Психологічні основи Психологічні основи соціальної / соціально-педагогічної роботи • 305 • соціальної / соціально-педагогічної роботи

• 306 • Енциклопедія для фахівців соціальної сфери

АГРЕСИВНІСТЬ(лат. аggredi — нападати) — властивість особистості, виражена в го-товності до агресивної поведінки.

Агресивнаповедінка(дія,якуспонукаєагресіятаагресивність)включає:1)ворожуустановку—сприйняттяособистістюреальноїчиуявноїзагрозизбокуситуаціїчиіншихлюдей(ідеї,фантазії,недовіра,підозрілість);2)агресивніемоції:гнів,образу,не-нависть;3)агресивнідіїтанасилля.

Різноманітнимпроявамагресивноїповедінкилюдейприсвяченопрацізарубіжних(Р.Берон,А.Браун,К.Бютнер,Д.Ричардсон,К.Лоренцо,Р.Уолтерс,Е.Фромм,В.Холлі- чертаін.),російських(А.Єлізаров,А.Єгоров,Є.Змановська,М.Левітов,В.Менделе- вич,А.Реан,Л.Шнейдертаін.),вітчизняних(А.Бандурка,Є.Донченко,Є.Волянська, В.Ролінськийтаін.)учених.

Упсихологіїіснуютьтритеорії,щопояснюютьприродуагресивності:теоріяпотягу(інстинктів), теорія фрустрації, теорія соціальногонаучання.

Теоріяпотягу (інстинктів)розглядає біологічну природу агресивної поведінки людини.УченіЗ.Фрейд,Ч.Дарвін,К.Лоренцо,І.Андрівважали,щоА.—цепостійно присутнійворганізмірухливийімпульс,тобтоагресивнийінстинкт,якийвідіграєваж- ливурольупроцесівиживаннятаадаптаціїлюдини.Агресіяявляєсобоювнутрішнєна- пруження,якепотребуєрозрядкитанезнаходитьвиходу,незважаючинате,єчинемає дляцьогоналежногозовнішньогоподразника.Більшістьпсихологівнеподіляютьтакої фатальноїточкизорунаповедінкулюдини.Незаперечуючиеволюційнітафізіологічні кореніагресіїлюдини,вонизасуджуютьобмеженістьуявленьпроприродулюдинияк прощосьнезміннейрозглядаютьнетількибіологічний,айсоціальнийбікагресії.

Теоріяфрустрації(гомеостатичнамодель)виниклаякпротиставленнякон-цепціямінстинктів.УпрацяхД.Долларда,Н.Міллер,С.Берковца,С.Розенцвейгаагре- сивнуповедінкурозглядаютьякситуативнийпроцес.Цятеоріявиходилазтого,що,по- перше,А.завждиєнаслідкомфрустрації,по-друге,фрустраціязавждитягнезасобоюА.Основнікритичнізауваженнядофрустраційно-агресивноїтеоріївикликаєжорстка прив’язкафрустраціїтаагресії.Л.Берковецьувівусхему«фрустрація-агресія»трипо- правки:1)фрустраціянеобов’язковореалізуєтьсявагресивнихдіях,алевонастиму- люєготовністьдоних;2)навітьзаготовностівиявуагресіяневиникаєбезвідповідних умов; 3) вихід із ситуації фрустрації за допомогою агресивних дій формує в індивіда звичкудоних.Навідмінувідприхильниківжорсткоїсхеми,представникиіншогона- прямуствориливласнуконцепцію,поклавшивосновуаналізфрустраційнихситуацій, класифікаціютатипологіюреакційнафрустрації(С.Розенцвейг).

Теоріясоціальногонаучання(біхевіоріальнамодель).У.Фромм,Л.Берковецьвважають, що формування поведінки людини відбувається тільки під впливом соціаль-ногооточення,соціальнихікультурнихчинників,щомаєвідношенняйдоА.А.—за- своєнаповедінкавпроцесісоціалізаціїчерезспостереженнявідповідногоспособудій

та соціального підкріплення.Теоріясоціального научання — це вивченняповедінки людини,орієнтованоїназразок.А.,якііншіформиповедінки,єнабутоютавизнача-ється бажанням досягти максимального успіху.Теоріясоціального научання доводить,щочимчастішелюдинавикористовуєагресивнідії,тимбільшудосконаленимивони стають.Постійнепозитивнепідкріпленняпевнихагресивнихактівформуєзвичкуагре-сивно реагувати на різноманітніподразники.

ПроявА.вдеструктивнихдіях,практичнійповедінціназиваютьагресією.Агресія—цілеспрямована деструктивна поведінка, яка порушує норми і правила існування людейу суспільстві, завдає шкоди об’єктам нападу (одухотвореним і неживим),спричиняєфізичногозбиткулюдямтавикликаєвнихпсихологічнийдискомфорт(негативніпереживання,станпсихічноїнапруженості,страх,пригніченістьтаін.).

А.—властивість особистості, вона є набутою якістю, продуктом соціалізації.Засновананабіологічнихадаптивнихмеханізмах,спільнихдлялюдейітварин.Окремі вроджені характеристики людини (тип характеру, вид темпераменту, особливості гормонального статусу тощо) у процесі розвитку можуть сприяти, іноді суттєво, на формуванняцієїрисиособистості,аленеєвизначальнимичинниками.

А.виступає: а) засобом досягнення значущої мети; б) засобом психологічноїрозрядки,заміщеннязаблокованоїпотребитаперемиканнядіяльності;в)самоціллю,що задовольняє потребу в самореалізації тасамоствердженні.

В останньому випадкуА.безпосередньо пов’язана з Я-концепцією особистості.Агресія як психічна реальність має конкретні характеристики: спрямованість,

способи та форми прояву, інтенсивність. Метою агресії може бути як власнеспричиненнястраждання(шкоди)жертві(ворожаагресія),таківикористанняагресії якзасобудосягненняіншоїмети(інструментальнаагресія).Заспрямованістюнаоб’єкт виділяють зовнішню (гетероагресію, екстрапунтивну) і внутрішню агресії(Р.Берон,Д.Ричардсон).

Гетероагресія позначена відкритим проявом агресії на адресу конкретних осіб (прямаагресія)абозміщеннямнабезособовіобставини(зміщенаагресія).Наприклад, людинакидаєтьсязкулакаминатого,хтоїїскривдив,або«зриваєзлість»наоточення, знущається над тваринами, псує речі кривдника. Аутоагресія позначена проявомзвинуваченьабовимог,адресованихсамомусобі.Людинамучиться«докорамисовісті»,займаєтьсясамокопанням,аінодійсамокатуванням(гризенігті,кусає,дряпає,б’єсебе поголовітаін.).

Зазасобамипроявуіснуєдовільнаймимовільнаагресія.Довільнаагресіявиникаєзбажанняперешкодитикомусь,вчинитизкимосьнесправедливо,кого-небудьобразити,принизити. Наприклад, людина висловлює своє невдоволення у досить грубійформі.Сюдижвідноситьсяйплануванняпомстизаобразу,очікуваннясприятливого моменту для нанесення «зворотного удару». Мимовільна агресія постає у виглядіцілеспрямованогогнівуабоярості, якішвидкозакінчуються, коливонанепідконтрольнасуб’єктуйпротікаєзатипомафекту.Наприклад,колилюдинакидаєукривдникавсе, щопотрапляєдорук,усіхображає.

За формами прояву виокремлюють (А. Єгоров, Є. Змановська, В. Рибніков, В. Менделевич): 1)фізичну агресію— використання фізичної сили проти іншої особи(бійка,штовханнятощо);2)вербальнуагресію—проявнегативнихпочуттів черезформу(крик,сварка)ізміст(образа,лайка,плітки)вербальнимиметодами(загроза,прокляття);3)непрямуагресію—дії,спрямованіобхіднимшляхомнаіншу

особу, яка чимось зв’язана із кривдником (наприклад, учень, якого несправедливопокарав учитель, б’є вчительського улюбленця), або ні на кого не спрямовані (киданняпредметівнапідлогу,ударикулакомпостолу,тупотінняногамитощо);

4. негативізм—опозиційнуформуповедінки,спрямованупротиавторитетаабокерівництва:цяповедінкаможепочинатисязпасивногоопору(упертість,«бойкот»)доактивноїборотьбипротиусталенихзвичаївізаконів(страйки,мітингитаіншіпроявигромадськоїнепокори).

Напроявнебажаноїагресивноїповедінкивпливаютьрізноманітнічинники,асаме:вік, стать, індивідуальні особливості, зовнішні фізичні й соціальніумови.

Вікові особливостівизначають специфічні для кожного віку форми прояву агресії.

Увіцінемовлятиагресіяможевиявлятисяуформірізкогоплачу,відмовивідїжій контактузоточенням.Психоаналітичнідослідження(О.Керберг)свідчатьпрозначну кількістьгніву,щопереживаєдитина,особливовситуації,колиїїпотребинедостатньо враховано.Такожвідомо,щомаленькідітизадлязбереженняматеринськоїлюбові, схильнівиявлятижорстокістьвідносноновонародженихбратачисестри.

Адаптуючись до вимог дитячого садка, малеча може обзиватися,плюватися,кусатися, битися або навіть їсти не їстівне. Пасивними проявами агресії в цьому віцівважають негативізм, упертість, відмову (говорити, їсти), кусання нігтів, губ. Безумовно,поведінка дитини дошкільного віку в сім’ї суттєво залежить від емоційного клімату вродині,адитячагрупастаєвіддзеркаленнямвнутрішньогостанувихователя.Загалом дитячаагресіяєзворотнімбокомбеззахисності.Незадоволенапотребавзахищеності йлюбовіпороджуєудитиничисленністрахи,якікомпенсуютьсязахисноюагресивною поведінкою.Іншимзасобомподоланнястрахуможестатиаутоагресія(саморуйнівніфантазії, невпевненість, боязкість, ідеїсамопокарання).

Умолодшомушкільномувіціагресіявиявленавідноснобільшслабкихучнівувиглядінасмішок,тиску,лайки,бійок.Негативнареакціявчителівібатьківнатакуповедінку посилюєагресіюдітей.Порядізцимавторитетівміннявчителявідкритовисловлювати своє ставлення до агресивної поведінки спонукає дітей обирати соціально схваленіформиповедінки.

Особливістюагресіївпідлітковомувіцієїїзалежністьвідгрупиоднолітків.Підлітки схильніспрямовуватисвоюагресіюнадорослих,нааутсайдерівугрупі,представників

«чужої групи». Їхня агресія нерідко досягає високого рівня жорстокості.

А.—звичайне явище для дитячого та підліткового віку. У процесі соціалізаціїособистостіагресивнаповедінкавиконуєважливіфункції:звільненнявідстраху,захист відзовнішньоїзагрози,сприяєадаптації.Узв’язкузцимможнаговоритипродвавидиагресії: доброякісно-адаптивну йдеструктивно-дезадаптивну.

Стосовно впливустатевого (гендерного) чинника, слід зазначити, що чоловіки(хлопці) демонструють більш високий рівень прямої й фізичної агресії, а жінки(дівчата) — непрямої та вербальної. Загалом чоловікам приписують схильність до фізичного насильства, а жінкам — до психологічного насильства.

Агресію людини, схильність до агресивної поведінки визначають їїіндивідуальніособливості.Індивідуально-особистісними характеристиками, що призводять до агресивної поведінки, є страх, роздратованість, підозра, забобони, відчуття сорому замість провини, схильність покладати відповідальність за те, що відбувається, наінших людей.

Важливу роль у підтримці схильності до насилля може відігравати переконаннялюдинивтому,щовонаєодноосібнимгосподаремсвоєїдолі(інодійдолііншихлюдей),а також її позитивне ставлення до агресії (як позитивного або нормального явища).Удорослихлюдейагресіявиявленавтакійкрайнійформі,якекстремізм.ЗточкизоруЛ.Берковця,важливоюособливістю,щовпливаєнаА.особистості,єїїздібністьпереносити фрустрацію (стан, викликаний перешкодою на шляху задоволення потреби або досягненнямети).

Однимзосновнихчинників,щовпливаютьнаагресію,єсоціальніумовирозвиткуособистості,серед яких значне місце посідають сімейні фактори: низький рівеньзгуртованості сім’ї, конфліктність, недостатня близькість між батьками йдітьми,несприятливі взаємовідносини між дітьми, неадекватний стиль сімейноговиховання.

Дослідникивзаємозв’язкусоціалізаціїпідлітківтаїхніхсімейнихумов,А.БандураіР.Уолтерс, виокремилитри основні особливості, що визначають поведінкудитини:1) її готовність встановлювати залежні (інтимно-особистісні)відносини;

2) рівень розвитку совісті; 3) силу мотивації А. На думку цих авторів, сім’я маєстворювати мінімальні умови ефективності соціалізації, а саме: стимулювати мотиваціїприв’язаності,черезякідитинанавчаєтьсявикликатиінтерес,увагутасхваленняоточення;«тисксоціалізації»уформіпослідовнихвимогтаобмежень(заумови,щобатьки самі поділяють соціальнінорми).

Недружніформиповедінкиформуютьсявсім’їврезультатіфрустраціїпотребубатьківськійлюбові,постійногозастосуванняпокарання,неузгодженихвимогізбоку батьків, демонстрації агресії самими батьками в сім’ї. Загалом агресивна поведінка формується за трьома механізмами: 1) наслідування та ідентифікація з агресором;

2) захисна реакція у випадку агресії зовні; 3) реакція-протест на фрустраціюбазовихпотреб.

ЗапевнихумовнаА.можевпливатипсихопатологічнийчинник.Уцьомувипадку деструктивнідіївиявляютьсяяксимптомповедінкового,особистісногоабопсихічного розладу.Суттєвимиознакамипатологічнихформагресивноїповедінкиє:1)агресивна поведінка,неадекватнаситуації;2)надмірнийпрояв;3)можливістьреальноїзагрозиособистості або її оточенню; 4) надзвичайність; 5) неможливість усвідомленняособистістю власних дій і адекватної оцінки того, що відбувається; 6) слабка, а інодіабсолютна неможливість піддаватися вольовій корекції; 7) виклик позитивних відчуттівзамістьпереживаньабокаяттязбокусуб’єкта.

Вплив негативних внутрішніх і зовнішніх чинників на особистість у процесісоціалізації сприяє формуванню різних форм агресії та стійкої руйнівної поведінки.А.можна визначити як особистісну характеристику, набуту й зафіксовану в процесірозвитку особистості на основі соціального навчання, що полягає в агресивнихреакціяхнарізногородуподразники.ПоказникомА.єкількістьагресивнихреакцій, якімаютьмісцевдійсностіабоуфантазіях.Порядзцим,А.,яквідзначалосяраніше,не обов’язковопризводитьдонегативнихнаслідків.Вонаможенетількизміщуватисяна новіоб’єкти,айзаміщуватисяврізнихсоціально-кориснихформахдіяльності(бізнесі, навчанні,спорті,лідерстві,тощо).Узв’язкузцимактуальнимнасьогоднієнавчаннядітейтапідлітківасертивнійповедінціуформівільногосамовираженняйзахистувласнихінтересівбезнасильстваабонанесенняшкодитазбитківоточенню.

Одним з пріоритетних та ефективних засобів психокорекціїА.вважають тренінг соціальних умінь, який використовують у випадку добровільного бажання клієнта

позбавитися відА., навчитися стриманості. Тренінг соціальних умінь(Р.Берон,Д. Ричардсон) включає: моделювання як зразок прикладів адекватної поведінки людям,якінемаютьбазовихсоціальнихумінь;рольовіігри,щодаютьможливістьна практиціперевіритимоделіповедінки,якізасвоїлиучасникивпроцесімоделювання; встановлення зворотного зв’язку — заохочення позитивної поведінки (позитивне підкріплення); перенесення навичок із навчальної ситуації в реальну (навчальну),життєву.

Більшість учених та практиків вважає, що методи психологічного консультування або психотерапії при агресивній поведінці менш ефективні порівняно з психокорекційнимизаходами.

Літ.:ЕгоровА.Ю.Нейропсихологиядевиантногоповедения.—СПб.:Речь,2006.—224с.;Елиза- ровА.К.Психологическоеконсультированиесемьи:учебноепособие.—3-еизд.,стер.—М.:Ось- 89,2008.—400с.;ЗмановскаяЕ.В.,РыбниковВ.Ю.Девиантноеповедениеличностиигруппы:учебноепособие/—СПБ.:Питер,2011.—352с.;МенделевичВ.Д.Психологиядевиантногопове-дения:учебноепособие.—СПб.:Речь,2008.—445с.;ШнейдерЛ.Б.Девиантноеповедениедетейиподростков.—2-еизд.—М.:Академическийпроспект:Гаудеамус,2077.—336с.

Песоцька О. П.

АКЦЕНТУАЦІЯ(лат.аccentus)— надмірний вияв ристемпераменту, характеру людини.

ПоняттяА.(нім.аkzent)упершеввівнімецькийпсихіатріпсихологК.Леонгард.Вінжерозробиввідомукласифікаціютипівакцентуаціїособистості,основуякоїскладаєпси-хологічнийпідхід:1)гіпертимний;2)циклоїдний;3)лабільний;4)антено-невротичний;

5. сенситивний;6)тривожно-педантичний;7)інтравертований;8)збуджений;9)демон-стративний;10) нестійкий.Другийпідхід —психіатричний(клінічний) представленийти-пологієюО.Личко:1)гіпертимний;2)циклоїдний;3)лабільний;4)астено-невротичний;

5) сенситивний; 6) психоастенічний; 7) шизоїдний; 8) епілептоїдний; 9) істероїдний;

10)нестійкий.Обидвіцітипологіївиокремлюютьуреальнійдійсності(усоціумі)однійті саміоб’єкти,алетрактуютьїхпо-різному,прощосвідчатьсаміназви.

Гіпертимнийтип—постійнопіднесенийнастрій,підвищенапсихічнаактив-ністьізпрагненнямдіяльностійтенденцієюнедоводитисправудокінця,ускладних ситуаціяхспостерігаютьсяознакидепресії.Утакихдітейяскравовиявляєтьсяреакція емансипації.Вонинамагаютьсязайнятипозиціюлідерасередоднолітків.Високийрі- венькомунікабельностінерідкопризводитьгіпертимнихпідлітківдонерозбірливих знайомств,підвищуєризикопинитисявасоціальнійгрупі.Небезпечноюпроблемою длягіпертимівможестатисхильністьдорізнихтипівсаморуйнівноїповедінки,захо-плення алкогольними напоями, психоактивними речовинами. Навчання та захопленнямають нестійкий характер. Самооцінка гіпертимів позначена достатньою відвертіс- тю,вониздатнівиокремлюватибільшістьриссвогохарактеру,щозначнополегшуєїхпсихолого-педагогічнийсупровід.

Циклоїднийтип—підвищенароздратованість,схильністьдоапатії,нестійкийна- стрій,якийперіодичнозмінюєтьсявідпіднесеногодопригніченого(1–2тижні).Цейтип складаєтьсяв16–19років,колизавершуєтьсястатеведозрівання,можевиникнутисуб- депресивнафаза.Уперіодпогіршеннянастроюенергіянібитопокидаєпідлітка,вінне хоченічогоробити:навчатисястаєважко,успілкуваннізлюдьминевідчуваєрадості, зростаєдепресивнийстан.Зауваженняабосерйознінаріканнязбокудорослихнане- вдачіможутьспричинитигнів,агресію,гостріафективніреакції(спробисуїциду).Тому

необхіднодужеуважноставитисядопідліткавперіодтакогозниженняактивності,на- магатисянероздратовуватийого,нечитатинотації,залишитивспокої.Загрозливим длянихєдокоріннийзламжиттєвогостереотипу,щоможепризвестидоперевтоми, астенії,втратиінтересудонавчанняйрозумовихзанятьзагалом.Уперіодактивності циклоїдведесебеякгіпертим:спілкуєтьсяздрузями,встановлюєновізнайомства,по-кращуєнавчання.

Лабільний тип— різка непередбачена зміна настрою. Минуле прикрашається, майбутнєпостаєяксірейнецікаве.Люди,якіоточуютьпідлітка,тосприймаютьсяяк милійцікаві,атоякнудні,некрасиві.Такіпідліткиздатнінаглибокіпочуття,нащируприв’язаність.Увагу,схвалення, заохочення вони сприймають з подякою. Докори, осуд,догану,нотаціїздатнівикликатисмутокіглибокіпереживання.Угарніхвилинилабільніпідлітки шукають компанії, у важкі хвилини уникають спілкування. Вони добре усвідом-люютьсвоїслабкійсильніриси,знають,щовонилюдинастрою.Унихдобрерозвинута інтуїція,зпершоїзустрічівідчуваютьставленнядосебейвідповіднонацереагують.

Астено-невротичний тип— швидка втомлюваність, дратівливість, схильність додепресіїтаіпохондрії.Втомлюваністьособливовиявляєтьсяприрозумовійроботі. Помірніфізичнінавантаженняпереносятьсякраще,ніжпосилені(конкурси,спортив- нізмагання).Афективнийстанастено-невротичногопідлітка—цепроявслабкості,що призводитьдопідвищеноїзбудженостійрізкогозростаннясили.Схильністьдоіпохон- дрії—типоварисаастено-невротиків.Вониуважноприслухаютьсядосвоїхтілесних відчуттівіззадоволеннямлікуються.Характернийбільусерційголовіносятьпсихо- геннийхарактер.Уастено-невротиківпомітнідобовіциклибадьоростітависнажли- вості.Головнеуставленнідоних—терпіннятавідвертеспівчуття.

Сенситивнийтип—підвищеначутливістьдовражень,боязкість,загостреневід- чуттявласноїнеповноцінності.Вираженісенситивніпроявичітковиступаютьпісляпу- бертатноговіку(16–19років)тазбігаютьсязпочаткомсамостійногожиття.Удитинстві утакихдітейвиникаєпобоюваннятемряви,страхзалишатисявдоманасамоті.Вони нелюблятьгаласливікомпаніїоднолітків,соромлятьсячужихлюдей.Унихранофор- муєтьсявідчуттяобов’язку,відповідальності,високіморальнійетичнівимогидосебе. Сенситивніпідліткиретельнообираютьсобідрузів.Дужечутливідотихлюдей,яких люблять.Суїцидальнаповедінкасенситивнихпідлітківмаєдвіособливості(О.Личко).По-перше, суїцидальні думки не перетворюються на суїцидальні дії. По-друге, справжнісуїцидальнідіїненосятьелементадемонстрації.Суїцидальніспробиздійснюютьсяпід впливомчергиневдач,прицьомуостанньоюкраплиноюможебутизовсімнезначний привід.Томуцідіїнерідкоєдляоточеннянесподіваними.

Психоастенічнийтип—високатривожність,нерішучість,схильністьдосамоана-лізу,постійнихсумнівів,роздумів,легкістьвиникненняобсесій—нав’язливихстрахів, дій,уявлень.Тривогитастрахизприводутого,щоможевідбутися,хочаймалоймовір- но,умайбутньому(нещастя,біда,горе)знимабойогорідними(особливоізматір’ю). Психологічнимзахистомвідпостійноїтривогизприводумайбутньогостаютьспеціаль- новигаданіприкмети,ритуали,жести,заклинання,рештаповедінковихкомплексів. Іншоюформоюзахистуможебутиспеціальносформованийформалізміпедантизм. Нерішучість часто веде до гіперкомпенсації у вигляді несподіваної самовпевненос- ті,категоричностісуджень,швидкихдійутихситуаціях,якіпотребуютьобережності. Дорученнясправ,яківимагаютьвідпідлітківпсихастенічноготипуспілкуванняйіні- ціативи,можутьвикликатиунихнервово-психічнийзрив,посилитисубдепресивний

стан.Вумовахспокійної,регламентованоїдіяльності,яканепотребуєініціативитачис- леннихконтактів,такийпідлітокпочуваєсебе,якправило,комфортно.Підліткицього типу(завиняткомвипадківгіперкомпенсації)несхильнідопорушенняправил,зако- нів,нормповедінки,куріння,вживанняалкоголю,сексуальнихексцесів,втечіздому,суїциду.Зниминеобхіднодотримуватисяоптимістичногостилюспілкування,уникати методівпокаранняйзалякування,використовуватизаохоченняйпідтримкупроявівактивності тасамостійності.

Шизоїднийтип—відстороненість,замкнутість,емоційнахолодність,щовиявля- єтьсяувідсутностіспівпереживання,труднощахувстановленніемоційнихконтактів. Шизоїднірисивиявляютьсящевранньомудитинстві(граєтьсясам,тримаєтьсябілядо- рослих,слухаєїхнібесіди).Упідлітковомувіцівсірисихарактеруяскравовиявляються. Тримаючисьвідстороненовідоднолітків,підлітокусежтакистраждаєвідсвоєїсамо- тності.Ушизоїдівнедостатньорозвинутаінтуїція,щозаважаєвстановленнюміжосо- бистіснихконтактів.Внутрішнійсвітшизоїдівзакритийвідсторонніх.Вонифантазують просебейдлясамихсебе.Шизоїдипрагнутьдосамостійності,унихспостерігається низькаконформністьтасильнареакціяемансипації.Захопленняшизоїднихпідлітківвідрізняються силою, стійкістю танезвичайністю.

Епілептоїднийтип—схильністьдонудьгизусебільшоюагресієюувиглядігніву,жорстокоїповедінки,конфліктності,можливаскрупульознапедантичність.Вінтелек- туальній сфері спостерігаються в’язкість, інертність. Афективність таких підлітків ви- никаєвнаслідокїхньогобажанняпідкоритисобіоднолітків,нестійкості.Устаніафекту вонивиявляютьгнів,загрози,використовуютьцинічнулайку,вдаютьсядожорстоко- гопобиття.Упідлітковомувіціуепілептоїднихдітейвідбуваєтьсязниженнямотивації до навчальної діяльності, але з високими претензіями до своїх оцінок. У відносинах з епілептоїдним підлітком важливо не провокувати конфлікти, бути стриманим, не принижуватийогогідність,апелюватидойогосвідомості,аналізуйоцінкиповедінки віндивідуальнійбесіді.Епілептоїдам,черезїхнюінертністьтапедантичність,дужедо- помагаютьзаняття,яківимагаютьмонотонності,точності,старанності.Церізьблення, мозаїка,граверніроботи.Потребуепілептоїдівувладінадіншимилюдьмислідпере- ключити на інші види діяльності (спортивні ігри, єдиноборства), де він може «взятигору» надсупротивником.

Демонстративнийтип—тенденціядовитісненнянеприємнихдлясуб’єктафактівіподій,схильністьдонеправдивості,обману,фантазуваннязадляпривертання досебеуваги.Демонстративнірисихарактерувиявляютьсятаформуютьсящевди- тинстві.Цідітиартистичні,перебуваютьуцентріуваги,люблятьчитатигостямвірші, танцювати,співати,бутипостійноувсіхнаочах.Упідлітковомувіці,щобпривернутидосебе увагу, вони демонструють страждання, захворювання, влаштовують «концерти»,суїцидальніспроби.Появітакоготипуповедінкисприяєгіперпротекція(кумирсім’ї). Бажаннябутивцентріувагиоточення,займатипозиціюлідерасередоднолітківіви- хованнязатипом«кумирсім’ї»заважаютьпоявінавичоксистематичноїпраці,наполе- гливостівдосягненнімети,розвиваютьуміннявідстоюватисвоїінтереси,підкорюватисобі, керувати іншим. Важливо включати таких підлітків у суспільно-корисну діяльність,залучатидотеатральноїстудії,вистав,конкурсів,літературноїтворчості,тобтодотих видівдіяльності,уякихвониможутьвиявитисвоїакторськіздібності.

Нестійкийтип—схильнийлегкопіддаватисявпливуоточення,постійноперебу- ваєупошукуновихвражень,новихзнайомих,умієлегковстановлюватиповерхневі

контакти. Основна риса представників цього типу — патологічна слабка воля щодо навчання, праці, виконання обов’язків, досягнення цілей. У пошуках розваг нестійкі підліткитакожневиявляютьактивності,вониприєднуютьсядобільшактивних,ініціа- тивниходнолітків.Бажаннявчитисявідсутнє,протерановиявляєтьсяпотягдорозваг.Психічнанестійкістьєпідґрунтямформуваннярізнихваріантівневротичнихрозладів,алкоголізму, наркоманії. Підлітки заради розваги здійснюють делінквентні вчинки. Доалкоголюзалучаютьсяз12–14роківізавждивкомпаніїасоціальнихпідлітків.Пошук незвичнихвраженьспонукаєвживатипсихоактивніречовини.Їхніулюбленізахоплен- ня—телевізор,комп’ютер,азартніігри,швидкаїзданаавтомобілях,мотоциклах.Вони нездатніпереживатитакіпочуттяяклюбов,справжнядружба.Працюютьуразінеоб- хідності.Вонинеплануютьсвоємайбутнє,немріютьпробудь-якупрофесію.Відсут- ністьбажаннядолатитруднощі,схильністьуникнутибудь-якихпроблемсвідчитьпро незрілістьвищихформвольовоїдіяльності.Самооцінкапідлітківнерідковідзначена тим,щовониприписуютьсобігіпертимніриси.

А.—крайній варіант норми, а не патології особистості.А.характеру формуютьсяв підлітковому віці.

Літ.:МаксимоваН.Ю.Виховнароботазсоціально-дезадаптованимишколярами:методичніре-комендації.—К.:УЗМН,1997.—552с.;ПодмазінС.І.,СібільО.І.Якдопомогтипідліткуіз«важким» характером.— К.: НПЦ Перспектива, 1996.— 160 с.; Словарь по социальнойпедагогике:учеб. по-собиедлястудентоввысш.учебныхзаведений/Авт.-сост.Л.О.Мардахаев.—М.:Издательскийцентр«Академия»,2002.—368с.;ФедосенкоЕ.В.Помощьподростку.Полноепрактическоеруко-водство дляпсихологов, педагоговиродителей.—СПб.:Речь;М.:Сфера,2009.— 320с.

Песоцька О. П.

АРТ-ТЕРАПІЯ—інтегративнагалузьнауки,щосинтезуєнауковізнаннямистецтва,пси- хології,медицинитаобґрунтовуєможливістьзастосуваннямистецтватахудожньоїді- яльностівкорекційнійроботіздітьми,щомаютьвідхиленняврозвитку,тавактивізації потенційнихможливостей,пізнавально-інформаційнихпотребдітей,молоді,дорос- лих.Улікувальнійіпсихокорекційнійроботі—сукупністьметодик,побудованихназа- стосуваннірізнихвидівмистецтва,спрямованихнастимулюваннякреативнихпроявівлюдини (дитини), яка має проблеми, з метою корекції психосоматичних, психоемоцій-нихпроцесівівідхиленьвїїособистісномурозвитку.Цимтерміномпозначаєтьсята- кожнапрямпсихотерапевтичноїтапсихокорекційноїпрактикиіметодтерапевтичноговпливу.

