєдвавзаємопов’язанихпроцеси.Перший—освоєнняінадбанняцінніснихорієнтаційусмислахлюдськоїдіяльності,засвоєннядуховно-моральнихнормйеталоніввідно-синтаїхпроявівувзаємодіїзлюдьми,формуванняставленнядосебейнавколиш-ньогосвіту,відтворенняцьогоусвоїйповедінціівідносинахзіншими.Підчасдруго- говідбуваєтьсяосвоєннясоціальнотажиттєвозначущихспособівдійзпредметами, еталонів,щовиокремлюютьупредметахтічиіншівластивості,яківиявляютьсявдіях, вчинках,взаємодіїтадіяльності.

Культура—носійС.д.людинитаїїсоціокультурногосередовищажиттєдіяльнос- ті.ЯкносійС.д.вонаохоплюєвсіаспекти,щовизначаютьсоціокультурнесередови- щежиттєдіяльностілюдини,своєрідністьйогопрояву,адаптаціїісамореалізаціївній,

культуровідповіднурегуляціюрозвиткулюдини.Іншимисловами,соціалізаціялюди- ни—проявнеюС.д.,детермінованийкультуровідповіднимсередовищемжиттєтвор- чості особистості, рефлексивним характером процесу розвитку.Культуровідповід-не виховне середовище— це сукупність соціально ціннісних обставин, що оточуютьдитинуівпливаютьнаїїособистіснийрозвиток,сприяютьїївходженнювсучаснукультуру.Воно охоплює: предметно-просторове, соціально-поведінкове, подійнета інформаційнеоточення.Кожнеоточеннязалежновідхарактерувзаємодіїзконкрет- ноюлюдиноюпо-своємувідбиваєтьсянаїїсоціалізаціїтанакопичуваномуС.д.

Предметно-просторовеоточення—цевсете,щооточуєконкретнулюдинуізчимвонабезпосередньойопосередковановзаємодієвповсякденномужитті,його технічна доцільність, естетична привабливість.Соціально-поведінкове оточення— це ті люди (члени сім’ї, значущий дорослий, виховний колектив, друзі, підлітково- молодіжнісубкультури,доякихналежитьдитина);соціальнийстатускожногоучас- ника, його соціальна роль, досвід соціальної поведінки, культура самовияву тощо; спрямованість,соціальназначущістьірольподій,вякихвиявляєсвійдосвідлюдина;мотивованістьйактивністьуцьомупрояві.Інформаційнеоточення—усятаінфор-мація,якадоступнаконкретнійлюдиніізякоювонавзаємодіє,пізнаючи,осмислюю- чи,їїсоціальназначущість,відповідністьвіку,інтенсивністьвпливутощо.

С.д.виявляєтьсяпо-різномунакожномувіковомуетапірозвиткучерезякостійвластивостіособистості,якіхарактеризуютьіндивідуальністьіунікальністьконкретної людини.Потрапляючиврізніжиттєвіситуації,вона,залежновідвіку,соціалізованості, проявляєвженакопиченийС.д.,освоюючи,закріплюючийогойнабуваючинового.Прицьомунакожномуетапівікулюдинапроходитькількастадій,якідозволяютьїй адекватно до обставин реалізувати себе в конкретній життєвій ситуації: перша —репродуктивна: відтворення комплексу освоєних духовно-моральних цінностей, еталоніввзаємодіїзлюдьми—особистіснапередадаптаціядоситуації;друга—адап-тивна, освоєння ціннісних норм, відповідних ситуації,— суб’єктивізація в ситуації; третя—самореалізація:накопиченнядосвідувідповідногосамопрояву,закріплення цінніснихнорм,виявтворчості.

ЗаА.Мудриком,С.д.дитини—цепроцесірезультаторганізованогозасвоєннясу- спільного досвіду.Суб’єкти виховання(батьки, вихователі та особи, що виконують їхніфункції),організовуючипобутіжиттєдіяльністьдитини,формалізованихгруп(ко- лективів);організаціювзаємодій;стимулюваннясамодіяльностівихованців,впливна неформальнімікрогрупи(неформальніоб’єднання);створюючивиховніситуації,реа- лізовуючиїх,цілеспрямованонавчаючи,активносприяютьнакопиченнюіндивідуаль- ногойколективного(суспільного)С.д.ІндивідуальнийС.д.—цеєдністьрізнихзнань іспособівмислення,уміньінавичок,нормістереотипівповедінки,цінніснихустано- вок,закарбованихвідчуттівіпереживань,засвоєнихівиробленихспособіввзаємодії, самопізнання,самовизначення,самореалізації.Колективний(суспільний)С.д.—це досвідвзаємодії,поведінки,самопроявувсоціокультурномусередовищіспільноїді- яльності всіх його учасників, з урахуванням соціального статусу кожного, його ролі вцьомусередовищі,атакожприйнятихвньомусоціальнихцінностей,норміправил, стереотипівповедінки,щопозначаютьсянаїхньомуемоційномустанітарегламенту-ють культурусамопрояву.

ФормуванняС.д.відбуваєтьсяврамкахвідповіднихвидівдіяльностілюдинизурахуваннямїївіку:навчання,праці,спілкування,дозвілля.

Удитячомувіціосновнимвидомдіяльностідитиниєгра,черезякувонарозвивається, пізнає, набуває досвіду спілкування,накопичуєдосвід вираження емоційіформування відносин.Посуті,цеосновнийзасібформуванняС.д.дитини.Будучиформоюумовноїді-яльностілюдей,гравиступаєякідеальнийфеноменлюдськоїкультури.Унійдітиумовно моделюютьнавколишнєсередовище,вякомуперебувають,івирішуютьскладнідлясебепроблеми,які,черезнезнання,унихвиникають.Уцьомусенсігразасвоїмзначеннямвихо- дитьзамежіпростогонавчання:репродукціянакопиченогоС.д.,соціальносхвалюванихформповедінкиєоднимізнайважливішихспособівреальногоопануваннякультурою.

Груповаграпередбачаєімітаціюрольовоїповедінкиучасників,нелишемаєкон-структивнуфункціювїїсценарії,айсприяєформуваннюсоціальноціннихякостейособистості,розвиткуС.д.Підїївпливомзмінюєтьсяпозиціяособистостівколективі, коригуютьсявзаємовідносинивспільнійдіяльності,зникаєсором’язливість,скутість, розгубленість, змінюються риси характеру учасників, одночасно формуєтьсявміння користуватисясвободамидемократичногосуспільства,створюютьсяумовидляроз- виткувільноїівідповідальноїзасвоївчинкилюдини—громадянина.

Особливурольвідіграютьнародніігри.Унихвиявляютьсякмітливість,спритність, наполегливість,загартовуютьсядушаітіло,формуєтьсяменталітет,національнасво-єрідністьдитини.

Особливе значенняС.д. має в підлітково-молодіжний період розвитку людини. Це період переходу від дитячого віку до дорослості і намагання якнайповніше про- явити себе в різних середовищних ситуаціях, самовиразитися. Діти завершують на- вчаннявшколі,намагаютьсяпривернутидосебеувагузначущихдляниходнолітків, визначаютьсяувиборіпрофесії,активнозалучаютьсядоформальнихінеформальних об’єднань.Їхвирізняєвільнийідемократичнийвибірвидівдіяльності,коласпілкуван- няівідносинумікросередовищітимчасовогоабопостійногомолодіжногооб’єднання, щосуттєвопозначаютьсянаформуванніС.д.,їхсоціалізації.Підвпливомтакогосамо- проявувідбуваєтьсяїхсамовизначення,культурнаідентифікаціяісамореалізаціясо- ціальнихпотреб,інтересівіздібностей.СоціальнозначущимперіодомнакопиченняС.д., соціалізації молодої людини є студентський. Це нове субкультурнемолодіжне середовищеосвітньоїустанови,навчальнадіяльність,участьустудентськомусамоу- правлінні,професійнестановлення,культурнейморальнезростанняякмайбутнього фахівцявпевнійсферіпрофесійноїдіяльності.

Періодпрофесійногостановлення,самореалізаціїлюдинивдоросломужитті—цепевнийетапподальшогонакопиченняС.д.,їїсоціалізації.Укожноїлюдинивінвідбува-єтьсяпо-своєму,хтосьадаптуєтьсяіреалізуєсебеводнійпрофесії,хтосьвактивномузростаннівпевнійсферіпрофесійноїдіяльності,починаючивідпростогоспеціалістайзакінчуючикерівникомвисокогорівня,хтосьзмінюєп’ять-сімпрофесійпершніжзна-ходитьсвоюсферупрофесійноїдіяльностііт.д.Кожналюдинапо-своємуреалізуєсебевпрофесійнійсферіжиттєдіяльності,накопичуючиС.д.,соціалізуючисьякособистість.Етап людини похилого віку вирізняється своєю динамікою розвиткуС.д., їїсоціа-лізацією.Вінвизначаєтьсяпотребамипереходунапенсію,адаптаціїдоновогостану.

Уцейперіодзагострюютьсяхвороби,людинанамагаєтьсяподолатиїх,адаптуватися додеякихзних,формуєтьсяновийспосібжиття,новийС.д.

Літ.:МардахаевЛ.В.Социальнаяпедагогика.Полныйкурс:учебник.—5-еизд.,перераб.идоп.—М.:Юрайт,2011.МудрикА.В.Социализациявчераисегодня:учеб.—метод.пособие.— М.:Московскийпсихолого-социальныйинститут,2006.МудрикА.В.Социальнаяпедагогика:

учеб.длястуд.пед.вузов.—7-еизд.,испр.идоп.—М.:Академия,2009.ОжеговС.И.Словарь русского языка.— 23-е изд., испр. / Под ред. Н. Ю. Шведовой.— М.: Русский язык, 1991.—С.

436.УшаковД.Н.Большойтолковыйсловарьсовременногорусскогоязыка.—М.:«Буколико»; РООССА,2008.—С.617.

Мардахаєв Л. В.

ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНЕ— це процес ірезультатнауковоїдіяльності, спрямованої на вивчення соціально-педагогічних процесів та явищ з ви- користанням сукупності узгоджених теоретико-методологічних та організаційно- технологічних процедур, на розв’язання соціально-педагогічних проблем іпроблем соціалізаціїйадаптаціїособистостівсоціумі,якісвідомоформулюютьсяякметадо- слідження.ГоловнимзавданнямД.с.п.євиявленнявнутрішніхзв’язківівідношень, розкриттязакономірностейірушійнихсилрозвиткусоціально-педагогічнихпроцесів таявищ.

Д.с.п.маєґрунтуватисянаточновстановленихфактах,якідопускаютьїхнюем-піричнуперевірку,таспиратисянавжевідоміфілософські,соціологічні,педагогічні,соціально-педагогічнітеорії.

ХарактернимиособливостямиД.с.п.єйогокомплексність,оскількивдослідниць- кійпрактиціширокозастосовуютьсяметодитарезультатисоціологічних,педагогічних, психологічних, медичних, статистичних та інших видів досліджень;цілеспрямова-ність,взаємозв’язокусіхелементів,процедурітехнологій;суб’єкт—суб’єктнийхарактер.

Значнийвнесокурозробкутеоріїіпрактикиздійсненнянауковихдосліджень зробиливітчизнянітазарубіжнінауковціР.Атаханов,В.Загвязинський,Ю.Сурмін,С.Гончаренко,які відзначають, щозадачі дослідженнямають включати в себе: роз-глядіспівставленнянаявнихунауковійлітературіосновнихпідходівіпозиційна-уковців до розуміння проблеми, що досліджується; теоретичне обґрунтування гі- потези й задуму фундаментального або експериментального дослідження; вибір методів дослідження, адекватних меті та предмету; обґрунтування й опис сутностіорганізаційно-технологічних процедур експериментального дослідження; кількіснийаналізотриманихемпіричнихданихіззастосуваннямметодівматематичноїстатисти- ки; обговорення, змістовна інтерпретація отриманих даних з метою підтвердження абоспростуваннявисунутоїгіпотези;узагальненнярезультатівдослідження,форму- люванняосновнихвисновківіпрактичнихрекомендацій.

СпрямованенавирішеннятеоретичнихіприкладнихпроблемД.с.п.виконуєтакіфункції:пізнавальну,якаполягаєводержанніновихнауковихзнаньпросоціальні,соціально-економічні, соціально-психологічні, соціально-демографічні, соціокультурнітаіншіявищайособливості;соціально-діагностуючу,щодозволяєвизначитинай-нагальнішісоціально-педагогічніпроблеми;практично-перетворюючу,щополягаєврозробціконкретнихзаходіввпливунасоціально-педагогічніпроцеси;управлінську,яказдійснюєуправліннястаномчипроцесомфункціонуванняоб’єктудослідження(на- приклад,управлінняпроцесомадаптаціїмолодихпрацівниківдоумовпрофесійноїді- яльності,студентівдонавчальноїдіяльності);прогностичну—дослідженняповинноматинаметінетількиописання,ґрунтовнийаналізсоціально-педагогічноїпроблемичивдосконаленняпевногооб’єкту,алейпобудовумоделійогорозв’язанняабоподальшо-горозвитку;світоглядну—результатисоціально-педагогічнихдосліджень,набуваючи

поширення в суспільстві, можутьвпливатина вкорінення в масовій свідомості загально-людськихцінностейтаідеалів,вихованнямолодогопоколіннявдусігуманізму,форму-ванняновогосвітоглядувсіхчленівсуспільства.

Науковідослідження,якіздійснюютьсяусферісоціально-педагогічноїроботи,сут- тєвовідрізняютьсяміжсобоюзалежновідмасштабівіскладностідосліджуванихпро- блем,строківпроведеннятанаявнихресурсів.Однакбудь-якезнихпроходитькілька взаємопов’язанихетапів:етаппідготовкиохоплюєширокеколотеоретичнихтаем- піричнихпитань,пов’язанихзвиборомметодологічнихорієнтирів,методичноїплат- форми дослідження (уточнюються методи збору та аналізу інформації, формується макетвибірки),визначеннямметийзавданьдослідження,йогооб’єктутапредмету, щознаходитьконкретизаціювпрограмідослідження.Напідготовчомуетапіздійсню- єтьсярозробка,випробування(пілотаж)ітиражуванняінструментарію(анкет,бланків інтерв’ю, карток спостереження тощо), складається план дослідження з визначен- ням кола обов’язків виконавців;польовий етаппередбачає отримання первинної інформації,якафіксуєтьсязадопомогоювідповідногоінструментарію:анкет,бланків інтерв’ютаконтент-аналізу,картокспостереженняйін.;етапопрацюваннятаана-лізуотриманоїінформаціїполягаєвїїсистематизаціїтакласифікації(упорядкуванні запевнимикритеріями),увстановленні,вимірюванніінтенсивностітанаправленості зв’язківміждосліджуванимиознакамизадопомогоюметодівприкладноїстатистики, якісного аналізу тощо. Отримані на передньому етапі та згруповані за конкретними ознакамиданіпідлягаютьінтерпретаціївідповіднодозавданьдослідженняівисунутих гіпотез;аналітичний—аналізінформації,їїузагальнення,теоретизування,описання йпоясненняфактів,визначеннятенденційізакономірностей,виділеннякореляційних і причинно-наслідкових зв’язків;практичний— розроблення технологій і практич- нихрекомендацій.Змістнаданихрекомендаційможевідображуватисьуконкретних програмах,наказах,планахдій,заходахсоціальногоспрямування.Наприклад,заре-зультатамидослідженнясоціальногостановищамолодіврегіоніможебутирозробле- накомплекснапрограмасприяннярозвиткуцієїсоціальноїгрупи.

ПрограмаД.с.п.—науково-змістовнийдокумент,щорегламентуєвсіетапиістадії дослідження(етапипідготовки,організації,проведення),визначаючийогорівеньта якість.Вонавиконуєфункціїтеоретико-методологічногойметодичногообґрунтуван- нядослідження,спрямуваннядослідницькихзусильнадосягненняметитавирішення завданьдослідження,координаціїдіяльностідослідниківнавсіхетапахроботи.

Слідвідзначити,щоД.с.п.повиннобутитворчим,наповненимпостійнимпошуком іекспериментуванням;потрібним,актуальним,плановим;спиратисьнаоб’єктивній перевіренідані;передбачатиглибокевивченнядосліджуваноїпроблеми;об’єктивноікритично оцінювати отриманірезультати.

Результативність соціально-педагогічного дослідження значною міроюзалежить віднаполегливостівиконавців,їхневтомногопошукуірішучості.

Літ.:Загвязинский В., АтахановР.Методология и методы психолого-педагогического иссле-дования:учеб.пособие.—М.:Академия,2003.—273с.;СурмінЮ.П.Майстернявченого:підручник для науковця.— К.: Навчально-методичний центр «Консорціум з удосконалення менеджмент-освітивУкраїні»,2006.—302с.;Методологіятаметодисоціальнихдосліджень: навч.посіб.—К.:ДЦССМ,2003.—216с.;ГончаренкоС.У.Педагогічнідослідження:Методоло- гічніпорадимолодимнауковцям.—Київ-Вінниця:ТОВфірма«Планер»,2010.—308с.

Веретенко Т. Г.

ЕТИЧНИЙ КОДЕКС СПЕЦІАЛІСТІВ ІЗ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ— норми етичної

поведінкиспеціалістівізсоціальноїроботи,щоєосновоюїхньоїпрофесійноїдіяльно- сті з метою розвитку потенціалу та можливостей особистості, а також задоволеннялюдськихпотреб.

Професійнадіяльністьсоціальногопрацівникабазуєтьсянатрьохфундаменталь- них положеннях: повага до людини, визнання її безумовної цінності, незалежно від реальних досягнень і поведінки особистості; людина — унікальна соціальна істота, якареалізуєсвоюунікальністьустосункахзіншимилюдьмитазалежитьвіднихуроз- виткусвоєїунікальності;людиніодвічнопритаманназдатністьдозмін,покращення свогожиття,зростання,азвідси—прагненнядосвободивибору,прийняттярішень.

Принципові орієнтири для фахівців з питань професійної діяльності, виконання службовихобов’язків,організаціївзаємодіїзклієнтами;шляхирозв’язанняморальних проблем і прийняття найбільш адекватного професійного рішення в етичних питан- няхзакріпленіЕтичнимкодексомспеціалістівізсоціальноїроботи(соціальнихпраців- никівісоціальнихпедагогів)України,прийняттяякогобулоініційованоУкраїнськоюасоціацієюсоціальнихпедагогівіспеціалістівізсоціальноїроботив2003р.Восно-вуцьогодокументапокладенийвітчизнянийдосвідіміжнародніетичніпринципий стандартисоціальноїроботи,визначеніназагальнихзборахМіжнародноїфедерації соціальнихпрацівників(iFSW)ум.Коломбо(Шри-Ланка)6–8липня1994р.

Етичнимпринципамидіяльностіспеціалістівізсоціальноїроботизсім’ями,ді-тьмитамолоддює:поважаннягідностікожноїлюдини;пріоритетністьінтересівклієн- тів;толерантністьігуманізм;довіратавзаємодіяувирішенніпроблемклієнта;доступ- ністьпослуг;орієнтованістьнапотребуклієнтів,залученняїхдопроцесупозитивних змін;відповідальністьзадотриманнянормпрофесійноїетики.

Основними категоріями етики соціальної роботи є професійніетичні стосунки,етичнасвідомість,етичнідіїтапрофесійнийобов’язокспеціаліста.Соціально-педагогічнароботаналежитьдотакихвидівпрофесійноїдіяльності,уякихнетільки професійні знання, уміння та навички, а насампередособистісні якостіспеціаліста значноюміроювизначаютьефективністьйуспішністьйогороботи.

Особистісні та моральні якості працівника соціальної сфери, а також і соціально-гопедагога:чесність(якщозоглядунаоб’єктивніпричинисоціальнийпрацівникне впевнений у позитивному кінцевому результаті, він повинен попередити про це клієнта,щобуподальшомуневикликатинаріканьзйогобоку);совість(якмораль- на відповідальність за свою поведінку, вчинки, що виконує функцію регулятора по-ведінкиякупрофесійномуплані,таківособистихвчинках:своєріднапересторога відформальногопідходувпроцесіпрофесійнихдій);об’єктивністьсоціального працівникаполягаєубеземоційномуставленнідоклієнтатайогоіндивідуальних якостей;справедливість(оцінка діяльності колег має враховувати об’єктивні йсуб’єктивніфактоританівякомуразінеперебільшуватиабоприменшуватизаслу-ги й недоліки колег);тактовність(вміння соціального працівника дотримуватисьміри,визначенихморальнихнорм,врахуватиобставини,наслідкисвоїхвчинків тощо);уважність іспостережливість(ці якості дозволяють враховувати най-меншізмінивнастрої,самопочуттіклієнта,щодужепозитивновплиненаподальшу роботу, дозволить скоригувати обраний план дій);терпимість(прийняття клієнта таким, яким він є: з його інтересами, нахилами, сильними таслабкимисторонами, певним способом життя);витримка та стриманість(вміння стриманореагувати

на подібні емоційні вияви з метою надання клієнтові ефективної допомоги);любовдолюдей(спілкуючисьізклієнтом,соціальнийпрацівникмуситьпобачитивньомупозитивніякості,намагатисязмінитивклієнтадумкупросамогосебейтакимчиномсприятипозитивнійтрансформаціїособистості);самокритичність(вмінняаналі- зуватисвоївчинки,професійнудіяльність,бачитипомилкиташляхиїхподолання,допомагаєсоціальномупрацівниковісамовдосконалюватисьусвоїйпрофесійнійді- яльності);терпіння(вміння відкоригувати свої негативні емоції тапочуття,спряму- вавши їх у конструктивне русло з метою позитивної мотивації на подальшу співпра- цю);комунікабельність(спілкуючись із клієнтом, соціальний працівник має змогу дізнатисяпройогопроблеми,очікуваннятанадії;завдякиспілкуваннюможнавиро- бити план спільних дій, вчасно скоригуватиможливішляхи розв’язання проблеми, спрогнозувати очікувані результати);оптимізм(джерело впевненості в соціальнійсправедливості,здатності людини до постійного саморозвитку та самовдоскона-лення);силаволі(свідомавольоваспрямованістьнавиконанняоб’єктивнонеоб-хідних дій, здатність адекватно оцінювати перешкоди, доводити розпочату справу до логічного завершення);емпатія(здатність соціального працівника/соціально-гопедагогарозумітисвогоклієнтатаспівчуватийому,дивитисьнаситуаціюйого очима);прагненнядосамовдосконалення(постійнепрагненнядопрофесійногозростання, вдосконалення практичних умінь і навичок,здобуттянових теоретичнихзнань,духовноготаморальногорозвитку);творчемислення(соціальнароботане маєцілкомоднаковихситуаційтаідентичнихвипадків,кожнезвернення—цеуні-кальнийвипадок).

ВиходячизположеньЕтичногокодексуспеціалістівізсоціальноїроботиУкраїни, можнавизначититакінормиетичноїповедінкисоціальногопрацівника/соціально- го педагога стосовно клієнтів (особи, групи, суспільства): поважати особистість клі- єнтаігарантуватизахистйогогідностітаправнезалежновідпоходження,статі,віку тавнескувсуспільнийісоціальнийрозвиток;намагатисязрозумітикожногоклієнта, з’ясовувативсічинникищодопроблеми,якавиникла;пропонуватиоптимальнівиди професійноїдіяльностіабосоціальноїпослуги;безпекаклієнтів—першаумоваздій- сненнядіяльностіспеціалістівізсоціальноїроботи;допомагативсімклієнтамоднако- во;відповідатизасвоїдії;підтримуватиправоклієнтанавзаємодію,якаґрунтуєтьсяна довірі,співчуттітазбереженніконфіденційності;клієнтимаютьправоназмінувласних переконаньіжиттєвихуподобаньбезбудь-якоготискузбокусоціальнихпрацівників (крімсоціальнихситуацій,коликлієнтинеусвідомлюютьнебезпекидлясебетаблизь- кого соціального оточення); визнавати й поважати наміри, відповідальністьклієнтів щодорішення,якеприйняте;якщонеможливонадативідповіднусоціальнупослугу, спеціалістиізсоціальноїроботизобов’язаніповідомитипроцеклієнтівтакимчином, щобзалишитизанимиправонасвободудій.

Літ.:. Наказ Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту № 1965 від 09.09.2005 р.

«Про затвердження Етичного кодексу спеціалістів із соціальної роботи України»; Медведе- ваГ.П.Этикасоциальнойработы:Учеб.пособиедлястудентоввысшихучеб.заведений.—М., 1999.—208с.;СоціальнароботавУкраїні:Навч.посіб./І.Д.Звєрєва,О.В.Безпалько,С.Я.Хар- ченкотаін.;Зазаг.ред.І.Д.Звєрєвої,Г.М.Лактіонової.—К.:Наук.світ,2003.—233с.;Соціальніслужби—родині:РозвитокновихпідходіввУкраїні/Заред.І.М.Григи,Т.В.Семигіної.—К.,2003.—128с.

Звєрєва І. Д.

ЖИТТЄВЕСАМОВИЗНАЧЕННЯ—зіставленнясебезісвітомуданомучасітапро-сторічерезспіввіднесеністьізконкретнимисуспільно-історичнимитаіндивідуальни- миумовамибуття.Феноменсамовизначеннявиникаєтоді,колиповедінкаособистості визначаєтьсянебезпосереднімивпливамисередовищайнеіндивідуальнимиякостя- минавіювання(ненавіювання),аголовнимчином—прийнятимисуб’єктомцілямита завданнямидіяльності,стійкимицінніснимиорієнтаціями,якіособистістьзахищаєна- вітьвсуперечтискусередовища,обставинісоціальногооточення.

Звікомізростаннямсамоусвідомленняособистостірозширюєтьсядіапазонрізнихваріантів самовизначення.У процесісамовизначенняможнавиділититриосновнихетапи:самопізнання,самовихованнятавласнесамовизначення.Усітриетапи—цеодночаснойскладовісамовизначення,заснованінапроцесахсамопізнання.Людинапо-справжньомустаєособистістю,коливнеївпершеформуєтьсяпоняттяЯ.ТворенняЯпов’язанезрозвиткомсвідомості,тобтоздатностіідеальновідображатиоточуючесе-редовище.Свідомістьлюдиниактивнотавибірковофіксуєвідеальнихобразахпред-мети,явища,процесизовнішньогосвітуйдозволяєвходіпізнаннядійсностівпливатиназовнішнійсвіт,змінюючийого.Дляцьогосвідомістьрозвиваєтакіфункціїякпрогра-мування діяльності, напрацювання рішень і їх реалізація з урахуванням суттєвих зовніш-ніхумов.Результатомдіяльностісвідомостієзнанняпросвіт,самосвідомість—знаннялюдинипросамусебеісвоїможливості.Самопізнанняскладаєсамоспостереженнятасамооцінка.Усамоспостереженняможнавизначитидвабоки.Людинанібиззовніспо-стерігаєзавласноюпрактичноюдіяльністю,співвідносячиїїрезультатизісвоїмицілямийустановками,атакожіззасвоєнимисуспільнимиінтересамитацілями.Зіншогобоку,відбуваєтьсяпостійнаапеляціядовласногоЯ.Психологивиділяютьбагатонюансів,до- сліджуючирівневуструктуруЯ,алеголовних—два.ЦереальнеЯ(якийяє)таідеальне Я(якимбименіхотілосьстати).Якреальне,такіідеальнеЯмаютьзначнийвпливнапо- ведінкутасамопочуттясуб’єкта.Їхнеобхіднатанеминучанеузгодженістьє«зоноюроз-витку особистості», життєвою перспективою самовдосконалення людини, але ступінь іформицьогонеузгодженняособистістьпереживаєпо-різному.Упроцесісамовихован-нявиробляєтьсяздатністьвитримуватирізногородунеузгодженнябезшкодитавтратдляособистості.Спостерігаючизасобоюйаналізуючисвоїстани,порівнюючиреальну поведінкузвимогамиЯ-концепції,особистістьнапрацьовуєряддостатньостійкихсамо- оцінок—важливихкомпонентівсамопізнання.Власнесамооцінкалежитьуфундамен-тісамопізнанняяксамокерованогорозвиткуособистості.Самовихованняособистості маєтакождвіосновніскладові—самоконтрольісамовдосконалення.Самоконтроль— сутьсамокерованоїповедінки.Уздатностілюдинидосамоконтролювиявляєтьсярівеньїїсоціальногорозвитку йадаптаціїдосоціального середовища.Найбільш розвинутаформасамоконтролю,усвідомленатаособистісно забарвлена,— відповідальністьосо-бистостітапов’язанезнеюпочуттяобов’язку.Особистістьзрозвинутимсамоконтролембільшзавсецінуєвласнесвободуувиборіваріантівповедінки,свідомойвідповідаль- носамостверджуючисьужитті,щопризводитьдосвободитворитивласнежиття,свою долю,досвободивиборурішень,якістосуютьсяжиттєвогошляху,лініїповедінки.Само-пізнання здійснюється не зарадисамогопошуку,а задля певних цілей, длясамовихован-ня,тобтоформуваннясебевідповіднодосвоїхнамірів.Самовихованнянеєособливимвидомдіяльності—цепевнийтипстосунків,вчинків,дій,спрямованихнасебетана своємайбутнєзточкизоруїхвідповідностівизначеномуідеалу.Метасамовиховання—самовдосконалення, якемає процесуальнуприроду,активно переживаєтьсясуб’єктом.

Цілітарезультатисамовдосконаленнятакож формулюютьсявціннісно-орієнтаційних категоріях.Самопізнаннянабуваєзмістутількивконтекстітого,зякимицілямисуб’єкт пізнаєсебетаяквикористовуєцізнання.Ідеал—кінцеваметасамовдосконалення.Осо-бистість, якаставитьперед собою завданнясамовдосконалення,повиннавизначитицілітак,щобвонизабезпечувалиїйуспішність,ефективністьзусиль.Упроцесінаближення дотакихцілей-ідеалівособистістьодночаснодосягаєйокремих,життєвоважливихці- лей.Побудовацієїсистемицілейсамовдосконаленняпрактичнопідводитьособистість досамовизначеннявжитті,наосновіякогоздійснюєтьсясамореалізація.Самовдоско-наленняпередбачаєрозробкупрограмисамовиховання.Сформованаметадій—ви- хіднеположеннясамопрограмування,якеєспособоморганізаціїлюдиноюсвогожиття.Кожналюдинатакчи інакшепрогнозуєсвоє життя,подумкистворюєйогопервинну

«модель»відповіднодоуявленьпроцілітасенсжиття.Визнанняактивноїжиттєтвор- чостіправомтаобов’язкомлюдини—гуманістичнатрадиціявсієїпрогресивноїсвіто-воїкультури.Процессамовизначенняособистості фіксується на основнихжиттєвихвиборах суб’єкта. Зонтогенетичної точкизору життєвий вибір — це специфічна фор-ма суб’єкт-об’єктної взаємодії, у якій особистість виступає дійсним (істинним) суб’єктомжиттєвогопроцесу,тобтосвідомовключаєтьсявхідподій,опосередковуючийоготвор-чимставленнямдожиттяйберучинасебевідповідальністьзасвоїдіїтавчинкивякості їхавтора.Будь-якийвідповідальнийжиттєвийвибірвиконуєврешті-рештособистісно- творчуфункцію,оскільки,зодногобоку,цеакттворчогоставленнясуб’єктадовласногожиття,азіншого—слугуєконкретнимпрактичнимрішеннямпроблемисуспільногойособистого, їхньогоспіввідношення у свідомості індивіда, який здійснюєвибір.

Предметом життєвоговиборустаєбудь-якасфера життєдіяльностіособистості: трудова, соціально-політична,сімейно-побутова,культурно-суспільна тощо,оскільки вкожнійзнихізчасомнастаєнагальнапотребавизначитись.Урезультатіжиттєвийви- бірздійснюєтьсястосовножиттязагалом.Уцьомувипадкуйдетьсяпровибірстратегіїжиттятайогоіндивідуальногостилю,змістужиттєвихцінностей,формуванняжиттєвогокредо,позиції,глобальнихжиттєвихпрограм.Дужечастожиттєвийвибір—розгорну-тийучасіпроцес,пов’язанийзнапруженоюроботоюдуші,розуму,рефлексією,щона-решті призводитьдо змінивнутрішньогосвітуособистості,отже, і донового якісногостануЯ.Життєвийвибірводнійзісфержиттєдіяльностіабожуконтекстізагальноїспря- мованостіжиттєвогошляху—складнийпроцес,якийторкаєтьсяпрактичновсіхструк-турособистості. Його необхідні компоненти такі:зіставлення ймовірнихпозитивнихінегативнихнаслідківвибору,передбаченняйогорезультатівусоціальномутаіндивіду-альному плані;визначенняліній поведінки, зокремаперебудовасистемиповедінковихустановокістереотипіввідповіднодорішень,якіприймаються;визначенняжиттєвихперспективособистостітазіставленняжиттєвихпланів;виробленнявнутрішньоїпози-ції,особистісногоставлення до ситуаціївиборуоб’єктивних умов, обставин,явищ.

Життєвий вибір — це поєднання морально-світоглядного, ціннісно-цільового та діяльнісно-поведінкового самовизначення особистості. Здійснюючи вибір, особис-тістьнесевідповідальністьнетількизаобранийшляхрозвитку,айнібизановопід-тверджує(звіряє,уточнює)стійкістьсвоєїжиттєвоїпозиції.

Літ.:МартынюкИ.О.Проблемыжизненногосамоопределениямолодежи:опытприкладного исследования.—К.:Науковадумка,1993.—120с.

Цюман Т. П.

ЗДОРОВ’Я— динамічний стан повного фізичного, духовного, психологічного, інтелектуального,соціальногоблагополуччя,анелишевідсутністьхворобабофі-зичнихвад.

РозрізняютьіндивідуальнеЗ.,тобтоЗ.окремогоіндивідуума,громадськеЗ.,абоЗ. населення,таглобальнеЗ.,абоЗ.всьоголюдства.

ПоняттяЗ.—інтегративнакатегорія,вякійвідображаютьсяфундаментальніаспек- тибуття.Вонодетермінуєтьсяходомсоціальноїеволюції,історичнимрозвиткомісо-ціальним контекстом, сучасними культурними дискурсами (концепціями,знаннями).

За сучасними уявленнямиЗ. визначається як явище системного характеру, фено- менглобальногозначення;розглядаєтьсяякфілософська,соціальна,економічна,біо- логічна,психологічна,управлінська,правова,медична,педагогічна,екологічнакате- горії.ЯкзазначаввідомийісторикАрнольдДж.Тойнбі,XXст.згадуватимуть,головним чином,якстоліття,вякомусвітоваспільнотанасмілиласьупершезамислитисьпроЗ. всьоголюдстваякпропрактичнезавдання.

СучасніуявленняпроЗ.акумульованівконцептуальнихзасадахсприянняпокра- щеннюЗ.(Концептуальнізасадисприянняпокращеннюздоров’я,викладенівОттав-ській хартії (1986 р.), Аделаїдських рекомендаціях (1988 р.), Сундсвальскійзаяві(1991р.),Джакартськійдекларації(1997р.),Всесвітнійдеклараціїзохорониздоров’я

«Здоров’ядлявсіхуXXiстолітті»(1998р.),Бангкокськійхартії(2005р.)),вякихнаосно- ві інтегративного підходу враховано й узгоджено положення трьох універсальних концепційЗ.(античної,адаптивної,антропологічної)відповіднодосучасноїнауковоїпарадигми.ЗгіднозданимиконцептуальнимиположеннямиЗ.трактуєтьсяяксукупність інтегрованихскладових.

УпреамбуліСтатутуВООЗ(1948р.)сказано,що«З.—цестанповногофізичного,со- ціальногоіпсихічногоблагополуччя,анелишевідсутністьхворобабофізичнихвад». Слідзазначити,щовангломовномуоригіналідокументаВООЗзамістьтерміна«психіч- не»вжитолатинський«mental»,якийкрімпсихічного,включаєтакожінтелектуальний ідуховнийскладник.У1997р.ВООЗприйняларішеннящодовнесенняпоправкидо поняттяЗ.,асаме«З.—цединамічнийстан…»,залишивширештузмістувизначення беззмін.Поняття«благополуччя»вибраноВООЗяккритерійЗ.тому,щоблагополуччя йвідчуттяблагополуччявельмизначущідлябудь-якоїлюдини,йоготрактуваннязбі- гаютьсяабозначноюміроюсхожіврізнихнауковихдисциплінахібуденнійсвідомості, існуютьоб’єктивніпоказникиблагополуччя.

Виділення у структуріЗ. різних складових характерно для комплексного підходу дотрактуванняпоняттяЗ.(В.Ананьєв,І.Брехман,О.Васильєва,Г.Нікіфоров,Б.Райн, Ф.Філатов,Е.Фромм).БіллРайн,професоршколисоціальноїроботиМак-Гіллунівер- ситету(Канада),виділяєтакіскладовіЗ.:духовна(здатністьвизначати,формулювати йбудувативласнежиттявідповіднодонайбільшдоцільногожиттєвогосенсуймети; навчитисядаватийотримуватилюбов;прагнутидотворчоготанаповненогозмістом життя;сприятипокращаннюдуховногоЗ.інших),інтелектуальна(здатністьлюдини знаходитипотрібнуїйінформаціючикористуватисявжеотриманоюраніше,отриму- ватизнаннязнайрізноманітнішихджерел,засвоюватийвикористовуватиїх,прийма- ючитічиіншіжиттєвірішення,якістосуються,зокрема,івласногоорганізму),емоцій-на(вміннялюдиниадекватнопереживативсе,щознеювідбувається,розумітиемоції йпочуттяіншихлюдей,керуватисвоїмемоційнимстаном;знаннясвогоставленнядо самогосебейіншихлюдейдопомагаєвиражатисвоїпочуттяузрозумілійдляінших

формі),фізична(розкриває індивідуальні особливості організму людини, генетичну спадковість, рівень фізичного розвитку органів і функціональних систем організму, відсутність чи наявність тілесних вад або недуг),соціальна(визначається здатністю людинивстановлюватитапідтримуватипозитивністосункизіншимилюдьми,рівнем комфортностіїїсамопочуттясередінших,кількістюблизькихлюдей,надопомогуяких вонаможерозраховувативскладнихситуаціях,прагненнямформувативідчуттяна- лежностідовсьоголюдства),професійна(характеризуєтьсяпрофесійнимсамовизна- ченнямлюдини,відчуттямперебуванняна«своємумісці»,самореалізацієювобраній професії та задоволенням від того, що вона робить),екологічна(ставлення людини до природи, її вплив на навколишнє середовище, а також вплив цього середовища на саму людину, відчуття причетності до світу природи, культура споживання),пси-хологічна(уміннялюдинипристосовуватисядомінливихумовжиття,розвиватисята самовдосконалюватися,здатністьдосамоуправлінняповедінкою,гнучкість,прийнят- тяневизначеностітаздійсненняякнайкращихвиборівуконкретнійситуаціїтавжиттізагалом).

З. трактується як:

1. Вища,універсальна,абсолютнацінність.З.яктакеєпочатковоюйпершо-черговоютермінальноюцінністюдлялюдини,суспільства,ісенсполягаєвактуалізації цілей,намірівзїї(цінності)реалізації,досягнення.ПостулатпроЗ.якцінність,щоусвій зміствключаєсубцінності,якімаютьсмисложиттєве,всеосяжнейпозачасовезначен- няєосновнимдляаксіологічногопідходудотрактуванняЗ.(Г.Апанасенко,В.Колба-нов, Ю. Лисицин, А. Маслоу, В.Петленко).

2. Право людини. Організація Об’єднаних Націй визнає, що найвищий досяжний стандартЗ.єоднимізосновнихправкожноїлюдинибезобмежень,і,відповідно,всі людиповинніматидоступдоосновних,необхіднихдлязабезпеченняЗ.,ресурсівта можливостей. У праві наЗ. проявляється взаємна відповідальність людини,суспіль- стваідержавизанього.ДержавиповинніреалізовуватиправонаЗ.«поступовойпо- вно»,«умаксимальномуступенівикористовуючинаявніресурси»,«усіманалежнимиспособами».

3. Системнаякість,щохарактеризуєлюдськебуттявйогоцілісності.Здоровалюдина завжди потенційно цілісна, тобто спрямована у своєму становленні нафор-муванняцілісностітаєдності.СаменауявленніпроЗ.якцілісностітапевногорівняінтегрованостіособиґрунтуєтьсяхолістичнийпідхід(Е.Еріксон,Г.Олпорт).Достійких характеристик здорової особистості можуть бути віднесені наступні: самоактуаліза- ція,повноціннийрозвиток,особистезростання,відкритістьдосвідуйдовірадопро- цесужиття,свободавсамовираженнітасамовизначенні,осмисленість,свідомістьіс-нування.

