Соціокультурні основисоціальної / соціально-педагогічної роботи

• 382 • Енциклопедія для фахівців соціальної сфери

АНІМАЦІЯ— (фр. Animer— надихати, спонукати до певної діяльності) —свідомаді-яльність, спрямована на спонукання певного індивіда, групи, громади до усвідомленняприхованогопотенціалу,створенняумовдляповнішоїреалізаціїрізнобічнихможли- востейлюдини,здійсненнясоціокультурнихтасоціоосвітніхпрограміпроектів.Упе- дагогічномуконтекстіанімаціяцевидсоціально-педагогічноїдіяльності,спрямованої на реалізацію певних дій з метою оздоровлення соціального клімату певного сере- довища,створенняатмосферикреативності,допомогилюдямадаптуватисядосоці- альнихзмін,сприянняїхінтеграціївсоціокультурнийпростір,спонуканнядовзаємодії тапорозуміннялюдейвгрупі.

ПоняттясоціокультурноїанімаціївиниклоуФранціїпісляДругоїсвітовоївійнитатіс- нопов’язанеізтеорієюсоціально-виховногосередовища.Виховніініціативи,спрямо- ванінапозитивнусоціалізаціюучнязамежамишколитавширокихверствахсоціальноїроботи, зазнали відродження наприкінці 1960-рр. поряд з іншими соціальними рухами.Основнимипричинамирозвиткуконцепціїанімаціїбули:зменшеннясуспільноїактив- ностіякуміських,таківсільськихгромадах,необхідністьактивізаціївиховногопотен-ціалу соціально-культурного простору навколо дитини.Термін«аніматор» було введе-нодляхарактеристикиорганізаторівдіяльностідітейувільнийвіднавчальнихзанять часівикористовувавсяпереважновконтекстіідеїпедагогізаціїдозвілля.

Пізнішефранцузькіпедагоги(зокремаР.Торайя)дійшливисновку,щопедагогічна анімаціяохоплюєнелишепозашкільнутапозаурочнудіяльністьшколяра,алейактив- но впроваджується в навчально-виховний процес. Поступово відбувалася еволюція упланірозумінняанімаціївтакомунапрямку:відкатегоріїсоціокультурноїдокатегорії соціально-педагогічної.НаПершомуНаціональномуКонгресізпитаньАнімації,який відбувсяв1966р.,соціологЖ.-П.Імофвизначивудоповідіанімаціюяктакудіяльність угрупічизгрупою,колективом,соціальнимсередовищем,яканаціленанарозвиток взаємодії всередині цієї групи з використанням методів прямої участі та інтеграції. Провідною ж функцією анімації було визнано адаптацію особистості до новихформ соціального життя з урахуванням таких аспектів, як робота з інадаптації та розвиток особистостійколективу.Анімаціяпоступовонабуваєознакметодологіївстановлення взаємовідносинміжлюдьмитаїхзв’язківзкультуроюнарізнихрівняхїївияву.П.Бе-нар, відомий французький науковець, зазначив, що в основу анімації покладено синтезтакихрізнихіскладнихнауковихгалузей,якпсихологія,історія,соціологія,політичні наукитощо.Унауковійлітературівиділяютьанімаціюсоціальну,культурну,соціокуль-турну, соціовиховну, педагогічнутощо.

Професійне поле фахівця анімаційної діяльності досить велике. У залежності від різнихкритеріїванімаціюпідрозділяютьна:міську,вуличну(загеографічнимкрите- рієм);соціальну,культурну(зазмістом,специфікоюрівнявпровадження);політич-ну,комерційну, шкільну, естетичну(за сектором основної діяльності);професійну,

волонтерську(застатусоманіматора);суспільну,приватну;прибуткову,непри-буткову(за видом фінансування);анімацію, сконцентровану на змісті, групі, вза-єминах, навчанні(за педагогічним критерієм). Анімаційну діяльність також можнаохарактеризувати й за деякими допоміжними критеріями, а саме: анімація молоді, до-рослих,людейпохилоговікутощо(завікомособистості);анімаціясередовищаробіт- ників,селян,службовцівтощо(запрофесіональноюсвоєрідністю);анімаціязагендер-ною ознакою та за культурним рівнем учасників; анімація музичного дозвілля, туризму,спортивна анімація, театральна, кіноклуб, фотоклуб, рукоділля (за змістом заходів) тощо.Упроцесісоціальногорозвиткусуспільствазмінювалисязмістіформианімацій- ноїдіяльності,щозумовилозбагаченняїїфункцій.Сьогодністаєможливимрозрізняти такіосновніфункціїанімації:соціальнафункціяадаптаціїтаінтеграції,реалізаціяякої забезпечуєпроцессоціалізаціїособистостітаїїготовністьдодинамічнихзмінусуспіль- ствіякнаполітико-економічномурівні,такінакультурному;рекреологічнафункція, пов’язанаіздозвіллямтайогоорганізацією:завдякидобрепідготовленійіорганізова- нійдіяльностіфахівців-аніматорівкультурнедозвіллястаєосновоюподальшогокуль- турного, діяльнісного, практично спрямованого особистісного зростаннявідповідно докультурнихзапитіврізнихкатегоріймолоді;навчально-виховнафункція—анімація сприяє доповненню освіти, розвитку культурних і духовних потреб та інтересів осо-бистості; превентивна функція — анімація дозволяє передбачити та обмежити девіації,допомагаєвурегулюваннісуспільногожиття;критичнафункція—йдетьсяпроможли- востіанімаціївнормалізації,сприяннівстановленняякісноновихстосунківміжлюдь- ми та групами, у пошуку нового способу життя, більш якісного та змістовного; вста- новлюєновеставленнядонавколишньогоматеріальноготадуховногосвіту;сприяє розвиткукритичногомисленняособистості;сутокультурнафункція.Анімаціяшироко розповсюдженавроботізмолоддю,асаме:врізнихдитячихтаюнацькихоб’єднаннях, молодіжнихклубах,дозвіллєвихзакладах.Зоглядунасвоєрідністьзначногорозвитку анімаціядосяглавсоціокультурнихцентрах,девідбуваєтьсяанімаційнадіяльністьяк усферікультурногодозвілля,таківосвітньо-професійнійгалузідлявсіхверствнасе- леннянезалежновідвіку.Останнімчасомактуальноюєноваформаанімаційноїдіяль- ності—ужитловихсекторах-кварталах,основнаметаякої—створеннясприятливих умовдляпозитивно-активноїжиттєдіяльностітавзаємодіїлюдейупевномутериторі- альномуйкультурномупросторі.Центрисоціально-культурноїанімаціїстворюються такожнапідприємствах.Особливоактуальноюстаєанімаційнадіяльністьусферіту-ризму, готельного бізнесу, спорту,медицини.

У сучасному розумінні поняття «соціальний педагог-аніматор»відбиває якісно новуграньпрофесіограмисоціальногопедагога,особистістьідіяльністьякогоспря- мованінарозробкутареалізаціюанімаційногопроектузметоюактивізаціївиховної,культурної і соціальної діяльності людей, задля поліпшення взаєморозуміння, створен-няатмосферитолерантності,креативностівконкретнійгрупіабоконкретномуосеред-ку,ініціюваннядопросоціальнихдій,поліпшенняумовівласнепроцесусоціалізації особистостівпевномусередовищітавсуспільствізагалом.Метасоціальногоанімато- ра—нетількитанестількивиявлятипроблемнуситуацію,уякійперебуваєлюдина, допомагативїїрозв’язаннічерезпосередницькудіяльність(міжлюдиноючигрупою людей, які потребують соціально-педагогічної допомоги різного характеру, та соці- альнимиінституціями,щобезпосередньозаймаютьсясоціальноюпідтримкою),ана- самперед—стимулювати,«надихати»особистістьнасаморозкриття,саморозвитокі

самодопомогу.Профахівця,якийволодієанімаційноюкультурою,можнаговорити у випадку, коли особистості властиві певний рівень опанування знаннями, вмінняїх реалізовувати,здатністьдоперетворювальноїсоціально-педагогічноїпрактикиназа- садаханімаційноїдіяльності.Вукраїнськійсоціальнійпедагогіціанімація—явищепо- рівняноновеіздебільшогознаходитьсянастадіїрозвитку.

Літ.:Вступдосоціальноїроботи/заред.Т.В.Семигіної,І.І.Миговичатаін.—К.:Академвидав, 2005.—304с.;Историясоциальнойпедагогики(становлениеиразвитиезарубежнойсоциаль- нойпедагогики)/подред.В.И.Беляева.—М.:Гардарики,2003.—255с.;Сучаснийтлумачний словникукраїнськоїмови/зазаг.ред.В.В.Дубічинського.—Х.:Школа,2006.—1008с.;Тетер-ский С. В. Введение в социальную работу.— 4-е изд.— М.: Акад. Проект., 2004.— с.321–323;AugustinJ.–P.,Gillet J.–C.L’animationprofessionnelle: histoire, acteurs, enjeux.— Paris: L’Harmattan, 2000; Gillet J.–C. Animation et animateurs: le sens de l’action.— Paris: L’Harmattan,2006.

Лесіна Т. М.

ГАРМОНІЗАЦІЯ(гр.harmonia—узгодженість,злагодженість,домірністьбудь-чого)—процес встановлення гармонії між складовими елементами будь-якої системи, проце-су,явища.Г.усоціокультурнихсистемахспрямовананатакуузгодженістьзагального, особливоготапоодинокого,яказабезпечуєсталудинамікукожногоелементутасисте- мивцілому,отже,вихідїхнановийрівеньрозвитку.Г.соціальна,тобтозлагодженістьвзаємовідносин між соціальними суб’єктами,може відбуватися як на глобальному рів-ні—міжрегіонамисвіту,такінамікрорівні,наприклад,територіальноїгромади,роди- ни.Г.стосовнолюдинияксоціальногосуб’єктапередбачаєузгоджене,врівноважене поєднання її індивідуальності та соціальності, її природного та культурного начала, щозабезпечуєякіснусамореалізаціюлюдинитарозвитокїїсоціальногосередовища.Г.культурнаспрямована,першзавсе,навстановленняпаритетуміжматеріальноюта духовною складовими культури кожного соціального суб’єкта. В умовах формуванняінформаційноїепохипостаєпроблемаГ.взаєминкультурилюдстватаприродидляїхвиживання.

УпедагогіціГ.традиційнорозглядаєтьсяякпроцесгармонійногорозвиткуосо-бистості,якправило,вдитячомутаюнацькомувіцічерезсистемупатріотичного,ін- телектуального,естетичного,економічного,трудового,екологічноготощовиховання таосвітивідповіднодовизначеноговкраїніідеалу.

ВсоціальнійпедагогіціГ.стосується,зодногобоку,соціальногорозвиткулюдини (іншихсоціальнихсуб’єктів)—злагодженогонабуттярізнихформ(сімейної,етнічної, професійної,громадянськоїтощо)тарівнів(біологічного,фізичного,душевного,духо- вного)соціальностііузгодженняїїзіндивідуальністюпротягомжиття.Здругогобоку, створенняусоціумідляцьогосприятливихумов—координація,регулюванняйзміц-нення позитивних виховних впливів соціального середовища та нейтралізація негатив-них через залучення самої особистості, інших соціальних суб’єктів у цей процес для взаємокорисного соціального розвитку і суб’єкта, і середовища. Фахівці харківської школисоціальноїпедагогікипідкреслюють,щоГ.єпровіднимпринципомсоціальної педагогіки,оскількиїїідеявиникаєірозвиваєтьсявтойчас,коливкультурісоціумупо- стаєпотребагармонізаціїіндивідуальногоісоціальногонарівнісоціальногосуб’єкта надобровільнихзасадах,тобточерезпроцессоціальноговиховання.

Потребою саме такоїГ.зумовлена ідея соціальної педагогіки, яка вперше з’являєтьсявумовахдемократизаціїантичногосоціуму.Певнасвободагромадянинаунеможлив-

лювала подальше застосування зовнішнього «примушення» архаїчного виховання, томувкультуріДавньоїГреціїрозпочалосянакопиченнядосвіду«зацікавлення»самої людиничерезсистемусоціальноговихованняувласномусоціальномурозвитку,на-бутті доцентрових соціальних орієнтацій, оскільки досвіду «приборкання» індивідуаль-ності«несиловими»методамивпопередніхсоціумахнебуло.Цеуможливилообґрун- туваннявмежахфілософіїідеїсоціальноїпедагогіки(Платон,Аристотель)яквідповіді напотребуузагальненняіснуючоїпрактикисоціальноговихованнятаїїнауковоговдо- сконаленнязметоюГ.індивідуальноготасоціальногонарівні«особа—держава».Реа- лізованацяідеябулалишевХІХст.заіндустріальноїдобизформуваннямдемократич- нихнаціональнихсуспільств,колиЙ.Песталоцціобґрунтувавможливістьприскорення динамікикультурисоціумучерезГ.соціокультурногорозвиткурізнихсоціальнихгруп, зокремазадопомогоюпідвищенняякостівихованнянезаможнихпрошарківнаселен- ня.Модельгармонійногосоціальноговихованняусільськомусоціумібуланимзапро- понована у соціально-педагогічному романі «Лінгард таГертруда».П. Наторп, ґрун- туючись на філософії І. Канта і теорії Й. Песталоцці, розробив науково обґрунтовані основисоціальноїпедагогіки(«Соціальнапедагогіка.Теоріявихованняволінаосновіспільності»), створивши соціально-педагогічну модель національного соціуму з метоюГ.вжетріади«людина—група—суспільство».Отже,Г.,зточкизорусоціальноїпедаго- гіки,полягаєвзлагодженостіпроцесівпедагогізаціїсоціальнихумоврозвитку(черезспрямування соціального виховання на «індивідуалізацію» соціуму) та соціальних умоввихованнячереззміцненнясоціальностііндивідівцьогосоціуму.Педагогізаціясоці- альнихумов,усвоючергу,передбачаєузгодженістьсоціально-виховнихвпливівусіхсфер культури соціуму, подолання їх обмеженості, роз’єднаності, міжвідомчих бар’єрівуствореннісприятливихобставиндлярозвиткусоціодуховностітасоціотворчихздіб- ностейпротягомусьогоіснуваннясоціальнихсуб’єктів,набуттянимивищогорівнясо-ціальноїкультури.