Термін«арт-терапія» (буквально — терапія мистецтвом) введено в науковий обіг А.Хіллому1938р.ПоняттяА.-Т.виникловконтекстіідейЗ.ФрейдатаК.Юнгаірозгля- далосьупсихотерапевтичнійпрактиціякодинізметодівтерапевтичноговпливу,який завдякихудожнійтворчостідопомагавпсихічнохворимпередативмалюнкахсвоїпри- хованіпсихотравмуючіпереживанняітимсамимзвільнитисявідних.Уподальшому цепоняттязнайшлобільшширокуконцептуальнубазу,включаючигармонійнімоде- лірозвиткуособистості(К.Роджерс,А.Маслоу).Яксамостійнийнапрямулікувально- реабілітаційнійпедагогічнійісоціальнійроботіА.-Т.існуєкількадесятиріч.Якемпірич- нийметодА.-Т.почалаформуватисязсерединиХХст.,колипоширивсядосвіддеяких художниківіарт-педагогів(А.ХіллуВеликобританії),якізалучалипацієнтіврізнихліку- вальнихзакладівдозанятьобразотворчиммистецтвом.Утойжечасрядпсихотерапев- тівізпсихоаналітичноюпідготовкоюпочаливикористовуватипринциповоновіфор-

ми інтеракцій — роботу з образотворчою продукцією клієнтів (М. Наумбурх уСША). У60–80-тірокиХХст.булиствореніпершіпрофесійніоб’єднання,щосприяливпрова- дженнюібільшчіткомувизначеннюроліарт-терапевтичнихметодівурізнихгалузях практичноїроботи.Почалидіятипершіцентриарт-терапевтичноїпідготовки,вдеяких країнахвідбуласядержавнареєстраціяА.-Т.яксамостійноїспеціальності.

Значний внесок у розвитокА.-Т.як методу психокорекційної роботи зробилитакі зарубіжні,російськітаукраїнськівчені:(Л.Гантт,Б.Болл,С.Хоган,М.Вуд,Ф.Елдридж,М. Кисельова, А. Копитін, Б.Корт,Л. Лєбєдєва, Е. Медведєва, І. Левченко, Л. Комісарова,Т.Добровольська,О.Бреусенко-Кузнецов,О.Вознесенська,Ю.Гундертайло,Л.Мова, О.Плєтка,О.Скнар,О.Федійтаін.).

СучаснаА.-Т.включаєізотерапію(лікувальнийвпливзасобівобразотворчогомистецтва — ліплення, малювання, декоративно-прикладного мистецтва);бібліо-терапію(лікувальний вплив читання);імаготерапію(через образ, театралізацію);музикотерапію(через сприйняття музики); вокалотерапію (лікуванняспівами);кінезітерапію(лікувальний вплив рухів — танцювально-рухова терапія, корекцій- на ритміка). СистематизаціяА-Тбазується, по-перше, на специфіці видів мистецтва (музика—музикотерапія,образотворчемистецтво—ізотерапія,театр,образ—іма- готерапія, література, книга — бібліотерапія, танок, рух — кинезітерапія); по-друге, вмедицині,психології,артпедагогіцівидитерапіїдиференціюютьсявзалежностівід лікувально-корекційноговпливуналюдинутаформорганізаціїцьоговпливу(індиві-дуальна,групова).

ПідА.-Т.розуміютьвикористанняусіхвидівмистецтвадлярозвиткутазмінисвідо- могоінесвідомоговпсихіціособистості.А.-Т.розглядаютьякінструментпрогресивної психологічноїдопомоги,щосприяєформуваннюздоровоїтворчоїособистості,атакож реалізаціїнапрактиціфункційсоціалізаціїособистості,зокрема:адаптаційної,корек-ційної, мобілізуючої, реабілітаційної, профілактичноїтощо.

СутністьА.-Т.полягаєвтерапетичномуйкорекційномувпливімистецтванасуб’єктаівиявляється в реконструкції психотравмуючої ситуації за допомогою художньо-творчої діяльності, екстеріоризації переживань, пов’язаних із нею, через продукт художньої ді-яльності,атакожстворенняновихпозитивнихпереживань,формуваннякреативних потребтазасобівїхзадоволення.

Загальна метаА.-Т.—гармонізація внутрішнього стану клієнта, відновлення йогоздатності знаходити оптимальний стан рівноваги. ЗавданняА.-Т.:акцентувати увагу клі-єнтанайоговідчуттяхіпочуттях;створитиоптимальніумови,щосприяютьнайбільш чіткійвербалізаціїтавідпрацюваннютихдумоктапочуттів,яківінзвикпригнічувати; допомогтиклієнтовізнайтисоціальноприйнятнийвихідякпозитивним,такінегатив-нимпочуттям.

Основними функціямиА.-Т.є функція катарсису (очищення, звільнення від негативнихстанів);регулятивна(зняттянервовопсихічногонапруження,регуля-ція психосоматичних процесів, моделювання позитивного психоемоційного стану); комунікативно-рефлексивна (забезпечує корекцію порушення спілкування, форму-вання адекватної вмотивованої поведінки,самооцінки).

Основнатехнікаарт-терапевтичноговпливу—технікаактивногоуявлення,щовід- криває клієнту необмежені можливості для самовираження й самореалізації у про- дуктах творчості при активному пізнанні свого «Я».Термін«активна уява»,запропо- нованийК.Юнгом,означаєтакийтворчийпроцес,уходіякоголюдинаспостерігаєза

своєюфантазією,ненамагаючисьсвідомовпливатинанеї.Викликаючипевніобрази задопомогоюактивноїуяви,закріплюючиїхусимволічнійформі,клієнтмаєможли- вістьуспішновирішуватисвоїпроблеми.Мистецтводозволяєвособливійсимволіч- нійформіреконструюватиконфліктнутравмуючуситуаціюйзнайтиїїрішеннячерез переструктуруванняцієїситуаціїзадопомогоютворчихздібностейклієнта.Уцьомуі полягає психологічний корекційний впливА.-Т.ПрийомиА.-Т.базуються на ідеї про те,щобудь-якалюдина,якпідготовлена,такінепідготовлена,здібнаперетворитисвої внутрішніконфліктиувізуальніформи.

ПринциповезначеннядляА.-Т.маєпоняттясимволу,томущоА.-Т.представляєпро- цесдинамічноїкомунікації,якийздійснюєтьсячерезсимволічну«мову»образів.Крім того,символивиступаютьуякостімосту,щоз’єднуєсвідоміінесвідоміелементипси- хічного життя як клієнта, так і арт-терапевта. Використовуючи символи у своїй твор- чості,клієнтдосягаєбільшійінтегрованостіміжцимиелементами,щоприводитьдо позитивнихлікувально-корекційнихірозвивальнихефектівА.-Т.

ДосягненняпозитивнихпсихокорекційнихрезультатівуА.-Т.відбуваєтьсязараху- нок розвитку й посилення уваги до своїх почуттів й переживань, що підвищує само- оцінку;самогопроцесутворчості,якийдаєможливістьвільновиразитисвоїпочуття, потреби,фантазіїувиглядіпродуктівтворчості(малюнка,колажа,скульптури,танцю, звуковоїкомпозиції,казковоїісторіїтощо)ієбезпечнимзасобомзняттяпсихоемоцій- ногонапруження;можливостізановопережитивнутрішніконфліктиминулоговре-зультатізустрічізісвоїмнесвідомиміспілкуваннязнимнасимволічніймовіобразів вумовахбезпечногопросторуібезумовноїпідтримкизбокуфахівця—арт-терапевта; виникнення почуття внутрішнього контролю й порядку, тому що творчість потребуєорганізації навколишнього простору (форми, колір, звуки, слова, рухи тощо); засвоєння нових формдосвіду.

РозрізняютьтриформиА.-Т.:активну(клієнтсамстворюєпродуктитворчості(ма- люнки,скульптури,музичнітвори,казкитаін.),пасивну(клієнтвикористовуєхудожнітвори, створені іншими людьми: розглядає малюнки, читає книги, прослуховує музичнітвори тощо),змішану(клієнт використовує твори мистецтва для створення власнихпродуктівтворчості).

А.-Т.застосовується в медицині (психіатрії, терапії, хірургії тощо), у психології (за- гальній,медичній,спеціальній),упедагогіці(спеціальнійікорекційній).А.-Т.якнапря- мок,пов’язанийізвпливомрізнихзасобівмистецтваналюдину,використовуєтьсяяк самостійно,таківсукупностізмедикаментозними,педагогічнимитаіншимизасоба- ми.ОстаннімчасомА.-Т.всебільшевключаєтьсявкорекційно-розвивальнийпроцес успеціальнихосвітніхзакладахдлядітейзрізнимивадамирозвиткутавлікувально- реабілітаційнуроботузрізнимикатегоріямиклієнтівяктрадиційними(психічнохворі),так і досить новими (соціальні сироти, правопорушники, засуджені, біженцітощо).

Літ.:Арт-терапия/Сост.иобщаяредакцияА.И.Копытина.—СПб.:Питер,2001.—320с.:ил.—(Серия «Хрестоматія по психологии»); Артпедагогика и арт-терапия в специальном образовании:Учеб.длястуд.сред.ивысш.пед.учеб.заведений/Е.А.Медведева,И.Ю.Левченко,Л.К.Комис-сарова,Т.А.Добровольская.—М.:Издательскийцентр«Академия»,2001.—248с.;КиселеваМ.В.Арт-терапиявпрактическойпсихологиисоциальнойработе.—Речь,2007.—336с.;Практикум поарт-терапии/Подред.А.И.Копытина.—СПб:Питер,2000.—448с.;Л.Д.Лебедева.Практикаарт-терапии: подходы, диагностика, система занятий.— СПб.: Речь, 2003.—256с.

Заверико Н. В.

ВІКОВАПЕРІОДИЗАЦІЯ(вік—часовіхарактеристикиіндивідуальногорозвиткулюди- ни;періодизація—поділонтогенезулюдининаокреміперіоди)—виділенняперіодівжиття людини за сукупністю анатомо-фізіологічних та соціально-психологічнихознак.

Існуєбагатопідходівдовіковоїперіодизаціїрозвиткулюдининаосновірізнихознак:за морфологічними та фізіологічними ознаками (В. Бунак), психосоціальними ознаками(Е.Еріксон),співвідношеннямсоціальноїситуаціїрозвиткутановоутворень(структури особистості,свідомості)(Л.Виготський,Р.Нємов),місцемусистемісуспільнихвідно- синтапровіднимвидомдіяльності(А.Леонтьєв,С.Рубінштейн,В.Давидов,Д.Елько-нін), співвідношенням з етапами соціалізації (А. Мудрик, Ю. Василькова,Т.Василькова, Л. Мардахаєв) таін.

Однимізнайбільшпоширенихпідходів,восновуякогопокладенийаналізоцінкиморфологічнихтафізіологічнихознак(зріст,зміназубів,наростаннямаситілатощо)єВ.п.В.Бунака,задумкоюякогоіззміноюрозмірівтілатапов’язанихзнимиструктурно-функціональних ознак відбуваються перетворення метаболізму організму з віком. Від-повіднодоцієїперіодизаціївпостнатальномуонтогенезівиділяютьнаступніперіоди:малечий(0–1рік,щовключаєпочатковийцикл:1–3,4–6міс.,середнійцикл:7–9міс., кінцевийцикл:10–12міс.);першогодитинства(1–7років);другогодитинства(по- чатковийцикл:8–10років—хлопчики,8–9років—дівчата;кінцевийцикл:11–13ро- ків—хлопчики,10–12років—дівчата);підлітковий(14–17років—хлопчики,13–16 років—дівчата);юнацький(18–21рік—юнаки,17–20років—дівчата);дорослий—з 21року.НедолікомцієїВ.п.ученівважаютьте,щовонапереважновідбиваєсистему вихованнятанавчанняінеохоплюєвсьогоонтогенезулюдини.

У1965роціна7-йВсесоюзнійконференціїзпроблемвіковоїморфології,фізіологіїтабіохіміїАПНСРСР(м.Москва)булаприйнятаВ.п.,щоохоплюєвсіперіодипостнаталь-ногоонтогенезу:новонароджений(1–10днів);груднийвік(10днів—1рік);раннєдитинство(1–3роки);першедитинство(4–7років);другедитинство(8–12ро-ків—хлопчики,8–11років—дівчата);підлітковийвік(13–16років—хлопчики,12–15років—дівчата);юнацькийвік(17–21рік—юнаки,16–20років—дівчата);зрілийвік(Іперіод:22–35років—чоловіки,21–35років—жінки;ІІперіод:36–60років—чоло-віки,36–55років—жінки);похилийвік(61–74роки—чоловіки,56–74роки—жін-ки):старість(75–90роки—чоловікиіжінки);довголіття(90роківібільше).ХочацяперіодизаціятрохивідрізняєтьсявідВ.п.В.Бунаказарахуноквиділенняперіодуранньогодитинстватазміщеннямеждругогодитинстваіпідлітковогоперіоду,вонаєбільшдоцільноюдлярозробкинауковообґрунтованихсистемохорониздоров’я,осві-ти,соціальногозахистунаселення,боохоплюєвсіперіодипостнатальногоонтогенезу.ВідповіднодоетапівпсихосоціальногорозвиткуВ.п.Е.Еріксонаміститьнаступнівікові періоди:малечий,або орально-сенсорна стадія (0–1 рік);раннєдитинство,абом’язово-анальнастадія(1–3роки);вікгри,аболокомоторно-генітальнастадія(3–6років);шкільний вік, або латентна стадія (6–12 років);підлітковий таюнацькийвік(12–19років);раннязрілість(20–25років);середнязрілість(26–64роки);пізнязрі-

лість(від 65 років).

Зацієюжознакоюпобудованаодназпоширенихсучаснихміжнароднихкласифіка- цій(В.Квінт,2000),відповіднодоякоївиділяютьсянаступнівіковіетапи:малечийвік(віднародженнядо3років);раннєдитинство(3–6років);дитинство(6–12років);підлітковий(юнацький)вік(12–18років);молодість(18–40років);зрілийвік(40–65 років);похилийвік(від65років).Задумкоювчених,такікласифікаціїмаютьправона

існування,аджепсихічніісоціальнізмінинакожнійстадіїрозвиткулюдинивизначають їїсвідомість,діяльність,ставленнядосередовищатаінше.

Л.ВиготськийвосновуВ.п.покладаєспіввідношеннясоціальноїситуаціїроз-виткутановоутвореньуструктуріособистостілюдини,якісупроводжуютьсячергуваннямстабільнихікритичнихперіодів.Стабільніперіодимаютьбільш-меншчіт- кімежі,атривалістькризивизначаєтьсянаосновіїїкульмінаційноїточки—додається півроку до неї та півроку після. Криза —складний, але корисний і переломний пері- одрозвиткудитини,завдякиякомувонапереходитьнавищийступіньпсихологічно- горозвитку.Кожнавіковакризаприноситьзсобоюбагатоновоутворень(здібностей, якихранішенебуло,—ходьба,мова,самосвідомість,самостійність,силаволі,логічне мислення тощо). Наявність критичних періодів свідчить про те, що перехід дитиниз одногоетапурозвиткунаіншийєнееволюційний,ашвидшереволюційний.Томучасто одинрік,наприклад,7рікжиття,змінюєдитинудужесильновпсихологічномуплані. Дозагальнихрискризиналежать:роздратованість,неслухняність,капризи,бунт,кон- фліктдитиниздорослими,упертість,негативізмтаін.Отже,В.п.заЛ.Виготськиммаєнаступнуструктуру:кризановонародженості;немовлячийвік(від2міс.до1року),криза1року;раннєдитинство(1–3роки),криза3років;дошкільнийвік(3–7ро- ків),криза7років;пубертатнийвік(14–18років),криза17років.

А.Леонтьєв,С.Рубінштейн,В.Давидов,Д.Ельконіносновниммеханізмомзміниві- ковихперіодіврозвиткулюдинивважаютьпровіднийвиддіяльності.Так,В.п.Д.Елько- нінаподіляєтьсянасіметапів:малечийвік(інтимно-особистіснеспілкуваннявіднаро- дженнядо1року);раннєдитинство(предметно-маніпулятивнадіяльністьвід1до3років);молодшийісереднійдошкільнийвік(ігровадіяльністьвід3до5років);стар-шийдошкільнийвік(ігрова,навчальнадіяльністьвід5до7років);молодшийшкіль-нийвік(навчальнадіяльністьвід7до11років);підлітковийвік(інтимно-особистісне спілкування з однолітками від 11 до 13–14 років);ранній юнацький вік(навчально- професійнадіяльністьвід13–14до16–17років).Кожнийетапскладаєтьсяздвохпері- одів:міжособистіснеспілкуванняякпровіднийвидактивності,спрямованийнарозви- токособистостідитини;предметнадіяльність,пов’язаназінтелектуальнимрозвитком тареалізацієюопераційно-технічнихможливостейдитини.Перехідвідодногоетапу розвитку до іншого відбувається через невідповідність між рівнем досягнутого осо- бистісногорозвиткутаопераційно-технічнимиможливостямидитини.Причинатаких криз—виникненняпротирічміжновимипотребамидитинитапопереднімиумовами їхзадоволення,якіїїневлаштовують.Сенситивнийперіодрозвитку—найбільшспри- ятливийперіодвжиттілюдинидляформуванняпевнихпсихологічнихвластивостей таякостейособистості,видівдіяльностітаповедінки.Наприклад,віквід1до3років найбільшсенситивнийдлярозвиткумови,щозбагачуєпсихічнийрозвитокдитини;вік до 5 років сенситивний до розвитку чуттів, засвоєння моралі, культури поведінки таспілкування з іншимилюдьми.

Більшістьвітчизнянихсоціальнихпедагогівтасоціальнихпрацівниківкористуються соціально-педагогічноюкласифікацією,деВ.п.співвідноситьсязетапамисоціаліза-ціїтавраховуєсукупністьанатомо-фізіологічних,соціально-психологічнихіпедагогіч- нихознак.ВідповіднодоВ.п.,розробленихА.Мудриком,Ю.Васильковою,Т.Василь- ковою,Л.Мардахаєвим,прийнятовиділяти:малечийвік(віднародженнядо1року); раннєдитинство(1–3роки);дошкільнийвік(3–6років);молодшийшкільнийвік(6–10 років);підлітковийвік(10–15років);юнацькийвік(15–21рік);молодість(21–30років);

зрілий вік (30–60 років); похилий вік (60–75 років); старість (75–90 років); довголіття(понад 90 років).

Літ.:ВасильковаЮ.В.,ВасильковаТ.А.Социальнаяпедагогика:Курслекций.—М.:Издатель- скийцентр«Академия»,1999.—440с.;ВоронинА.С.Словарьтерминовпообщейисоциаль- нойпедагогике.—Екатеринбург:ГОУВПОУГТУ–УПИ,2006.—135с.;МудрикА.В.Социальная педагогика:Учеб.длястуд.пед.вузов/Подред.В.А.Сластенина.—М.:Издательскийцентр

«Академия»,1999.—184с.;Словарьпосоциальнойпедагогике:учеб.пособиедлястуд.высш.учеб. заведений /Авт.-сост.Л. В. Мардахаев.— М.: Издательский центр «Академия», 2002.— 368с.;Словарь-справочникпосоциальнойработе/Подред.Е.И.Холостовой.—М.:Юрист,2000.— 424с.;Социальнаяпедагогика(конспектлекций).—М.:Приор-издат,2003.—160с.;Социаль- наяпедагогика:Словарь./Сост.,авториред.Л.В.Мардахаев.—М.:МГСУ«Союз»,1999.—442 с.;ЗвєрєваІ.Д.,БезпалькоО.В.,ХарченкоС.Я.таін.СоціальнароботавУкраїні:Навч.посіб./Зазаг.ред.І.Д.Звєрєвої,Г.М.Лактіонової.—К.:Центрнавчальноїлітературири,2004.—256с.

Караман О. Л.

ВЧИНОК—діялюдини,якаєїїсвідомимівільнимвибором.Цеозначає,щонекожна людськадіяможевважатисявчинком,алишета,якаґрунтуєтьсянасамостійномуви- боріцілейіспособівповедінки.

ПроблемаВ.розробляєтьсяуфілософії(В.Бахтін),соціології(В.Волков),значнуува- гуцьомуфеноменуприділеноупсихологічнійнауці(І.Бех,Л.Божович,Л.Виготський, О. Киричук, О. Леонтьєв, В. Роменець, С. Рубінштейн, Є. Сурков, В. Фадєєв). Кожна з наукробитьсвоїакценти,характеризуючивчинокякявище.

У Філософському словникуВ.розглядається як всяка дія людини, в якій приймає участьїїорганізмізаякувонавідчуваєсебевідповідальною.Прицьомупідкреслюєть- ся,щоВ.належитьдосфериморалііщовінвиступаєоднієюзформвиявленнясвободи волітацілеспрямованоїлюдськоїдіяльності.АсамаспроможністьдоВ.визнаєтьсяяк одназсутніснихознаклюдини,оскількивонаєнестількимислячоюістотою,скількиістотою, яка здійснюєвчинки.

В.не просто належить до сфери моралі, а є найпростішим елементом у структурі моральноїдіяльності.Оскількиморальноюможнаназватилишетакудіяльність,що ґрунтується на усвідомленому виборі її суб’єкта й має на меті активне утвердження певнихморальнихцінностей,тосамеВ.єїїпоказником.Вінсприяєцілеспрямованому утвердженнюпевнихморальнихцінностейуситуації,деціцінностіберутьсяпідсумнівабозаперечуються.

Слідматинаувазі,щохарактерВ.залежитьнелишевідсамоїлюдини,айвідниз- ки зовнішніх чинників, серед яких провідне значення мають соціально-економічніумови,ідеологія,науково-технічнийпрогрес.Якщовминулихісторичнихепохах простежувався найтісніший зв’язок вчинку з міфологією, релігією, філософією, мистецтвом та іншими ідеологічними формами суспільного життя людини,тов сучасних умовах він об’єктивно пов’язується насамперед саме із науково- технічним прогресом. Революціонізуючий вплив науки і техніки на життя суспільства вирішальним чином визначає світогляд людини, її пізнавальні, естетичні та моральні відношення до дійсності, а черезтеі вчинки як спосіб людськоїповедінки.

Усоціологіїтежакцентробитьсянатому,щоВ.—особистіснаформаповедінки,вякійздійснюєтьсясамостійнийвибірцілейіспособівповедінки,щочастонеспівпа-

даютьіззагальноприйнятимиправилами.В.єтакожосновноюодиницеюсоціальної поведінки. Його реалізації передує внутрішній план дії, в якому представлені свідо- мийнамір,прогнозочікуваногорезультатутайогонаслідків.В.можебутивиражений: а)дієюабобездіяльністю;б)позицією,вираженоювсловах;в)відношеннямдочогось, якеможебутиоформленеувиглядіжесту,погляду,тонумовлення,смисловогопідтек- сту;г)дією,направленоюнаподоланняфізичнихперешкодіпошукістини.Увідповід-ності з існуючими соціальними нормамиВ.може сприйматись як моральний або аморальний, чесний або нечесний, героїчний або боягузливийтощо.

Якбачимо,соціологіяхарактеризуєВ.яксоціальнеявищеізвертаєувагущонаймен- шенадвійогохарактеристики.По-перше,В.єсоціальнооцінюванимактомповедінки, доякогоспонукаютьусвідомленімотиви.По-друге,В.єсвідомоюдією,вякійвиявля- єтьсяморальнаустановкалюдини,івякійвоназатверджуєсебеякособистістьусвоє- мувідношеннідоіншоїлюдини,досамоїсебе,допевноїсоціальноїгрупи,суспільства,природи.

ПсихологивизначаютьВ.якодиничнийповедінковийакт,тіснопов’язанийзвико- наннямабоневиконаннямлюдиноюсвоїхморальнихобов’язків,уякомувиявляється сутністьособистості.НацюхарактеристикувчинківзвертавувагуО.Леонтьєвзауважу- ючи,щопершіактивніісвідомівчинкиєпочаткомособистості.Особистістьлюдини,на думкувченого,породжуєтьсявїїдіяльності,яказдійснюєїїзв’язкизісвітом.

С.Рубінштейнґрунтовнодослідивпсихологічнийпроцес,підчасякогодіястає.В.Цетрапляєтьсятоді,колилюдиноюсвідомокеруютьсуспільніінтереси,аособистістьпри-ймаєсуспільнуморальтапотенційноспроможнадоздійсненняморальнихвчинків,якізгодом і стають домінантою її суспільної поведінки. Вчинком вдостеменномурозумінніслова,найогодумку,єневсякадіялюдини,алишетака,вякійпровіднезначеннямаєсвідоместавленнялюдинидоіншихлюдей,досуспільства,донормсуспільноїморалі.Дискусійноюєпроблемавстановленняморальногозначеннявчинку.Зцьогопри-водуветицііснуєщонайменшедвіточкизору.Представникипершої,щодісталавіс-торіїетикиназвутеоріїморальноїдоброти,вважають,щоморальністьВ.визначаєть-сямотивом,наміромлюдини,якайогоздійснює.Другаточказору,відомаякпозиціяетичного консеквенціалізму(відлат.сonsequentia—наслідки),пріоритетприоцінцічивстановленніморальногозначенняВ.віддаєврахуваннюйогорезультатів,наслід-ків.УреальномужиттіпривизначенніморальностіВ.,якправило,використовуєтьсяіпершийідругийпідхід.Існуютьситуації,колицінуютьсянасампереднаміри,чистотаіблагородствопрагненьлюдини,протевіншихобставинахнапереднійпланвиходить

здатність людини досягти позитивного результату в тій або іншій конкретній дії.

В.якспосібособистісногоіснуванняусвітімаєознакивсезагальності.Все,щоіснує влюдинііволюдненомусвіті,євчинковимпроцесомійогорезультатом.Увчинках,що виступаютьвузловимосередкомбуття,виявляєтьсяактивнатворчавзаємодіялюдини ісвіту,формуютьсянайістотнішісилиособистості,здійснюєтьсяїїдуховнийрозвиток.

Слушні узагальнення щодосутностіВ.зробив В. Роменець, який підкреслював, щоВ.єуніверсальнимієдинимусвоємуродіосередкомлюдськоїдіяльностіівира- жаєспосібіснуваннялюдиниусвіті,виступаєпостійнодіючимфакторомісторичних формпрогресу,стаєланкою,щоопосередковуєлюдинуісвіт.Вчинкистворюютьпід-ґрунтялюдськоїсвідомості,історіїікультури,щовизначаютьжиттяідолюякцілихнародів,такіокремоїособистості,постаютьбезпосереднім«механізмом»моральноїтворчості.

Отже,В.єуніверсальноюформоюлюдськоїдіяльності,якаґрунтуєтьсянаса- мостійномувиборіцілейіспособівповедінкиівякійвиявляютьсясутнісніхарак- теристики особистості, здійснюється формування її світогляду, утверджуютьсяпевні моральні цінності. Характер вчинків визначається не лише намірами і цілями людини,айсоціокультурнимконтекстомїїіснуваннявсвітінатомучиіншомуісторич-номуетапі.Разомзтимвчинковадіяльністьхарактеризуєтьсяконструктивністюі спроможна змінювати не тільки людину, а й суспільство такультуру.

Літ.:.ЛеонтьевА.Н.Деятельность.Сознание.Личность.—М.:Политиздат,1975.—304с.;.Ро- менецьВ.А.Психологіятворчості.—К.:Либідь,2001.—288с.;.РубинштейнС.Л.Основыобщейпсихологии.—СПб.:Питер,2000.—720с.;Философскийсловарь/Подред.И.Т.Фролова.— 4-еизд.—М.:Политиздат,1981.—445с.

Ваховський Л. Ц.

ВЧИНОКУВИХОВАННІОСОБИСТОСТІ—визначальнийпоказникіступіньморально- духовногорозвиткуособистості.Вінзадаєновутеоретико-методичнутраєкторіюпо- шуку в цій сфері, оскільки однозначно репрезентує цілісність людської свідомості, самосвідомостііпрактичноїдії.Річутім,щобудь-якаморально-духовнацінністьіфор- муєтьсяупроцесіздійсненнясуб’єктомвідповідноговчинку,іпроявляєтьсятазакрі- плюєтьсявньому.Отже,йдетьсяпротаківчинкилюдини,спонукоюякихвиступаєтечи іншеморально-духовнеутворення.Вчинкиж,щомотивуютьсярізногородузовнішні-ми підкріпленнями (заохоченнями та покараннями), не є сутнісними характеристиками морально розвиненоїособистості.

Вчинкизасвоєюкомпонентноюструктуроюдоситьрізноманітні,іцюобставинуслідвраховувати,організовуючивиховнийпроцес.Незважаючинаступіньнаук,розуміннясутностійвнутрішньоїструктурилюдськихвчинків,коженпедагогпрагне,щобзбокувихованцявонибулидобродійними,тобтотакими,щоприносятькористьіншим.Такеуявленняпросвітвчинківвизначаєхарактерзусильпедагога,спрямованихназалученнявихованцівдопроявунимипевнихморальнихдій.Приїхплануваннівиховательздебіль-шогопрагне дотого,щобдитиназдійснювалавчинкиу межах відносин«Я-Тобі».

Визначальноюознакою даних відносин виявляєтьсяодночаснапросторовапредстав-леністьдвохсуб’єктів,щонаочносприймаютьодинодного.Утакійситуаціїстворюються реальніумовидлявзаємногопізнанняїхніхемоційнихстанів,реакційіпереживаньдлявиникненняпроцесуспілкування,щосупроводжуєданийВ.Зарізноїзмістовноїспрямо-ваностітакогородувчинкиприйнятокваліфікуватибезпосередніми,оскількивониви- никаютьівідчуваютьсявіч-на-віч.Вониєйгенетичнопервинними,іврезультатіцьогоскладають важливу частинуморально-духовногодосвідуособистості.

Все ж слід прагнути, щоб цей досвід своєчасно збагачувався вчинками, якіоб’єктивуютьлюдськівідносини«Я-Вам».Характерноюознакоюцихвідносинєте,що вихованецьстворюєтакийвиховнийрезультат,якийпоширюєтьсянапевнугрупулю- дей.Такимчином,вчинковеполевихованцястаєбільшшироким.