4. Позитивна концепція, що висуває на перший план соціальні й особистісніресурси, можливості. Позитивна концепціяЗ. (А.Антоновські, О.Васильєва, Л.Кули- ков,Г.Нікіфоров,М.Селігман,В.Пахальян,М.Чиксентміхалі)базуєтьсянаположенні: кожна людина має величезну кількість здібностей і великий потенціал, які потрібно розвивати, підтримувати та зміцнювати. Нездоров’я розглядається як стійка форма життєдіяльності людини, що єрезультатомїї нездатності до позитивного самороз- виткувконкретнихжиттєвихобставинах(Ю.Науменко).Особливаувагавпозитивній концепціїприділяєтьсяпошукучинників,якісприялибблагополучномуіснуваннюй розквітуіндивідівіспівтовариств(орієнтаціянасалютогенез).Виділяютьтриосновні

групифакторів,щосприяютьЗ.,асаме:суб’єктивнепочуттящастя(позитивніемоції,конструктивнідумкипросебеісвоємайбутнє—оптимізм,упевненістьусобі,задоволенняжиттям);вищііндивідуально-психологічнілюдськіякості(мудрість,духовність,чесність,сміливість,доброта,творчість,відчуттяреальності,пошукисенсу життя, прощення і співчуття, гумор, щедрість, емпатія);позитивні соціальні інсти-тути(демократія, здорова сім’я, вільні засоби масової інформації, здорове серед- овищенаробочомумісці,здоровісоціальніспівтовариства).

5. Об’єкт управління.З. управляється самою людиною незалежно від того, усві- домлюєвонацечині,аотжеівідповідальністьзауправління(ійогоефективність)несе вонажітакожнезалежновідтого,усвідомлюєвонацечині.УправлінняЗ.—цеусві- домлюванаповедінковадіяльністьлюдинищодоорганізаціїздоров’ярозвиваючого процесу для досягнення благополуччя в усіх складовихЗ. Звідси випливає необхід- ністьнавчанняЗ.протягомвсьогожиття.НавчанняЗ.повиннематинаметіконтрольо- вануграмотністьіндивідащодо«вирощування»тапідтримкиЗ.

6. Сукупна(спільна)цінність.З.—цестан,заякоголюдиздатніконтролюватисвоєжиттязавдякисправедливомурозподілуможливостейіресурсів.Відповіднодо запропонованої,представникамиеволюціоністськогопідходу,ноосферноїмоделіЗ.,З.кожноїлюдинитрактуєтьсяякрівноваганеобхідностійдостатностізадоволенняїї фізичних,соціальних,психологічнихпотребприпріоритетномузбереженніжиттяіЗ. всієїлюдськоїпопуляціїнинішньогоігрядущихпоколінь.Углосаріїтермінівізпитань сприянняЗ.означенийпроцесвизначаєтьсяяк«З.длявсіх».

7. Якзагальнолюдськацінність,щодаєзмогузберегтияклюдськупопуляцію, такінашупланетухочабунинішньомувигляді.ВирізняютьшістьрівнівЗ.,структу-рованих за кількісною ознакою від окремого індивіда до людства загалом. Перший рівень — індивідуальний,З. окремої людини. Другий рівень визначається як рівеньЗ.певноїгрупилюдей(груповеЗ.)Третійрівень—рівеньЗ.організації(З.організа- ції).Четвертийрівень—З.громади(регіональнеЗ.).П’ятийрівень—рівенькраїни(громадськеЗ.),і,останній,шостий—рівеньусьогосвіту(глобальнеЗ.).Благополуччя індивідаможливелишезаблагополуччяпевноїзначущоїдляньогогрупи(сім’я),орга- нізації,уякійвінпрацює,громади,девінпроживає,країнитавсьогосвіту.

Такимчином,змістовіхарактеристикипоняттяЗ.,викладенівконцепціїсприяння покращеннюЗ.,трактуютьЗ.як:динамічнийстанповногоблагополуччяврізнихсфе- рахжиттєдіяльності;вищу,універсальну,абсолютнуіндивідуальну,суспільну(громад- ську),загальнолюдськуцінність;фундаментальнупотребуіправолюдини;системну якість,щохарактеризуєцілісністьлюдськогобуттяйпередбачаєнабуттяособистістю життєвої компетентності, складовою частиною якої є вміння здійснювати контроль зафакторамиЗ.;здатність,процесірезультатзадоволенняоднаковоюміроюпотреб кожної людини за пріоритетного значенняЗ. всієї людської популяції нинішньоготаприйдешніхпоколінь.

Досягнення благополуччя як показникаЗ. здійснюється через свідомий та ціле- спрямованийпроцествореннялюдиноювласноїсистемижиттєдіяльності,ізабезпе- чуєтьсяїївідповідальнимставленнямдоздоров’яіндивідуального,громадського,гло-бального. Універсальною формулоюЗ. є цілісність, компетентність,відповідальність.

Літ.:Бусыгин А.Г.Десмоэкология или теория образования для устойчивого развития. Книга первая.—Симбирск:Симбирскаякнига,2003.—224с.;ВасильеваО.С.,ФилатовФ.Р.Психоло- гияздоровьячеловека:эталоны,представления,установки:учебноепособие.—М.:Академия,

2001.—352.;Глоссарийтерминовповопросамукрепленияздоровья.Всемирнаяорганизация здоровья.—Женева,1998г.—48с.;ДартауЛ.А.Феноменздоровья:концепцияиприкладные аспекты//Проблемыуправления.—2005.—№5.—С.92–98.;КуликовЛ.В.Психогигиеналич- ности. Вопросы психологической устойчивости и психопрофилактики: учебное пособие.— СПб.:Питер,2004.—464с.НауменкоЮ.В.Проектированиездоровьеобразующегообразова- ния//Образование.—2004.—№1.—С.43–52.;ЗимівецьН.В.Соціально-педагогічнітехнології формування відповідального ставлення до здоров’я в учнівської молоді: Дис. … канд. пед. наук.—Луганськ,2008.—247с.;ОжеговС.И.Словарьрусскогоязыка.—23-еизд.,испр./Под ред.Н.Ю.Шведовой.—М.:Русскийязык,1991;Seligman,M.E.P.,&Csikszentmihalyi,M.Positivepsychology:Anintroduction.AmericanPsychologist.—2000.—vol.55;.AntonovskyA.Health,stress,andcoping.—SanFrancisko,1979.;Неаlthрroтоtіоп.—L.,2000.

Зимівець Н. В.

ЗДОРОВИЙСПОСІБЖИТТЯ—системамислення,діяльностііповедінкилюдини,якаспрямованаіслугуєдосягненнюблагополуччявусіхскладовихздоров’я(індиві-дуального тагромадського).

АвторамипоняттяЗ.с.ж.натеренахпострадянськогосуcпільстваєІ.БрехманіМ.Амосов.ВизначенняфеноменуЗ.с.ж.даєтьсяуфілософськихроботахВ.Петлен- ко,Л.Сущенко,Г.Царегородцева;вмедичнихдослідженняхЮ.Лисицина,А.Сахно;всоціально-педагогічнихС.Авчиникової,О.Балакірєвої,О.Вакуленко,Л.Жаліло,Н.Комарової,О.Яременко;психолого-педагогічнітасоціальніаспективихованняЗ.с.ж.дітейімолодіохарактеризовановдослідженняхО.Безпалько,І.Звєрєвої,Н.Зимі- вець,Г.Лактіонової,І.Соковні-Семеновоїтаін.

З.с.ж.розглядаєтьсянауковцямиякспосібжиттєдіяльностілюдини,якийвонаусві- домленообираєйвідповідальновідтворюєвповсякденномубуттізметоюзбережен- нятазміцненняздоров’я,якособистісненовоутворення,продуктдуховнихіфізичних зусильлюдини,ціліснасистемажиттєвихпроявівособистості,щосприяєгармонізації своєїіндивідуальностізумовамижиттєдіяльності.М.Амосовпідкреслював:щобстати здоровим,потрібнівласнізусилля,постійніізначні.Замінитиїхнеможнанічим.

СкладовіЗ.с.ж.відповідаютьскладовимздоров’я,включаютьелементисистеми мислення,діяльностііповедінкилюдини,щостосуютьсявсіхсферздоров`я—фізич- ної, психічної, соціальної, духовної, інтелектуальної, професіональної, сексуальної, репродуктивної,емоційної,екологічної.ПоказникамиЗ.с.ж.людиниє:відповідальне ставленнядопотребсвогофізичного,психічного,духовногоісоціальногоЯтареаль-них можливостей їх задоволення; володіння раціональними методами врівноваженнязовнішніх і внутрішніх факторів, що впливають на її здоров’я; навички раціональної організаціїщоденногобуття,щозабезпечуютьгармонійнефункціонування;умінняке- руватидумками,психологічнимнастроєм.ДляусвідомленняівиборуіндивідуумомЗ.с.ж.важливіпоінформованістьтазнанняпроте,якіформиповедінкисприяютьблагополуччюйчому;бажаннястатигосподаремсвогожиття,віравте,щоздорова поведінка насправді дасть позитивні результати;позитивне ставленнядо життя;розвиненевідчуттясамоповаги,впевненостівсобі,наявністьоб’єктивних(щонезалежатьвідіндивіда)можливостейдляЗ.с.ж.

ФормуванняЗ.с.ж.— це створення умов для оволодіння життєвими навичками, якісприяютьдосягненнюжиттєвогоуспіхуіблагополуччя,усвідомленнясвогомісцяізавданьусоціумізурахуваннямвласноїсферипотреб,визначеннясвоєїжиттєвоїпозиції,виробленнясистемиособистихцінностей,визначенняпозиціїдосуспільних

цінностей,набуттянавичокприйматирішення,бративідповідальністьнасебедляре- алізаціїсвогоЯвбудь-якихжиттєвихситуаціях

Створенняздоровогоспособужиттявідбуваєтьсяупроцесісоціалізаціїособисто- сті,здійснюєтьсячерезцілеспрямованийтаусвідомленийпроцествореннялюдиною власноїсистемижиттєдіяльності,основуякоїскладаєвідповідальнеставленнядосво-гоздоров’я.

Такимчином,З.с.ж—цеособистісненовоутворення,продуктдуховнихіфізичних зусильлюдининаосновівідповідальногоставленнядоздоров’я,якедозволяєвиро- бляти й самостійно реалізувати цілісну систему дій щодо формування, збереження, зміцнення,розвитку,споживання,відновленняіпередачіздоров’я(усіхйогоскладо- вих)вумовах,щострімкозмінюються,абозмінюватисередовищедляпродуктивного довголіття,особистогойгромадськогоблагополуччя.

Літ.:АвчинниковаС.О.Здоровыйстильжизнистаршеклассникакакпедагогическаяпроблема

//ВестникСмоленскоймедицинскойакадемии.—2000,—№3—С.129–131;КолбановВ.В.Ва- леологія:Основніпоняття,терміниівизначення.—Спб:ДБАН,1998.—232с.;РоджерсЕ.Попу- ляризаціяздоровогоспособужиття:роздуминаддеякимисучаснимитенденціями.—К.,2003.; Психологияздоровья:Учеб.длявузов/Подред.Г.С.Никифорова.—СПб.:Питер,2003.—607 с.;Формуванняздоровогоспособужиттямолоді:проблемиіперспективи./О.Яременко,О. Балакірєва,О.Вакуленкотаін.—К.:Українськийін-тсоціальнихдосліджень,2000.

Зимівець Н. В.

ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНИЙ СОЦІАЛЬНИЙ ПРОСТІР— сукупність еконо-

мічних, соціально-політичних, психологічних, педагогічних, медичних, культурно- духовнихумовсамореалізаціїособистостівнапрямкузбереження,зміцненняіндиві- дуальноготасуспільногоздоров’я,формуванняздоровогоспособужиття.

Спільними провідними здоров’язбережувальними ідеями функціонування кожно-го з соціальних інститутів у межах валеонасиченого простору стали: реалізація при- роднихнахилівізадатківякосновазадоволеннятащастя,успіхудитинивпобутовій, навчальній,трудовій,спортивній,професійноорієнтованійдіяльності;почуттящастя якзапорукапсихологічного,соціального,духовного,фізичногоздоров’ядитини,під- літка,юнака,дорослоїлюдини;внутрішняйзовнішнягармоніяякумовастабільності такрасижиттякожноїособистості;міцністьдухуякпідґрунтядляподоланнятрудно- щівінегодповсякденногожиття;любовякпрагненнядожиттятабезперервноговдо- сконаленняфізичного,соціального,психічногоздоров’я.

Системний аналіз філософської, соціально-педагогічної, психологічної, медич- ної, валеологічної літератури доводить, що сьогодні триває новий етап у науково- му дослідженні феномена здоров’я. Проблема здоров’я активно розроблялася ві- домими філософами, культурологами, психологами В. Казначеєвим, В. Климовою, В. Скуміним, Є. Спіріним, І. Фроловим, В. Леві, А. Маслоу. Не можна залишити поза увагою роботи М. Амосова, Г. Апанасенка, І. Аршавського, В. Волкова, Т. Данилюк, Л. Звиняковського, М. Саричева, що присвячені медико-біологічним особливостям зміцнення здоров’я підростаючого покоління. Такі вчені, як Е. Бєлік, В. Бобрицька, М. Болотова, І. Брехман, Е. Булич, М. Гончаренко, М. Гриньова, І. Муравов присвя- тили свої праці валеології — науці про здоров’я людини. Особливої актуальності набувають дисертаційні дослідження сучасних педагогів: В. Горащука, О. Дубогай, С. Кириленко, С. Лапаєнко, С. Свириденко, С. Тищенко, Н. Хамської, В. Шахненко,

у яких розкриваються різні аспекти формування культури здоров’я та здоровогоспособу життя учнів.

Привертають увагу багатогранні наукові доробки в галузі медицини, валеології, соціологіїщодоформуванняздоровогоспособужиттяпідростаючогопокоління,але проблемазбереженнятазміцненняздоров’янаціїзалишаєтьсяактуальноюпотребою сьогодення. На жаль, педагогічною наукою не накопичено наукових підходів щодо обґрунтування теоретико-методичних засад функціонування відкритої соціально- педагогічноїсистемищодопідвищеннярівняздоров’я.Нанашудумку,останнєможе бутивирішенозадопомогоюконцептуальнихположеньсоціальноїпедагогікиякна-укитапрофесійноїреальноїдіяльності.Узв’язкузцимвеликуцінністьстановлятьфундаментальніроботиО.Безпалько,І.Звєрєвої,А.Капської,Л.Коваль,О.Кузьменка, Н.Лавриченко,Г.Лактіонової,Л.Міщик,В.Оржеховської,А.Рижанової,С.Савченка, С.Харченка,уякихвисвітленосоціально-педагогічнуроботуздітьмитамолоддю,роз- критотеоретико-методологічнізасадисоціалізаціїособистості,здійсненопорівняль- нийаналізрізнихпідходівдоуточненнязмістукатегорій«соціалізація»,«соціальневи-ховання», «соціально-педагогічнатехнологія».

При створенні валеонасиченогоЗ.с.п. необхідно розглядати такі умови, ознаки, фактори, які принципово впливають на ефективність виховання здорового способу життявцілому:наявністьякісноїтакількісноїмоделірезультату,щоочікується—мети взаємодії соціальних інститутів суспільства у формуванні здорового способу життя ушколярівнапевнийперіод(рік,дваіт.п.)іпроміжнихмоделейнаетапахреалізації концептуальноїмоделі;наявністьвихідноїінформаціїпрокерованіоб’єктивсистемі соціальних інститутів суспільства, спрямованих на формування в школярів здорово- го способу життя, інформації про рівень індивідуальних особливостей, здоров’я,фі- зичногоіпсихічногостану,детермінованостіспадковістютабіологічнимвіком;вибір адекватнихзасобів,методів,програм,методик,педагогічнихтехнологій,формзанять усистемівзаємодіїсоціальнихінститутівформуваннявшколярівздоровогоспособу життя; отримання об’єктивної інформації про стан об’єкта (терміновий і поточний), фактичнуспрямованістьіхарактерзмінйогофункціональногостану(системапедаго- гічногомоніторингу);урахуванняекзо-йендогеннихфакторів,якимиєклімат,еколо- гія,соціально-економічніумовижиттясім’ї,фізкультурно-оздоровчітрадиції,мотива- ціядозанять,стимулюваннядіяльностішколярів;графікзапропонованихзмінпідчас інаетапахфізкультурно-оздоровчої,освітньоїтавиховноїроботи;корекціяпрограм, методик,технологійформуванняушколярівздоровогоспособужиття,якщопроцесі йогорезультатневідповідаєзапланованому;визначенняступенядеталізаціїмоделі (кількістьпараметрів,структурнихкомпонентів,характерзв’язкуміжними);наявність системианалізу,оцінкиінформаціїтарозробкимеханізмівкеруваннявзаємодією.

БазовоюформоювзаємодіїсоціальнихінститутівумежахвалеонасиченогоЗ.с.п. єпартнерство,якомупритаманнітакіутворювальнодієвіознаки:соціальнезамовлен- ня — комплекс заходів організаційно-правового характеру, які спрямовані на вирі- шеннясоціальноїпроблемивмежахокремоїадміністративно-територіальноїодиниці (селища);наявністьспільнихцілейусистемісоціальнихінститутівщодоформування вучнівздоровогоспособужиття;вибіроптимальноїформиспівробітництва,якавідпо- відаєінтересамусіхпартнерів(соціальніінститути);еволюціяінституціональнихмеха- нізмів,правовихпроцедуртаорганізаційно-управлінськихмеханізмів,якізабезпечу- ютьоптимальноефективнувзаємодіюсоціальнихінститутівсуспільствавозначеному

аспекті;відкритістьінноваційноїсистемивзаємодіїсоціальнихінститутівсуспільства з метою залучення та ротації нових партнерів у формуванні в учнів загальноосвітніх шкіл здоров’я та здорового способу життя; відкритість і динамічність інноваційної освітипередбачаєпостійнийрозвитокособистості,їїстановленняйсаморегуляцію.

Процес розробки механізмів функціонування валеонасиченогоЗ.с.п. базується на розумінні, що сучасний освітній заклад має об’єднати всі інші соціальні інститути вмежахвідповідноїтериторіальноїодиницізметоюствореннястабільнихумовдля розвиткуіндивідуальнихздібностей,зміцненняздоров’яйреалізаціїбазовихпотреб особистості не тільки в спеціально організованому освітньому середовищі, а й у ре- альномужитті,тобтосоціальномупросторі.

ЗусиллявсіхструктурнихкомпонентівумежахвалеонасиченогоЗ.с.п.спрямованіна реалізаціютакоїінтегральноїметиякціліснийрозвитокособистості,їїсоціалізація,досяг-неннявисокогорівняосвіченостійкультурипризбереженнітазміцненніздоров’я,вале- ологізаціязмістуіспособунавчаннятавиховання,щозабезпечитьвисокийрівеньсфор- мованостіздоровогоспособужиттянетількиокремоїлюдини,айнаціївцілому,стійкуспрямованістьзовнішньоїтраєкторіїрозвиткусуспільстваунапрямкувалеологізації.

Літ.:БабанскийЮ.К.Оптимизацияучебно-воспитательногопроцесса.—М.:Знание,1982.—193с.;БехтеревВ.М.Личностьиусловияееразвитияиздоровья.—СПб.,1905.—С.43.; ВаськовЮ.В.Педагогічнітеорії,технології,досвід(Дидактичнийаспект).—Харків:Скор- піон,2002.—120с.;ГессенС.И.Основыпедагогіки.—М.:Школа-Пресс,1995.—447с.;Гри-горенко В.Г.Профессионально-педагогическая мотивация и современные технологии ее развития.—Одесса:ЮУПУим.К.Д.Ушинского,2003.—186с.;ДильманВ.М.Четыремодели медицины.— М.: Медицина, 2002.— 287 с.; Мартиросян Б. П. Оценка инновационной дея- тельностишкольников.—М.:СпортАкадемПресс,2003.—275с.;МитяеваА.М.Здоровьесбе- регающие педагогические технологии: учеб. пособие для студентов высх. учеб. завед.—М.: Академия,2008.—192с.;НовиковВ.Соціальнепартнерство//Соціальнаполітикаісоціальна робота.—2000.—№1.—С.47–62.

Омельченко С. О.

ІНКЛЮЗІЯ(англ. inclusion — включення) — процес забезпечення та збільшення сту- пеня участі індивідів у суспільному житті, насамперед тих, які мають певнітруднощі впсихофізичномутасоціальномурозвитку.Вінпередбачаєрозробкуйзастосування таких конкретних рішень, які зможуть дозволити кожній людині рівноправно брати участьвакадемічномутасуспільномужитті.ТермінІ.маєвідмінностівідтермінівін-теграція та сегрегація. При інклюзії всі зацікавлені сторони повинні братиактивну участьдляотриманнябажаногорезультату.І.—цепроцесреальноговключенняосіб зінвалідністювактивнегромадськежиття,однаковоюміроюнеобхіднийдлявсіхчле- нів суспільства. Умови рівних можливостей можна досягти лише в тому суспільстві, деінвалідністьрозглядаєтьсячерезнетількибіологічну,алейсоціальнуконцепцію, девідсутнядискримінаціяінвалідівсловамиідіямиздоровихлюдей.Суттєвурізни- цюміжбіологічноютасоціальноїконцепціямисуспільствоусвідомитьлишетоді,коли будеволодітидоступноюіповноюінформацієюпроінвалідів.Нехворобастворюєоб- меженнядіяльності,аумовижиття,якіможезапропонуватисуспільство(уряд)людямз обмеженимиможливостями.

Інклюзивнийпідхідусистеміосвіти,полягаєвтому,щозагальноосвітнізакладирізноготипумаютьбутивідкритимидлявсіхдітей,незалежновідїхніхфізичних,інте- лектуальних,соціальних,емоційних,мовнихчиіншихособливостей.Середнихдіти

зпроблемамиурозвитку,дітимігрантів,діти,котріналежатьдомовнихчиетнічнихменшинтощо.

ОднимізнайбільшпоширенихвидівІ.єінклюзивнаосвітадлядітейзінвалідністю.ЗарівнямивключеннядитинивосвітнійпроцесвиокремлюютьтаківидиІ.:повна(рекомендована дітям, які за рівнем психофізичного розвитку відповідають віковій нормітапсихологічноготовідоспільногонавчаннязіздоровимиодноліткамизаін- дивідуальнимипрограмами);комбінована(можливадлядітей,уякихпсихофізичний розвитокнаближенийдовіковоїнорми,алеїхнєнавчаннявумовахмасовогозакладу обов’язковомаєсупроводжуватисякорекційноюдопомогоювідповіднихфахівців,зо- крема вчителя-дефектолога, соціального педагога, психолога, логопеда);часткова(припускаєвключеннядитинивосвітнійпроцесурежимінеповноготижня,коливона засвоюєнавчальнийматеріалуходііндивідуальнихзанять,алевідвідуєурокиобра- зотворчого мистецтва, праці, музики, бере участь у виховних заходах);тимчасова(дитинавключаєтьсявколективоднолітківвосвітньомузакладікороткочаснопідчас навчаннятапідчассвятковихвиховнихзаходів).

Інклюзивна освіта здійснюється в умовах інклюзивної школи — заклад, який за- безпечуєсистемунеобхіднихосвітніхпослуг,зокрема:адаптуєнавчальніпрограмита плани,фізичнесередовище,методитаформинавчаннявідповіднодопотребдітейз різниминозологіями,використовуєіснуючівгромадіресурси,залучаєбатьків,співп- рацюєзфахівцямидлянаданняспеціальнихпослугдітям.

Враховуючи принципи спеціальної освіти, корекційно-педагогічного процесу, соціально-педагогічноїдіяльності,інтегрованоїосвітивиокремлюютьдвігрупиприн-ципівІ.узагальноосвітньомунавчальномузакладі:принципизабезпеченняспри-ятливих умов для дитини(гуманізму, толерантності, конфіденційності, коректної термінології, оптимізму, безбар’єрного середовища, родинно-орієнтованого супро-воду)іпринципиорганізаціїнавчаннятарозвиткудитини(індивідуалізованогонавчання, міждисциплінарного підходу, корекційно-компенсаційної спрямованості навчання,урахуваннявідмінностейрозвитку,психолого-педагогічногосупроводу,до- помогитапідтримки,повагидоособистостідитинивпоєднанніізнеобхідноювимо- гливістюдонеї).

Літ.:ВалицкаяА.П.Инклюзивноеобразование—образованиедлявсех//Социальнаяпеда- гогика.—2009.—№1.—С.18–22;Дітизособливимипотребамиузагальноосвітньомупросто- рі:початковаланка/заред.В.І.Бондаря,В.В.Засенка.—К.,2004.—152с.;Інклюзивнашкола: особливостіорганізаціїтауправління./Кол.авторів:А.А.Колупаєва,Н.З.Софій,Ю.М.Найда таін.;зазаг.ред.Л.І.Даниленко.—К.,2007.—128с.;КолупаєваА.А.Інклюзивнаосвіта:реалії таперспективи:монографія.—К.:Самміт-Книга,2009.—272с.

Безпалько О. В.

ІНТЕГРАЦІЯ(англ.integration)—а)процесістанпоєднаннярізнихзаякістюсоці- альнихелементівуфункціональноєдинийорганізм,ціліснеутворення;б)процесвходженнядопевноїсистеми(цілісності),якавжеутворилась,тієїчиіншоїсоціальної частки (групи, індивіда), що зливається з системою й набуває ознаки структурного, складового елемента; в) характеристика ступеня збіжності цілей, різних соціальнихгруп,індивідів.

І.—цеуніверсальнепоняття,щоохоплюєбагатоіншихпонять,пов’язанихізрозви-тком, об’єднанням, відновленням якої-небудь цілісності. Його ядром є впорядкування

неодноріднихскладовихупевнуцілісність,систему,щомаєпотенціалрозвитку.І.спо- стерігаєтьсянарізнихрівняхжиттясуспільства,урізнихсоціумах.Так,нарівнімалих группоняттяІ.виступаєсинонімом«згуртованості»,«консолідації»ієоднієюзхарак- теристикгруповоїдинаміки;нарівнівеликихсистем—ототожнюєтьсяз«соціальноюєдністю соціальнихсистем».

Поняття«соціальнаінтеграція»співвідноситьсязпоняттям«соціальнадиференці- ація»і«соціальнадезінтеграція».Ціпарніспіввідношенняпринциповорізнятьсяміж собоюіїхнеможназмішувати.СоціальнаІ.ісоціальнадиференціація—процесичи стани,яківзаємозумовлюютьівзаємодоповнюютьоднеодного,завдякичомусистема (соціум,група,держава)перебуваєвусталеномустані,якщоміжнимивстановлюється динамічний баланс. Ці поняття становлять функціональну єдність:І. виникає й існує лишетам,деєдиференційованість,множиннарозподільність,аостанняможевідбу- ватисьлишевмежахпевноїсоціальноїцілісності.СпіввідношеннясоціальноїІ.тасо- ціальноїдезінтеграціїхарактеризуєетапзакономірногорозпаду,подрібнення,спро- щеннясистеми,їїредукціїдоокремихчастин,однізякихгинуть,аінші—набувають самостійногобуття.Дезінтеграціяможетакожозначатинерозпадсистемиякцілого,авипаданнязнеїлишеокремихїїелементів,частин,якіпочинаютьрозбиватисьзановималгоритмом.

Інтеграційні процеси можуть бути природними чи вимушеними і відбуваються в кожній сфері людської діяльності. Вони характеризують взаємодію між окремими специфічнимиформамидіяльностілюдини,щовідображаєтьсяувиборіметидіяль- ності,вметодахїхдосягненняірезультатах.

Зпозиціїсоціальноїроботи/соціальноїпедагогіки,І.соціальна—цеводночасіпевний підсумоксоціальноїроботивтійсфері,дедорослийчидитинабулипозбавленіможли-востейповноцінножитивсуспільстві(інваліди,людипохилоговіку,людибезвизначеногомісцяпроживаннятаін.).Цепоняттярозглядаєтьсятакожуконтекстіпроблемистворення

«безбар’єрного»соціальногосередовища,особи(вихованцізакладівінтернатноготипу,діти-сироти,безробітнамолодьтощо)отримуютьможливостідлязабезпеченнявсіхсо- ціальнихгарантійіможутьповноюміроюкористуватисяправамигромадянина.

Корекційна педагогіка визначаєІ. як включення дітей з інвалідністю в оточуюче середовище,міжособистіснізв’язкизметоюмаксимальноїнормалізаціїїхсоціокуль- турногостатусу;якпроцесірезультатнаданняїмправ,реальнихможливостейбрати участьвусіхвидахіформахсоціальногожиттянарівнізіншимичленамисуспільства вумовах,щокомпенсуютьвідхиленняврозвиткучиобмеженіможливості.

І.нарівнігромади—цепроцес,умежахякогопевнаспільнотазабезпечуєумови дляреалізаціїмаксимальногосоціальногопотенціалукожногоіндивіда—членацієї громади. При цьомуІ., насамперед, спрямована на покращання співпраці між соці- альнимиінституціями,щофункціонуютьугромаді,партнерство,заякоговонироз- виваються, досягають спільних цілей. За таких умов у локальну модель соціального обслуговуваннязалучаєтьсямаксимальнийсоціальнийпотенціалгромади,щозабез- печуєефективністьнаданихсоціальнихпослугчленамгромади,результативністьсо-ціальної роботизагалом.

Характеристикамийодночаснопоказникамиінтеграціїякпроцесуєнаявність уньомуінтегрованогопідходутаінтегративноїситуації.Інтегрованийпідхідрозглядаєтьсяякспосібставленнядоіндивідатаведеннясправстосовнонього,уході застосування якого не тільки індивід адаптується до громади, але й громадаробить

необхіднікроки,прикладаєпевнізусилля,щобпристосуватисядоцьогоіндивіда.Бе- ручи за основу своєї діяльності інтегрований підхід, інституції соціальної сфери гро- мадизмінюютьпереконанняйцінності,принципитаорганізаційно-методичнізасади своєї роботи, що виводить їх на вищий рівень розуміння проблем клієнтів, якісного реагування на їх потреби. У інтегративній ситуації, як правило, турботу пропотребу- ючого допомоги члена громади бере на себе особа, яка представляє його інтереси іводночасвідіменігромадиєпредставникомадресних,комплекснихпослуг,різних видівпідтримки,щоможенадатийомуцяспільнота.

Літ.:ЗайцевД.В.,ЗайцеваН.В.Основыкоррекционнойпедагогики:уч.-метод.пособие.—Са- ратов,1999.—110с.;Словник-довідникдлясоціальнихпедагогівтасоціальнихпрацівників/Зазаг.ред.А.Й.Капської,І.МПінчук,С.В.Толстоухової.—К.,2000.—260с.;ХолостоваЕ.И.,Демен- тьєваН.Ф.Социальнаяреабилитация:учебноепособие.—М.:Издательско-Торговаякорпора- ція«ДашковиК»,2002.—340с.;ЕгороваТ.В.Социальнаяинтеграциядетейсограниченными возможностями:учебноепособие.—Балашов:Николаев,2002.—80с.

Вайнола Р. Х., Петрочко Ж. В.

КОМПЕТЕНТНІСТЬ— а) поглиблене знання; б) стан адекватного виконання завдан- ня;в)здатністьдоактуальноговиконаннядіяльностітощо.УвітчизнянійлітературіК. визначенаяк:певнийпсихічнийстан,щодозволяєдіятисамостійнотавідповідально; здатністьівміннявиконуватипевнітрудовіфункції;наявністьспеціальноїосвіти,ши- рокої загальної та спеціальної ерудиції, постійне підвищення своєї професійної під- готовки;професійнапідготовленістьіздатністьсуб’єктапрацідовиконаннязавдань й обов’язків повсякденної діяльності; потенційна готовність розв’язуватизавдання

«зі знанням справи».К. можна визначити як рівень досягнень індивіда у сфері пев- ноїкомпетенції.Підкомпетенцієюрозуміютьгалузьдіяльності,якамаєзначеннядля ефективноїроботизакладу(організації,підприємстватощо)загалом,деіндивідмає виявити певні знання, уміння, поведінкові навички, здібності й професійно важливі якості.Компетенція—цесферавідповідальностітавизначенихповноважень.Утер- мінахтестологіїкомпетенціюінтерпретуютьякназвушкали,аК.—якрівеньнашкалі.Томудостатньо часто зустрічаються визначенняК. за належністюдо сфер вияву(ко- мунікативна,емоційна),зарівнемусвідомленості(усвідомлена,неусвідомлена),зафункціями(батьківська,материнська,викладацька,управлінська)тощо.

К. соціального педагога / соціального працівника розглядають з точки зору тако- гофеномена,як«К.спеціаліста»або«професійнаК.».Усферісоціально-педагогічної роботикомпетенціюрозглядаютьякзнаннятанавички,необхіднідлявиконанняспе- цифічноїроліспеціаліставмежахорганізаціїабоагенції,щодопомагаютьїйвикону-ватисвоюмісію.Розрізняютьметодологічний,інформаційний,комунікативний,соціальнийікультурологічнийрівнікомпетенціїсоціальногопрацівника.Доспе-цифічнихсферкомпетенціїсоціальногопедагога/соціальногопрацівниканалежать: задоволення потреб у повноцінному розвитку дитини, захист і виховання дитини; підтримкастабільностівжиттідитини;представництвоінтересівдитини;роботавко- мандітощо.Фактичнокомпетенціїпедагога/соціальногопрацівникареалізуютьсяз орієнтацією на клієнта, його проблеми, потреби, інтереси, особливості віку тощо.К. спеціалістаізсоціально-педагогічноїроботиформуєтьсянетількизавдякиотриманим знанням та апробованим навичкам і вмінням, а й на основі власної позиції фахівця, аналізусвогодосвідунарівнітеорії,розуміннярізнихпідходівдосоціальноїситуації

тавиборуметодів.Теоретичнеосмисленнядосвідунарівніструктурованих,узагаль- ненихзнань,щостаютьзасобомдіяльності,—механізмсаморозвитку,основоюякого єсамоосвіта.Вона(самоосвіта)характеризується,першзавсе,самостійністютабезпе- рервністю,щоорієнтованона:потребиособистості,суспільства,держави;розширен- няосвітньогопростору;варіативністьпідготовкиспеціалістівсоціальноїсфери;певне науково-методичнезабезпеченняпрофесійно-особистісногостановленнясоціально- гопрацівниканарізнихетапахйогожиттєвогошляху.

Набуттяжиттєвоважливихкомпетентностейвважаєтьсявбагатьохосвітніхсисте- маходнимізпріоритетнихнапрямівсоціально-педагогічноїроботиздітьмивзагаль- ноосвітніхзакладах.Середосновнихкомпетентностей,наформуванняякихмаєбути спрямована соціально-педагогічна робота з дітьми в школі, мають стати:соціальнікомпетентності,пов’язанізоточенням,життямсуспільства,соціальноюдіяльністю особистості(здатністьдоспівпраці;вміннярозв’язуватипроблемиврізнихжиттєвих ситуаціях;комунікативнінавичкитанавичкивзаєморозуміння;вмінняфункціонувати в соціально гетерогенних групах; активна участь у житті громади; вміння визначатиособистіролівсуспільствітощо);мотиваційнікомпетентності,пов’язанізінте-ресами,індивідуальнимвиборомособистості(навичкиадаптуватисятабутимобіль- ним;бажаннязмінитижиттянакраще;вмінняробитивласнийвибірівстановлювати особистіцілітощо);функціональнікомпетентностіпов’язанізуміннямоперувати знаннями та фактичним матеріалом (здатність ефективно використовувати мову та символи,знанняйінформаційнуграмотністьурізнихситуаціях).

Соціальну компетентністьвихованців школи можна розглядати як мету й під- сумокзгармонізованоговйоготриєдності(навчання,вихованнятасоціалізація)педа- гогічногопроцесу,якіполягаютьуцілеспрямованомупередаваннімолодійособісо- ціальногодосвідунауки,мистецтвасуспільногожиття—суспільнихуявлень,ідеалів, норм,стандартівповедінки,життєвихмотивацій,формуванняготовностідоздійснен- няжиттєвонеобхідноїсукупностісуспільнихвідносин,міжлюдськихвзаємин,соціаль- нихролей.

Літ.:ДаутоваО.Б.,ХристофороваС.В.Инновациииобразование//Сборникматериаловкон- ференции. Серия «Symposium», вып. 29.— СПб., 2003.— С.304–309.; Лавриченко Н. М.Педа- гогічні основи соціалізації учнівської молоді в країнах Західної Європи: Автореф. дис. … д-ра пед.наук.—К.,2006.—39с.;СтратегіяреформуванняосвітивУкраїні:рекомендаціїзосвітньої політики.—К.:«К.І.С.»,2003.—296с.;ТорпС.,КлиффордДж.Коучинг:руководстводлятренераи менеджера.— СПб.: Питер, 2004.—С.26–27.

Звєрєва І. Д.

ОСОБИСТІСНО ОРІЄНТОВАНЕ ВИХОВАННЯ— новий тип виховання, що розви-вається в постіндустріальному суспільстві, сутність якого полягає в подоланні супе- речностіміжвихованням«длявсіх»івихованням«длякожного»наосновіповоротудо особистості,їїіндивідуальноїсвідомості,життєвогодосвіду,індивідуальноготворчогопотенціалу.

О.о.в.—цевихованняметодологічноготипу,якедлясвогообґрунтуваннязверта-єтьсядовсьогоуніверсумусоціально-гуманітарнихнаукіспираєтьсянафундаменталь-ніфілософські,психологічніідеїпролюдинуіпроцесиїїіндивідуально-особистісного розвитку,провихованняякпроцеспородженняцінностей,провиховнийпростіряк проекціюсвітудитинстватощо.

МетодологіяО.о.в.ґрунтуєтьсяненапротиставленні,анасукупнійреалізаціїівза-ємномудоповненні множини сучасних парадигмальнихпідходів,її особливостіполяга-ютьутому,щовона:орієнтуєналюдину(дитину)якголовнуцінністьіметувиховання(аксіологічнийпідхід);підтримуєй розвиває суб’єктні властивостітаіндивідуальність ди-тини(особистіснийпідхід);породжуєушколярівособистіснісмислинавчаннятажиття,вводитьїхусвіткультури(культурологічнийпідхід);пробуджуєтворчийпотенціалосо- бистості(діяльніснийпідхід);стимулюєшколярівдосамостійноговирішеннявласнихжиттєвих проблем унестабільному, невизначеному соціумі (синергетичнийпідхід).

О.о.в.— такий тип суб’єкт-суб’єктної взаємодії, в якому власні зусилля особисто- стімаютьдомінуючезначення.Технологічнезабезпеченняособистісноорієнтованого виховногопроцесувимагаєвідпедагогівглибокогорозуміннятого,щовідбуваєтьсяз дитиноюупедагогічномупроцесі,як«проростає»їїособистість,яквиховнийпроцес актуалізуєїїфундаментальніприроднійсоціальнівластивості,наповнюєкультурнимціннісно-смисловим змістом їїсвідомість.

Такерозуміння стає можливим, якщо вихователь володіє прийомами делікатної особистісноївзаємодії,використовуєпсихологічнийсупровідіпедагогічнупідтримку індивідуально-особистісногорозвиткудитини,розвиваєвсобіздатністьдоціннісно- смисловоїінтерпретаціїїївчинків,поведінки,цілісноїжиттєдіяльності.Тожосновними методамиО.о.в.виступаютьрозуміння,діалог,співпраця,педагогічнапідтримка.

О.о.в.спрямованенареалізаціюсутнісноїприродислужіння,колиосновнимжит-тєвимставленнямвиступаєповагаілюбовдоіншихлюдей.Спрямованістьвиховного процесу на цінність служіння заперечує цілковиту орієнтацію на цінністьсоціальних досягнень і володіння. За життєвої цінності соціальних досягнень, як визначальної, основним ставленням до життя стає суперництво, що створює тривожні настрої,не- впевненість у собі й виступає перепоною для успішного особистісного розвитку. За цінностіволодінняіншалюдинаєлишеоб’єктом,засобомдлядосягненнявласнихці- лей,моральнихзаборонтутнемає.