Г.як принцип соціальної педагогіки набуває вирішального значення в епохуфор- муванняінформаційноїкультурилюдства.Об’єктивнітенденціїдемократизаціїтагу-манізації поступово забезпечують «тріумф особистості» (Д. Несбітт, П. Ебурдін).Тріумфіндивідуальності безперечно має урівноважуватися вищим рівнем соціальності. Ще заіндустріальнихчасівзасновникисоціальноїпедагогікиП.Наторп,Р.Зайдель,Г.Кер- шенштайнерпідкреслювали,щовикривленняпошукусвободирозвиткуособистості абокрайнощіцієїсвободивироджуютьїїу«розгнузданийіндивідуалізм»тазнищують усяку спільність, від чого сама особистість знаходить собі погибель, смерть і застій. Інформаційнійкультуріутвореннісвоїхсоціальнихсуб’єктівдоведетьсяманеврува- тина«лезібритви»поміжсоціальною(матеріальною,духовною)залежністюіндивіда тайогоповноювідірваністювідсоціуму,міжствореннямумовдлявільногозадово- ленняпотребособитаспоживацтвом,їїнестаткамитапересиченістю,духовнимбагат- ствомтабездуховністю,соціальноюактивністютабайдужістю,толерантністютафана-тизмом.Томув перехідний період до інформаційної доби особливого значення набуває соціально-педагогічний механізмГ.індивідуальної та соціальної складових на внутріш-ньодуховномурівнісоціальногосуб’єкта(людини,групи,країни,регіонусвіту),оскіль- кийогосоціальніцінностітадоцентровасоціальнаповедінкавизначатимутьцілісність таміцьсоціуму(відмікродоглобального).

Інформаційне суспільство потребуєГ.відповідно до його тенденцій і самої соці- альної педагогіки, яка має трансформуватися з національно-педагогічної, за суттю,

углобально-педагогічну,колиакцентГ.соціальногорозвиткучерезсоціальневихован- няпереноситьсязвідносин«людина—група—суспільство»наузгодженнявзаємин

«людина—група—суспільство—регіон—людство».Самечерезузгодженнявихов- нихзусильсоціуміврізнихрівнів,черезскоординованетаурівноваженесприяннясо- ціальнійкультурілюдини,групи,суспільства,регіонусвіту,людстваможливаГ.світової культури,зокрема«підтягування»духовноїїїскладовоїдорівняматеріальної,отже, виживаннявсіхсоціальнихсуб’єктів.Дисгармоніякультурногорозвиткулюдства,при- наймнівипередженняматеріальноїсфери,призвеладотого,щонедостатнєпізнаннята володіння людини самою собою, своїми різнорівневими соціумами зумовлює вико-ристанняпідвладнихїйсил(природи,культури,соціуму)протисебеподібних,ацеза- грожуєіснуваннюілюдства,іприроди.Наглобальномурівнісоціальнапедагогікамає спрямовуватисвоїзусиллявсоціальномувихованнінаГ.соціальнихцінностейЗаходуіСходу,Півночі і Півдня, організуючи їх взаємне засвоєння, подолання обмежень кожноїсистемицінностейтарегулюючинацихзасадахсходженнядоглобальнихцінностейлюдства.Крімтого,назлагодженістьсоціальноїцінностілюдини,родини,групи,країни,регіонувзагальнолюдськихцінностях,щосприяєформуваннюглобальноїсоціальнос- тівсіхсоціальнихсуб’єктів.Нарегіональномурівні—цеГ.соціальноїцінностірізних країнзконцентрацієюувагивсоціальномувихованнінатому,щоїхоб’єднує,поряд зіствердженнямнарівнірегіонуціннісногоставленнядолюдини,різноманітнихсоці- альнихгруп,щосприяєформуваннютазміцненнюрегіональноїсоціальності.Вумовах інформаційноїдобирегіональнасоціальністьмаєузгоджуватисязцінностями,інтере- самитапотребамиіншихрегіонівсвітутавсьоголюдства.НарівнікраїниГ.—цеузго- дженнясоціальноговиховання,сприяючисоціальномурозвитку:1)людини,родини, групи,країни;2)різнихгруп(політичних,етнічних,релігійнихтощо);3)різнихпоколінь (діти,дорослі,людипохилоговіку;4)країниірегіону;5)країниіглобальнихпроцесів. Наособистісному рівні— цеГ.індивідуального, групового і соціального; узгоджен- нявпливівкожногоівсіхсоціальнихсуб’єктівнакожнулюдинуікожноїлюдининавсі рівнісоціуму(відсімейного,етнічногодоглобального);Г.всіхформсоціальності,якимилюдина оволодіває упродовж життя: сімейної, етнічної, державної, релігійної, суспіль- ної, регіональної і, нарешті,глобальної.

ПотенційніможливостісоціальноїпедагогікивГ.соціокультурногорозвиткуУкра- їни залежать від сталості її демократичних спрямувань. Як для будь-якої посттоталі- тарноїкраїниособливогозначеннянабуваєтутвідновленнятавдосконаленнянаан- тропоцентричнихцінностяхродинної,національної,громадськоїформсоціальності, дисгармоніяякихзаважаєконсолідації,солідарностісоціумунарівнікраїни.Цілісність світовоїкультуривжодномуразінезагрожуєнаціональнимкультурам,оскількипро- цесстворенняєдиногокультурногопросторулюдстванеможливийбезнаціонального самоусвідомленнянародів,таксамоякствореннянаціональногосуспільстванемож-ливе без індивідуального самоусвідомлення його громадян. Просто кожна «національ-на»соціальнапедагогікамаєсвоїконкретнітактичнізавданняпризагальнихстратегіях соціальної педагогіки інформаційного суспільства. Вітчизняній соціальнійпедагогіці необхідноГ.соціальневихованнянелишенавнутрішньомурівнікраїни(особистість, родина,етнос,релігія,держава,суспільствотощо),щовЄвропівціломубуловирішено заіндустріальнихчасів.Алейназовнішньому:сусіднікраїни,різнірегіонисвіту,гло- бальнелюдство,оскількинегармонійністьцихвпливівпевноюміроюускладнюєсоці-альну ідентифікацію соціальних суб’єктів України, заважає засвоєнню різних форм,схо-

дженнюнавищірівнісоціальностіособистості.ДосвідупопередніхпоколіньусправіГ.зовнішніхстосовнокраїнирізновекторнихвпливівнаіндивідавумовахзростаннявід- критостісвіту,зокремаізавдякиІнтернету,бракує.СоціальнапедагогікавУкраїніви- мушенаГ.соціально-виховнітехнологіїнавнутрішньокультурномурівні,якийєбільш загальним(макрорівнем)утріаді«особистість—група—країна»,таузгоджуватисвої загальнонаціональнітехнологіїсоціальноговихованнявідповіднодо«вимог»зовніш- ньогорівня,девнутрішньокультурнийрівеньєнайнижчим(мікрорівнем)усоціальнихвзаєминах «країна — регіон —людство».

Літ.:Большойэнциклопедическийсловарь/гл.ред.А.М.Прохоров.—2-еизд.,перераб.идоп.— М.:БольшаяРос.энцикл.,2004;Великийтлумачнийсловниксучасноїукраїнськоїмови:170000слів

/авт.,кер.В.Т.Бусел.—К.;Ірпінь:Перун,2001;МалькоА.О.Гармонізаціякультурилюдстваісоці-альнапедагогіка// МеждународныйКонгресс«Этика и гуманизм»: сб.трудов.—Алушта, 2005.—С.175–177;МалькоА.О.Гармонізаціясоціальноготаіндивідуальноговихованняякпринципсо- ціальноїпедагогікидемократичногосуспільства//Єдністьособистісногоісоціальногофакторівувиховномупроцесінавчальногозакладу.—Полтава:ПДПУім.В.Г.Короленка,2004.—С.54–60;ШарковФ.И.Коммуникология:энцикл.слов.—справ./Ф.И.Шарков;Междунар.акад.бизнесаиупр.,Ин-тсоврем.коммуникац.системитехнологий.—М.:ДашковиКº,2010.

Рижанова А. О.

ЗАСОБИМАСОВОЇІНФОРМАЦІЇ—соціальнийінститут,щозабезпечуєзміцненнядоцентрових, інтеграційних процесів, формування та розвиток менталітету соціуму черезпоширенняінформації(зокремасоціальнихцінностей,знань,нормповедінки) умасовомумасштабі,виникаєнапевномуступеніфілогенезу,колиреалізаціясоціаль- нихзв’язківлишечерезбезпосереднєміжособистіснеспілкуваннягальмуєдинаміку культурисуспільства.УрізноманітненнявидівЗМІ—книга,преса,радіо,кіно,телеба- чення, Інтернет тощо — залежить від стану матеріально-технічної культурилюдства тайогопотребиуприскоренніпоширенняінформації.СпецифікаЗМІполягаєушвид- костітарегулярностіінформуваннякількісновеликої,зазвичайгеографічнороззосе-редженої аудиторії (людей різного віку, статі, соціального стану тощо), що уможливлюєпрактичноодночаснеспоживанняінформації,якамаєопосередкований,певноюмі-рою стереотипнийхарактер.

ЗМІза всіх часів відігравали значну роль у соціальному становленні людини, але вумовахінформаційногосуспільствастаютьнайвпливовішимінститутомсоціалізаціїлюдинипротягомжиття,культурногорозвиткувсіхсоціальнихгруп,соціокультурно- говдосконаленнясоціуму,формуванняглобальноїкультурилюдства.СамечерезЗМІсуспільствоформуєеталонисоціалізації,транслюючиідеали,прикладидлянасліду- вання,культурнісимволи,моделісоціокультурноїдіяльності,щосхвалюютьсятазапе- речуються.ОсучасненнятаздешевленняЗМІуможливлюєдонесенняцієїінформації докожногогромадянина,а,отже,ізабезпеченнягарантованоїйогосоціалізації.Якість цієїсоціалізації(спрямованістьнасоціальнийвзаєморозвитоклюдиниісоціумуабоманіпулювання суспільною та індивідуальною свідомістю) залежить не відЗМІ, а від со-ціальнихцінностейтих,хтоволодієцимизасобамиіхтообираєдляпоширеннявних тучиіншуінформацію.

Соціальназначущістьтаінтенсивнийрозвитокцихзасобівактуалізувалинауковідо- слідженнявтакихнапрямах,як:ЗМІ—соціальнийінститутсуспільства(Н.Богомолова, Ю.Буданцев,В.Горохов,Я.Засурський,Г.Лассвелл,Г.Маклюєн,А.Москаленко,Ю.Ха-

бермас,В.Шрамм),взаємовпливЗМІтасуспільства(О.Ваганова,Ю.Горський,Дж.Клеп-пер,П.Лазарсфельд,Г.Маркує,Г.Солганік),соціалізаційнийвпливЗМІ(В.Воробйов, Н.Габор,О.Дроздов,О.Журін,Н.Костенко,І.Лєвшина,М.Недопитанський,В.Ягупов таінші),ЗМІтамедіаосвіта(Л.Баженова,Л.Мастерман,А.Моль,С.Пензін,О.Шариков, інші).Останнімчасомрользасобівмасовоїкомунікаціїуглобалізаційномупроцесіви- вчалаО.Ваганова,специфікуновітньогоЗМІ—Інтернетутасоціалізаціївньомуана- лізувалиО.Шеремет,А.Чистяков,кіберсоціалізацію—С.Бондаренко,О.Кудашкіна, В.Плешаков, А.Скуратов, феномен медіакультури став предметом наукового дослі-дження О. Мурюкіна, Н. Рижих, О. Столбнікової, С. Шумаєвої. В Україні педагогічний, зо-кремасоціально-педагогічнийаспектЗМІвідображеновнауковихпрацяхО.Невмер- жицької—рольрозважальнихпрограмцентральнихканалівтелебаченняУкраїниякчинник морального виховання підлітків, Ю. Казакова — педагогічні умови застосуваннямедіаосвітивпроцесіпрофесійноїпідготовкимайбутніхучителів,І.Курліщук—педаго-гічні засади соціалізації студентської молоді засобами масової комунікації, С. Семчук —особливостівпливузасобівмасовоїінформаціїнасоціалізаціюдітейдошкільноговіку,А. Шведова — соціально-педагогічні аспекти телебачення та тележурналістики,інші.

СучасненауковезнаннярозглядаєЗМІякбагатофункціональнийсоціальнийінсти-тут,щоволодіє,крімсоціалізаційної,щейкомунікаційною,просвітницькою,дозвіллєво-розважальною,компенсаторною,виховною,зокремасоціально-виховною,освітньоюта багатьма іншимифункціями

Соціально-виховнафункціяЗМІполягаєвтому,щочерезнихстворюютьсяспри-ятливіумовидляцілеспрямованогозакріпленнятамасовоготиражуванняцінностей соціального — сімейного, етнічного, конфесійного, професійного, громадянського, регіонального та ін.— існування, відповідних ідеалів, норм та зразків соціальної по- ведінки, базових соціальних рис тощо, які в систематизованому вигляді відбивають менталітетпевногосоціуму,суспільнийнастрій,впливаючинасоціальнестановлення тареалізаціюособистостіупевномусуспільстві,розвиваючипередусімгромадянськусоціальністьвсіх соціальних суб’єктів (людина, група, суспільство). З появою регіо- нальних,глобальнихЗМІсоціальнеспілкуваннязначнорозширюється,оскількилюди отримуютьдоступдосоціальнихцінностей,соціальноїкультурикраїнрізнихконтинен- тів,щосприяєякпідвищеннюзагальнокультурногорівня,такісоціальномувдоскона- леннюіндивідів,різноманітнихсоціальнихгруп,народів,регіонів,людства.ЗМІчерезрізні канали комунікації надають можливість встановлювати та підтримувати соціальнізв’язкизізначноширшимсоціальнимсередовищемніжчерезбезпосереднєспілку-вання, а, отже, і поглиблювати власний соціальний досвід, урізноманітнювати соціальніякості,поведінку,тобтоцілеспрямовановдосконалюватисоціальність,розширюючи їїдорегіональної(регіонсвіту),глобальної.Забезпеченийтакимчиномновийрівень соціальноївихованостіусвоючергусприяєсоціальнійконсолідації,інтеграції,приско- реннюдинамікисоціуму(відмікро-доглобального),появіновихвидівЗМІ.Такимчи- ном,глобалізаціякультурилюдствазакріплюєзаЗМІвизначальнурольсередзасобівсоціальноговиховання.

Інформаційне суспільство підвищуватиме значення й освітньої функціїЗМІ.Саме но-вітніінформаційнітателекомунікаційнітехнологіїпотенційноуможливлюютьдоступ донайякіснішоїосвітикожноюлюдиною.Поступовозїхнімздешевлюваннямвониста- нутьнайпоширенішимзасобомнавчання,здобуттявідповіднихосвітніхрівнівдітьми, дорослимиталюдьмипохилоговіку,здоровимиталюдьмизособливимипотребами.

УперспективіЗМІчерезосвітніпрограмивідкриютьдля«всіх»необмеженийдоступ досистемизнань,дотогожзазмістом,методами,формами,темпаминавчання,най- сприятливішимидляіндивідуальнихздібностей,можливостей,потребкожногоучня. Поступоводонихперейдепровіднарольвосвітіінформаційногосуспільства,оскількиїхняможливістьзв’язати«кожного»з«кожним»і«всіма»дедалізростатиме.