В.у системі «Я-Вам» виявляється суттєвим показником морального розвитку особис-тості,оскількизаїхфункціонуваннявідбуваєтьсяпоступовевідпочкуваннясамоїмо- ральноїцінностівідсуб’єкта,наякоговонаспрямовується,інаданняїйбезпосередньої суб’єктивноїзначущостіякспонукидовідповідноїморальноїдії.

Незважаючинавиховнуважливістьморальногодосвідуособистості,якийвиникна основіїїбезпосередніхвчинків,всежвінмаєпевніобмеження,щозрештоювідбива-

єтьсянаїїзагальнійморально-духовнійвихованості.Йдетьсяпросуттєведоповнення цьогодосвідупсихологічноіншимиповедінковимиситуаціями,колиморальнадіяви- хованцярозгортаєтьсяпозабезпосереднімсприйманнямособистості,якаїїочікуєдлязадоволення власнихпотреб.

Такіситуації,навідмінувідвищеописаних,безпосередньорозгортаютьсяівідбува- ютьсяурамкахвідносин«Я-зарадиТебе».Вчинкитакоїприродикваліфікуютьсяякопо- середковані.Увиховнійпрактицівониспонтанновиникають,алевиховательзвертає нанихменшуувагу,іякщоразомзвихованцямианалізуєїх,торобитьцедоситьповер- хово. Змістом опосередкованих вчинків вихованців можуть виступати ситуації,коли вихованецьприводитьупорядокречі,якимивінкористуєтьсяразомзтоваришем.

Доопосередкованихналежатьтакожівчинки,щореалізуютьвідносини«Я-заради Вас».ТепервихованецьздійснюєсуспільноважливийВ.зарадиіншихлюдей,якіначас проявутакогоВ.відсутні.Тожвихованецьлишевуявіможевступитиуспілкуванняз тим,хтобудеоб’єктомйогозусиль.Прикладомтакихвчинківможебутиприбирання вихованцемрекреаційногокуточку,якимкористуватимутьсяучнівсьогокласу.

Психологічноскладнішимивиявляютьсяопосередкованівчинки,коливихованець зарадировесника,якийуданийчасвідсутній,клопочетьсячизаступаєтьсязанього.Таківчинкиєдійснимпоказникомморальноїзрілостіособистості.

Педагогуцьомузв’язкуповиненспеціальностворюватиситуаціїдлявихованцівнетільки безпосередніх, а й опосередкованихвчинків.

Філософсько-етичноюдумкоютанароднимвиховнимдосвідомвстановленийго- ловнийкритерійморальності—безкорисливістьВ.людини.Згіднознимособистість діє морально, якщо вона не орієнтується на власні інтереси чи потреби. Порушення цієївимогиперетворюєВ.насуспільнонесхвальний,якийнеповинензакріплюватисьувнутрішньомудосвідісуб’єкта.Зазначимоуцьомузв’язкутакийпринциповиймомент:колиговорятьпрокористьлюдини,торозуміютьабопевнеїїматеріальневираження, абобажанедлянеїположенняуширокійсистемісоціальнихвідносин(престиж,статус, визнаннятощо).ГоворячипробезкорисливийВ.,слідзважатинате,щоцяйогоякістьстосується лише його суб’єкта, людини, яка його здійснює. Щодо людини, тобто об’єкта,наякийвінспрямований,товонанеодмінноодержуєкористьвідтакоговчинку.

У широкій палітрі міжлюдських взаємодій доцільно виділитиВ.з обопільною ко- ристю(якщодойогооб’єкта,такіщодойогосуб’єкта).Здебільшогообопільнакористь стосуєтьсявнутрішньогоблагополуччялюдини,їїпсихологічногостану,переживань,стабільності її образу«Я».

В.зобопільноюкористючастішезавсерозгортаютьсяміжлюдьми,якіперебуваютьу приятельських, дружніх, щиросерднихвзаєминах.

Усісуспільно схвальні вчинки мають своїм підґрунтям узагальнене відношення «Я-доСвіту».УсежВ.,суб’єктомякоговиступаєлишеокремийіндивід,міститьіпевнівади, оскількипокладаннятількинасебенезавждипризводитьдоочікуваногорезультату.

Так,часто-густозоб’єктивнихпричин(зайнятістьважливоюсправою,поганефізич- несамопочуття,відсутністьпевнихздібностейтощо)вихованецьневзмозіпроявити піклуванняпротовариша.Цеозначає,щоморальнийВ.невідбувся.Прицьомутакий вихованецьнепереживаємукисовісті:адже,найогодумку,прагненняуньогобулоблагородним, та обставини зашкодили його здійсненню. Відтак можливості його вичер-пані.Подібніморальніколізіївиникаютьтоді,колидорослікультивуютьувихованця лишеВ.зпростоюсуб’єкт-об’єктноюструктурою.

Отже,виникаєнеобхідністьвводитиуморальнийдосвідвихованцяіВ.ускладненої психологічної побудови, коли суб’єкт для досягнення результату застосовуєпобічну моральнудію,підпорядкованупрямійметі.Унаведеномуприкладіцеможерозгор- татисятак:хочяневзмозівиявитипіклуваннящодоровесника,аленацьомунеслід зупинятися.Ямаюзвернутисядотоговихованця,наякогоможнапокластися,щобза йогодопомогоюзробитидобрусправумоємутоваришеві.Якбачимо,цеВ.зкількомапсихологічними ходами, і він може виявитисявисокоефективним.

Вчинкиускладненоїпсихологічноїструктуризначнорозширюютьморальнусферу вихованця,призводятьдоінтенсивноїособистісноїсамоактуалізацїїісамоутверджен-нясуб’єкта.

Літ.:АнисимовС.Ф.Моральиповедение.—М.:Мысль,1985.—165с.;БернсР.Развитие Я-концепцииивоспитание/Пер.сангл.—М.:«Прогресс»,1986.—420с.;БехІ.Д.Вихован-няособистості.—К.:Либідь,2003;Психологиявоспитания/Подред.В.А.Петровского.—М.:Аспект Пресс,1995.—152с.

Бех І. Д.

ГЕРОНТОПСИХОЛОГІЯ(грец.geron(gerontos)— старий іпсихологія)— розділвікової психології,щовивчаєявища,особливостіпсихічнихпроцесів,поведінкуідинамікуосо-бистіснихзмін,пов`язанихзістарінняморганізмулюдини,виявляєвньомуінволюцій- нітенденції(притупленняокремихпсихічнихфункцій,затуханняпевнихпроцесів,спад активностіособистості).ПредметомГ.євивченняаспектівстаростііпсихологічноїпід-готовкидо неїособистості.ОсновоположникомГ.вважається американськийученийСтенліХолл(1846–1924),якийопублікуваву1922р.першуспеціальнупрацю,присвяченупсихологічномуаналізупроцесустаріння(«Старість»).Влитературіостанньогодесяти-літтяяксинонімиГ.вживаютьтакожтерміни«психогеронтологія»і«психологіяпізнього періодужиття».Г.тіснопов`язанаіззагальноютасоціальноюпсихологією,атакожзге- ронтологією,щовивчаємедико-біологічнітасоціологічніаспектистаріннялюдини.Як окремийрозділвіковоїпсихологіїГ.оформиласьусерединіХХст.Вцейчасузахіднійпсихологіїзначнозбільшиласькількістьпублікаційзпсихологічнихаспектівстаріннятастарості.ЗростаннязначенняГ.булотіснопов`язанозпомітнимзбільшеннямкількості осібпохилоговікувзагальнійструктурінаселеннябагатьохкраїн—такзваним«фено- меномстаріннянаселення»,приякомудоляпенсіонерівсереджителівокремихкраїндосягала15%.Іншийважливийфактор,щовикликаввіндустріальнорозвинутихкраїнахзначне загостренняпроблемжиттєвогоустроюлюдей похилого та старечоговіку,бувпов`язанийзрізкимскороченнямчисельностісімейбагатопоколінноготипуі,якнаслідокцього,зпроживаннямбатьківпохилоговікуокремовідсвоїхдітейтаонуків.Цепризвело до росту числасамотніх людей похилоговіку,якіпотребують соціально-психологічної допомогизбокудержави.АктуальноюзадачеюГ.єрозробказасобівіметодівпсихоло- гічноїдопомогилюдямпохилоготастаречоговікуузв`язкузтакимизмінамивїхньому життіяквихіднапенсіюіпояванадлишкувільногочасу,вимушенавідмовавідусталених інтересівтазвичок,необхіднаперебудовавзаєминзблизькимилюдьми(вт.ч.звлас- нимидітьми),смертьодногозподружжятаіншихчленівсім`ї,зростаннязалежностівідоточуючихвнаслідок послабленняфізичнихсил,самотність,перебування в закладахсо-ціальногозабезпечення(геріатричнихдомах)таін.СтратегічнимизадачамиГ.єпошукумовтазасобівпродовженняповноцінногоактивногожиттялюдини,запобіганняран-ньогостаріння,встановленняпсихологічнихфакторівдовголіття.Вивченняособливос-

тейжиттєдіяльностілюдськогоорганізмувстаростіздійснюютьсябагатьманауковцями.Зокрема, різні аспектиметодологічної та теоретичноїГ.,особливостейжиттялюдей похи-логовікурозглядали:О.Краснова,А.Лідерс(особливостірозвиткуособистостівперіодпохилого віку),М. Єрмолаєва (структура емоційних переживань), Н. Чепелєва, М.Смуль-сон(наративнапсихологіялюдейпохилоговіку).Дослідженняадаптаціїлюдейпохилоговікувбудинках-інтернатахпроводилиВ.Галкін,В.Болтенко,Н.Дементєва,Є.Шаталова,М.Шахматов.РосійськийпсихологЛ.Анцифероварозробилапсихологічнуконцепціюстарості,вякійвонаособистіснийрозвитокрозглядаєнеяк«одноколійний»,односпря-мованийрухдуховногожиття, а як двоколійний процес, який включаєпереміщення суб`єктавплощинісвідомостіінавітьповедінкиназад,досвогоминулого,знаступним відновленнямпоступальногоруху.Періодпізньоїдорослостіістаростівонарозглядаєвконтекстіцілісногожиттєвогошляхуіндивіда.Обгрунтовуючисвоюконцепціюрозви-тку,Л. Анциферова стверджує, щосоціально-психічний розвитоклюдинине обмежуєть-сяякимисьпевнимиперіодамиїїбуття,аздійснюєтьсяпротягомусьогожиття;психічний розвитоклюдининастількибагатомірний,щопрактичнонеможливовиявитивсійогопрояви, якості і можливості. Інволюційні зміни поєднуються з новоутвореннями прогре-сивногохарактеру,спрямованиминаподоланнядеструктивнихявищвгеронтогенезі.Вонавідзначає,щоновілініїрозвиткупороджуєневіксампособі,абагатствожиттєвогодосвіду,глибинаіповнотайогоосмисленнялюдиноюупоєднаннізмасштабністюпере-житихсоціально-історичнихподій.Л.Анциферовавиділилатакожтипистаріннятаумо- ви,щоїхвикликають:по-перше,цезмістовність,творчийхарактерспособужиттяосо-бистості.Восновіпродуктивногоспособужиттялежитьздатністьособистостірозглядатижиттятайогоподіїврізнихсистемахкоординат;виявлятилатентніможливостіжиттєвихситуацій,сприйматиневизначеність,багатозначністьобставин життя як стимул длясвогорозвитку;по-друге,експериментуванняособистостізжиттєвимиролями.Рольнадеякийчасвизначаєособистісний спосіб існування.Навітьнабутіпротягомжиття «ескізи» новихролейвпізнірокидопомагаютьсуб`єктузнайтисебевновійякостііпродуктивнозміни- тисвоєжиття;по-третє,диференціаціясуб`єктомвсіхстадій,щовінпройшов,свогоми-нулого,сучасногота майбутнього.Дистанційована позиція по відношенню допрожитого життєвогошляхуоберігає людину похилоговіку від«поглинання»своїмминулим.

Впсихологічнійнауцісформувалосьдекількаосновнихтеорійстаріннятастарості.Першатеорія:зпозиційбіолого-медичногопідходупсихологічнадеградаціялюдей упізніроки,погіршенняїхрозумовихможливостейбезпосередньовизначаєтьсяфунк- ціональнимиіорганічнимиураженнямимозку,—однакпротицієїконцепціївиступає багато психогеронтологів, підтверджуючи багатьма фактами некоректність прямо- госпіввідношеннястанумозкутапсихічногостатусуособистості(N.Feil,M.Halpern).Другатеоріястарінняґрунтуєтьсянадіяльнісномупідходідорозвиткуособистості. Йогопредставники—Р.Хейвигхерст(К.Havighurst),Г.Кремпен(G.Krempen),Ф.Дейл(F.Heil)таін.вважають,щолюдисвоїмидіямизмінюютьвласнеоточення,розвивають здатністьдолатискладніситуації,прокладатисвійжиттєвийшлях.Діяльнежиттявисту- паєумовоюпоступальногорозвиткуособистостівпізніроки.Прогресивнийрозвитокособистості залежить від того, наскільки змістовними і продуктивними будуть дії люди-ни,наскількиособистіснозначущоюбудеїїдіяльність.Представникитретьоїтеоріїстарінняпогоджуються з положенням про значущість активності особистості в піз- ніхстадіяхжиттяівважаютьважливимфакторомактуалізаціїпотенційсуб`єктайогоздатність протистояти поширеним у суспільстві негативним стереотипам старості(типу

«занурення в думки про вічне»; прожите старою людиною «маленьке життя»; рефлексії,орієнтовані на пасивні позиції тощо).

Виділенняспецифічнихпсихологічнихособливостейстаростіутрудненонаявністю певних неминуче супутніх їм факторів: загальним послабленням здоров`я, впливом хвороб,змінамифізичноготасоціальногостатусутощо.

ОднієюізнайскладнішихпроблемГ.євизначеннявікустарості,оскількицеявище нелишебіологічне,айсоціальнетапсихологічне,іпочатоксоціальногоіпсихологіч- ногостарінняучасіможенезбігатисязпочаткомбіологічногостаріння.Однакумовно виділяютьтриперіодигеронтогенезу:(длячоловіків—60–74р.,дляжінок—55–74р); старечий(75–90р.);довгожителі—(90р.ібільше).Науковцівизначаютьпроцесстарін- няяквнутрішньосуперечливий,заякоговідбуваєтьсязниженнярівняактивностіор- ганізмувнаслідокдіїзаконугетерохронії(різноїспрямованостізмінвокремихфунк- ціональнихсистемахорганізму).Особливезначеннямаютьеволюційно-інволюційні змінивЦНС,зокремаослабленняпроцесівзбудженняігальмування.Встановлено,що впершучергустаріютьпроцесгальмуванняірухливістьнервовихпроцесів.Водночас у період геронтогенезу відбувається пристосування до нових умов життєдіяльностііпідвищення різними способами біологічної активності структур організму, що забезпе-чуютьйогопрацездатність.Усвідомійрегуляціїповедінки,спрямованоїназбережен- няіндивідуальноїорганізаціїтаїїподальшийрозвиток,великурольвідіграєемоційна сфера,психомоторикаімовнадіяльністьякінтегральнахарактеристикапсихікилюди- ни.Найкращезберігаєсвоїфункціїсловесно-логічнапам`ять.Основоюїїстійкостівпо- хиломувіцієсмисловізв`язки.Уперіодгеронтогенезупосилюютьсясуперечливість, нерівномірність і гетерохронність не лише в соматичній організації, а й на рівні пси- хологічнихфункцій(наприклад,звікомвибірковогохарактерунабуваютьпогіршення роботи слухового апарату, зниження рівня сприймання різних кольорів;сенсорного полязору).Суттєвоюпроблемоювперіодгеронтогенезуєзниженнярівнясоціально- психологічногозахисту,зокремапоявапочуттябеззахисності(внаслідокруйнування багатьохзначущихзв`язків),щоможеспричинитинадлишковуагресивність,конфлікт- ністьособистості(внутрішньоособистіснуіміжособистісну),спробисуїциду.Назбере- женняіподальшийрозвитокпсихологічнихфункційуперіодгеронтогенезувпливають освіта,професійнататворчадіяльністьлюдини.Активномудовголіттюлюдинипохи- лого віку сприяє розвиток її як соціально активної особистості та як суб`єкта творчої діяльності.Аналізуючижиттялюдинивпізніроки,слідчіткорозмежовуватиїїфізичне таособистісно-психологічнестаріння.Втрачаючифізичнісили,індивідможезберегти здатністьфізичнорозвиватисьякособистість.Однієюізосновнихознакстарінняєгі- перболізованаадаптаціясуб`єктадовиробленихнимсамимприйоміввирішенняжит- тєвихпроблем,достратегійповедінкивсоціальнихситуаціяхідопевногообразужит- тя.Опинившисьвновихсоціально-історичнихумовах,такаособистістьнеможезановоосмислити свій шлях, дати нову інтерпретацію подіям власного життя. Успішність, адап-тивністьстаріннявизначаєтьсятим,наскількилюдинавиявляєтьсяпідготовленоюдо тихновихзадач,якіхарактернідляпізніхроківжиття,дозмінсвогомісцявсуспільстві, доспецифічнихдлястаростіскладнихситуацій.Відтого,яквонабудуваласвійжиттєвийшлях на попередніх стадіях, залежить, наскільки адаптивним, успішним, продуктивнимбудеїїжиттявперіодпізньоїдорослостіістарості.Впізнірокилюдиназагострюєувагу нелишенапритаманнихїйнастановленняхісуб`єктивномуставленнідосвіту,алеінатому,якпроявляютьсяранішеприхованіособистіснівластивостііпозиції.

ВсвоїхдослідженняхГ.широковикористовуєметодивікової,загальноїісоціальної психології В останнє десятиліття зростає значення досліджень, виконаних на основі лонгітюдногометодуаналізувіковихзмінособистості.ОсобливуувагусучаснаГ.при- діляєвивченнювходістаріннязмінхарактерудіяльностііпрацездатності,ціннісних орієнтаційісмисловихутвореньособистості.Дослідженняпоказали,щолюдипохило- говікупотребуютьтакихумовжиття,якібулибодночасноіоберігаючимиістимулюю-чими, тобто сприяли б збереженню мотивації посильних для людини форм самостійноїповедінки.Актуальнепрактичнезначеннямаєпрофілактикаіпсихотерапіядепресійстаречоговіку.

Літ.:АнаньєвБ.Г.Некоторыепроблемыпсихологиивзрослых//Психологияразвития.—СПб: Питер,2001;АнцыфероваЛ.И.Развитиеличностиипроблемыгеронтопсихологии.—М.:Изд- во«ИнститутпсихологииРАН»,изд.2-е,испр.идоп.—2006;БратусьБ.С.Кпроблемеразвития личностивзреломвозрасте.//Вестн.Моск.ун-та.—Серия14:Психология.—1980.—№2.—С. 7–14;ЗавацькаН.Є.Психологічніпроблемирозвиткуособистостізрілоговіку//Науковізаписки Інститутупсихологіїім.Г.С.КостюкаАПНУкраїни/Заред.акад.С.Д.Максименка.—К.:Мілені- ум,2006.—Вип.29.—С.153–164;ДонченкоЕ.А.,ТитаренкоТ.М.Личность:конфліктигармонія. К.,1997;КостюкГ.С.Віковапсихологія.—К.,1978;КузовковаМ.С.Психологічнаадаптаціялюдей похилоговікувумовахгеріатричногоцентру//Проблемизагальноїтапедагогічноїпсихології. ЗбірникнауковихпрацьІнститутупсихологіїім.Г.С.КостюкаАПНУкраїни/Заред.С.Д.Макси- менка.Т.ХІІ,част.1.—К.,2010.—С.295–304;РоменецВ.А.Жизньисмерть:постижениеразумом иверой.—К.:Либідь,2003;СавчинМ.В.,ВасиленкоЛ.П.Віковапсихологія.—К.:Академвидав, 2005;СмульсонМ.Л.Екзистенційненаповненнянаративустарості//Актуальніпроблемипси- хології:Психологічнагерменевтика/Заред..Н.В.Чепелєвої.—К.:Міленіум,2005.—Т.2,вип.3;Щотка О. П. Вікова психологія дорослої людини. Ніжин: Редакц.— видавн. відділНДПУ,2001.

Лавренко О. В.

ГЕШТАЛЬТ-ТЕРАПІЯ(німGestalt—образ,форма,структура)—напрямокпсихотерапії (другаполивинаХХст.),заснованийнапоняттяхкласичноїгештальт-психології(М.Вет-геймер,В.Келер,К.Коффка),зокрема,напоняттяхгештальта,фігурийфонутанатео-рії поля К. Левіна;метод,створений американськимпсихологом тапсихотерапевтом Фредеріком(Фріцем)Перлзомпідвпливомідейгештальт-психології,екзистенціалізму, психоаналізу, психодрами,феноменології,дзен-буддизму та,зокрема,теоріїВ.Райхапрофізіологічніпроявивитісненогопсихологічногоматеріалу.Ф.Перлзвважав,щолю- динуварторозглядатиякціліснуживусистему,якавключенаувзаємодіюзоточуючимсвітом,апсихологічнежиттялюдини—цепроцесутвореннягештальтів,тобтоцілісних образівнаявноїситуації.Будь-якийаспектповедінкилюдинирозглядаєтьсяякпроявцілого—йогобуття.Внормібуттялюдиниздійснюється«тутізараз»,уконтекстінаяв- ноїситуації.Бутисамимсобою,здійснюватисвоє«Я»,реалізувативласніпотреби,нахи- ли,здібності—цешляхгармонійної,здоровоїособистості.Відмовавідвласнихпотреб таслідуванняцінностям,нав’язанимззовні,призводитьдопорушеньпроцесусаморе-гуляціїорганізму.УГ.-Т.розрізняютьп’ятьмеханізмівпорушенняпроцесусаморе-гуляції:інтроекція,проекція,ретрофлексія,дефлексія,конфлюенція.Інтроекція—за-своєння почуттів,поглядів,переконань, оцінок, норм, взірців поведінки іншихлюдей,яківступаютьупротиріччяізвласнимдосвідомтанезасвоюютьсяособистістю.Типовимиінтроектамиєбатьківськіповчання,якідитиназасвоюєбезкритичногоосмислення.Про- екція—протилежністьінтроекції(якправилоцідвамеханізмидоповнюютьодинодно-го).Припроекціїлюдинавідчужуєпритаманніїйякості,оскількивониневідповідаютьїї

«Я-концепції».Ретрофлексіяспостерігаєтьсяутихвипадках,колиякі-небудьпотребинеможутьбутизадоволенічерезблокуванняїхсоціальнимсередовищем,саметодіенергія,спрямовананаманіпулюванняузовнішньомусередовищі,спрямовуєтьсялюдиноюнасаму себе.Типовимприкладом незадоволенихпотреб(незавершенимигештальтами)єагресивніпочуття,аретрофлексіяприцьомупроявляєтьсяум’язовихзатисках.Дефлек- сія—ухиленнявідреальногоконтакту—виражаєтьсяуформісалоннихрозмов,бала-кучості, блазнювання, ритуальностітаумовності поведінки,тенденціїдо«згладжування»конфліктнихситуаціййт.ін.Конфлюенція—злиття,увиглядістираннямежміж«Я»та оточенням.УпроцесіГ.-Т.задлярозкриттяістинноїіндивідуальностілюдинапроходитьчерезп’ятьрівнів,якіФ.Перлзназвавневрозами.Першийрівень—рівеньфальшивихвідносин,ігор таролей.Другий— фобічний, пов’язаний з усвідомленням фальшивої по-ведінкитаманіпуляцій.Третійрівень—тупик,людинанезнаєкудирухатись,щоробити.Імплозія—четвертийрівень—характеризуєтьсяякстанвнутрішньогосум’яття,відчаю,відразидосамогосебе,обумовленої,першзавсе,повнимусвідомленнямтого,яклюдинаобмежуваласебе.П’ятийрівень—експлозія(вибух)—досягненнясформованоїавтен- тичноїособистості,яказнаходитьздатністьдопереживаннятавираженнявласнихемо-цій.ОсновнимипринципамиГ.-Т.,якібазуютьсянафеноменологічнихзасадах,єнаступні:принцип«зараз»,дезараз—функціональнаконцепціятого,щоіякробитьіндивідуда- ний момент;принцип«я і ти»виражає прагнення довідкритого табезпосередньогоконтактуміжлюдьми;принципсуб’єктивізаціївисловлюваньпов’язанийізсемантич-нимиаспектамивідповідальностіособистості;принципконтинуумусвідомостіполя-гаєуконцентраціїнаспонтанному потоцізмісту переживань,методпідведення індивідадобезпосередньогопереживаннятавідмовивідвербалізаціїйінтерпретації.ТехнічніпроцедуриуГ.-Т.називаютьсяіграми-експериментами—церізноманітнідії,яківико-нуютьсяза пропозицієютерапевта та сприяютьбільш безпосереднійконфронтаціїзі зна-чимимзмістомтапереживаннями.Основнаметаігор-експериментів—досягненняемоційноготаінтелектуальногопрояснення,якевподальшомупризводитьдоінтеграціїособистості.Найбільшпоширенимитавідомимиєнаступніігри:діалогміжчастинами власноїособистості(почуттями,органамивласноготіла,зуявноюзначимоюлюдиноюіт.ін.);здійсненнякіл(почерговезверненнядоіншихучасниківгрупиізнайбільшхви-люючимизапитаннями); незакінченасправа (висловлювання власних почуттів уявномуспіврозмовнику);проективнагра(інтеграціяпершзавсетихсторінособистості,якіігно-руються);виявленняпротилежностей—реверсія(розігруванняролі,якаєпротилежноютій,якулюдинадемонструє).ОсобливуувагууГ.-Т.приділяютьроботізісновидіннями, які,навідмінувідпсихоаналізу,неінтерпретуються,авикористовуютьсядляінтеграціїособистості.НадумкуФ.Перлза,різнічастиниснуєфрагментамиособистості.Задлядо- сягненняінтеграції,необхідноїхпоєднати,зновувизнатисвоїмиціспроектовані,відчу-женічастиниособистостійвизнатисвоїмиприхованітенденції,якіпроявляютьсяусні. Задопомогоюпрограванняоб’єктівсну,окремихйогофрагментів,можнавиявитипри-хованийзмістсновидіннячерезйогопереживання,анезадопомогоюйогоаналізу.СвійметодФ. Перлзспочатку використовувавувиглядііндивідуальноїпсихотерапії, однак згодомповністювідмовивсявіднього,перейшовшинавикористаннягруповоїформироботиізпацієнтами,підкреслюючиїїефективністьтаекономічність.Груповапсихоте-рапіяпроводитьсяякцентровананапацієнті,агрупаприцьомувикористовуєтьсялише якінструмент(назразокхору),якийвисловлюєсвоюдумкузприводудійпротагоніста.ЗчасусмертіФ.ПерлсапрактикаГ.-Т.зміниласяубагатьохвідношеннях.По-перше,вда-

нийчасробитьсяменшийакцентнафрустрації,ажорсткезіткненняклієнтівобличчямдообличчясприймаєтьсяякманіпуляція.Гештальт-терапевтизаразвіддаютьперевагубільшм’якому підходуі більше цікавляться сприйняттям своїх клієнтів.По-друге,сучаснігештальт-терапевтизначноюмірою схильні до саморозкриття, при цьому вони неприхо- вуютьсвої побоювання, оборонну позицію і замішання.Гештальт-терапевтівспонукаютьвиступатиз«Я»-висловлюваннями,щобпосилитиїхконтактзклієнтамиіфокусуванняклі-єнтів.Так,описуючиметодисвоєїроботи,Л.Перлзнаводитьприкладирозкриттявласнихдумокіпочуттів,використанняфізичногоконтактуітого,яквонаділиласяособистимипроблемамиіжиттєвимдосвідом.Л.Перлзкеруваласянаступнимпринципом:необхідно вдаватисядосаморозкриттятількивтомувипадку,якщовонозможедопомогтиклієнтамзробитикрок вперед.По-третє,гештальт-терапевтиможутьвідкрито використовувати психоаналітичніформулюваннядляописуструктурихарактеру.По-четверте,Г.-Т.про-водитьсяякіндивідуально,таківгрупах,ачастовкомбінованійформі.Деякігештальт-терапевтивикористовуютьстильФ.Перлза,працюючизіндивідуумамипередгрупою.Іншігештальт-терапевтив більшій мірі, ніж Ф. Перлз,заохочуютьвзаємодію членівгрупиі їх співпрацю.По-п’яте,сучаснігештальт-терапевтиприділяютьвелику увагу викладаннютеоретичнихосновіроботізпізнаннямвцілому.СучаснийрозвитокГ.-Т.йдепошляхуінтеграціїзіншимипідходами.Наприклад,гештальт-методитаекспериментизазвичайвикористовуютьсяв поєднанні з трансактниманалізом.

Літ.:Психотерапевтическаяэнциклопедия/Подред.Б.Д.Карвасарского.—СПб.:Питер,2002.—1024с.—С.105–110(Серия«Золотойфондпсихотерапии»);Большойпсихологический словарь/Сост.иобщ.ред.Б.Г.Мещеряков,В.П.Зинченко,—СПб.:Прайм-ЕВРОЗНАК,2003.— С.101(Проект«Психологическаяэнциклопедия»);СтепановС.С.Популярнаяпсихологическаяэнциклопедия.— М.: Изд-во Эксмо, 2003.— 640 с., илл.— С.152–154.

Цюман Т. П.

ГРУПА—щонайменшедві(алезазвичайбільше)людини,якіоб’єднаніспільнимицілямичисхожимиінтересаминацариніпізнавального,емоційногоабосоціальноговзаємообмі-нупідчасоднієїчикількохзустрічей,достатніхдлятого,щобунихсклалосявраженняодинпроодного;буврозробленийперелікнорм,необхіднихдляїхньогоспільногофункціону-вання;сформованіціліїхньоїгруповоїдіяльності;виниклотакевідчуттяєдності,коливони вважаютьсебе(йіншіоцінюютьїх)якпевнуцілісність,відміннувідіншихсоюзів.