Виховніситуації,щостворюютьсяумежахО.о.в.,маютьзабезпечитирозвитокта- кого рівня свідомості, який би спонукав дитину до самопізнання й самоактивності з тим,щобвонамогластатитворцемвласногодуховнобагатогожиття.Ацеозначає,що требакультивуватитакіситуації,вякихстосункиздітьмибудуютьсянаврахуванніїх гідностііправабутиособистістю.

Йдеться, таким чином, про необхідність моделювання ситуацій вільної, творчої співпраці.Вониєальтернативоюпедагогіцізаходів.Суттєвоюпсихологічноїособливі- стю таких ситуацій є те, що вони заперечують детермінуючий вплив на особистість,який здійснюється реактивними, адаптивними виховнимимеханізмами.

Натомістьутверджуютьсяйвикористовуютьсяпсихологічнімеханізмивиховання, розраховані на максимальне залучення всіх компонентів структури особистості(сві- домості,емоцій,волі)усоціальнійміжособистіснівзаємодії.Вихованецьсповнаак- тивізуєвищийрівеньсвоєїсамосвідомостідлясамостійногопошукуйреалізаціїякіс- но нових, конструктивних способів просоціальної поведінки.Томуодна з основних функційпедагогаполягаєвтому,щоброзвинутиувихованцяздатністьякнайточніше розумітисвоювнутрішнютазовнішнюситуаціїзметоювиборугуманноїповедінковоїтактики.

О.о.в.надаєможливістьвихованцевікращефункціонуватиякособистість.Цеєна- слідкомтого,щоівихователь,івихованецьпрацюютьуєдиномуемоційно-чуттєвому

діапазоні,якийзапобігаєнадмірномупсихічномунапруженнюякрезультатупережи- ваннянебезпекивіднекоректноговторгненнядорослоговдитячийсвіт.

Стратегія побудови виховного процесу в площині особистісного підходу мусить визначатисянауковимрозуміннямвнутрішніхзакономірностейрозвиткуособистості вонтогенезі,анеґрунтуватисяназовнішнійдоцільності,колитрадиційніметодиза- охоченнятапокаранняприховуютьскладнівиховніпроблеми.Цесправдітак,оскіль- ки,запроваджуючитакіметоди,педагогзмушуєдітейдопідкорення,анедовільноїі свідомоїморально-духовноїдії.Цимсамимвінштучноутримуєвихованцянанайеле- ментарніших стадіях морального розвитку і не підносить до рівня, коли вихованість ґрунтується на перетворенні загальних етичних принципів на систему його особис-тіснихсмислів.

Літ.:Амонашвили Ш. А. Личностно-гуманная основа педагогического процесса.— Минск, 1990; Бойко А. М. Оновлена парадигма виховання: шляхи реалізації.— К, 1996; Гуменюк О. Є.Психологія Я-концепції.— Тернопіль, 2002; Духовність особистості: методологічні та мето- дичніаспекти.—Луцьк,2004;ЩурковаН.Е.Новоевоспитание.—М,2000.

Бех І. Д.

ПАРАДИГМА(давньогрец.рaradeigma—приклад,зразок)—термін,уведенийуна- уковийобігГ.Бергманомішироковикористовуванийамериканськимфілософоміме- тодологомнаукиТомасомКуном.Цейтермінрозглядаєтьсяздекількохпозицій.

ЗаТ.Куном,П.називаютьсукупністьтеоретичнихіметодологічнихположень,прий- нятих науковим співтовариством на певному етапі розвитку науки, щовикористову- ютьсяякзразок,модель,стандартдлянауковогодослідження,інтерпретації,оціню- ванняйсистематизаціїнауковихданих,дляосмисленнягіпотезірозв’язаннязавдань, щовиникаютьупроцесінауковогопізнання.

П.—цесукупністьметодівіприйомів,якимикористуєтьсятечиіншенауковеабо філософськеспівтовариство,об’єднанеспільноюнауковоюабофілософськоюідеоло- гією,навідмінувідіншихспівтовариств,якіоб’єднанііншоюідеологієюй,відповідно, маютьсвоїП.;цесукупністьпевнихуявленьівизначень,яких-небудьтермінів,атакож цінніснихустановок,щоприймаютьсятаподіляютьсянауковимспівтовариством.

П.консолідуютьйогочленів,щозабезпечуєнаступністьрозвиткунаукиінауковоїтворчості.

У широкому філософському значенні слова змінаП. уявляється як наукова рево-люція.

ЗадопомогоюП.можнавиробитисистемукоординат,щодопомагаєорієнтуватися внескінченномурозмаїттіпедагогічнихсистем,теорій,технологійіметодик.Нинівпе- дагогічнійнауцідомінуєідеяполіпарадигмальностінауковогознання,якавідображає наявністьівзаємодіюкількохйогопарадигм,щопов’язанозхарактеромзміницього знання,зміниП.Так,основнимипедагогічнимиП.,виходячизізмістуякихбудуються виховніП.,єпедагогічнаП.базовихмоделейосвіти,П.авторитарно-імперативноїігу- манноїпедагогіки,П.когнітивноїтаособистісноїпедагогіки,П.природничо-наукової,науково-технократичної, езотеричної, гуманістичної, поліфонічної педагогіки, П. педа-гогікиавторитету,П.педагогікиманіпуляціїтощо(П.Суртаєв).

Особливістювсіхзмін,щовідбуваютьсявсучаснійшколі,єзмінаП.виховання,щопризвеладовиникненняцілогорядуновихпрогресивнихпедагогічнихідейвтео-рії та методиці виховання. Сутністю зміниП. виховання є перехід від ідеїкомандно-

адміністративноговпливупедагогічногопроцесунаформуванняособистостідитини (підлітка)відповіднодоеталону,заданогосуспільством,догуманістичноїідеїстворен- ня в процесі виховання оптимальних умов для різнобічного, гармонійного розвитку дитини(підлітка),йогосамоактуалізаціївстатусікорисногочленасуспільстванаосно- віпотребіпотенційнихможливостей(Л.Маленкова).

ПроблематикаП.відображенаудослідженняхзарубіжнихдослідників(Г.Бергман,Т.Кун,І.Лакатос,М.Полані,К.Поппер,П.Фейєрабенд),російськихфахівців-філософівіпедагогів(М. Богуславський,Т.Власова, І. Зимня, І. Іофіна, І.Колесникова,Г.Корне-тов,В.Краєвський,І.Липський,В.Луков,Т.Мальковська,В.Мосолов,Л.Нікітіна,Е.Скля-ренко, П.Суртаєв,І.Тюпліна,М. Чапаєв, І. Шкабара, М. Ярошенко).Українськідосліджен-няпредставленопрацямиВ.Корженка,В.Кременя,О.Сухомлинськоїтаін.Парадигмисоціальноговиховання(П.с.в.)зумовленіпарадигмамирозвиткусуспільствавтойчи іншийісторичнийпроміжок розвиткуконкретноїдержави, суспільства. Найбільш за-гальноП.с.в.можутьбутивизначеніякрадянськатапострадянськаП.с.в.

ЯкщодлярадянськоїП.с.в.булахарактерноюєдинаідеологіятаполітикаправ-лячоїполітичноїпартіїівонареалізовуваласяшляхомфункціонуваннярізноманітних стратегічнихітактичнихмеханізмівсоціальноговиховання,товпострадянськійП.с.в.ситуаціяінша.ПострадянськійП.с.в.притаманнаполіпарадигмальність,тобтона- явністьурамкахзагальноїП.с.в.більшчастковихП.с.в.,зумовленихяксоціальним диференціюваннямсуспільства,такірізноманіттямпедагогічнихзавданьудіапазоні віковогорозвиткулюдини.

НаявністькількохП.с.в.,зодногобоку,цілкомвиправдана,хочайнеєознакоюзрі- лості та методологічної завершеності самої теорії цього суспільного явища, соціаль- ногофеномену.Виправданатому,щотеоріясоціальноговихованнявпострадянську епохуєсфероюнауково-педагогічногознання,якадеякоюміроюформується,іїїзмі- стовенаповнення,принципи,шляхирозвиткущеневстановленіостаточнотацілком достовірно.Доцільнішевідзначитилишеявнувираженістьзагальнихтенденційуроз- виткутеоріїсоціальноговиховання.

Зіншогобоку,недолікомнаявностікількохП.с.в.урозвитковітеоріїтапрактикисо- ціальноговихованняєтаобставина,щокожназнихнадалівизначаєсвійвласниймето- дологічнийпідхідурозвиткуцієїтеорії,що,своєючергою,визначаєйспецифікувпливунавідповіднусферусоціально-виховноїпрактики,напрямитаорієнтириїїперетворен-ня.Разомзтим,усвоємурозвиткубудь-якаП.виховання,будучизасвоєюсутністютахарактером частковою, специфічноюП., починаєпретендуватина універсальність, все-охоплюваність,єдиність,тобтонаотриманнястатусувсезагальноїП.с.в.

Відомо,щокласифікаціяпарадигмальногознанняможливазарізнимипідставами, отже,загальнііснуючіП.с.в.можутьбутикласифікованіізавидамиметодологічногознання: гносеологічні, світоглядні,загальнонаукові.

З-поміжгносеологічнихП.с.в.виокремлюютьдіалектико-матеріалістичнупаради- гмурозвиткусоціальнихсистеміпроцесів,зодногобоку,таідеалістичнупарадигму, зіншого.

ДосвітогляднихП.с.в.відносятьположення,щоґрунтуютьсянатеоріяхсоціальної дії та постіндустріального суспільства; сучасних версіях теорії факторів: теорії куль- турного відставання і теорії індустріальної цивілізації, теорії економічноїцивілізації; атакожнатеоріяхеліти;теоріїкосмополітизму(світовогогромадянства)ігромадян- ськогосуспільстватаін.(Л.Нікітіна).

Зв’язки та взаємодії цихП. гранично опосередковані, тонкі, непрямолінійні; новаП.с.в.наслідуєядроморально-філософськогоімперативувтомувигляді,вякомувін склався у філософських теоріях. Тут виявляється наявність уП. старого-перехідного- новаторського (революційного) станів. Їх присутність у складі будь-якої парадигми підтверджується численними дослідженнями з історії науки, у тому числі й соціаль- ної.ОсьчомуєправомірнимвиокремленнявструктурікожноїП.кількохпоясів(зон): спадковеядро,щовідображаєкумулятивнонакопиченіелементидавноминулихпа- радигм;частинузмінюваноїпарадигми,якавиправдаласебе;фундаментальніосно- ви нової парадигми, які пізніше увійдуть до складу спадкового генотипу; перехідну частину нової парадигми, яка підлягає заміні на наступному витку спіралінауковогопізнання (М.Ярошенко).

ПідставоюдлякласифікаціїджерелтавидівП.с.в.євиокремленняпереважного їхньогометодологічногозв’язкузнаукамитанауковимидисциплінами(яківідобража- ютьрізністоронисоціальноїпрактики)укомплексінаукпролюдинуйсуспільство.

ПершуП.с.в. можна умовно назватипедагогічною П.

Підставоюдляїївиокремленняєвизнанняпрямогометодологічногозв’язкусоці- ального виховання з вихованням загалом, визначення місця соціальноговиховання якчастинипедагогічногознання.Механізмформуванняцьогопарадигмальногозна- ння — аналогія, тобто перенесення властивостей і зв’язків загальної педагогіки (ці- лого)нарозділпедагогічноїнауки(частина),уякостіякоговиступаєвцьомувипадку соціальневиховання.Так,якщопредметомпедагогікиєвихованняякфеномен,той соціальневихованнярозглядаєтьсязпедагогічноїточкизору.

ДругуП.с.в.умовноназваносоціологічноюП.Підставоюдляїївиокремленняєвстановлення пріоритету методологічних зв’язків соціального виховання ізсоціоло- гічноюнаукою.Механізмформуванняцьогопарадигмальногознаннятакийже—ана- логія, тобто перенесення загальних властивостей та зв’язків соціології на соціальневиховання.

Безумовно, у чистому вигляді ціП. проявляються досить рідко; найчастіше вони проявляютьсявіншомувигляді—увиглядізмішуванняабосумування.Цейвисновок немаєоднозначноїоцінки—добречипогано.

Цянауковапозиція(достатньоюміроюеклектична)можебутилишеумовноназва-насоціолого-педагогічноюП.с.в.Їїслабкість—веклектицітеоретичнихпозицій,унечіткостіоб’єктно-предметноїсферисоціальноговихованняяктеоріїіпрактики.Її сила—уподоланнізамкненостійобмеженостітрадиційногознаннязазбереження йогонауковогопотенціалу,увиходізамежісвітогляду,властивогомонопарадигмаль-номумисленню.

Змішаною(івельмипродуктивною)виявиласьістратегіяреалізаціїсоціолого-педагогічноїП.с.в.—об’єднаннявиховнихвпливівнаособистістьвумовахсоціаль- ногосередовища.Цястратегіявикликалапоявуособистісно-середовищногопідходу до соціально-виховної практики, звернула увагу на соціально-педагогічні інститутисоціуму та механізми взаємодії людини зними.

Підставоюдлявиокремленнясоціально-педагогічноїП.с.в.є,по-перше,вивчення методологічнихзв’язківтеоріїіпрактикисоціальноговихованняізсоціальноюпедагогі-кою.По-друге,усоціально-педагогічнійП.с.в.основніположенняпопередніхпарадигм(педагогічної, соціологічної, соціолого-педагогічної)невідкидаються,а включаються втеоріюіпрактикусоціальноговиховання;прицьомуположеннятієїчиіншоїпарадиг-

мипосідаютьувласнійП.с.в.відповіднеїммісце.Такимє,навідмінувіданалогії,меха- нізмформуваннясоціально-педагогічноїП.с.в.—механізмінтеграції.

СпецифічніП.с.в.,щоіснуютьурамкахсоціально-педагогічноїпарадигми,—це взаємопов’язані і взаємообумовлені індивідуально-особистісна та соціально- педагогічнаП.с.в.

Восновііндивідуально-особистісної(особистісноорієнтованої)П.с.в.лежитьідея особистісноорієнтованогопідходудосоціальноговихованнядитиниврамкахпеда- гогічноїдіяльностііндивідуальногоабогруповоговихователя.Їїзміствідображаєпев-нийзв’язокінаступністьзтієючастиноюрадянськоїП.с.в.,якабулаорієнтовананареалізаціювимогпринципівіндивідуальноготадиференційованогопідходівувихо- ванні;опоринапозитивневособистості;поєднаннявисокоївимогливостідодитини зповагоюїїособистісноїгідностітапіклуваннямпронеїтощо.Механізмисоціального вихованняврамкахрадянськоїП.с.в.буливідпрацьованідужеретельноіфункціону- валидоситьефективно.

Соціально-педагогічнаП.с.в., в основі якої лежить ідея особистісно-соціально- діяльнісногопідходудовихованнядитиниврамкахсоціально-педагогічноїдіяльнос- ті, також має наступність із радянськоюП.с.в.: використання принципів виховання вколективіічерезколектив;опоринапозитивневколективі;єдність,узгодженістьі наступністьвпливіввихователівтощо.

Сутністьцієїпарадигмиполягаєувизнаннітриєдностісоціально-виховнихпроце- сів, що відбуваються в різноманітних соціально-педагогічних інститутах соціуму під впливом спеціально організованої діяльності. Це — процеси соціального розвитку особистості,це—процесивключеннялюдинивсоціуміїїсупроводу,це—процеси педагогічно доцільного перетворення цього соціуму (педагогізація соціального се-редовища).

ЦяП.с.в.враховуєособистіснітасередовищніфакторивиховання;передбачаєпо- зитивневикористаннявсьогопотенціалувиховноїдіяльностітавиховноїроботивріз- номанітних суб’єктах конкретного соціуму; об’єднує в собі зусилля педагогічних ка- дрівусіхкатегорійіззалученнямспівробітниківіншихсоціальних,аленепедагогічних інститутів; об’єднує цінності особистості та суспільства на основах їх взаємопроник- неннятагармонізації;передбачаєсоціально-виховнийвпливнелишенаучня,алейна сукупністьйоговідносин,насоціум,щойогооточує;переводитьсоціальневиховання особистості на її самовиховання відповідно до динамічно змінюваного соціального середовища;органічноміститьусівидисупроводувихованцянашляхуйогорозвитку тапідтримкивпроцесіповсякденноговирішеннясвоїхжиттєвихпроблем.Уїїрамках актуалізуваласяпроблемарозвиткусоціально-педагогічноїінфраструктуритериторії проживаннялюдини(О.Прохорова).

Такимчином,соціально-педагогічнаП.с.в.передбачаєкомплексуваннявиховних впливівналюдинуйсередовищеїїпроживання;наданняцимвпливамнесуперечли- вого характеру та позитивної спрямованості; створення необхідних умов, що забез- печуютьгуманістичнийзмістпроцесурозвиткуособистостійудосконаленнявцьомунапрямку соціальногосередовища.

Головнаідея загальної соціально-педагогічноїП.с.в. полягає в гармонізації вза- ємодіївихованцяізсоціальнимсередовищем.Прицьомувзаємодіялюдиниісоціумурозумієтьсявширокомузначенні,анепростоякакт,процесконтактуучнязтимчиіншимодноліткомчидорослим,збудь-якимінститутомсоціуму.

НезважаючинапритаманнікожнійП.с.в.специфічніособливостіінаїхвідносну автономність,вонитіснопов’язанітавзаємодіютьміжсобоювтеоріїіпрактицісоці- ального виховання. Їх інтеграція в соціально-виховній практиці знімає питання про їхпротиставленнязарахуноквизначеннямісцякожноїзнихусоціально-виховному процесі, у соціально-виховній діяльності в рамках того чи іншого інституту соціуму.Так,індивідуально-особистіснаП.с.в. реалізується в рамках кожного акту виховної взаємодіївконкретномуінститутісоціумузурахуваннямсоціально-педагогічноїситу- ації,тобтов«оболонці»соціально-педагогічноїП.с.в.істановитьядроостанньої.

Разом з тим, відносна самостійність цихП. зумовлена динамічною зміною їх міс-цявпроцесівіковогорозвиткулюдини.Якщовмолодшомувіцісуттєводомінує індивідуально-особистіснаП.с.в.,арольімісцесоціально-педагогічноїП.с.в.щедуженезначні,тоздорослішаннямлюдиницеспіввідношеннязмінюєтьсявбікдомі- нуваннясоціально-педагогічноїП.с.в.,зізменшеннямчасткиіндивідуально-виховнихвпливів налюдину.

Змінаміриспіввідношеннязмістувпливівурамкахіндивідуально-особистісноїта соціально-педагогічноїП.с.в.обумовленавимогамипринципівприродовідповідності такультуровідповідностівсоціальномувихованні,атакожзабезпечуєтьсяпедагогіч- ноюкультуроювихователяйсоціальногопедагога.

Літ.:БогуславскийМ.В.,КорнетовГ.Б.Педагогическиепарадигмы:историяипрогноз//Магистр.— 1992.— № 9; Бондаревская Е. В. Гуманистическая парадигма личностно- ориен-тированногообразования//Педагогика.—1997.—№4.—С.12–15;ВласоваТ.И.Духовно- ориентированная парадигма воспитания в современной отечественной педагогике //Теоретико-методологическиепроблемысовременноговоспитания: сборникнаучныхтрудов.—Волгоград: Перемена, 2004.— С.139–149; Зимняя И. А. Стратегия воспитания: возможности иреальность//Знание.Понимание.Умение.—2006.—№1.—С.67–74;ИофинаИ.В.История педагогическихпарадигм:программакурса.—Екатеринбург,1998.—9с.;КолесниковаИ.А.Пе- дагогическиецивилизациииихпарадигмы//Педагогика.—1998.—№6.—С.84–88;Колесни- коваИ.А.Педагогическаяреальность:опытмежпарадигмальнойрефлексии:курслекцийпо философии, педагогике — СПб.: ДЕТСТВО-ПРЕСС, 2001.— 288 с.; Корженко В. В. Філософські рефлексії виховання: парадигмальні зміни у контексті соціальних практик: Дис… д-ра філос. наук.— Харків, 2001.— 464 с.; КорнетовГ.Б. Парадигмы базовых моделей образовательно- го процесса // Педагогика.— 1999.— № 3.— С. 43–49; Коршунова Н. Л. Нужна ли педагогике новаяпарадигма?//Педагогика.—2002.—№7.—С.19–25;КраевскийВ.В.Педагогикамеж- ду философией и психологией // Педагогика — 1994.— № 6; КунТ.Структура научных рево- люций.— М.: Прогресс, 1975.— 288 с.; Липский И. А. Парадигмы и политика современного воспитания: [Электронный ресурс].— Режим доступа: www/ URL:http://www.lipsky.ru/page/Statii/Stat.htm.—10.05.2009.—Загл.сэкрана;ЛипскийИ.А.Понятийныйаппаратипарадигмы развитиясоциальнойпедагогики//Педагогика.—2001.—№10.—С.13–20;ЛуковВ.А.Гума- низм и парадигмы воспитания в глобальном обществе [Электронный ресурс] / Знание. По- нимание.Умение.—Режимдоступа:www/URL:http://www.zpu—journal.ru/gum/prospects// articles/2007lukov_val/2/.—[б.д.]—Загл.сэкрана;ЛуковВал.А.Парадигмывоспитания//Зна-ние.Понимание.Умение.—2005.—№3.—С.139–151;ЛуковВал.А.,ЛуковВл.А.Парадигмывос-питания:от«войнытезаурусов»к«диалогутезаурусов»//ВестникМеждународнойакадемии наук.Русскаясекція.—2007.—№1.—С.68–72.МальковскаяТ.Н.Сменапарадигмвоспитания каксоциально-педагогическаяпроблема//Научныедостиженияипередовойопытвобласти педагогикиинародногообразования:информационныйсборник.—Вып.8.—М.,НИИобщей педагогикиАПНСССР,1990.—С.1–31;МосоловВ.А.ПарадигмывоспитаниявпедагогическоймыслиРоссииXi–XXвеков:Автореф.дис.…д-рапед.наук.—СПб.,2000;НикитинаЛ.Е.Кво-

просу о современной социально-педагогической парадигме воспитания подрастающих по- колений//Актуальныепроблемысоциологии,психологииисоциальнойработы.—Вып.7.— Барнаул,1999.—С.182–187;ПрохороваО.Г.ФормированиеиразвитиемалогогородаРоссии: Дис.…д-рапед.наук.—Тамбов,2006;СкляренкоЭ.О.Парадигмывоспитания[Электронный ресурс] / uaua.info.— Режим доступа: www/ URL:http://www.uaua.info/razvitiye/article-9366-paradigmyi-vospitaniya/.—[б.д.]—Загл.сэкрана;СуртаевП.Б.Соотношениеимперативаипа- радигм в аспекте исследования проблемы воспитания // Человек и образование.—2005.—

№2.—С.50–55;ТюплинаИ.А.Статуспарадигмывконцепцииобразования:гносеологическийаспект:Автореф.дис.…канд.филос.наук.—Магнитогорск,1999.—47с.;ЧапаевН.К.Пе-дагогическая парадигматика: филос.— пед. анализ // Образование и наука: известия Урал.науч.—образов.центраРАО.—2000.—№1(3).—С.27–45;ШкабараИ.Е.ГенезиспарадигмвоспитаниявотечественнойисторииViii–XViiвв.:Дис…д-ра.пед.наук.—Екатеринбург,2007; ЯрошенкоН.Н.Педагогическиепарадигмытеориисоциально-культурнойдеятельности:Дис.

… д-ра пед. наук.— М., 2000.— 48 с.

Липський І. А.

ПАРАДИГМИСОЦІАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ— сукупністьметодологічних, світогляд-них,наукових,управлінськихтаіншихнастанов,щосформувалисяісторичноіприйнятіякзразок,норма,стандартвирішенняпроблем.Соціальнапедагогікаякокремагалузь педагогічногознаннязаразперебуваєнаетапіактивногорозвиткутеоретичнихполо- женьтааналізуйсистематизаціїдосягненьсоціально-педагогічноїпрактики.Свідчен-нямцьогоєрозробкаметодологічнихзасадсоціальноїпедагогіки,обґрунтуваннянових парадигмсоціального виховання тасоціалізаціїособистості,формуванняпонятійно-термінологічногоапаратуцієїнауки,розвитокірозробкаінноваційнихтехнологійсоціально-педагогічноїдіяльності.Соціальна педагогікаутверджується вУкраїніяк наукапрозакономірностіймеханізмистановленняйрозвиткуособистостівпроцесі освіти та вихованняу різних соціальних інститутах, атакожсоціальноорієнтованаді- яльністьосвітніх,наукових,культурнихтаіншихзакладівіустанов,соціальнихслужб,якіздійснюютьформування соціальної активностідітей,молодітадорослих у вирішенніполітичних, економічних,соціальнихтаінших проблемсуспільства.

Провідноюфункцієюсоціальноїпедагогікиякнаукиєфункціяінтегративна.Вона покликана забезпечити інтеграцію наукових знань про виховання людини як соціальноїістоти,розвинутидуховнівзаєминиміжособистістюiсуспільством.Сферу соцiально-педагогiчнихдослідженьстановитьнауково-практичнийаналізвиховного потенціалусуспільства,напрямийогоактуалізації,визначеннярізнихформінтеграції суспiльно-виховнихзусиль,спрямованихнасоціалізаціюособистості.

Реальніможливостівиховногопотенціалусуспільствасоціальнапедагогікарозгля- даєузв’язкуізсистемоюдіючихсоціальнихчинників.Середнихпершоряднезначен- нямаютьсім’я,громада,навчальнийiтрудовийколектив,друзі,неформальнігрупи,засоби масової інформації, мистецтво, політичні події, економіка,екологія.

Завдання соціальної педагогіки (див.Соціальна педагогіка) реалізуютьсяусоцiально-педагогічнійдіяльностірізнихсоціальнихінституцій.Важливимаспектом соціальноїпедагогікивиступаєкеруванняобставинами,якіпрямочиопосередковано впливаютьнавихованців,поєднанняцихобставинвоптимальнусистему,щозабез- печуєсуспільствунеобхіднийвиховнийефект.

Саме це зумовлює й інтенсивний розвиток парадигм соціальної педагогіки як су- купностіметодологічних,світоглядних,наукових,управлінськихтаіншихнастанов,що

сформувалисяісторичноіприйнятіусвоїйспільнотіякзразок,норма,стандартвирі- шенняпроблем.Заразусучаснійпедагогічнійнауцівідбуваютьсязначніпарадигмаль- ні зміни: відбувається переосмислення класичної парадигми, спостерігаєтьсяпосту- пове виникнення нової парадигми, властивої науці епохи інформаційноїцивілізації; наука стає дедалі більш мультипарадигмальним утворенням, коли широко застосо- вуютьсяідобреуживаютьсянерідконайбільшпротилежніпарадигми;активізується парадигмальний інструментально-емпіричний комплекс, що обумовлено практич- нимипотребамисуспільства,зростаннямуньомуролінауки;загострюєтьсяпотреба вінноваційній,практичнійтаінституційнійпарадигмах.

Виокремлюютьдваетапирозвиткупарадигмсоціальноїпедагогіки.Першийетап— початокХХст.,пов’язанийзістановленнямсоціальноїпедагогікияксамостійноїгалузіпедагогічнихзнань.

Базовимидляцьогоетапубули:соціально-педагогічнапарадигмаП.Наторпа,який розглядавсоціальнупедагогікуякнапрямінтеграціївиховнихсилсуспільствазметою підвищеннякультурногорівнянароду.Вінуважав,що«вихованнянародунеєізольо- ванимзавданням,амаєбутипоєднанезусімнароднимжиттям»;парадигмаГерма-наНолаіГертрудиБоймер,яківизначалиосновнезавданнясоціальноїпедагогікияк наданнясоціальноїдопомогивразливимдітям,здійсненняпрофілактикиправопору- шеньнеповнолітнімитощо.Г.Нолвважав,щодляреалізаціїідейсоціальноїпедагогіки потрібніспеціальнопідготовленіфахівці.Вінзначнорозширивсферисоціальноїпеда- гогіки,вийшовшизамежісім’їташколи.НадумкуГ.Нола,використаннятерміна«соці- альнапедагогіка»маєвідношеннядотакихсфер,якроботавдитячихсадкахтаяслах, молодіжнихклубах,роботазправопорушниками,професійненавчаннябезробітних, церковнадіяльністьтощо.Г.Нолвидавпершийпідручникізсоціальноїпедагогіки.

Г.Боймервизначаласоціальнупедагогікуякінструментсоціальноїполітики.Наїї думку,слово«соціальний»условосполученні«соцiальнапедагогіка»означаєспрямо- ваністьпедагогікинасоціалізаціюдітейвідповіднодоїхніхпотребiбезвідноснодома- теріальногостанутастатусуїхніхбатьків.ВоднійзiсвоїхпрограмГ.Боймервизначила триосновнінапрямисоцiально-педагогiчноїдіяльності:моніторинг(наставництво)iкорекцiйну діяльність(мається на увазі соціальна корекція);виявлення причин(по-літичних,культурних,економічнихтаін.)соціальнихпроблемінаслідківїхвпливунасім’ютаокремихклієнтів;забезпечення«лікувальною»допомогоюдітей,якімаютьтруднощівнавчаннітарозвитку.

ПочинаючизкінцяХХст.усоціальнійпедагогіціпочинаютьінтенсивнорозвивати- сятакіпарадигми:

1. Когнитивно-інформаційнабазується на необхідності передачі дитині макси- мальної кількості з усіх накопичених людством знань, умінь і навичок. Бажання, по- требиособистостідитиниприцьому,якправило,невраховуються.

2. Особистіснапарадигма,вякійголовнимєнеінтелектуальний,аемоційнийісоціальнийрозвитокдитини.Вихованецьрозглядаєтьсяякособистість,якасамаможе обиратитакийшляхосвіти,якийдопоможедосягтинайкращихрезультатів.Головнезавданнясоціальнихпедагогівприцьомупідходідопомогтидитиніякомогаефектив- нішевзаємодіятизоточуючимсвітом.Вимогидодітейприцьомупідходінеможутьбути жорсткофіксованими.

3. Культурологічна парадигма, на відміну від особистісної, не фетишизує вільне виховання,асвоєголовнезавданнявбачаєвпередачіцінностейкультуринаступним

поколінням,якіможутьінеусвідомлюватинеобхідностівцьому;особистісно-соціальнапарадигма,сутністюякоїєінтеграціяперсоналізованих(особистісних)стосунків,у яких характер та інтенсивність розвитку дитини залежить від її особистісних якос- тейісистемисоціальноорієнтованихстосунків,формоюорганізаціїякихєпевнігру- пи,щопов’язанізсоціумомрізнимизалежностями.Відтак,формуваннятарозвиток особистостіобумовлюєтьсяєдністюїїіндивідуальності(персоналізованістосунки)та соціального становлення (система соціально значущих взаємозв’язків). Соціально- педагогічнароботаздітьмитамолоддюуконтекстіособистісно-орієнтованогопідхо- ду спрямована на розвиток в учнів морального, рефлексивного, творчогоставлення довласногожиттяуспіввідношеннізжиттяміншихлюдей.

4. Компетентністна парадигмабере початок із прагматичної, когнітивно-інформаційної,алерозглядаєрезультатосвітньогопроцесунеяксистемузнань,умінь інавичок,апевнийнабірключовихкомпетентностей,безякихнеможливадіяльністьсучасної людини в інтелектуальній, суспільно-політичній, комунікаційній, інформацій-нійтаін.сферах.Умайбутньомулюдинамаєволодітиненаборомфактів,азасобамиітехнологіями їхотримання.

ВиходячизаналізурозвиткусучасноїсоціальноїпедагогікивУкраїні,можнаконста-тувати,щофактичножоднапарадигманеможебутиілюмінованаізосвітньогопроцесу, томущокожнамаєсерйознібазовіпозиції,єорієнтованоювкультурі,спрямовуєдитинунанеобхідніцінностітасенси.Саметомусоціальнапедагогікарозвивається,враховуючипріоритети кожноїпарадигми,відпрацьовуєможливості їхоптимальногопоєднання.

Так,наприкладположенняособистісно-соціальної,компетентнісноїтакультуроло- гічної парадигм покладені в основу соціально-педагогічної роботи в школі. З ураху- ваннямцихположеньздійснюєтьсярозробкатареалізаціярізноманітнихсоціальних (поведінкових) програм. Прикладом найбільш фундаментальної із таких програм є курс«Культуражиттєвогосамовизначення»(див.Культуражиттєвогосамовизна-чення).

Наведений приклад є незначною частиною того практичного досвіду соціальної педагогіки, узагальнення якого певною мірою впливає на формування її подальших концептуальних засад. Характерною ознакою цього є зближення різних наукових шкіл,становленняновихвиховнихінститутів,виникненняновихнапрямівсоціально- педагогічноїроботиврізнихсоціальнихінституціях.

Зауважимо,щоврамкахнауковихдослідженьутеоріїсоціальноїпедагогікинаяв- ністьдекількохпарадигмдостатньовиправдана,хочаінеєознакоюзрілостітамето- дологічноїзавершеностісамоїтеорії.

Літ.:ГриценкоЛ.И.Теорияиметодикавоспитания:личностно-социальныйподход.—М.:Академия,2005.—240с.;ЛавриченкоН.М.Педагогічніосновисоціалізаціїучнівськоїмолоді вкраїнахЗахідноїЄвропи:Автореф.дис.…д-рапед.наук.—К.,2006.—39с.;ЛипскийИ.А.Па- радигмальностьсовременноговоспитания/Воспитание:соврменныепарадигмы:Моногра-фия/А.К.Быков,И.А.Липский,Л.Е.Никитина,О.Г.Прохороваидр.,подобщейредакцией З.А.БагишаеваиА.К.Быкова.—М.:2006.—С.49–55;НаторпП.Культуранародаикульту- раличности.—СПб.,1911;Соціальнапедагогіка:теоріяітехнології:Підручник/Зазаг.ред.І.Д.Звєрєвої.—К.:Центрнавчальноїлітератури,2006.—316с.;Стратегіяреформуванняосвіти вУкраїні:рекомендаціїзосвітньоїполітики.—К.:«К.І.С.»,2003.—296с.;СурмінЮ.П.Майстер- нявченого:Підручникдлянауковця.—К.,2006.—302с.

Звєрєва І. Д.

ПОТРЕБИ—станиособистості,черезякіздійснюєтьсярегуляціяповедінки,визнача- єтьсянапрямдумок,почуттівівольовихзусильлюдини;вониформуютьсяізадоволь- няютьсявконкретномусоціальномусередовищі,набуваючиформийзмісту,обумов-лених цимсередовищем.

Не існує однозначного розуміння сутності й роліП. як людського феномена.Так,зпозиціїпсихології,П.єкомплексноюпсихофізичноюреакцією(якавключаєвсебе, безперечно,ісвідомість)навідповідністьміжпозитивносприйнятимпредметоміне- гативним відчуттям відсутності чогось.П., тобто конкретизована в даний момент іс- нування нужда, виникає якрезультатсвоєрідного процесу опредмечення останньої втомучиіншомуоб’єкті;якрезультатконтактівцілісноїнуждизоточенням(С.Макси-менко).

Зпозиціїфілософії,П.—цевідображеннясуб’єктомдіалектичноїсуперечностідвохпротилежностей:відсутністьчого-небудьтаідеальнеутворююче,щомоглобцювідсутністьзаповнити.

СоціологіярозглядаєП.якнуждувчому-небудь,щонеобхіднедляпідтримкижит- тєдіяльностіособистості,соціальноїгрупи,суспільствавцілому,якстан,якийстиму- люєдіяльністьсуб’єктасоціуму,спрямованунаусуненняпевногонестатку.

ОднаізнайвідомішихконцепційП.вибудуванаА.Маслоу(50–60рр.ХХст.).Відо- мийпсихологприпустив,щовсіпотребилюдиниорганізованівієрархічнійсистеміза міроюїхособистісноїважливості.Так,нижнійрівеньтакоїсистемистановлятьвітальні(лат.vita—життя)П.іпотребивбезпеці.Якщолюдинанемаєзмогизадовольнитиголодчиспрагу,усііншіП.відходятьнадругийплан.Колилюдинанормальнозадо- вольняє фізіологічніП., домінуючим фактором її поведінки виступаютьП. соціальні, доякихналежатьпотребивспілкуванні,дружбі,любові.Цінністьдобрихстосунківз оточуючими,прагненнякохатиібутикоханимдужевелика,ілюдинапродовжуватиме спрямовуватисвоїзусиллявцьомунапрямідоти,докиціП.небудутьзадоволені.Ще вищевієрархіїП.розміщеніП.,якієпроявомупевненостііндивідавсобі,П.бутинеза- лежним,досягтивисокогостатусувсоціумі,здобутивизнанняіповагуусвоємуколі. ЗадоволенняцихП.пов’язанеіззасвоєннямлюдиноюцінностей,нормізразківпове- дінки,якієсоціальносхвальнимивсуспільстві.Нарешті,пірамідулюдськихП.завер- шуєП. в самореалізації. Вона передбачає реалізацію активності людини взначущих длянеїсферахжиттєдіяльностічивзаємостосунків.Цебажаннямаксимальнорозкри- тисебе,своїможливості,здібностііталанти,цепрагненнядосаморозвитку,творчості. Водночаснеобхідно,щобуспішністьцьогопроцесувизнаваласьісхвалювалась.

Існують різні класифікаціїП. людини (біологічні і соціальні, матеріальні і духовні, елементарніівищі,природнііштучні,предметнійфункціональні).Потрібнорозрізня- тиП.організмуіП.особистості.ПротенемаєзагальнихабстрактнихП.Лишеуявлення щодоП.відеальнійформівідображаютьзагальніособливостіП.іякпродуктиінтелек- туальноїдіяльностімаютьознакиузагальнення.

Людинаякструктурнецілеоб’єднуєвсобібіологічну,психічнуісоціальнупідстру- ктури,щовзаємообумовлюютьоднаодну,томуїїпотребидоцільнооб’єднуватиутригрупи:біогенні,психогеннітасоціогенні(Ш.Чхартішвілі).Так,біогенніП.виникаютьна основітілеснихзмінінимижзадовольняються(П.вїжі,сні,відпочинку,самозахисті, моторнійактивності;сексуальніпотреби;П.врозмноженнітаін.).Психогенніпрояв- ляються в психічній структурі особистості і знаходять своє задоволення в психічних процесах:інтелектуальніП.(вінтелектуальнійактивності,вотриманніінформації,но-

вихвражень,здобуттізнань,конструюванні);естетичніП.(вестетичномуспогляданні, урепродукціїестетичнихявищ,уестетичнійтворчості);свобода;порядок;успіх;багат-ство(отриманняізбереженняцінностей);туризмівидовища;праця;мрійливість;ігри ірозваги;сенсаціїтощо).СоціогенніП.з’являютьсявсоціальнійструктуріособистості підвпливомсоціальноїситуації:П.,спрямованінаблагоіншихлюдей(благородність, справедливість, захист інших, турбота про дітей і благополуччя родини,принесення іншимзадоволення);П.всоціальнихстосунках,спрямованихнаблагоіншихісамогосебе одночасно (обмін думками, бесіда, співпраця, сімейне щастя, дружба і любов, зна-ходженняпідопікою(наставництвом)іншого);П.всоціальнихстосунках,спрямованих насамогосебе,зокремапотребавсамоствердженні—завойовуватиізберігативлас- нийпрестиж,статипредметомуваги,відстоювативласнугідність,бутинезалежним, змагатисяіперемагати).СоціогенніП.завждивиникаютьуходіпевнихсоціальнихвза- ємодій;неодмінноюумовоюїхзадоволенняєіншалюдиначигрупа,зякимисуб’єктП. прагневстановитипевністосунки.ТакіП.спрямованінаспівіснування,дружбу,любов,партнерство,владу.

П.людини—церезультатзакономірного,природногопроцесуеволюціїлюдства. Способиїхзадоволеннявизначаютьсяправамиісвободамилюдини:правомнажит-тя,наздоров’я,відпочинок,правомнароботу,освіту,культурнийрозвиток,рівність, свободуслова,совістітощо.

Літ.:МаслоуА.Мотивацияиличность/пер.сангл.—СПб:Евразия,1999.—478с.;Некоторые вопросы психологии и педагогики социогенных потребностей / Под. ред. Ш. Н. Чхартишви-ли.—Тбилиси:Мецниереба,1974.—181с.;ПетровськийВ.А.Историяитеорияпсихологи

/В.А.Петровський,М.Г.Ярошевский.—Ростов-на-Дону:Феникс,1996.—416с.;Петроч-коЖ.В.Дітивскладнихжиттєвихобставинах:соціально-педагогічнезабезпеченняправ:мо- нографія.—Рівне:О.Зень,2010.—368с.;Психолого-педагогічнізасадирозвиткуособистості восвітньомупросторі//Матер.методолог.сем.АПНУкраїни19бер.2008р.—К.:ВІЦ«Місто», 2008.—728с.;Філософськийенциклопедичнийсловник/Заред.М.Т.Максименко.—К.:Абрис, 2002.—742с.