Швидкий розвиток електроннихЗМІстворює можливість здійснювати масовеін- формуваннянелишезапринципом«зверхудонизу»,тобтовіддержави,суспільствадо кожного громадянина, соціальної групи (зміцнюючи адаптаційний та інтеграційнийпроцесисоціалізації),алейузворотномунапрямі«відкожногодовсіх»(сприяючиін- дивідуалізаційномупроцесусоціалізації).Отже,зприскореннямдинамікикультуриінформаційногосуспільстваЗМІздійснюватимутьпровіднурольнелишевадаптації докультурноїспадщини,вінтеграціїчереззміцненнясоціальнихзв’язків,алейвінди- відуалізації,зокремавдонесеннітворчогодоробку«кожного»досуспільстваталюд- ства,цеуможливлюєактивізаціювпливукожногосоціальногосуб’єктанавдоскона-лення загальносвітової культури, зокрема її соціальноїскладової.

ПротеЗМІ,зокремаглобальніінформаційніканали,можутьвідіграватиінегативну роль,асаме:зупинятисоціальнийрозвитоксоціальнихсуб’єктів,деформуватийого, навітьзабиратижиттяулюдиничерезвідповіднуінформацію.ЗМІпідвищуютьможли-вість маніпулювання індивідуальною, соціальною свідомістю в глобальному масштабітанабуттясоціальнимисуб’єктаминовоговидузалежності—інформаційної,віртуаль- ної.Якщозмістінформації,щотранслюютьрадіо,телебачення,вдемократичномусус- пільстві реально коректувати через громадський контроль, і сьогодні такі технології існують,тосамасутністьІнтернету,якреалізаціяодвічноїмріїлюдствапровільнийдо-ступ «всіх» і «кожного» до всесвітньої інформації, заважає цьому. Крім того, уфілогенезіневиробленотехнологійпрофілактикитавиправленнянегативноговпливуІнтернету, власне, науковцями світу лише визначається типологія проявів Інтернет-залежності(ігрова комп’ютерна, кіберсексуальна, «інформаційний вампіризм», web-серфінг та ба-гатоінших), наслідки якої для людства поки що навіть не можна точно оцінити. Зва- жаючинаце,ГенеральнаАсамблеяООНвжеприйняларезолюціющодо«Створенняглобальної культурикібербезпеки».

АктуалізаціяроліЗМІвкультурілюдствапотребуєнауковогообґрунтуваннятаре- алізаціїсоціально-педагогічнихтехнологій,відповіднихрізнорівневихпрограм,про- ектівнелишеадаптаціїнаселеннядосучаснихзасобівглобальноїінформації,набуття культури їх безпечного використання, усвідомлення їх значення в соціальному роз- виткулюдини,групи,суспільства,алейзахистувідманіпулюванняїхсвідомістю,відпоневолення новими інформаційними технологіями, через усвідомлення того, щоЗМІєлишезасобомвдосконаленняжиттясоціально-культурної,одухотвореноїлюдини, анеїїметою.ФормуваннякультурикористуванняЗМІ,критичногоаналізуінформа- ції,щовонипоширюють,насучасномуетапісвітовогорозвиткуєпрофілактикоюде-формації соціального вдосконалення людства, тому провідною проблемою соціальної педагогіки має стати розробка технологій керування соціально-виховним потенціаломЗМІ,особливоІнтернету,накористьсоціальномурозвиткувсіхсоціальнихсуб’єктів.

Літ.:ЕршовД.Информационнаябезопасностьличностикакцельсоциально-педагогической деятельности//Социальнаяпедагогика.—2009.—№2.—С.123–128;ЗапесоцкийА.С.Влияние СМИ на молодежь как проблема отечественной педагогики // Педагогика.— 2010.— №2.— С.3–16;КазаковЮ.М.Рользасобівмасовоїінформаціївпроцесірозбудовисучасноїосвіти//

ОсвітаДонбасу.—2002.—№4(94).—С.21–22;КовальЛ.Г.,ЗвєрєваІ.Д.,ХлєбікС.Р.Соціальнапе-дагогіка/Соціальнаробота:навч.посібник.—К.:ІЗМН,1997.—С.290–307;Короткийтермінологіч-нийсловникізсоціальноїпедагогіки,соціальноїроботи/уклад.Л.В.Лохвицька,І.І.Доброскок;Держ.вищ.навч.закл. «Переяслав-Хмельницький держ. пед. ун-т ім.Г.Сковороди».— Переяслав-Хмельницький, 2007.— С. 49–50; Кудашкіна О. З. Кіберсоціалізація як новий вид соціалізації увіртуальномусередовищі//Соціальнапедагогіка:теоріятапрактика—2011.—№1.—С.12– 17;КурліщукІ.І.Специфіказасобівмасовоїкомунікаціїякособливогоінститутусоціалізації// Вісн.Луган.нац.пед.ун-туіменіТарасаШевченка.—2005.—№7.—С.150–155;МалюкА.Фор-мирование культуры информационной безопасности общества // Педагогика.— 2009.— № 3.—С.33–39;СемчукС.І.Засобимасовоїінформаціївпроцесісоціалізаціїдошкільників:особливості впливутаметодичнірекомендації:навч.-метод.посіб.—Умань:ВПЦ«Візаві»,2010.—80с.;Су-лер Дж. Компьютерная и Интернет-зависимость [Электронный ресурс].— Режим доступа:www.psynet.carfax.ru/texts/suler/—24.04.2003г.—Загл.сэкрана;УсольцеваИ.В.Информационно- компьютерные технологии и воспитание // Педагогика.— 2010.— № 2.— С. 44–50; Шведо- ва Я. В. Социально-педагогические аспекты телевидения и тележурналистики: моногр.— Х.: ХНУ им.В.Н.Каразина, 2007.— 190 с.; Янг К. Диагноз — Интернет-зависимость [Электронный ресурс]/Приморскоекраевоеобществопсихиатров.—Режимдоступа:www.psynet.carfax.ru/texts/yang—08.08.2008г.—Загл.сэкрана.

Рижанова А. О.

КУЛЬТУРА(лат.cultura — обробіток, догляд, виховання, утворення, розвиток, шану- вання).Історичновихіднезначення—обробітокідоглядзаземлею.Найширшезначен- ня—те,щотворитьсялюдиною,навідмінувідтого,щотворитьсязприродою(Д.Віко, 1725). Отже, культуру розглядають як другу, створену людством реальність, штучну природулюдини.Нинііснуєпонад200визначеньК.,більшістьзнихможнадиференці- ювати стосовно різних соціальних утворень:К. людства —сукупність матеріальних і духовних цінностей, способів і прийомів організації, реалізації та поступулюдськоїжиттєдіяльності, створених людством протягом його історії, що передаються прийдеш-німпоколінням,завдякицьомулюдинавиокремлюєтьсязприродиівиходитьзарам- ки біологічної детермінації;К.певнихісторичних епох(напр. давнього світу — Дав- ньогоЄгипту;африканська;інформаційногосуспільства)—локалізованеупросторіі часісоціально-історичнеутворення,щоспецифікуєтьсязаісторичнимитипами,абожза етнічними, континентальними чи регіональними характеристиками людства;К.пев-ногосуспільства(абойогочастини)—сукупністьматеріальнихтадуховнихнад-бань,щовідображаютьісторичнодосягнутийрівеньрозвитку,втіленихврезультатахпродуктивноїдіяльності,отже,специфічнасистеманорм,цінностейтасмислів,щовід- різняєоднесуспільствовідіншого(аборізнічастинисуспільства—соціально-статусні або професійні), сприяє його інтеграції і надає самобутності;К. певноїдіяльності— рівень,ступіньрозвиткупевноїгалузігосподарськоїаборозумовоїдіяльності,якдухо- внийвимірбудь-якоїдіяльності,вякомуформуютьсямотиви,принципи,правила,ціліі смислидіяльності;К.певноїлюдини—міраірівеньоволодінняособоюнакопичених людствомкультурнихцінностейвідродинних,етнічних,громадськихдоглобальних, увузькомурозумінні—їїдуховність,вихованість,освіченість,фіксуєвизначеннялюди- нияксуб’єктадіяльності,структурийогоспілкування,йогоставленнядоіншихлюдейі досуспільствавцілому.

Беззасвоєння,збереженнятарозвиткуК.неможеіснуватижоденлюдськийсоціум, протеіК.гинепозаним.Соціологи(П.Сорокін,А.Тойнбі,О.Тоффлер,О.Шпенглертаін.), культурологи(О.Ахієзер,Д.Белл,П.Ебурдін,Б.Єрасов,Д.Несбітт,А.Печчеї,А.Ракітов,

А.Швейцер,В.Шейкотаін.)вивчаютькультуру,соціокультурнудинамікуякспецифіч- нусферуреальності,щомаєдлялюдиниісоціумупершоряднезначення.Наприклад, заО.Ахієзером,К.розумієтьсяякпрограмадіяльності,якщосоціальнісуб’єкти—лю- дина,група,суспільство—немаютьК.програми,тосуспільстворуйнуєтьсяізникає.К.програма,можебутиефективною(даєможливістьвідтворюватисебе,суспільствобез значногозростаннядезорганізації,щонеперевищуєкритичногорівня)абонеефектив- ною(дезорганізаціязростаєіможеперейтиунекерованийпроцестазагрожуватисус- пільствукатастрофою).Суспільствояксистемавідносин,якорганізаціяможеіснувати, якщовоновідповідаєрівнюкультури.

Культурологи, досліджуючидуховнускладовуК.,підкреслюють її нерозривний зв’язокзвихованнямтаосвітою.Так,А.Ракітов,авторконцепціїкультурногоядра,до- вів,щовонамаєдвічастини:ядротазахиснийпояс.ЯдроК.вміщуєнорми,стандар- ти,правиладіяльності,системуцінностей.Структурами,вякихреалізуєтьсяядроК.,є фольклор,міфологія,забобони,національніісоціальнізвичаї,правилапобутовоїпо- ведінки,історичнітрадиції,обряди,основнімовніструктури.Головнафункціяядра—збереження і самоідентифікація соціуму, тобто воно виконує роль своєрідної соціальноїДНК,щозберігаєінформаціюпроісторію,етапиформування,умовижиттятадіяльності іетнічногопотенціалу.Інформація,щоакумулюєтьсявядріК.черезсистемувиховання іосвіти,транслюєтьсявідпоколіннядопокоління.Захиснийпоясвиникаєвпродовж історичногорозвиткудлязбереженняядраК.Вінфільтруєінформацію:пропускаєди- рективнувідядраувсіструктурисоціальногомеханізмутаактивнопоглинаєтуінфор- мацію,щойдеусоціумвідіншихК.Зрозуміло,щоядрокультуризмінюється,алевоно трансформуєтьсянабагатоповільніше,ніжзахиснийпояс,ітимбільше,ніжреальнена- вколишнєсоціально-технологічнесередовищежиттєдіяльностісоціуму.Стабільність ядраможевизначатисяякнегативнеявище,коливжиттісоціумувідбулисяглибинні трансформації,асталістьядразаважаєйогоадаптаціїдоновихумовжиттєдіяльностіінавіть може штовхати себе до самознищення. Механізмами адаптації ядраК.до новогосередовищаслугуютьсуспільнасвідомістьтасамосвідомість.Першаскладаєть-сязвиробленняцінностей,знань,адекватнихпозаК.реальності,друга—цесистема знань,цінностей,орієнтованихнаусвідомленнявнутрішньокультурнихпроцесівзме- тоюїхоцінкинаадекватністьдійсності.Самосвідомістьємеханізмомпроривунової інформаціїдоядраК.зметоюінформаційноїтрансформації.Модернізаціячерезвихо- вання,освіту,ЗМІєєдиноможливимспособомзбереженняК.вціломуприпереходівід одноїцивілізаціїдоіншої,щоєособливоважливимзаумовитрансформаціїсучасної індустріальноїК.вК.інформаційногосуспільства.Такимчином,справедливоюєдумка видатнихгуманістівА.Швейцера,А.Печчеї,Е.Фромма,щонелишеК.євизначальним факторомдлявиховання(А.Дістервег)—укризовідляК.періоди(доякихналежить ізмінаК.епох)їїмайбутнєзалежитьівідпедагогіки,якатеоретичнотапрактичноре- гулює процес формування потрібного рівня і якості соціально-духовної вихованості людини,людства,їхсамосвідомості,алейвідздатностісамоїпедагогікидооновлення відповіднодопотреброзвиткуК.

Про виховну функціюК.та виховання як гарантоване культивування було відомоздавна(Сократ,Платон, Аристотель, Е. Роттердамський, Я. Коменський, Д. Локк, К.Гель-вецій,І.Кант,Й.Гердер,Й.Фіхте,Й.Песталоцці,Р.Оуен,А.Дістервег,П.Наторп,Г.Кер- шенштайнер,Д.Дьюї,Р.Штайнер,Я.Корчак,А.Швейцер,С.Гессен,Е.Фромм,В.Сухом- линський,Ш.Амонашвілі,Б.Бітінас,Г.Філонов,Н.Щурковатаін.).Дійсно,якфеномен

людинаєпорівняномолодою,далеконевсіїїознакиуспадковуються.К.—ценемовби продовженняїїгенетичногоапарата.Закладенавкожномузародкупотенційнамож- ливістьстатилюдиноюреалізуєтьсяК.,вонаєєдинимсередовищем,якезабезпечує повноцінневідтвореннясамоїлюдини(ТормисВ,МеріЛ).Людинанепростотворить- сялюдиною,вона,навідміннувідіншихссавців,творитьсявкультурі(А.Арнольдов). ПозаК.немовля залишається антропоїдною істотою, виховання— як організоване сходженнядитинипосходахК.черезнеухильнеповсякденневідтвореннявіндивіду- альновільнійформіК.досягненьлюдства.Прицьомумистецтвопедагогаскладається самезумінняпредставитиК.цінностіякцінніснийоб’єкт,досяжнийісприйняттю,іро- зумінню,іоцінці.ВихованняяккультивуванняпотребуєдужевисокоїпедагогічноїК.вихователя,йоговнутрішніхдуховнихзусиль.ОскількиК.неможнапередатиякскри- нюзіскарбом,виховательівихованецьмаютьразомпроживатижиттявконтекстіК.і такожразомвідтворюватиК.укоженмоментсвогожиття(Н.Щуркова).