Усучаснійсоціальнійнауцівиділяютьмалігрупизарізнимиознаками,асаме:заспря-мованістю змісту(групи,якіорієнтуютьсянаобмін інформацією; особистісний розви-ток; зміни ціннісних орієнтацій;розвитокрозуміння життєвих проблем, уміньдолатижиттє-візміни;досягненнясоціальнихзмін;проведеннякультурно-дозвільноїанімаціїтощо);завіком;застаттю;захарактеромпроблеми(групилюдейзвідхиленнямивповедінці; групижертвнасильстватощо);зачасом діяльності(короткочасні, довготривалі,постій-ні);заофіційним статусом(формально-неформальні);заспособом утворення(при- родні,спеціальносформовані);заступенемвідкритості(відкриті,закриті).

Основнимихарактеристикамигрупивважаютьгруповіцілі,груповінорми,структу- ругрупи,груповийклімат,груповіпроцеситарозвитокгрупи.

Груповінорми—цеправила,якістворюютьсяупроцесіроботигрупитарегулю-ютьповедінку її учасників. Поведінка учасниківгрупивизначається двома видами норм:гласними(основними,експліцитними,формальними)танегласними(імпліцитними,не-писаними,допустимими).Гласнінорми—цечіткооговореніправилаповедінкивгрупі.

Вонистосуютьсятакихпитань,якчасприходуназаняття,можливістьспізнень,правотаобов’язоккожного братиучасть,дотримуватисяконфіденційностітощо.Вказанінорми,аїхможнавизначитищеякпроцедурні,рекомендованообговорюватитазатверджуватинастадіїформуваннячипідчаспершого-другогозібраннягрупи.Відпочаткугруповоїжиттєдіяльностікоженїїучасникбудезнатипросвоїправатаобов’язкивгрупі.

Увітчизнянійтрадиціїгруповоїсоціальноїроботипереважаєпідхід,якийорієнтова- нийнавідкрите(гласне)формулюваннянормгрупи.Негласні,неписанінормиство- рюютьпідчасроботигруписпонтаннимчиномівказуютьнапрямоквзаємодіямугрупі.Найважливішими негласними (неписаними) нормами вважають такі: взаємодія учасни-ківгрупиодинзодним,анечерезведучого(старшого,керівника);відкритевиявлення своїхпочуттівтадумок;саморозкриття;відповідальністьзавласнізміни,наданнявза-ємодопомоги тапідтримки.

Груповаструктура(лат.structura—взаєморозташування,будова)—сукупністьстій-кихвзаємостосунківміжрізними членамичичастинами групи,якізабезпечуютьїїцілісністьітотожністьсобі.Груповаструктура—цескладнаконструкція,якуважкозробитинагляд-ною,томудослідники переважнозвертаютьсядоодногоз їїаспектів:соціометричний,або аспектпершості.Цестосується симпатійівідторгненнячленів групи та виявляєтьсявнаявностіпідгруп(двохабобільшеосіб,якісимпатизуютьодинодномутабільшепідтри- муютьстосункиміжсобою,ніжзіншимилюдьми)таізольованихчленівгрупи;комуніка-тивний,якийвизначає,хтозкиміпрощовербальночиневербальноспілкується;рольо-вий,якийрозкриваєте,яклюдивідповідаютьпевнимстатусам,щостворенівгрупі.

Груповийрозвиток—змінигрупи,урезультатіякихвиникаєїїякісноновийстан.Вінвиявляєтьсявновихмоделяхповедінкичленівгрупи,інтеракціях,яківнійвідбува-ються, виконанні більш складних завданьтощо.

Груповіпроцеси—послідовназмінаявищ,подій,стануврозвиткугрупиабосукуп- ністьпослідовнихдійчленівгрупидлядосягненнягруповихцілей.Доситьчастоякана- логиданихдефініційвикористовуютьпоняття«груповадинаміка»,якевизначаєтьсяяк розвитокірухгрупивчасі.Досліджуючифеноменмалихгруп,практичновсідослідни- киодностайнівтому,щогруповийрозвиток,якийпочинаєтьсязадаптаціїчленівгрупи, черезвирішеннявнутрішньогруповихконфліктівврешті-рештпризводитьдоєдності групитаефективногодосягненнягруповихтаіндивідуальнихцілей.

Кліматгрупи—цеспіввідношеннявгрупінапруженнятаєдності,якевизначаєпси-хологічнубезпеку вгрупі.Якщо кліматсприятливий,членигрупибільш схильніітинаризиксаморозкриття.І,навпаки,критикачиіншіпокарання,якіздійснюєгрупа,небудутьсприятивиявленню почуттів її учасників.Груповазгуртованість(об’єднаність) —цевзаємнетяжіннячленівгрупиодиндоодного,якеєнаслідкомїхньогопрагненнябути вгрупітабажанняспівпраціпідчасвирішеннязагальногруповихзавдань.Груповазгур-тованість— цедоцентровасила, спрямована назбереження групи,забезпеченняучасни- кампідтримки, розуміння табезпеки. Саметому групову згуртованість називаютьстабілі-зуючимфакторомтаумовоюдієвостійефективностігруповоїроботи.Членигрупи,якійпритаманнагруповазгуртованість,більшщирі,контактні,емоційні,більшконструктивніпідчасобговоренняконфліктногоматеріалутаситуацій.Незважаючинанеприємніпо- чуття,якіінодівиникають,членитакихгрупвиявляютьнепідробну,щирузацікавленість одиноднимібажаннядопомогти.Груповенапруження—цевідцентровасила,якави-никає внаслідокгруповихконфліктів і об’єктивно спрямована на роз’єднання членівгру-пи.Появу груповогонапруженняпояснюютьвнутрішнім напруженням членівгрупи,яке,

у своючергу,викликане незадоволенням їхніхіндивідуальнихпотребі сподівань.Напру-женнявгрупіможевідіграватиякпозитивну,такінегативнуроль.Якщовононадтови-сокейтривалетанекомпенсуєтьсяпозитивнимиемоціямийгруповоюоб’єднаністю,точленигрупинеможутьконструктивновирішуватигруповізавдання,щоможепризвести додезорганізаціївсієїгруповоїроботи,довиходузгрупиокремихїїчленівабонавітьдоповногорозпадугрупи.Якщож,навпаки,напруженнянадтонизьке,точленигрупина-даютьперевагулегкимвзаємнимконтактам,приємному проведеннючасу,непомічаючиабоігноруючипроблемитаконфліктиякзагальногрупового,такііндивідуальногохарак-теру.Вважають,щосаменапруження,якевиникаєтазростаєвгрупі,спонукаєїїучасниківдоактивноївзаємодії,допрагненнязмінитищо-небудьусобіта/абовсоціумі.

Літ.:Сидоров В. Н. Профессиональная деятельность социального работника: ролевой под-ход.— Винница: Глобус-пресс, 2006.— 408 с.; Шибутани Т. Социальная психология.— Ростов- на- Дону: Феникс, 1999.— 544с.

Сидоров В. М.

ДЕВІАЦІЯ(лат.deviation — відхилення) — відхилення в розвитку, функціонуванні, параметрахабоякостяхоб’єкта(процесу,явищачисистеми)відвизначенихдляних норм.Поняття«девіація»можестосуватисьякфізичнихоб’єктів,такібіологічнихта соціальних,протенорми,наосновіякихвизначаютьсядевіації,завждиєпродуктом людськоїсвідомості.Норма—уявленнящодоприпустимоїмінливостіоб’єктаабойого проявів,заякоївін(об’єкт)невтрачаєсвоєїсутностітаспроможнийвиконуватисвої функції.Уявленнящодонормможутьбазуватисьякнанауковомупізнанніоб’єктивнихзакономірностей існування об’єкта, на визначенні найбільш поширених характеристикугрупіодноріднихоб’єктів(середньостатистичнихпоказників),такібутирезультатомповерховогоосмисленнялюдьмипроцесів,щовідбуваютьсявприродітасуспільстві, власнихпотребтаінтересів,базуватисьнасуб’єктивнихуявленняхтаочікуванняхпев- ноїгрупилюдей.Відповідно,оцінкаоб’єктаякдевіантного(такого,щоневідповідає нормам)можебутиякоб’єктивною,такізаснованоюналюдськихуявленнях,щоскла- лисявпевнихкультурно-історичнихумовахінезавждивідповідаютьдійсності.

Предметом соціально-педагогічної роботи можуть бути фізичні девіації (порушенняврозвиткуорганізму,щовикликаютьфункціональніобмеженнятаформуютьособливі потребилюдини),психологічнідевіації(порушеннявіковихнормпсихічногорозвитку тапсихічногоздоров’я)тасоціальнідевіації(порушеннялюдиноюсоціальнихнорм, якепризводитьдонанесеннянеюшкодисобі,оточуючим,суспільству).Визначення девіації та з’ясування її природи необхідне для правильного розуміння причин про- блемлюдинитанапрямівїїреабілітації.Протедіагностикадевіаціїмаєбазуватисьна чіткихнауковихкритеріяхнормитаздійснюватисьоб’єктивнимиметодами,алюдину, якійвластивадевіація,потрібносприйматияктаку,щоопиниласяускрутнійжиттєвій ситуаціїтапотребуєдопомогивадаптаціїтазахистувідтаврування.

Літ.:МаксимоваН.Ю.,МилютинаЕ.Л.,ПискунВ.М.Основыдетскойпатопсихологии:Учеб.по- соб.—К.:НПЦПерспектива,1999.—432с.;Социальнапедагогика:Курслекций/Подобщейред. М.А.Галагузовой.—М.:Гуманит.изд.центрВЛАДОС,2000.—416с.;Социология:Учебник/Под ред.проф.Ю.Г.Волкова.—Изд.2-е,испр.идоп.—М.:Гардарики,2003.—512с.

Лютий В. П.

ДЕЗАДАПТАЦІЯ—станіндивіда,заякоговінвиявляєтьсянеспроможнимзадоволь- нити власні потреби, самоствердитись і самореалізуватись прийнятним для даного середовища засобом і тому або зазнає страждань, або порушує встановлені норми таправилаповедінкитазадовольняєсвоїпотребитакимспособом,щозавдаєшкодийому,природному середовищу абосуспільству.

Дезадаптаціяєнаслідкомпорушенняпроцесусоціальноїадаптаціїіндивіда—про- цесу активного пристосування до умов соціального середовища, під час якого він, з одногобоку,набуваєякостей,необхіднихдляжиттявпевнихумовах,формуєвідповід- нийвимогамсередовищатавласнимособливостямстильповедінки,азіншого,змінює умовивласнесередовищаувідповідностідосвоїхпотребіможливостей.Увипадкудезадаптації поведінка індивіда перестає бути адекватною вимогам оточення, він втра-чаєможливістьзадовольнитибазовічинайважливішідляньогопотреби,збереження подібноїситуаціїзагрожуєсоціальномуабофізичномуіснуваннюіндивіда,апокращи- тиїїсамостійновіннеможе.

Причини соціальної дезадаптації приховані в невідповідності між умовами життєді-яльностійможливостямиіндивіда.Соціальніумовинедозволяютьабозаважаютьін- дивідузадовольнитисвоїпотреби,аіндивідчерезвласніякостінездатнийвикористати можливості,щойомунадаєсередовище,пристосуватисядойогоумовівимогабозмі- нитиціумови.Дотогожнегативнісоціальніумовивпливаютьбезпосередньонаінди- віда,послаблюючийогоадаптивніможливостійзаважаючиособистісномурозвитку.Зіншого боку, індивід своїми невдалими або небезпечними діями може сам погіршуватиумовивласноїжиттєдіяльності,взаєминизіншимитасвійпсихічнийіфізичнийстанітаким чином наближати себе до станудезадаптації.

Дезадаптаціяможенастатиякрезультатрізкоїзміниумовсередовища,доякоїінди-від виявився не готовим (природна або техногенна катастрофа, соціальні заворушення,втратароботи,розпадсім’ї,втратаблизькихлюдейаборозривстосунківізважливою дляньогоособоютощо),абовідбуватисяпоступово,колилюдинатривалийчасзазнаєнегативного впливу середовища або власної поведінки. Наслідком соціальної дезадап-таціїможутьстатисоціальнаізоляціяіндивіда,втратанимсоціальногостатусу,соціаль-но корисних зв’язків, девіантна або саморуйнівна поведінкаіндивіда.

Соціальна профілактика дезадаптації має передбачати як усунення соціальних її чинників(покращеннязагальнихумовжиттєдіяльностілюдей,збільшенняможливос- тейдлязадоволеннянимипотребрізногорівня,забезпеченнясоціально-правового захисту та доступності соціальних послуг тощо), так і надання допомоги особистості в подоланні дезадаптивних якостей і підвищенні здатності вирішувати проблеми та задовольнятипотреби(наданнянеобхідноїінформації,формуванняпрофесійнихта життєвихнавичок,розвитоккомунікабельності,сприяннясамопізнаннютасамовиз-наченню).

Літ.:Змановская Е. В. Девиантология: (Психология отклоняющегося поведения): Учеб. пособие длястуд.высш.учеб,заведений.—М.:Издательскийцентр«Академия»,2003.—288с.;Социальнапедагогика:Курслекций/Подобщейред.М.А.Галагузовой.—М.:Гуманит.изд.центрВЛАДОС, 2000.—416с.;Суицидология.Прошлоеинастоящее:Проблемасамоубийствавтрудахфилосо- фов,социологов,психотерапевтовивхудожественныхтекстах/А.Н.Моховиков(сост.).—М.:Когито-Центр, 2001.— 568с.

Лютий В. П.

ДЕПРЕСІЯ(лат.depressio—придушення,пригнічення)—хворобливийпсихічнийстан, якийвиявляєтьсяупереживаннітуги,відчаюнафоніемоційної,інтелектуальноїтару-хової загальмованості.Потяг,мотиви, вольова активність, самооцінка різкознижені.

ОсновнимипідходамидовивченняД.єтакі:нейрофізіологічнийібіохіміч- ний;біогенетичний,соціокультурнийтакогнітивний;психоаналітичний;тео-рія диференційнихемоцій.

НаосновідослідженьбіохіміїД.(П.Девіс,М.Асберг,Е.Томсон)буловстановлено, що нестаток норадреналіну в клітинах головного мозку й симпатичної нервовоїсис- теми є важливим біохімічним факторомД.Біогенетична теорія Д.(Крейнс) акцен- туєувагунароліспадковостіуД.Дослідження(Л.Сильверман,А.Тонкс,Г.Клерман)довелизв’язоксоціокультурнихчинниківзД.Виявлено,щовАфрицітавІрландіїД.поширеназначноменше,ніжвАнглії.Алеокремісоціокультурнічинники(сімейне виховання,етнічнаприналежність)можутьбутитіснопов’язанізіспадковимийконсти-туційнимифакторами.

Когнітивнатеорія(А.Бек)доводить,щокогнітивніпроцесиєпервинноюде-термінантою емоцій, настрою й поведінки. Сприйняття індивідом самого себе,його сприйманнясвітуісвогомайбутньогоБекрозглядаєякпервиннутріадукогнітивних чинників.Негативнийпогляднасебеспонукаєдепресивнулюдинурозглядатисебеякнеадекватну й несправжню особистість та пояснювати свої нещастя власними дефекта-ми.Негативнийпоглядумайбутнєпримушуєїїбачитипопередунескінченнепродов-ження страждань. Більшість типових депресивних симптомів (параліч волі, суїцидальніспроби,низькасамооцінка)А.Бекпояснюєякрезультатдіїтогочитогокогнітивного чинника.ЙогомодельД.побудовананатакиххарактеристиках,якособистіснаущерб- ністьінегативніочікування.Когнітивніхарактеристикивиявляютьсяусхильностіде- пресивноїлюдинивідмовлятисобівтакихякостях,якіздаютьсяїйважливими.Мотива- ційніхарактеристикивиявляютьсявнасильстві,залежності,убажанніпити,упаралічі волі,афізіологічні—увтратіапетитуйпорушеннісну.

Теоріянаучання(М.Селігман,Е.Мєйер)пояснюєД.яксукупністьумовнихдезадап-тивнихреакцій.Негативнаподія породжує в індивіда страх, який виявляється впанічних,дезадаптивнихреакціях. Ситуації, щоповторюються, організмзасвоює якмотивованістрахомдезадаптивніреакції.Післяприпиненняшкідливоговпливуіндивідзновуможе відчутистрахіД.ФостеррозглядаєД.нарівніповедінкиівважає,щоД.характеризуєтьсявтратоюдеякихнавичокадаптивноїповедінкийзаміщеннямїїреакціямиуникнення,такимияк скарги йпрохання.Більш вважливими за неефективні спроби уникання є зміцненнячастотитихповедінковихреакцій,які,впершучергу,одержалипозитивнепідкріплення. В основітакоїредукціїадаптивноїповедінкилежать тричинники.По-перше,цеобмеженістьрепертуарудоступнихреакційуконкретнійситуації.Оскількигнівспрямований(наприклад,гнівприД.)наіншулюдину,товірогідністьтого,щооб’єктгніву забезпечитьпозитивнепідкріпленнясуб’єкта,якийцейгніввиражає,надтомала.Доречі,проявгнівуможебутипокаранням,ізадляйогоуникненнялюдинаможепридушуватисвійгнів.Разомізреакціямигнівуможутьбутипридушеніпотенційноадаптивніреакції, якімоглибвикликатипозитивніпідкріплення.Другоюпричиноюредукціїадаптивноїповедінкиєнесподіваністьзаохоченняйпокарання.Індивідвтрачаєздатністьрозумітизакономірностіпідкріплення.Якщобатькиабовихователівикористовуютьметодиза-охоченняйпокараннянепослідовно,удитиниможевиникнутипочуттярозгубленостітазаміщенняіврезультаті—відчуттябезнадійностійбезпорадності,щоєкомпонен-

том депресивного синдрому.Третійчинник пов’язаний зі змінами внавколишньому середовищі.Якщосоціальнеоточеннялюдинизмінюєтьсятакимчином,щореакції,якіранішеодержалипозитивнепідкріплення,більшенепідкріплюються,вонипоступовозникають ізрепертуаруповедінкиіндивіда.

Психоаналітичнатеорія(З.Фрейд,Е.Фром,Д.Речмен,Х.Льюіс,К.Абрахам, Дж.Боулбі)важливурольвідводитьдискретнимемоціям,такимякпечаль,гнів, ворожість,страх,тривога,відчуттясорому.Більшістьпсихоаналітиківвважає,щоважливимискладовимиД.євтратасамоповаги,упевненостівсобійвідчуттявласноїгідності.

Теоріядиференційних емоцій(А. Маршалл, К. Ізард,Г.Цукерман, Дж.Шварц) трактуєД.як складний паттерн базових емоцій, що містить емоцію печалі, різнікомбінаціїгніву,відрази,презирства(ворожівідчуттявідносносебетаіншихлюдей), емоції страху, провини й сором’язливості. Враховують також роль інших афектив- нихчинників,такихякзниженнясексуальногопотягу,підвищенавтома,погіршенняфізичногосамопочуття.

Усоціально-педагогічнійлітературіД.розглядаютьякформуособистісногорозла- дуйхарактеризуютьякстанафектузнегативнимемоційнимзнаком.ПідД.розуміють сильнутугу,якусупроводжуєпочуттявідчаюікризидуху.Умолодірокитакийстанє звичайним.«Зеленатуга»виявляєтьсявтому,щосередовищестаєнецікавим,людина відчуваєпригніченістьінудьгу,різкознижуєтьсяволя.Відчуттяпровинизаподіїмину-лого перед життєвими труднощами супроводжує різке зниження самооцінки. У станіД.часнібитосповільнюється,настаєшвидкавтома,працездатністьпомітнознижується. Виникаютьдумкипровласнунікчемність,ітомуможливіспробисуїциду.

Д.протікаєвтакихформах:локус-контроль,«маренняфізичноїнестачі»,син-дромфілософськоїінтоксикації,навчальніневрозиабофобії.

Локус-контроль —схильність людини приписувати відповідальність за важливі подіїсамійсобіабоіншимлюдям.Востанньомувипадкулюдинавважає,щоїїжиття повністюзалежитьвідзовнішніхсил.Звідсивиникаєвідчуттябезсилляйбезнадії.При тяжкихформахД.уявневідчуттяпровини,стресовіситуаціївразівтратиблизькихлю- дей,критиказбокуавторитетнихосібможепризвестидоспробисуїциду.

«Маренняфізичноїнестачі»виникаєвперіодстатевогодозрівання,переваж-но удівчат.Ці переживання, як правило, пов’язані із зовнішністю й мають широкий діапазонвідвеснянокдоповнотиабохудорлявостініг,талії,тілатощо.Інодінезадо- воленнясвоїмтіломдосягаєрівняпараної,молоділюдистаютьзлимийнещасливими.Підлітки усамітнюються, сидять на останній парті, відмовляються виходити відповідатибіля дошки. У відсутності сторонніх людей вони довго розглядають себе у дзеркалі, мріють за допомогою косметичних операцій «виправити ніс» або «вирізати жир ізсідниць та живота». У цьому випадку потрібна консультаціяпсихотерапевта.

Синдром філософської інтоксикаціївиявляється у підвищеному інтересі допроблембуттяйудеякихмолодихлюдейприймаєпотворніформи:вонивинаходятьзагальні універсальні закони світостворення, будують плани перебудови світу. Молоділюдививчаютьокультнінауки,парапсихологію,атакожконтактизНЛО.Звертаючи увагу на глобальні проблеми, вони не в змозі чітко висловити свої думки.Синдром

«надцінної ідеї» — ознака шизофренії повільного перебігу.

Навчальні неврози та фобіїпозначені відсутністю бажання відвідувати шко-лу, коледж, інститут. Невроз виражено у конфліктних відносинах із викладачами та

однолітками,відсутностібажаннявивчатиокреміначальніпредметиабовсіпредметиразом. Особливо страждають на неврозишколярі.

Д.—це складна комбінація емоцій, уявлень, спогадів і почуттів. Вона міститьрізноманітні соматичні симптоми й синдроми.

Літ.:ДивицинаН.Ф.Социальнаяработасдетьмигруппыриска.Краткийкурслекцийдляву- зов.—М.:Гуманитар.-изд.центрВЛАДОС,2008.—351с.;ВарійМ.Й.Психологіяособистості: навч. посібник.— К.: Центр учбової літератури, 2008.— 592 с.; Изард К. Е. Эмоции человека; пер.сангл.—М.:Изд.Моск.ун-та,1980.—440с.;ИзардК.Е.Психологияэмоций.—СПб.:Питер, 2011.—461с.;ИльинЕ.П.Эмоцииичувства.—2-еизд.—СПб.:Питер,2011.—783с.;Словарьпо социальнойпедагогике:учеб.пособиедлястуд.высш.учебныхзаведений/Авт.-сост.Л.В.Мар-дахаев.—М.:Издательскийцентр«Академия»,2002.—368с.

Песоцька О. П.

ДЕПРИВАЦІЯ(лат.deprivatio — втрата, позбавлення) — психічний стан, виникнення якогообумовленожиттєдіяльністюособистостівумовахтривалогопозбавленняабоістотного обмеження можливостей задоволення життєво важливих потреб. ПоняттяД.єблизьким,аленетотожнімпоняттю«фрустрація».Д.—більшважкий,хворобливийй інодіособистісноруйнівнийстан,щовідрізняєтьсявисокимрівнемжорсткостіістій- костіпорівнянозфрустраційноюреакцією.

Урізнихобставинахдепривованимиможутьбутирізніпотреби.Узв’язкузцимтер- мінД.розглядаєтьсяякродовепоняття,щооб’єднуєцілийкласпсихічнихстанівосо- бистості,щовиникаютьурезультатітривалогоїївідчуженнявідджерелзадоволення тієїчиіншоїпотреби.НезважаючинарізноманітністьвидівД.,їхпроявивпсихологіч-ному плані змістовносхожі.

Психічний стан депривованої особистості виявляється в її підвищеній тривозі,по- чуттіглибокоїнезадоволеностісобою,своїмоточенням,своїмжиттям,втратіжиттє- воїактивності,встійкійдепресії,щоперериваєтьсяінодісплескаминеспровокованої агресії.Утойжечасукожномуокремомувипадкуступіньдеприваційногонегативізму особистостірізний.Вирішальнезначенняприцьомуналежитьвиявутавзаємодіїдвох основнихфакторів:рівнястійкостіконкретноїособистості,їїдеприваційногодосвіду, здатностіпротистоятивпливуситуації;ступеняжорсткості,модифікаційноїпотужностіі міри багатоаспектності деприваційноговпливу.

Частковеобмеженняможливостейзадоволенняякоїсьоднієїзпотреб,особливо увипадкутимчасовоїдеприваційноїситуації,засвоїминаслідкамименшнебезпечне дляособистостіпорівнянозвипадками,коливонапотрапляєвумовитривалоїіпрак-тично повної неможливості задоволення цієїпотреби.

Деприваційнийвпливнаоднузпотреб,якимбижорсткимнебув,часомможебутиослабленийзавдякиповноцінномузадоволеннюіншихосновнихпотребданоїособистості.

ІснуєдекількакласифікаційвидівД.УпсихологіїприйнятовиділятитаківидиД.:ру-хова, сенсорна, материнська ісоціальна.

РуховаД.єнаслідкомрізкогообмеженняврухах,викликаногоабохворобою,каліц- твом,аботакимиспецифічнимиумовамижиття,якіпризводятьдояскравовираженої хронічноїгіподинамії.Психологічнідеформації,доякихпризводитьруховаД.,засвоєю глибиноючасомперевершуютьтіфізіологічніаномалії,якієпрямимнаслідкомхворо-би аботравми.

Сенсорна Д.—психічний стан, викликаний неможливістю задовольнити найваж- ливішудлябудь-якогоіндивідапотребуувраженняхузв’язкузобмеженнямзорових, слухових,дотикових,нюховихвідчуттів.Деприваційнаситуаціяприцьомуможепоро- джуватися,зодногобоку,певнимиіндивідуальнимифізичнимивадами,азіншого— комплексом екстремальних обставин життєдіяльності суб’єкта, що перешкоджаютьадекватному «сенсорномунасиченню».

Материнська Д.є результатом відділення немовляти від матері.

Психічний стан, що позначається поняттямсоціальна Д., є наслідком порушенняконтактів індивіда з соціумом.Такіпорушення завжди пов’язані з фактом соціальної ізо-ляції,ступіньжорсткостіякоїможебутирізним,щоівизначаєміружорсткостідепри-ваційнихситуацій.

СоціальнаД.—цевідхиленнявідреальнихсоціальнихнормусуспільствітавріз- нихсоціальнихспільнотах,яківідображаютьпевнийступіньізоляціїіндивідавідсоці-ального кола та соціальногосередовища.

Д.можебутинаслідкомнезнаннясоціальнихролей.ТакаД.впливаєнаперебігсо- ціалізації:депривованийсуб’єктнепідготовленийдовідповідноговиконаннянизки ролей,якихочікуватимутьвідньоговсуспільстві.

Люди з відхиленнями в поведінці зазнають серйозних труднощів у різних життє- вих ситуаціях. Ці соціальні ситуації впливають на виникнення соціальноїД.До таких життєвих ситуацій можна віднести: призупинення з різних причин уже створеного зв’язку між суб’єктом і його соціальним середовищем; недостатнє отримання соці- альних, почуттєвих, сенсорних стимулів, коли суб’єкт розвивався і жив в умовах со-ціальної ізоляції.

Схожа ізоляція стосується практично всіх соціальних ситуацій, наприклад: ди- тину віддають до дитячого садка; зміна персоналу; народження молодших членів сім’ї; перехід суб’єкта з одного закладу до іншого; розлучення батьків; смерть хоча б одного з батьків; природні катастрофи, повені, землетруси, суспільні події, війна, перебування особистості в середовищі людей, які розмовляють іншою мовою, три- вале перебування в камерах одинокого ув’язнення, фізичні вади (товстий, довгий,низький) тощо.

ФормисоціальноїД.розрізняютьсянетількизаступенемїїжорсткості,алейзатим,хтоєїїініціатором,хтосамезадаєдеприваційнийхарактервідносинамгрупизширокимсоціумом—вонасамаабожсуспільство,цілеспрямованостворюючидлявирішенняпев-нихзавданьутійчиіншіймірізакритевідіншихлюдськихспільнотоб’єднаннялюдей.

За цією ознакою можна виділити:

• вимушенуізоляцію,колигрупавціломуікоженїїчленокремовиявляютьсявіді- рванимивідсоціальногооточеннявсилуобставин,щосклалисянезалежновідїхвлас- ногобажанняабоволісуспільства(наприклад,потрапиланабезлюднийострівкоман- дапісляаваріїкорабляабозаблукалавтайзічивпустеліекспедиція);

• примусовуізоляцію,колинезалежновідбажаннялюдей,анерідкоівсуперечїх волі,суспільствосвідомовідокремлюєїх,ізолюючиврамкахзакритихгруп:групилю- дей,підданихтимчасовомуостракізму—засудженівумовахрізнихвиправнихуста- нов,підслідні,щознаходятьсявстінахслідчихізоляторів,хворі,підданіпримусовомулікуванню від наркоманії, токсикоманії, алкоголізму, шкірно-венерологічних захворю-вань;закритігрупи,членствовякихнепередбачаєбудь-якогообмеженнявправахі немаєнаувазінизькогосоціальногостатусулюдини(солдатистроковоїслужби,ви-

хованці будинків дитини, дитячих будинків, шкіл-інтернатів); добровільно-вимушену, або добровільно-примусову ізоляцію, коли досягнення для людей мети пов’язано з не-приємною,анерідкоітяжкоюнеобхідністюрізкообмежитисвоїконтактизізвичним оточенням(прикладомтомуможутьслужитирізноманітніпрофесійнізакритігрупи,а також професійно-спеціалізовані навчальні заклади інтернатноготипу,але при цьомувпевномусенсіелітарногохарактеру—інтернатидляособливообдарованихдітейтапідлітків, спортивні школи-інтернати, нахімовські і суворовські училища); добровільнуізоляцію,колилюдизавласнимбажаннямсаміоб’єднуютьсявмежахзакритихгруп, небудучибезпосередньостимульованідоподібногосоціальноїізоляціївимогамисо- ціуму(прикладомтакогодобровільноговиходузсоціумуможутьслужитимонахи,пус-тельники,сектанти).

За змістомД.щеможе поділитисяна:емоційну,духовну,пізнавальну,психокультурну.Впливнапсихічнездоров’ялюдейусуспільствічинитьнадмірнаматеріалізаціясо-ціальногожиття,якавимагаєвеликоїзатратичасу,відмовувідоволодіннядуховнимицінностями. Відсутність позитивного духовного (духовна Д.) таемоційного(емоцій-наД.)навантаженнянапсихікулюдинизумовлюєпоступовезбільшеннянегативногопсихоенергетичногопотенціалу,якийсформувавсявнаслідокдіїнегативнихемоцій(черезконфлікти,поклоніннягрошам,сварки,невдачі,розчарування,страхи,немож-ливість швидкого збагачення, втрату близьких, несправедливість, обманзадляма-теріальногозбагачення,відсутністьперспективи,незадоволеннясвоїмстановищем

у суспільстві тощо).