Петрочко Ж. В.

ПОТРЕБИДИТИНИ—об’єктивнийнестатокпевнихумов,якізабезпечуютьжиттяірозвитокдитини;цестимуляторактивностіпідростаючоїособистості,щовиявляєть- ся у відповідній сфері її життєдіяльності і спрямовується на досягнення тих чи іншихцілей.

П.д.,кількіснітаякісніхарактеристикиякихвизначаютьсяіндивідуально,слідроз- глядатиуконтекстізагальнихвластивостеййзакономірностейпотреблюдини(див.Потреби).Утім,якщоговоритинепроконкретнуособистість,азагалом,П.д.,упорів- няннізпотребамидорослих,маютьсвоюспецифіку.Зокрема,дитинанеможеповно- ціннорозвиватисябезлюбові,емоційноготепла,значущогодорослого,якийстворює длянеїбезпечнейстабільнесередовище.

Соціально-педагогічнасутністьП.д.випливаєзїхролівсоціалізаціїірозвиткупід-ростаючоїособистості.Відтак,однієюізосновнихвластивостейП.д.єте,щовониєзасобамицілеспрямованоговпливунанеї.

НазначеннядетальноговивченняП.д.вказувавщевидатнийпедагогК.Ушинський, обумовлюючи,щовиховательмаєпрагнутипізнатилюдинузусімадрібнимипотреба- миівсімавеликимидуховнимивимогами;знатиспонукальніпричининайбільшбрид-

ких і найбільш високих дій, історію зародження злочинних і великих думок й тільки тодівінбудевзмозічерпативсамійприроділюдинизасобивиховноговпливу.Осо- бливуувагуприділялиП.д.В.Сухомлинський,якийрозумів,щосамезадоволенняпо- треблежитьвосновібудь-якоїдіяльності,бовони—рушійлюдськогожиття.

ПроблемуП.д.досліджуютьрядсучасних українськихпедагогівіпсихологів:І.Бех,О.Левицька,Е.Помиткін,Р.Нємов,В.Киричок,Б.Кобзартаін.Зокрема,І.Бехзвернувува-гунате,щоколинестворитидитиніадекватнихформреалізаціїїївіковихпотреб,тоціпотребинезникнуть,ашукатимутьіншихформреалізації,невиключаючийасоціальних.Беручи до уваги наукові доробки й враховуючи єдність біологічного,психічногоісоціальноговструктуріособистості,доцільноозначититригрупиП.д.(заШ.Чхар-

тішвілі): біогенні, психогенні та соціогенні.

БіогеннимиП.д.єпотребиу:повноцінномухарчуванні,достатньомуйспокійному сні,відпочинку,фізичнихнавантаженнях,щонешкодятьздоров’ю,розвиткумотори- ки.Задоволеннятакихпотребзабезпечуєфізичнездоров’ядитини(станорганізму,що характеризуєтьсявідсутністюбудь-якихзмін,пов’язанихіззахворюваннями).Добіо- геннихпотребтакожналежатьнеобхідністьуналежномудогляді,колидитинахворіє, атакожупорадахйінформаціїзпитань,щостосуютьсяздоров’я,здоровогоспособу життя,ут.ч.сексуальноїосвіти,прошкідливістькуріння,вживанняалкоголю,наркоти- ківтощо(особливосереддітейстаршоговіку).

ПсихогенніП.д.насампередстосуютьсявсіхаспектівїїкогнітивногорозвитку.Для підростаючоїособистостіважливимиє:можливостідляотриманнянеобхідноїінфор- мації;доступдокнижокйіншихджерелзнань;розвитоккогнітивнихнавичоктаінте- ресів,інтелектуальнаактивність.Зметоюзадоволенняестетичнихпотребдлядитини необхідно читати книги, грати на музичних інструментах, відвідувати виставки, кон- церти,малювати,братиучастьуспортивнихзмаганняхтощо.Дитинапотребуєгрий успіху;новихвраженьістійкихзахоплень.Тіснийзв’язокземоційнимрозвиткоммає самоусвідомлення дитини: потреби в усвідомленні себе як окремої і цінної особис- тості,прийняттізбокусім’ї,однолітківігромади,відчуттіприналежностідоних.Для повноцінногорозвиткудитиниважливимєусвідомленнянею«образуЯ»,самоповага, адекватна самооцінка, належна гендерна орієнтація тощо. Вона прагне розгорнути власнуактивність—іншимисловами,потребуєсвободи;длянеїважливоматимож- ливістьпрацювати(заумов,щоценешкодитьїїздоров’ю).

Уракурсісоціалізаціїособистостінайбільшезначеннямаютьдлядитинисоціогенні потребийфактїхзадоволення.Зокрема,неабиякурольдляповноцінногорозвиткувіді-граютьсімейнітасоціальністосунки.Усистеміміжособистіснихвзаємодійусімейномусередовищі формуються духовніякостіособистості:доброта,чуйність, відповідальність,альтруїзм,чи,навпаки,—бездуховність.Саметомуважливезначеннядлярозвиткуди- тинимають:потребавстабільнихітеплихстосункахзбатьками/опікунами,братами

/сестрами;можливістьрозвиватиспівчуття,ставлячисебенамісцеіншого;дружбазодноліткамитаіншимизначущимиособами,атакожреакціясім’їнацістосунки.

Середсоціогеннихпотребчільнемісцезаймаєсоціальнесамовизначенняяксвідо- мезнаходженняособистістювласної,доситьнезалежноїпозиціївсистемісоціальних зв’язківурізнихсферахжиттєдіяльності,щовідбуваєтьсянерідкошляхомзасвоєння різнихсоціальнихролей.Соціальнесамовизначеннястаєосновоюдляуспішноїорієн- таціїдитинивсоціальнійреальності,гармонійногопоєднанняжиттєвихцілейіндивідаіз суспільнимипотребами.

П.д.усоціальнійсамореалізаціїякрезультатсоціальногосамовизначенняпрояв- ляється в прагненні виразити, презентувати саму себе, свої вміння, здібності, якості й отримати власне задоволення від результатів такої діяльності, а також відповідне визнаннявідоточуючих.Затакихумовособливоївагинабуваєдлядитиниможливість одержатипорадувідбатьків/опікунівщодопрезентаціїврізнихситуаціяхізарізних обставин.Водночасдітинепрагнутьбудь-якоюціноюпристосовуватисядодумокін- ших;їмважливовідчувати,щовониможутьрозраховуватинаконсультацію,пораду дорослих,аленезобов’язаніприйнятиотриманунастанову.

Підростаючаособистістьмаєнабутидосвідувідповідальноїсвободивибору.Для дитиниважливоотримуватизнання,розвивативміння,необхіднідлязбільшенняїїне- залежностівіддорослих.Навичкисамообслуговування,сформованівдитинстві,роз- виватимутьумінняїїподальшогосамостійногожиття.

Задоволеннявідпроцесусамореалізаціїдаєлюдинівідчуттясамоствердження— усвідомлення вищої соціогенної потреби.Результатомсамоствердження дитини є власнагідність—основаїїдуховноїсвободи.

Длярозвиткудитининеобхідноформуватипсихогеннійсоціогенніпотребивищо- гопорядку.Прицьомусоціогенніпотреби,спрямованінаблагоіншихінаблагоінших тасамогосебе,посилюютьсясоціальнимиконтактами.Тобто,стосункидитинизінши- ми на різних рівнях соціальних взаємодій активізують її соціогенні потреби. З віком саметакіпотребивизначаютьповедінкудитини.

Основнимиінструментамидляреалізаціїпотребдитиниєїїсуб’єктивнеправо,а формою вираження потреб — «законний інтерес» як реальна причинасоціальних дій,щоєводночаснаслідкоммотивів,ідей(В.Кулапов).Відповіднопроголошеніпра- вадитининеможутьсуперечитиїїпотребамдлягармонійногорозвитку,аотже,про- стежуєтьсязв’язокП.д.таїїправ,окресленихуКонвенціїООНпроправадитини.Зо- крема,біогеннимпотребамдитинивідповідаютьправонажиття(ст.3КонвенціїООН проправадитини),навиживаннятарозвиток(ст.6),правонамедичнудопомогу(ст.24),правонасоціальнезабезпечення(ст.26),правонарівеньжиття,необхіднийдляїї фізичного,розумового,духовного,моральноготасоціальногорозвитку(ст.27),захист віднезаконноговживаннянаркотичнихіпсихотропнихречовин(ст.33),захистдити- ни від сексуального домагання(ст.34);психогенним— право отримати відповідну інформацію(ст.17),свободадумки,совістітарелігії(ст.14),правонаосвіту(ст.28),роз- витокособистості,талантів,розумовихтафізичнихздібностей(ст.29),правонавідпо- чинок,дозвіллятаучастьукультурномуйтворчомужитті(ст.31),захиствідвтручання вособистежиття,сімейнежиття,недоторканністьжитла,натаємницюкореспонденції(ст.16),назбереженнясвоєїіндивідуальності(ст.7,8)таін.;зсоціогеннимиП.д.співз- вучнітакіправа:недискримінація(ст.2),правоназахиствіднайгіршихформдитячої праці,торгівлідітьми,експлуатації,катувань(ст.32–39),захиствідзловживаньтане- дбалогоповодження(ст.19),насімейнізв’язкитапіклуваннязбокубатьків(ст.5,7–10, 18,21,25),насвободуасоціаційтамирнихзборів(ст.15),правонебутискривдженою(ст.37),вільновисловлюватисвоїпогляди(ст.12)таін.

Насучасномуетапіперелікпотребпідростаючоїособистостізумовлюютьсянелише її психологічними особливостями, обставинами життя й попередньо набутим соціальнимдосвідом,айспецифікоютогочиіншогосуспільства,членомякоговонає, розвиткомзагальнолюдськихцінностейікультури,рівнеміступенемінтегрованостіміжнародноїспільноти.

Літ.:БехІ.Д.Вихованняособистості:У2кн.Кн.1:Особистісноорієнтованийпідхід:теоретико- технологічнізасади.—К.:Либідь,2003.—280с.;ГильС.С.Педагогикаподдержкиинициатив молодежи.—М.:Социальныйпроект,2003.—192с.;Енциклопедіяосвіти/Голов.ред.В.Г.Кре- мень.—К.:ЮрінкомІнтер,2008.—1040с.;КулаповВ.В.Защитасубъективныхправизаконных интересовдетейвРоссийскойфедерации(вопросытеории):Дис.…канд.юрид.наук.—Сара- тов,2004.—238с.;Некоторыевопросыпсихологииипедагогикисоциогенныхпотребностей

/Под.ред.Ш.Н.Чхартишвили.—Тбилиси:«Мецниереба»,1974.—181с.;ПетрочкоЖ.В.Діти в складних життєвих обставинах: соціально-педагогічне забезпечення прав.— Рівне: видав. О.Зень,2010.—368с.;УшинскийК.Д.Избранныепедагогическиепроизведения.—М.:Про- свещение,1968.—556с.;ЯницкийМ.С.Ценностныеориентацииличностикакдинамическаясистема.— Кемерово: Кузбассвузиздат, 2000.— 204с.

Петрочко Ж. В.

ПРОБЛЕМАСОЦІАЛЬНА(грец.problema—перепона,трудність,задача,завдан- ня)—а)складнетеоретичнеабопрактичнепитання,якевимагаєвивченнятави-рішення; б) ситуація, яка характеризується нестачею засобів для досягнення певної мети;в)усвідомленнясуб’єктомнеможливостівирішититруднощітапротиріччя,які виникливпевнійситуації,засобаминаявнихзнаньідосвіду.

Проблемасоціальна—соціальнепротиріччя,якеусвідомлюєтьсясуб’єктомді-яльності(тобтоіндивідомабосоціальноюгрупою)якзначущадляньогоневідповід- ність між метою діяльності та її результатом. Ця невідповідність, яка виникає через відсутністьабонестачузасобівдлядосягненнямети,призводитьдонезадоволення соціальнихпотребсуб’єктадіяльності.Цефеномен,якийвизначаєтьсясуспільством яктакий,щопотребуєвирішеннязпричинийогонегативноговпливунаіндивідівабо суспільство загалом.П.с. виникає об’єктивно в процесі функціонування й розвитку суспільства;завдання,якевимагаєвирішеннязасобамисоціальногоуправління,со-ціальноговиховання.

Засобамивиявленнясоціальноїпроблемиєсоціальнадіагностика,атакожзістав- ленняоб’єктивногостанусправізнормами.Соціальніпроблемивиникаютьнарізних рівняхсоціальноїреальності—відмалихгруп,наприкладсім’ї,долюдствавцілому.

Востанньомувипадкуговорятьпроглобальніпроблеми,оскількидляїхвирішення необхідніузгодженіміжнароднідіївмасштабахсвітовоїспільноти.Аналізсоціальних наслідківрішень,щоухвалюютьсяврізнихсферахсуспільства,дозволяєпрогнозува- тиП.с.,тобтопередбачатиїхнєвиникнення,щополегшуєїхнаступневирішення.

Літ.:ЛоусонТ.,ГэрродД.Социология.А—Я:Словарь-справочник/Пер.сангл.К.С.Тка-ченко.— М.: ФАИР-ПРЕСС, 2000.— 608 с.; Социальная работа: Словарь-спрвочник / Под ред.В.И.Филоненко;Сост.:Е.П.Агапов,В.И.Акопов,В.Д.Альперович,А.О.Бухановскийидр.—М.:«Контур»,1998.—480с.;Социология:Энциклопедия/Сост.А.А.Грицанов,В.Л.Абушенко,Г.М.Евелькинидр.—Минск:КнижныйДом,2003.—1312с.;Словарьпосоциальнойпедагоги- ке:Учеб.пособиедлястуд.высш.учеб.заведений/Авт.-сост.Л.В.Мардахаев.—М.:Академия, 2002.—368с.

Лях В. В.

РЕСОЦІАЛІЗАЦІЯ—(лат.re—повторний,зворотний,socialis—суспільний)—цеповторна соціалізація, підготовка до повернення індивіда у звичнукультуру,сере- довище,відновленнясоціальнихзв’язківшляхомзмінивустановках,цілях,нормахі цінностяхйогожиття.Відбуваєтьсяупроцесіспеціальноорганізованоїроботизосо-

бами,яківтратиливсецеврезультатіфізичнихіпсихічнихтравм,атакожіззасудже- нимизаскоєнізлочинизметоюпідготовкиїхдожиттянаволізасуспільниминормами післявідбуттяпокарання.

Здійснюєтьсявсоціально-реабілітаційнихцентрах,увиправно-виховнихустановах пенітенціарноїсистеми.Р.упенітенціарнихустановах—цесвідомевідновленнязасу- дженоговсоціальномустатусіякповноправногочленасуспільства,поверненняйого до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві; змінаособистіснихякостейзасудженого,формуваннявньогосаморегулятивноїста- більноїсоціально-нормативноїповедінкипіслязвільнення;одинізшляхівдосягнення метизахистуінтересівособистості,суспільстватадержави.

Р.можнарозглядатиякодинізнайскладнішихсоціальнихпроцесів,спрямованих на:подоланнядесоціалізаціїособистості,відновленнявнеїтихякостей,якінеобхідні длянормальноїжиттєдіяльностівсуспільстві;засвоєннязамістьвтраченихчидефор- мованихабоформуваннянесформованихцінностей,соціальнихролейінавичок;пе- реорієнтаціюсоціальногоспрямуваннярозвиткуособистостізарахуноквключенняїх унові,позитивноорієнтованіміжособистісністосункийвидидіяльності.

Основні ідеїР. знайшли своє відображення у принципах пенітенціарної педагогі- ки: цілеспрямованості педагогічного процесу (формування соціально-нормативної особистісної позиції відповідно індивідуальних проблем і потреб засуджених), тіс-ногозв’язкузреальнимжиттям(шляхомпоновленнятаналагодженнясоціально-корисних зв’язків і відносин засуджених, формування у них позитивних соціальних установок, залучення до соціально-корисної і значущої діяльності, залучення до чи- тання газет іжурналів;організації зустрічей із представниками різних громадськихінститутів),науковогообґрунтуваннявиховнихпрограмітехнологійтастворенняумов для їх реалізації (спеціально дібраних і розроблених психолого-педагогічнихтренінгів, ресурсного забезпечення виховної роботи), дотримання законності (правової регламентації, підпорядкування виховних дій вимогамкримінально-виконавчого права), комплексного педагогічного підходу (вивчення, розвитку і ко- рекції інтелектуальної, емоційно-вольової, ціннісно-орієнтаційної сфер і поведінки засобамирозумового,морального,трудового,правового,естетичного,фізичногота інших взаємопов’язаних напрямків виховного процесу в їхєдностіта взаємозумов- леності),диференціації(оптимальноїрозробкиіреалізації«типових»програмвихов- ної роботи з різними категоріями засуджених на основі особистісно-орієнтованогопідходу).Уроботізправопорушникамитавумовахпенітенціарноїсистемивінвід-бувається у 2-х взаємозалежних площинах: у діяльності соціально-психологічноїро-ботипенітенціарнихустанов;увнутрішньомупроцесіякісноїзмінисвідомості,по-чуттіві поведінки особистості правопорушника. Основна метаР. у сфері виконанняпокарань—процеспідготовкизасудженогодоповерненнявсуспільство,щоґрун-тується на відновленні позитивних зв’язків, стосунків і розвитку в засудженої особисоціальнокориснихуміньінавичок,необхіднихдляповноцінногоіснуваннявсус-пільстві,формуваннявнеїправослухняноїповедінки,стимулюванняїїувиробленні життєвоїпозиції,якавідповідаєсоціальнимнормам.

Практикоюдоведено,щоефективністьР.осібпідвищуєтьсязанаступнихумов:їх власноїмотиваціїйактивноїдіяльностіщодосамовизначеннятапроцесуР.;відповід- ностізмісту,форміметодіввиховноговпливузавданнямР.таіндивідуальнимпотре- баміможливостям;позитивнихміжособистіснихвзаємин;опоринапозитивніякості

йвластивості.Цейтерміннабувзагальноговжиткувнауковійпедагогічнійлітературіавторіврадянської,апотімпострадянськоїшколизкінця80-хрр.ХХст.НасьогодніпоняттяР.сталовитіснятиранішевживанітерміни«перевиховання»і«виправлення», якінеохоплювалидеформованоїсоціалізованостіправопорушникачизасудженого.

Існуєнауковапозиція,приякійР.розглядаєтьсяврамкахпедагогічнихтечій,щови- никлиякальтернативаідейзалякування,невиправностілюдини,необхідностівідбу- ванняпокаранняякспокутизапровину—злочин.Дотакихпедагогічнихтечійможна віднести:«теоріюресоціалізаціїделінквента»,теоріїкорекціїособистості,модифікації поведінки та ін. Відповідно до них підР. розуміється «юридичне виправлення в ре-зультатіпенітенціарнихвпливівізасвоєннясоціальнихнормповедінки».Окрімтого, слідзазначити,щовросійськійпенітенціарнійтакорекційнійпедагогіціпорядізтер- міномР.активновживаєтьсятермін«соціальнареабілітаціязасудженого»,щочасто розглядаютьсяводномупонятійномуряді.

Як мета діяльностіР. визначається в різних сферах державної політики, зокрема усферісоціальноїроботизмолоддю,профілактикизлочинностінеповнолітніхінар- козалежнихосіб,виконаннякримінальнихпокарань.ЗдійсненняР.засудженихпокла- дено,зокрема,наДержавнупенітенціарнуслужбуУкраїни.Порядокіумовивиконан- нятавідбуванняпокараньзметоюстворенняумовдлявиправленняйР.засуджених регламентуєКримінально-виконавчийкодексУкраїни(ст.1).Соціальнаадаптаціяосіб, яківідбувалипокарання,післязвільненняєскладовиметапомпроцесуР.

Літ.:КривушаВ.І.Особливостіресоціалізаціїнеповнолітніхзлочинців.—К.:МП«Леся»,2000.— 140с.;КузьмінськийА.І.,ОмеляненкоВ.Л.Педагогіка:Підручник.—К.:Знання,2007.—447с.; СиньовВ.М.Педагогічніосновиресоціалізаціїзлочинців./В.М.Синьов,Г.О.Радов,В.І.Кри- вушатаін.—К.:МП«Леся»,1997.—272с.;Соціальнапедагогіка:теоріяітехнології:Підручник/Т.Ф.Алєксєєнко,Т.О.Басюк,О.В.Безпалько,І.Д.Звєрєвататаін..;зазаг.редІ.Д.Звєрєвої.—К.:Центрнавчальноїлітератури,2006.—316с.

Алєксєєнко Т. Ф.

РИЗИКИСОЦІАЛЬНІ.Ризик(фр.resque—небезпека)—ймовірністьнастанняне-гативногонаслідкуабоміраочікуваногонеблагополуччя.Поняттяризику—ширше, ніжпростоймовірність.АнтиподомР.єгарантії.Убудь-якійдіяльностімаютьмісцесвої ризики,якінеобхідновраховуватиізапобігатиїхвиникненню,сприятизниженнюне-гативноговпливу.

Усямножинаризиків,якимудійсностічипотенційнопіддаєтьсялюдина,їїдіяль- ність,можебутикласифікованазалежновідтого,унаслідокчоговонивиникли,підда- єтьсяїмлюдинанавмисночині,чизумовленівонихарактеромїїдіяльності,можливі- стюдосягненняпрогнозованоїметиі/абоіншимифакторами.Р.,зумовленийрізнимизовнішніми факторами, єсоціальним.

Соціальніризики—цепередбаченняпевнихнеприємнихподій,щосуттєвопо-значаютьсянастанілюдини,групиіможливостідосягнутипрогнозованогорезультату.ТермінС.р.використовуєтьсяврізнихзначеннях,якісвідчатьпроте,щопідвпливом внутрішніхі/абозовнішніхфакторівіснуєможливість(ймовірність)того,що:станеть- сящосьпогане;буденебажанийрезультатудіяльностічивстаніздоров’ялюдини;з індивідомвідбудетьсянебажанаподія,можливо,усилуспецифікитієїситуації,вякій вінперебуває(наприкладнебезпечнаробота);будематимісценегативнийрезультат(наприклад захворювання абозагибель).

Об’єкт С.р.—це сфера соціально-педагогічної діяльності (соціокультурне сере- довище),суспільство,організація,дитячийвиховнийколектив,сім’я,освітняустанова, для яких можливе настання негативного наслідку, що визначає інтерес до них соці- альноїпедагогіки.Суб’єкт—джереломожливогонегативногонаслідку:фахівець,що здійснюєсоціально-педагогічнудіяльність,йогостан,рівеньпрофесійноїмайстерно- сті,професіональноїкультури;факторивиховногоколективу,соціокультурногосере-довищасоціально-педагогічноїдіяльності; ресурси,необхіднідляреалізаціївідповідної соціально-педагогічної діяльності; можливі негативні наслідки соціально-педагогічноїдіяльностістосовнопевногооб’єктадіяльності,станусуб’єктадіяльності.

ЗасутністюС.р.розглядаютьсяяк:міраочікуваноїневдачівсоціально-педагогічнійдіяльності; фактори,щосуттєвовпливаютьнаефективністьетапівтехнологіїсоціально-педагогічноїдіяльностіфахівця,дії,яківпливаютьнаякість(ефективність)досягнення прогнозованоїмети;ситуаціявибору,щоздійснюєтьсяміжменшпривабливою,алена- дійнішоюсоціально-педагогічноютехнологією(способомдосягненняпрогнозованої мети)ібільшпривабливою,алеменшнадійною(синицявруцічижуравельунебі).

Виокремлюютьтеоретичні С.р., зумовлені прогнозованою соціально-педагогічноюдіяльністюфахівцявпевномусоціокультурномусередовищі,іпрактич-ні—безпосередньоюсоціально-педагогічноюдіяльністю,спрямованоюнадосягнен- ня прогнозованогорезультату.Теоретичніобумовлюють ті прорахунки й недоліки, якізакладаютьсясуб’єктомупроцесіпрогнозудіяльності,досягненнямети,способівїїдосягненнятанеобхіднихдляїїдосягненняресурсів.Засвоєюсутністю,вониви-значають здатність фахівця прогнозувати соціально-педагогічну діяльність,можливі соціальні ризики в процесі її реалізації й досягненні прогнозованої мети.Практич-ні—здатністьфахівцявраховувативиникненнясоціальнихризиківнавсіхетапахреалізаціїтехнологіїсоціально-педагогічноїдіяльностівроботізпевнимоб’єктоміз урахуванням соціокультурного середовища професійної діяльності, запобігаючи їм. У разі виникнення дії негативних факторів соціального ризику фахівець оперативно вживає заходів зі зниження їх негативного впливу і подолання наслідків і, таким чи- ном,забезпечуєдосягненняпрогнозованогорезультату.Такадіяльністьфахівцябага- товчомувизначаєтьсярівнемйогопрофесіоналізму,професійноїкультуриідосвідом соціально-педагогічноїдіяльностізпевноюкатегорієюлюдейівконкретнихумовах (соціокультурному середовищі) професійної діяльності.С.р. виконують певніфунк-ції,такіяк:стимулювальна(виявленняможливихризиківівизначенняспособівїхнедопущення або зниження їх негативного впливу) тадеструктивна(авантюризм,волюнтаризм таін.).

СхильністьфахівцядоС.р.становитьсобоюдоситьстійкуйогохарактеристикуіпов’язаназтакимиособистіснимирисами,якімпульсивність,незалежність,прагнення доуспіху,схильністьдодомінування.Наризиковануповедінкуфахівцячинитьвплив такожрівеньйогопрофесіоналізму,об’єктроботитасоціальніумови,вякихвінздій- снюєсвоюдіяльність.

РозрізняютьмотивованіС.р.,щопередбачаютьотриманняфахівцемситуативних переваг у соціально-педагогічній діяльності або як вияв ним професійної культури,немотивовані—якінемаютьраціональнихпідставдлявиборуйреалізаціїспосо-будіяльності(соціально-педагогічнітехнології,щохарактеризуютьнедостатнюпро- фесійну підготовленість фахівця та його низьку професійну культуру;прийнятні— ризики, рівень яких допустимий і обґрунтований, виходячи із ситуаціїпрофесійної

діяльності, що склалася;виправдані— зумовлені обґрунтованістю вибору способу досягненняметизурахуваннямможливостейфахівця,прогнозованоїметийумовсе- редовищапрофесійноїдіяльностітаневиправдані,щобільшесхожінаавантюризм, бравадутощо.Вонимаютьіндивідуальнийхарактер(наприкладвідвживаннянарко- тичнихзасобів,паліннятощо)абосоціальний(наприкладвідвпливуфакторівсоціо- культурногосередовища).Індивідуумизначноюміроюненавмиснопіддаютьсясоці- альним ризикам. Вони зачіпають лише особистостей, які добровільно їх обирають,і теоретичнозаслуговуютьменшоїувагизбокуурядовихпрограм.

КожнийС.р.упевномусмисліпропорційнийякймовірностіцієїподії,такіочіку-ванимвтратам,щоможутьбутиспричиненіризикованоюподією.ДляоцінюванняС.р.потрібенйогоаналіз.АналізС.р.—цепроцесідентифікаціїнебезпекіоцінювання йоговиникненнядляокремихосібчигрупнаселення.Сутністьтакогоаналізустано- витьсобоюпроцесідентифікаціїнебезпекіоцінюванняризикудляокремихосібабо груп населення під впливом соціально-педагогічної діяльності. АналізС.р. полягає увикористанніусієїдоступноїінформаціїдляідентифікації(виявлення)небезпекіоці- нюванняризикудонастанняпевноїподії,зумовленоїциминебезпеками.

Оцінювання С.р.—процес, що використовується для визначення ступеня ризику аналізованоїнебезпекидлялюдиниі/абосередовища,щоїїоточує.Оцінюванняйого охоплюєаналізчастоти,наслідківтаїхпоєднання.

Діяльністьсуб’єкта(соціальногопедагога)щодопрогнозуваннявиникненняС.р.і забезпечення їх запобігання, а також подолання наслідків називаєтьсяуправліннямС.р.Засутністютакеуправліннястановитьсобоюпроцеспрогнозування,оцінювання тимінімізаціїС.р.;системнийпідхіддоприйняттяуправлінськихрішень,процедурі практичних заходів для запобігання чи зменшення негативних соціальних наслідківнебезпеки.

Стійкість доС.р. характеризуєсоціальні гарантії ситуації— межі реалізаціїфахівцемсвоїхобов’язківзапрофесійнимпризначенням,соціальнихправ,визнаних суспільством,необхіднихіможливихзпозиційдосягнутогорівнярозвитку,наявнос-тіресурсівдляїхреалізаціїтазафіксованихувиглядінормзаконодавства,атакожобов’язків за професійнимпризначенням.

Літ.:ГлущенкоВ.В.Управлениерисками.Страхование.—Железнодорожный,МО.:ОООНПЦ Крылья,1999.—336с.;МалинецкийГ.Г.Управлениериском.Риск.Устойчивоеразвитие.Си- нергетика.—М.:Наука,2000;CookeR.ExpertsinUncertainty:OpinionandSubjectiveProbabilityinScience.N.Y.:OxfordUniv.Press,1992;MacLeanD.(ed.)ValuesatRisk.Totowa(NJ):Rowman andAllanheld,1986;ParfitD.TheFurtherFuture:TheDiscountRate//D.MacLeanandP.Brown(eds.)EnergyandtheFuture.Totowa(NJ):RowmanandLittlefield,1983;RawlsJ.ATheoryofJustice. Cambridge,MA:HarvardUniv.Press,1971;RescherN.Risk:APhilosophicalintroduction.Washington (DC):Univ.PressofAmerica,Washington(DC):Univ.PrPressofAmerica,1983.

Мардахаєв Л. В.

РОЗВИТОКСОЦІАЛЬНИЙ—церозвитоклюдськихспільнот,малихівеликихетно-сів,народностей,державтаїхніхсоюзів,атакожцивілізаційікультур,якістворенічисформованілюдьми.Вінвбираєвсебевсюсукупністьекономічних,соціальних, політич-нихідуховнихпроцесів.Цепроцес,уходіякоговідбуваютьсяістотнікількіснітаякісні змінивсоціальнійсфері,суспільномужиттічиокремихйогокомпонентах—соціаль- нихвідносинах,соціальнихінститутах,соціально-груповихісоціально-організаційних

структурахтощо.С.р.—ценаслідоквзаємодіївеликоїсукупностісоціальнихпроцесів, восновіякихлежитьцілеспрямованадіяльністьлюдей—суб’єктівсоціальнихпроце- сів.ЗагальниймеханізмС.р.полягаєувиникненніновихпотребурізнихсферахсус- пільногожиттятапошукуможливостейїхзадоволення.Новіпотребипостійновиника- ютьякнаслідоквиробничоїтаіншоїпродуктивноїдіяльностілюдей,атомупов’язаніз пошукомтавинаходомновихзасобівпраці,спілкування,організаціїсуспільногожит- тя,розширенняміпоглибленнямобсягунауковогознання,ускладненняммеханізму творчоїтаспоживчоїдіяльностілюдей.Водночасневсякізмінивсоціальнихявищах іпроцесахєїхнімрозвитком,алишетакі,заякиходнісоціальніявищазамінюються явищамивищогорівнячипереходятьнавищі(заоб’єктивнимикритеріямисоціально- гопрогресу)ступенісвогостану(прогресивнийрозвиток)або,навпаки,їхзамінюють явища,якізасвідчуютьперехіднаступенінижчогорівня(регресивнийрозвиток).

Соціальнийрозвитокздійснюєтьсяудвохосновнихформах—еволюційнійтаре-волюційній.Еволюційна—цеповільні,поетапнікількісно-якісніперетвореннявсоці- альнійсистемічиїїелементахабопоступовевідмираннястарихелементівпевноїсо- ціальноїсистемитаїхвитісненняновимиелементами,якіпоступовонакопичуються. Революційна — якісні зрушення в усіх суспільних структурах, що здійснюються шля- хом докорінної перебудови суспільних відносин і соціальних інститутів, руйнування всіхзастарілихелементівсистемиташвидкоїзаміниїхвиникаючимивсистемнійєд- ностіновимиелементами,різкийстрибкоподібнийперехідвідодногостанудоякісно іншого.ДвіформиС.р.діалектичнопоєднані.Соціальнаеволюціяготуєсоціальнуре- волюціютазавершуєтьсянею.

ТермінС.р.використовуютьівбільшвузькомузначенні—яксукупністьтеоретич- них концепцій і практичних дій, законодавства та політики сучасної держави щодо зміцнення й розширення соціального добробуту населення. У другій половині ХХ—поч.ХХІст.сучаснадержаваздійснюєактивнийкурснареалізаціюнелишетради-ційнихісторичнозумовленихфункцій,пов’язанихіззабезпеченнямукраїніпорядку, безпеки,сприятливихзовнішніхумов,айнасприяннясоціальномудобробутувсьо- го населення через політику централізованого планування або використання кейн- сіанської моделі розвитку й управління економікою. Вона підтримує виробництво і споживання,сприяєповному,раціональномуйефективномувикористаннюробочої сили, успішно розробляє законодавство в економіці і соціальній сфері, затверджує й реалізує програми, які забезпечують здобуття всіма громадянами освіти,користу- вання ними системою охорони здоров’я та сприяє вирішенню житлової проблеми, підтриманнянормальногойдостатньогодоходувкризовихситуаціях.Важливуроль узабезпеченністабільностіС.р.відіграютьсоціальніреформитасоціальнеплануван- ня.Природасуспільнихвідносинтака,щодозволяєвикористовуватицюможливість для відповідних соціальних інститутів. Передбачувані зміни, нововведення та пере- творення,щоведутьдодеструктивногозламуіснуючогопорядку,стимулюютьсоці- альний розвиток. Саме тому поліпшення системи соціального управління на основі демократизаціїсуспільнихвідносинзабезпечуєнайкращірезультатиувдосконаленні суспільстватаприскоренніС.р.Якпоказуєвсясвітовапрактика,успішнезастосування країнамиполітикиС.р.дозволяєїмвирішуватибагатополітичнихпроблемконсоліда- ціїсуспільства,зниженнясоціальноїнапруги.Усецезначнозміцнюєпозиціїдержави, її позитивну роль у розвитку інститутів прав людини, сім’ї та розв’язанні соціальних проблемокремихмаргінальних(вразливих)групнаселення.

СуттєвурольурозробцітапоширенніконцепційС.р.державвідіграєОрганізація Об’єднанихНацій.ВїїструктуріуспішнодієміжурядовакомісіяС.р.,якаорієнтуєкра- їнинанеобхідністьудосконаленняформіметодівдіяльностіурядівщодоздійснення політикиС.р.Комісіявирішуєбагатосоціальнихпроблем,щомаютьміжнароднезна- чення(світовесоціальнестановище,сім’я,діти,молодь,людипохилоговіку,інваліди тощо),готуєпроектиміжнароднихпрограміконвенцій,тобтонадаєурядамефектив- ну допомогу в реалізації політикиС.р. З ініціативи комісії відбуваються міжнародні конференціїтасемінари,оголошуютьсяміжнароднітематичнірокийдесятиліття(на-приклад, дитини, молоді, людей похилого віку, сім’ї тощо). Один з основних документівкомісії—прийнятав1969р.Деклараціяпросоціальнийдобробут,прогресірозвиток, якасталаосновоюполітикидержавуцьомунапрямі.

У Декларації підтверджено, що держави-члени ООН повинні нести відповідаль- ністьзапроведеннявнутрішньоїтазовнішньоїполітики,спрямованоїнасприянняС.р.увсьомусвіті.Основнимицілямиполітикисоціальногопрогресутарозвиткупо-винні бути постійне підвищення матеріального та духовного рівня життя всіх членівсуспільстваприповазітаздійсненніправлюдинийосновнихсвобод,утомучислі:ліквідаціяголодутанедоїдання;ліквідаціябідності,досягненнявисокогорівняохоро- низдоров’я,заможливістюбезкоштовного;викорінюваннянеписьменності,забезпе- ченняправаназагальнийдоступдокультури,набезкоштовнуобов’язковупочаткову освітутанабезкоштовнуосвіту(навчання)навсіхрівнях,підвищеннязагальногорів- няосвітивпродовжвсьогожиття.УДеклараціїтакождетальновикладеніізафіксовані основнійголовніцілізточкизорузахиступравокремихгрупнаселення:забезпечен- ня прав матері та дитини, забезпечення добробуту людей похилого віку й інвалідів, вихованнямолодівдусіідеалівсправедливостітамиру.УДеклараціїтакожвизнано, щовсінародитавсілюдимаютьправожитивгіднихумовахіумовахсвободи,корис- туватисяплодамисоціальногопрогресутазісвогобокусприятийому.

Особливуроль у подальшому просуванніта затвердженні концепціїС.р.відіграла ВсесвітнязустрічнавищомурівнівінтересахС.р.,якавідбуласявберезні1995р.уКо-пенгагені.НанійухвалилиКопенгагенськудеклараціюпроС.р.,вякійнаголошено,що людипланетирізнимиспособамизаявляютьпронагальнупотребувирішенняглибокихсоціальнихпроблем,особливопроблембідності,безробіттятасоціальноїізоляції,що стосуютьсякожноїкраїни.Нанайвищомурівнізновубуловизнано,щоС.р.ісоціальнасправедливістьнеобхіднідлязабезпеченнятапідтримкимируйбезпекиякусерединікраїн,такйувідносинахміжними.Бувтакожпідтвердженийіфакторвзаємозалежності міжекономічним,соціальнимрозвиткомтаохороноюнавколишньогосередовища.

УприйнятійназустрічівКопенгагеніпрограмідійособливоактуальноюєтезапро те,щокінцеваметаС.р.—підвищеннятапокращенняякостіжиттявсіхлюдей.Усіпо- ложенняпрограмиспрямованінадосягненняконкретних,пов’язанихзумовамижит-тятаздоров’ялюдей,показниківсоціальногорозвитку.

Літ.:ПавленокП.Д.Теория,историяиметодикасоциальнойработы:Уч.пос.—2-еизд.— М.,2004.—C.262;СкуратівськийВ.Соціальнийрозвитокісоціальнаполітика:сучасніре-алії, суперечності і тенденції розвитку // ВісникУАДУ.—1996.— № 1.— С.137–158.; Словарь- справочникпосоциальнойработе/ПодредЕ.И.ХолостовойМ.:Юристъ,1997.—С.338–340.; Соціальнаробота:Короткийенциклопед.словник.—К.:ДЦССМ,2002.—С.393–395.;Філософ- ськийсловниксоціальнихтермінів.—Вид.3,доповнене.—Харків:«Р.И.Ф.»,2005.—С.526–527.

Петрович В. С.

СОЦІАЛІЗАЦІЯ(лат.socialis—суспільний)—процесвходженнялюдинивсуспіль-створазомізїїсоціальнимизв’язкамитаінтеграцієюврізнітиписоціальнихспільнот, унаслідокчоговідбуваєтьсястановленнясоціальногоіндивіда.Упроцесісоціалізації формуютьсясоціальніякості,цінності,знання,навичкилюдини.Крімтого,відбуваєть- сяперетворенняприроджених,природнихрис,атакожзасвоєннялюдиноюелемен- тівкультури,соціальнихнорміцінностей,якііснуютьусуспільстві.

ПоняттяуведеновнауковийобігамериканськимсоціологомФ.Гідденсомнапри- кінціХІХст.,якийтлумачивС.якпроцесрозвиткусоціальноїприродилюдини.Значний внесокурозвитоктеоріїсоціалізаціїзробилизарубіжні(Е.Еріксон,Г.Тард,Т.Парсонс, Ч.Кулі,Дж.Мід,Ж.Паже)іросійські(М.Йорданський,Л.Виготський,Б.Вульфов,А.Му- дрик,І.Кон,С.Розум)науковці.ЗаразвУкраїніпроблемиС.особистостідосліджують М.Лукашевич,Н.Лавриненко,М.Москаленко,С.Савченкотаінші.