Філософи,психологи(Й.Гердер,Ж.—Ж.Руссо,Р.Уілсон,Й.Фіхтетаін.)акцентували увагунатому,щоувихованнілюдства,якіокремоїлюдини,К.одногонародунеза- вждипозитивновпливаєнарозвитокК.іншогоітомупотрібнагармонізаціяцінностей людствачерезвиховання.Наприклад,Й.Гердеррозумів,щовумовахнерівномірностіК.розвиткулюдстватаінтеграціїекономічногожиттянародів,освоєнняєвропейцями території майже всієї Землі, не уникнути виховного впливу народів один на одного, авихованнярозглядавякпроцестрансляціїК.міжнародами,поколіннямиталюдь- мивчасііпросторічерезідеалилюдськогоблагополуччя,образжиття,традиції.Він справедливокритикуєдавнюантичну(«Хтовсилахописатилихо,якепринеслипрямо чиопосередковано—всійземнійкулізавоюваннягреківтаримлян?»),європейськуК., обурюючись жорстокістю іспанців, жадібністю англійців, холодним нахабством гол-ландціввОст-,Вест-Індії,вАфрицітанамирнихостровахПівденноїпівкулі(«неК.не- славонацимнародам,азнищеннязачатківїхвласноїК.,дейякцебуломожливо!»). У«Листахдозаохоченнягуманності»(1793–1797)вінзакликаєдосправедливогооці- нюваннявнескуК.тогочиіншогонародуувихованнялюдства.Й.Гердервиступаєзате, щобповажатибудь-якуК.,оскількикожнатакчиінакшеважливадлявихованнялюд- ства,арізниця«міжкультурнимиінекультурниминародами—невспецифіці,алише вступені».ПсихологР.Уілсонпідкреслює,щоК.безумовномаєобмежувальнуфункцію і стосовно індивіда. Відомо, що немовля генетично підготовлене до вивчення будь- якоїмови,оволодіннябудь-якиминавичками,виконаннябудь-якоїсексуальноїролі, однаквін(абовона)починаютьмеханічносприйматиобмеженнясвогосоціальногоіК.середовища,наслідуватитавідтворюватиїх.Протекультурутворитьлюдина.Про- філактикоюнегативізмуК.Й.Гердервважавзміцненнятакоїїїдуховноїскладової,як гуманність,аА.Швейцер—гармонізаціювзаємозв’язківлюдиниісуспільства(«Коли суспільствовпливаєнаіндивідасильніше,ніжіндивіднасуспільство,починаєтьсяде- градаціяК.»).Ф.Ніцшебідкавсязприводутого,що«немаєтрибуналуК.,якийби,незва- жаючинанаціональніінтереси,завідувавбидуховнимдобробутомвсьоголюдськогороду,як міжнародне міністерствовиховання».

Переважна більшість сучасних вітчизняних педагогів досліджують взаємозв’язкиК.іосвіти(О.Бєлих,І.Іванюк,Л.Матвєєва,М.Михальченко,Р.Позінкевич,О.Савченко, Л.Тодоров,Н.Шубелкатаін.),прицьомузважаютьнанеобхідністьперетворенняна- вчальногопроцесувідповіднодоК.змін,пропонуютьновуформулушкільноїосвіти:

«від людини освіченої — до людини культури» (О. Савченко). Досліджуючи особистіс-

ний рівень культивування, освітяни доходять тих самих висновків, як ікультурологи (А.Ракитов),щоК.ідуховністьєосновнимисоціальнимидетермінантамисвітогляду людини.РозвитоксвітоглядувідбуваєтьсянаосновіакумулюванняК.цінностей,асаме еволюція світогляду є стрижнем розвитку особистості. Отже,К.стає передумовою, а світогляд головною умовою перетворення людиною себе і свого соціальногосвіту(О.Бєлих).

К.,культурологічніосновисоціальноїпедагогіки,специфікузастосуваннякуль- турологічногопідходущодонеївивчаютьА.Арнольдов,В.Бочарова,І.Ліпський,А.Рижанова,Г.Філонов,С.Харченко,Л.Штефантаін.Завданнямсоціальноїпедаго-гікиєтрансляція,відтвореннятарозвитоксамесоціальноїК.людиниісоціуму.Го-ловназаслугасоціальноїпедагогіки,надумкуА.Арнольдова,втому,щовонапро-буджує в людиніК. свідомість. З її допомогою люди набувають здатності відчуватисвоюцілісністьуширокомудуховномупросторі,прилучаютьсядовідчуттяК.істо-ризму.Соціально-педагогічна діяльність, як специфічна соціально-виховна, посту- повоформуєвласнуК.,фахівці(А.Мардахаєв)вважаютьзадоцільневиокремленнявсоціально-педагогічну К.

Літ.:Воспитаниекаквхождениевкультуру//Воспитаниедетейвшколе/подред.Н.Е.Щур-ковой.— М., 1998.— С. 6–29; Гіптерс З. В. Культурологічний словник-довідник.— К.: Професіонал,2006.—С.173–174;Енциклопедіяосвіти/Акад.пед.наукУкраїни;гол.ред.В.Г.Кремень.—К.: ЮрінкомІнтер,2008.—С.439–441;.ЕрасовБ.С.Социальнаякультурология.—М.:АспектПресс, 1996.—591с.;МалькоА.О.Теоретико-методологічніосновирозвиткусоціальноїпедагогіки.— Х.:ХДАК,2004.—280с.;Словарьпосоциальнойпедагогике:Учеб.пособиедлястуд./авт.–сост.Л.В.Мардахаев.—М.:Изд.Центр«Академия»,2002.—С.282.;Соціальнафілософія:Короткийен-циклопедичнийсловник/заг.ред.іукладання:В.П.Андрущенко,М.І.Горлач.—К.–Х.:ВМП«Ру- бікон»,1997.—С.206;ШвейцерА.Упадокивозрождениекультури//А.Швейцер.Благоговениепереджизнью.—М.,1992.—С.44–82.

Рижанова А. О.

КУЛЬТУРАЖИТТЄВОГО САМОВИЗНАЧЕННЯ— активне визначення людиноюсвоєїпозиціїстосовносуспільноїсистемицінностей(моральних,соціальних,комуніка- тивних,естетичних,професійнихтощо),щодозволяєїйвиявлятисебеврізнихжиттє- вихситуаціях.Реаліїсьогоденнявимагаютьвідособистостінавичокшвидкоїадаптації дорізноманітнихявищсоціальногосередовища,уміньприйматисамостійнівідпові- дальнірішеннятадолатижиттєвіперепони,активізуватиособистіснийпотенціалдлясамореалізації та самоствердження в різноманітних сферах людської життєдіяльності.Результатидосліджень90-хроківпоказують,щоразомізособливостямивіку,такими як:свідомапотребамолодінетількивотриманнізнань,алейувиробленнівласних поглядівісуджень,своєївласноїпозиції;формуваннянауковогосвітогляду,розширен- нясвітосприйняття,появатеоретичнихінтересів;прагненнядосамостійності,потре- бавсамоствердженні;внутрішнєпрагненнядосамореалізації,визначенняжиттєвих перспектив;усвідомленняособистістювласнихможливостейщододосягненнямети вжитті;прагненняжитинамаксимальномунапруженнісвоїхздібностейзодногобоку, а з іншого —специфічною особливістю сучасної молоді є ускладнення та загострен- ня проблем, поява нових реалій, суттєва поляризація поглядів, установок, ціннісних орієнтацій,пов’язанихізнестабільністюсучасногожиття.Проблемажиттєвогосамо-визначенняпідростаючогопоколіннявсебільшепривертаєувагуширокихкілна-уковцівтапрактиків.Заостаннірокибулирозробленітавпровадженіосвітніпрогра-

ми,основноюметоюякихєформуванняумолодіздоровогоспособужиття,розвиток психологічної,екологічної,правовоїкультури,оволодіннянавичкамижиттєтворчості такомпетентності.Упсихолого-педагогічнихдослідженняхактивновивчаютьпробле- мупідготовкимолодідосамостійногожиттяврізнихсоціальнихумовахтамеханізмиформування життєвого світу молодої людини, її соціальної компетентності. Працюючинад створенням свого життєвого світу, особистість водночас вирішує питання само- пізнаннятасамовдосконалення,розробляєтаздійснюєоригінальнийтанеповторний життєвийсценарій.Життяособистості—церозв’язоксуперечностей,визначенняспів- відношеннядобратазла,смертійбезсмертя,необхідностітасвободи.Пошуквідповіді наданіпитанняутворюєякістьжиттятажиттєвийсвіткожногознас.Вагомоюпере- шкодоюнашляхусамовизначеннятасамовдосконаленнямолодоїлюдиниєнетільки зовнішніобставини,айнизькийрівенькультури,відсутністьнеобхіднихзнаньпросебе якіндивідуальнутанеповторнуособистість;навичоквизначенняцілівласногожиттяз урахуваннямсвоїхнахилівтаінтересів,здібностей,навичокприйматирішеннятаздій-снювати вибір життєвих пріоритетів у швидкоплинному динамічному світі. Оволодінняцимивміннямитанавичкамимаєвеликезначенняідляздійсненняжиттяособистості якцілісноїсамодостатньоїсистеми.Основнаідеякультурижиттєвогосамовизначен- няполягаєвкомплексномувирішенніпроблемисамопізнаннятасамовдосконаленняособистості, формування навичок ефективної взаємодії з іншими людьми, представни-камирізнихетнічних,соціальнихтакультурнихгруп,професійногосамовизначення,навичок відповідальної поведінки, вміння приймати адекватні рішення в різноманітнихжиттєвихситуаціях,визначеннятаформуванняактивноїгромадянськоїпозиціїмоло- доїлюдини.Основакультурижиттєвогосамовизначення—цефілософськерозуміння культурияксуспільногофеномена,щоорганічнопоєднуєрізноманіттялюдськогобут- тятадіяльності,якіобумовленірівнемїївихованнятаосвіти.Зточкизоруісторичного розвиткукультуривнійформуютьсятафункціонуютьособливізначущікатегорії,які вподальшомувизначаютьрозуміннялюдинияксуб’єктадіяльності,спілкування,став- леннядоіншихтасуспільствазагалом.Томубазовимикатегоріямикультуриєдобро тазло,вірайобов’язок,справедливістьтасвобода,яківрешті-рештформуютьдосвід входженняіндивідавсистемусоціальнозначимихстосунків.Базовимкомпонентом культуриособистостівиступаєїїсамовизначення—процесірезультатсвідомогови- боруособистістювласноїжиттєвоїпозиції,метитазасобівповедінкивконкретнихоб- ставинахжиття.Основасамовизначення—орієнтаціянестількинапізнаннятаоволо- діння,скількинапошукмеханізміврозуміння,першзавсе—себе.Почутиіншихлюдей, осмислитиїхніцінності,порівнятирізніпозиції,вловититадослухатисьдосвоговлас- ноговнутрішньогоголосу,усвідомитисенсвласногоіснуваннятаводночасвизначити своємісцевкультурі,авідповіднойжитті—такесьогоднізавданняінституцій,якіздій-снюють роботу з молоддю. Відповідно мета культури життєвого самовизначення поля-гаєвформуванніжиттєвихнавичоксоціальноїкомпетентності—основидляадаптив- ноїтапозитивноїповедінки,щоусвоючергудозволяєлюдиніадекватновиконувати нормитаправиласуспільногоспівжиття,ефективновирішуватипроблемиповсякден- ня.Такийпідхідзакладеновчотирьохбазовихкомпонентахрозвиткутастановлення особистості: ставлення до себе (особистісне самовизначення); ставлення до інших (самовизначенняукомунікативнійсфері);ставленнядодіяльності(професійнесамо- визначення);ставленнядонавколишньогосвіту(суспільнесамовизначення).Головнезавданнякомпонентаставленнядосебе—визначенняособистістюсвоїхвнутрішніх

тазовнішніх,сильнихтаслабкихякостей,особистісниххарактеристик,особливостей власногоемоційногосвіту,детальномуаналізутасамоаналізупотреб,поведінкиза- галомтавизначеннявласноїпозиціївсистеміжиттєвихцінностей.Основакомпонен- таставленнядоінших—формуваннянавичокспілкування,толерантногоставлення таефективноївзаємодіїіздорослимитаровесниками,представникамиіншоїнаціо- нальності,віросповідання,статібезупереджень,стереотипівтаконфліктів.Провідне завданняставленнядодіяльності—формуваннянавичоксамоорганізаціївнавчальній тадозвільнійдіяльності,підготовкаособистостідосвідомогопрофесійноговиборуяк однієїізважливихскладовихжиттєвогосамовизначення.Завданняставленнядона- вколишнього передбачають усвідомлення особистістю багатогранності світу,визна- ченнясебеякйогочастини,громадянинасуспільстватачленаміжнародноїспільноти.

Літ.:Культуражиттєвогосамовизначення.Програмаінтегративногокурсудляучнівзагальноос-вітніхнавчальнихзакладів.Глосарійпонятьтатермінів/наук.кер.таред.І.Д.Звєрєвої.—К.,2003;Цюман Т.П. Життєве самовизначення як проблема сучасної молоді // Теоретико-методичні про- блемивихованнядітейтаучнівськоїмолоді:зб.наук.праць.—Вип.8.—К.,2005.—С.129–134.

Звєрєва І. Д., Цюман Т. П.

РЕКЛАМА СОЦІАЛЬНА— інформація будь-якоговиду,розповсюдженавбудь-якійформі, яка спрямована на досягнення суспільно корисних цілей,популяризаціюза-гальнолюдськихцінностейірозповсюдженняякоїнемаєнаметіотриманняприбутку.Термін«соціальнареклама»використовуютьлишевпострадянськихкраїнах.Усвітівідповідне поняття «некомерційна» та «суспільна» реклама. Саме тому існуєпевнавід-мінністьутлумаченнітермінів:«суспільна(соціальна)реклама»передаєповідомлен-ня,щопропагуєпевнепозитивнеявище.Професіоналистворюютьїїбезкоштовно(тутбільшкоректноговоритипроетичнізасадивідмовивідприбутку),місцетачасуЗМІтакожнадаютьнабезоплатнійоснові.Некомерційнареклама—реклама,вироблен-няякоїспонсоруєтьсянекомерційнимиінститутамичиздійснюєтьсявїхніхінтересах.Метатакоїреклами—стимулюванняпожертв,закликголосуватинакористьтогочиін-шогокандидатаабопривертанняувагидосправсуспільства.Власне,словосполучення

«соціальнареклама»—цекалькуванняанглійського«socialadvertisin».Предметтакої реклами—ідея,котраповиннаматипевнусоціальнуцінність.

Соціальна реклама може висвітлювати будь-яку соціальну проблему: здоровий спо-сібжиття,ВІЛ/СНІД,прийомнебатьківство,профілактикунегативнихявищ(наркома- нія,алкоголізмтощо),проблемиекології,попередженнянасильстванаддітьми,правалюдини, дитини, проблеми людей з особливими потребами, усвідомлене батьківство,профілактикубезпритульностітабездоглядності,безробіттятощо.Усіназваніпробле- миможнаумовнооб’єднатиудвівеликігрупи:проблеми,яківизнаютьсятавідкритообговорюються суспільством (наприклад, шкідливість куріння, ВІЛ/СНІД тощо); пробле-милатентні,абоприховані,тобтотакі,проякінеговорятьвідкрито(наприклад,насиль- ствонаддітьмивсім’ї).

Окремідослідникинаводятьтакукласифікаціюпроблем,щовисвітлюютьсясоці- альноюрекламою:боротьбазвадамитазагрозами,попередженнякатастрофабоне- бажанихнаслідків,деклараціядоброчиннихцілей;деклараціяцінностей.Пріоритетні цінностікожноїлюдини—здоров’я,робота(кар’єра),сім’я(діти),особистещастя,без- пека тощо; заклики до перетворень, що базуються на прагненні досягти соціальних таіндивідуальнихідеалів;соціальнапсихотерапія.Їхвикористовуютьутихвипадках,

колинегативніемоційністанитапочуттяємасовими.Наприклад,страх,почуттятриво- ги,хвилюваннязавласнудолютадолюсвоїхблизьких,депресивністанитощо.Всюсо-ціальну рекламну інформацію в засобах масової інформації України можна поділити на: інформативно-культурну; інформативно-професійну; інформативно-запрошувальну; інформативно-виховуючу;інформативно-освітню.