Негативний психологічний вплив також має відсутність необхідного організму фізичного навантаження. Загалом для підтримування психічного здоров’я людини необхідно,щобвонапостійноотримувалазбалансованепозитивнепізнавальне(ро- зумове),духовне,емоційнеіфізичненавантаження.Їхнядиспропорціячивідсутністьобов’язково негативно впливає на психічне здоров’ялюдини.

Пізнавальнадеприваціяполягаєвізоляції(самоізоляції)людинивідпроцесіврозв’язання різних мисленнєвих завдань. Йдеться про «розумове навантаження», відсутність якого призводить до гальмування розумового розвитку або навіть йогорегресу.

Психокультурна деприваціяполягає в довготривалому відчуженні особистості відзасвоєннялюдськихкультурнихцінностей,насампередтворівмистецтва,літерату-ри, фольклору, звичаїв, обрядів, традиційтощо.

ЗатривалістюД.буває:короткотривалою(роботаводолазакількагодиннадніморя,відпочинок на безлюдному острові, хвороба тощо); затяжною (наприклад, перебування космонавтів на орбіті); довготривалою (відсутність фізичного навантаження упродовжроків,зреченнясвітськогожиттяшляхомсамоізоляціївмонастирі,членствовкульто-вих організаціях (сектах)тощо).

Будь-якаД.має різні рівні розвитку: високий, середній, низький.

ВисокийрівеньД.наявний,колиізоляціялюдинидосяглаповноїзамкнутості,тобто цілковитовідсутнявзаємодіяїївнутрішньогопсихічногоіззовнішнімпсихічнимвідпо-відного характеру; середній — коли взаємодія людини із зовнішнім психічним відповід-ногохарактеруздійснюєтьсяаборідко,часдочасутавмаломуобсязі;низький—коли взаємодіяіззовнішнімпсихічнимвідповідногохарактеруздійснюєтьсясистематично, хочайневповномуобсязі.

Мiщик Л. І.

КОМУНІКАЦІЯ—(лат.сommunicare—наділяти,розділяти,робитиспільним).Вженідлякогонеєтаємницею,щомиживемоусвітікомунікації.70%свогочасулюдинавитрачаєсаменакомунікацію.Безефективноговеденнязв’язкузупинилосябчимало виробничихпроцесів.Самекомунікаціязабезпечуєіснуваннясоціальноїпам’яті,збе- реженнятапередачуінформації(вмежаходногопокоління,атакожвідоднієїгенерації доіншої).Суспільствонеможеіснувативрежимітількиіндивідуальноїпам’яті:людина перебуває в ситуації, що безнастанно змінюється.К.в міжособистісних відносинахототожнюється з тим, що людина думає перед виголошуванням інформації, як висловлюється, доносить свою думку до співрозмовника, як отримує від ньогоінформаціюпроправильністьінтерпретаціїдумки,реакціюнанеї,яквідбуваєтьсяпро- цесобговорення.СпецифічнимиознакамиК.є:наявністьспільногокомунікативного простору; активність учасників комунікації як суб’єктів взаємного інформування; активністьсуб’єктівкомунікаціїпередбачаєнеформальний«рухінформації»,аактив- нийобміннею;упроцесікомунікаціївідбуваєтьсявзаєморозуміння(непорозуміння),яке досягається наявністю зворотного зв’язку, а також значущістю інформації;інформація,якадійшладоспіврозмовникаіповернуласьназад,організовуєпартнерів успільнеінформаційнеполе;спільнийсмислуК.виробляєтьсязаумови,щоінформація не просто прийнята, а й осмислена, тобто за наявності процесу спільного осягненняпредмета розмови; характер обміну інформацією визначається можливістю взаємноговпливу партнерів за допомогою системи знаків; ефективністьК.вимірюється тим, наскільки значущим є взаємний вплив партнерів; комунікативний вплив можливий лише за умови, що індивід, який спрямовує інформацію (комунікатор), та індивід,який її приймає (реципієнт), мають єдину або подібну систему кодифікації ідекодифікації;К. психологічно можлива за умови, що знаки, закріплені за ними значен-ня(відображеннянайсуттєвішихтаузагальненихсторінпредметівіявищ)тасмисли (суб’єктивнийзміст,якогонабуваєслововконкретномуконтексті)відоміучасникам комунікативногопроцесу;учасникикомунікаціїповинніідентичнорозумітиситуацію спілкування;підчасобмінуінформацієюможутьвиникнутикомунікативнібар’єри.Ви- окремлюютьнаступнівидиК.:аксіальнуіретиальну.АксіальнаК.(лат.axis—вісь)—міжособистіснаК.—спрямовуєсвоїсигналинаокремогоодержувачаінформації(особу,групу), а адресатамиретиальноїК.(лат.rete—мережа)—масоваК.—єбагатореципієнтів.Процесобмінуінформацією,налагодженнядіалогу, взаєморозумінняміжучасникамикомунікації,досягненнярезультатуспілкуваннявідбуваєтьсяупевно- му комунікативному просторі.Комунікативнийпростір—соціально-психологічнесередовище,вякомуможливеформуванняадекватноїкомунікативноїмоделі. К.буває вербальною та невербальною.Одним із найважливіших компонентіввербальноїК.єговоріння,тобтовмінняпромовляти,виголошуватиінформацію,кон-струювати речення. Характеристика говоріння містить також індивідуальні особливостілюдини (манера говорити), яка виголошує інформацію.Говоріння — психологічнийкомпонентвербальноїК.;методвтіленнявсистемузнаківпевногосмислу,ко-дування інформації; механізм мовлення, побудови висловлювань.ЕфективністьвербальноїК.залежить і від уміння слухати, яке є необхідною умовою правильного розумінняспіврозмовника.Слухання—психологічнийкомпонентвербальноїК.,ме-тоддекодування і сприймання інформації. Слухання, як особистісна якість, притаманненевсімлюдям.Неслухаютьспіврозмовниказрізнихпричин:черезбракчасу,контрастемоційного стану реципієнта зі змістом слів комунікатора тощо. Зважаючи наповедінку

учасниківкомунікативногопроцесу,розрізняютьнерефлексивне,рефлексивне,кри-тичне та емпатійне слухання.Нерефлексивне слуханняполягає у мінімальномувтручаннівмовуспіврозмовника(умовно-пасивнеслухання).Залежновідситуаціїпід часнерефлексивногослуханняможутьвиявлятисяпідтримка,схвалення,розуміннязадопомогою лаконічних відповідей, що допомагають продовжити бесіду (репліки«так»,

«розумію» тощо).Рефлексивне слуханняпередбачає регулярне використання зво- ротногозв’язкудлядосягненнябільшоїточностіврозумінніпартнераКритичнеслу-ханнявимагає від учасника спілкування спочатку аналізу повідомлення, потім його розуміння.Такеслуханняприйнятнепідчасділовоїнаради,конференції,дискусії,наяких обговорюються проблеми, думки, ідеї, що стосуються нових проектів, досвіду та ін.Однакупроцесіповідомленняновоїінформації,наприкладналекції,критичнеслухан- няєнепродуктивним,оскількивідторгненняінформаціїнедаєзмогипочерпнутизнеї цінне.Емпатійнеслуханняпередбачає,щоучасникспілкуванняприділяєбільшеува-ги«зчитуванню»почуттів,анеслів.Вонобуваєефективним,якщокомунікаторвикликаєу співрозмовника (реципієнта) позитивні емоції (радість, сподівання на краще,упевненістьусобітаін.)танеефективним,якщопровокуєнегативніемоції(страх,три- вогу, розчарування тощо). Обмін інформацією відбувається не лише за допомогою мови,тобтосистемифонетичнихзнаків,айзадопомогоюіншихзнаківізнаковихси- стем,якіналежатьдоневербальноїкомунікації.НевербальнаК.,доповнюючимову,розгортається в контексті з вербальною, завдяки чому надає спілкуванню суттєвих відтінків,репрезентуєемоційністанипартнерів.ДоневербальноїК.належатьоптико- кінетична, проксеміка, паралінгвістична та інші знакові системи. У спілкуванні вони переплітаються,групуються,впливаючинайогорезультат.Мовамімікиімоважестів людиниєіндикаторамиїїдушевногостану,думок,емоційібажань.Вонисупроводжу- ютьмайжекожнеслово.Спостереженнязасвоїмижестамитажестамиіншихлюдейє найкращим способом дослідження прийомів комунікації, що використовуються в неформальній сфері, ділових відносинах. Особливо значуща в комунікаціїоптико- кінетичнасистемазнаків.Нинівжевиокремиласьгалузьдослідженькінесика(грец. kineo—рухаю),предметомякоїєзагальнамоторикарізнихчастинтіла:рук,обличчя тощо.Їїзнаннядопомагаютьзапобігтинепорозуміннямприспілкуваннізіноетнічнимпартнером. Передусім ідеться про частоту й силу жестикуляції, яка має суттєвівідмінностіупредставниківрізнихкультур.Певніетнічнівідмінностімаєіневербальне спілкування на рівні візуального контакту. Важливим компонентом комунікативноїситуаціїєпроксеміка(лат.proximus—найближчий)—організаціяпросторуічасув комунікативній взаємодії. Відомо, що розташування партнерів обличчям один до одногосприяєвстановленнюконтактуміжними,символізуєувагудоспіврозмовника тощо. Незнання переваг і недоліків просторових форм організації (відстані, на якій людирозмовляютьодинзодним)можевплинутинакомунікативнийпроцес,оскільки вониупредставниківрізнихнародівнеоднакові.Безперечно,щозасобипроксемікине здатні повністю забезпечити результативність переговорів, дискусії тощо, оскількивонизалежатьвідбагатьохрівнівлюдськоїдіяльності(мети,позицій,соціальноїналежностіпартнерівтощо).Івсе-такиоптимальнаорганізаціяпростору,часовіхарак-теристикиспілкуваннявсукупностізіншимичинникамиєсуттєвимидлякомунікативногопроцесу. Отже, щоб досягти загального смислу при обміні інформацією (розкрити повністю смисловий аспект інформації), потрібне цілковите розуміння учасниками комунікативного процесу значення знаків,коду,які використовуються.Правильне

трактування невербальної комунікації передбачає врахування таких чинників:конгруентністьслівтаневербальнихсигналів.Якщословаіжестинеконгруентні,людибільше довіряють невербальній комунікації, ніж вербальній;контекст,у якомуфункціонуютьневербальнісигнали.Йдетьсяпроте,щоодинжестможематирізнетлу- маченнязарізнихситуацій,обставин;сукупністьневербальнихсигналів.Оскількиже- сти,якіслова,можутьматикільказначень,висновокслідробити,спираючисьненаодин невербальний сигнал, а на їх сукупність; індивідуальні, психофізіологічні властивостілюдини(станздоров’ятайоговпливнавикористанняневербальнихсигналів);соціальнийстатуслюдинивсуспільстві,атакожїїсоціальніролі.Рольможе бутисправжньоюабоудаваною,обраноюдлямаскування;національнітарегіональні особливості невербальноїК.; власний стан і досвід. Застосовувати їх слідобережно, трактуючиневербальнісигналиспіврозмовника.СистеминевербальноїК.єважливим чинникомформуванняспільногоінформаційногополятаспільногосмислувпроцесі спілкування.Вониможутьякполегшувати,такіпослаблювативербальнуК.

Літ.:КорнєвМ.Н.,КоваленкоА.Б.Соціальнапсихологія:Підручник.—К.,1995.—304с.;Масовакомунікація:Підручник/А.З.Москаленко,Л.В.Губернський,В.Ф.Іванов,В.А.Вергун.—К.:Ли-бідь,1997.—216с.;ПочепцовГ.Г.Теориякоммуникации.—М.:Рефл-бук;К.:Ваклер,2003.—652с.

Цюман Т. П.

КОНФЛІКТ(лат.conflictus—зіткнення)—актуалізованепротиріччя,зіткненняпротилеж-носпрямованихінтересів,цілей,позицій,думок,поглядівсуб’єктіввзаємодіїчиопонентів,атакожзіткненнясамихопонентів.К.—термін,якийактивновикористовуєтьсяупсихоло- гії,соціології,педагогіці,філософії,конфліктологіїтаін.науках,атакожубуденнійсвідомос- ті.Історіярозвиткулюдствазнайдавнішихчасівдонашихднівзасвідчує,щоконфліктиза-вждибулиібудуть.Надприродою конфліктів замислювалисяужедавньогрецькіфілософи.Анаксгтандр(бл.610–547рр.дон.е.)твердив,щоречівиникаютьізпостійногоруху«апей- рону»—єдиногоматеріальногоначала,щоприводитьдовиокремленнязньогопроти- лежностей,ацеозначає,щовоноконфліктне.АнтичнийфілософГераклітвважав,щоусвіті всенароджуєтьсячерезворожнечуірозбрат,щоєдинийзакон,якийпануєвкосмосі,цевійна—батькоіцарусього.Цепершаспробадатипозитивнетрактуванняборотьбиупро-цесісуспільногорозвиткучерезпроблемністьіконфліктність.УсередньовіччіФомаАквін- ськийвисунувдумку,щовійнидопустимівжиттісуспільства,тобтоконфліктиєоб’єктивною реальністю.Г.Гегельстверджував,щоосновнапричинаконфліктівкорінитьсявсоціальнійполяризації—міжнагромадженимбагатством,зодногобоку,ізмушенимпрацюватина-родом— здругого.Німецький соціологГ.Зіммель вважається першим, хтозапровадивунауковийвжитоктермін«соціологіяконфлікту».Вінзапропонувавзайнятисьаналізом

«чистихформ»соціальногоспілкуваннятавзаємодії.Найогодумку,середвідносностійкихформсоціальноївзаємодії,таких,якавторитет,договір,підпорядкування,співробітництвотаінші,особливемісцезаймаєК.—нелишенорма,айвиняткововажливаформажиття.К.сприяє соціальнійінтеграції,вінвизначає характерконкретнихсоціальних утворень, змінюєїхніпринципийнормиорганізації.У60-хрокахХХст.булиопублікованіпраціаме- риканськогопсихологаЕ.Берна,який,синтезувавшиосновніідеїпсихоаналізуйінтерак- ціонізму,створивтеоріютрансактногоаналізу.Згіднознею,уструктуріособистостііснує трикомпоненти-стани:«дитина»(джерелоспонтаннихемоцій,прагненьіпереживань),

«родич»(потягдостереотипів,заборон, повчання)і«дорослий» (раціональнеіситуативне

ставленнядожиття).Упроцесі взаємодії людей здійснюється трансакція. Якщо реалізуєтьсянепересічнатрансакція,спостерігаютьсябезконфліктністосунки.Якщовиникаєпересічнатрансакція,процесспілкуванняпорушуєтьсяіможевиникнутиконфлікт.НадумкуіншогоамериканськоговченогоМ.Амстуті,конфлікти можутьбути«корисні» та «некорисні». Кон-фліктиєкориснимитому,що:можутьпопередитибільшсерйозніпроблеми,якіроблять розрядкувколективі;даютьзмогууникнутивеликогонасильства;створюютьможливістьрозв’язуватипроблемицивілізованимшляхом;стимулюютьтворчістьтаініціативу;пояс- нюютьпозиціїтаінтересийогоучасниківіт.ін.ДлярозуміннясутіК.необхідновиокремити йогоосновніознакитаумовийоговиникнення.ДоосновнихознакК.відносятьнаявність двохабобільшеучасниківізсуперечливимиінтересами:кожнийучасникмаєаргумента-ціюта засобизахистусвоїхінтересів;кожний учасник конфліктутрансформуєсвійстанвзалежностівідситуації,якасклаласяінаякуздійснюєвпливсупротивник.НеобхіднимиідостатнімиумовамивиникненняК.єнаявністьусуб’єктівсоціальноївзаємодіїпротилежноспрямованихмотивівчисуджень,атакожстансуперництваміжними.ФункціїК.усуспіль-ствівивчалисязавжди.Ниніїхдосліджуютьнауковці-теоретики,практики-конфліктологиймедіатори.Насьогоднінауковцітапрактикидійшливисновку,щоправомірновиокрем- люватидвіфункціїбудь-якоготипуК.:позитивну(конструктивну)інегативну(деструктив-ну).К.—джерелорозвитку.Ценайпозитивнішайогофункція.Вонанабираєформукризийстимулюєзмінивсуспільстві.К.—сигналдозмін.Осмислюючитипикритичнихситуацій,вітчизнянийнауковецьФ.Василюкпідкреслюєпозитивнуроль,«потребу»внутрішніхК.дляжиття:вонисигналізуютьпрооб’єктивнісуперечностіжиттєвихвідносинідаютьзмогувирішитиїхабождовестидореальногозіткнення,щоможематинегативнінаслідки.Ана-логічнусигнальнуфункціюконфліктивиконуютьівміжособистіснихстосунках.К.—мож- ливістьзближення,особливоупроблемнихситуаціях.ЦікавимєпідхідА.Макаренкащодо вирішенняК.Вінрекомендуєвирішуватийогометодом«вибуху».Вибухомвінназивавдо-ведення конфліктудоостанньої межі,дотакогостану,коли немає можливостідлябудь-якоїтяжбиміжособистістюйсуспільством,колиребромпоставленепитання—бутичленом суспільствачивийтизнього.

УструктуріК.можнавиділититакіосновніпоняття:учасникиК.,умовиперебігуК., образиконфліктноїситуації,можливідіїучасниківК.,наслідкиконфліктнихдій.Учас- никамиК.можутьбутиокремііндивіди,соціальнігрупи,організації,державийт.д.З точкизорусоціальноїпсихології,щодосліджуєособистісні,міжособистіснітаміжгру- повіК.,найтиповішимисторонамиконфліктуєокреміаспекти(риси)особистості,самі особистості та соціальні групи. За такої класифікації учасників можливіК.типу: риса особистості—риса особистості, особистість—особистість, особистість—група, гру- па—група.Всоціально-психологічномупланіучасникиК.характеризуютьсяпереду-сім мотивами, цілями, цінностями, установками іт.ін..

К.суттєвозалежитьвідзовнішньогоконтексту,вякомувінвиникаєірозвивається. ВажливоюскладовоюК.вважаютьсоціально-психологічнесередовище,щопредстав- ленерізнимисоціальнимигрупамизїхспецифічноюструктурою,динамікою,норма- ми,цінностямитаін.ВпливучасниківК.таумовйогоперебігуніколинездійснюєтьсябезпосередню.ОсновніетапиК.:виникненняірозвитокконфліктноїситуації.Конфліктнаситуаціястворюєтьсяоднимчидекількомасуб’єктамисоціальноївзаємо-діїієпередумовоюконфлікту;усвідомленняконфліктноїситуаціїхочабоднимізучасниківсоціальноївзаємодіїіемоційнепереживаннянимцьогофакту.Наслідками ізовнішнімипроявамиподібногоусвідомленняіпов’язанихзнимемоційнихпере-

живаньможутьбутизмінанастрою,критичнівисловлюваннянаадресусвогопотен-ційногосупротивника,обмеженняконтактівзниміт.д.;початоквідкритоїкон-фліктноївзаємодії.Цейетапвиражаєтьсявтому,щоодинізучасниківсоціальноївзаємодії,якийусвідомивконфліктнуситуацію,переходитьдоактивнихдій(уформі заяв,попередженьтощо),направленихнананесенняшкоди«супротивнику».Інший учасникприцьомуусвідомлює,щоданідіїнаправленіпротинього,і,всвоючергу,по-чинаєактивнодіятипротиініціатораконфлікту;розвитоквідкритогоконфлікту.На цьому етапі учасники конфлікту відкрито заявляють про свої позиції і висуваютьвимоги;розв’язанняконфлікту.Взалежностівідзмісту,розв’язанняК.можебутидосягнутодвомаметодами:педагогічним(бесіда,прохання,поясненнятощо)чиад- міністративним(переведеннянаіншуроботу,звільнення,рішеннякомісії,наказке- рівника,рішеннясудуіт.д.).

У конфліктології розрізняють п’ять типів конфліктних особистостей.Першийтип— демонстративний. Йому притаманні такі поведінкові прояви: бажання бутивцентріуваги;бажаннявиглядатикращевочахінших;ставленнядолюдейпрямопропорційне ставленню до себе; пристосувальна поведінка до різних ситуацій; ра- ціональнаповедінкавираженаслабо,більшпритаманнаповедінкаемоційна;плану- ваннясвоєїдіяльностіздійснюєтьсяситуативноіслабовтілюєтьсявжиття;уникненнякропіткої,систематичноїроботи.Другийтип—ригідний.ПідчасК.вінпідозрілий,володієзавищеноюсамооцінкою,постійновимагаєпідтвердженнясвоєїзначимості, прямолінійнийінегнучкий,звеликимитруднощамиприймаєточкузоруоточуючих, пошанузбокуоточуючихсприймаєякналежне,вираженнянедоброзичливостізсто-рониіншихсприймаєякобразу,малокритичнийповідношеннюдосвоїхвчинків,хворобливообразливий,дужечутливийповідношеннюдовигаданоїчидійсноїне- справедливості.Третій тип— некерований.Длянього характерні: імпульсивність, недостатній власний контроль; непередбачуваність; поведінка зухвала, агресивна; несамокритичність;високийрівеньдомагань;увласнихневдачахзвинувачуєінших; запальний,томудоситьчастовконфліктінезвертаєувагиназагальноприйнятінорми спілкування;недостатнійрозвитокздатностіспіввідноситисвоївчинкизцілямиіоб- ставинами; з минулого досвіду (навіть гіркого) бере дуже мало.Четвертий тип— надточний.Людицьоготипувисуваютьпідвищенівимогидосебе,доінших,причому робитьцетак,щолюдямзякимивінпрацює,здається,щовінприсікується;володіють підвищеною тривожністю; надмірно чутливі до деталей; інколи раптом розривають відношенняздрузями,знайомимитому,щоїмздається,щоїхобразили;страждають від себе самих, переживають свої невдачі, інколи розплачуються за них навіть хво- робами (безсонням, головними болями тощо).П’ятий тип— «безконфліктний» — нестійкийвоцінкахіпоглядах;легконавіюваний;внутрішньопротирічний;присутні деяка непослідовність поведінки, недостатнє бачення перспективи, залежність від поглядівідумокоточуючих;надмірнопрагнедокомпромісу;недостатньорозвинута сила волі; такі люди не замислюються глибоко над наслідками своїх вчинків та при-чинами.

Літ.:ГришинаН.В.Психологияконфликта.—СПб.:Питер,2000.—2000.—464с;ГрошевИ.В. Гендерные, половые и личносные различия поведения в конфликтах // Мир психологии — 2005.— № 2 — С. 93–119.; Дронье А. Розв’язування конфліктів: Основні принципи успішного керівництва//Вседлявчителя.—1999.—№10.—С.22–23.

Цюман Т. П.

КРИЗА— термін Гіпократа, який можна замінити метафорами «розлад», «хвороба»,

«страждання».Зіншогобоку,К.—закономірнийетапрозвитку,восновіякоголежить зустріч-конфліктстарогойнового.

Усоціально-педагогічнійроботівиділяютьпоняття«життєваК.»,щостосуєтьсяне тільки особистості, але й сім’ї. ЖиттєвуК.розглядають як перехідний період життя, коливідбуваєтьсяруйнаціяйактивназмінажиттєвихролейособистості,якіснийпере- хідізодногостанувінший.Він,яківсяказміна,маєдвавидидетермінації:внутріш-ню(обумовленупоступовимивнутрішнімизмінами,якізумовлюютьякіснийстрибок), ізовнішню(обумовленуобставинамижиття,труднощамиміжособистіснихстосунків, якимисьзначущимижиттєвимиподіямитощо).Характернедлябагатьохособистісних кризпрагнення«втективідсебе»—цепрагненнялюдинипозбутисятієїролі,якачо- мусь стала причиною її дисгармонійного стану. В основі будь-якоїК.лежать втрата і страждання.ЛишечерезсприйняттяК.яксвогостраждання,особистісноївтрати,мож- ливе розв’язання критичної ситуації. Страждання або «больові точки» (втрати)люд- ськогожиттятодівиступаютьточкамиростужиттєвогодосвідуйневпинновимагаютьвід людини аналізувати та оцінювати своюдіяльність.

За запропонованоюР.Паже (Нідерланди) логічною матрицеюК., вона має такі етапи:перший—шок—тяжкепорушенняжиттєдіяльностілюдинивнаслідокгострогороз- ладуїїпсихічногостану,дляякоговцейчасхарактернеемоційнетаруховевиснажен- ня,тимчасовавтратаорієнтаціївчасі,просторітощо.Шок—цеодназнайнебезпечні- шихзагальнихнеспецифічнихреакційорганізмунадіюпевнихчинників,насамперед травматичногопоходження.Хочацяреакціябулавідомащелікарямантичногосвіту, зокремаГіппократу,сучасноюназвоювоназавдячуєфранцузькомулікарюЛеДрану (H.F.LeDran),якийу1737p.видрукувавкнигу«Traiteonreflectiontircesdelapratique surlesplayesd’ramesafen»,уякійназвавцюреакціютерміном«секус»,щоозначає поштовх,удар,йописавїїклініку.Невдовзікнигубулоперекладеноанглійськоюмо- вою,атермін«секус»булозаміненовідповідниманглійськимсловомшок(shock).По- тімдляцієїреакціїбулозапропонованойіншіназви,протеанглійськийтермін«шок» залишився.Відразузашокомпочинаєтьсядругийетап—відмоваповірити—тобтонеможливістьусвідомленняпевноївтрати.Третійетап—цепереговори.Дляньогоха- рактернаілюзорнаможливість«всевиправити».Зциметапомчастопов’язанетакож відчуття провини. Четвертий етап —прояви злості— усвідомлення того, що втрата дійсносталасьіповернутивсеназаднеможливо.Нацьомуетапііснуєдванапрямироз- виткуК.:орієнтованістьзлостінасебеабозлістьнаінших.Злістьнасебеможепривести людинудоглибокогостанудепресії.Злістьнаіншихможевиявлятисявасоціальних діях.Подоланняемоційнихнаслідківвтратипочинаєтьсянаетапірозуміннятапри-йняття,якийсупроводжуєсильнестраждання.Колилюдинадосягаєетапурозуміння своєївтрати,вонавжеможевисловити,передатизалежновідвікутаздатностейсвої почуття,розповістипроних.Цейетап,наякомуз’являєтьсявідчуттянадіїнамайбут- нє—сходинкадонаступногоетапу—здатностіпережитивтрату.

З погляду на зміст та характер психологічних проблем чи життєвих обставин, що спричинили кризову ситуацію, а також особистісних ролей, що виникають,розвива-ються та зникають, визначають певні типи життєвих криз. Нижче наведена класифікаціязаП.Горностай,якунеслідвважатиуніверсальноютипологією.

Кризи становлення особистості. Найхарактерніші кризи становлення — цевікові кризи, які вважають нормативними, тобто необхідними для нормального

процесу становлення особистості.Кризистановлення особистостіхарактернінелишедлядитинства,підлітковостітаюності.Кризистановленнявдорослому віці можуть супроводжувати важливіжиттєві події (втрати): змінафаху,місцяроботи,втечазсім’ї,переїздвіншемісто,втратароботитощо.Алевсівониобов’язковопередбачають змінуважливихсоціальних ролей людини: професійних,сімейних,міжособистіснихтаінших.

Кризиздоров’я.ЧастолюдинапереживаєсерйознуК.узв’язкуізвтратоюздоров’я, каліцтвомчиіншимисерйознимипроблемами,щодокоріннозмінюютьжиття.Най- більшфруструючимикризовимичинникамиєвтратаузв’язкузізміноюздоров’яяки- хосьважливихжиттєвихісоціальнихфункцій(аотже,іважливихпсихологічнихролей), відмовавідважливихжиттєвихпланівузв’язкузнеможливістюїхвтілити(тобтовід-мова від майбутніхролей).

Термінальні кризи. Дуже серйозні кризи, пов’язані з термінальними цінностями людини,зокремазімовірнимчинеминучимблизькимкінцемїїжиття.Приклади:звіст- капроневиліковнезахворювання;які-небудьобставини,щозагрожуютьжиттютаякихнеможливо уникнути; смертний вироксуду,онкозахворювання, СНІДтощо.

Кризи значущих стосунків. Надзвичайно важлива є сфера стосунків людини з ін- шими,аотже,значнізмінивструктуріцихвзаєминчастосупроводжуютьсякризами тазмінамиміжособистіснихролей.Найвагомішимипричинамиподібнихкризможуть бути:смертьблизькоїлюдини,вимушенарозлука,зрадаіншихлюдей,розлучення(що пов’язанеізвтратоюміжособистіснихролей).Докризовихявищможепризводитий появановихміжособистіснихролей.Так,народженнядитинидлясім’їможестатипри- чиноюкризи.Якокремукатегоріюкриззначущихстосунківможнарозглядатикризи кохання(коханнябезвзаємності,втратакохання,розчаруваннявкоханні).

Кризиособистісноїавтономії.Причиноюкризиможутьбутиобставини,пов’язані ізвтратоючиобмеженнямособистісноїавтономіїчисвободи:фатальназалежністьвід людейчиобставин,позбавленняволі.ЯкщоК.значущихстосунківполягаєувтратізна- чущихміжособистіснихролей,тоК.особистісноїавтономії(щостановитьрізновидпо-передньої) пов’язана з новою небажаною міжособистісноюроллю.

Кризи самореалізації. ЖиттєваК.може настати внаслідок обставин, пов’язаних знеможливістю нормальної, звичної чи планованої самореалізації людини: втрата робо-ти,важливоїсоціальноїролі(програшнавиборах,втратависокогосоціальногостатусу тощо),вихіднапенсію,банкрутство,крахжиттєвихпланів,усвідомленняпомилковостіжиттєвого шляху, змушене вигнання (наприклад, внаслідок соціальнихконфліктів).

Кризижиттєвихпомилок.Частокризовіявищарозвиваютьсявнаслідокяких-небудь здійснених фатальних вчинків (К., яку переживає людина внаслідок скоєної неюзради,злочину,навітьякщоценепов’язанезвідбуваннямпокарання),втратацінної речі(автомобіль,будинок,квартира;сюдиможназарахуватийзлигоднівнаслідоксти- хійноголиха),кризигріха.Кризижиттєвихпомилокможутьбутинаслідкомінездійсне- нихвчинків,якщоцемалофатальнінаслідки.