ЗасвоїмзмістомС.—цепроцесдвобічний,якиймістить,зодногобоку,засвоєння індивідомсоціальногодосвідушляхомвходженнявсоціальнесередовище,систему соціальних зв’язків, з іншого — активне відтворення індивідом системи соціальних зв’язківзарахунокйогодіяльності,входженнявсоціальнесередовище.Виокремлю- ютьтакіпідходидотрактуванняС.:

1. Соціологічний—розглядаєС.яктрансляціюкультуривідпоколіннядопоколін- ня,загальниймеханізмуспадкування,якийохоплюєякстихійнівпливисередовища, такіорганізовані,такіяквихованнятаосвіта.

2. Факторно-інституціональнийвизначаєС. як сукупність, множинність і деяку автономність,анежорсткуієрархічнусистемудіїфакторів,інститутівтаагентівС.

3. Інтеракціоністський,уякомуС.вякостіважливоїдетермінантипередбачаєміж-особистісну взаємодію, спілкування, безякогонеможливе становленняособистості.

4. Інтеризаційний—С.якзасвоєнняособистістюнорм,цінностей,установ,сте-реотипів,яківиробленісуспільствомурезультатіформуваннясистемивнутрішніхре- гуляторівінормповедінки.

5. ІнтраіндивідуальнийневичерпуєпоняттяС.адаптаціїдосоціальногосеред-овища,апередбачаєтворчусамореалізаціюособистості,перетвореннясебе.

Упсихолого-педагогічнійнауцірозрізняютьтринапрямивсоціалізаційнійпробле-матиці.Перший—соціально-філософський—відображенийупрацяхС.Батеніна,В. Москаленка, А. Харчева та ін. У межах соціально-філософських концепційС. сми-слотворчіпоняття—цезбереження,стабілізаціясуспільнихвідносинприїхзасво-єнні,атакожактивнийкомунікативнийвплив,упроцесіякоговідбуваєтьсяапробація різноманітнихсоціальнихролейіформуєтьсяавтентичнесоціальнеЯ.

Другий—соціально-психологічний:уйогорозробцібралиучастьГ.Андрєєва,Н.Андрєєнкова,С.Бєлічева,Я.Коломінський,І.Кон,О.Леонтьєв,М.Лукашевич,Р.Не- мов,А.Петровськийтаінші.Тутсоціально-психологічніаспектиС.означенівплощині включення індивіда в різноманітні суспільні відносини, засвоєння й відтвореннясо- ціальногодосвідуізв’язків,активногоперетвореннясередовища.

Третій—соціально-педагогічний,представникиякогоБ.Бім-Бад,В.Бочарова,Ю.Василькова,Б.Вульфов,Н.Лавриченко,І.Звєрєва,О.Мудрик,С.Савченкотаінші. Особливістьцьогопідходу—намаганнярозглядатиС.якпроцес,якийвідображуєхід соціального формування особистості в конкретному соціокультурному середовищі якформуванняконкретногосоціальноготипу.УцьомувипадкуС.—ценадзвичайно складнийібагатофакторнийпроцеснабуттяіндивідомлюдськихвластивостейіяко-

стей,направленістьякихвизначаєконкретнасоціальнаситуація.Зпозиційсоціально- педагогічного підходу важливо враховувати, що в ходіС. особистість активно береучастьупроцесахсамоперетворення,якіпроходятьнатлісоціокультурногосере-довища,щозмінюється.СтупіньїїучастівцихзмінахвизначаєтемпиС.,аспрямова- ністьзалежитьвідїхньоїсоціальноїзначущості.Посуті,особистістьтількинаперших етапахрозвиткуобмеженарамкамипервісногосоціуму,згодомідутьактивніпроцеси йогорозширення,пошукусвогомісцявньому,корекціївідносин,самоорганізаціїін-дивідуальногопростору.

Розрізняють первинну (підготовчу) та вторинну (активну)С.Первинна С. відбува- ється в дитинстві. Це найпершаС., завдяки якій особистість стає повноправним чле- номбудь-якогосуспільства,оскількивонаідентифікуєсебезіншимитазсуспільством загалом,засвоюєкультурніцінностітанормиповедінки.ОрієнтовнопервиннаС.три-ваєдоповноліттяособистості.ВториннаС.—цекожнийнаступнийпроцес,якийдопомагає попередньо соціалізованому індивіду входити в нові сектори світу, його інституції.ПоняттявторинноїС.введенодлятого,щобвідокремлюватитрансформа- ціїособистостівпізнішийперіод(наприкладпрофесійну)відпроцесузасвоєннянею елементарнихсоціальнихнавичокудитинстві.Прицьомуосновнаувагазосереджена наситуаціях,количітковиявляютьсяітяжкопереживаютьсяособистістюупущеннячи неадекватністьпервинноїсоціалізаціївумовах,щозмінюються.

Виокремлюють наступні типиС.:політична,етнокультурна (етнічна),гендер-на (статево-рольова),культурна,професійна.

РозрізняютькількавидівС.СтихійнаС.людинивідбуваєтьсявнаслідоквпливуна особистість різноманітних спеціально не створюваних обставин суспільного життя.ВідносноспрямованаС.маєнаметіорганізаціювсуспільствіпевнихекономічних,законодавчихтаіншихпередумов,яківпливаютьнарозвитокіжиттєвийшляхособис- тості(наприклад,початокнавчаннявшколі,мінімальнийосвітнійрівень,віковийцензпочатку трудового життя тощо).Соціально-контрольована С.(виховання)— цепроцесспеціальноорганізованоїпередачісоціальногодосвідуособистостітарозви- ткуїїпотенційнихможливостей,якийвідбуваєтьсяврізнихдержавнихінедержавних організаціях(школа,позанавчальнізаклади,дитячітамолодіжніорганізаціїтощо).

С.відбуваєтьсяувзаємодіїособистостізвеличезноюкількістюрізнихумовівпли- вів середовища, які називаютьфакторами соціалізації. Серед них виокремлюютьмегафактори(космос,планета,світ);макрофактори(країна,етнос,суспільство,держава);мезофактори(тип поселення, засоби масової інформації, субкультури);мікрофактори(сім’я,сусідство,групиоднолітків,виховніорганізації).

До соціально-психологічних механізмівС. належать:імпринтинг— фіксування людиною на рецепторному та підсвідомому рівні особливостей об’єктів, що на неївпливають;наслідування—копіюваннялюдиноюпевнихзразківповедінкитаді-яльностіінших;ідентифікація—ототожненнялюдиноюсебезіншимилюдьми,гру-пою,спільнотою;рефлексія—оцінкаособистістюрізнихпроявівсвогоЯ;інтеріо-ризація—процесперетвореннязовнішніх,реальнихопераційсоціальноїдіяльності увнутрішні,ідеальні;екстеріоризація—процеспереходувідвнутрішньої,психічної діяльностідозовнішньої,практичної.

Соціально-педагогічні механізми С.:традиційний— засвоєння людиною норм, зразків поведінки, поглядів, стереотипів, які притаманні її найближчому оточенню (сім’я, сусіди, родичі, друзі);інституціональний— функціонує в процесі взаємодії

людини з інститутами суспільства та різноманітними організаціями, а такожзасоба- мимасовоїінформації.Упроцесітакоївзаємодіїособистістьнабуваєзнаньідосвіду соціально схвалюваної поведінки та конфліктного чи безконфліктного дотримання певнихсоціальнихнорм;стилізований—дієвмежахокремоїсубкультури,яккомп- лекспевнихцінностейтаособливостейповедінки,притаманнийлюдямпевноговіку,професії,національноїчисоціальноїгрупи,щовціломувпливаєнастильжиттятамислення особистості;міжособистісний— функціонує в процесі взаємодії людини завторитетнимидлянеїособистостями.

ІснуєпевнасистемаінститутівС.Цевідносностійкітипийформисоціальноїпрактики,завдякиякиморганізуєтьсяпроцесС.особистостіврамкахсоціальноїсис- теми суспільства. До них належать освіта й виховання, сім’я, школа, вищі навчальні заклади,неформальніоб’єднаннятощо.ІнститутиС.можутьбутиспеціальностворе- нимийтакими,щосклалисястихійно.Їхнєфункціонуванняспрямованенарозвитокособистості.

АгентиС.—целюдитаустанови,діючісоціальнісуб’єкти,задопомогоюякихлюдина соціалізується завдяки процесам навчання, комунікації, прилученнядокультури.

СутьС.полягаєвтому,щовона—процесірезультатрозвиткутасамозмінилюдини підчаснабуттянеюсоціальногодосвіду.

Літ.:Авер’яноваГ.М.,ДембицькаН.М.,МоскаленкоВ.В.Особливостісоціалізаціїмолодівумовахтрансформаціїсуспільства.—К.:«ППП»,2005.—307с.;БергерП.,ЛукманТ.Социаль- ноеконструированиереальности.—М.,1995.—265с.;ЛавриченкоН.М.Педагогікасоціаліза- ції:європейськіабриси.—К.:ВіРАІНСАЙТ,2000.—444с.;ЛукашевичМ.П.Соціалізація.Виховні механізмиітехнології:Навч.—метод.посібник.—К.:ІЗМН.1998.—112с.;МудрикА.В.Соци-альнаяпедагогика:Учеб.длястуд.пед.вузов/Подред.В.А.Сластенина.—М.:Академия,1999.—184с.;СавченкоС.В.Социализациястуденческоймолодеживусловияхрегионально- гообразовательногопространства.Монография.—Луганск:АльмаМатер,2003.—406с.;Енци- клопедіяосвіти/Заред.В.І.Кременя.—К.:ХрінкомІнтер,2008.—С.834.

Безпалько О. В.

СОЦІАЛЬНА АКТИВНІСТЬ(лат.activus — діяльний) — а) характеристика способужиттєдіяльностісоціальногосуб’єкта(індивіда,групи),щофіксуєсвідомуспрямова- ністьйогодіяльностітаповедінкиназмінусоціальногосередовища,умов,інститутів відповіднодоназрілихпотреб,інтересів,цілейтощо;б)здатністьлюдиниздійснюва- тисоціальнозначущіперетворення,ініціюватизміниумакро-імікросередовищі;в) сукупність методів, процедур, спрямованих на зміну соціальних умов відповіднодо потреб,інтересів,цілейтаідеалівособистості,нависуненняйреалізаціюсоціальних інновацій, формування в собі необхідних соціальних якостей. У якості суб’єктаС.а.можевиступатиособистість,колектив,соціальнагрупа,яказмінюєумовижиттє-діяльності та розвиває їхнюкультуру.С.а. здійснюється в індивідуальній, груповій, колективній,масовій,формахіпередбачаєрізноманітнівидидіяльностітаповедінки. ЧерезС.а. реалізуються діяльнісні потенції суб’єкта, його культура, уміння, знання,потреби, інтереси,прагнення.

Вонапроявляєтьсяврізнихсферахдіяльності:трудовій,суспільній,політичній,культурологічній,побутовійтощо.Розрізняютьтворчу,продуктивнуінетворчу,репро- дуктивнуС.а.

ТрудоваС.а. характеризує суб’єкт з позиції виконання ним професійних соціаль- нихфункцій.Формамиїїпроявуможутьбутирухзаекономіютабережливість,участь унауково-технічнійтворчості,раціоналізаціятавдосконаленняувиробничихпроце- сахтощо.

Громадсько-політичнаС.а.суб’єктапроявляєтьсяуствореннітаучастівдіяль-ностіполітичнихігромадськихорганізацій,рухів,реалізаціїсоціальнихініціатив,об- говореннінормативнихдокументів,вирішеннісоціальнихзавдань,проблемтощо.

КультурологічнаС.а.найменшформалізованайбільшоюміроюзалежитьвід індивідуальнихякостейособистості,їїінтересівіпрагнень.Проявляєтьсяврізнихформахпідвищенняосвітньоготакультурногорівняособистості,способахорганізаціїсамоосвіти, проведення дозвіллятощо.

МіруС.а.можутьзумовлюватитакіхарактеристикисуб’єкта:а)мобільність(гнуч- кістьповедінки,щопроявляєтьсявздатностілюдинивчаснозмінюватистратегіюабо спосібдійувідповідностізумовами);б)різноманіттясферіспособівдіяльності(С.а. вищевосіб,якізалученідобільшогочисласоціальнихспільнотісуспільнихзв’язків); в)усвідомленістьсвоїхдійяксуспільнозначущихвчинків;г)використаннясоціально позитивногодосвідуіншихсуб’єктів,щодаєможливістьпосилитиінтенсивністьпере- творюючоїдіяльності;ґ)творчийпотенціалякпідґрунтядлягенераціїновихспособів вдосконаленнячиперетвореннясоціокультурногосередовища.

Навідмінувідсоціальноїпасивності,якавідчужуєлюдинувідучастіврозв’язанні суспільнихпроблемізавдань,С.а.єтакожособливимспособомреагуваннялюдських індивідівісоціальнихгрупназапити,щоїхпостійноїм«надсилає»суспільство.

ДинамізмрозвиткусуспільствазначноюміроюзумовленийрівнемС.а.йогогро- мадян,передусіммолодих,окремихсоціальнихгруп.Томуреальнозавждивиникає потребастимулюваннядіяльностітаповедінкилюдей,різнихспільнотірозширення междляїхньоїсоціальноївзаємодіїтатворчості.

Літ.:ГоловатийМ.Ф.Соціальнаполітикаісоціальнаробота:Термінол.—понятійн.слов./М.Ф.Головатий,М.Б.Панасюк.—К.:МАУП,2005.—560с.;Словарьсоциальногопедагогаисо- циальногоработника:/Подред.И.И.Калачевой,Я.Л.Коломинского,А.И.Левко.—Минск: БелЭн,2003.—256с.;Соціальнапедагогіка:словник-довідник/Зазаг.ред.Т.Ф.Алєксєєнко.— Вінниця:Планер—2009.—542с.

Безпалько О. В.

СОЦІАЛЬНА ПЕДАГОГІКА— наука про закономірності й механізмистановлення йрозвиткуособистостівпроцесіосвітитавихованняврізнихсоціальнихінститу-тах,атакожсоціальноорієнтованадіяльністьосвітніх,наукових,культурнихтаінших уповноваженихзакладівіустанов,соціальнихслужб,якіздійснюютьформуваннясо- ціальної активності дітей, молоді та дорослих у вирішенні політичних, економічних, соціальнихйіншихпроблемсуспільства.

ГоловнимизавданнямиС.п.є:визначенняефективнихумовсоціалізаціїособистос- тівсучасномусуспільстві;вивченнядіїоб’єктивнихісуб’єктивнихфакторівсоціально- госередовища,характеруїхвпливунаформуванняособистості;дослідженнязаконо- мірностейіперспективсоцiально-педагогiчноївзаємодіїособистостітасередовища; розробкамеханізміврегулюванняйкорекціївідносинособистостітасуспільства.

Розв’язання цих завданьпокладенонаС.п. з урахуванням найближчих перспек-тивїїрозвитку.Указанізавданняреалізуютьсявсоцiально-педагогічнійдіяльнос-

тісуспільства.Це,зокрема:визначенняшляхівстворенняоптимальногорежимунавчально-виховногопроцесунавчальнихзакладіввумовахмікросередовища;ство- рення педагогічних технологій інтеграції виховних зусиль суспільства («педагогiка середовища», за визначенням С. Шацького); дослідження факторів, що впливають на відхилення в поведінці неповнолiтнiх; вивчення впливу соціального середовища на формування рівня соціальної зрілості особистості та готовності випускників шкіл, ПТУ, технiкумiв, коледжів до виконання необхідних суспільству соціальних функцій i ролей; підтримка та соціальна реабілітація дітей, яку живуть у несприятливих умо- вахсоціалізації.

ВажливимаспектомС.п.виступаєкеруванняобставинами,якіпрямочиопосеред- ковановпливаютьнавихованців,поєднанняцихобставинвоптимальнусистему,що забезпечуєсуспільствунеобхіднийвиховнийефект.

Для практики соціально-педагогічної роботи характерною є домінуюча роль со-ціальноїпедагогікитасоціальноговиховання.Прицьомуважливопояснити,що поняттяС.п.неєтотожнимпоняттю«шкiльнасоцiальнаробота».С.п.,ізокрема,соцiально-педагогiчнаслужба(педагогікавідносинусоціумі)розглядаєтьсяякбазо- ваінтегративнаосновавсистеміслужбсоціальноїдопомогинаселенню,щодаєзмо- гу своєчасно діагностувати, виявляти й педагогічно доцільно впливати навідносини всоцiумi,розвитокрізноманітнихініціатив,формуванняцінніснихорієнтаційособис-тості,їїставленнядосебе,свогофізичногоiморальногоздоров’я,дооточуючогойсоціальногосередовища.

ПровідноюфункцієюС.п.єінтегративнафункція.Вонапокликаназабезпечи-тиінтеграціюнауковихзнаньпровихованнялюдинияксоціальноїістоти,розвинути духовнівзаєминиміжособистістюiсуспільством.Сферусоцiально-педагогiчнихдо- сліджень становить науково-практичний аналіз виховного потенціалу суспільства, напрямийогоактуалізації,визначеннярізнихформінтеграціїсуспiльно-виховнихзу- силь,спрямованихнасоціалізаціюособистості.

Реальні можливості виховного потенціалу суспільстваС.п. розглядає у зв’язку із системоюдіючихсоціальнихчинників.Середнихпершоряднезначеннямаютьсім’я, громада,навчальнийiтрудовийколектив,друзі,неформальнігрупи,засобимасової інформації,мистецтво,політичніподії,економіка,екологія.Урахуванняперелічених чинників,атакожзабезпеченняпедагогічнодоцільноїорганізаціївідносинуходівза- ємодіїіндивідазсередовищемієголовнимзавданнямсоціальногопедагога.Узв’язку зцимшколамаєстативідкритоюсоцiально-педагогiчноюсистемою,якаорієнтована наформуванняособистості.

С.п.якнаукапророзвитокособистостімаєчітковизначенийзміст,предмет,завдан- ня,принципи,категорії.Їїнауково-теоретичнуструктурускладають:агогiка—наука, щовивчаєпроблемипопередженнявідхиленьуповедінцінеповнолiтнiх;герогіка— наука про соцiально-педагогiчнi проблеми людей похилого вiку;андрагогіка— на-укапроосвітутавихованнялюдинипротягомусьогожиття;віктимологія—наука,щовивчаєрiзнiкатегоріїлюдей,якісталижертваминесприятливихумовсоціалізації танасильства.

Доколапитань,щорозглядаютьсяС.п.,входятьпитанняправовогозахистудити- нитасім’ї,розвиткудитячихініціатив,вихованнядітейздевіантноюповедінкою,груп

«ризику»;рiзнiаспектидопомогидiтям-iнвалiдам,дiтям-сиротам,атакождітям,по-збавленим батьківського піклування, жертвам обставинтощо.

С.п.,якiкожнанаука,маєсвійпонятійно-категоріальнийапарат,базуєтьсянафіло- софськихзасадах,методологічнихпідходах,теоріяхіконцепціях.

Необхіднозазначити,щовУкраїніінтенсивнорозвиваєтьсятеоретичнабазасоці- альноїпедагогіки,здійснюєтьсяаналізіснуючогодосвіду,розробляютьсясоціально- педагогічнітехнології.Аналізнауковихджерелсвідчить,щоумонографіях,дисерта- ціях та інших працях із соціальної педагогіки значною мірою висвітлено: теоретичні концепціїсоціально-педагогічноїроботиздітьмитамолоддю(І.Звєрєва,А.Капська,А.Малько,Л.Міщик,Н.Чернуха,Л.Штефан);особливостісоціалізаціїдітейтамо- лодівсучаснихумовах(О.Безпалько,Н.Лавриченко,Г.Лактіонова,С.Савченко,П. Плотніков); основи соціально-правового захисту та соціально-педагогічного за-безпеченняправдітейімолоді(Н.Агаркова,О.Караман,І.Ковчина,Ж.Петрочко);технології соціально-педагогічної роботи з різними групами клієнтів(Р.Вайнола, Н.Заверико,Л.Мельник,С.Мукомел,С.Харченко);особливостіпрофілактикинега-тивних явищ у молодіжному середовищі (О. Вакуленко,Т.Журавель, Л. Ковальчук, В.Лютий,Н.Максимова)таформуванняздоровогоспособужиттянеповнолітніх(І.Ко- зубовська,В.Оржехівська,О.Пилипенко,Н.Зимівець,С.Терницька);змісттаформи соціально-педагогічноїроботиізсім’єюякпровіднимінститутомсоціалізаціїособис- тості(Т.Алєксєєнко,В.Кравець,І.Трубавіна);організаційно-методичніосновидіяль- ностіцентрівсоціальнихслужбдляcім’ї,дітейімолоді(О.Кузьменко,С.Толстоухова,В.Шульга);особливостісоціально-педагогічноїдіяльностідитячихімолодіжнихорга- нізацій(М.Баяновська,Ю.Жданович,Ю.Поліщук).

Літ.:БезпалькоО.В.Соціальнапедагогікавсхемахтатаблицях.—К.:Центрнавчальноїлітера- тури,2003–134с.;ДьюиДж.Школаиобщество.—М.,1924.—25с.;ЗаверікоН.В.Соціальнапе-дагогіка? Навч.посіб..— К.: Видав.дім «Слово», 2011.— 240 с.;Звєрєва І. Д. Соціально-педагогічнароботаздітьмитамолоддювУкраїні:теоріяіпрактика.—К.:ПравдаЯрославовичів,1998.—432с.;КовальЛ.Г.,ЗвєрєваІ.Д.,ХлебікС.Р.Соціальнапедагогіка/Соціальнаробота.—К.:ІЗМН,1997.—392с.;Основисоціальноїпедагогіки:Конспектлекцій/Соціальнапедагогіка.—Ч. І./Укл.А.О.Малько.—Харків:ХДІК,1998.—49с.;НаторпП.Культуранародатакультуралич- ности.—СПб.,1911.;СоціальнароботавУкраїні:Навч.посібник/І.Д.Звєрєва,О.В.Безпалько, С.Я.Харченкотаін.;Зазаг.ред.І.Д.Звєрєвої,Г.М.Лактіонової.—К.:Центрнавчальноїлітера- тури,2004.—256с.;Соціальнапедагогіка:теоріяітехнології:Підручник/Заред.ЗвєрєвоїІ.Д.— К.:Центрнавчальноїлітератури,2006.—316с.

Звєрєва І. Д.

СОЦІАЛЬНАПСИХОЛОГІЯ—наука,щовивчаєпсихологічніявища(процеси,станиівластивості),якіхарактеризуютьіндивідатагрупуяксуб’єктівсоціальноївзаємодії.Насучасномуетапівцентрінауковихінтересівсоціальноїпсихології:психологічні процеси,станиівластивостііндивіда,якіпроявляютьсяврезультатійоговключен- няувідносинизіншимилюдьми,урізнісоціальнігрупи(сім’ю,навчальнійтрудовігрупи тощо) та в систему соціальних відносин (економічних, політичних, управлін-ських,правовихтаін.);психологічніпроцеси,станиівластивостірізнихсоціальнихгрупякціліснихутворень,щовідрізняютьсяодинвідодногойнезводятьсядоокре- мого індивіду; найбільший інтерес соціальних психологів викликають дослідження соціально-психологічного клімату, лідерства та групових дій (групових процесів), згуртованості,конфліктності(груповихвластивостей)таін.;масовіпсихічніявища(по- ведінканатовпу,паніка,чутки,модатаін.).Дооб’єктіввивченняС.п.відносятьносіїв соціально-психологічнихявищ,асаме:особистістьугрупі(системівідносин);взаємо-

діювсистемі«особистість—особистість»(батько—дитина,керівник—виконавець, лікар —пацієнт,психолог — клієнт тощо); малу групу (сім’я, шкільний клас, трудова бригада,військовийекіпаж,групадрузівтощо);взаємодіювсистемі«особистість— група» (лідер — команда, керівник — трудовий колектив, командир — взвод,нова- чок—шкільнийкластощо);взаємодіявсистемі«група—група»(змаганнякоманд, груповіперемовини,міжгруповіконфліктитощо);великусоціальнугрупу(етнос,на- род,нація,партія,суспільнийрухтощо).

Відповіднодоосновнихоб’єктівдослідженнясучаснаС.п.диференціюваласявтакі розділияк:С.п.особистості,психологіяміжособистісноївзаємодії(спілкуванняівід- носин),психологіямалихгруп,психологіяміжгруповоївзаємодії,психологіявеликих соціальних груп і масових явищ. Процес інтеграціїС.п. з іншими психологічнимига- лузямиінтенсивнотриває:вданийчасформуєтьсясоціально-економічна,соціально- екологічна,соціально-історичнатаіншіпідгалузіС.п.

ІдеїС.п.можнавіднайтивдавніхфілософськихвченняхЄгипту,Індії,Китаю,Гре-ції,Римутаіншихкраїн,якібулизосередженнінапізнанніспільноїжиттєдіяльнос-ті людей. Найчастіше ці вчення формулювали правила взаємодії людини зіншимилюдьми, етичні системи норм поведінки, співвіднесені із загальним законом, якийнезалежитьвідволілюдей(наприкладДао—законправильногоперебігуподій).Так,великий китайський філософ Конфуцій (551–479 дон.е.)намагався розв’язати цю проблему етико-психологічною спрямованістю відносин індивіда йсуспільства,стверджуючи, що людина повинна внутрішньо самовдосконалюватись, долаючивпливспільнот,уякихвонаживе.Проблемисоціально-політичногойсоціально- психологічногожиттялюдейбулиблизькіанглійськомуфілософуепохиранньогоПросвітництваДжонуЛокку(1632–1704),якийвіривуте,щокожналюдинанаділена певними природними правами: правом на життя, наособистусвободу,власність.Йогопоглядинасуспільнівідносиниспиралисьнаіндивідуалістичнерозуміннялюд-ськоїприроди,згіднозякимлюдикеруютьсяусвоїйдіяльностілишевласнимиін-тересами, прагнучи їхзадовольнити.

Українська філософська думка також не оминула проблеми взаємовпливу людей, їх-ніхтрадицій,звичаїв,ролілюдиниврозбудовісуспільства.Надосмисленнямпроблем взаємодії людей у різних спільнотах працювали вчені Києво-Могилянської академії СтефанЯворський(1658–1722),ФеофанПрокопович(1687–1736),ГеоргійКониський(1717–1795) таін.

Дослідження соціально-психологічної проблематики в надрах філософії підготу- вало основу для розвитку соціально-психологічних ідей у соціології, теорії еволюції та психології, сприяло появі в середині ХІХст.перших соціально-психологічних кон- цепцій,асаме:«психологіянародів»,«психологіямас»,теоріяінстинктівсоціальноїпо-ведінки. Засновниками концепції «психологія народів» були: німецький філософ МоріцЛацарус(1824–1903),мовознавецьГерманШтейнталь(1823–1893)тапсихологімовоз- навецьВільгельмВундт(1832–1920).Неабиякийвпливнарозвитоксоціальноїпсихо- логії, зокрема на дослідження психології мас, мали погляди відомого австрійського лікаря, психолога Зигмунда Фрейда (1856–1939), психоаналітична теорія якогодала змогу по-новому сприйняти соціально-психологічні феномени. Його вплив на роз-витоксоціальноїпсихологіївизнаютьусівидатнісоціальніпсихологи.Прагненняз’ясуватисоціальніявищатапроцесизадопомогоювродженихінстинктіввиражала теоріяінстинктівсоціальноїповедінки,обґрунтованаанглоамериканськимпсихоло-

гомВільямомМак-Дугаллом(1871–1938)тайогопослідовниками.Укнизі«Вступдосо- ціальноїпсихології»В.Мак-Дугаллстверджував,щопричиноюсоціальноїповедінки людиниєінстинкти(«схильності»,«прагнення»).Особливарольприцьомуналежить

«стадномуінстинкту»,щоутримуєлюдейуспільнотіієосновоюбільшостісоціальнихінстинктів.

Концепції «психологія народів», «психологія мас», теорія інстинктів соціаль- ної поведінки підготували перетворення соціальної психології на емпіричну,експериментально-прикладну науку, що засвідчило якісно новий рівень їїрозвитку. Завдякиїмнетількибулосформульовановажливіпитання(співвідношенняособис- тостіісуспільства,свідомостііндивідаісвідомостігрупи,рушійнісилисоціальноїпо- ведінкитаін.),айрозгорнутопошукиспособіврозв’язанняпроблем.

Лит.: Орбан-Лембрик Л. Е. Соціальна психологія: підручник для студентів вищих навчальнихзакладів.—К.:Центрнавчальноїлітератури,2008;ПарыгинБ.Д.Социальнаяпсихология.Проблемыметодологии,историиитеории.—СПб.,1999;ПарыгинБ.Д.Социальнаяпсихоло- гия:Учеб.пособие.—СПб.:СПбГУП,2003;Социальнаяпсихология:Хрестоматия:Учебноепо- собиедлястудентовВУЗ-ов/Сост.Е.П.Белинская,О.А.Тихомандрицкая.—М:АспектПресс, 2003;Социальная,психология/Подред.А.Л.Журавлева.—М.,2002.

Звєрєва І. Д., Цюман Т. П.

СОЦІАЛЬНАРОБОТА—цевпливгромадськості,професіоналів,індивідівнасоці-альнеоблаштуваннясуспільствазавдякиформуваннюйреалізаціїдержавноїсоціаль- ноїполітики,спрямованоїнаствореннясприятливихумовдляжиттєдіяльностікожної людини,їїсім’ї,громади(О.Карпенко).Методологічніпідходийтеоретичніпередумо- видорозумінняпроблемС.р.закладеніуфундаментальнихкласичнихпрацяхМ.Ве-бера,Е.Дюркгейма,Г.Зіммеля,О.Конта,Т.Парсонса,А.Маслоу,М.Фуко.ПитанняісторіїтатеоріїС.р.висвітленіупрацяхзарубіжних(В.Бочарова,Л.Гуслякової,П.Павленка, Є.Студьонової,М.Фирсова,Є.Холостової,В.Ярскоїтаін.)тавітчизнянихдослідників (В.Андрущенка,В.Беха,І.Звєрєвої,Г.Лактіонової,І.Миговича,А.Капської,І.Козубов- ської,Г.Поповичтаін.).ПоняттяС.р.використовуєтьсяутрьохосновнихзначеннях:якнауковатеорія,професійнадіяльністьінавчальнадисципліна.Усіаспектизна-ченняпоняттяС.р.нерозривновзаємопов’язані.С.р.якнаукаґрунтуєтьсянасукуп- ностіконцепційітеорій,маєсвійоб’єктіпредметдослідження,системунауковихпо- нятьікатегорій,сукупністьметодівдослідження.ХарактерноюрисоюС.р.якнауковоїтеоріїєте,щовонаотрималасвійрозвитокпіслявизнанняС.р.якпрофесії.НауковізасадиС.р.розвивалисьякрезультатпотребисуспільствавнауково-теоретичнихдо- слідженняхугалузісоціальногорозвиткутавзаємовідносинміжособистістюісуспіль- ством,атакожпотребивнауково-практичнихіметодологічнихрекомендаціяхщодо надання соціальних послуг людям, які опинилися в складних життєвих ситуаціях.С.р.якнаукавирішуєсоціальнозумовленізавдання:дослідженняйвиявленнячинни- ків соціально-політичного, соціально-економічного, соціально-культурного впливу на особистість і соціальні групи або спільноти; накопичення емпіричногоматеріалу, його теоретичне усвідомлення, узагальнення, систематизація, практичне застосу- вання;визначеннязовнішніхівнутрішніхризиківвпливунаособистістьісуспільство вцілому;закономірностейуправління,регулюванняйорганізаціїсоціальноїроботи як практичної діяльності; використання різноманітних методів вивчення думки іпо- треб громадян, соціальних, соціально-психологічних, соціально-економічних таін-

шихпроблемспоживачівсоціальнихпослуг,конкретногосоціальногооточення,умов функціонуваннясуб’єктівіоб’єктівсоціальноїроботи;визначеннядоцільних,науково обґрунтованихзасобів,прийомів,форміметодівсоціальноїроботи,їїтехнологій,ме- ханізміввиключенняізпрактикисуспільногожиттянегативнихчинників,щопогіршу- ютьжиттягромадян;науковоїрозробкисистемипопередженняспадублагополуччя народу,стимулюванняпрогресивнихініціатив,розробкиформ,методів,напрямівсо- ціальноїроботи,спрямованихнаполіпшенняумовжиттєдіяльностііжиттєвоїреаліза- ціїкожноїлюдини,їїсаморозвитку;розробкинауковихпідходівшвидкогореагування системидержавноїпідтримкинаселення,напотребиіпроблемигромадян,створення відповідноїгромадськоїдумки,допомогитасоціальногозахисту.ЯкгалузьнауковогознанняС.р.маєвласнийоб’єкт,предмет,категорії,закономірності,принципитамето- дидослідження.Об’єктомдослідженняС.р.якнаукиєсистемасоціальнихвідносин, механізмів, способів і засобів регулювання поведінки соціальних груп та індивідів, якісприяютьреалізаціїїхжиттєвихінтересівірозвиткусоціальноїгармоніївсуспіль- стві.Узв’язкузбагатогранністюсоціальнихвідносинвоб’єктіС.р.виокремлюютьтакі основні аспекти: а) індивідуальні, сімейні, організаційні проблеми (соціальна ізоля- ція,інвалідність,дисфункціональністьсім’ї,безробіттятощо);б)соціально-екологічні проблеми;в)соціально-економічніпроблеми;г)проблемисоціальноїстратифікації;ґ)проблемиповедінковогофункціонуванняіндивідів,груп,громад(девіантнапове- дінка,наркоманія,алкоголізмтощо);д)проблемисимволізаціїімоделюваннясвітуй поведінкилюдейуньому(соціальневідчуження,соціальніупередження,антицивілі- заційні цінності, жорстокість, тощо); е) проблеми структур влади та їх дій(соціальнанапруженістьтастабільністьвсуспільстві(Є.Холостова).ПредметомС.р.якна-укиєсоціальнівідносини,якіпризводятьдодестабілізації,соціальноїдезорганізації, зростаннясоціальноїнапруженості,виникненнясоціальнихконфліктів,потрапляння людейуважкіжиттєвіситуації,атакожзакономірностівзаємодіїсуб’єктівсоціальної роботиприоптимізаціїсоціальнихвідносин.ОсновуС.р.якнаукистановлятьбазові категорії,яківизначаютьїїпредмет.ВиокремлюютьтакіосновнігрупикатегорійС.р.:а) загальнонаукові (суб’єкт, об’єкт, взаємодія, система, закономірність, розвиток тощо);б) категорії соціальних наук (суспільство, культура, людина, індивід, особистість, ді- яльність, поведінка тощо); в) категорії, що використовуються в соціальній роботі та суміжнихдисциплінах(соціалізація,адаптація,реабілітація,консультуваннятощо);г)специфічніпоняттяС.р.(індивідуальнасоціальнаробота,груповасоціальнаробота, соціальнийзахист,соціальнаслужба,соціальнесирітствотощо).

Важливим структурним елементомС.р. є їїзакономірності: взаємозв’язок соці- альноїполітикидержавийсоціальноїроботивсуспільстві;відповідністьзмісту,форм іметодівС.р.конкретнимобставинамжиттєдіяльностіклієнтів;спільназацікавленість соціальногопрацівникатаклієнтаврезультатахвзаємодії;цілісністьвпливунаклієн- тайумовийогожиттєдіяльності;розв’язаннясоціальнихпроблемчерезособистісні; відповідність повноважень і відповідальності соціального працівника, органів соці- альноїроботи;залежністьрезультативностісоціальноїроботивідпрофесіоналізмуі моральнихякостейфахівців,тощо.Структурнимиелементаминауковоїтеоріїтаосно- воположнимиправиламиемпіричноїдіяльностієпринципиС.р.:загальнофілософ-ські(принципдетермінізму,розвитку,відображеннятаін.);соціально-політичні(поєднаннядержавногопідходузрегіональнимиособливостямисоціальноїроботи, законність і справедливість діяльності соціального працівника та ін.);організацій-

ні(соціально-технологічна компетентність кадрів, принцип контролю й діагностикиефективностідіяльності,єдностіправтаобов’язківтощо);психолого-педагогічні(цілеспрямованістьтаадресністьсоціальноїроботи,принципіндивідуальногопідхо-ду,психолого-педагогічного впливу на клієнтів соціальних служб тощо);специфічніпринциписоціальноїроботи(принципвідсутностідискримінації,принципсоціально- го реагування, клієнтоцентризму, профілактичної спрямованості, конфіденційності, толерантностітаін.).С.р.якгалузьнауковогознаннявикористовуєтакіосновнігрупиметодів:філософські,яківказуютьназагальнийшлях,спосібпізнанняйперетворен- ня суспільства, мислення (гносеологічний, діалектичний способи пізнання);загаль-нонаукові,яківизначаютьспособипізнаннятаперетворенняреальногосвіту(аналіз, синтез,індукція,дедукція,спостереження,опитування,експеримент,аналогія,моде- лювання);спеціальні, які використовуються для пізнання і зміни явищ, реалій світу (методекспертнихоцінок;соціометрія,методсоціальноїбіографії,сімейноїбіографії, комплекснепсихосоціальнемоделюваннятаін.).С.р.відносятьдогрупиприкладних наук,(томущовонаорієнтовананаперетвореннясоціальноїдійсності)іхарактеризу- ютьякміждисциплінарну,оскільки(досліджуючипричинисоціальнихпроблем,опи- суючисоціальніпроцеситавідносини,особливостісоціальнихгруп)вонавикористо- вуєзнанняіншихсоціальнихнаук,зокремафілософії,психології,соціології,медицини, політології,економіки,антропології,етики,педагогікитаін.

С.р.якпрофесійнадіяльністьздійснюєтьсяспеціальнопідготовленимифахівця- минаосновізаконодавчихактівУкраїниіспрямованананаданнядопомогиіндивідам, групам, громадам з метою поліпшення або відновлення їх здатності до соціального функціонування.Вонарозглядаєтьсяяксистема,щовключаєтаківзаємопов’язаніеле- ментиякмета,завдання,зміст,функції,засоби,суб’єктитаоб’єктидіяльності,формиі види,методи,управління,принципи(див.С.р.якпрактичнадіяльність).

С.р.якнавчальнадисциплінаявляєсобоюсистематизованийвикладзнавчаль-нимицілямиосновнауковоїтеоріїсоціальноїроботи.Цядисциплінаєпрофілюючоювосвітньо-професійнихпрограмахпідготовкифахівцівдлязакладівсоціальногозахистуйдопомогинаселенню.Їїметоює:ознайомитистудентівізтеоретични- миосновамиС.р.,технологіямиіметодикамиїїорганізаціїзрізнимикатегоріяминаселення; формувати уміння аналізувати й оцінювати соціальні явища та конфлік-тніситуації,визначатишляхиіспособиоптимальноговирішеннясоціальнихпро- блем,розвиватитворчемислення;формувативмінняпсихолого-педагогічногойуправлінського впливу на стан і поведінку соціальних груп та окремихособистостей в екстремальних і конфліктних ситуаціях; формувати загальноцивілізаційні цінностійпрофесійнозумовленіособистісніякостівмайбутніхфахівцівсоціальноїроботи. Більшконкретніцілізумовленіпрофілемнавчальногозакладуйвідображаютьсяв освітньо-кваліфікаційній характеристиці майбутнього фахівця, що міститьпереліквимогдообсягузнань,вміньінавичок,якимивінмаєоволодіти.Цівимогиврахо-вуються при формуваннізміступідготовки й відображаються в навчальних планах і програмах навчальнихкурсів.

Літ.:КарпенкоО.Г.Професійнапідготовкамайбутніхсоціальнихпрацівниківвумовахуні-верситетської освіти: Автореф. дис. д-ра пед. наук.— Київ, 2008.— 46 с.; Основысоциальной работы:учебник/Отв.ред.П.Д.Павленок.—М.:ИНФРА-М,1999.—368с.;Соціальнаробота: Підручник/В.А.Поліщук,О.П.Бартош-Пічкартаін.,заред.Н.Г.Нічкало.Тернопіль:ВАТ«ТВПК

«Збруч»,201.—330с.;ТюптяЛ.Т.Соціальнаробота:теоріяіпрактика:навч.посіб.—2-гевид.,

перероб.ідоп./Л.Т.Тюптя,І.Б.Іванова.—К.:Знання,2008.—574с.;ХолостоваЕ.И.Социаль- наяработа:учеб.пособие.—М.:ДашковиК,2004.—692с.

Звєрєва І. Д., Поліщук В. А.