Соціальнарекламарозраховананаширокуаудиторію,протецільовігрупиможутьрозрізнятися за: віковим принципом (дорослі, молодь, діти, люди пенсійного віку); стат-тю(чоловіки,жінки);соціальнимиролями(молодібатьки,бабусі-дідусітощо);профе- сією(представникивлади,учителі,лікарі,соціальніпрацівники,водії,військовітощо);місцемпроживання(сільські,міськіжителі,міськагромада,жителівсьогоміста,країни);заознакамиздоров’я(люди,якімаютьпевнузалежність,людизособливимипотреба- ми,хворінаСНІДтощо).

Залежновідмісцярозташуваннятазасобіврозповсюдженняіснуютьтаківидисо-ціальної реклами: різноманітна поліграфічна продукція (буклети, листівки, плакати, на-вчальніматеріали,брошури,книжки);зовнішняреклама,тобтотака,щорозміщується навулицях(білборди,лайтбокси,вивіски,рекламанатранспортнихзасобах,будівляхтощо); преса (газети, журнали, бюлетені тощо). Рекламний характер мають окремістаттічиповідомлення(текстовареклама);можутьбутитакожрозміщеніспеціальнорозро- бленірекламнімодулі;рекламанарадіотателебаченні(ролики,ток-шоутапередачіна соціальну тематику тощо); реклама в Інтернеті (веб-сторінки, банери, електронні по- штові розсилання, Інтернет-конференції, форуми тощо); реклама в мережах мобільногозв’язку(SMS-розсилкитощо);поштовірозсилання;проведеннябудь-якихакційтаза- ходів(конкурси,фестивалі,марші,виставки,конференції,дебати,круглістоли,вуличні театри);нетрадиційнівидиреклами(сувенірнапродукція,повітрянікульки,реклама наквиткахірахункахтощо).

Критеріїефективноїсоціальноїреклами:чітковизначенацільовааудиторія;враху- вання думки означеної аудиторії на етапі створення рекламного продукту стосовно слогана,дизайну,каналупоширеннярекламитощо;зрозумілістьсамоїрекламитави- сокийрівеньдовірицільовоїаудиторіїдопропонованоїсоціальноїреклами;ідейний тахудожнійзмістрекламногопосланняповиненвідображатитавраховуватипсихо- логічнітавіковіособливостісоціальноїгрупи,наякуспрямованосоціальнурекламу; звернення(зрозумілоюмовою,здоступноюінформацією)довсієїцільовоїгрупизура- хуваннямрізноманітностіїїскладу,враховуючиосвіту,сексуальніуподобаннятощо; врахуванняконтекстуУкраїнийособливостейцільовоїгрупи(культурнихзвичаївітен- денцій,стилюспілкуваннятаспособужиття);залученняоднолітківівідомихлюдей,з якимимоглибсебеідентифікуватипредставникицільовоїгрупитаприкладякихвони готові наслідувати; креативність та успішність висвітлення послання в ЗМІ;поєднан- нясоціальноїрекламизіншимикомплекснимизаходами—проведеннясоціальних рекламно-інформаційнихкампаній(PSAкампаній).(ЕфективнаPSAкампанія—цеін- тенсивна,добрефінансована,багатофазова,тривалакампанія,уякійдлякоригуваннядій застосовують проміжнуоцінку).

Середприйомів,яківартовраховуватипідчасрозробкитавпровадженнясоціаль- ноїреклами,виокремлюютьтакі:залученняфактів,пов’язанихізпроблемою,якави- світлюєтьсявсоціальнійрекламі(наприклад,використаннястатистичнихданих);при-вертання уваги до переваг, пов’язаних із наслідуванням певних моделей поведінки, що пропагуютьвсоціальнійрекламі(наприклад,«Розуміймене,щобявміврозумітиінших.

Непринижуй,щобянепринижував»);використання«інтригуючих»назв,щопримушу- ютьпрочитатитекстдокінця(наприклад,«10кроків,щобстатикращимибатьками»), переконливість тексту; розташування в ритмічному порядку елементів соціальної рекламивідменшважливихдобільшзначущих;використанняфактуришрифтів,аби звернутиувагунанайбільшвагоміслова;виділенняокремихабзацівзадопомогоюко- льоручишрифту;несподіванийпочатокрозповіді;використанняутекстахабороликах елементівінтриги,конфліктнихситуаційумонологахабодіалогах.Підчасрозробкиінформаційно-рекламних матеріалів дуже важливо враховувати те, що реклама покли-кана спонукати до певної емоційної реакції та виконувати саме ту роль, заради якої вонастворювалась.Одинізкомпонентів,щозначнопідвищуєефективністьреклам- ногоповідомлення,—наявністьінформаціїпроте,щомаєзробитичитач,слухачабо глядач(кудиподзвонити,докогозвернутисьтощо).Протеважливо,абиповідомленнясоціальної реклами не містило наказового тону (наприклад, «Заплати податки!»), адже більшість людей не люблять, коли їм наказують абоповчають.

Якісну соціальну рекламу потрібно створювати для чітко визначеної цільовоїгру- пи,їїдумкинеобхіднообов’язкововраховуватиіпідчасрозробкислоганасоціальної реклами,атакождизайнуплакатів,аудіо-тавідеороликів,і,зрештою,підчасвибору інформаційнихканалівпередачіпослання.Ідеїтапосланнясоціальноїрекламимають бутизрозумілимидлятієїчастининаселення,якійвониадресовані.Уякіснійсоціальній рекламіповиннібутиврахованіцінності,культурнізвичаїтатенденції,стильспілкуван- няіспосібжиттяцільовоїаудиторії.

Літ.:ГейдарЛ.,ДовбахГ.СоціальнарекламавУкраїні:сучаснийстантаперспектвирозвитку.— К.:ПЦ«Фоліант»,2004.—96с.;ТимошенкоА.Л.ДержавнасоціальнарекламавУкраїні:пробле- митаперспективирозвитку//СоціальнароботавУкраїні:теоріяіпрактика.—2006.—№1.—С. 57–64;ШипіленкоО.С.Рекламно-інформаційнітехнологіївсоціально-педагогічнійдіяльності

//Соціальнапедагогіка:теоріяітехнології:підручник/заред.І.Д.Звєрєвої.—К.:Центрнавчаль-ної літератури, 2006.— С.204–216.

Безпалько О. В.

СТЕРЕОТИПИ(греч. stereos — твердий + typos — образ, відбиток; англ.stereotyping)у суспільних науках загалом розуміють як звичні, шаблонні, схематизовані, стійкі зразки думок, сприйняття, поведінки; універсальні, емоційно забарвлені установки. Внутріш-няструктураС.складаєтьсязісполукиспрощених,стандартизованихзнань,почуттів тавідповідноїповедінки.НаслідуватиС.—цеозначаєузагальнюватисоціальністосун- ки.С.важкопіддаютьсязмінічикорекції,оскількивонивиникаютьтафункціонують здебільшогоусферімасової,буденноїсвідомостітаєскладовоюсоціальноїустановки, відчуття соціальної солідарності. ВиокремлюютьС. соціальнітаіндивідуальні,пози-тивнітанегативні,точнітанеточні.

ПоняттяС.введеновсоціологіюісоціальнупсихологіюамериканськимпубліцистом тадослідникомУ.Липпманом1922рокувроботі«Суспільнадумка»,девінрозглядав стереотипизованіформиякузагальненішаблонизморальнихнорм,соціальноїфіло- софії,політичноїагітації.РізніаспектиС.досліджувалиР.Бреннон,П.Гуревич,Л.Джас- сим,І.Кльоціна,К.Мак-Коли,Д.Майерс,Д.Мацумото,Т.Рябоватаінші.ЗаразвУкраїні проблемиС.досліджуютьС.Гришак,В.Кравець,С.Оксамитна,Л.Харченкоінші.

С.соціальні—відносностійка,спрощена,стандартизована,притаманнабуденній свідомостісукупністьуявлень,характернадлябагатьохпредставниківпевногосоціу-

му,пробудь-якийсоціальнийсуб’єкт(людину,групулюдей,спільність).С.соціальніє предметомсоціологічногоаналізупривизначеннірівнівсоціалізації,ефективностіпе- дагогічноговпливу,реакціїнаставленнядоякихосьподій,явищ,ситуацій.Устворення танав’язуванняС.соціальнихзначнийвнесокробитьманіпулятивнапропаганда.

С.індивідуальні—характеристикасхематизованих,шаблонних,емоційно-оцінних і стійких установок людини до будь-якого соціального суб’єкта (людини, групи,яви- ща),щосклалисявнаслідоксоціальнихумовіузагальненняпопередньогоособистого життєвогодосвідуіндивіда,відіграютьнеоднозначнурольужиттєдіяльностілюдини. З одного боку, спрощують соціальне буття, скорочуючи витрати на пізнаннянового. Повсякдення,якправило,заважаєлюдинікритичноставитисядотрадицій,норм,цін- ніснихорієнтаційіправилгромадськоїповедінки.Вонанезавждимаєповнуінформа- ціюпросоціальніподії,явищатощо,протемуситьвисловлюватипронихвласнудум-ку,виявлятисвоюпозиціюувідповіднійповедінці,томубагатолюдейзазвичайдіють шаблонно,відповіднодоС.,щосклалися.Отже,С.допомагаютьлюдиніорієнтуватися втихобставинах,якінепотребуютьвіднеїаналітичного,індивідуальновідповідаль- ногорішення.Здругогобоку,С.відіграютьнегативнурольуситуаціях,колипотрібна об’єктивнаінформація,аналітичнаїїоцінкавновихсоціокультурнихумовах,вониста-новлять основу неприязні до нововведень,інновацій.

С.позитивніформуютьставленнядосоціальнихсуб’єктівнапідставіточногоуза- гальнення,щомаєзерноправди(людипохилоговікуменшактивні,американціспря-мованінадосягненняуспіху).ПозитивніточніС.єнавітьбажанимиусуспільстві,оскількивониспрощуютьсоціальнукартинусвіту,процессоціалізації.Вониєпроявом

«чутливості» до соціокультурних відмінностей. Наприклад, стереотипне приписуванняпредставникампівнічнихнародівбільшоїстриманостістосовнопівденнихозначаєро- зуміннятого,щоможливоочікувативїхніхповедінковихреакціяхіякматимінімальні суперечностіпривзаємодіїзпредставникамирізнихкультур.Проблемазістереотипа- мивиникаєтоді,коливониєзанадтоузагальненими(ставленнядолюдини,виключно наосновіїїідентифікаціїзпевноюгрупою)абоявнонеточними.

НеточніС.,наприклад,стереотипфізичноїпривабливості(презумпціятого,щофі- зичнопривабливілюдимаютьсоціальнобажаніякості:щокрасиво,тодобре),стаютьпідставою формування негативнихС.

С.негативнітранслюютьоднобічні,перекрученіуявлення,негативніемоції,пере- конанняі,якправило,дискримінаційнуповедінкуоднихсоціальнихсуб’єктівстосов- но інших, що склалися в умовах дефіциту інформації і упереджень, характернихдля даногосуспільства.Психологинавітьувелипоняття«уразливістьстосовностереоти- пу»—руйнуючийвпливпобоювання,щохто-небудьпідтвердитьправильністьС.не- гативного.СоціологизастосовуютьпоняттяС.щодосоціологіїдевіантноїповедінки,зо- кремадляаналізуіпоясненняпроблемрасизму,сексизмутощо.ОсновоюнегативнихС.можутьбутиемоційніасоціації(британці—скритні),потребавиправдатиповедінку (супідрядністосункиміжчоловікамиіжінками),негативніпереконання(мешканціза- ходутасходуУкраїнинеповажаютьоднеодного).СаменапідставінегативнихС.най- частішевиникаютьрізноманітніособистісні,сімейнітрагедії,соціальніконфлікти,ціС.використовують для маніпулювання суспільноюсвідомістю.

Зазмістом,тобтозаспрямованістюнапевнийсоціальнийсуб’єкт,С.структурують навиди:етнічні,гендерні,расовітощо.Наприклад,С.етнічні—відносностійкіуяв- ленняпроморальні,розумові,фізичнітасоціальніякості,притаманніпредставникам

різнихетнічнихспільнот.КожнийвидС.,усвоючергу,поділяєтьсянагрупи.Так,уген-дернихС.виокремлюютьтригрупи:С.маскулінності-фемінності(маскулінностіпритаманні «активно-творчі» характеристики, інструментальні риси: активність, домі-нантність,упевненістьусобі,агресивність,логічнемислення,здатністьдолідерства;фемінності — «пасивно-репродуктивне начало», особистісні якості: залежність, турбо-тливість,низькасамооцінка,емоційність),С.провіднихсоціальнихролей(жінка—домогосподарка,мати,відповідальназастосункивсім’ї;чоловік—професійнийуспіх, активне громадське життя, відповідальний за забезпечення родини),С. специфікипраці(чоловік—творчаікерівнаробота,інструментальнасферадіяльності;жінки—виконавська, обслуговуючаробота).

Зсоціально-педагогічноїточкизору,С.єневід’ємноючастиноюсоціальноїкульту- рибудь-якогосоціумувідмікро(родина)домакро(людство).ПозитивніС.спрощують та прискорюють соціальний розвиток людини через процес соціального виховання всім’ї,етносі,країнітощо,анегативнідеформуютьцейрозвиток,призводячидосо-ціальнихконфліктів.

Розвитоксоціокультурногобуттясприяєвиникненнюновихсоціумів,а,отже,іно- вихС. Високий рівень структурованості соціуму, ускладнення соціалізації зумовлює збільшеннякількостіірозмаїттяС.Наприклад,вумовахформуванняінформаційного суспільствавиокремлюютьсярегіональні(об’єднанаЄвропа)таформуєтьсяглобаль- ний соціуми з відповідними культурами таС. Більш того, соціокультурна трансфор- маціяспричиняєперетворенняпозитивнихС.нанегативні.Наприклад,стереотипне шануваннялюдейпохилоговіку(оскількивонибулидовиникненняписемностісхови-щем мудрості, звичаїв і майнових прав) може змінитися дискримінаційною поведінкоюстосовноних,бозначущістьособистоговідчуттямолодості,пріоритетдосягненьнад аскрипцієюзумовлюютьзмінусоціальногостатусулітніхлюдейвумовахінформацій- ногосуспільства.Дисгармоніяуміжпоколіннихстосункахможенегативновідбитися наперспективахподальшогоіснуваннялюдства.ПротенегативніС.неможнавідмі-нити, їх слід переформувати через відповідні соціально-педагогічнітехнології.