Кризи переживає кожна людина, кожна родина, суспільство.Так,існують певні класифікаціїкризивсім’ї,заякимиможнавизначитинеобхідністьвтручання.Напри- клад,кризи,яківиявляютьзаджереломтурбот:події,щовідбуваютьсяпозасім’єю (катастрофи, землетруси, повені тощо); події, що відбуваються в сім’ї (наявність за-лежностіводногочикількохчленівсім’ї;тривалахворобаодногозчленівродини;міжособистісніконфліктивсім’ї;психічніхворобичидеформаціяособистості;відсут-

ністьзнаньтадосвідудляадаптації;нестачаматеріальнихресурсів,нестачачивідсут-ністьсоціальнихзв’язківтощо);заприродоюпроблем:появановоїлюдинивсім’ї(шлюбчиновийшлюбпіслярозлучення;вагітність(бажаначинебажана)табатьків- ство;поверненнябудь-когоізчленівсім’їзмісцьпозбавленняволічипіслятривало- голікування(наприклад,алкоголізму);влаштуваннявсім’юдитини-сиротичидитини, позбавленоїбатьківськогопіклування;усиновлення);втратачленасім’ї(смертьчлена сім’ї,госпіталізація,міграціянароботузакордон,вихіддорослоїдитиниізсім’ї,вла- штування жінки на роботу); деморалізація (втрата роботи чи джерела проживання; невірність; алкоголізм чи наркоманія; злочин); деморалізація плюс поява або втра- та члена сім’ї (розлучення, переведення до місць позбавлення волі, самогубство чи вбивство);змінастатусу(раптовий«перехід»убагатствочизлиденність;переселення нановемісцепроживання).

ВизначенняК.можебазуватисянахарактеристицізагальнихпроблемсімей,щопо- кладенівосновувизначеннястанусімей,асаме:соціально-демографічніпроблеми(неповні,багатодітні,батькирозлучаються,батькидужемолодітощо);матеріально-побутові(малозабезпечені, живуть у незадовільних житлово-побутових умовах, втра-тилироботу,тривалийчаснеотримуютьзаробітнуплатуіт.п.);медико-соціальні(батькиєінвалідами,алкоголіками,наркоманами,психічнохворими,зхронічнимисо- матичнимизахворюваннями);психологічнітасоціально-педагогічні(усім’їнеспри- ятливийпсихологічниймікроклімат,емоційно-конфліктнівзаємини,педагогічнабез- порадність батьків тощо);соціально-правові проблеми(батьки ведуть аморальний, паразитичний,криміногеннийспосібжиття;усім’їпроживаютьособи,якіповернулися змісцьпозбавленняволітощо).

Переваги раннього запобігання кризових ситуацій є очевидними. Це дає можливістьпідготуватися,проаналізуватиситуаціютарозробитипланреагування,ауразібезпосе- редньоговтручання—значнозбільшитивірогідністьуспішноговирішенняпроблеми. Раннєзапобіганнястворюєсприятливепідґрунтядлявизначенняцілей,вироблення можливихпланівдійтаїхпорівняння,аналізуможливогозастосуванняобраноговарі- антуйреакціїконфліктуючихсторін,атакожрозробкивірогіднихсценаріїврозвитку ситуації.Враховуючиважливістьранньогозапобігання,увсіхзаходах,спрямованихнаврегулювання криз і запобігання конфліктам, великої уваги надають отриманню, оцінцітааналізуінформаціїнаранніхетапах.

Літ.:ВеберМ.Хозяйственнаяэтикамировыхрелигий//Религиоведение.Хрестоматия.—М.:

«Книжный дом «Университет», 2000.— 800 с.; Горностай П. П. Розділи з книги: Психологія життє-воїкризи/Відп.ред.Т.М.Титаренко.—Київ:АгропромвидавУкраїни,1998.—С.69–96;ГрофС.,ГрофК. Духовный кризис: понимание эволюционного кризиса // Духовный кризис.Статьииисследованияподред.С.Грофа.М.,1995.—С.13–40;КарминА.C.Основыкультурологии: Мифологиякультуры.СПб.,1997.—С.284–286;КьеркегорС.Болезньксмерти.—//Этическая мысль: Научно-публицистические чтения / Под ред. А. А. Гусейнова и др.— М: Политиздат,1990.—480с.;КьеркегорС.Страхитрепет.М.:Республика,1998.—С.272;Мифынародовмира. Энциклопедия:В2-хт.М.:Советскаяэнциклопедия,1998.—Т.1;Т.2;ШопенгауэрА.Свобода волиинравственность.М.:Республика,1992.—С.203–208;ЩербатскойФ.И.Избранныетруды побуддизму.М.:Наука,1988.—С.201–215;ЯрошенкоТ.М.Проблемастражданнявісторико- культурнійтрадиції//ВісникЛьвівськогоуніверситету.Серія«Філософськінауки»,2003.—Вип.5.—С.317–323.

Звєрєва І. Д.

МАРГІНАЛІЗАЦІЯ(лат.marginalis—той,щознаходитьсянамежі)—1)процесутратиіндивідомознак належності до стабільного соціального інституту, прошарку, групи врамкахсформованихсоціальнихвідносин,щопризводитьдоперебуванняупроміж-ному,«пограничному»станіміжними;2)процесруйнуваннягромадянськогосуспіль-ства,що проявляється в розпаді соціальних груп, розриві традиційних зв’язків міжлюдьми, втраті індивідами об’єктивної приналежності до певної соціальної спільності,спотворенніестетичних,етичних,моральних,правових,фізіологічнихтаіншихзагаль- нолюдськихнорміцінностей,перетвореннілюдейудуховнихісоціальнихЛюмпенів,що повністю залежать від непередбачуваних та безконтрольних дій влади, демагогів таавантюристів.

ТермінМ.ввівамериканськийсоціологР.Парку20-хрр.ХХст.стосовномулатів,яким, найогодумку,усилуїхньогостановищавсуспільствібулипритаманнітакіриси,якзане- покоєння,агресивність,честолюбство,чутливістьтаегоцентризм.У30-ірр.ХХст.про- блемиМ.вивчавЕ.Стоунквіст,котрийдотримувавсякультурологічнихпозицій.Найогодумку,поряд із соціальноюгрупою,що посідаєдомінуючестановище в суспільстві,існуєціла низка підпорядкованихгруп(наприклад,етнічніменшості).Прагнучи інтегруватисявдомінуючугрупу,членипідпорядкованихсоціальнихгрупзалучаютьсядоїїкультурних стандартів,унаслідокчоговиникаютькультурнігібриди,якіперебуваютьнамежіякдо- мінуючоїгрупи,щоніколиїхцілкомнеприйме,таківідповідноїпідпорядкованоїгрупи,якавважаєїхвідступниками.Яккультурнийгібрид,маргіналиоб’єктивнонеможутьод- нозначноідентифікуватисебезжодноюсоціальноюгрупою.ТобтоМ.—цеперебуванняодночасновдвохабобільшесвітахіненалежністьжодному.Кріметнічнихменшин,напочаткуХХст.маргіналізованимитакожвважалися бездомні, душевно хворі,дармоїди,проституткитаінші.УрадянськийлітературітермінМ.поширеннянеотримав.Укінці ХХст.догрупмаргіналів сталивходитихіпі,етнічні,релігійні меншини,представники нетрадиційномислячоїінтелігенції.Урбанізація,масоваміграція,інтенсивнавзаємодія міжносіямирізноманітнихетнокультурних,релігійнихтрадицій,впливзасобівмасовоїкомунікації—усецепризводитьдотого,щоМ.стаєвсучасномусвітінормою.ПроцесМ.сучасногосуспільства,йогосутність,причини,наслідки, різнітипології,суспільнезначен-нярозкриваютьусвоїхдослідженняхА.Атоян,А.Лантух,М.Кемалова,П.Забродський,О.Леонтенко,i.Петрова,І.Прибитковатаінші.

Задумкоювчених,туоснову,щопостійнопороджуєМ.всуспільстві,представляють,якправило,трикатегоріїіндивідів:1)ті,хтонебажаєподілятиціннісніорієнтаціїсоці-уму; 2)нездатні адекватно інтегруватисяв соціальну спільноту через інтелектуальні, пси- хічні або соціальні особливості; 3)мають природженівідхилення відприйнятихнорм.

ЗагальнимиждляМ.ознакамиє:1)станнепевності,коливанняміжагресивністюіпригніченістю (результат невпевненості та невизначеності в завтрашньому дні, блокада життєво важливих цілей); 2) наявність екстремізму (в ідеології), здатність бути об’єктомманіпуляцій(уповодженні);3)нестійкість,схильністьдовпливуспонуканьінастроїв, анерозуму;4)настороженеставленнядоможливостейзмін,схильністьдоагресивно- гозахистусвогостатусучерезстрахпередподальшимпогіршеннямсвогостановища;

5) невміння користуватися демократичними інструментами для захисту своїх прав і свобод, що нерідко стає основою екстремістських форм протесту.

СучаснідослідникиМ.суспільстваА.Атоян,А.Лантухтаіншісередмаргіналівви- діляють наступні групи:етномаргінали,які формуються завдяки міграціям в чуже етнічне середовище, народжуються врезультатізмішаних шлюбів;біомаргінали,

здоров’яякихперестаєбутипредметомтурботисоціуму;соціомаргінали—ті,щознаходятьсяупроцесінезавершеногосоціальногопереміщення;віковімаргінали,що формуютьсяприрозривізв’язківміжпоколіннями;політичнімаргінали,якихнеза- довольняютьлегальніможливостіілегітимніправиласуспільно-політичноїборотьби;економічнімаргіналитрадиційноготипу(безробітні)тановоготипу(«новібідні»);ре-лігійнімаргінали,якізнаходятьсязамежамиконфесій,абоненаважатьсяздійснити вибір між ними;кримінальні маргінали,які порушують суспільні й моральні норми шляхомзлочинноїдіяльності,атакожщейті,чийстатусщеневизначенийусоціальній структурісуспільства.

М.КемаловадоосновнихдетермінантівпроцесуМ.відноситьспадвекономіці,безробіття, міграцію, бідність, безпритульність, девіації в поведінці, злочинність, кризу системи цінностей, крайню незахищеність окремих категорій населення (молодь, інва-ліди,пенсіонери,людипохилоговіку)тощо.Усецедозволяєїйвиділитиосновнічинни-киМ.сучасногоукраїнськогосуспільства:економічний,політичний,соціальний.

Економічний чинникмістить такі складові: 1) зміна міжрегіональних зв’язків, що призвелодоослабленняекономічноїосновицілісностідержави;2)загальнийспадви- робництва,урезультатічоговідбуласязмінагалузевоїструктуриекономіки;3)труд- нощізізбутомпродукції,щопризвелидозупинкипідприємств;4)засиллязастарілих технологійтапримітивнихформпраці,щопородилиіснуваннявеликоїкількостімало-кваліфікованих працівників з низьким рівнемпотреб.

ДополітичнихчинниківМ.належатьчинники,пов’язанізруйнуваннямгромадян- ськогосуспільства:1)розривсоціальнихзв’язків,щоінтегруютьлюдейудобровільні організації;2)знищеннясамихцихорганізацій;3)відсутністьособистісноїсвободийшироких політичних прав; 4) поділ суспільства за соціально-політичнимиорієнтаціями;

5) відсутність політичних ідей, спроможних зацікавити значну частину населення. Середсоціальних чинників М.вчена називає: 1) зростання соціальної несправед-

ливості,соціальноїнерівності;2)змінаположеннялюдейусуспільствівумовахйого трансформації,зростаннябідності;3)змінасистемицінностейтатрансформаціяінсти- тутусім’ї,щонесправляєтьсязвиховноюфункцією;4)поширенняутриманськоїмоделіповедінки, руйнування трудової мотивації, небажання працювати; 5) міграційні проце-си,щопосилилисявнаслідокзагостренняміжнаціональнихстосунків;6)масовамігра- ціяізселавмісто,утіканняінтелектуальногопотенціалуізсіл,п’янствотаін.

ІзперерахованихдетермінантівічинниківМ.найістотнішим,щолежитьвосновій породжуєінші,єбідність.ВУкраїніспостерігаєтьсяістотнадиференціаціянаселення набідних(87%)табагатих(3%)нафоніпостійногозбільшеннярівнябезробіття.До- слідникивідзначаютьзначнезростанняпорядзтрадиційнимигрупамибідних(пен- сіонери,неповніабобагатодітнісім’ї,молодьтаін.)такзванихновихбідних.Донихпо-трапляють безробітні, соціально-професійні групи, що втрачають міцні позиції на ринкупраці(частіше—кваліфікованіпрацівники).Лікарі,учителі,інженери,щовважалисянапочатку перехідного періоду середнім класом, сьогодні опинилися серед нових бідних,щовизначаєїхМ.Середрізнихформбідностісьогоднівиділяютьсуб’єктивнубід-ність,щовизначаєтьсясамоідентифікацієюібезпосередньопов’язаназМ.населення таутриманськиминастроями,сприяєзниженнюекономічноїактивностійпризводить доготовностісприйматидеструктивніідеї.Урезультатілюдинапідкоряєтьсябудь-якій політичнійсилі.Іншаформа—спадковабідність:дітизбіднихсімейнеможутьотри- матиосвітиі,якнаслідок,гарноївисокооплачуваноїроботи.Третяформа—бідність

працюючих, що отримують зарплату нижче порога бідності. В умовах зростання та- коїсоціальноїнесправедливостійсоціальноїнерівностізростаєпротестнийпотенціал громадянУкраїни,щопроявляєтьсявактивнихдіях:участівмітингах,демонстраціяхпротестутощо.

Всецедаєпідставусучаснимсоціологам(Є.Головаха,Н.Панінатаін.)визначатиМ.як невдоволеність, небажання індивідів знаходиться у тих спільнотах та структурах, денедокінцязадоволеніїхжиттєвоважливіінтереси.Наційпідставібулозроблено висновок,щоновіспільнотиформуютьсяізколишніхелітарнихпредставниківстарих спільнот,уякихвонинезмоглиреалізуватисвоїхможливостей.Отже,процесМ.до- зволяєіндивідамвмонтовуватисявстаріабооб’єднуватисявновісоціальніспільноти, завойовуючисобісоціальнийпростір.Тимсамимсуспільствоніколинебуваєуспокої. Маючи постійний маргінальний субстрат, воно весь час змінюється через появу або новихспільнот,абовдосконаленнястарих.Тобто,крімдеструктивноїроліМ.сучасні вчені намагаються обґрунтувати її конструктивне значення в розвитку матеріальної тадуховноїкультури:упевнихобставинахмаргінальнігрупистаютьядромформуван- няновоїелітивсуспільстві,ініціаторамипрогресивнихреформівідкриттів,лідерамисоціально-політичних рухівтощо.

Літ.:ГоловахаЕ.И.,ПанинаН.В.ПотенциалсоциальногопротеставУкраине//Социологичес- киеисследования.—1999.—№10.—С.31–40;Краткийсловарьпосоциологии/Подобщ.ред. Д.М.Гвиашвили,Н.И.Лашма;Сост.Э.М.Коржева,Н.Ф.Наумова.—М.:Политиздат,1988.—479 с.;НовыедемографическиетенденциивУкраине//ЭкономикаУкраины.—1998.—№5.—С. 15;Петроваi.Людинаузбіччі//Віче.—1998.—№3(72).—С.89–102;Словарьпосоциальной педагогике:учеб.пособиедлястуд.высш.учеб.заведений/Авт.-сост.Л.В.Мардахаев.—М.:Из-дательский центр «Академия», 2002.— 368 с.; Словник-довідник для соціальних педагогів та со-ціальнихробітників/Зазаг.ред.А.Й.Капської,І.М.Пінчук,С.В.Толстоухової.—К.:УДЦССМ.— 2000.—260с.;Соціальнапедагогіка:малаенциклопедія/Зазаг.ред.І.Д.Звєрєвої.—К.:Центр учбової літератури, 2008.— 336 с.; Философский энциклопедический словарь / Л. Ф.Ильчев, П.Н.Федосеев,С.М.Ковалев,В.Г.Панов.—М.:Сов.энциклопедия,1983.—840с.

Караман О. Л.

МОТИВАЦІЯ—сукупністьспонукальнихфакторів,яківизначаютьактивністьособис- тості;усімотиви,потреби,стимули,ситуативнічинники,якіспонукаютьповедінкулю- дини;процесформуваннямотиву.ОднакнасьогоднішнійденьМ.якпсихічнеявище трактуютьпо-різному.Цепоняттярозглядаютьяк:сукупністьфакторів,якіпідтримують іспрямовують,тобтовизначаютьповедінку(К.Мадсен,Ж.Годфруа);сукупністьмоти- вів (К. Платонов), спонукання, які викликають активність організму та визначають їїспрямованість; процес психічної регуляції конкретної діяльності (М. Магомед-Емінов);процес дії мотиву та механізм, який визначає виникнення, спрямування та способи здійсненняконкретнихформдіяльності(І.Джидар’ян);сукупнасистемапроцесів,якіспонукають і відповідають за діяльність (В.Вілюнас).

ПоняттяМ.використовуютьупсихологіїзподвійнимзначенням:напозначеннясис-темичинників,щовизначаютьповедінку,асамепотреби,мотиви,цілі,наміри,прагнен-нятощо,атакождляхарактеристикипроцесу,якийстимулюєтапідтримуєактивність поведінкинапевномурівні.ІншимисловамиМ.можнавизначатиіяксукупністьпри- чин психологічного характеру, для пояснення поведінки людини, її спрямованості йактивності.М.—цепошуквідповідейназапитання«чому?»,«навіщо?»,«зякоюметою?»тощо.Дотогожбудь-якаформаповедінкиможебутипоясненаяквнутрішніми,такі

зовнішнімипричинами.Упершомувипадкурольвихідноготаприкінцевогопунктівпо- ясненнявиконуютьпсихологічнівластивостісуб’єктаповедінки,аудругому—зовнішні умови й обставини його діяльності. У першому випадку йдеться про мотиви, потре- би,цілі,наміри,бажання,інтереситощо,авдругому—простимули,якієнаслідком ситуації,якасклалась.Інодівсіпсихологічніфактори,якінібивнутрішньовідлюдини,визначають її поведінку, називають особистісними диспозиціями.Тодівідповідно гово-рятьпродиспозиційнутаситуаційнумотиваціїяканалогивнутрішньоїтазовнішньої детермінаціїповедінки.М.пояснюєцілеспрямованістьдій,організованістьістійкість цілісноїдіяльності,спрямованоїнадосягненнямети.Мотив,навідмінувідМ.,—це те,щоналежитьвласнесуб’єктуповедінки,єйогостійкоюособистісноювластивістю, спонукуючивнутрішньододій.Мотивтакожможнавизначитиякпоняття,якевзагаль-ному вигляді відображає багато диспозицій. З усіх можливих диспозицій найважливішіпотреби.Потребаякстанособистостізавждипов’язаназнаявністювлюдинипо-чуття незадоволеності, яке викликане дефіцитом того, що є необхідним. Потреба активізуєорганізм,стимулюєйогоповедінку,спрямованунапошуктого,щобажане.Якособистості, люди відрізняються один від одного різноманітністю потреб та особливимїхпоєднанням.Основніхарактеристикилюдськихпотреб—сила,періодичністьвиник- неннятаспосібзадоволення.Наступнимзасвоїммотиваційнимзначеннямєпоняття мети.Неюназиваютьтойбезпосередньоусвідомленийрезультат,наякийуданиймо- ментспрямованадія,пов’язаназдіяльністю,щозадовольняєтьсяактуалізованоюпо- требою.Психологічноціль—такиймотиваційно-спонукальнийзмістсвідомості,який людинасприймаєякбезпосереднійінайближчийочікуванийрезультатїїдіяльності. Розрізняютьцілідіяльностітажиттєвіцілі.Цепов’язанозтим,щолюдинідоводиться виконувати впродовж життя безліч різноманітних дій, у кожній з яких реалізується певна ціль. Але мета будь-якої діяльності розкриває лише яку-небудь одну сторону спрямованостіособистості,якавиявляєтьсявданійдіяльності.Життєвацільвідіграєроль узагальненого фактора усіх проміжних цілей, пов’язаних з окремими діями. Разомізтимреалізаціякожноїзцілейдіяльності—цечастковареалізаціязагальноїжиттєвоїметиособистості.Зжиттєвимицілямипов’язанийрівеньдосягненьособистості.Ужиттєвихціляхособистостірозкриваєтьсяусвідомленаконцепціявласногомайбут- нього.Усвідомленнялюдиноюнетількицілі,алейреальностіїїдосягненнярозгляда- ютьякперспективуособистості.

Існуєбагаторізноманітнихконцепційітеорій,присвяченихпроблеміМ.,мотивіві спрямованостіособистості.ЧисленнітеоріїМ.почализ’являтисьщевроботахдревніхфілософів,авнашчастакихтеорійнараховуютьдекількадесятків.Точказорупоходжен-няМ.людиниупроцесірозвиткулюдствайнаукинеодноразовозмінювалась.Однакбільшість наукових підходів завжди розподілялись між двома філософськими течіями: раціоналізмомтаірраціоналізмом.КонцепціїтатеоріїМ.,якістосувалисялишелюдини,почализ’являтись,починаючиз30-хрр..ХХст.ПершоюзнихбулатеоріяМ.,запропо- нованаК.Левітом.Наступнимибулиопублікованіроботипредставниківгуманістичної психології:Г.Мюррея, А. Маслоу,Г.Олпорта, К. Роджерса. Досить поширеною була мотиваційнаконцепціяГ.Мюррея.Ученийзапропонувавсписоквторинних(психоген- них) потреб, які виникають на базі інстинктоподібних потягів урезультатівиховання й навчання. Це потреби досягнення успіху, афіліації, агресії, потреби незалежності, протидії,поваги,приниження,захисту,домінування,приверненняуваги,уникненняшкідливих впливів, невдач, заступництва, порядку, гри, неприйняття, осмислення,сек-

суальнихстосунків,допомоги,взаєморозуміння.Інша,щебільшвідомаконцепціяМ.поведінки людини належить А. Маслоу. Найчастіше, коли йдеться про дану концепцію,маютьнаувазііснуванняієрархіїлюдськихпотребтаїхкласифікацію,запропоно-вану А. Маслоу. Відповідно до даної концепції, у людини з народження послідовноз’являютьсята супроводжуютьїї дорослішаннясім класів потреб: фізіологічні (органічні)потреби,потребивбезпеці,уприналежностіталюбові,повазі,пізнавальніпотреби, естетичні потреби, потреби в самореалізації. Разом з тим, на думку автора, в основі даної мотиваційної піраміди лежать фізіологічні потреби, а вищі потреби (естетичні та потреби в самоактуалізації), утворюють її вершину. У вітчизняній науковій теорії тежбулиспробивирішитипроблемуМ.людини.Однакаждосередини60-хрр.ХХст.дослідження зосереджувалися на вивченні пізнавальних процесів. Згідно з теорієюдіяльнісного походження мотиваційної сфери людини А. Лєонтьєва, мотиваційна сфералюдини,якііншіїїпсихологічніособливості,маєсвоїджерелавпрактичнійдіяльності. Безпосередньо в діяльності можна виявити ті складові, які відповідаютьелементам мотиваційної сфери, функціонально та генетично пов’язані з ними. Між структуроюдіяльності та будовою мотиваційної сфери людини існують відносини ізоморфізму, тоб-товзаємноївідповідності.УбільшновихконцепціяхМ.,якіпретендуютьнапояснення поведінкилюдини,переважаєкогнітивнийпідхіддоМ.,урусліякогоособливезначен-ня надане феноменам, пов’язаним зі свідомістю та знаннямилюдини.

Літ.:НемовР.С.Психология:Учебникдлястуд.высш.пед.учеб.заведений:В3кн.—4-еизд.— М.:ВЛАДОС,2000.—Кн.1:Общиеосновыпсихологии.—688с.;Общаяпсихология:Учебникдля вузов/А.Г.Маклаков.—СПб.:Питер,2003.—592с.

Цюман Т. П.

ОСОБИСТІСТЬ. ПоняттяО.—багатозначне.Теоретичнийаналіз засвідчує, що тільки тевизначенняцьогопоняттяматимепрактично-перетворюючусилу,якеміститьпо- ясненнязагальногомеханізмуїїстановленняйрозвитку.

Визначення,щовідповідаєтакимвимогам,давС.Франк.Вінзауважував:«Людина єлюдиноюсаметому,щовонаєбільш,ніжемпірично-природнаістота…Піднесення надсвоєюемпіричноюприродою—єдійсноюсутністюлюдини(особистості)».Вчений чітковизначаєракурсзверненнялюдинидосамоїсебедляконстатаціїтого,якоювона єіякоюмаєстати.

ЩеточнішецяідеяпростежуєтьсяувизначенніпоняттяО.,щодаєО.Лосєв.ПідО.вінрозумієпевнусамосвідомість,самосвідомість,пов’язанунезфізичнимихаракте- ристикамилюдини(хочцейважливо),азїїморально-духовнимскладом.

ТакасамосвідомістьієкореляторомрозвиненоїО.яксуб’єктавільногойморальновідповідальноговчинку.

Такимчином,морально-духовнасамосвідомістьмаєбутитимполігоном,наякому розгортатиметьсявихованняірозвитокпідростаючоїО.Безумовно,процестакоїсамо- свідомостінеможливийбезрозвиткусвідомості,якаєджереломпостачаннязначущо-го змісту. Саме зміст задаватиме траєкторію особистісного зростання людини. Йдеться,власне,проєдністьпроцесівсвідомостітасамосвідомостіувихованнігармонійнороз- виненоїО.

Змістовнасторонавизначаєтьсяпозицієюлюдинистосовнонавколишньоїдійснос- ті,ставленняїїдорізнихсфер,якіобов’язковомаютьбутивтіленіврізнихформахак-тивності, зокрема в моральнійдіяльності.

ЦіліснепсихологічнерозумінняО.урозвивальномуконтекстінеможливебезз’ясуваннятакихпонятьякобраз«Я»іособистіснацінність.

ЩодоО.образ«Я»єїїядром,незмінноюсутністю,яказалишаєтьсязнеювпродовж усьогоїїжиття,незважаючинамінливіобставиниізмінивоцінкахіпочуттях.Предмет- ністьцілісногообразу«Я»яксистемиуявленьіндивідапросамогосебетаемоційно- цінніснесамоставленняскладаютьособистісніцінності.Кожнузнихможнавважатиодиничним образом «Я», з яких утворюється цілісний, узагальнений образ «Я» людини.Виходячизтакоїфункціональноїролі,можнасформулюватитакепоняттяособистісноїцінності.

Особистісна цінність— це психологічне новоутворення, що безпосередньо ві- дображаєнайбільшзначущудлясуб’єктаузагальненусферунавколишньогосередо- вища,черезставленнядоякоївінвирізняє,усвідомлюєіутверджуєсебе,своє«Я»,і врезультатіцьогоцясферастаєпросторомйогожиттєдіяльності.

Формуванняйрозвитокудитинибудь-якоїособистісноїцінностіпередбачаєство- ренняадекватноїїїсутності,перспективиспільноїдіяльностіпедагогаівихованця.Томунаведеневизначенняпоняттяособистісноїцінностімаєстатипрограмноюсхемоюви- ховноїроботи,якаґрунтуєтьсяненамеханізмахзовнішньогопідкріплення,асвідомос-ті й самосвідомостісуб’єкта.

Змістовноюосновоюпочаткуреалізаціївиховногопроцесумаєбутивиокремлення тієїсферидійсності,якаохоплюєпростірдіїпевноїособистісноїцінності.Цемаєприн- циповезначення.Цінністьпізнанняпов’язаназвластивимийомуорганізаційнимитазмістовно-операційними особливостями навчального процесу, до якого залучено учня.Звісно,щобезсформованоговміннявчитисянеможевиникнутитакацінність.Цінність бережногоставленнядоприродимаєсвоюзмістовно-операційнусвоєрідність.Цежстосується цінностей міжособистісних взаємин, зокрема патріотизму як фундаменталь-ноїособистісноїцінності.Так,щобдіятипатріотичнощодонавколишньоїприроди,ви- хованецьмуситьнабуватирізнихопераційнихумінь.Якщопорівнятисферидіяльності, вякихмаєактивновиявлятисебеособистість,тоз’ясується,щовонинеоднаковізаоб- сягом.Однівузькоконкретні,іншізаймаютьбільшширокийжиттєвийпростірО.,атому вїїсвідомостівиступаютьузагальнено.

Після етапу виокремлення сфери практичної дії тієї чи іншої особистісноїцінності виховнадіяльністьзосереджуєтьсянанабуттіконкретноїетичноїнорми,щовідобра- жаєпевнусферуактивностісуб’єкта,особистісногодляньогосмислу.Ступіньзначу- щостіетичногозмістумаєбутидоволівисоким,оскількинизькиййогорівеньнемаєспонукальної сили для наступного розгортання«Я-процесу».

Ключоварольуформуванніпсихологічноївластивості—ставлення,щовідображає безпосереднюзначущістьдлядитинипевноїетичноїнорми,—належитьпедагогічно-мудіалогу.Заостанніминауково-психологічнимиданимивирішальнарольуформу- ванні вищих психічних функцій відводиться не предметно-перетворювальній діяль- ності(асаменацейаспекторієнтуєтьсявиховнийпроцес),амовленнєвійвзаємодії. Своєрідністюпедагогічногоспілкування,аточнішевиховуючогодіалогу,єте,щодва суб’єктимаютьрізнівиховніпозиції:виховательвиступаєносіємтатрансляторомосо- бистіснихцінностей,авихованецьмуситьнимилишеоволодіти.

Міжособистіснадіалогічнавзаємодіявихователяівихованцядлядосягненняроз- вивальнихрезультатівмаєбутивзаємоактивною.Цяякістьнеєданоюсамоговихову- ючогоспілкування,оскількивономожехарактеризуватисявнутрішньоюпасивністю

йогосуб’єктів.Прицьомупасивністьслідрозумітиякформукомунікації,щорозгор- таєтьсянаосновіфункціонуванняреактивногомеханізму:виховательчивихованецьвикористовує уставлений у життєвому досвіді спосіб оцінювання, розуміння та дії щодотієїчиіншоїповедінковоїситуації.Затакогоперебігудіалогубудь-якихпрогресивнихзрушень, навіть короткотермінових, бути не може, оскільки кожен із суб’єктів взаємодіїзалишаєтьсянасвоїйавтономнійвнутрішнійпозиції.