СОЦІАЛЬНА ФІЛОСОФІЯ— філософське дослідження суспільства, рас, що роз- глядаєтьсявйогоісторичномурозвитку.С.ф.вивчаєструктурусоціальнихсистем,їхфункціонуванняйеволюцію,соціальніінститутитасоціальніцінності,суспільствоякєдинецілеійогорозвиток.УзавданняС.ф.входятьтакождослідженняприроди людиниіїїзмінуходіісторії,виявленнясенсуісторіїі,наскількицеможливо,їїосно- внихтенденцій.ОсобливуувагуС.ф.приділяєвивченнюсучасногосуспільствайперспективйогорозвиткувнайближчомумайбутньому.СучаснаС.ф.повиннадава- титакожаналізікритикуіснуючихсоціальнихконцепцій,подібнихлібералізму,кон- серватизмутасоціалізму.Інарешті,С.ф.середіншихнаукпросуспільстводосліджуєособливостісоціальногопізнаннявціломуіможливостідосягненняоб’єктивного знанняпросуспільствотайогоісторію,вивчаєлюдинуякелементсуспільства.Як івсяканаука,С.ф.прагнепояснитидосліджуваніявищанаосновіпевнихзагаль- нихпринципів.Разомзтимвонавраховує,щосуспільствоскладаєтьсязіндивідів, наділенихрозумом,якідіютьнаосновінаявнихунихцілейіцінностей.Пояснення життясуспільствадоповнюєтьсярозуміннямсоціальнихявищ,щоберутьдоуваги цінніснийвимірлюдськогобуття.С.ф.стоїтьурядітакихнаукпросуспільствоілю-дину,як(теоретична)соціологія,політологія,економічнанаука,історія,соціальната індивідуальна психологія тощо.Такігілки філософії, як філософія історії та філософія людини (філософська антропологія), є розділамиС.ф. у широкому її розумінні. Від-мінностіС.ф.відіншихнаукпросуспільствопов’язані,першзавсе,зтим,щоякщоцінаукививчаютьокреміаспектижиттясуспільства,тоС.ф.покликанадослідитицежиттявйогоцілісностііповноті.

Основнимипроблемами,яківивчаєС.ф.,є:причини,щовизначаютьхарактерідинаміку соціального життя; періодизація людської історії, розподіл її на епохи, ци- вілізації,культуритощо;відносиниміжминулим,сьогоденнямімайбутнімурозвитку суспільстваійогонайбільшважливихінститутів;сенслюдськоїісторії,їїпризначення абоціль;можливіперспективипроцесуформуванняєдиноголюдства,якийвостанні двастоліттяставособливоочевидним,івідповідносвітовоїісторії;головнінебезпеки, щокриютьсявсучасномусоціальномурозвитку;основніособливостінаукпролюди- нуісуспільство(наукпрокультуру)упорівняннізнаукамипроприроду;рольціннос- тейуС.ф.івсоціальномужитті;поясненняірозуміннялюдськоїдіяльності.

Лит.:БарулинВ.С.Социальнаяфилософия.Ч.iиii.—М.,1993;МомджянК.X.Введениевсо-циальнуюфилософию-.М.,1997;КемеровВ.Е.Введениевсоциальнуюфилософию.—М.,2000; КрапивенскийС.Э.Социальнаяфилософия.—Волгоград,1996;ИвинА.А.Основысоциальной философии:Учеб.пособиедлявузов.—М.:Высш.шк.,2005.—440с.;Очеркисоциальнойфило- софии/Ред.К.С.Пигров.—СПб.,1998;Новаяфилософскаяэнциклопедия.—Т.i–iV.—М.,2000– 2001;СавкинН.С.Социальнаяфилософия.—Саранск,1997;Философскийэнциклопедический словарь.—М.,1989;Философскийсловарь.—М.,2001.

Звєрєва І. Д.

СОЦІАЛЬНЕ ВИХОВАННЯє складовою відносно контрольованої соціалізації (поряд ізсімейним,релігійним,колекційнимідисоціальнимвихованням).Воноздійснюється

увзаємодіїрізнихсуб’єктів:індивідуальних(конкретнихлюдей),групових(колективів) ісоціальних(виховнихорганізаційтаорганівуправління).

Насоціальнийхарактервихованнязверталиувагузарубіжні(О.Конт,Д.Локк,Ф.Дістервег,П.Наторп)іросійськідослідники(П.Чаадаєв,О.Хомяков,І.Киреєвський,В.Зеньковський,С.Шацький,М.Крупеніна,К.Ушинський,А.Макаренко,П.Блон- ський,В.Сорока-Росинський,В.Семенов).НиніС.в.досліджуєтьсяяквідносноса-мостійнийфеноменіякядросоціальноїпедагогіки(Є.Бондаревська,М.Галагузова, І.Зимня,Ю.Мануйлов,А.Мудрик,Л.Мардахаєв,Н.Селіванова).

УширокомузначенніС.в.охоплюєвсівидивиховання(моральне,трудове,фізичне таін.).УцьомувипадкуголовнаметаС.в.полягаєуформуваннілюдини,готовоїдови- конаннясуспільнихфункційпрацівникаігромадянина.

У вузькому значенніС.в. розуміють як розвиток людини в спеціально створених виховних організаціях у процесі планомірного створення умов для її відносно ціле- спрямованого позитивного розвитку та духовно-ціннісного орієнтування, як багато- рівневийпроцесзасвоєннязнань,нормповедінки,відносинусуспільстві,урезультатіякогоособистістьстаєповноправнимчленомсуспільства.

С.в.проявляєтьсявсукупності(єдності)своїходночаснонаявнихякіснихстанів,кожензякихстановитьсобоюінваріант,тобтонезмінювануврізнихситуаціяхдіяльно- стібудь-якихсоціальнихінститутівстатуснурольС.в.Цястатуснарольнезмінюється набудь-якомурівнійогоаналізу,підчасякогонапередвисуваєтьсятойчиіншиййого якіснийстан.Графічно(візуально)сукупністьякіснихстанівС.в.можебутипредстав- ленаувиглядіромба.

ЙоговершинаумовновідображаєпершийякіснийстанС.в.,пов’язанийзйогоста- тусноюроллю—державнеісуспільнеявище(соціальнеявище).ЦястатуснарольС.в.,якавизначаєйогопершийякіснийстан,обумовленаконкретно-історичнимхарактером суспільногорозвиткукраїни.ФормоюреалізаціїцьогоякісногостануС.в.єсоціальнезамовленнянавихованняконкретноїдержавитасуспільства,щореалізується,усвоючергу,завдякитакиммеханізмам,якдержавнаполітикаусферівихованнязагалом,су- спільнийідеалвихованоїлюдини,цінностітаціннісніорієнтаціїсучасноїлюдини,мо- дельякостейособистості,щовідображеніувідповіднихдоктринахтаіншихдокументахдержавийсуспільнихінститутів,урізнихконцепціяхіпрограмах,планахтощо.

Лівийкутромбаумовноможебутипов’язанийздругимякіснимстаномС.в.,що зумовлениййогостатусомсистеми.Уцьомувипадкуйдетьсяпроширокийдіапа- зонформреалізаціїсоціальногоявища—проС.в.яксистему,просистемуС.в.,просоціально-виховну систему, про системний характерС.в. іт.ін. Цей якісний стан ре- алізуєтьсязавдякимеханізмам—структурнимелементамсистеми—їїпідсистемам(цільовим, ціннісним, функціональним, змістовим, суб’єктним, об’єктним, методичним,технологічнимтощо).СистемнийхарактерС.в.яксоціальногоінститутувиявляється йутому,що,надумкуфахівців,укожнійсистеміможебутинеменшеніжнескінчен- ністьрізнихпідсистем.

Правийкутромбаможебутиумовнопов’язанимзтретімякіснимстаномвихован- ня,зумовленимйогостатусноюроллюпроцесу.Уцьомувипадкусоціальне,суспільнеявищеС.в.яксистемареалізуєтьсяшляхомтакихформйогопрояву,якпроцесС.в.ісоціально-виховнийпроцес.ДляхарактеристикипроцесуС.в.використовуютьсятакізагальнонаукові категорії, як «стан», «етап», «період», «стадія» та інші, що характеризу-ютьрозвитокС.в.,тобтозмінийогоякісно-кількісниххарактеристик.

В основі характеристики цього статусного стануС.в. лежать філософські категорії

«простір»і«час».СтосовноС.в.вонивідображають,по-перше,наявністьС.в.яксо- ціального,суспільногоявища,існуванняС.в.,йогоподіюякявищасистемного,апо- друге,процесйогозміниітривалістьіснування(яквісторичнійплощині,таківрамках іншиходиницьвимірювання).ЦейстатуснийстанС.в.визначаєнеобхідністьідоціль- ність вивчення соціально-виховного простору і соціально-виховного часу, оскільки філософськікатегорії«простір»і«час»єдужеширокими,взаємопов’язанимиівзаємо-зумовленими.

Нижнійкутромбаумовноможебутипов’язанимзчетвертимякіснимстаномС.в., зумовленимйогостатусноюроллюврамкахінваріанта—діяльністю.УцьомустаніС.в.реалізуєтьсяврізноманітнихформах:діяльністьС.в.,С.в.якдіяльність,соціально- виховнадіяльністьтощо.Такимчином,С.в.володієнерозривними,одночаснонаяв- нимиінваріантнимиякіснимистанами:соціальнеявище,система,процес,діяльність, кожномузякихпритаманнівласніпринципитамеханізмиреалізації.

СпецифікаізмістС.в.відображаютьсязвикористаннямтакихпідстав:«соціальнанорма», «соціальне середовище», «соціальний суб’єкт», «соціальна поведінка», «соці- альні групи», «соціальні процеси», «соціальні системи», «соціальні інститути», пов’язаніз функціонуванням соціальної сфери життєдіяльності людини, залученої до неї. За підставоюсоціальне середовище С.в. як процес характеризується місцем свого пе- ребігу та обсягом соціальних впливів. Відомо, що найчастіше під соціальним серед- овищемрозуміютьчастинунавколишньогосередовища,щоскладаєтьсязіндивідів, груп,інститутів,культуріт.ін.,яківзаємодіють;сукупністьматеріальних,економічних, соціальних,політичнихідуховнихумовіснування,формуваннятадіяльностілюдиний соціальнихгруп(макросередовище—соціально-економічнатасоціально-політична системизагалом;мікросередовище—безпосереднєсоціальнеоточення).Людинапо- ступово(усилувіковихвідмінностей)долучаєтьсядорозширюваногообсягувпливів соціального середовища, виходячи за рамки виховних впливів одного соціального інституту(сім’я,дошкільнізаклади,школа,ВНЗіт.д.)івключаючисьутічиіншісоціаль- ні структури (упорядкована сукупність взаємопов’язаних і взаємодіючих соціальних груп, соціальних груп і відносин між ними).Томутеорія соціальної педагогіки сфор- мулювалаоднеіззавданьвзаємодіїлюдиниісоціальногосередовища,щозводить- сядо«соціальноговихованнясоціальногосередовища»,до«соціалізаціїсоціального середовища»,до«педагогізаціїсоціуму».Усистемісоціальноївзаємодіїлишелюдина неможебутиоб’єктомС.в.,вонопоширюєтьсяінасоціальнесередовище.Інакшеми маємоагресивніщодолюдинисоціум,соціальніінститути,соціальнігрупи,що,при- родно,призводитьдозростаннясоціальноїнапругивїхнійсоціальнійвзаємодії,яку неможливо подолати лише в рамках особистісно-орієнтованого або індивідуально-особистісноговиховання.

ЗапідставоюсоціальноїструктуриС.в.зумовленеподіломсуспільстванаспіль- ності,ролі,прошарки,групиіт.д.,вказуючинарізнестановищелюдейстосовноодин одного,зачисленнимикритеріями.Отже,С.в.диференційованезацілямиізавдан- нями залежно від стратифікації (за різними підставами) суспільства, будучиоднако- вофункціональнимзпозиційС.в.яктакого.Сучаснасоціальнасистема,щосклалася, практичновиключаєвиробленняйутвердженнязагальноприйнятихсоціальнихнорм, узагальнених цінностей та ідеалів, тобто ідеології, з якої виводяться цілі й завданняС.в.загалом.Такестановище,усвоючергу,суттєвоускладнюєподальшийрозвиток

теоріїС.в., знімаючи питання про державну політику у сфері виховання й сприяючи відходу держави ізС.в. і соціальної освіти.

ЗапідставоюсоціальноїнормиС.в.характеризуєтьсязпозиційсукупностіправил, щорегулюютьповедінкулюдей,діяльністьорганізаційуїхніхвзаємовідносинах;вони мають спільний характер, регулюють типові ситуації і розраховані на багаторазове застосування.Взаємодіяпідстав«соціальнаструктура»і«соціальнанорма»лишепо- силюєдиференціаціюС.в.усферіцінніснихорієнтацій,цілейізавдань,матеріально- фінансовихікадровихресурсівтаіншихвидівзабезпеченнясоціально-виховноїпрак- тики.Масштабдіїсоціальноїнормивизначаєтьсялишерамкамигрупичиспільноти, щоїївизнає,таспособомінституціоналізації,щойвизначаєпоширеністьзмістуС.в.втійчиіншійгрупі.Саместратифікаціясоціальнихнормурамкахсоціальноїструк- турикраїнипризводитьдоспробзвестиС.в.лишедостворенняумов:С.в.починаєрозглядатисяякцілеспрямованестворенняумов(матеріальних,духовних,організа- ційних)длярозвиткулюдини.Наврядчицейпідхідєсправедливимчивиправданим,оскількиутакомуразірезультатомзусильсуб’єктівС.в.ставалибсамеумови,анетізмінивлюдиніісистеміїїсоціальнихвідносин,якіє(зточкизоруструктурногофунк- ціоналізму)метоюйрезультатомС.в.яктакого.

За підставоюсоціального інституту С.в. відображає специфіку узагальненого соціальногосуб’єктавиховання.Відомо,щорізнісоціальніінститутимаютьявновира- женусоціально-виховнуфункцію(сім’я,школа,ВНЗтощо);інші—латентнусоціально- виховнуфункцію(наприкладтрудовийколектив,релігійніорганізації);існуютьісоці- альніінститути,якінемаютьтакоїфункції,алесоціально-виховнийвпливякихзначний (наприкладЗМІ).Враховуючи,щолюдинаживенаперетинісоціально-виховнихвпли- віврізнихсоціальнихінститутів,вонаобов’язковопотрапляєпідсуперечливіконфлік- тнісоціально-виховнівпливи,щоставитьпередкожноюлюдиноюзавданнясвідомого виборудомінантитихчиіншихсоціальнихнорм(ідеалів,цінностей,інтересів).Якщо віндивідуально-особистіснійпарадигмівихованнясоціальнівплививраховуються,то вС.в.вониєвідображеннямвпливурізнихсоціальнихсуб’єктів(цяпідставатакожпід- тверджуєпевнийзбігсоціальногоісуспільноговиховання).

За підставоюсоціальної поведінки С.в. відображає не стільки ставлення людини доіншихлюдей,соціальнихгруп,суспільствайдержави,скількиреальнісправи,си- стемувчинківіповедінкузагалом,якізалежатьвжевідсоціально-економічнихфакто- рівіпануючихсоціальнихнорм.РезультатомсамеС.в.єпросоціальна,асоціальначи антисоціальна поведінка, дві останні з яких характеризують вчинки й поведінку, що невідповідаютьнормаміправиламповедінкилюдейусуспільстві,суспільнійморалі. МаєсвоюспецифікуідевіантнаповедінкалюдиниякрезультатС.в.Отже,С.в.маєне лишепозитивні,алейнегативнірезультати,якнарівнівласнесоціальногоявища,так інарівняхсистеми,процесутадіяльності.

Такимчином,С.в.можнавизначитиякпроцесвзаємодіїлюдиниіїїсоціальногосе-редовища, в якому вони, циклічно міняючись ролями «суб’єкта» і «об’єкта», набуваютьновоїякостіусвоємурозвиткові.Прицьому,якщовихованнюзагаломпритаманний самекерованийхарактер,тоС.в.можебутиікерованим,істихійним(наприкладви-ховання«вулицею»).

Отже,С.в.єсукупністювпливів,якимпіддаєтьсялюдинаусвоємусоціальномуото- ченнііяківідображаютьсянарозвиткуособистостінезалежновідтого,чибулоцепе-редбачено виховнимизаходами.

Лит.:БеленцовС.И.Социально-гражданскоевоспитаниевРоссиивконцеХiХ—начале ХХвеков.—Курск:ЮМЭКС,2002.—64с.;БондаревскаяЕ.В.Феноменологическийанализсовременных концепций воспитания // Теоретико-методологические проблемы современноговоспитания:Сборникнаучныхтрудов.—Волгоград:Перемена,2004.—С.3–16.;ЗимняяИ.А.Ха-рактеристикаикомпонентныйсоставобщейстратегиивоспитания//Клас. рук.— 2002.— № 5.—С.70–79.;ЛипскийИ.А.Воспитаниекаксоциальныйинститут//Теоретико-методологические проблемы современного воспитания: Сборник научных трудов.— Волгоград: Перемена, 2004.— С.48–53.; Мануйлов Ю. С. Средовой подход в воспитании.— М.; Н. Новгород: изд-во Волго-Вят.акад.службы,2002.—156с.;МардахаевЛ.В.Социальнаяпедагогика.Полныйкурс: учебник.—5-еизд.,перераб.идоп.—М.:ИздательствоЮрайт,2011.—797с.;МудрикА.В.Со- циализация человека: учебное пособие для студ. высш. учебн. заведений.— М.: Академия, 2004.—304с.;МудрикА.В.Социальнаяпедагогика:Учебникдляпедагогическихвузов.—6-е изд.,перераб.идоп.—М.:Академия,2007.—224с.;ПлоткинМ.М.Социальноевоспитание школьников.—М.:изд-воИн-тапедагогикисоц.работы,2003.—197с.,ФилоновГ.Н.Воспита- ниекаксоциально-педагогическийфеномен.Стратегияразвития.—М.:ГосНИИсемьиивоспи- тания,2000.—160с.

Липський И. А.

СОЦІАЛЬНЕ САМОВИЗНАЧЕННЯ— свідоме знаходженняособистістювласної,доситьнезалежноїпозиціївсистемісоціальнихзв’язківівідносинзіншимилюдьми(емоційних,інформаційних,професійних),урізнихсферахжиттєдіяльності.Виража-єтьсявсукупностіфілософських,політичних,правових,етичнихіестетичнихідейіуявлень,зумовленихпевнимісторичниметапомрозвиткусуспільствайвідображенихубільш-меншсистематизованійформіставленняособистостідосоціальноїдійсності.С.с.доцільновизначативширокомуівузькомузначеннях.Уширокомузначен-

ніС.с.—цеусвідомленняіндивідомсамогосебеякелементасоціальноїспільнотий водночас ознака готовності до входження в соціальну структуру суспільства; увузь-кому—вибірособистістюсвоєїпозиції,цілейізасобівсамоздійсненнявконкретних обставинахжиття;основниймеханізмздобуттяйвиявулюдиноюсвободи;цепроцес виборутанабуттяособистістюпевнихролейусистемісуспільнихвідносин,усвідом- ленняйпроектуваннясвогосоціальногостановищавтійсоціальнійгрупі,членомякої індивідмаєнамірстати.

ЩодозмістовогонаповненняпоняттяС.с.детермінуєтьсяврізнихконтекстах:філо- софському(О.Архангельський,А.Здравомислов,А.Гусейнов),соціологічному(І.Мар- тинюк,П.Кенкманн,М.Тітма,Т.Мальковська,В.Воловічев),психолого-педагогічному (С.Рубінштейн,К.Абульханова-Славська,Г.Балл,Д.Фельдштейн,В.Сафін,О.Киричук, І. Бех). Зокрема, з позиціїсоціології, це розуміння людиною своєї соціальної приро- ди, свого місця в суспільстві, що утворює необхідну основу успішного орієнтування всоціальнійреальності,гармонійнепоєднанняжиттєвихцілейлюдиниізсуспільни- мипотребами;цеусвідомленняшляхівіможливостейсвогосоціальногопросування, пов’язаногозперспективамирозвиткудержави,регіону,колективу.Зпозиціїпсихо-логії,С.с.стосовнодоїїсоціальноїактивностійгромадянськоїзрілостієсамостійним функціонально-процесуальним ядром, що володіє здатністю попереджати реальнуповедінкуособистостійорганізовуватиїїповедінку(В.Сафін),авідповідно,цефе-номен, пов’язаний з формуванням розгорнутої соціальної позиції людини відносно інших,зiступенембаченнясебевіншихлюдях,iзготовністюособистостідовідпові- дальнихдійусвіті(Д.І.Фельдштейн).Зоглядупедагогіки,С.с.розглядаютьзпозиції

впливунайогорозвитокрізнихсоціальнихфакторів,сукупністьякихєтимпростором, дездійснюєтьсясамовизначенняпідростаючоїособистості.ВідповідноС.с.охоплює: розвитокмотиваціїщодонабуттясоціальнихумінь,уміннязастосовуватинабутізна- нняврізноманітнихвидахдіяльності;здатністьреальнооцінюватисвоїможливості; розвитокбажаннящодоособистісноїреалізації.

Сутністьпроцесу соціального самовизначення полягає в актах виявлення йутвердженняіндивідуальноїпозиціївпроблемнихситуаціях,колилюдиназнаходить-сяпереднеобхідністюальтернативноговборуімаєприйнятиекзистенціальнечипрагматичнерішення.Томуконцептуальнаосновасоціальногосамовизначенняможе розглядатися як рух у чотирьох смислових просторах: ситуативному, соціальному,культурному йекзистенціальному.

Виокремлюють такітипи С.с.: професійне, життєве, особистісне (М.Пряжніков); конвенційно-рольове,професійне,сімейнеiсоціальне(В.Сафіна).

С.с.—центральний механізм становлення особистісної зрілості, необхіднаоснова успішної орієнтаціївсоціальній реальності, гармонійного поєднанняжит-тєвихцілейіндивідаізсуспільнимипотребами.ВиявленняпотребивС.с.свідчить продосягнення особистістюдосить високогорівня соціальногорозвитку.Усвоїйзавершеній,розвиненійформіС.с.містить:усвідомленнясоціальноїпозиційуріз-нихзрізах соціальноїструктури(соціально-класової,професійно-кваліфікаційної,регіональноїтощо),а такожшляхівіможливостейсвогоподальшого соціального просування, пов’язанихізперспективами соціально-економічного розвитку сус- пільства, регіонуабо трудового колективу.Взаємозв’язок зазначених аспектівсо-ціального самовизначення виявляєтьсявсистемі життєвих орієнтацій,щореалі-зуютьсявголовнихжиттєвихвиборах:професії,рівняосвітиікваліфікації,місцяроботи,проживаннятощо.

НеобхідністьС.с.певноюміроюдетермінованавимогамисуспільства,атакожвну- трішньоюлогікоюпсихічногорозвиткуособистостійпов’язаназпотребоювсаморе- алізації.ПовноюміроюС.с.здійснюєтьсявстаршомупідлітковомутаюнацькомувіці, колистаєможливимсамоствердження,івимагаєпевноїзрілостімотиваційноїсфериособистості.

Літ.:Педагогическийэнциклопедическийсловарь/Гл.ред.Б.М.Бим-Бад.—М.:БольшаяРос- сийскаяЭнцикопедия,2002;Социология:Энциклопедия/Сост.А.А.Грицанов,В.Л.Абушенко,Г.М.Евелькин,Г.Н.Соколова,О.В.Терещенко.—Минск:КнижныйДом,2003.—1312с.;Мити- наЛ.М.Психологияразвитияконкурентноспособнойличности.—М.:Моск.психол.соц.ин-т; Воронеж:МОДЭК,2003.—400с.;РадулВ.В.Соціально-педагогічназрілість.Спеціальнийкурс: навч.посіб.длястудентіввищихнавчальнихзакладів.—Кіровоград:ТОВ«ІмексЛТД»,2002.— 248с.;ФельдштейнД.И.Психологиявзросления:структурно-содержательныехарактеристи- кипроцессаразвитияличности:Избранныетруды.—2-еизд.—М.:Московскийпсих.—соц. институт:Флинта,2004.—С.94–124.

Петрочко Ж. В.

СОЦІАЛЬНЕ СЕРЕДОВИЩЕ—складнебагаторівневеутворення,конкретний проявсуспільнихстосунків,щомаютьмісцевсуспільстві,уякомуживетарозвива-ється особистість;сукупністьсоціальних умовжиттєдіяльностілюдини (сфери сус-пільногожиття,соціальніінститути,соціальнігрупи),яківпливаютьнаїїсвідомістьіповедінку.

НаявністьС.с.—необхіднатаобов’язковаумовасоціалізаціїособистості.Воноохо- плюєлюдинувідмоментуїїнародженняівпливаєнанеїаждосмерті.С.с.,зокрема йогосфери:політична,соціальна,духовнаформуютьпевніочікуваннящодоповедін- киособистості.Ціочікуваннявідповіднісоціальніінститутиперетворюютьнацілі,за- вдання,змістсоціальноговиховання.

С.с.існуєзавдякичисленнимвзаємовідносинамйогочленівісоціальнихінститутів. ЧимбільшайрізноманітнішапалітраскладовихС.с.,тимінтенсивнішиййогорозвиток ірізноманітнішіумовижиттєдіяльностіособистості.ДоособливостейС.с.відносять: рівень і характер можливостей для самоактуалізації та самореалізації, прояву інди- відуальних здібностей і творчого потенціалу особистості; рівень єдності й цілісності складових елементів (соціальних відносин, соціальних сфер); рівень рівномірності розвиткурізнихелементівісферС.с.

Умови,якібезпосередньовпливаютьнаособистістьуС.с.,можнакласифікуватина двігрупи—суспільнітаматеріально-фізичні.Допершоїналежатьпервинніколективи, педагогічнийпроцес,ритуали,С.с.певногорегіону,додругої—матеріально-побутові умови життєдіяльності вихователів і вихованців у конкретній освітньо-виховній сис- темі,морально-психологічнийкліматуколективітощо.Елементиконкретногосеред- овищаможутьвпливатиналюдинупрямочиопосередковано,стихійночицілеспря- мовано. Вплив може бути випадковим чи закономірним, стійким або тимчасовим. Виховнароботамаєпослабитиасиміляціюфакторіввпливусоціальнихпроцесів,які зумовлюютьпорядізпозитивнимвпливомС.с.негативнімоменти,щодестабілізують свідомістьіповедінкуособистості.

УструктуріС.с.виділяютьмакро-імікрорівні.МакрорівеньС.с.—цесистемасоціаль-нихвідносинусуспільстві.Дойогоструктуритазмістуналежитьсукупністьбагатьохфак-торів, зокрема економічних, правових,ідеологічних, культурних, політичних тощо.Вони впливаютьнаіндивідівякбезпосередньо—через закони, соціальнуполітику,цінності, норми,засобимасовоїінформації,такіопосередкованочерезвпливнамалігрупи,дояких належитьіндивід.МікрорівеньС.с.—цеконкретніумовижиттяособистості(сім’я,сусід-ство)таумовивсередовищінайближчогооточення(вулиця,типпоселення,навчальнийаботрудовийколектив,громадськіорганізації,формальнітанеформальніоб’єднання).

Окрімцієїкласифікації,виокремлюютьвидиС.с.запринципоммісцезнаходження групивструктурісуспільнихвідносин.Напідставіцьогоговорятьпроробітниче,сту- дентське,шкільнеС.с.тощо.КонкретнеС.с.усоціально-психологічномуплані—це сукупністьстосунківособистостізпевноюгрупою.

С.с.яксукупністьсоціальнихумоввихованнябезпосередньовпливаєнамеханіз- мийогорегулювання.Змінивсоціально-педагогічномупроцесіобов’язковозумовле- ніреформаціямиуструктурітафункціонуванніС.с.

Літ.:БасовН.Ф.Социальныйпедагог:Введениевпрофессию:Учеб.пособие/Н.Ф.Басов,В.М.Басова,А.Н.Кравченко.—М.:Академия,2006.—256с.;БезпалькоО.В.Соціальнапеда- гогікавсхемахітаблицях.—К.:Центрнавчальноїлітератури,2003.—138с.;БуеваЛ.П.Соци-альнаясредаисознаниеличности.—М.:Москов.ун-т,1998.—268с.;ГриценкоЛ.И.Теорияиметодикавоспитания:личностно-социальныйподход:Учеб.пособиедлястуд.высш.учеб.за- ведений.—М.:Академия,2005.—240с.;Социальнаяпедагогика:Учеб.пособиедлястуд.высш. учеб.заведений/Подред.В.А.Никитина.—М.:Гуманит.изд.центрВЛАДОС,2000.—272с.;Со- циальнаяпедагогика:Курслекций/Подред.М.А.Галагузовой.—М.:ВЛАДОС,2000.—416с.

Безпалько О. В.

СОЦІАЛЬНІСФЕРИ(лат.socialis—суспільний,пов’язанийзжиттямтастосункамилюдейусуспільстві,грец.sphaira—галузь,межірозповсюдженнячого-небудь)—га- лузі,щонадаютьрізноманітні(матеріальніідуховні)послугидлянаселення;сукупність галузей,підприємств,організацій,якібезпосередньовизначаютьспосібірівеньжиття людей, їх добробут і задоволення різних потреб. До системиС.с. належать заклади торгівлі, громадського харчування, житлово-комунального господарства, охорони здоров’я,освіти,культури,мистецтва,науки,зв’язку,легкоїйхарчовоїпромисловості,машинобудування, сільського господарства, транспортутощо.

ЗмістпоняттяС.с.,якібудь-якоїнауковоїкатегорії,багатозначний.Улітерату-рі можна виділити декілька підходів до визначенняС.с. (З. Варналій, Л.Кизименко, Л.Бєдна,О.Скрипник,В.Ільїн,М.Комаров,Н.Волгін,М.Головатий,М.Панасюк,Н.Гу-ляєва,Б.Райзберг,Л.Лозовський,Є.Стародубцеватаін.).Першийпідхідпередбачає розумінняС.с.яксукупностівеликихсоціальнихгруп:класів,народів,наційтощо,ма-ючинаувазі,щосаметакеуявленняпроС.с.відбиваєглибокийрівеньсуспільногожиття,маєсуспільнийхарактернавідмінувідуявленняпронихякпросумулокальних соціальнихутворень.УтакомурозумінніС.с.збігаєтьсязпоняттямсоціальноїструк- турисуспільства.ПротепритакомупідходіС.с.втрачаєфункціональніознаки,осно- вноюзякихєвідтвореннясуспільства.Другуточкузорупредставляють,восновному,економісти.Вонизводятьїїдоневиробничоїсферийгалузейпослугітрактуютьяксукупність галузей народного господарства, що задовольняють соціальні потреби громадян шляхом спеціального виділення суспільством засобів на це задоволення. У даному випадкуС.с. являє собою виключно соціальну інфраструктуру поза діяль- ностівнійпевнихсоціальнихсуб’єктів,їхзв’язківістосунків.Представникитретього підходустверджують,щоС.с.займаєпроміжнеположенняміжекономічноютаполі- тичноюсистемамийвиступає,такбимовити,ланцюжкомпереходувідекономікидо політики; вважають необґрунтованим виділенняС.с. як відносно самостійної галузі суспільнихвідносин.Такийпідхідтакожвважаєтьсянедосконалим,аджеС.с.навідмі- нувідіншихсфержиттєдіяльностісуспільствавиконуєфункціювідтвореннянаселен- ня.ВідповіднодочетвертогопідходуС.с.являєсобоюціліснупідсистемусуспільства, щопостійнозмінюється.Цестійкагалузьлюдськоїдіяльностізвідтвореннясвогожит-тя,простірреалізаціїсоціальноїфункціїсуспільства.С.с.—цесамобутнє,складноор- ганізоване,упорядкованеціле,єдинеусвоїйсутності,якості,призначенніта,разомз тим, багатофункціональне в силу складності й багатозначності процесу відтворення диференційованихсоціальнихсуб’єктівзїхнімиздібностями,потребами,різноманіт- нимиінтересами.ПроцесифункціонуванняйрозвиткуС.с.зумовленіоб’єктивними закономірностямийзасновуютьсянапринципахсоціальногоуправління.

УтакомурозумінніфункціїгалузейС.с.єдоситьрізноманітними.Однізнихзадо- вольняютьдуховніпотребилюдей(наука,культура,охороназдоров’я,освітатощо), аінші—фізичні(торгівляігромадськехарчування,побутовеобслуговування).Саме томусоціальнасферамаєекономічнейсоціальнезначеннядлярозвиткусуспільства.Економічнеїїзначеннявиявляєтьсявтому,щовонанадаєпослуги,необхіднідлявідтворення робочої сили, зростання продуктивності її праці.Соціальнароль даної сфериполягаєвпідвищеннірівняйполіпшенніумовжиттялюдей.РівеньС.с.визна-чаєтьсяпопитомнапослуги,аті,усвоючергу,змінюютьсявідповіднодореальнихможливостейсуспільстванатомучиіншомуетапірозвитку.Усучаснихумовахзагаль- ноїекономічноїкризипопитнабагатовидівпослугзменшивсявнаслідокневисоких

прибутківнаселення,алезростаєнаокремівидипослуг(інформаційні,рекламні,ре- креаційні,ут.ч.туристичні,охорониздоров’ятаін.).

С.с.маютьпевнітериторіальнівідмінностіурівнірозвиткутаструктурі.Значновищий рівень їх розвитку і ширша галузева структура у містах порівняно зсільською місцевістю,векономічнобільшрозвиненихпромисловихрегіонахпорівнянозменш розвинутимиаграрними.ВУкраїнінайбільшрозвинена(кількісноіякісно)соціальна сферавадміністративнихцентрахобластейіАРКрим.

Відповідно до функцій закладиС.с. поділяються накультурні,лікувально-оздоровчі,житлово-комунальні,побутовогообслуговування,торгівлітагро-мадського харчування,зв’язку.

Культураохоплює установи й заклади, що виробляють товари культурного при- значення,пропонуютьдуховніцінностідлянаселеннятаін.(бібліотеки,театри,клуби, музеї,кіностудії,телебачення,радіо,газетно-журнальнівидавництва),їхрозміщення такожпов’язанезособливостямирозселеннялюдей:найвищаконцентраціяоб’єктів культури—увеликихмістах.ВУкраїнієпонад23тис.бібліотек,22тис.клубнихуста- новібудинківкультури.Вонирозміщуютьсязгіднозадміністративнимподілом(уна- селених пунктах — центрах адміністративно-територіальних одиниць, у міських мі- крорайонах)ізавиробничимпринципом—призаводах,навчальнихзакладахтощо. Середдержавнихмузеїв(такихпонад320)переважаютькраєзнавчі,історичні,мемо- ріальні.НайбільшеїхуКиєві,Львові,Одесі,Полтаві,Харкові,Чернігові,Запоріжжітаін. Найбільшакількістьпрофесійнихтеатрів—уКиєві,Львові,Одесі,Дніпропетровську,Донецьку,Миколаєві.

Лікувально-оздоровчий комплексвключає систему медичних і рекреаційнихустанов,якізабезпечуютьохоронуздоров’я(профілактикузахворювань,лікування), оздоровленнятавідпочиноклюдей.Закладамиохорониздоров’яєпонад10тис.лі- карень, амбулаторій і поліклінік, розташованих у містах і кущових поселеннях —се- лищах,великихселах.Унихпрацюєдекількасотеньтисячлікарівтаосібсереднього медичного персоналу. Забезпеченість лікарями в Україні — одна з найвищих усвіті, але відсоток хворих людей постійно збільшується через несприятливі умови життя, нераціональне харчування тощо. Оздоровлення й відпочинок людей забезпечують санаторії,пансіонати,санаторії-профілакторії,дитячіоздоровчітабори,будинкивід- починку, туристичні бази і притулки. Унаслідок їх поєднання в населених пунктахчи на певних територіях формуються курорти і курортні місцевості, туристичні центри і туристичнірайони.ЗапасирекреаційнихресурсіввУкраїнідозволяютьрозвиватиліт-нійзимовівидивідпочинку,туризму,оздоровленнялюдейзУкраїнитаз-закордону.

Житлово-комунальнегосподарствозадовольняєпотребилюдейужитлі,забез- печуєфункціонуванняжитловихбудинків,готелів,невеликихпідприємствіустанов. УвесьжитловийфондвУкраїніскладає980млн.кв.м,60%йогозосередженовміс- тах.Міськийжитловийфондмаєвищийпорівняноізсільськимрівеньзабезпечення газом,гарячимводопостачанням,водопроводоміканалізацією.Насьогоднізметою поліпшенняжитловихумовнаселеннязначнаувагаприділяєтьсярозвиткукоопера-тивного та індивідуального житловогобудівництва.

Побутове обслуговуваннявключає індивідуальне виготовлення й ремонт одя-гу,взуттятатрикотажнихвиробів,ремонтібудівництвожитла,послугиперукареньі майстереньзремонтупобутовоїтехніки,транспортнихзасобів,радіо-ітелеапаратури тощо.Вонопостійнозазнаєзмін,бовдосконалюютьсястарійзапроваджуютьсянові

видиіформиобслуговування.Найбільшіобсягиреалізаціїпобутовихпослугприпада- ютьнаміськіпоселення.

Торгівляігромадськехарчуванняохоплюютьпідприємствароздрібноїторгівлійзакладигромадськогохарчування.Узагальномуобсязітоварообігупродовольчітоваристановлять67%,непродовольчі—33%.Найвищіпоказникироздрібноготоварообігу наоднулюдину—ум.Києві,АРКрим,Донецькій,Харківській,Запорізькій,ОдеськійіЛьвівській областях. Крім традиційних підприємств галузі розвивається мережа спеціа-лізованихмагазинів,закладівгромадськогохарчуванняшвидкогообслуговування.

Зв’язокякгалузьгосподарстваскладаєтьсязпідприємств,лінійівузлів,якізабезпе- чуютьпроцеспередачіінформаціїнавідстань(засобителекомунікації).Сюдивходятьвідділення зв’язку, телефонно-телеграфні станції, пошта, радіомовлення, телебаченнятаін.ЗдругоїполовиниXXст.порядіззасобамимасовоїінформації(радіоітелеба-чення)надзвичайноактивноусвітірозвиваєтьсяіндивідуальнийзв’язок.Прицьому традиційниййоговид—телефоннийзв’язок—удосконалюється,поєднуєтьсязінши-ми видами (супутниковим, радіозв’язком). Стаціонарна кабельна мережа телефонного зв’язку поповнилась новими мобільними системами — пейджинговою, стільниковою,супутниковою.Іншагрупанайновішихзасобівтелекомунікаційшироковикористовує відеоапаратурутакомп’ютери.Це—телефакс,електроннапоштатаін.

Такимчином,С.с.—церізнігалузілюдськогосуспільства,уякихреалізовуєтьсясоціальна політика держави шляхом розподілу матеріальних і духовнихблаг,забез- печенняпрогресувсіхсторінсуспільногожиття,поліпшенняположеннялюдини,пра- ці.С.с.охоплюєсистемусоціальних,соціально-економічних,національнихвідносин, зв’язкусуспільствайособистості;увесьпростіржиттялюдинивідумовїїпрацііпобу-ту,здоров’яідозвіллядосоціально-класовихісоціально-етнічнихвідносин.ЗмістомС.с.єтакожвідносиниміжсоціальнимиііншимигрупами,індивідамизприводуїхположення,місцяіролейусуспільстві,укладужиття.

Літ.:ГоловатийМ. Ф., Панасюк М. Б. Соціальна політика і соціальна робота: Термінологічно- понятійнийсловник.—К.:МАУП.,2005.—559с.;ДержавнарегіональнаполітикаУкраїни:осо- бливостітастратегічніпріоритети:Монографія/Заред.З.С.Варналія.—К.:НІСД,2007.—820 с.;ІльїнВ.І.Основніконтурисистемисоціальноїстратифікаціїсуспільства//Рубіж.—1991.—

№1.—С.96–108;КомаровМ.С.Социальнаястратификацияисоциальнаяструктура//Социо- логическиеисследования.—1992.—№7.—С.5–12;СкрипникО.Соціальна,правовадержава вУкраїні:проблемитеоріїіпрактики.—К.:ІнститутдержавиіправаіменіВ.М.КорецькогоНАН України,2000.—324с.;Словник-довідникдлясоціальнихпедагогівтасоціальнихробітників/Зазаг.ред.А.Й.Капської,І.М.Пінчук,С.В.Толстоухової.—К.:УДЦССМ.—2000.—260с.;Со-циальнаяполитика:Учебник/Подобщ.ред.Н.А.Волгина.—М.:Экзамен,2003.—736с.;Со- циальнаяработа:учеб.—метод.пособиедлястудентов,магистрантовиспециалистовпосо- циальнойработеисоциальнойпедагогике/Подред.Н.В.Заверико.—Запорожье:Просвіта, 2004.—180с.;Трудисоциальноеразвитие:Словарь.—М.:ИНФРА-М,2001.—226с.