УсоціальнійпедагогіціобґрунтованонизкусучаснихгендернихС.,середяких:жін-ка—такийсамогарнийполітичнийдіяч,якічоловік;кар’єра,наявністьсім’їідітейдляжінкиможебутитаксамоважлива,якідлячоловіка;жінка-керівник—невиняток, анорма;сімейно-побутовіобов’язкинеєдолеювиключножінки.Крімтого,розробле- носоціально-педагогічніумовиїхформуванняупроцесісоціалізаціїжіночоїмолодіза-містьзастарілих.

Соціальні педагоги, гармонізуючи соціальне виховання людини, групи, соціуму за інформаційної доби, сприяють становленню та вдосконаленнюсоціальностівсіх соціальнихсуб’єктівчерезпоширенняпозитивнихточнихС.танейтралізацію,витис- нення,руйнаціюзастарілихнегативних,атакожнауковеобґрунтуваннятапоширення нових,відповіднихглобальнійкультурілюдства,щоформується.ЦіновісоціальніС.,спрямовані на подолання індивідуального, сімейного, національного, державного, ре- гіонального егоїзму, забезпечуватимуть профілактику світовогосуїциду.

Літ.:МайерсД.Социальнаяпсихология/перев.сангл.—СПб.:Питер,1996.—С.435–436,680– 681;Педагогика:большаясоврем.энцикл./[авт.–сост.Е.С.Рапацевич].—Минск:Соврем.сло- во,2005.—С.557;Словарьпосоциальнойпедагогике:учеб.пособие/Моск.гос.соц.ун-т.—М.: ACADEMiA,2002.—С.296;Современнаязападнаясоциология:словарь/[сост.:Ю.Н.Давыдовидр.].—М.:Изд-вополит.лит.,1990.—С.332;Соціальнаробота.Кн.4:корот.енцикл.слов./Акад.

пед.наукУкраїни,Ін-твищ.освіти.—К.:ДЦССМ,2002.—С.452;Соціологія:терміни,поняття,пер-соналії:слов.—довід.длястуд./Соц.асоц.України.—К.:Каравела;Л.:НовийСвіт.,2000;2002.— С.375–376;Соціолого-педагогічнийсловник/заред.В.В.Радула.—К.:«ЕксОб»,2004.—С.255– 256;ХарченкоЛ.Г.Соціально-педагогічніумовиформуваннясучаснихгендернихстереотипівупроцесісоціалізаціїжіночоїмолоді:автореф.дис.…канд.пед.наук.13.00.05.Соц.педагогіка.—Луганськ:ЛНПУіменіТарасаШевченка,2006.—20с.

Рижанова А. О.

СУБКУЛЬТУРА—відангл.subculture—підкультура.Виниклов20-тірокиXXст.ван-гломовнійсоціології(А.Коен,Д.Маца,У.Міллер)йохоплювалопроцеси,щовідбували-ся в кримінально орієнтованому молодіжному середовищі з протиправними нормамиповедінки.Зсередини60-хроківXXст.змістцьогопоняттязмінився,ідосубкультури почаливідноситикомплекснелишемолодіжнихцінностей,айнорми,цінності,звичаї іншихверствнаселення—те,учомувідображаютьсяособливесвітосприйняттяістиль життя,атакожвідповіднісоціальніінститутивідтворення.Феномен«субкультура»ви- значаютьяккультуруокремоїсоціальноїспільноти(групи,класу,регіону),щочимосьвідрізняється від традиційної культури суспільства. За допомогою субкультури відбува-єтьсясоціальнаідентифікаціячленівпевноїспільноти.ЯкпідкреслюєпсихологД.Аусу- бель,«причиноюформуваннясамостійноїсубкультуриєспілкуваннямолодихлюдей протягомвизначеногочасутапродукуваннянимивласнихцілей.Групамолодихлюдейодного віку є головними носіями цієї напівнезалежної часткової культури, недвозначно протиставленої культурідорослих».

Сучаснідослідники(Ю.Волков,М.Головатий,І.Колесин,М.Панасюк,В.Добреньковтаін.)вкладаютьрізнийзміступоняття«субкультура»,асаме:автономнекультурнеутво-рення у межахдомінуючої культури;специфічний спосіб диференціаціїрегіональних танаціональнихкультур;спосібвизначеннятаописунезначнихкультурнихзмін,щовід-буваютьсяумежахдомінуючоїкультури;особливаформаорганізаціїлюдей;сукупність норм,щопротистоятьдомінуючійтрадиційнійкультурітаінтерпретуютьсянеюякчужа,негативнаіта,щопорушуєїїцінність;суспільнагрупа,щодотримуєтьсядещоіншихнорм; професійнакультура,в якій своєрідновідбиваютьсяцінності і ідеали; системацінностей,настанов,моделейповедінки,життєвогостилю певної соціальноїгрупи.

В педагогічній науці поняттям «субкультура» характеризують частину загальної культури,системуцінностей,традицій,звичаїв,щопритаманніпевнійсоціальнійгру- пі,якавідрізняєтьсявіддомінуючоїкультурипоглядаминажиття,звичаями,сленгом,одягом, зачіскою тощо.Томурозрізняютьдитячу,молодіжну, маргінальну, регіональну, кримінальну, національних меншин, професійну та ін.субкультури.

Уконтекстісоціально-педагогічноїпарадигми(О.Безпалько,І.Звєрєва,І.Ліпський, А.Рижановатаін.)субкультурарозглядаєтьсяякавтономне,відносноціліснеутворен- ня,якеохоплюєспецифічнийнабірцінніснихорієнтацій,нормповедінки,взаємодіюі взаємостосункиїїносіїв,статуснуструктуру,джерелаінформації,захоплення,стерео- типи,смаки,жаргон,фольклор.Соціальноюбазоюформуваннясубкультуриможуть бутивікові,професійніпрошаркинаселення,релігійнісекти,сексуальніменшини,не- формальнітечії,злочиннігрупитощо.Важливимвидаєтьсязауваження,щосубкульту- равпливаєнаособистістьнастільки,наскількигрупаоднолітків,якаєїїносіями,рефе-рентна (значима) длянеї.

Отже,аналіздовідковихджерелінауковоїлітературизпроблемисвідчить,щоєди- ноїусталеноїсистемипоглядівнаявищесубкультуринемає.Кожнанаукапоняття«суб-

культура»інтерпретуєйописуєзпозиційсвоїхпредметатаметодології,щосприяло виникненнюнизкинайпоширенішихпідходівдовивченнятаописуцьогофеномену, асаме:системно-динамічнийпідхідрозглядаєсубкультуруякскладнудинамічнусис-тему,яказазнаєфазовихперетворень;синергетичнийпідхідописуєпроцесхаотичноївзаємодії субкультур, під час якого одні субкультури посилюються, а інші гаснуть; інфор-маційногопідходу,десубкультурарозглядаєтьсяякпоєднаннясоціальнихфакторівз інформаційними,девеликогозначеннянабуваєформуванняколективноїсвідомості (що несе в собі духовні цінності), яка формується в процесі передавання інформації відіндивідадоіндивідаіЗМІ(телебачення,радіо,преса,)щоактивновпливаютьнацей процес;генетичнийпідхідописуєзалежністьсистемидуховнихцінностейвіднабору генів;ієрархічнийпідхідінтерпретуєкультуруякієрархічноорганізованусистему,де культуривищоготанижчогорівнярозвиваютьсякожназасвоїмизаконами;трофічний підхідподаєсубкультуруякбагаторівневуструктуру,деверхнійрівеньрозвивається зарахунокнижнього;екологічнийпідхідполягаєвуявленніпросубкультурніспільно- тиякцілісніутвореннявширокомусоціокультурномусередовищі;епідеміологічний підхідпорівнюєпроцесформуваннясубкультурзрозповсюдженнямепідемії:умасо- війсвідомостіформуєтьсясоціальнийміф,якийпередаєтьсявідіндивідадоіндивіда, охоплюючимасувразливих;когнітивнийпідхідпорівнюєсубкультурузсистемоюпіз- навальнихтеоретичнихмеханізмів,крізьпризмуякихсприймаєтьсянавколишнядій- сність;вконтекстіконцепціїсоціокультурноїстратифікації,субкультурарозглядається передусімякявищесоціально-психологічнеімистецьке.Зауважимо,щовсізазначені концепціїрозглядаютьсубкультуруяк«картинусвіту»,якаєспільноюдлявеликоїгру-пилюдей.

Звісно,всясукупністьнауковихпідходівнеобмежуєтьсяцимпереліком,алеціпід- ходи є найбільш поширеними і саме на їх основі здійснюються спроби типологізаціїта інтерпретаціїсубкультур.

Узагальнюючивикладеневище,можнаприпуститидоцільністьнауковоїконцепції Н.Слюсаревського,якийуважає,щотребатипологізуватинесубкультури,асоціальні групи,якіможутьутворитиабонеутворитисубкультуру.Зазначенапозиціяєпідтвер- дженнямпоглядівЕ.Соколова,якийуважає,що«коженклас,кожнасоціальнагрупа можутьматисвоюособливусубкультуру».Прицьомутворцем,носіємтазберігачем субкультурнихтрадиційзазвичайвиступаєсоціокультурнагрупа.Разомзтимвартоза- уважити,щодалеконеусякасоціальнагрупаволодієвласноюсубкультурою.Якостан- ня,можебутивизнаналишетакаспільноталюдей,щомаєвідмітнікультурніознаки, котрівирізняютьїїзпоміжіншихспільнот.

Принципововажливимвидаєтьсяпорозуміннясубкультуриякспецифічного—сти- лізованогомеханізмусоціалізаціїособистості,депроцесигруповоїінтеграціїтадифе- ренціації,якієхарактернимийдляіншихнеформальнихгруп,базуютьсянасоціально-психологічномухарактерівзаєминівзаємодії. Вартозауважити,щоросійськідослідникиВ. Бабахо, Ю. Волков, В. Добрєньков, С. Лєвікова, А. Маршак, С. Сергієва, В.Суртаєв, А.Толстих,С.Фролов,досліджуючиособливостімолодіжноїсубкультури,зпоміжін- шиххарактернихвідзнаквиокремлюютьїїсоціалізуючуфункцію.Зокрема,С.Лєвікова характеризуємолодіжнусубкультуруякчастковукультурнупідсистему,яканацілена навключеннямолодоїособистостіусуспільство.

Отже,перебудовчіпроцесиусучасномусуспільствівзагалійвсистемівищоїосвіти зокрема,надалимолодимлюдямможливістьсамоутверджуватисянелишеврамках

традиційних інститутів соціалізації (сім’я, школа, ВУЗ, оточення друзів, мікросоціум, за-собимасовоїкомунікаціїтаін.),айпозаними.Узв’язкузвищезазначеним,актуалізува-лася роль неформальних угрупуваньмолоді.

Цілкомймовірно,щобільшістьнауковців,зокремаІ.Бех,О.Безпалько,І.Звєрєва, А.Капська,Л.Міщик,С.Савченко,однимізпровіднихчинниківсоціалізаціїмолодівід-окремлюєгрупуоднолітків.ЇЇсоціалізуючимифункціямипершзавсеє:задоволенняпо- треби молодої людини у нерегламентованому спілкуванні з ровесниками; оволодіннянавичкамиспівжиттязіншимилюдьми;автономізаціявіддорослих;створенняумов длясамоствердженнямолодоїлюдини;засвоєнняпевнихстатево-рольовихнормпо- ведінки;залученнядоокремихвидівсубкультури.Томувостаннірокиурізнихгалузяхнаукових знань активізувався інтерес до дослідження неформальних об’єднань молоді,прививченнідіяльностіякихвикористовуютьсятакіпоняття,як«стихійні»,«нетради-ційні»,«неофіційні»,«спонтанні»групи.Так,довідковіджереласвідчать,щонеформаль- ною групою може називатися така організація, яка характеризується високим ступенем згуртованості, особистісним характером спілкування, однак нечітко вираженою метою групової діяльності і неформальним контролем, що побудований на традиції і залежитьвідступеняусвідомленнягруповогочленства.Отже,неформальнігрупиможутьбути організованіякурамкахформальних,такіпозаними.

Доведено, зокрема, що вирішальною ознакою самодіяльних об’єднань молоді є створенняновихтипівсоціальнихзв’язківтаапробаціяофіційнонерегламентованих соціальних технологій. Саме в них здебільшого стихійно й концентруються суспіль- нівідносини(І.Кон,В.Лисовський,Г.Гарпенчук,таін.).Відтак,євсіпідставивважати, щодіяльністьнеформальнихоб’єднаньупевніймірівідображаєспецифікумолодіж- ноїсубкультури.ЇЇхарактернимиознакамиє:специфічнийнабірцінніснихорієнтацій та норм поведінки; надання переваги певним джерелам інформації; своєріднізахо- плення,смаки;специфічніспособипроведеннявільногочасу;сленг;особливостіодягутазовнішності.

Численні дослідження свідчать, що особливостями молодіжної субкультури сьо-годні є: її розважально-рекреативна спрямованість; надмірно-підкреслене слідуваннямоді;передачаінформаціїтавираженняпочуттівзадопомогоюсленговихслівтави-разів; надання переваги «легкій літературі»; вестернізація (орієнтація на зразки масовоїзахідноїкультури),«домінуваннякультурисили»;пріоритетспоживацькихорієнтацій надкреативними;слабкаіндивідуалізованістьівибірковістькультури,наданняпере- ваги,«легкійлітературі»;позаінституціональнакультурнасамореалізація;відсутністьетнокультурної самоідентифікації, нехтування цінностями національноїкультури.

Літ.:Социологиямолодежи/Ю.Г.Волков,В.И.Добреньковидр.—Ростовн/Д.,2001.—С.166–169;ГоловатийМ.Ф.Соціальнаполітикаісоціальнаробота:Термінол.—понятійн.слов./ М.Ф.Головатий,М.Б.Панасюк.—К.:МАУП,2005.—560с.—Бібліограф.:с.483–511;Коджаспи- роваГ.М.,КоджаспировА.Ю.Словарьпопедагогике.—Москва:ИКЦ«МарТ»;Ростовн/Д:Изд. центр«МарТ»,2005.—448с.;КолесинИ.Д.Подходыкизучениюсоциокультурныхпроцессов

// Социологические исследования.— 1999.— № 1.— С. 130–136; Кравченко А. И. Культурология: словарь.—М.:Академ.проект,2000;ЛєвіковаС.І.Молодежнаясубкультура.—М.,2004.—С.33.;МіщенкоН.І.Студентськасубкультураякфакторпрофісійноїсоціалізаціїмайбутніхсоціальних педагогів:автореф.дис.…канд.пед.наук.13.00.05.Соц.педагогіка.—К.,2011.—20с.;Прохо- ренкоТ.Г.,ЗборовськаО.П.Девіантнамолодіжнасубкультура//ВісникМСУ.Серія«Соціологічні науки».—2006.—Т.iX,№2.—С.12–17;Словник-довідникдлясоціальнихпедагогівтасоціаль- нихпрацівників/зазаг.ред.А.Й.Капської,І.М.Пінчук,С.В.Толстоухової.—К.,2000.—260с.;

Слюсаревський Н. М. Субкультура як об’єкт дослідження // Соціологія: теорія, методи, мар-кетинг.—2002.—№3.—С.117–127;СоколовЭ.В.Понятие,сущностьиосновныефункциикультуры.—Ленинград,1989.—С.16;Соціальнапедагогіка:малаенциклопедія/зазаг.ред. проф.І.Д.Звєрєвої.—К.:Центручбовоїліт.,2008.—С.283.;Субкультурныеобъединениямоло- дежи:критическийанализ:РепринтыдокладовВсесоюзнойнаучнойконференции«Культура иеёрольвактивизациичеловеческогофактора».—М.:АНСССР,Ин-тфилософии,1987.—С.22; ЩепанскаяТ.Символика молодежной субкультуры. Опыт этнографического исследованияСистемы 1986–1989гг.—СПб.,1993.