Спілкуванняусистемі«вихователь-вихованець»маєхарактердискусії,оскількивсі положення(ісоціальнозначущіінесхвальні),яківисуваютьсявходідіалогу,вимагаютьвідповідноїаргументації.

Необхідною умовою виникнення у вихованця суб’єктивної значущості тієї чи ін- шоїморальноїнормиєформуванняуньоговпевненостівїїдоцільності,необхідностів міжособистісних взаєминах.Томувихователь має володіти спеціальними прийомами,якісприяютьствореннюудітейтакоївпевненості.Цявпевненістьформуєтьсяупро- цесіспільноїдіяльностівихователяівихованцівнаосновіочевиднихфактівповедінки людей,використанняжиттєвогодосвідувихованця,підвпливомгромадськоїдумки,а також авторитету окремихлюдей.

Щоб ціннісний зміст етичної норми став психологічним підґрунтям розгортання процесуособистісноїсамосвідомостідитини,вонаобов’язковомаєвправлятисявспо- собахвиділення,усвідомленняіутвердженнясебеузв’язкузцимзмістом.Причомуці складовіпроцесусамосвідомостімусятьбутивідпрацьованівихованцемнаоднаково- муякісномурівнізурахуваннямїхньоїопераційноїспецифіки.

Якоюжмаєбутипримірнаорієнтованаосновадіяльностівихованцящодоцихтрьохскладових — етапів особистісноїсамосвідомості?

Роботавихованцяізсамоусвідомленняпочинаєтьсязвирізненнясебеякавтоном- ноїсутності.Цейшляхдосебенадзвичайноскладний,оскількипервіснодитинаміцно пов’язана з навколишнім світом і лише згодом вона дистанціюється як фізичнийор- ганізм.Щескладнішоюєпсихічнадиференціація.Засучаснимиуявленнями,люблячі батьки переживаються на певній стадії дитячого розвитку не як самостійні зовнішніщодо дитини фігури, а інтеріорізовані функціонально визначеними частинами її«Я».

Моральне«Я»дитинавиокремлюєзадопомогоювласнихморальнихдій,усвідом-ленняякихпочинаєтьсязкінця.Предметомувагитаосмисленнястаютьїхрезультати,оскількивонивиступаютьвнаочно-дійовомувигляді,щополегшуєпроцесрозуміння.Потімдитинавичленовуєспособидій,неусвідомлюючиїхмотиваційного,особис-тісносмисловогоаспекту.Асамевінєпсихологічноюосновоюобразу«Я».Томуслідцілеспрямованоформувативучнявміннядаватиякіснуоцінкусвоїмморальнимдіямнакшталт:«чеснийвчинок»,«чуйнийвчинок»тощо.Зв’язокякостівчинкузособистіс-ноюцінністюякйогоспонукоюмаєобов’язкововстановлюватися.Цеполегшуєпроцес

виділення морально-духовного «Я».

В усвідомленні себе важливий момент поштовху, що спонукає думку суб’єкта на своє

«Я».Зазвичайлюдиназвертаєсвоюувагунанавколишнійсвітілишеувинятковихви- падках—насамусебе.Оскількивостанньомувипадку«Я»стаєоб’єктомвласноїуваги, тойдетьсяпро«об’єктнусамосвідомість»навідмінувід«суб’єктної»,коли«Я»єлишесупроводом спрямованої назовні увагисуб’єкта.

Процесрозмірковування(рефлексії)такожпотребуєкерівництвазбокупедагога. Сподіватисянаспонтанністьцьогопроцесунедоводиться,хочанерідкотакітрапля- ється.Уцьомуразіособистісноперетворювальнінаслідкибудутьмалопродуктивним.

Здебільшого дитина, навіть підліткового віку, самостійно являє рефлексію лише на рівніздоровогоглузду,щоґрунтуєтьсянаформальнійлогіці.Наслідкомцьогоєнестійкість, неміцність,суперечливістьпідліткащодонавколишньогосвітуісамогосебе.Спосте- рігаютьсятакожконфліктністосункизсоціальнимсередовищеміпроблемавтективід цьогосередовищаякумовисамовизначення,збереженнятазміцненнясвогоособис- тісного«Я».Тожслідякомогаранішекультивуватиувихованцярозумнурефлексію,що ґрунтуєтьсянадіалектичнійлогіці,заякоюдитинанесперечаєтьсязсобою,аведедіа-лог.Якщовосновусуперечкипокладенопотребубудь-якимспособомутвердитивлас- не«Я»,товнутрішнійдіалогізсамимсобоюдаєзмогузаглиблюватисьусебе,сприяє виходуусферутворенняновихособистіснихцінностей.

Предметом цілеспрямованого формування мусить виступити емоційно-ціннісне самоставлення.Кожнаособистіснацінність,якаперебуваєнастадіїстановлення,про- ходить послідовні етапи емоційного переживання-діяльності: самопохвали,радості засебе,задоволеностісобою,самоповагиі,нарешті,гордостізасебе,тобтозате,що суб’єкт набуває нової особистісної цінності. Продукт роботи — самопереживання— завждивнутрішнєісуб’єктивне,тобтоноваособистіснацінність.

Людиназрозвиненими особистіснимицінностямипрагнепостійновтілюватиїхуморальнійповедінцічидіяльності,якієсправжнімисамочиннимиформами активностійнагородазаякікриєтьсявсамійособистості.Цейпроцесморально-духовногоутвердженнязумовлюєпоявуякісноновогоособистісногонастановлен-ня—усвідомленнянеобхідностівіддачі,щомаєістотнезначеннядляморальноїса-мосвідомостілюдини.Виникаєстійкепереконання,щовіддавати—означаєробити внесокуформуванняіншоїлюдини,щоєнайбільшимпроявоммогутностітого,хтовіддає.Колиявіддаю,явідчуваюсвоюсилуйбагатство,іціемоційніпереживання наповнюютьменерадістю.Віддаватинабагаторадісніше,ніжотримувати,хочпанує переконання,щодавати—означаєвтрачатищось, чимось жертвувати.Улюдейз такоюорієнтацієюпроцесвіддачінадзвичайнопсихологічноболісний.Зоглядунаце, увиховному планіважливішевіддаватинематеріальні,аспецифічно людські, особистісніцінності.

Літ.:БехІ.Д.Відволідоособистості.—К.:Україна-Віта,1995.—202с.;ЛосевА.Ф.Философия, мифология,культура.—М.:Политиздат,1991.—525с.;ЛеонтьевА.Н.Деятельность.Сознание. Личность.—М.МГУ,1975;ПетровскийВ.А.Личность:феноменсубъективности.—Ростов,1992;Франк С. Л. Духовные основы общества.— М.: Республика,1992.

Бех І. Д.

ПОВЕДІНКААДИКТИВНА(англ.addictive—такий,щовикликаєзвичку,звикання;addiction — шкідлива звичка) — поведінка особи, спрямована на задоволення не- втримногоіневгамовногопотягудопевнихвидівактивності,щонадаютьлюдинізадо- волення,дозволяютьвідчутиособливіпереживанняабозмінитипсихічнийстан,проте наносятьшкодуїїфізичномуабопсихічномуздоров’ю,діяльностітавзаємовідноси- нам.Об’єктомпотягуприП.а.можутьбутивживанняпевнихречовин,маніпулюванняз предметами, різні види емоційно-забарвленої діяльності, спілкування і взаємовідно-син.П.а.єпроявомформуванняуособизалежності(адикції)відпевноговидуактив- ності,якаполягаєвнеспроможностіособидосягнутибезнеїпсихологічногокомфорту, контролюватиїїпочатокйчасовімежі,узгоджуватизіншоюжиттєвоважливоюдіяль-ністю, долати негативні переживання, пов’язані із утриманням від такоїактивності.

Закономірності формуванняП. а., змістта методиїї профілактики,науково-методичніаспектиреабілітаціїосіб,якимвластиваП.а.,розкритівроботахЦ.Короленка,Н.Дмитрі-євої,Л.Леонової,Н.Бочкарьової,В.Менделевича,Н.Максимової,Є.Змановськоїтаін.

Відповіднодохарактеруактивності,спричиненоїзалежністю,дослідникивиокремлю-ютьхімічні,нехімічнітапроміжнівидиадикцій(Ц.Короленко,Н.Дмітрієва,А.Єгоров).Дохімічнихадикційвідносятьзалежності,пов’язаніізвживаннямпсихоактивнихаботок-сичнихречовинімедичнихпрепаратів.Донехімічних(поведінкових)адикційналежатьігрові(гемблінг,кібернетичналудоманія,спортивна),трудові(роботоголізм,крусадер-ство),технологічні(комп’ютерна,телевізійна,телефонна),любовнітасексуальнізалеж-ності,фанатизм (спортивний, політичний,релігійний), надцінні й екстремальнізахоплен-ня,хобі-залежності,адикціївідносин,адикціюдовитратигрошей(шопінг-залежність) тощо.Допроміжноговидузалежностейвідносятьхарчовіадикції(схильністьдопере-їдання,голодування,дієт). Адикціїтакож поділяютьна системні(такі,щопорушуютьжит-тєдіяльністьтарозвитокособистостівцілому)іелементарні(порушуютьлишеокреміаспекти життєдіяльності людини),девіантніісоціально-прийнятні(В.Менделевич).

Наадиктивнийхарактерпевноїактивностілюдинивказуєте,щовонавикли-кає у людини особливі переживання або призводить до зміненого станусвідомості,стає для людини надцінною, недостатньо піддається її свідомому контролю, носить ци- клічний характер, продовжується попри негативні наслідки, призводить до деформаціїособистостітасоціальноїдезадаптації.ДеформаціяособистостіприП.а.проявля- єтьсяупоступовомузвуженніколаінтересівлюдинитанадмірнійцікавостідовсього, щостосуєтьсяоб’єктуадикції,недостатнійувазідоіншоїжиттєво-важливоїдіяльності, невиконаннілюдиноюобов’язків,загостренніакцентуйованихрисїїхарактеру,поси- леннізагальноїтривожностітаагресивності.Проявамисоціальноїдезадаптаціїосо-би, якій властива адикція, можуть бути втрата соціальних зв’язків, обмеження кола спіл-куванняособами,причетнимидоП.а.,постійніконфліктизоточуючими,погіршення репутації,втратароботиабоприпиненнянавчання,розривсімейнихстосунківтощо. ШкідливістьП.а.дляфізичногоіпсихічногоздоров’ялюдиниможебутипов’язанаяк ізбезпосереднімвпливомпредметуадикції(хімічноїречовини,продуктухарчування, ризикованихдій),такізнаслідкамиспособужиття,пов’язаногоізП.а.(постійнийстрес,недоїдання, недосипання, тривалого сидіння у незручній позітощо).

ПричиноюформуванняП. а.є прагнення особи з низькими адаптивнимиможли- востямивтективідтравмуючоїїїреальності,подолатидискомфорт,викликанийфру- страцієютієїчиіншоїпотреби,вийтиізстресовоїабоконфліктноїситуаціїзадопомо- гоюзмінисвогопсихічногостануабопереживанняінтенсивнихемоцій.П.а.виступає засобом,задопомогоюякоголюдинаконтролюєсвійемоційнийстан,уникаєболісних переживань,незмінюючиситуації,якатакіпереживаннявикликає,гарантованоотри- муєгедоністичнезадоволення.ДлянесамостійноїособистостіП.а.виступаєтакожза- собомотриманнязовнішньогоконтролюнадсобою,задопомогоюякоголюдинауни- каєпроблемвиборутапозбавляєтьсяперсональноївідповідальностізасвоївчинки.ПсихологічнимимеханізмамиформуванняП.а.виступаютьфіксаціяувагинапевних предметахабоактивностях,перенесеннянапредметиабовідносинидитячоїемоцій-ної прив’язаності, закріплення умовно-рефлекторного зв’язку між певними ситуаціями та адиктивнимиреакціями.

ЧинникамиформуванняП.а.виступаютьсоціальніумовитафізіологічнійпсихологічніякостілюдини,що,зодногобоку,породжуютьїїпроблемитазаважаютьсоціальнійадап-

тації,зіншого—спрямовуютьїїувагунаконкретнівидиактивностітасприяютьфіксаціїнаних.ДофізіологічнихчинниківП.а.відносятьнезбалансованістьпсихофізіологічнихпро-цесів,органічнівраження центральної нервової системи тапсихоневрологічнізахворю- вання,внаслідокякихлюдинавідчуваєпотребувзмініпсихічногостану,стаєнадчутливоющодовпливупевниххімічнихречовинабосоціальнихстимулів.Середпсихологічнихчин-никівП.а.виділяютьемоційнунестабільність,акцентуаціїтарозладиособистості,нероз- виненістьсоціальнихнавичок,труднощіувстановленнііпідтримцісоціальнихконтактівта близькихвзаємовідносин;низькийрівеньсформованостівольовихякостей,нестійкістьдо стресуіфрустрації,зовнішнійлокусконтролю,несамостійністьіневпевненістьусобі;неви- значеністьабонестійкістьцінніснихорієнтаційтаморальнихпереконань,загальнугедо-ністичнуспрямованістьособистості;схильністьдораціоналізаціїтасамовиправдання,ког-нітивні викривлення та «мисленнязабажанням».Підвпливом названих чинниківлюдина,зодногобоку,важкоадаптуєтьсядопевнихжиттєвихситуацій,частопереживаєнегативніемоціїтавідчуваєзагальнийпсихологічнийдискомфорт,зіншого—прагнеухилитисявід вирішенняпроблемтазнайтипростіспособипокращенняпсихічногостану,виявляється нездатноюпротистоятипотягамібажаннямтазнаходитьвиправданнясвоїйповедінці.На думкуВ.Менделевича,адиктивнійповедінціпередуєформуванняулюдинивпроцесісо- ціалізаціїнаосновібіологічнихпередумовособливоготипузалежноїособистості,якахарактеризується інфантилізмом, підвищеною навіюваністю тапсихологічною ригідністю,втойчасякконкретнийвидїїадикціїзалежитьвідситуативнихчинників.

ФормуваннюсхильностідоП.а.сприяютьтакімікросоціальнічинникияквихо-вання в умовах відсутності батьківської прихильності та емоційної підтримки з боку батьків,неадекватнийстильбатьківськоговиховання(гіперопіка,гіпоопіка);емоцій- на нестабільність сім’ї та перебування в умовах постійних сімейних конфліктів,П. а.одногоізчленівсім’ї;авторитарністьвихователівтанадмірнінавчальнінавантаження взакладахосвіти;заохоченнярізнихвидівадиктивногоповодженнявнеформальній групі. ПоширеннюП. а.в суспільстві сприяють соціальне напруження і загострення економічнихпроблем,низькийрівеньсоціальноїсолідарності,моданапевнівидири- зикованогощодоформуваннязалежностіповодження,поширеннявзасобахмасової інформаціїзразківП.а.,їхпрямаінепрямареклама,доступністьзасобівадиктивного поводження,діяльністьугруповань,щозаохочуютьпевнівидиП.а.

Ц.Короленковиділяєп’ятьетапівформуванняП.а.Напершомуетапівідбуваєть- сяфіксаціянапереживаннісильноїемоції,швидкоїзмінипсихічногостануузв’язкуізпевною активністю. Людина усвідомлює можливість отримання особливого задоволен-ня,покращенняемоційногостану,відволіканнявідпроблемзадопомогоювживання певноїречовини,включеннявпевнудіяльністьабовзаємовідносини,іунеїз’являється бажаннязанагодиповторититакідії.Надругомуетапіулюдиниформуєтьсяпевна послідовністьзверненнядооб’єктуадикції:людинапроявляєадиктивнуактивністьз певноюперіодичністю;унеїформуєтьсяпотребавиконуватиадиктивнідіїузв’язкуз певними ситуаціями (ситуативна залежність), проте це ще не порушуєнормального протіканняїїжиттєдіяльностійвзаємовідносин.Частотазверненняособидоадиктив- ноїактивностізбільшуєтьсяпомірівиникненняунеїновихжиттєвихтруднощівтапо- гіршенням загального фізичного і психічного стану. Натретьому етапіадиктивна активністьстаєзвичнимспособомреагуваннялюдининапроблемиітруднощі.П.а.людини перестає бути пов’язаною з окремими ситуаціями, частота і тривалість адиктив- них дій починають заважати її діяльності і взаємовідносинам, змінюють звичнийспосіб

життя.Втойжечаслюдинаневизнаєсвоєїзалежностійвиправдовуєсвоюповедін-ку.ЧетвертийетапхарактеризуєтьсяповнимдомінуваннямП.а.вжиттєдіяльнос- тілюдини,повнимзануреннямвадиктивнийпроцес,особистіснимидеформаціямиіповною соціальною дезадаптацією. Людина втрачає можливість навчатися, працювати,підтримуватинепов’язаніізадикцієювзаємовідносини.Нап’ятомуетапіП.а.руй- нуєорганізміпсихікулюдини.Загострюютьсясоматичнізахворювання,особистісна деградаціянабуваєнеоборотногохарактеру.Адиктивнаактивністьперестаєнадавати задоволенняісуттєвовпливатинапсихічнийстанлюдини,вонавідчуваєапатіюідухо- внеспустошення,втрачаєбудь-якумотивацію.РозвитокП.а.можепризупинитисьна одномуізвказанихетапів.ШвидкістьпротіканняпроцесуформуванняП.а.людинита етап,наякомувінприпиниться,залежатьяквідвидуП.а.,таківідіндивідуальнихосо-бливостей та умов життєдіяльності залежноїособи.

Реабілітаціяосіб,якимвластиваП.а.,спрямовананаповерненняїхдоповноцінної життєдіяльностівсуспільстві.ЗалежновідвидутаетапуформуванняП.а.,ступенясоці-альної дезадаптації та індивідуальних особливостей залежної особи, вона може перед- бачати терапію негативного фізичного та психічного стану, викликаного утриманням відадиктивноїактивності,навчаннязалежноїособинавичкамконтролюадиктивногопо- тягу,формуванняунеїновоїсистемицінніснихорієнтацій,життєвихсмислів,настанов іспрямованостейособистості,розвитокнавичоктаособистіснихякостей,необхідних дляповноцінноїжиттєдіяльності,подоланняособистіснихпроблеміконфліктів,орга- нізаціюспілкуваннязалежнихосібтаствореннянавколонихмережікомунікативноїпідтримки, корекцію взаємовідносин у сім’ї та соціальному оточенні залежних, сприян-нязайнятостізалежноїособитапідтримкуїїдіяльності,альтернативнуП.а.,соціальний супровідзалежноїособивпроцесіїїреінтеграціїтасоціальноїреадаптації.

ПрофілактикаП.а.спрямовананаусуненняабонейтралізаціювпливусоціальнихі особистіснихчинників,щосприяютьформуваннюадикції.ПрофілактикаП.а.передба- чаєздійсненнязаходівконтролюзаобігомпсихоактивнихречовинтазасобів,необхід- нихдлянайбільшдеструктивнихвидівП.а.;обмеженняпоширеннявЗМІінформації, щозаохочуєП.а.;орієнтаціюсімейноготашкільноговихованнянаформуванняудітей критичногомислення,різноспрямованихінтересів,цінностейактивногосамостійного життя,соціальнихкомпетенцій,мотиваціїпізнавальноїітворчоїдіяльності;популяри- заціюздоровогоспособужиттятастворенняумовдляактивногоздоровогопроведен- нядозвілля;поширенняінформаціїщодоознактамеханізмівформуванняП.а.тапси- хогігієнидіяльності,щонесеризикрозвиткуадикції.

Літ.:ЕгоровА.Ю.Нехимические(поведенческие)аддикции(обзор)[Електроннийресурс].—Режимдоступа:http://www.narcom.ru/publ/info/239;ЗмановскаяЕ.В.Девиантология:пси- хологияотклоняющегосяповедения:учеб.пособ.длястуд.высш.учеб.заведений.—М.:Изда- тельскийцентр«Академия»,2003.—288с.;КороленкоЦ.П.,ДмитриеваН.В.Психосоциальная аддиктология.—Новосибирск:Издательство«Олсиб»,2001.—251с.;ЛеоноваЛ.Г.,Бочкаре- ва Н. Л. Вопросы профилактики аддиктивного поведения в подростковом возрасте: Учебно- методическоепособие.—Новосибирск:Новосибирскиймедицинскийинститут,1998.—48с.; МаксимоваН.Ю.,ТолстоуховаС.В.Соціально-психологічнийаспектпрофілактикиадиктивної поведінкипідлітківтамолоді.—К.:УДЦССМ,2000.—200с.;Руководствопоаддиктологии/Под ред.проф.В.Д.Менделевича.СПб.:Речь,2007.—768с.;СиматоваО.Б.Психологиязависимос- ти.—Чита:Изд-воЗабГГПУ,2006.—308с.

Лютий В. П.

ПОВЕДІНКААСОЦІАЛЬНА—поведінкалюдини,щонеспівпадаєіззагальноприйняти-ми в даному суспільстві соціальними нормами,традиціями.

П.а.порушуєправатаінтересисуспільствавціломуійогогромадян,зокрема,але ціпорушеннянедосягаютьпротизаконнихдій.Найбільшзагальноюпричиноюасоці- альнихпроявівєневідповідністьоб’єктивнихрисіндивідапозиції,якувінзаймає,ви- могамвсистемігромадськихвідносин.П.а.особистістьнабуваєвнаслідокдесоціаліза- ції,тобтовтратиякостей,необхіднихдлянормальноїжиттєдіяльностіусуспільстві;або наявностіякостей,несуміснихзвимогамисуспільства.ДляП.а.характернавтратаабодеформація важливих соціальних функцій особистості.

Найбільш загальною причиною асоціальних проявів особистості є соціальна не- впорядкованість:результатневідповідностіоб’єктивнихвластивостейіндивіда(його задатків,здібностей,атакожхарактерологічнихякостей,щоіндивіднабувупроцесісо-ціалізації) вимогам, що посідають чільне місце в системі суспільнихвідносин.

П. а.не завжди співпадає з кримінально карною. Деякі вчинки (проявибюрокра-тизма, пияцтва, бездушності) є видами асоціальної поведінки, але не підлягають карнійвідповідальності.Протеособи,якіналежатьдоасоціальноготипурозглядаютьсяякка- тегорія,щограничитьзкримінальнимсвітом.

Причиниасоціальноїповедінкиполягаютьяквособливостяхформуваннятарозви- ткуособистості(їїмотивації,особливостейпротіканняпсихічнихпроцесів,характеро- логічнихякостей),таківособливостяхсоціальногосередовища,зовнішніхобставин,що штовхнули людину на асоціальнийшлях.

П.а.єнаслідкомсоціальноїдезадаптаціїособистостііможерозглядатисьякпро- явдевіантноїповедінки.Особливозагрозливоюєасоціальнаповедінкадітейтапід- літків.Їїтиповимипроявамиєледарство,схильністьдобезцільногопроведеннячасу,безвідповідальність, неорганізованість, емоційна нестійкість, слабка спроможність доопорунегативномувпливуінших(О.Безпалько).

П.а.єнаслідкомнеспроможностіабонебажанняокремоїлюдинизнайтидозволе- нийюридичниминормамиспосібзадоволеннявласнихпотреб.Особистісніжякості людиниускладнюютьоцінкуситуації,недаютьїйзмогиприйнятиадекватнерішення,свідомо управляти своєю поведінкою, протистояти негативному впливові іншихосіб.

ВизначаютьтакісоціальнічинникиП.а.:загостреннясоціальнихпроблем(знижен- ня життєвого рівня, проблеми зайнятості та працевлаштування, забезпеченняжит-ломтощо);недосконалезаконодавство;недолікиуроботіправоохороннихорганів; неефективнароботаустановсоціально-культурноїсфери,обмеженіможливостідля змістовногопроведеннядозвілля;недолікивиховноїроботивосвітніхзакладах;де- монстраціянасильства,романтизаціякримінальногоспособужиттявпрограмахЗМІ, всучасномумасовомукінематографітапопулярніймузиці;низькийрівеньправової, педагогічної культури населення; поширення зловживання алкоголем, наркотични- ми речовинами; недостатній рівень соціального захисту населення; недоступністьсоціально-психологічної допомоги широким верствам населеннятощо.

До особистіснихпередумовформування асоціальної поведінки належать:особливос-тітемпераменту,пізнавальноїтаемоційно-вольовоїсфериособистості,їїхарактеру,сві-тогляду,мотиваціїтацінніснихорієнтацій,якіроблятьїїчутливоюдопсихотравмуючихситуацій,зменшуютьїїздатністьопиратисянегативнимсоціальнимвпливамізнаходитиправомірніспособиподоланнятруднощів(В.Оржехівська).Середтакихчинниківвартовиділити:незадоволеніпотреби,неспроможність або небажаннялюдинизадовольни-

тизвичайніпотребишляхомморальновизнанихдій;психофізіологічніпорушення(за- лишковіпроявиорганічнихураженьцентральноїнервовоїсистеми,щобулинаслідкомуродженихі перенесених травм і захворювань);дезадаптивніемоційно-вольової якості (якостітаїх комбінації, що ускладнюютьоб’єктивну,раціональну оцінку ситуації (запаль-ність,впертість), здатністьсамостійноприймати та виконуватирішення (нерішучість,нестійкість, несамостійність, конформізм і нонконформізм),передбачаютьсиловізасо-бирозв’язанняпроблемноїситуації(агресивність,жорстокість);особливостірозвиткупізнавальної сфери (відставання узагальномуінтелектуальному розвитку або у розвитку окремихпізнавальнихпроцесів,мови,увагивнаслідокперенесенихтравм,захворювань,недоліківвиховання); педагогічназанедбаність (відсутністьналежногопіклуваннятави-хованнявсім’їчерездевіантнуповедінкубатьків,невиконаннянимисвоїхбатьківськихобов’язківабочерезїхпедагогічнунекомпетентність);впливстереотипівасоціальноїтадезадаптивноїповедінки (засвоєннястереотипівагресивної, аморальної,делінквентноїповедінки,щосупроводжуєтьсяпозитивнимпідкріпленнямпісляперших,спонтаннихспробтакихдій);несформованістькомунікативнихнавичок(невмінняпозитивноівпев- ненорозв’язуватиокреміситуаціїувзаєминахзіншимилюдьми,аргументованодово-дитисвоюдумку,досягативзаєморозуміннятаконструктивнорозв’язуватиконфлікти);особистісні проблемита міжособистісніконфлікти (асоціальні діївчиняютьдлятого,щобвідстоятисвоїінтересив конфлікті,самоствердитисьу своїх очахтав очахоточуючих,привернутидосебеувагу,отриматизасобивирішенняцихпроблем,наприклад,гроші,престижніпредмети,перенестиагресію,викликанупроблемами,наіншихосібабопред-мети); неадекватнасамооцінка (занижена самооцінка, невпевненість у собі, бажанняпо-долатидискомфорт,самоствердитись);низькийкультурнийрівень(несформованість соціальнокориснихінтересів,невизначеністьпріоритетівособистості,перспективроз-витку);проявикризипідлітковоговіку(психологічніособливостіцьоговікуітиповіпід-літковіповедінкові реакції, яківпливаютьна вирішення їхпроблем).

Літ.:БезпалькоО.В.Соціальнапедагогікавсхемахітаблицях.Навчальнийпосібник.—К.:Логос, 2003.—134с.;ВпровадженняальтернативнихвидівкримінальнихпокараньвУкраїні:посібник

/заред.О.В.Беци.—К.,Слово,2003.—116с.;КонИ.С.Психологияраннейюности:Книгадля учителя.—М.,Просвещение,1989.—255с.;ОржеховськаВ.М.Профілактикаправопорушеньсеред неповнолітніх: навч.-метод. посібник.— К.:ВУАН,1996.— 352 с.; Соціальна педагогіка: під-ручник/Заред.А.Й.Капської.—К.:Центрнавчальноїлітератури,2006.—468с.;ХарченкоС.Я., КрасноваН.П.,ХарченкоЛ.П.Соціально-педагогічнітехнології:Навч.-метод.посібникдлясту- дентіввищихнавч.закладів.—Луганськ:Альма-матер,2005.—552с.;ШакуроваМ.В.Методика итехнологияработысоциальногопедагога:Учеб.пособиедлястудентоввысш.пед.учеб.заве-дений.— 2-е изд., стереотип.— М.: Академия, 2004.— 272с.

Вайнола Р. Х.

ПОВЕДІНКА АУТОДЕСТРУКТИВНА— потреба особистості в саморуйнуванні. Основа такоїповедінки—сильнанегативнаемоція,якавсукупностізконцентрацієюувагина своїхвадахстворюєнегативнеставленнядосамогосебе.

Аутодеструкція характерна жорстокою, саморуйнівною поведінкою стосовно себе.Саморуйнування відбувається на неусвідомленому рівні. Аутодеструкція можебутиендогенною(шизофренія, психоорганічний синдром тощо) іреактивною(неврози, стрес).П.а.—наслідоквідмовиабонедостатностііндивідуальнихмеханізмівповедін- киприраптовійабосильнійстресовійситуації.

Поширеннюаутодеструктивноїдіяльностівсучасномусуспільствісприяєвисокий темпжиття,зростаннябезробіття,зниженнярівнядовірилюдейодиндоодного,кри- засім’ї,зменшенняролірізноманітнихгромадськихорганізацій,підсиленнявідчуття ізольованості,відірваностііндивідавідсуспільства.Умолодіжнійсубкультурізростає попитнарізногородупрактики,щосупроводжуютьсябольовимивідчуттями,такіяк пірсингіскаaрт,стаютьпоширенимирізнівидиаутодеструкціїйсамопоранення.

Серйознапроблема—аутодеструкціявтакихїїформах,яксуїцидідеструктивнізмі-ни особистості внаслідок алкоголізму, наркоманії йтоксикоманії.

Алкоголізмінаркоманія—виявприхованоїаутодеструкції,спорідненоїзпрагнен-ням до екстремальних видівспорту.

Суїцидальну поведінку розглядають як надзвичайний виявП. а., основна ознака якої—усвідомленатенденціядоруйнуваннявласногоздоров’я,атакождіїособи,щопризводять до можливоїсмерті.

Мотивамидлясаморуйнівноїповедінкистаютьадикціїтанездатністьсправлятися зповсякденнимжиттям,психопатологічнізмінихарактеру.Дотакоїповедінкисхильні люди,якізазналигостроїкризичипотрапиливекстремальнуситуацію.

Завдання профілактики полягає втому,щоб зорієнтувати увагу людини навизна- ннінеюпарадигмиздоровогоспособужиттяякєдиноможливогоспособувиживання вситуації,щосклалася.