Юрків Я. І.

СОЦІАЛЬНІСТЬ(лат.socialis—суспільний)—порядзіндивідуальністюкомплекснахарактеристикасоціальногосуб’єкта(людина,група,країнатаін.)виявляєтьсячерез індивідуальнепозитивно-творчеставленнядосоціальногобуттяйзабезпечуєреалі- заціюіндивідуальностісуб’єктавумовахвідсімейного,етнічного,регіонального,гро- мадянськоготощодоглобальногосоціуму;системасоціальних(сімейних,національ- нихтощо)цінніснихорієнтацій,якостейіповедінкисоціальногосуб’єкта,спрямована

назміцненняспільності,консолідованості,доцентровихспрямуваньсоціуму;метай інтегрованийрезультатсоціальноговиховання,зумовлюєтьсярівнемкультурипевно- госоціумутасоціокультурнимрозвиткомсоціальногосуб’єкта.

ПоняттяС. введено в науковий обіг філософами, соціологами та психологамипо-надстороківтому.ЗначнийвнесокурозвитоктеоріїС.,дослідженняїївитоківзро-били:представникифранцузькоїсоціологічноїшколиЕ.Дюркгейм,Л.Леві-Брюльтаїх послідовникиС.Московичі,В.Дуаз,Д.Жодле,якірозглядалиС.передусімякідеоло- гію, колективне уявлення, суспільну свідомість; учені психологічної школи (С. Рубін- штейн,Е.Фроммтаін.)визначалиосновамирозвиткуС.спільнупрактичнудіяльність,суб’єктомякоїєлюдствозагалом,анавнутрішньомурівні—індивідитаспільнотилюдей,щовзаємодіють;ЕКассірер,М.Бахтін,Л.Виготськийз20-хрр.ХХст.доводили, щопровіднимфакторомС.єзнак,символ,моватаін.,щовідрізняєлюдейвідтварин. СучаснісоціологиВ.Абушенко,А.Григор’єв,Н.Отрешко,Т.РоммтаМ.Ромм,С.Щербак вважаютьС.якістюособистості,якавідображаєїїздатністьбутисуб’єктомсоціальних відносинізабезпечуєможливістьспільнихдійрізнихсуб’єктівводномусоціальному просторі-часі,апсихологививчаютьсоціальністьсуб’єктатасуб’єктсоціальності,на- приклад,А.Брушлінськийпереконує,щоС.притаманнаіндивіду,групі,націїтощо,що вонанетотожнагромадськості;К.Альбуханова-Славськаядосліджуєїїскладові:соці- альнупозицію,соціальнукомпетентність,соціальнуактивністьтощорізнихгруп.

Уфілософіїпідкреслюється,щорозвитокформС.відбуваєтьсявпроцесізалучення індивідадосистеминовихсуспільнихзв’язківізалежностей,алезначенняС.,їїякісних складових для соціуму найглибше розкривається в такій складовій соціальної філо- софії, як соціальна етика, деС. розуміється як дійовий інструмент забезпечення со- ціальноїзгоди,зняттясоціальноїнапруги,узгодженнясуспільних,груповихтаособис- тихінтересів,подоланнякрайньогоіндивідуалізму,егоцентризму,груповогоегоїзму. НадумкуВ.Вернадського,потребаєдностілюдейпородженадієюзаконівприроди. М.Грушевський,Р.Рорті,Д.Янкелович,М.Бубертаін.вважалисолідарність,толерант- ність, взаєморозуміння, культуру досягнення злагоди провідними складовимисоці-альноїєдності.

УпедагогіцізарадянськихчасівпідС.розуміласялишесоціалістичність,тобтодомінував ідеологічний підхід Е. Дюркгейма. Оскільки ціннісний плюралізм тоді не передбачався, а всі дозволені соціальні якості та поведінка людини були визначені вморальномукодексібудівникакомунізму,тонауковідослідженняС.активізували- сятількизаумовдемократизаціїсуспільствавруслірозвиткусоціальноїпедагогіки,першзавсе,теоріїсоціальноговихованняу90-хрр.ХХст.Насучасномуетапівсо-ціальнійпедагогіціС.дослідженанедостатньо,звертаютьсядоїїтлумачення:Т.Алєк- сєєнко,Н.Лавриченко,Л.Мардахаєв,В.Нікітінтаінші.

С.людиницілеспрямованоформуєтьсявпроцесісоціальноговихованнявродині, етнічній, конфесіональній, професійній тощо спільнотах. Наприклад, дитина опано-вуєсімейніцінності,тобтовнеїформуєтьсяставленнядоцьогомікросоціумуякдовласної цінності, розвиваються якості необхідні для проживання в родині, засвою- єтьсяповедінка,щосприяєзміцненнюсім’ї,їїконсолідованості;урезультатівихову- єтьсясправжнійсім’янинабозаповзятийхолостяк,якщосоціальневихованнящодо сімейноїсоціальностібулоформальним,відсутнімзовсім.Якістьоволодіннясімейною соціальністюсприяєлегшомузасвоєнню,відтвореннютарозвиткувлюдининаступ- нихїїформвідетнічноїдоглобальної.Перспективарозвиткусоціальностіособистос-

ті—перехідвідсімейнихцінностейдоглобальнихізвідповіднимрозвиткомякостей, поведінки,а,отже,ірівнемсамореалізаціївцихсоціумах.Безумовно,складовоюС. людини,крімціннісногоставленнядорізнихформсоціальногобуття,єусвідомлення власноїС.,спрямованістьнаїїсамовдосконаленнячерезактивнетавідповідальнепо- ліпшеннясоціальногосередовища.ПротерозвитокС.неєбезумовнопоступовим.

ДинамікаС. будь-якого соціального суб’єкта може зупинитися на певній їїформі, обмежуючитимсамимможливостісамореалізаціїіндивідуальностіцьогосуб’єкта,що неє«корисним»анідлянього,анідлясоціальногосередовища.Отже,упроцесісо- ціального виховання необхідно створювати умови «переходу» соціального суб’єкта відоднієїформиС.доіншої,тобтогальмуватиабсолютизаціюцінностейбудь-якихсо- ціальнихсуб’єктів,соціумів,долаючиегоїзмособистісний,віковий,сімейний,націо- нальний, расовий, конфесійний, професійний, регіональний тощо.ТомурозвиткуС. сприяютьвкоріненівментальностісоціумудієвівзаєморозуміння,взаємодопомога, взаємопідтримка.Допомагаючидолатипроблеми-вадинашляхусоціальногорозви- ткулюдини(групи,суспільства),яказнаходитьсявскруті,соціумстворюєумови,спря- мованінавирівнюванняможливостейрозвиткуС.тих,комудопомагають,тапрояву(і, водночас,зміцненню)С.тих,хтодопомагає.

Соціальнадинамікалюдствауфілогенезі,виокремленняновихформсоціального буття зумовлює потребу нових формС. Інформаційне суспільство формує культури регіональних(європейський,південноамериканськийтаін.)тазагальнолюдського— глобальногосоціумів,отже,івідповідніформиС.,якімаютьузгоджуватисязпопере- дніми.Сінформаційноїдобипотребуєвідсоціальнихсуб’єктівгармонізаціїсоціальних ставлень:а)людинидосебе,різнихсоціальнихгруп,суспільства,регіонівсвіту,світової спільноти,доприроди;б)різноманітнихгрупдосебе,доокремоїлюдини,іншихгруп, суспільства,регіонівсвіту,світовоїспільноти,природи;в)суспільствадосебе,доокре- моїлюдини,різнихсоціальнихгруп,іншихсуспільств,регіонівсвіту,світовоїспільно- ти,природи;г)регіонусвітудосебе,доокремоїлюдини,різнихсоціальнихгруп,сус- пільства,іншихрегіонівсвіту,людства,природи;ґ)людствадокожноїлюдини,групи, суспільства,регіонівсвіту,природи,досебеякдоцілісногосоціальногосуб’єкта.

С.,крімформ(сімейна,етнічна,громадянська,регіональна,глобальнатаін.),маєрівні(біологічний, фізичний, душевний, духовний), які свідчать про якість оволодін-няС.таумовиїїрозвитку.БіологічнийрівеньС.зумовленийзагрозоювиживаннялюдинияквиду,наприклад,бувпритаманнийпервісномусуспільству,колиокремий індивідпозаобщиноюнемігіснувати;можливийзаіншихчасів,якщолюдськіспіль- нотиопинятьсявкатастрофічнихприроднихумовах.Біологічнийрівеньєвимушено- природним.Фізичний— розвивається за примусового нав’язування цінностей пев- ногосоціуму,колиіснуєзагрозаіснуваннюсоціальногосуб’єктавразінедотримання цихцінностей.Історичнимприкладомєархаїка,коливсіродини,племена(звласними віруваннями)малидотримуватися«державних»віруваньплемені,якезахопилоцен- тральнувладу.Протецейвимушено-соціальнийрівеньС.характернийдлябудь-якого авторитарногосоціуму.Душевнийрівеньсвідчитьпроцілеспрямоване«зацікавлен- ня»соціальнимицінностямисоціальнихсуб’єктівзбокусоціуму,пошукіствердження того,щооб’єднуєнавнутрішньосоціальномурівні,наприклад,розвитоквідчуттяна- ціональної,релігійної,родинноїтощоспільності.ЗагрозамидляподальшогорозвиткуС.соціальнихсуб’єктів,щоопанувалицейчуттєвийрівень,єабсолютизаціяцінностей засвоєної формиС. (що гальмує соціальний розвиток, призводить доконфронтації,

ворожнечііззовнішнімисоціальнимисуб’єктамиіможезакінчитисясамознищенням) іманіпулюваннянавнутрішньосоціальномурівніцимивідчуттямибільшостісоціаль- них суб’єктів заради досягнення власних інтересів соціального суб’єкта, що захопив центральнувладусоціуму.Духовний—цінніснийєвищимрівнемС.,виховуєтьсяза наявностіціннісногоплюралізмувдемократичномусоціумічерездобровільнийвибір соціальнимсуб’єктомсистемицінніснихорієнтацій,їїактивнуреалізаціювсередовищі зповноювідповідальністюзанаслідки.СучасніЗМІ,першзавсеІнтернет,міграційна свобода уможливлюють не лишевідчуттянаціональної, громадянської спільності, але йцінуваннясвоєї національної, громадянської унікальності в єдиній всесвітній культурі.СамедуховнийрівеньС.забезпечитьформуваннятазміцненняглобальної культурилюдстванадобровільнихзасадах,якщочерезвідповіднісоціально-виховні технології люди зможуть подолати соціокультурний егоїзм представників різних ві- рувань,етносів,регіонівсвіту,колисприйняттялюдстваяквищоїсоціальноїцінностібуде домінувати серед авангарду населення будь-якої країни.

Літ.:АлєксєєнкоТ.«Я—соціальне»та«Я—індивідуальне»усоціалізаціїособистості//Шлях освіти.—2009.—№4.—С.7–9;БрушлинскийА.В.Социальностьсубъектаисубъектсоциаль- ности//Субъектисоциальнаякомпетентностьличности/Подред.А.В.Брушлинского.—М.: Ин-тпсихологииРАН,1995.—С.3–23.;ЛавриченкоН.Категорії«соціальність»,«духовність»і

«моральність» в сучасній педагогічній науці // Шлях освіти.— 2003.— № 1.— С. 7–11.; Маль- коА.О.Теоретико-методологічніосновирозвиткусоціальноїпедагогіки:Монографія.—Хар- ків:ХДАК,2004.—280с.;РижановаА.О.Розвитоксоціальностілюдиниякумоваформування громадянськогосуспільства//Наукаісоціальніпроблемисуспільства:освіта,культура,духо- вність.—Харків:ХНПУім.Г.С.Сковороди,2008.—С.96–100.;Словарьпосоциальнойпедагоги- ке:Учеб.пособиедлястуд./Авт.-сост.Л.В.Мардахаев.—М.:Академия,2002.—С.282.;Соціаль- нафілософія:Короткийенциклопедичнийсловник/Заг.ред.іукладання:В.П.Андрущенко, М.І.Горлач.—Київ—Харків:ВМП«Рубікон»,1997.—С.319,323–324.

Рижанова А. О.

СОЦІАЛЬНО-ВИХОВНЕ СЕРЕДОВИЩЕ— ознака соціального середовища чи су-купністьумовжиттєдіяльностіособистості,щоцілеспрямовановпливаютьнаїїсвідо- містьіповедінкузметоюформуванняпевнихякостей,переконань,духовно-ціннісних орієнтаційіпотреб.Цеконкретнийпроявсуспільнихвідносин,якийсприяєсоціаліза- ціїіндивіда,адаптивностіособистостідомінливогосередовища,усвідомленнюсебе людиною,якійблизькійзрозуміліінтересиіншихлюдей.

ЗавдякиствореннюС.-в.с.дляуспішноїсоціалізаціїособистостівідбуваєтьсяінте- граціязусильсуб’єктівсоціально-виховноїдіяльностійзакріплюєтьсявзаємозв’язоккомпонентів соціально-педагогічного процесу (цільового, змістовного, організаційно-діяльного, оціночно-результативного); розширюється діапазон можливостейвихов-ноговпливунаособистістьзавдякивключеннювзасвоєнісоціальнетаприроднесередовище;спеціальномоделюютьсяйстворюютьсяумовидлясамореалізаціїіса- моствердженняособистості,щосприяєїїсамовираженню,проявунеповторноїінди- відуальності,гуманізаціїділовихіміжособистіснихстосунківтощо.

С.-в.с. має відповідати низці вимог: бути орієнтованим на розвиток особистості; відповідатизапитамнайближчогосоціальногооточеннятаочікуваннямлюдини;бути діагностичним.УС.-в.с.існуютьджереласоціально-виховноговпливутайогофакто- ри, діють закономірності й принципи. Системоутворюючі фактори цього середови-ща—діяльність,спілкуваннятавзаємини.

МеханізморганізаціїС.-в.с.—сіткасоціально-педагогічнихподій.Вонивиникають урезультатіякініціативноїдіяльностідорослих,такідіяльностідітей,молодихлюдей щодоосвоєннятаприсвоєнняжиттєвогопростору,восновіякоголежатьїхніособис- тісніпотреби.

УС.-в.с. інтегрується соціально-виховний потенціал основних структур простору з метою створення найбільш сприятливих умов для індивідуального розвитку того, накогоспрямованасоціально-виховнадія,іактивізаціютворцівданогосередовища.Такіумови формуються в ході організованої й свідомоївзаємодії(інтелектуальної, почуттєво-емоційної та вольової) індивідуальних і групових суб’єктів у трьох проце-сах:організаціїсоціальногодосвіду,освітитаіндивідуальноїдопомоги.

Взаємодія в такому середовищі надає соціальним відносинам можливість вихо- ваннястійкості,сприяєоб’єднаннюлюдей.Тодіжмаємонаувазінелишевзаємодію окремих особистостей, а взаємодію інфраструктур зі своєю системою соціалізуючо- говпливу:цілепокладання(цілі,завдання,функції);зміст,технології(засоби,форми, методи),формиуправління.С.-в.с.маєусвоємускладіінституції,щобезпосередньо чи опосередковано виконують ті чи інші соціальні функції (окремі функціїінституційу такому середовищі можутьзмінюватися).

МожнарозглядатичотиритипиС.-в.с.:догматичне,безтурботне,кар’єрнета творче. Зокрема догматичне середовище сприяє розвитку пасивності й залеж- ностілюдини,дляньогохарактернепереваженняавторитарнихметодіввиховання, жорсткої дисципліни, муштри, культу зовнішнього порядку, сліпого схиляння перед традиціями та ритуалами. Для такого типу середовища характернісамообмеження, самоздолання, непохитна впевненість в особистій правоті тощо.Такапасивність за- звичай трансформується у відчуженість і апатію. Даний типС.-в.с. формує залежну особистість. Безтурботне середовище сприяє вільному розвитку, але й передбачає формування пасивності людини, яка живе в атмосфері внутрішнього благополуччя, поблажливостідонегараздівсоціальногожиття,відеалізованомусвітізвласнимсвіто- сприйняттям.Тутформуєтьсяособистість,яказавждизадоволенатим,щовнеїє.Риси такоїособистості:нездатністьдопротидіїтаборотьби;самоусуненнявідподолання труднощів. Кар’єрне середовище сприяє розвитку активності, проте спрямоване на саморекламу,зарозумілість,заздрість,злість,зловтіху.Основнірисиособистості,яка формуєтьсявтакомусередовищі,—фальшілицемірство.Творчесередовищесприяє вільномурозвиткуособистості,емоційномупіднесенню,позитивному,оптимістично- мунастрою.Утакомусередовищіформуєтьсяособистість,якійпритаманнаактивність узасвоєннітаперетворенніоточуючогосвіту,високасамооцінка,відкритість,свободасудженьівчинків.ПідчаспобудовийрозвиткупозитивногоС.-в.с.йогоініціаториповиннівраховувати:наявністьсуб’єктівсоціальногожиття,котріспільнимизусилля- ми змінюють навколишнє середовище;позитивну спрямованість дій; єдність про-цесівідентифікації(зісвоєюспільнотоютаїїчленами),задопомогоюякоївоназа-своюєцінностітатрадиціїсоціальноїгрупи,соціуму,івідокремлення(відособлення) особистостівколективі,якісприяютьформуваннюіндивідуальностілюдини.Томупри створенніС.-в.с.доцільносвідомозалишатиувиховномупросторізониневпорядко- ваності—«нішідлянестандартноїособистості»,яказтоїчиіншоїпричининедоречна віснуючійсоціально-виховнійсистемі.Отож,основнарушійнасиларозвиткуС.-в.с. єпротиріччяміжпроцесамиінтеграції(стандартизаціїситуації,встановленністійкої сіткиміжособистіснихвідносинурозвиткудуховно-моральнихцінностей)ідезінте-

грації(порушенні стабільності, нарощенні індивідуальних і групових розбіжностей, прояві ситуацій, які не відповідають загальноприйнятим нормам і цінностям.

Функції С.-в.с.:діагностично-прогностична(дозволяє вивчити проблеми та по- треби дітей і молоді, визначити методики діяльності);забезпечення соціальних га-рантійрозвиткумолодоїлюдиниякособистості(створенняоптимальнихумовдляреалізаціїправанавчатися,працювати,відпочивати;матигарантіюбезпекитощо);здійсненнясоціальногозахисту(наданнядопомогивкризовихіконфліктнихситуа- ціях);сприяннясоціальнійадаптації(наданнядопомогитапідтримкадлябезболіс- ноговходженнявсистемуміжособистісних,групових,сімейнихісуспільнихвідносин; формування навичок долання життєвих труднощів тощо);забезпечення соціальнихзв’язків(координація,взаємодіяіспівробітництворізнихсоціальнихінституцій).

Зміст соціалізуючого середовища не обмежений його проявом в окремих видах діяльності, а охоплює всі сфери життєдіяльності особистості: особистісну, сімейну,трудову,неформальнутощо.Утакомусередовищіздійснюєтьсякомплекснийсоціалі- зуючийпроцес—відвиявленнявсуб’єктівпроблем,потребдовизначеннясоціалізу- ючихфакторівістворенняумовдляїхзастосуваннязконкретноюметоютастосовноконкретноїлюдини.

Організаційно-педагогічні умови С.-в.с.: цілеспрямоване педагогічне спілкуван- ня;креативно-стимулюючадіяльність(створенняситуаціїуспіху);науково-методичне забезпечення педагогічного процесу формування духовних цінностей.Соціально-педагогічніумови:своєчаснасоціально-педагогічнакорекціявумовахмоделювання життєвихситуацій;урахуваннясоціокультурнихтрадицій;гармонізаціявпливуС.-в.с.(створення творчої атмосфери, довіри, співпереживання,гуманізму).

ШляхивключенняособистостівС.-в.с.:ознайомленнязісередовищем;йогоді-яльнезасвоєння;педагогізаціяоточуючогосередовищашляхомпідтримкибудь- якихкориснихініціативсоціумувсоціальномувихованнілюдини;персоналізаціясередовища;формуваннявособистостіадекватногоставленнядопозитивнихінегативнихявищоточуючоїдійсності.ХарактервпливуС.-в.с.визначаютьнелишепо- зитивнічинегативніустановки,спрямованістьдій,айактивністьсуб’єкта,йогосамо- стійність,ініціативністьісамодіяльність.

Літ.:ПлоткинМ.М.Социальноевоспитаниешкольников:Монография.—М.:Изд-воИнсти- тутапедагогикисоциальнойработы.—2003.—200с.;ЛукашевичМ.П.Соціалізація.Виховні механізмиітехнології:Навч.—метод.посіб.—К.:ІЗМН,1998.—112с.;СоціальнароботавУкра-їні:Навч.посіб./І.Д.Звєрєва,О.В.Безпалько,С.Я.Харченкотаін.—К.:Наук.світ,2003.—233с.;ЛитвиновичВ.Г.Социумидети.—Минск,1996;Соціальнапедагогіка:Підручник/Заред.А.Й.Капської.—К.:Центрнавчальноїлітератури,2006.—468с.;МукомелС.А.Формуваннядуховних цінностей старшокласників в умовах соціально виховуючого середовища: Дис. … канд.педнаук.—2005.—216с.

Петрочко Ж. В.

СОЦІОЛОГІЯ(лат.societas—суспільствотагр.logos—слово,вчення)—наукапросуспільство, що вивчає соціальне життя людей, їх спілкування та взаємодію.С. відо- бражає намагання індивіда пізнати, осмислити суспільство та виразити власнестав- леннядонього.

ПоняттяС.введенедонауковоговжиткуфранцузькимфілософомОгюстомКонтом (1798–1857) у 30-х роках XiX століття. Конт ототожнювавС. ізсуспільствознавством,

якеоб’єднуваловсігалузізнаньпросуспільство.ФілософіяКонта,щоотрималаназву

«позитивізм»,передбачаласпостереження,описісистематизаціюфактівіпроцесівсу- спільногожиттявякостіголовнихфункційС.

ЗміниутрактуваннісутностіпоняттяС.відбулисявXiX—напочаткуXXст.узв’язкузпоширеннямдослідженьсуспільствавекономічному,демографічному,правовому таіншихконтекстах.Згодомбуловідокремленосоціальнийаспектвивченнясоціуму.

Подальші трансформації термінаС. пов’язані з ім’ям французького соціолога та філософаЕміляДюркгейма(1858–1917),якийстворивтакзвануфранцузькусоціоло- гічнушколутаініціювавперехідС.віднауки,тотожноїсуспільствознавству,донауки, зосередженоїнавивченнісоціальнихпроцесівісоціальнихявищсуспільногожиття, тобтосамостійноїнауки,якамежуєзіншимисуспільниминауками—історією,філосо-фією, політекономієютощо.

На сьогодні існує безліч визначень поняттяС., запропонованих найвідомішимифахівцямиуційгалузі(Р.Арон,С.Кравченко,Є.Сірий,Є.Біленький,М.Козловець,Ж.Тощенко).Відзначимо,щобільшістювченихС.вважаєтьсянаукоюпростановлен- ня,розвитокіфункціонуваннясуспільства,соціальнихспільнот,соціальнихвідносині соціальнихпроцесів,промеханізмитапринципиїхвзаємодії.

Усучаснихдослідженняхзустрічаютьсярізноманітніпідходидовизначенняпред- метайоб’єктаС.Однак,незважаючинаіснуванняпевнихконцептуальнихпротиріч, очевидно, тлумачення предметаС. повинно враховувати те, що остання єспецифіч- нимнауковимзнаннямпросуспільство,якевідрізняєтьсявідіншихсуспільнихнаукі маєсвійсамостійнийпредмет.

ЯкзагальнотеоретичнанаукаС.охоплюєнизкусоціологічнихтеорій,предметяких—вивченняособливихстанівіформбуттясоціальнихспільнот:соціальноїстру- ктури,культури,соціальнихінститутівіорганізацій,особистості,атакожпроцесівсо- ціалізаціїіндивідівусоціальнихспільнотах.

ЯкнаукапросоціальніспільнотиС.досліджуємасовісоціальніпроцесиіповедінку, станиіформисоціальноївзаємодіїтасоціальнихвзаємозв’язківлюдей,щоутворюютьсоціальніспільноти.

Щодо вивчення особистості, тоС. розглядає її з позиції соціально-типових рис як суб’єктарозвиткусуспільства.Так,особистістьуС.—нетількичастинамалоїконтак- тноїгрупи,айтиповийпредставникпевноївеликоїсоціальноїгрупи,носійвластивих цій групі норм, традицій, цінностей, поглядів і відносин.С. вивчає якіндивідуально- неповторніособистості,такісоціальнітипи(А.Брегеда,А.Бовтрук,Г.Дворецька).Лю- дина як сукупність усіх суспільних відносин керується у своїй поведінці, передусім, соціальнонабутиминормами.Нацихзасадахіформуютьсявідносининезародинним зв’язкомізнайомством,азгіднозісформованимисоціальнимицінностями,правила-ми,законами.

Отже,предметомС.єзагальнііспецифічнізаконитазакономірностірозвиткуйфункціонуванняісторичновизначенихсоціальнихсистем,механізмидіїтаформиви- явуцихзаконівізакономірностейудіяльностіособистостей,соціальнихгруп,класівабонародів.

Визначення об’єкта соціологічного пізнання потребує розгляду особливостей та аналізу сукупності соціальних зв’язків і соціальних відносин. Об’єкт соціологічного дослідження—певнасоціальнадійсність,якапотребуєвивченнявідповіднодомети дослідження та його аналізу (соціальні спільноти, соціальні суб’єкти, соціальніпро-

цеси в їх конкретному стані та взаємодії тощо).Об’єктомсоціологічного пізнання є суспільствоякціліснасоціальнареальність;емпіричнонаданареальність,щовідби- ваєтучиіншусторонусоціальногожиття;розвитокіфункціонуваннясуспільства;такі об’єктивніявищасуспільства,яксоціальнівідносини,соціальнізв’язки,соціальніор- ганізації,соціальніінститутитощо.

Якбудь-якагуманітарнанаука,С.виконуєспецифічнійуніверсальніфункції,якіможнаоб’єднатиудвігрупи—пізнавальну(гносеологічну)ісоціальну.Завдякиреалі- заціїпізнавальних функційстають доступнішими відомості про певні сторони життя соціальнихоб’єктів,їхвластивості,відносини,асоціальнафункціядаєзмогуоптимі-зувати процеси, відносини,зв’язки.

Зв’язокС. із життям суспільства реалізується через її основні й допоміжні функ-ції. До найважливіших функційС. належать теоретико-пізнавальна, практико- перетворювальна, світоглядно-ідеологічна, а також специфічні функції: гума- ністична, культурна, описова, інформаційна, прогностична, критична, функціясоціального контролю та соціального управління (А. Брегеда, А. Бовтрук, А. Комо- зин, А. Кравченко).

Теоретико-пізнавальна функціяспрямована на вироблення нового соціологіч- ногознанняіреалізуєтьсячерезвідстеженнязакономірностейеволюціїсуспільства, розкриттямеханізмівфункціонуваннятарозвиткусоціальнихпроцесівіявищ,визна- ченняперспективрозвиткусуспільствайаналізпізнавальноїдіяльностісоціуму.

Практико-перетворювальнафункціяпов’язана з виробленням науково обґрун- тованихпрогнозівщодоеволюціїсуспільства,якієосновоюперспективнихпланівсо- ціальногорозвитку.Соціологічнепрогнозуваннямаєціліснийхарактерідаєзмогуви- значититенденціїрозвиткусуспільствавсукупностівсіхструктурнихелементів.

Світоглядно-ідеологічна функціяспрямована на забезпечення наукової диску- сіїміжконцепціями,поширеннянауковоїідеології,формуваннясоціологічногостилю мислення,підготовкукомпетентнихспеціалістів,глибокейусебічнезасвоєнняниминауковоїідеології.

Гуманістичнатакультурнафункціїпов’язанізроллюС.вкультурномужиттісуспільстватагуманізаціїсуспільнихвідносин.

Описовафункціязумовленанеобхідністюсистематизаціїтаописуодержаногодо- слідного матеріалу у вигляді аналітичних нотаток, звітів, статей,книг,комп’ютерних матеріалів,вивченняякихдаєзмогувідтворитикартинужиттєдіяльностітихсоціаль- нихоб’єктів,щовивчаються.

Інформаційнафункціястосуєтьсявикористаннясоціологічноїінформаціїзметою з’ясуваннядинаміки,тенденційрозвиткусоціальнихпроцесівіприйняттянауковооб- ґрунтованихуправлінськихрішеньнаосновіотриманихданих.

Прогностичнафункціяреалізуєтьсячерезсоціальніпрогнози,щодозволяютьвстановлюватитенденціїрозвиткусоціальногоявищатамоделюватидосліджуванийпроцес.

Критичнафункціяпов‘язуєтьсязмоніторингомстанусоціальнихявищінаслідківсоціальнихвідносин.

Функція соціального контролюполягає у виробленні й науковому обґрунту-ванніефективнихрекомендацій,спрямованихнаборотьбуздевіантноюповедінкою, удосконаленняморальнихвідносин,підвищеннярівняполітичноїкультуриіправовоїсвідомості.

Функція соціального управліннявиявляється у свідомій, цілеспрямованій діїщодосоціальнихсистем,інститутів,процесівзметоюоптимізаціїнапряму,темпівїх розвиткуіфункціонування.

Результативність реалізації перелічених функцій залежить від суспільних законо- мірностей, соціальних умов, рівня організації соціологічної діяльності, зв’язківС. з життям суспільства, а також від професійної підготовки соціологічних кадрів.

С. посідає важливе місце в системі суспільних і гуманітарних наук. Це зумовлено такими факторами, як спрямованість на вивчення суспільства, його процесів іявищ; відокремленнятавивченнязагальноїсоціологічноїтеорії,щоєтеорієюйметодоло- гієювсіхіншихсуспільнихігуманітарнихнаук;визначеннятамоніторингфункціону- вання законів і закономірностей суспільного життя; розробка методів соціального вимірювання,яківикористовуютьсясуспільнимийгуманітарниминауками.Система соціальних досліджень, створена на межіС. з іншими науками, сприяє підвищенню якостісоціально-економічних,соціально-політичнихісоціально-демографічнихана- літичнихзрізівівимірювань.

ЗначенняС.усистемісуспільнихігуманітарнихнаукполягаєвнаданнінауковооб- ґрунтованоїтеоріїпросуспільствотайогоструктури,атакожузабезпеченнірозумін- нязаконівізакономірностейвзаємодіїйогорізноманітнихсистеміструктур.

Літ.:АронР.Этапыразвитиясоциологическоймысли.—М.,1992.—608с.;ГригорьевС.И.,Гус-ляковаЛ.Г.,ГусоваС.А.Социология.Основымодернизациисоциальногознания.—М.:Гарда-рики,2006.—235с.;ДюркгеймЭ.Социологияисоциальныенауки//Философскаяисоциологи- ческаямысль.—1992.—№5.—С.113–126;ЗахарченкоМ.В.,ПогорілийО.І.Історіясоціології: відантичностідопочаткуХХст.—К.,1993.—336с.;Историясоциологии:Учеб.пособие/Ред.—сост.А.Н.Елеуков.—Минск:Высш.шк.,1993.—126с.;КомозинА.Н.КравченкоА.И.Попу-лярнаясоциология.—М.:Мысль,1990.—204с.;КравченкоС.А.Социология:парадигмычерез призмусоциологическоговоображения.—М.:Экзамен,2007.—750с.;СірийЄ.В.Соціологія: загальнатеоріятаметодологія,історіярозвитку,спеціальнітагалузевітеоріі:навч.посіб.—К.: Атіка,2009.—492с.;Соціологія:Навч.—метод.посібникдлясамост.вивч.дисц./БрегедаА.Ю.,БовтрукА.П.,ДворецькаГ.В.таін.—К.:КНЕУ,1999.—124с.;ТощенкоЖ.Т.Социология.Об-щийкурс.—М.:Прометей,1994.—383с.;Соціологія:словниктермінівіпонять/Ред.Є.А.Бі- ленький,М.А.Козловець.—К.:Кондор,2006.—372с.;CooleyCh.SocialOrganization:AStudyoftheLargerMind/Ch.Cooley.—SchockenBooks,1962.—425p.14.ParsonsT.SocialSystem/

20. Parsons.—Routledge,1991.—636p.

Савченко С. В.

СОЦІУМ—(лат.socio—з’єднати,поєднати,розпочатиспільнупрацю)—специфічна стабільнасистемнаорганізаціїсоціальнихзв’язківісоціальноївзаємодії,якапоєднує матеріальнейдуховневиробництво,різніформисуспільнихвідносин,соціальнихвза-ємодій ізв’язків.

Соціологіяпо-різномутлумачитьпоняттяС.Е.ДюркгеймрозглядавС.якнадіндиві- дуальнудуховнуреальність,якаосновананаколективнихуявленнях.ЗаМ.Вебером,С.— це взаємодія людей, яка є продуктом соціальних, тобто орієнтованих на інших людей,дій.АмериканськийсоціологТ.ПарсонсвизначавС.яксистемувідносинміж людьми,основоюякоїєнормийцінності.ЗточкизоруК.Маркса,С.—цесукупністьвід- носинміжлюдьми,якіскладаютьсявпроцесіїхспільноїдіяльності(Дж.Хоманс,В.Ан- друщенко,М.Горлач).УсізгаданіінтерпретаціїтермінуС.визначаютьспільнийпідхід доС.якдоцілісноїсистемиелементів,щознаходятьсявстанітісноговзаємозв’язку.

ОсновназадачасистемногопідходувдослідженняхС.полягаєвпоєднаннізнаньпроС.уціліснусистему,якамоглабстатитеорієюсуспільства.Ціліснійсистеміпритаманна багатоманітністьзв’язків,взаємодійівідносин.Найбільшхарактернимиєкорелятивнізв’язки, взаємодії та відносини, що включають координацію і субординацію елементів,завдякиякимС.стаєцілісноюсистемою,щомаєпевніхарактерніособливості.

По-перше,С.—цеспецифічнасистемнаорганізація,щовідрізняєтьсявідіншихма- теріальних систем особливою структурною базою, яка поєднує в собі матеріальней духовневиробництво,різніформисуспільнихвідносин,соціальнуструктуру,політич- ніінститутитощо.По-друге,С.володієособливиммеханізмомпередачіінформаціїіспособомуспадкування.

По-третє, головною відмінністю соціальної матерії від інших її форм руху є те, що вона поєднує в собі не лише матеріальні, а й духовні процеси, свідомість.

С.—цесистема,щопостійнорозвивається.Усвоємурозвиткувонапослідовнопроходила певні закономірні етапи, які в соціології фіксуються завдяки цивілізацій-нимкритеріям.

Кожний новий етап цивілізаційного процесу характеризувався освоєнням більш високих технологій, ускладненням соціальної структури, більш широким масшта- бом взаємодії з навколишнім середовищем, новими формами колективної суспіль-ної діяльності. Але головнимипоказникамирозвиткуС. є характер суспільнихвідносин, рівень духовності людського фактора та рівень демократичності соці- альних структур.

Серед характерних рис сучасногоС. відокремимо глобальні масштаби виробни- цтва (матеріального та духовного); інформаційно-технологічний спосіб відтворення всієїсистемисуспільнихвідносин;утвердженнядемократичнихформжиттєдіяльнос- ті;випереджаючийрозвитокнаукивідносновсіхіншихсторінсучасногосуспільства.

Отже,виходячизхарактернихознакіпритаманнихйомуособливостей,С.—цеуні- версальний«спосіб»організаціїсоціальнихзв’язківісоціальноївзаємодії,щозабезпе- чуєзадоволеннявсіхосновнихпотреблюдей.С.являєсобоюсоціальнусистему,тобто цілісне,стабільне,саморегульованеутворення,основнимиелементамиякогоєлюди, їхзв’язки,взаємодіяівідносини(Е.Дюркгейм,А.Брегеда,А.Бовтрук,Е.Гоффман,Дж.Мід,T.Парсонс).

С.якціліснасоціокультурнасистемаскладаєтьсязвеликоїкількостіпідсистемзріз- нимисистемостворюючимиінтегральнимиякостями.Однимізнайважливішихтипів соціальнихсистемєсоціальнієдності.

Соціальнаєдність—цереальноіснуючасукупністьіндивідів,щоемпіричнофі-ксується і відрізняється відносною цілісністю та виступає самостійним суб’єктом со-ціальної дії,поведінки.

Відповіднодобазовоїсистемостворюючоїознакивідрізняютьтериторіальні,етніч- ні,демографічні,культурні,історичнітаіншієдності.Складнасукупністьознакдаємо- жливістьподілятивсієдностінадванайбільшширокіпідкласи:масовітагрупові.

Соціальна структура С. є частиною соціальної системи, до складу якої вхо-дятьіндивіди,щозаймаютьпевніпозиції(статус)івиконуютьпевнісоціальніфункції(ролі),об’єднанняцихіндивідівнаосновіїхніхстатуснихознакугрупи,соціально-територіальні,етнічнітаіншіспільноти.Соціальнаструктуравиражаєоб’єктивнийпо- ділС.наспільноти,класи,верстви,групитощо,вказуючинарізнеположеннялюдей відносноодинодногозабагатокількіснимикритеріями.Кожнийзелементівсоціаль-

ноїструктури,усвоючергу,єскладноюсоціальноюсистемоюзісвоїмипідсистемамиізв’язками.

Соціальніінститути(лат.institutum—установа)—цестійкіформиорганізаціїспільноїдіяльностілюдей.Процесінституціоналізаціїґрунтуєтьсянанеобхідностіор- ганізовуватиспільнудіяльністьлюдейзметоюзадоволеннятихчиіншихсоціальнихпотреб.

Соціальний інститут виникає на основі соціальних зв’язків, взаємодії та відносин конкретнихосіб,індивідів,соціальнихгруптаіншихспільнот.Соціальніінститутима- ютьнадіндивідуальнийхарактер,своюособистусистемнуякістьтавласнулогікуроз-витку.

Відокремлено типи соціальних інститутів за видами і функціональними якостями.Так,економічно-соціальні інститутизабезпечують усю сукупність виробни-

цтва й розподілу суспільного багатства, поєднуючи економічне життя з іншими сфе- рами соціального буття.

ПолітичніінститутискладаютьполітичнусистемуС.Політичніінститутизабез- печуютьвідтвореннятастійкезбереженняідеологічнихцінностей,стабілізуютьдомі- нуючівсуспільствісоціально-класовіструктури.

Соціокультурнійвиховніінститутимаютьнаметізасвоєннятаподальшевід-твореннякультурнихісоціальнихцінностей,включенняіндивідівупевнусубкультуру, атакожсоціалізаціюіндивідівчереззасвоєннястійкихсоціокультурнихстандартівпо- ведінкиі,нарешті,захистпевнихцінностейінорм.

Нормативно-орієнтуючі інститутирозробляють механізми морально-етичноїрегуляціїповедінкиіндивідів.Їхметаполягаєвнаданніповедінціймотивації моральноїаргументаціїтаетичноїоснови,атакожуствердженніімперативнихзагаль- нолюдськихцінностей,спеціальнихкодексівтаетикиповедінки.

Нормативно-санкціонуючіінститутиздійснюютьсуспільно-соціальнурегу-ляціюповедінкинаосновінорміправил,закріпленихвюридичнихтаадміністратив- нихактах.

Церемоніально-символічнійситуаційно-конвенціональніінститутивизна-чаютьпорядокіспосібвзаємноїповедінки,регламентуютьметодипередачійобміну інформацією,спілкуваннятаін.,порядокзборів,засідань,діяльністьпевнихсоціаль-нихоб’єднань.

ОскількиС.єцілісноюгнучкоюсистемою,якійпритаманнісаморозвитокісамовід- творення,виникаєнеобхідністьмоніторингусоціальнихзмін,вивченняїхмеханізму тадослідженняспрямованостійнаслідків.

Соціальназміна—цеперехідсоціальнихсистем,інститутівіорганізаційзодного стану в інший. Концепціясоціального еволюціонізмузаймає домінуюче положення всоціологіїпритлумаченнісоціальнихзмін.Однакпорядзнеюдоситьширокероз- повсюдженнямалатеоріяреволюційногоперетвореннясуспільства,засновниками якоїбулиК.МарксіФ.Енгельс.