Міщенко Н. І., Звєрєва І. Д.

ТОЛЕРАНТНІСТЬ—(лат.tolero—«нести»,«тримати»,«терпіти»)—здатністьбачитивін- шійлюдинісамеіншу—носіяіншихцінностей,логікимислення,іншихнормповедінки, усвідомленняїїправабутиіншою,відмінною;безумовнопозитивнеставленнядотакої несхожості,терпимістьдодумкиіншоїлюдини,звичаїв,кольорушкіри,релігії,способужиття;здатністьглянутинасвітодночаснозісвоєїточкизорутазпозиціїіншоїлюдини;неєчастиноюбудь-якоїідеологіїабоелементомбудь-якоїконкретноїкультури.

Толерантністьнеозначаєтерпимістьдопротивоправнихдій.Толерантнесуспіль- ство — це суспільство взаємної поваги, суспільство, вільне від забобонів, недовіри і сліпоїагресії.

В англійській мові «толерантність» означає «готовність і здатність без протесту сприйматиособистістьаборіч»,уфранцузькій—«повагудосвободиіншоїлюдини, їїнапрямудумок,поведінки,політичнихірелігійнихпоглядів».Укитайськіймовібути толерантнимозначає«дозволяти,допускати,виявлятивеликодушністьщодоінших». На цьому фоні найбільш широку значеннєву гаму поняття «толерантність» виражає варабськіймові,девономожевживатисявзначенні«прощення,полегкість,м’якість, поблажливість,жаль,прихильність,терпіння»,утойчасякуперськіймовітолерант- ністьвизначаєтьсяяк«терпіння,терпимість,витривалість,готовністьдопримирення». Використовуєтьсятермін«толерантність»вйогоанглійськійінтерпретації—tolerance, деразомізтерпимістювінозначаєтакож«допуск».Зіставленняобохзначеньпоказує, щоцимтерміномвиражаєтьсяідеяміри,межі,доякоїможнатерпітиіншулюдинуабо явище,навітьякщовонинезрозумілі,викликаютьздивування,неприйняттяабоопір.Поняття «толерантність» стало міжнародним терміном у ХХстолітті.

Тойфакт,щопоняття«толерантність»існуєвусіхмовах,відбиваєінтуїтивнесприй- няттяєдностілюдства,взаємозалежностівсіхвідкожногоікожноговідусіхіскладаєть- сязповагидоправіншоїлюдини(утомучисліправабутиіншою),атакожстримування відзаподіянняшкоди,томущошкода,заподіюванаіншійлюдині,означаєшкодудля всіхідлясамогосебе.Усучасномусуспільствітолерантністьповиннастатисвідомоюформованою моделлю взаємин людей, народів ікраїн.

В зарубіжній та вітчизняній науці склалися певні передумови щодо вивчення пробле- ми формування толерантності: перша група дослідників представлена дослідженнямисоціально-психологічнихособливостейгруптаміж-груповоївзаємодії(B.Агеев,Г.Ан- дреева,Г.Тэджфел,Дж.Тернер,С.Московичи,П.Шихирев.Б.Поршневтаін.);додругої групи можна віднести праці, виконані в руслі філософського осмислення проблеми толерантності(P.Валитова,В.Золотухин,Н.Круглова,В.Лекторский,Е.Магомедова, М.Прохоров,Л.Скворцов,Б.Хомяков,М.Уолцер,П.Николсон,Ю.Красинидр.);третю групускладаютьсучасніпедагогічнітеоретичнітаемпіричнідослідженняідентичності(Т.Стефаненко,Н.Лебедева,Е.Галкина,О.Романова,Л.Науменко,А.Коростылев,В.Гри-

ценко,А.Татарко,В.Павленко,В.Левкович,Л.Кузмицкайте,В.Хотинецидр.)татоле-рантності(А.Асмолов,Г.Солдатова,Н.Лебедева,Ф.Малхозова,Ю.Гаюрова,Е.Шлягина, С. Ениколопов, Л. Шайгерова та ін.); до четвертої групи можна віднести фундаментальні наукові дослідження, присвячені історико-філософським аспектам проблеми толерант-ності(В.Золотухин,М.Хомяков,Н.Круглова,В.Лекторский,С.Скворцов,Б.Емельянов, Е.Магомедова,P.Валитова).Внихподаносистематизованийоглядтеоретичнихдослі- дженьцьогопоняття.Питаннятолерантності,безконфліктності,тактовностівивчали- сявітчизнянимидослідникамиТ.Алєксєєнко,О.Безпалько,Т.Веретенко,Н.Заверико, Л.Міщик,О.Олексюк,В.Петровичем.Уїхпрацяхтолерантністьрозглядаєтьсяяксо- ціальнийфеномен,якінструментрегулюваннявідносинміжлюдьми,якособливого родуправилаповедінки,якосновадлявиробленнябагатьохреальнихправил,нормі законів;цінністьвзаємодіївумовахпротиріччя;прийняттяінших,яківідрізняютьсявід твоїхвласнихінтересівіцілей;антиподагресивності;здатністьвислухати;безконфлік- тністьтощо.Всіцівизначенняврівнійміріможутьслугуватиякпобутовими,такіна-уковими дефініціями феномена толерантності. Диференційоване розуміння феноменутолерантностімістить:природнича(натуральна)толерантність—відкритість,допитливість,довіра,щопритаманнамаленькійдитинііщенеасоціюєтьсязякостямиїї

«Я»(толерантністьтипу«А»);моральнатолерантність—терпіння,терпимість,що асоціюєтьсязособистістю—зовнішнім«Я»людини(толерантністьтипу«Б»);духовнатолерантність—прийняття,довіра,щоасоціюєтьсязсутністюабоз«внутрішнімЯ»людини (толерантність типу«В»).

ВсерединіXXст.Г.Оллпортпобудувавтипологіюособистостівконтинуумітолерант- ність— інтолерантність. Спираючись на роботуТ.Адорно і його колег «Авторитарна особистість»,працііншихпсихологів,атакожнавласнідослідження,віндавузагаль- неніхарактеристикитолерантнихіінтолерантнихособистостейзарядомпараметрів.Розглядаючи лише полюс толерантності, можна визначити, що для толерантної людинихарактернимє:а)знаннясамоїсебе(толерантналюдинадобрезнаєсвоїперевагитане- долікийнесхильнавусіхлихахзвинувачуватинавколишніх);б)захищеність(відчуття безпекийпереконаність,щозагрозуможнаподолати;гарантіярозумінняйпідтрим- ки,відчуттябезпекийєднаннязіншимилюдьмивпротистояннізгубномувпливусо-ціуму); в) відповідальність (розвинене почуття відповідальності, вияв внутрішньої силивситуаціїприйняттярішення,йогоякісноговиконаннянаосновіваріативногопідхо- дуйсистемиособистихвимог;такалюдинанеперекладаєвідповідальністьнаінших);г)потребаувизначеності(толерантналюдинанеділитьсвітначорнеібіле,авизнає різноманіття, готова вислухати будь-яку точку зору й відчуває менший дискомфорт устаніневизначеності);д)орієнтаціянасебе(більшеорієнтовананаособистіснуне- залежність,менше—наналежністьзовнішнімінститутамтаавторитетам);е)здатність доемпатії(соціальночутливайсхильнадаватибільшадекватнісудженняпролюдей); є)почуттягумору(здатнапосміятисянетількизінших,алейізсебе);ж)віддаєперевагу волі,демократії(длянеїнемаєвеликогозначеннясуспільнаієрархія).

Толерантністьякпроявсуспільнихвзаємовідносинзалежитьвідумовжиття,сере- довища,вякомубудезростатилюдина,відменталітетусоціуму,вякомуживелюдина иякий,всвоючергу,впливаєнаїїіндивідуальність,світоглядніпріоритети,стереотипи їїповедінки.Самементалітетсоціумувіддзеркалюєспецифікуспособужиттятогочиіншого народу, його традиції,віру,національно-етнічні особливості, життєві пріоритетитацінності,формипроявутолерантноїсвідомості.Аналізпричинментальноїнесуміс-

ності людей, людських спільнот і є фактично новою соціально-педагогічною проблемоюдляпедагогіки.ВидатнийросійськийнауковецьА.Асмоловупреамбулідозбірника

«На шляху до толерантної свідомісті» розглядає проблеми формуванняновогонаправ-леннявпедагогіці—становленняпедагогікитолерантності,якайденазмінупрогрампоконфліктології.Толерантністьрозглядаєтьсянимяксоціальнанорма,якавизначаєсталістьдорізногородуконфліктіввсуспільстві.Педагогікатолерантностіпередбачає:створення соціально-педагогічних умов толерантної взаємодії,толерантногоосвітньо-виховногопростору;створенняумовкультуриспілкування;розвитоксинергетичногомислення,якедозволяєприйматиширокийспектрособистіснихякостей,індивідуаль-них та етнічних проявів людини; особистісно-орієнтований підхід восвітньомупроцесі,основоюякогоєсуб’єкт-суб’єктнівідношеннявсистемі«учитель—ученик—батьки».В1996р.ГенеральнаАсамблеяООНзапропонуваладержавам-членамООНщоріч-но 16 листопада відмічати Міжнародний день, присвячений толерантності.Церішеннябулоприйнятоузв’язкузтим,що16листопада1995р.держави-члениЮНЕСКОприй-нялиДеклараціюпринципівтолерантності,якапроголошувала,щовсілюдизасвоєюприродоюрізні,алейрівнізасвоїмигідністюіправами.Підтолерантністюв«Деклара-ціїпринципівтолерантності»розумієтьсяприйняттяйправильнерозуміннябагатствакультурсвіту,формсамовираженняйспособівпроявівлюдськоїіндивідуальності.Їйсприяютьзнання,відкритість,спілкуванняісвободадумки,совістііпереконань.Толе-рантність—цегармоніяврізноманітті.Ценетількиморальнийобов’язок,алейпо-літичнаіправовапотреба.Толерантністьробитьможливимдосягненнямируісприяєзмінікультуривійникультуроюмиру.Толерантність—це,першзавсе,активнестав-лення,щоформуєтьсянаосновівизнанняуніверсальнихправіосновнихсвободлю-дини.Нізаякихобставинтолерантністьнеможеслужитивиправданнямпосяганьнаціосновніцінності.Толерантністьмаютьпроявлятиокремілюди,групиідержави.Проявтолерантності, співзвучний повазі прав людини, не означає терпимого ставленнядосо-ціальноїнесправедливості,відмовивідсвоїхпереконань.Цезначить,щокоженвіль-нийдотримуватисясвоїхпереконаньіпризнаватитакежправозаіншими.Цеозначаєвизнаннятого,щолюдизасвоєюприродоюрізнятьсяузовнішньомувигляді,статусі,мові,поведінцііцінностяхімаютьправожитивмиріізберігатисвоюіндивідуальність.Цезначить,щопоглядиоднієїлюдининеможутьбутинав’язанііншим.Толерантналю-

дина поважає переконання інших і не намагається довести свою виняткову правоту.

Дослідженнясучаснихпоглядівукраїнськихтазакордоннихученихнапроблемуто- лерантностісвідчить,щопорівнянозXiXстоліттямпроблематолерантностінаприкінці XX–початкуXXiст.набуваєособливоїактуальностійпотребуєґрунтовноготавсебіч- ного аналізу; ця проблема розглядається в контексті загального процесузвільнення особистостівідбудь-якоговидупоневолення—соціальногочиморального;толерант- ністьхарактеризуєтьсяякнеобхіднайдостатняумоваемансипаціїлюдиниіпідтримки мирунаЗемлі,оскількивонауможливлюєспівіснуваннялюдейусвободійгуманності; недостатнярозробленістьпроблемивикликаєпотребуствореннятеоріїтолерантнос- ті,тобтовиробленняновоїконцепції,відмінноївідтієї,щодомінувалауXVi–XViiiст.,концепції, що буде відповідати соціальним та інтелектуальним умовам нашогочасу.

Літ.: Декларация принципов толерантности. Утверждена резолюцией 5.61 Генеральной конфе-ренцииЮНЕСКОот16ноября1995года//Вектолерантности:Науч.-публицистич.вестник.—М.:МГУ,2001; Довгополова Я. В. Формування толерантних відносин студентів у полікультурному навчальному середовищі: автореф. дис.… канд. пед. наук. 13.00.05. Соц. педагогіка.—Луганськ,

2007.— 18 с.; Лекторский В. О толерантности, плюрализме и критицизме // Философия, на- ука,цивилизация.—М.,1999.;Напутиктолерантномусознанию/отв.ред.А.Г.Асмолов.—М.: Смысл,2000.—255с.;РюмшинаЛ.И.Библиотекапсихологииипедагогикитолерантности//Вопросы психологии.— 2002.— № 2; Толерантность в системе ценностно-целевых приоритетов образования // Педагогика.— 2002.— № 7.— С. 3–12; Толерантность: взгляд, поиск, решение.—М.:Вербум-М,2003.—168с.;ШалинН.Н.Толерантность//Социологическаяэнциклопедия:В2т.Т.2.—М.,2003.—С.661.

Звєрєва І. Д.

ТРАДИЦІЇ(лат.traditio—передання)—складоваядракультурисоціуму(відмікро- домакро-),щозабезпечуєйогостабілізацію,зміцненнявпросторі(черезпоширеннясоціокультурної спадщини серед соціальних суб’єктів «по горизонталі») та збереженняв часі (через передавання соціокультурного досвіду від покоління до покоління«по вертикалі»), зумовлюючи наступність у розвитку матеріальної і духовної культури, сприяючизбереженнюміжпоколіннихзв’язків.Зазмістомтрадиціїохоплюютьнай-більш стійкі, «інерційні», життєво необхідні для виживання у природному та соціально- му середовищі складові культурної спадщини соціуму, що якісно вирізняють його середіншихсоціальнихсуб’єктівсуспільства,людства:мову,цінності,ідеї,ставленнядопри-родного та соціального середовища, способи світосприйняття, вірування, смаки, нормисоціальноїповедінкитощо.СтруктураТ.якмеханізмутрансляціїядракультурискла-даєтьсязізвичаїв,обрядів,ритуалів,свят.ЗасфероюрозповсюдженняТ.діютьу будь-якому суспільстві, у всіх галузях соціального життя, у кожній соціальнійгрупі, родині.НаційпідставівиокремлюютьсявидиТ.:сімейні,етнічні,релігійні,професійні, громадськітощо.Т.виконуютьнизкукультурнихфункцій:1)забезпечуютьспадковість культури,2)слугуютьканаломзбереженняіпередаванняінформаціїтацінностейвід генераціїдогенерації;3)забезпечуютьсоціальнуінтеграціютасталістьсоціуму;4)ви- конуютьселективнийвідбірнеобхіднихзразківповедінкитацінностей;5)виступають механізмомсоціалізаціїтаінкультураціїлюдей.Т.можутьбутиякпозитивними(щоі яктрадиційноприймаєтьсясоціумомзсоціокультурногодосвіду),такінегативними(щоіяктрадиційновідхиляється).