Порядзеволюціоністськимийреволюціоністськимитеоріямисуспільства,щоба- зуютьсянаідеяхпрогресу,існуютьтеорії,якізаперечуютьможливістьпрогресивного розвиткуС. Однією з таких теорій є концепція культурно-історичних типів розвитку суспільства,згіднозякоювесьісторичнийрозвитоквідбуваєтьсявмежахєдиноїйне- подільноїцивілізаціїтаєзакономірнимєдиноспрямованимпроцесомпрогресивного розвитку,переходувіднижчихступенівдовищих.

Наразіідеяпростановленняєдиноїцивілізаціїотрималаширокерозповсюдження йрозвиток.Їїукріпленнювнауціівсуспільнійсвідомостісприялоусвідомленняглоба- лізаціїсоціальнихікультурнихпроцесівусучасномусвіті.Соціологіяякнаукапросус- пільство розглядає різноманітні підходи до прогнозування соціальних змін з метою співвідношеннядіяльностісоціальнихінститутівйактуальнихпотребС.Суспільство, усвоючергу,знаходитьсяпідвпливомвнутрішніхсамоспричиненихглибиннихзмін тазовнішніхісторичнодетермінованихтрансформацій.

Літ.:Дюркгейм Э. Социология и социальные науки // Философская и социологическаямысль.—1992.—№5.—С.113–126.СірийЄ.В.Соціологія:загальнатеоріятаметодологія,іс- торіярозвитку,спеціальнітагалузевітеоріі:навч.посіб.—К.:Атіка,2009.—492с.Соціологія: Короткийенциклопедичнийсловник/Ред.-упоряд.В.І.Волович.—К.:Укр.Центрдуховн.куль- тури,1998.—736с.Соціологія:Навч.—метод.посібникдлясамост.вивч.дисц./БрегедаА.Ю., БовтрукА.П.,ДворецькаГ.В.таін.—К.:КНЕУ,1999.—124с.Соціологія/Ред.В.П.Андрущенко,М.І.Горлач.—К.—Харків:Єдинорог,1998.—624с.ТанчерВ.В.,РучкаА.А.Очеркиисториисоциологическоймысли.—К.,1992.—264с.ХомансДж.Социальноеповедениекакобмен// Современная зарубежная социальная психология.— М., 1989.— С. 82–91. ЩекинГ.В. Систе- масоциологическогознания.—К.:МАУП,1995.—208с.GoffmanE.ThePresentationofSelfin EverydayLife.—Anchor,1959.—259p.MeadG.H.Mind,self,andsociety:FromtheStandpointofa SocialBehaviors.—Chicago:UniversityofChicagoPress,1934.—401p.ParsonsT.TheEvolutionof Societies.—EnglewoodCliffs,1977.—150p.

Савченко С. В.

ТЕОРІЇСОЦІАЛЬНОЇПЕДАГОГІКИ—учення,концепції,системинауковихпринци-пів,ідей,щоузагальнюютьпрактичнийдосвідівідображаютьзакономірностірозвитку людини,закономірностіїїповедінки,засвоєннясуспільногодосвіду.Соціальнапеда- гогікаякнаукапрозакономірностіймеханізмистановленнятарозвиткуособистості впроцесіосвітитавихованняврізнихсоціальнихінститутахбазуєтьсянацілійнизці теорій.Визначаютьінтегрованітеорії,доскладуякихвходитьдекількатеорій:когні-тивнатеоріянавчання(Ж.Піаже,Л.Колберг,Д.Бруннертаінші),якаспираєтьсяна пізнавальні процеси сприйняття, пам’яті, мислення, що використовують досягнен-нясучасноїтеоріїінформації;діяльніснатеорія(О.Леонтьєв,П.Гальперінтаінші),восновіякоїлежатьпринципи:уявапропсихікунетількиякпровідображенняоточу- ючогосвіту,системиобразів,аяксистемудій;визнаннясоціальноїприродипсихічно- горозвиткулюдини;єдністьматеріальноїтапсихічноїдіяльності.Додіяльнісноїтеорії входять також теорія змістовного узагальнення Д. Ельконіна — В. Давидова, теорія поетапного формування мисленнєвих дій П. Гальперіна — Н. Тализіної; теоріясоці-альногонаучінняА.Бандури—Е.Маккобі,трактуєрозвитоклюдиниякнабуттянею новихформреакційшляхомнаслідуванняповедінкиіншихлюдейабоспостереженнязаними;теоріярозвивальногонавчаннятавиховання(Л.Виготський,Л.Занков,Д.Ельконін,В.Давидов)стверджує,щоорганізація(змістіметоди)зовнішніхвпливів можезмінититемпитамежірозвитку(освіти).Цятеоріяінтегруєвсебедекількатео- рій,одназяких—теоріяінтеріоризації(перехід«матеріальної»/зовнішньоїдіяльнос-тіувнутрішнійрозумовийплан);біхевіористична(поведінкова)теоріянаучіння(Д.Локк,Є.Торндайк,Д.Уотсон.Б.Скиннертаінші),якапевноюміроюзаперечуєсвідо- містьякосновнийкомпонентпсихологічнихпроцесівлюдини,базуєтьсянаобґрунту- ваннізовнішніхповедінковихактів,що,надумкубіхевіористів,утворюютьсяшляхом механічного(рефлекторно-фізіологічного)закріпленняадекватнихреакційорганізму

на вплив зовнішнього середовища. Теорія обґрунтовує загальну формулу засвоєння:

«стимул — реакція — підкріплення»;психоаналітична теорія(А.Гезелл,З. Фрейд, А.Фрейд,Е.Еріксонтаінші),досліджуєтарозвиваєположенняпрозасвоєннядосвіду міжособистіснихстосунківчерездосвідранньогосімейногоспілкування,подолання конфліктівшляхомвирішенняжиттєвихзавдань,задоволеннябажаньсоціальнозна- чущимиспособами;угенетичій(біологічній)теорії(К.Лоренц,Дж.Боулбі,М.Клаус, Д.Кеннелтаінші)засвоєннядосвідудитиноюрозглядаєтьсяякгенетичнозапрограмо- ванекопіювання(імпринтинг—поведінказапевнимзразком).Одинізяскравихпри-кладівінтегрованоїгенетичної(біологічної)теорії—теоріяприхильностіДж.Бо-улбі,восновіякоїпсихоаналізЗ.ФрейдататеоріястадійногорозвиткуЕ.Еріксона.Він ійогопослідовники(М.Ейнсворт,Лангмайер,В.Фалбергтаінші)довеливажливість прихильностейтаінтерперсональнихстосунківміждитиноюібатьками(чиособами, які їх замінюють) для нормального розвитку дитини та її ідентичності. Прихильність розглядають як взаємний процес утворення зв’язку між людьми на рівні рефлексів, щозберігаєтьсяневизначенийчас,навітьякщоцілюдинеживутьразом;зв’язок,що даєпочуттязахищеностітабезпеки,близькийзв’язокміждвомалюдьми,якийнеза- лежитьвідїхньогомісцезнаходженнятаслугуєджереломїхньоїемоційноїблизькості;соціоенергетична(культурно-родова)теорія(Е.Вільсон,П.Флоренський,Д.Ра-дьяр) стверджує, що дитина засвоює тільки те, що є в суспільно-історичному серед- овищі(культурі),зякимвонавзаємодіє;культурно-історичнатеоріяЛ.Виготського стверджує,щовнутрішніпсихічніфункції(увага,пам’ять,емоціїтощо)неєвнутрішні- миприродно(визначально),аутворюютьсявпродовжжиттяврезультатіоволодіння зовнішнімизасобамикультурноїповедінкитамислення.Необхіднозазначити,щовсі теоріївизнають,щорозвитоклюдини—цесамокерованийпроцес,зумовленийспад- ковимифакторами,якийздійснюєтьсяпідвпливомсоціальногосередовища.

Літ.:АфанасьевВ.Г.Системностьиобщество.—М.,1980; Педагогическая антропология/Авт.—сост.В.С.Кукушина.—Ростов-на-Дону:МарТ,2002;СелевкоГ.К.Энциклопедияобразовательных технологий:В 2т.—М.: НИИшкольныхтехнологий,2006.—816 с.;Соціальна педагогіка: теоріяітехнології:Підручник/Заред.ЗвєрєвоїІ.Д.—К.:Центрнавчальноїлітератури,2006.—316с.;Фи-лософскийсловарь.Изд.7./Подред.И.Т.Фролова.—М.:Республика,2001;Энциклопедический социологическийсловарь/Ред.ОсиповаГ.В.—М.:РАН,1995.—939с.

Звєрєва І. Д.

ТЕОРІЇ СОЦІАЛЬНОЇРОБОТИ— сукупність сформованих у процесі пізнаваль- ної,практичноїдіяльностіуявлень,концепцій,понять,яківідображаютьзакони,закономірності,принципи,тенденціїрозвиткусоціальноїроботи,обґрунтовуютьмо- деліпрактикиітехнікивтручання.

Процес соціальної роботи є складним, потребує різнопланових знань. До того ж сучасна соціальна робота поєднує різноманітні наукові школи, моделі практики, за- снованінатеоретичнихпоглядахрізнихшкіл.Цедаєпідставиохарактеризуватиїїяк парадигмальну(заснованунарізнихнауковихінауково-практичнихпарадигмахіпід-ходах)теорію.

Соціальнаробота,якікожнанаука,потребуєтеоріїчерезнизкупричин:безтеорії неможливонакопичитизнанняйпокращитирозумінняцієїдіяльності;безтеоріїне- можливовстановитивідбірінформації,тобтовизначитипевніпріоритети,базис;без теорії неможливо сформулювати питання, які виходять за межізагальноприйнятих

понять,вимагаютьнезалежноїоснови.Повідношеннюдосвогооб’єкта—соціальної роботи—теоріяпокликанавідповістиназапитання,чомуіщонеобхіднозробити.Те-оріядаєметодицінауковийфундамент,професійнийспосібмислення,набірідей,за- кономірностей,якіможнаперевестинатехнологічнийрівеньдлязастосуваннявбез-посереднійпрактиці.

Соціальнароботавибудовуєсвоюметодологіюназдобутихупроцесідослідженьдоказових знаннях, аналізі реальної практики з урахуванням специфікиїїконтексту.Важливимидлянеїєтеоретичніпоясненняприродисоціальнихпроблеміконтекстуїхрозв’язання,прийнятностізастосуванняконкретнихтехніквтручання,обґрунтуванняпрактичнихдійсоціальнихпрацівників.Практичнездійсненнясоціальноїроботивід-буваєтьсявєдностізїїтеоретичниманалізом,прогнозуванням,моделюваннямтощо.

Теоретичнеобґрунтування соціальної роботи постійно змінюється, розвивається увідповідьнатрансформаціїпотребклієнтів,працівниківіоточення.Розвитоктеорій імоделейсоціальноїроботизумовленийякдосягненнямиспорідненихнаук—психо- логії,соціологіїтощо,такінабуттямсоціальноюроботоювласнихемпіричнихданих ізпрактики,відпрацюваннявласнихметодикроботи,поширеннямфілософіїпостмо- дернізму.Такожнасоціальнійроботісуттєвопозначилисяідеологічнітаполітичнікон- цепції,особливонеолібералізм,якийпідносивсвободувиборуякнайвищуцінність, атакожсоціальнійсуспільно-політичнірухи,якіобстоювалиправадискримінованих груп, і соціально-економічні кризи. Кожна з цих теоретичних концепційпривносила впрактикусоціальноїроботиновіметоди,технології,засобивпливу.

ОдназнайбільшпоширенихувітчизнянійнауковійлітературікласифікаційТ.с.р. розглядаєцітеоріїзаспорідненістюізсоціально-гуманітарниминауками.Цюкласифі- кацію репрезентують: психологічно орієнтовані теорії; соціологічно орієнтованітео-рії; комплексні (біопсихосоціальні)теорії.

1. ПсихологічноорієнтованіТ.с.р.—цесукупністьтеоретичнихконцепціїсоці-альноїроботи,якіґрунтуютьсянапізнаннязакономірностейпсихологічногорозвиткуі статусулюдинивсуспільстві.Вонизосередженінапсихологічних,емоційних,анесоці-альних,структурнихчинникахвиникненняуклієнтаскладнихжиттєвихситуацій,відтак допомогаклієнтовіможевідбуватисяшляхомоптимізаціїйогощодовикористанняосо- бистіснихісоціальнихресурсівдлявпливунанесприятливуситуаціюйогожиття.

ОднієюзнайпоширенішихпсихологічноорієнтованихТ.с.р.єпсиходинамічнатеорія,восновуякоїпокладеноідеїтатехнікипсихоаналізу,обґрунтованогоавстрій- ськимпсихологоміпсихіатромЗ.Фрейдом.Психоаналізсуттєворозширивуявлення просутністьдопомогиусоціальнійроботі.ПсиходинамічнаТ.с.р.фокусуєтьсянавну- трішньомужиттііндивіда,розглядаєдіїтаповедінкулюдинияктакі,щоєнаслідком процесуїїмислення,анеособливостейміжособистіснихвідносинабонавколишньої ситуації.Вонапропонуєдобрерозробленітехнікидіагностуваннясоціальноговідхи- лення,даєзмогудляпрогнозуванняперспективполіпшеннястану.Представниками цьогонапрямуможнавважатиК.Юнга,А.Адлера,К.Хорн,Е.Фромма,Е.Берна.Актив- нурольустановленніпсихоаналітичноїТ.с.р.відігралаамериканкаМ.Річмонд.

Когнітивно–біхевіористська(лат.cognio—пізнаннятаангл.behaviour—пове-дінка)Т.с.р.ґрунтуєтьсянаідеїдопомогиклієнтові,орієнтуючисьнаособливістьйого мислення,установки,яківкінцевомупідсумкуспрямовуютьйогодії.Сутьдопомоги полягаєурегуляціїсоціальноїповедінкиклієнташляхомнабуттянавичоквідпрацьо- вуватимеханізмисвоїхвчинківадекватнодосоціальнихумов.Поведінковітеоріїроз-

вивалиДж.-Б.Вотсон,Б.Ф.Скіннер,А.Бандура,представникамикогнітивноїпсихоло- гії,щоляглавосновуконітивно-біхевірористськоїТ.с.р.,є:А.Елліс,А.Бек,В.Глассер.Сучаснийрозвитоккогнітивно–біхевіористськоїТ.с.р.пов’язуютьзім’ямамери-канськогофахівцяГ.Голдстейна,якиймодифікувавзастосуваннякогнітивноїтабіхеві- ористськоїпсихологіїдлясоціальноїадаптаціїклієнтів.

Гуманістичнатеоріявбачаєголовнірезервивособистостісамоїлюдини,упо-чатковозакладенихунеїсилахдобра,психічногоздоров’яйбажаннядосамовдоско- налення.ТомуврамкахцієїТ.с.р.клієнтамвідводятьрольактивнихтворціввласного життя,стильякогоможебутиобмеженийтількифізичнимиабосоціальнимивплива- ми.Допомогаувиборістратегіїдійдляклієнтамаєорієнтуватисянайогопошуквлас- ногожиттєвогопризначення.Засновникамигуманістичногонапрямувпсихологіївва- жаютьК.Роджерса,А.Маслоу,Ф.Перлза,В.Франклатаін.

2. Соціологічноорієнтованітеорії—сукупністьтеоретичнихконцепційсоці-альноїроботи,основоюякихєпізнаннязакономірностейсоціальногорозвитку,струк- турування суспільства, взаємодії його соціальних інститутів. Ці теорії зосереджують увагу на фізичному й соціальному оточенні клієнта, соціальних нормах і соціальних патологіях,соціальномуконтролізаповедінкоюклієнта,розглядаютьсоціальніпри- чинивиникненняскладнихжиттєвихситуацій.Фундаторкоюсоціологічногонапряму соціальноїроботивважаютьДж.Адамс.

Системно-екологічнаТ.с.р.єоднієюзнайпопулярнішихусучаснійсоціальнійроботі. Відповідно до неї суспільство розглядається як складна соціальна система, утворена із сукупності взаємопов’язаних елементів у вигляді соціальнихорганізацій таінститутів,взаємодіяякихвливаєнажиттєдіяльністьлюдини.Ґрунтуєтьсянаідеї,що задовільнежиттялюдинизалежитьвідсистем,якіїїоточують,асім’юможнарозгля- датияксистему,усерединіякоїіснуютьвідносиниміжподружжям,дітьмиіродичами, асамавонавключенаувзаємодіюзрізноманітнимисоціальнимиінститутами—дер- жавою,системоюосвітийвиховання,економічнимитаіншимиорганізаціями.Допо- мога полягає у виявленні факторів оточення клієнта, фіксації впливу на нього інших людей,атакожсоціальнихфакторів.Змістдіяльностіспеціалістівполягаєвтому,щоб задопомогоюактивнихметодівадаптаціїісоціалізаціїклієнтадосягнутиособистісних змінзадлядосягненнявідповідностіміжстаноміндивідайвимогаминавколишнього середовища,абоувпливіназмінуумовоточеннязтим,щобсоціальнеіфізичнесеред- овищеякомогабільшевідповідалоправам,потребаміжиттєвимцілямособистості. Зацікавленістьтеорієюсистемдосяглаапогеюв70рр.ХХст.зопублікуваннямпраць американських фахівців із соціальної роботиГ.Голдстейна, Е. Мінахен, К.Гермейна,А.Гіттермана.

Соціально-радикальнаТ.с.р.акцентуєувагунаідеїдопомогиклієнтовіврозвитку йогосоціальноїсамосвідомості,передусімїїполітичноїтаправовоїскладових.Вона, спираючисьпереважнонаідеїмарксизмуірадикальногофемінізму,ідеїА.Фрейре, кидаєвикликпсихологічнимпоясненнямпроблемклієнтівізакликаєдорозглядуба- лансу влади, використання структурних засобів розв’язання проблем, колективних дій.Метадопомоги—підвищитирівеньсамоконтролютаособистоївідповідальності клієнта,самоактуалізаціїйогоможливостейузахистітаобстоюванніправ,протисто-яннідискримінації.

Теоріяролей і стигматизації, що активно використовується в соціальній роботі, ґрунтуєтьсянаідеїрольовоїповедінкиклієнта,якийбудуєсвоюповедінкувідповідно

дозагальноприйнятихмоделей,схем,щовідтворюютьсяіндивідуальноюсвідомістю. Охоплюєпроблемиклієнта,пов’язанізочікуваноюповедінкоюібажанимрозвитком зурахуваннямминулогодосвіду,розуміннязначущостіактуальнихподійімеханізмів формуваннявлюдиниуявленьпроїїрольужитті.

3. Комплексні(біопсихосоціальні)теорії—сукупністьтеоретичнихконцепційсоціальної роботи, які орієнтують на цілісне бачення проблем захисту життєвих сил людини як біопсихосоціальної істоти. Враховують психологічні й соціальні чинники виникненнявклієнтівскладнихжиттєвихпроблем,ґрунтуютьсянатеоретичнихнад- баннях і техніках з різних сфер людських знань і діяльності — педагогіки,соціальної психіатрії,психології,соціологіїтощо.

Теоріякризового втручанняорієнтована на допомогу клієнтові, який перебуває встаніглибокоїйгостроїпсихологічноїкризиіякомунеобхіднеоперативневтручан- нядлявиведенняздезадаптивногостану.Соціальніпрацівники,якізастосовуютьцю теорію, предметом своєї діяльності визначають не лише особу клієнта, але й психо- травмуючусоціальнуситуаціювцілому.

Ізпрактикиідослідженьусоціальнійроботівзяласвійпочатокзосередженаназавданнімодель,якапропонуєконцептуальнуструктурудіяльності—чіткупослі- довністьдіагностикипроблемиклієнтатароботизнею.Вонаєоднієюізнайбільштехнічнихтеорійідопомагаєпрактичнимпрацівникамусвідомити,якимсамечином будуватипроцесбезпосередньоїроботизклієнтом.

Сімейнатерапіязасновананатвердженні,щопоясненнятавирішеннялюдськихпроблем полягають у розумінні минулих і нинішніх взаємовідносин між людьми, близь-копов’язанихміжсобою,аневкожнійконкретнійлюдині.Цятеоретичнамодель,що спираєтьсянаідеїрізнихнауковихшкіл,пропонуєсоціальнимпрацівникамнизкуспе- цифічнихтехнікдлясімейного,авдеякихвипадках,ііндивідуальногоконсультування. Зараз співіснують, доповнюючи один одного, три напрями сімейної терапії — екзи- стенціальний,стратегічнийіструктурний.

Останнім роками в західній соціальній роботі пошириласяпсихосоціальна тера-пія, яка передбачає довготривалий соціальний супровід клієнта соціальним праців- никоміприділяєособливуувагуїхвзаємостосункам.Восновітеорії—прагненняви- членитипроблемиізсередовища,підсилюючиприцьомусильністорониЯклієнтата механізми,задопомогоюякихвінможеподолатипроблемисамостійнозадостатньої підтримкисоціальногопрацівника.Психосоціальнатерапіяспрямовананазмінуосо- бистостіклієнта,стосунківта/абосоціальноїситуації.

До теорій соціальної роботи відносять ісоціально-педагогічну теорію, яка ґрун- туєтьсянаідеїдопомогишляхомвиховноговпливунапроцессоціалізаціїіндивідаабо соціальної групи, який здійснюється через систему інститутів — сім’ю,школу,поза- шкільнізаклади.Ціінститутимаютькоригуватиформуваннясоціальнихякостейосо- бистості відповідно до суспільно значущих цінностей, обмежувати або активізувати впливтихчиіншихфакторів.

Літ.:ПейнМ.Сучаснатеоріясоціальноїроботи:Пер.зангл.—К.,2000.—437с.;Соціальнаро- ботазлюдьми,якіживутьізВІЛ/СНІДом:Методичнийпосібникдляпроведеннякурсівпідви- щеннякваліфікації/Заред.СемигіноїТ.В.—К.:Києво-Могилянськаакадемія,2006.—620с.;Соціальнаробота.У3-хч.—Ч.2.Теоріїтаметодисоціальноїроботи/Заред.СемигіноїТ.В.,ГригиІ.М.—К.:Києво-Могилянськаакадемія,2004.—224с.;Соціальнаробота:Короткийен- циклопедичнийсловник.—К.:УДЦССМ,2002.—536с.;Теоріїтаметодисоціальноїроботи/За

ред.СемигіноїТ.В.,МиговичаІ.І.—К.:Академвидав,2005.—328с.;Эниклопедиясоциальнойработы.— М.: Центр общечеловеческих ценностей,1993.

Семигіна Т. В.

ФАКТОРИСОЦІАЛЬНІ.Фактор(лат.factor—той,щоробить,продукує)—рушійнасилаякого-небудьявищаабопроцесу,щовизначаєйогосутність,головнийнапрям, суттєвуобставинувякому-небудьпроцесі,явищі.Соціальний(лат.socialis)—суспіль- ний,пов’язанийзжиттямівідносинамилюдейусуспільстві.

Ф.с.—рушійнісилирозвиткусуспільства,соціальноговособистості,явищачи процеси,щозумовлюютьтічиіншісоціальнізміни.Фактсоціальний—одиничнасуспільно значуща подія або деяка сукупність однорідних подій, типових для тієї чи іншоїсферисуспільногожиттяабохарактернихдляпевнихсоціальнихпроцесів.

Ф.с.—цевсете,щобезпосередньойопосередковановпливаєналюдину,групу,соціум:ідеологіяіполітикадержави,суспільство,сім’я,дитячийсадок,школа,шкіль- нийколектив,особистістьучителя,неформальнімолодіжніоб’єднання,доякихнале- житьдитина,засобимасовоїінформації,книжкитощо.Усюсукупністьфакторівможна згрупуватизасуб’єктниміоб’єктнимпроявом.

Об’єктніФ.с.—цевнутрішніфактори,щодоякихпроявляютьсяйсуттєвовідо-бражаютьсязовнішні(суб’єктні),впливаючинастан,процеси,щовнихвідбуваються. ДовнутрішніхФ.с.належать:особистісні(соціальнатаіншасвоєрідністьлюдини,її потенціал і стан до прояву в самовдосконаленні й самореалізації);середовищні(со- ціокультурнесередовищесоціуму—колективу,групи,сім’ї,освітньоїустанови,фор- мальногочинеформальногооб’єднання);виховні(потенціалвиховання).Посуті—це потенціалФ.с.,якийможебутиреалізованийабонереалізованийупроцесійогороз- виткупідвпливомзовнішніхфакторів.

Суб’єктні—зовнішніФ.с.—усете,щобезпосередньойопосередковановпли-ваєнаоб’єктдії(особистість,соціум,їїчленів),суттєвовідображаючисьнайогостані, процеси,щовньомувідбуваються.Донихналежитьусете,щознаходитьсвійпрояв, суттєво відображаючись на об’єкті:особистісні(довільний чи мимовільний прояв потенціалу і стану однієї особистості на іншу);середовищні(безпосередній чи опо-середкованийвпливФ.с.наособистістьісоціум—колектив,групу,сім’ю,освітнюустанову,формальнечинеформальнеоб’єднання);виховні(дієвістьвиховання,їїре-зультат).

Особистісні(суб’єктні)факторихарактеризуютьвпливпотенціалуістанулюди- ни(соціокультурногосередовища)наконкретнуособистість,стримуючичистимулю- ючиїї(окремуособистість,групу,сім’ю,соціум),суттєвовпливаючинанеїувихованні, проявівтійчиіншійситуації,професійнійдіяльностітощо.Вонисприяютьнакопичен- нюсоціальногодосвідуабонабуттюіншого,такого,щовідповідаєіндивідуальнимпо-требам, інтересам, а також своєрідності соціокультурного середовища самореалізації.Так,негативний (нездоровий) стан організму (людини, соціокультурного середовища),своєрідність характеризуються віктимністю.Віктимологія(лат.victime — жертва тагрец.logos—слово,поняття,учення)—ученняпроповедінкужертвинасильства.Термінбуло введено в кримінології для вивчення людини як жертвикримінального впливуіпричинтакоговпливу;всоціальнійпедагогіці—А.Мудриком.Нимвиокрем- лено розділ — соціально-педагогічна віктимологія, що вивчає теорію і практику не- сприятливої соціалізації людини (вивчення людини як жертви несприятливихдля

неїумовсоціалізації).Віктимізатор(той,щовіктимізує,домінує,дезорганізує,руй- нує)—целюдина(група),щовирізняєтьсясвоїмивіктимнимиможливостямивпливу наконкретнулюдину,групу.Вінсприяєвіктимізації(соціальнійдеформації,десоціалі- зації)івиступаєвролітого,хтовіктимізує,зазіхаєнапозитивнусоціалізаціюіншого.

Ф.с. з позиції особистісних (суб’єктних) варто враховувати, аналізуючи розвиток сім’ї, її роль у вихованні дітей, дитячого виховного колективу, формальної й нефор- мальної молодіжної організації. У цьому разі важливо пізнати їхній потенціал істан, щобврахувативпроцесіаналізуівизначенняперспективрозвиткувсоціокультурно- мусередовищі,щосклалося.

Середовищніфактористановлятьсобоютиповіі/абонетиповідляконкретноїлюдини,соціокультурногосередовищаумови,щовідображаютьсянаїїздатностіпро- являтиприроднуактивність,досягатиметивсамореалізації,професійнійдіяльності.

УріБронфенбреннер(1917–2005)—американськийфахівецьугалузідитячоїпси-хології—створивпсихологічнутеоріюекологічнихсистем,згіднозякоюпсихологіч-наекологіялюдинирозглядаєтьсяяксукупністьтакихпідсистем,якмікросистемасім’ї,мезосистемалокальногосередовищаспілкуванняйпроживання,екзосистемавеликих соціальнихорганізаційімакросистема,що формується сукупністюкультур-нихзвичаївіцінностей.Кожнапідсистема—цесукупність(групи)факторів,якісуттєвовпливаютьна соціалізацію людини:мікросередовище—усе,що безпосередньоото-чуєлюдинувідсамогонародженняічинитьнайсуттєвішийвпливнаїїрозвиток:сім’я,батьки,обстановкавсім’ї,умовижиття,іграшки,книги,яківоначитає;мезосистема— взаємозалежність, що складається між різними життєвими сферами, яківизначаютьі суттєвовпливаютьна дієвістьвиховання підростаючогопоколінняшколоюі сім’єю; об’єднаннями,доякогоналежатьчленисім’ї;сім’єютавулицею,дедітипроводятьсвій вільний час;екзосистема— суспільні інститути,органивлади,адміністративні уста-нови,якіопосередковановпливаютьнасоціальнийрозвитоківихованнядитини;ма-кросистема—нормикультурийсубкультури,світогляднітаідеологічніпозиції,щопануютьусуспільствітавиступаютьнормативнимрегуляторомвиховноїсистеми.

А.Мудрик,російськийучений,педагог,виокремлюєтригрупифакторівсередови- ща,щовпливаютьнасоціалізаціюлюдини:макрофактори—космос,планета,світ;мезофактори—етнокультурнітарегіональніумови,типпоселення,засобимасової комунікації;мікрофактори— інститути соціалізації (сім’я, дошкільні установи, шко- ла,ВНЗ,трудовийколектив),релігійніорганізації,групаоднолітківісубкультура.

Ф.с. з позиції середовищних (об’єктних) важливо враховувати, проектуючисоціально-педагогічну діяльність, аналізуючи способи її реалізації і безпосередньо реалізуючи. У цьому випадку можна прогнозувати досягнення дієвості в соціально-педагогічній діяльності.

Виховні факторихарактеризують особливості реалізації внутрішнього потенціа- лусуб’єктівувиховнійдіяльності.Донихналежатьреалізаціявихователямисебе,сво- гоавторитету,педагогічноїмайстерності(мистецтвавиховання)черезспрямованість виховання, цілі, які вони ставлять, технології виховної діяльності, засобивиховання. Вонивідображаютьсянарезультатівихованнялюдиниінаїїподальшомупозитивно- мучинегативномусамопроявівжиттіідіяльності.Підвпливомвихованняформуєть- сяпевнасвоєрідністьукультурісамопрояву,активність,щовідповідає(невідповідає) можливостямдитинийстимулює(стримує)їїпроявусоціокультурномусередовищі життєдіяльності.Такийрезультатможебутипозитивним,характеризуючиуспішність

дитини,молодоїлюдинивжитті,абонегативним—невміннямпроявлятисебевякій- небудьситуації,уприсутностіпевнихосіб,скутістю,нездатністюдосягатипоставленоїжиттєвої метитощо.

ПідвпливомзовнішніхФ.с.змінюютьсявнутрішні,удосконалюютьсяабовтрачаютьнаявний ранішепотенціал.

Лит.:БронфенбреннерУ.Двамирадетства.ДетивСШАиСССР.—М.:Прогресс,1976;Мардаха- евЛ.В.Социальнаяпедагогика:полныйкурс:учебник.—5-еизд.,перераб.идоп.—М.:Юрайт,2011;МудрикА.В.Социальнаяпедагогика:учеб.длястуд.пед.вузов.—7-еизд.,испр.идоп.— М.:Академия,2009;BronfenbrennerU.TwoWorldsofChildhood:USandUSSR.Penguin,1975.

Мардахаєв Л. В.

ЯКІСТЬЖИТТЯ—суб’єктивнахарактеристикайоцінкаблагополуччя,засновананасприйманійвідмінностіміждійснимібажанимстаномжиття;об’єктивнакомплексна характеристикайоцінкаблагополуччякількіснимитаякіснимипоказниками,щоха- рактеризуютьступіньрозвиткуйзадоволенняпотреб,створеннярівнихдлявсіхлю- дейумовзметоюїхньоговсебічногогармонійногорозвитку.

Я.ж.належитьдотихпонять,яківикористовуютьдослідникирізнихнауковихдисциплін: економіки, соціології, менеджменту, етнографії, філософії, медицини,педагогіки,державногоуправліннятаінших(С.Айвазян,С.Баженов,Н.Маликов,

J.Bond,L.Corner,A.Bowling,J.Czapiński,T.Panek,C.Hennessy,W.Lassey,M.Lassey,

20. Tomaszewski, A.Walker).

УпершетермінЯ.ж.ставвикористовуватисявзахіднонімецькійтаамериканській соціології при обговоренні проблем індустріального й постіндустріального суспіль- ства.СьогоднівикористовуютьрізнівизначеннятермінуЯ.ж.Наразі,ВсесвітньоюОр- ганізаціяОхорониздоров’яЯ.ж.трактуєтьсяякінтегральнийпоказникблагополуччя індивідуума, суспільства й визначається як «ступінь сприйняття окремими людьми абогрупамилюдейтого,щоїхніпотребизадовольняються,анеобхіднідлядосягненняблагополуччя та самореалізації можливостінадаються».

Практичне значення категоріїЯ.ж. полягає в здатності задавати для індивідуума абоспільнотинормиблагополуччя,забезпеченнягідностіісвободилюдей,визначати для них бажаний образ майбутнього, що дозволяє використовувати дану категорію якуніверсальнийуправлінськийінструмент.Існуєбезлічпоказників(норм)Я.ж.,які умовноможнарозділитинадвігрупи:об’єктивніісуб’єктивні.

Всесвітняорганізаціяохорониздоров’ярекомендує використовувати дляоцінкиЯ.ж.наступнікритеріїтаїхпоказники:фізичний:сила,енергійність,втома,біль,дискомфорт,сон,відпочинок;психологічний:позитивніемоції,мис-лення,вивчення,запам’ятовування, концентраціяуваги,самооцінка,зовнішнійвигляд,негативніпереживання;ступіньсамостійності(незалежності):по-всякденна активність, працездатність, залежністьвід ліківілікування;життявсуспільстві: особисті стосунки, суспільна цінність суб’єкта, сексуальна актив-ність;навколишнєсередовище:безпека,побут,забезпеченість,доступністьіякістьмедичногойсоціального забезпечення, доступність інформації, можли- вістьнавчаннятапідвищення кваліфікації, дозвілля, екологія;духовність:релі-гіяйособистіпереконання.

У практиці соціальної роботи використовують інтегровану модель якості життя (N. Kelley-Gillespie), яка включає наступні складові: соціальне благополуччя, фізичне

благополуччя, психічне благополуччя, інтелектуальне благополуччя, духовне благо- получчя, благополуччя, що залежить від стану навколишнього середовища.

Соціальнийпрацівникнаетапіпершогознайомствайупроцесівзаємодіїзклієнтом оцінюєтавідстежуєзмінирізнихпоказниківякостійогожиття,якоб’єктивних(умови життя,наявністьсоціальнихконтактів,обстановкавсім’їтощо),такісуб’єктивних(са- мопочуттяклієнта,йогооцінкажиттяіпотреби).Виявленняпотребклієнта,зодного боку,дозволяєвизначатиоптимальніформироботизнимівидисоціальнихпослуг, яких він потребує. З іншого боку, соціальний працівник може сприяти формуванню в клієнта нових потреб (у спілкуванні, у використанні інформації), створюючиумови длябільшрізноманітногойповноцінногойогожиття.

Показникамиоб’єктивноїоцінкиЯ.ж.яккатегорії,задопомогоюякоїхарактеризу- ютьістотніобставинижиттянаселення,служатьнауковінормативипотребіінтересів людей,поспіввідношеннюзякимиможнаоб’єктивносудитипроступіньзадоволення цихпотребіінтересів.Показникиоб’єктивноїоцінкиЯ.ж.носятьякоб’єктивний,такі суб’єктивнийхарактер.Показникиоб’єктивноїоцінкиподіляютьнатриблоки.Пер-шийблокпоказниківЯ.ж.характеризуєфізичнездоров’янаселеннятадемографічне благополуччя,якіоцінюютьзарівняминароджуваності,тривалостіжиття,природно- го відтворення.Другий блоквідображає задоволеність населення індивідуальними умовамижиття(достаток,житло,харчування,роботатощо),атакожсоціальнузадо- воленість положенням справ у державі (справедливість влади, доступність освіти й охорони здоров’я, безпека існування, екологічне благополуччя).Третійблокпоказ- ників оцінює духовний стан суспільства. Рівень духовності визначається за характе- ром,спектромічисломтворчихініціатив,інноваційнихпроектів,атакожзачастотоюпорушень загальнолюдських етичнихзаповідей.

ДляпроведенняміжнароднихстандартизованихпорівняньЯ.ж.вкраїнахсвітуза- стосовуютьіндексрозвиткулюдськогопотенціалу(ІРЛП),котрийєекономічнимінде- ксом,застосовуванимдляхарактеристикиЯ.ж.врізнихкраїнах.ІРЛПвключаєвсебе трипоказники:середнятривалістьмайбутньогожиттяпринародженні(оцінюєдовго- ліття); рівень грамотності дорослого населення країни і сукупну частку учнів; рівень життя,оціненийчерезВВПнадушунаселення.УзалежностівідзначенняІРЛПкраїни прийнятокласифікуватизарівнемйогорозвитку:високий(0,8–1),середній(0,5–0,8)і низький(0–0,5)рівень.ВисокаЯ.ж.передбачає,щовсісторониіснуваннялюдей—від умовпраці,побуту,відпочинку,організаціїсфериобслуговування,охорониздоров’я, освітитастанунавколишньогосередовищадонаявностіполітичнихсвободіможли- вості користуватися засобами культури — відповідають потребам сучасної людини,сучаснимидосягненнями.

Суб’єктивніпоказникиоцінкиЯ.ж.пов’язанізоцінкамисприйняття,щоприсут-ніголовнимчиномурізнихсоціальнихоглядахабоопитуванняхгромадськоїдумки. Це—задоволеністьроботоюйжиттєвимиумовами,соціальнимстатусом,фінансовим становищемісімейнимивідносинами.Ціпоказникивикористовуютьсяяктакі,щодо- повнюютьвеличинидляокремихоб’єктивнихпоказників.Так,наприклад,індексякос- тіжиття(англ.quality-of-lifeindex)розробленийкомпанієюEconomistintelligenceUnit, ґрунтується на методології, яка пов’язуєрезультатидосліджень щодо суб’єктивної оцінкиЯ.ж.вкраїнахзоб’єктивнимипоказникамиЯ.ж.вцихкраїнах.

Я.ж.—категоріяненастількистандартизована,якпоняття«якість»,представлене вміжнароднихстандартахiSO,томукожнеспівтоваристворозробляєцепоняттяса-

мостійно,виходячизісвоїхідеалів.Отже,Я.ж.:інтегральнийпоказникблагополуччя індивідуума,суспільства,країни;комплекснепоняття,відображаєступіньзадоволен- няпотреблюдини,щооцінюєтьсяякзарівнемзадоволеностілюдиноюсвоїмжиттямзаїївласноюсуб’єктивноюсамооцінкою,таківимірюєтьсяфахівцямизанабором об’єктивнихпоказників;оціночнакатегоріяжиттялюдини,якаузагальненохара-ктеризуєпараметривсіхскладовихїїжиття,життєвогопотенціалу,життєдіяльностій умовжиттєдіяльності(інструментів,ресурсівісередовища)повідношеннюдодеякого об’єктивногочисуб’єктивногоеталону.

Літ.:БаженовС.А.Качествожизнинаселения:теорияипрактика.—М.:ЭКОС,2002.—178с.; Глоссарий терминов по вопросам укрепления здоровья // Всемирная организация здо- ровья.— Женева,1998.— 48 с.; Злобина,Г.Ю. Качество жизни: структурные составляющие иперспективныенаправленияразвития.—М.:Социум,2007.—96с.;Качествожизни.Краткий словарь.—М.:Изд.Смысл,2009.—168с.;Яквимірятиякістьжиттягромадянкраїни?[Електро- ннийресурс]/ІнформаційнеагентствоУНІАН.—Режимдоступу:www/URL:http://health.unian.net/ukr/detail/190061.— 14.05.2008.— Загол.зекрану;Kelley-Gillespie N. Anintegrated ConceptualModelofQualityofLifeforOlderAdultsBasedonaSynthesisoftheLiterature[Электронныйре-сурс]/AppliedResearchQualityLife.—2009.—№3.—P.259–282.—Режимдоступа:www/URL:http://wqli.fmhi.usf.edu/_docs/knowledge-base/wqli-papers/AnintegratedConceptualModelOfQoLForOlderAdults_Kelley-Gillespie%282009%29.pdf.— 2009.— Загл. с экрана; 2010 Quality ofLife index[Электронныйресурс]/liviinternationalLiving.—Режимдоступа:www/URL:http://www1.internationalliving.com/qofl2010/.— 2010.— Загл. сэкрана.

Зимівець Н. В.