Т.зберігаютьсяу свідомостітау складі життяпевного соціуму протягом тривалогочасу.Тізних,щозабезпечуютьвиживаннятарозвитоксуспільства,групиуприродно-мутасоціальномусередовищі,маютьзмінюватисявідповіднодозовнішніхзмін.Т.,щоневідповідаютьновимумовамсередовища,якправило,гальмуютьрозвитоксоціальної спільноти,а,отже,маютьтрансформуватисяабовитіснятисяіншимиТ.Процесоновлен- няТ.єобов’язковоюскладовоюсоціальногожиття,умовоюсамозбереженнясоціуму,томувідбуваєтьсяякспонтаннонаосновідіїінноваційнихсоціальнихмеханізмів,такіусвідомлено,цілеспрямованочерезпланомірнудіяльністьсоціальнихсуб’єктів.

Тисячолітнітрадиції можутьперетворюватисяв соціальний інститут (наприклад, пар-нийбрак),томувсоціологіїТ.розуміютьсамеякмеханізмвідтвореннясоціальнихінсти- тутівтатихнорм,збереженняякихзумовленесамимфактомїхіснуваннявминулому.

Т.передаваннясамихТ.залежитьвідскладностісоціальноїструктурисоціумутарів- няйогоматеріально-технічногорозвитку.ПершоосновоютрансляціїТ.булонесвідоменаслідування,якепоступоводоповнилосясвідомим,азрозвиткомкультуривонивідтворювалися,крімпопередніхспособів,щейусночерезнародніперекази,міфи.Письмова мова забезпечила можливість передаванняТ.через книгу, бібліотеку, освіту,вдосконаленняЗМІ—черезпресу,радіо,телебачення,Інтернеттощо.

УдоіндустріальномусуспільствібільшістьзмістукультурипередавалосячерезТ.,тому воно називається традиційним. Віндустріальному суспільствіпровідну роль вцьомувідігравалаосвіта,отже,самецієїдобиформувалисятарозвивалисяТ.освіт-ні— основа упорядкування і структуризації кожної окремої національної системи освіти;універсальнаформазбереженнятамеханізмпереданняуспадокпедагогічно- годосвіду.Засвоїмінформаційно-змістовнимнаповненнямТ.освітніскладаютьсяз навчально-виховноїпрактики,теоретико-концептуальнихпедагогічнихуявлень,про- цесуальнихелементівпедагогічноїдіяльності.Усучасномуінформаційномусуспіль-ствізростаєрольглобальнихзасобівкомунікаціїупереданніТ.людства,зодночасним формуваннямвласнихТ.такихЗМІ,якІнтернет.Напоглядсоціальнихпсихологів,сьо- годеннязмінюєставленнядоТ.,такБ.ПоршнєвнаводитьзауваженняР.Оппенгеймера проте,щоунашчаскультураітрадиціянабулизовсіміншоїінтелектуальноїтасоці- альноїролі.Ниніголовнафункціянайважливішихіжиттєстійкихтрадиційсамевтому,щобслугуватизасобомдляшвидкихзмін.ТакесаместавленнядосамоїсутіТ.підтвер- джують соціальні культурологи, наприклад, Б. Єрасов доводить специфіку сучасної культуритим,щоусесьогоденнявженезадовольняє,розглядаєтьсяякзастаріле,як вжеминулийетап,зупинканаякомузагрожуєрегресом.Інформаційнакультура,при- мушуючи всіх соціальних суб’єктів підкоряти сучасність міркуванням про майбутнє, сприяє вивільненню всіх видів їх активності та творчості, розвиває схильність до но-визни, «відчуття часу», уникнення рутини.Таківисловлення, на перший погляд, склада-ютьвраження,щоТ.немаємісцявінформаційномусуспільстві,ареальновонипростодокорінно трансформуються та з’являються принциповонові.

Усоціально-педагогічномуконтекстінайважливішоюєсоціалізаційнафункціяТ.,яка реалізується через їх складові: звичаї, обряди, ритуали, свята.Усіці поняття є близькими,аленеідентичними.Розумінняїхсутностінадаєможливістьусвідомлення не лише етапів соціального розвитку людини у філогенезі, але й вдосконалення са- могопроцесусоціалізаціїчерезТ.Ключовимуційнизцієпоняття«звичаї»,підяким розуміютьправилоповедінки,зокремасоціальної,щосталодляпевноїгрупилюдей загальноприйнятоюнормою,увійшловпобутісталозвичкою.Звичаїбулипершимна- слідкомнаслідуванняірезультатомвдосконаленняцьогопроцесу,вониоб’єднували первісну людину у спільноту. Через звичаї приєднувалися до групи, набуваючи там певного соціального статусу, звичаї були основою очікування відповідноїповедінки відіншихі,такимчином,гармонізувалисоціальністосункилюдейпервісноїдоби,за- безпечуючи виживання в несприятливому природному середовищі. Дотримування звичаїввимагалобагаторазовоговиконанняоднихітихсамихдій,тобтодоведенняїх доавтоматизму,щостаєпотребоюіндивіда.Позитивнезначеннязвичаївдляньогопо- лягаловтому,щовонидавалиможливістьлегковиконуватичастоповторюванідіїіви- вільнятисвідомістьдлязосередженнянатихдіях,якіпотребуютьповногоконтролюз бокусвідомості.Звичаїпервісноїлюдиниохоплювалинайрізноманітнішісфериїїбуття віднародженнядосмерті.Звичаїскладаютьосновузвичаєвогоправа—«неписаного закону»,якийздійснюєсоціальнийконтроль,стимулюєірегулюєповедінкукожногоі всієїгрупи,—тобтозвичаїбулизасобомсоціальноговпливу.Вони—найнижчийрівень і умова формування емпіричної суспільної свідомості, що керує розвитком просоці- альноїповедінкилюдей.Протеісьогоднізвичаї,якстереотипнийспосібповедінки,що відтворюєтьсявпевномусоціуміабосоціальнійгрупітаєбажанимдляїхчленів,єфор-мою соціальної регуляції діяльності, але невеликої кількості людей, томуфункціонують

лишевокремихгалузяхсуспільногожиттяівиражаютьнайбільшнеухильнуповедінку щодосприйнятихзминулогозразків.Отже,звичаї—цекультурноуспадковананорма, правилодіїіпочатковаформаТ.

Обряди,якбільшрозвинутаформаТ.,відображаютьнаступнийрівеньсоціально- гоіснуваннятасоціалізаціїгрупиілюдини.Обряди—тежстереотипнідіїлюдей,але,на відміну від звичаїв, уже умовні. В образно-символічній формі вони виражають звичаїстосунківлюдейміжсобоютазприродою.Сутністьобрядуполягаланевсамихдіях,з якихвінскладався,автому,щовінсимволізував.Отже,першийобряд—усвідомлене, чітковизначенеставленняпервісноїгрупидоприроди,досебе,доіншихсоціальних груп. Поширення обрядів свідчило про розвиток провідного методу первісного со- ціальноговиховання:віднаслідуваннядіїдонаслідуванняобразудії.Ісьогоднівклю- ченнявобрядовідійстваудітейформує,аудорослихзміцнюєпозитивнеставленнядо середовища, зокрема соціального, і, таким чином, має соціально-виховне значення.Обряд—цесимволічновираженанорма,правилосоціальнихвідносинтастосунків з природою, він став кроком уперед стосовно звичаїв, а разом вони забезпечували переданнянакопиченоїкультурисоціуму,якийставчисельнішимтабільшскладним заструктурою.

Ритуали— наступна форма розвиткуТ.,представляють собою сукупність обря- дів,пов’язанихзвідзначеннямнайважливішихжиттєвихподій,переважнокультового змісту.Свята— урочисте відзначення знаменних для групи подій, що включаєроз- важальнііобрядовікомпоненти.Уритуалітасвятічерезсистематизованетапіднесене (створенняпевногоемоційно-психологічногонастрою)ставленнядосоціальнихявищ або природи проглядають вже ціннісні орієнтації соціуму, що є наступним кроком урозвиткуйогодуховноїкультуриіформїїпередання.Дослідникпервісноговихован- няГ.Корнетовпідкреслює,щоритуалибулисвоєріднимикультурнимисхемами,без включеннявякііндивідуальнийдосвіднемігбутиоформленимсвідомоабоприйнятийемоційно; за допомогою ритуалів первісне суспільство «нав’язувало» кожному своємучленові певний склад розуму і тип поведінки. Найвідомішим ритуалом єініціація— посвяченняпідлітківуповноправнічленипервісногоколективу,знаменуваласобою друге—соціальне—народженнятаодухотворення.Допускалидоініціаціїлишепісля того,якбувпройденийциклспецифічноїпідготовки,дезнайомилизвіруваннями,за- лучалидосакральнихтаємниць,навчалиритуальнихдій.Дляусвідомленняпідлітка- мисвогоякісноновогорівня,вищогосоціальногостатусуініціаціїсупроводжувалисяпіснями, танцями, світлом від вогнища, масками, різними барвами. Все це мало надатиособливоїзначущостіритуалу,забезпечитиефективнийвпливнапсихікуіповедінку тих,хтопосвячувався.Крімвідзначенняпереходудоновогосоціальногостатусу,ініці- аціявиконувалащейрольсоціальногоконтролюзасоціальноювихованістюмолоді, заїїфізичноюісоціальноюпідготовкою.Сучасні«посвяченнявстуденти»та«випус- кні»засуттюєсвятами,оскількиціурочистіподіївідзначаютьновийсоціальнийстатус нелишечерезобрядові,алейрозважальнікомпоненти.Ритуалитасвятаякскладні формиТ.відображаливжездатністьсоціумунаслідуватипринципдії,щозначнороз- ширюєсамостійністьіндивіда,групиувиборіповедінки,ніжнаслідуваннядії(звичаї),проте, зрозуміло, що ця «свобода» обмежувалася визначеними традицією рамками со- ціальних нормповедінки.

Найвищийрівеньсоціокультурногорозвиткупервісногосуспільствасимволізува- ливласнеТ.Вонивміщували,крімвищепереліченого,щейсоціальніідеали,основу

інтелекту—мову,мистецькіздобутки,релігійнівірування,смаки—все,щовизначалодуховність соціуму, зміцнювало консолідованість всіх його соціальнихгруп.

ПророльТ.упроцесісоціальногостановленнялюдини,особливомолоді,відзнача-ливидатніфілософитапедагогиминулого:Й.Гердер,А.Дістервег,О.Духнович,С.Ми-ропольський,С.Русова,В.Сухомлинський,К.Ушинськийтабагатоінших.Наприклад,Й.Гердернаполягавнаневідворотностіїївпливу,оскількиякщолюдиназалишаєтьсясередлюдей,товонанеможеуникнутикультури,щорозвиваєабонівечить:Т.оволоді-ваєнею,формуєїїмозокірозвиваєчленитіла.ЯкацяТ.інаскількиціостанніпіддаютьсявпливу,—такоюстаєлюдина.Й.Гердерпопереджавіпронебезпекудлясуспільстваза-старілихТ.виховання,оскількиТ.єнайголовнішимзасобомнаціональноговихованняінайбільшоюйогозагрозою.Безнеїнеможливоюбулабтрансляціядуховноїкультури,алевонастаєдуховноюотрутоюдлядержавиілюдини,колипочинаєгальмувативдо-сконаленняіпрогреслюдськогорозумувпрактицідержавногоустроютаувихованні.Традиції формують певну спрямованість соціуму і кожногосоціальногосуб’єкта,принципиповедінки,щозміцнюютьдоцентровіпроцесивсоціальномусередовищі.Отже, якщо людство в інформаційному суспільстві прямує доглобальноїкультури,томаютьбутисформованіглобальнітрадиції,алепоступовочерезглобальнізвичаї,

обряди, ритуали, свята.

Літ.:БіликБ.І.Етнокультурологія:поняттяітерміни:довідник.—К.:Держ.акад.керів.кадрів культуриімистецтв,2007.—С.91–92;ГіптерсЗ.В.Культурологічнийсловник-довідник.—К.:Ви-дав.дім«Професіонал»,2006.—С.176,277;Енциклопедіяосвіти/Акад.пед.наукУкраїни;голов.ред.В.Г.Кремень.—К.:ЮрінкомІнтер,2008.—С.914–915;ЕрасовБ.С.Социальнаякультуроло- гия.—М.:АспектПресс,1997.—591с;ІщенкоБ.П.,МалькоА.О.Українськийнароднийкалендар усистеміпідготовкисоціальногопедагога//Інформаційнатакультурологічнаосвітаназламі тисячоліть.—Х.:ХДАК,1999.—C.146–152;КононенкоБ.И.Большойтолковыйсловарьпокуль- турологии.—М.:ОООИзд.«Вече2000»,2003.—С.426;Короткийтермінологічнийсловникізсо- ціальноїпедагогіки,соціальноїроботи/уклад.Л.В.Лохвицька,І.І.Доброскок;Держ.вищ.навч.закл. «Переяслав-Хмельницький держ. пед. ун-т ім.Г.Сковороди».— Переяслав-Хмельницький,2007.—С.51;Культураикультурология:словарь/сост.иред.А.И.Кравченко.—М.:Академ. Проект;Екатеринбург:Деловаякнига,2003.—С.835;МалькоА.О.Розвитоктеоріїсоціально- говихованняЙ.ГердеромтаЙ.Фіхте//Педагогіка,психологіятамедико-біологічніпроблеми фізичноговихованнятаспорту.—Х.:Харківськадерж.академіядизайнутамистецтв,2002.—

№10.—C.14–21;ПоршневБ.Ф.Социальнаяпсихологияиистория.—М.:Наука,1966.—213с.; Соціолого-педагогічнийсловник/заред.В.В.Радула.—К.:«ЕксОб,2004.—С.81,274–275;Уис- токоввоспитания//Педагогическаяпрактикадоклассовогообщества:экспресс-информация; сер.пед.инар.образзарубежом/Г.Б.Корнетов.—Вып.12(168).—М.,1991.—17с.

Рижанова А. О.

Соціальні інститути та інституції • 411 •