Соціальнуполітикуслідсфокусуватинаформуваннівмасовійсвідомостіорієнтації наздоровийспосібжиттяякнайбільшекономічновигідний,щоподовжуєжиттяйвід- чуттягармоніїособистості.

Літ.:ЛысакИ.В.Аутодеструкциявтрадиционныхобществах//ИзвестияТРТУ.Специальный выпуск: МатериалыХLViiнаучно-технической конференции.— 2002.— № 1 (24); Лысак И. В. Аутодеструкциякакпроблемафилософскойантропологииипсихологии//Сб.науч.трудовпо материаламнаучно-практическойконференции«Современныенаправлениятеоретических и прикладных исследований».—Т.9.— Одесса, 2006; Фромм Э. Анатомия человеческой де-структивности.— М.: «АСТ», 2004.— 640c.

Буніна Л. М.

ПОВЕДІНКАДЕВІАНТНА—поведінкаіндивідачигрупиосібщоневідповідаєсу-спільнимнормамтананоситьшкодуособистолюдині,оточуючим,суспільствувзагалі. ПроблемиП.д.—предметдослідженнясоціології,психології,медицини,педагогіки, кримінології.УнауковійлітературііснуєдекількавизначеньП.д.:1)неконформнапо- ведінка, будь-яке порушення прийнятих (формально чи фактично) в суспільстві або вокремійсоціальнійгрупінорм;2)поведінка,щоневідповідаєочікуваннямсуспіль- ства,більшостіабопевноїсоціальноїгрупи,йогоуявленнямщодомеждопустимого;

3. окремівидиповедінкиіндивіда,щовпевномукультурно-історичномусередовищі належать до недопустимих, які суспільство засуджуює і за які передбаченісанкції;

4. свідома поведінка індивіда, яка наносить шкоду власне йому або іншим людям. Прояви девіантної поведінки (девіації), що набувають масового характеру та широ- кого поширення в суспільстві або в середовищі певної соціальної групи, називаютьсоціальнимивідхиленнями.

Привизначенніповедінкиякдевіантноїнеобхідновраховувати,щосоціальнінор- мимаютьконвенційнийхарактер,формуютьсявпевнихкультурно-історичнихумовах, можутьвідповідатиінтересамлишеокремоїсоціальноїгрупи,відображативикривле-

ні,ненауковіуявленнящодозакономірностейіснуваннялюдинитасуспільства,зміню- ютьсявчасі.Крімтого,уявленнящодонормможутьвідрізнятисяврізнихгрупах,уякихперебуває людина (наприклад, можуть розходитись норми в сім’ї підлітка, учнівськомуколективітанеформальнійгрупі,членомякихвінє),тобтооднайтажповедінкаможе вважатись девіантною в одній групі і нормальною в іншій. Для того, щоб поведінка окремогоіндивідаабогрупиосіббулавизнанадевіантною,необхідно,щобвонавід- повідалатакимкритеріям:булапорушеннямнайважливішихдляпевногосуспільства норм(наприклад,правових,нормморалі);викликаланегативнуоцінкузбокуінших людей,наносилареальнушкодубезпосередньолюдиніта(або)оточуючим;повторю-валася; була пов’язана із соціальною дезадаптацією людини (була наслідком дезадап-тації,поглиблювалаїїчипризводиладодезадаптації).ДоП.д.неналежитьінноваційна поведінка,щопорушуєзастарілінорми,якіневідповідаютьпотребамсучасноїлюдини тазаважаютьрозвиткуїїісуспільства(наприклад,поведінкадисидентів,прибічників реформістськихрухів);ексцентрична,нестандартнаповедінка,щопорушуєуявлення більшості про прийнятні способи самовираження, проте не несе жодної шкоди (зо- внішнійвигляд«богеми»абоприбічниківмолодіжнихсубкультур);порушеннястарих традиційізвичаїв;поведінкалюдини,якаєнаслідкомпсихічногозахворюванняабого- строгопсихічногорозладу,атакожувипадку,колилюдинавнаслідоксвогопсихічногостану була нездатна усвідомлювати та контролювати свої дії (патологічнаповедінка).

Основними видамиП. д.в сучасному суспільстві вважають протиправну (антисо-ціальну, делінквентну), асоціальну (аморальну, агресивну), адиктивну (залежну) та са-моруйнівну(суїцидальну,аутоагресивну)поведінку.НамежівказанихкритеріївП.д.знаходяться такі види поведінки людини, девіантність яких визначається на основі неоднозначних,чітконевизначених,відміннихврізнихсучаснихкультурахнормабо шкідливістьякихзалежитьвідумов,уякихвониздійснюються(вживанняшкідливих речовин,наприклад,алкогольнихнапоїв,унезначнихобсягах,щонепризводитьдо залежності;наданнясексуальнихпослугдорослоюлюдиною,нетрадиційнасексуаль- наповедінкатощо).Необхіднотакожвраховувати,щопевнівидиповедінки,прийнятні длядорослих,девіантнідлядітейтапідлітків(куріння,помірневживанняалкоголю),і, навпаки,допустимадлядитиниповедінканеприпустимадлядорослого(наприклад, агресивневирішенняконфліктів,пов’язанезвідсутністювдитининалежнихкомуніка-тивнихумінь).

Унауцііснуєрядтеорій,щопояснюютьпричинисоціальнихвідхиленьтамеханіз- миізакономірностіформуванняП.д.Урамкахсоціологічноїтрадиціївивчаютьвпливсоціально-економічних умов, суспільних цінностей, діяльності соціальних інститутів со-ціалізаціїтасоціальногоконтролюнапоширеннярізнихпроявівП.д.всуспільстві.Згід- нозсоціологічнимитеоріями,причиниП.д.—кризовийстансуспільства,колизначна кількістьйогочленівневважаєзапотрібнедотримуватисьсоціальнихнормчерезїхню невідповідністьреаліямжиття(теоріяаномії,Е.Дюркгейм),соціальнадезінтеграціята неефективністьінститутівсоціальногоконтролю(теоріїконтролю,У.Томас,Ф.Знане- цький,Т.Шибутані,таін.),неможливістьдосягненняприйнятихусуспільствіцінностей- цілейумежахіснуючихнорм(теоріїможливостей,Р.Мертон,Р.Клоуард,Л.Олін),вихо- ваннявумовахасоціальнихсубкультурчиорієнтаціянаїхнінормиособи,щонеможе самоствердитисьумежахдомінуючоїкультури(теоріїсубкультур,Т.Селлін,У.Міллер,Е.Сазерлендтаін.),навішуваннятаврадевіантаналюдину,щоспонтанно,випадковопо-рушуєнормипануючоїсоціальноїгрупичипростонесхожанапредставниківбільшос-

ті(теоріястигматизації,Ч.Беккер,Ф.Таненбаум,Е.Лемерттаін.),соціальнанерівністьта дискримінація окремих соціальних груп (теорія конфлікту, радикальна кримінологія,О.Турк,Квінні,Янг,Тейлор,Дж.Шамблісс,Р.Сідментаін.).Умежахбіологічногопідхо- дудосліджувалисьгенетичні,біологічнообумовленічинникиП.д.Експериментально непідтвердилисяуродженасхильністьдоасоціальноїповедінки(Ч.Ламброзо),наяв- ністьгенівзлочинностітощо.Протедоведено,щодеякіфізіологічнообумовленіякості,а саме: висока екстраверсія, нейротизм, психотизм(Г.Айзенк), акцентуації характеру тапсихопатії(П.Ганнушкін,К.Леонгард,Є.Личко),органічніураженняцентральноїнер- вовоїсистеми—роблятьлюдинуменшадаптивноютазаумовнесприятливоговпли- ву середовища з високою вірогідністю можуть призвести до формування у неїП. д.Психологічні теорії розкривають чинники та механізми формування різних проявівП. д.на рівні окремої особистості та малої групи. Згідно з класичним психоаналізом (З.Фрейд),П.д.реалізуєасоціальні,неусвідомленіпрагненняабодозволяєпозбути- сянервовогонапруження,реалізуватизайвуенергіюувипадку,колинеспрацьовують механізми психологічного захисту. За неофрейдизмом (А. Адлер, К. Хорні, Е. Фром,Г.Салівен),П.д.—засібкомпенсаціївнутрішньогоконфлікту,викликаногострахомпе- редсуспільствоміпрагненнямбутийогочастиною.Згіднозповедінковимпідходом (Б. Скінер, Дж. Роттер, А. Бандура),П. д.індивіда —результатцілеспрямованого чи спонтанногонаучінняабонаслідуваннявдалоїдевіантноїповедінкиінших,якулюди- наможеспостерігатиусвоємужиттічивзасобахмасовоїінформації.Закогнітивними теоріямиП.д.—результатнесформованостімеханізмівсаморегуляціїповедінкичерез нездатністьзрозумітизначеннясоціальнихнорм(Ж.Піаже,Л.Колберг)абонеадекват- ноїоцінкиситуаціїнаосновіпомилкових,ірраціональнихуявлень(Дж.Келлі,А.Елліс, А.Бек).Відповіднодогуманістичнихтеорій(К.Роджерс,В.Фракл,А.Маслоу),П.д.—результатнеусвідомленнясенсужиття,неадекватноїсамооцінки,перешкоднашляхусамоактуалізації, незадоволення базових потреб особистості. Соціально-психологічнітеоріїзвертаютьувагунавпливмалихгрупнамотиваціюдевіантноїповедінки.Усо- ціальнійпедагогіціП.д.трактуютьякрезультатхибсоціалізації,недоліківвиховання, некомпетентностівихователів,негативноговпливуЗМІ.Жодназнаведенихтеорійне даєвичерпногопоясненнязакономірностейформуванняП.д.ПричиниП.д.окремогоіндивіду особливі, їх необхідно досліджувати у кожному конкретномувипадку.

Літ.:Змановская Е. В. Девиантология: (Психология отклоняющегося поведения): Учеб. пособиедлястуд.высш.учеб,заведений.—М.:Издательскийцентр«Академия»,2003.—288с.;Менде- левичВ.Д.Психологиядевиантногоповедения:Учебн.пособ.—М.:МЕДпресс,2001.—432с.;Социальныеотклонения/Подред.КудрявцеваВ.И.—М.,1989.;Социология:Учебник/Подред.проф.Ю.Г.Волкова.—Изд.2-е,испр.идоп.—М.:Гардарики,2003.—512с.

Лютий В. П.

ПОВЕДІНКАДЕЛІНКВЕНТНА(лат.delinquens—провина)—поведінкаіндивіда,щопо- рушуєнормигромадськогоправопорядку,загрожуєблагополуччюіншихлюдейабо суспільствувзагалітаможебутиправомірнопокараною.УширокомузначенніП.д.—цезлочинна(кримінальна)поведінка,правопорушеннянекримінальногохарактеру, порушенняофіційновизначенихправилповедінкитадисциплінарнихвимог.Увузько- музначенніП.д.влітературіназиваютьнекримінальніправопорушеннячипротиправ- нуповедінкудітейтапідлітків.Протиправнудію,щолежитьвосновіП.д.називають деліктом,аособу,якійвластиватакаповедінка—делінквентом.

П.д.єоднимізвидівдевіантноїповедінки,якапорушуєзакріпленівзаконахтаін- шихнормативнихдокументахнайважливішідлясуспільстванорми.Вонабезпосеред- ньопов’язанаізсоціальноюдезадаптацієюіндивідатавикликанайогонеспроможніс- тюабонебажаннямзадовольнитисвоїпотребиправомірнимшляхом.Схильністьдо делінквентноїповедінки—цевнутрішняготовністьіндивідадозастосуванняпроти- правнихдійупевнихобставинахабоякосновноїстратегіїповедінки.Вонапов’язанаіз наявністювлюдиницінностей,якідозволяютьабозаохочуютьпорушеннянормправа таморалі,викривленихуявленьщодосоціальнихнорм,стереотипівасоціальноїпове- дінкитаінтелектуальнихйемоційно-вольовихякостей,щоускладнюютьоцінкуситуа- ціїтавибірправомірнихзасобівповедінки,утриманнявідасоціальнихдій,протисто- яннятискуоточуючих.Укримінологіїосіб,схильнихдоП.д.,поділяютьнапослідовних правопорушників, яким властива активна, свідомо протиправна поведінка, свідоме самостійнестворенняситуаційпротиправноїповедінки,самовиправдання;ситуатив- них правопорушників, яким властива певна суперечливість мотивації протиправної поведінки,правопорушенняздійснюютьсяпідвпливомситуаціїчиіншихосіб,алене роблятьспробипротидіїситуації,аїїнаслідкивикористовуютьувласнихцілях;випад-кових правопорушників, загалом законослухняних громадяни, які зробили протиправ-нівчинкинесвідомоабопідвпливомекстремальнихобставин,алевособистостіякихєпевні передумови до протиправноїповедінки.

СхильністьдоП.д.вбільшостівипадківформуєтьсятавиявляєтьсявдитинстві,під- літковомутамолодомувіці.ПричиниП.д.унікальнівкожномуконкретномувипадку, протеможнавиділитисоціальнічинникийіндивідуальніособливості,щостворюють передумовидляформуваннявлюдинисхильностідоправопорушеньтапідштовхують їїдопротиправнихдій.

Серед соціальних чинників правопорушень можна назвати загострення соціаль- них та економічних проблем, неефективну роботу інститутів соціалізації та соціаль- ного контролю, поширення в суспільстві кримінальних та гедоністичних цінностей, практикизловживанняалкоголемтанаркотичнимиречовинами;недостатнійрівень соціальногозахистунаселеннятанедоступністьсоціальнихікультурно-просвітніхпо-слуг.Формуваннюпротиправноїповедінкиконкретноїлюдинисприяютьособливості їїмікросередовища(сім’ї,навчальногозакладу,неформальноїгрупи),зокрематакі,як перебуваннявкриміногенномуоточенні,вихованнявпроблемнихікризовихсім’ях танеадекватнапедагогічнапозиціябатьків(жорстокеповодженняздитиною,гіпер- протекція,гіпопротекція,емоційненехтуваннядитиною),відсутністьіндивідуальногопідходу до проблемної дитини в навчально-виховних закладах, навішування на дитину ярликів «важковиховуваної», «нездібної», «малолітнього злочинця», цькування, тавру-вання, нехтування вразливої чи відстаючої дитини в групі, негативний вплив асоці- альнихгруподнолітків.Впливсім’ї,формальноїтанеформальноїгрупи,здебільшого безпосередньонепризводитьдозакріпленнявпідліткапротиправноїповедінки,ане- гативнопозначаєтьсянаформуваннійогоособистості,послаблюєможливостідитини адаптуватися,задовольнитисвоїпотреби,подолатискладніжиттєвіситуації,погіршуєпсихічний стандитини.

До особистісних передумов формування протиправної поведінки належать такі особливості темпераменту, пізнавальної та емоційно-вольової сфери дитини, її ха- рактеру,світогляду,мотиваціїтацінніснихорієнтацій,якіроблятьїїчутливоюдопси- хотравмуючих ситуацій, зменшують її здатність опиратися негативнимсоціальним

впливамізнаходитиправомірніспособиподоланнятруднощів,зокремавідставання в загальному інтелектуальному розвитку або в розвитку окремих пізнавальних про- цесів,мови,уваги;педагогічназанедбаність,характерологічнівідхилення(акцентуа- ціїхарактерутапсихопатії),несформованістькомунікативнихнавичок,невпевненість усобі,неадекватнасамооцінка,екстернальнийлокусконтролю.УпідлітковомувіцідоП.д.можутьпризвестигіпертрофованіпідлітковіреакціїнанадмірнийконтрольдо- рослих(реакціїемансипації,наслідування,групування).Наявністьулюдининазваних ознакнеобов’язковопризводитьдопротиправноїповедінки,протеперебігкількохз нихзначнопідвищуєризиктого,щозанесприятливихобставиндитинаскоїтьправо-порушення.

Основним засобом соціального контролюП. д.традиційно виступає покарання (дисциплінарне,адміністративне,кримінальне).Покараннямаєзабезпечитивіднов- леннясправедливостітасуспільногопорядку,порушеноговнаслідокпротиправних дій,захиститисуспільствовіднебезпечнихдійправопорушника,призвестидойогови- правленнятасвідомогоповерненнядоправослухняногожиття(ресоціалізацію),по-передити протиправні вчинки інших осіб, компенсуватишкоду,завдану постраждалим.Протетрадиційніпокарання,щопередбачаютьнанесеннязворотноїшкодиправопо- рушникуабоізоляціюйоговідсуспільства(фізичніпокарання,позбавленняволі,штра- фи,примусовіроботи,відрахуванняізнавчальнихзакладіваботрудовихколективів тощо),повністюнезабезпечуютьвиконаннявказанихфункцій,аджевонинеусувають об’єктивнихпричинправопорушення,невпливаютьначинники,щопризвелиделінк- вентадосоціальноїдезадаптації,ічерезізоляціютастигматизацію(навішуванняяр- ликазлочинця)посилюютьйогоконфліктізсуспільством.Значнобільшіреабілітаційні тареінтеграційніможливостімаютьвідновнеправосуддя(безпосереднєподолання конкретнихнаслідківправопорушеннясамимправопорушникомуспосіб,щовизна- чаєтьсяниміпостраждалими)тазастосуванняальтернативнихпокарань(громадські роботи,звільненнявідвідбуванняпокараннязвипробуванням,пробація),пов’язанихіз проведенням з правопорушником комплексної психолого-педагогічної та соціальноїроботи.

Соціально-педагогічнароботаіззасудженимиувиправних(пенітенціарних)закла- дахпередбачаєнаданняїмдопомогивадаптаціїдоумоввідбуттяпокарання,корекцію делінквентнихуявленьіцінностей,формуваннянавичок,необхіднихдляжиттяпісля звільнення, підтримку соціально корисних зв’язків засуджених. Постпенітенціарна допомогазасудженимздійснюєтьсясоціальнимислужбамитаспрямовананазабез- печенняекс-в’язнівналежнимиматеріально-побутовимиумовами,допомогуупра- цевлаштуваннітавподоланніпсихологічнихпроблем.Соціально-педагогічнаробота зособами,щоскоїлиправопорушення,протезалишилисьпіднаглядомустановвико-нання покарання без позбавлення волі, здійснюється соціальними службами за місцем проживання або спеціалізованими службами пробації та передбачає контроль за пове- дінкою неповнолітнього, за дотриманням ним умов альтернативного покарання, нормморалітаправа,психологічнутапедагогічнуреабілітаціюзасудженого,захистйоговід негативноговпливусередовищатастворенняумовдляйогореінтеграціїтареадаптації всуспільстві.

ПрофілактикаП.д.передбачаєздійсненняправовоїпросвітигромадян,заходизпо- кращеннясоціально-економічноїситуації,сприяннязайнятостінаселення,створенняумов для змістовного проведення дозвілля та підтримку корисної соціальноїактивнос-

ті,формуваннявдітейтамолодінеобхіднихдляжиттявсуспільствінавичок,поперед-ження домашнього насильства над дітьми, надання соціальної і психолого-педагогічної допомоги сім’ям з обмеженими педагогічними ресурсами, проведення індивідуальноїсоціально-педагогічноїроботиздітьмигрупризику.

Літ.:БартолК.Психологиякриминальногоповедения.—СПб.:ЕВРОЗНАК,2004.—352с.;Зма-новская Е. В. Девиантология: (Психология отклоняющегося).— Академия, 2003.— 288 с.; Макси-моваН.Ю.,МілютінаК.Л.,ПіскунВ.М.Основидитячоїпатопсихології.—К.:Перун,1996.—463 с.;Соціальнапедагогіка:теоріяітехнології:Підручник/Заред.І.Д.Звєрєвої—К.:Центрнавч.літ.,2006.—316с.;Социальныеотклонения/Подред.В.Н.Кудрявцева.—М.:Юридическаяли-тература,1989.

Лютий В. П.

ПОВЕДІНКАСОЦІАЛЬНА—формаактивностілюдинивсуспільствійсоціальнихгру- пах,спрямовананапідтримкуйрозвитокцьогосуспільства,групісамоїособистості.

ВидиП.с.,керованоївідповіднимимотивамийпотребами:поведінка,спрямована надосягненняуспіхівабоуникненняневдач—довірливість,агресивність,прагнення довлади,афіліація(прагненняспілкуваннязлюдьмитастрахбутизнехтуваним),аль- труїзм,безпораднайдевіантнаповедінка.УсірізновидиП.с.,залежновідтого,яківони та наскільки корисні людям, поділяються на три основні групи:просоціальна, асоці-альнайантисоціальнаповедінка.

ДопозитивнихмотивівП.с.належатьті,щостимулюютьпросоціальнуповедінку людини, спрямовану на надання допомоги й психологічний розвиток інших людей. Негативнімотивипороджуютьасоціальнуабоантисоціальнуповедінку,стимулюючи видидіяльності,якіперешкоджаютьпсихологічномузростаннюлюдинийзавдаютьшкодилюдям.

МотиваціяП.с.—цединамічна,ситуаційномінливасистемачинників,котрівєди- номупросторійчасідіютьнасоціальнуповедінкулюдини,спонукаючиїїдоздійснення певнихсправівчинків.Мотивийчинникимотиваціїсоціальноїповедінки—цеєдина система,вякійвонифункціональнопов’язаніодинзоднимякупланівпливунасоці- альнуповедінку,таківдинаміцірозвитку.

Длясоціальноїповедінкихарактернізовнішнівияви(дії,вчинки)тавнутрішніосо-бливості,зумовленіінтересами,потребами,ідеалами,переконаннями,активністютощо.Вияв активності може бути обмежений і негативним впливом минулого соціально- психологічногодосвідутазвичками,соціальнимивпливамийгруповимтиском,вну-трішніми захистами, порушенням гармонії між особистістю йсоціумом.

П.с.людинизалежитьвідтакихосновнихсоціальнихзасад,якстать,вік,сімейний стан,каста,раса,етнос,національність,професія,релігія,ідеологіятощо.Поєднання такихзасадурізнихкомбінаціяхпороджуєрізноманітністьсоціальнихстатусівлюдей таїхніхзапитів.

Літ.:Алтунина И. Р. Мотивы и мотивации социального поведения.— М.: МПСИ, 2006.—

144 с.; Орбан-Лембрик Л. Соціальна поведінка як спосіб вияву активності особистості

//Соціальнапсихологія.—2004.—№5(7).—C.12–19.;ПлатоновЮ.П.Социальнаяпсихология поведения.—СПб.:Питер,2006.—459с.;ФернхемА.,ХейвенП.Личностьисоциальноеповеде- ние.—СПб.:Питер,2001.—368с.

Буніна Л. М.

ПОВЕДІНКАСУЇЦИДАЛЬНА(лат.sui—себеіcaedere—вбивати)—поведінка,умо-тивованаусвідомленимбажаннямубитисебезметоюпозбутисяпсихічногочифізич-ногоболю.

УструктуріП.с.виділяютьвнутрішню(психічну)тазовнішню(дієву)форми.Внутріш- ніформиП.с.містятьсуїцидальнідумки(міркуванняпровідсутністьцінностійсенсужиття, обґрунтування доцільності власної смерті, обміркування способів, засобів само- губства), уявлення, емоційні переживання, задуми (формування суїцидального наміру, обирання способу, визначення засобу, часу скоєння самогубства),наміри.

ДозовнішніхформпроявуП.с.належатьсуїцидальніспробийзавершенісуїциди. Під суїцидальною спробою розуміють цілеспрямоване керування засобамипозбав- леннясебежиття,якевнаслідокпевнихпричиннезакінчуєтьсясмертю.Самогубство розглядають як процес, що містить: сприймання людиною значення життя йсмерті; відсутністьпсихологічнихтасоціальнихресурсів;сімейнійфізичніобставини,якіро- блятьактсамознищенняможливим.Розрізняютьтриосновнівидисуїцидальноїпо- ведінки:справжнісамогубства(спробитатенденціїзметоюпозбавленнясебежиття); демонстративно-шантажнаповедінка(зметоюдемонстраціїцьогонаміруякспроби звернутиувагунавласніпроблеми,покликатинадопомогу);суїцидальнозумовленаповедінка (пов’язана з ризиком, грою зісмертю).

В. Тихоненко виділяє п’ять мотивів особистісного смислу суїцидальної поведінки:

1. протест,помста(суб’єктнамагаєтьсянегативновплинутинаворожуйагресивнудляньогооб’єктивнускладовуконфліктноїситуаціїіпередбачає,щокароюдлякривдни-ківбудутькаяття,мукисовісті,моральні,громадські,правовісанкції);2)самогубство-закликпокликанеактивізуватидопомогу,втручаннязметоюрадикальноїзміниситуа- ції;3)суїцидальне«ухилення»полягаєвусуненнінестерпноїзагрозидляособистісно соціальногочибіологічногоіснуваннясуб’єкташляхомсамознищення;4)«самопока-рання»—цепротестувнутрішньомупланіособистості,внутрішнійконфліктдвохро-лей:«Я—суддя»та«Я—підсудний».Такесамознищеннямаєдвапсихологічнівідтінки:знищеннявсобіворога(«суддя»)таспокутапровини(«підсудний»);5)самогубство-відмова(суб’єктреалізуєсвоєнебажанняжити,прагнепозбавитисебежиття).

Дослідникисуїцидальноїповедінкивиділяютьвнутрішніпсихічнірисиособистості йзовнішнічинникиповедінкинеповнолітніх.Донайпоширенішихпсихічнихособли- востей,якісприяютьсуїцидальності,належать:емоційнав’язкість(зосередженняна певномуемоційномустані,пов’язаномузнеприємнимиподіями);дратівливість,ви- сокаконфліктність;слабкийособистіснийпсихічнийзахист;неадекватнасамооцінка; гіпертрофована потреба самореалізації; невпевненість у собі; потреба в позитивно забарвлених,емоційнозв’язаних,щирихстосунках,урозуміннітапідтримці;слабкий вольовийконтроль;низькаактивність;песимізм;схильністьдосамозвинувачень;ви- сокийрівеньтривожності;особистіснанезрілість.

Зовнішні чинники суїцидальної поведінки дітей та молоді — це переживанняоб-рази, самотності, відчуженості, нерозуміння, неприйняття неповнолітнього «значущи- ми іншими»; втрата батьківської любові, нерозділене кохання, ревнощі; переживання,пов’язанізісмертю,розлученням,залишеннямродиникимсьізбатьків;почуттяпрови- ни,сором,зневаженесамолюбство,незадоволеннясобою,страх,ганьба,глузування, приниження,знущання,покарання;любовно-сексуальніексцеси,невдачі,вагітність; спілкуваннязнекрофільнонастроєнимиособамийгрупами,щоінодістимулюєінте-рес, подив, зачарування; вплив підлітковоїсубкультури.

Серед зовнішніх чинників суїцидальної поведінки неповнолітніх особливе місце посідаютьродинні.Досімейнихчинниківсуїцидальноїповедінкинеповнолітніхнале- жать:негативнеставленнядодітейусім’ї(психологічненеприйняття,духовнаізоляція, байдужістьібездоглядність;триваліконфліктиміжбатьками;їхнєпияцтвойалкого- лізм;невротичнірозлади,депресіябатьків;відмовавіддітейузв’язкузїхнімрозлучен-ням, втечею,смертю.

Існуютьвіковіособливостісуїцидальноїповедінкидітейтамолоді.Суїцидальнапо- ведінкавдитячомувіціноситьхарактерситуаційно-особистіснихреакцій(пов’язана збажаннямуникнутистресовихситуаційабопокарань,анезбажаннямсмерті).Біль- шістьдослідниківвідзначають,щосуїцидальнаповедінкавдітейдо13років—явище рідкісне,ітількиз14–15-річноговікусуїцидальнаактивністьрізкозростаєтадосягаємаксимуму в 16–19років.

Суїцидальнуактивністьпідлітківумовноможнаподілитинатрифази.Першафаза—це фазароздумів,народженнясвідомої ідеїщодоздійснення самогубства.Підлітокстає замкнутим, агресивним, ізолює себе відоднолітків, втрачає інтересдо своєї зовнішності,стаєнеуважним,щоможепризвестидонещасноговипадку.Другафаза—фазаамбіва-лентності.Підліток можевисловлюватиконкретнізагрози абоділитисясвоїми намірамизким-небудьізнайближчогооточення.Якщовпродовжцієїфазинадатидітямсвоєчасну адекватнудопомогу,тофатальнийхідподійможназупинити.Третяфаза—фазаспро- бисуїциду.Убільшостівипадківлюдинанамагаєтьсяякимосьчиномповідомитипровласнінаміритих,хтоїїоточує.Дляпідлітківхарактернедужешвидке«проходження» другоїфазийперехіддотретьої(1–2тижні).Інодітривалістьусіхтрьохфазможебути дужекороткою,навітьдорівнюватиоднійгодинівнаслідокімпульсивностідітейпідліт- ковоговіку.Черезпостійнезростаннярівнясуїцидальноїактивностінаселенняпитаннякорекціїйпрофілактикисуїцидальноїповедінки—найважливішедляфахівців,яківивча- ютьпроблеми розладів поведінки. Кваліфікована профілактика і корекція суїцидальної поведінкиздатназберегти життя й соціальні можливостілюдини.

Літ.:БезпалькоО.В.Соціальнапедагогікавсхемахітаблицях.Навчальнийпосібник.—К.:Центр навчальноїлітературири,2003.—134с.;ЗмановскаяЕ.В.Девиантология:(Психологияоткло- няющегосяповедения):Учеб.пособиедлястуд.высш.учеб.заведений.—2-еизд.,испр.—М.: Изд.центр«Академия»,2004.—288с.;Психологіясуїциду:Посіб./Заред.В.П.Москальця.— К.:Академвидав,2004.—288с.;ТихоненкоВ.А.Классификациясуицидальныхпроявлений//Актуальные проблемы суицидологи.— М., 1978.— С.59–71.

Песоцька О. П.

ПРИВ’ЯЗАНІСТЬ—відданістьіпочуттяблизькостіповідношеннюдокогосьчичогось, заснованінасимпатії.ДжонБоулбі(Bowlby)ійогопослідовники(Ainsworth,Fahlberg, Cassidy,Crittenden,Durkin,Goldfarbтаін.)довеливажливістьдляповноцінногорозви- ткудитини,формуванняїїідентичності—встановленняприв’язаностейміждитиноюі батькамичиособами,котріїхзамінюють,забезпеченнязв’язку,стабільнихітривалих стосунківдитиниідорослих.

УсвоїйтеоріїДжонБоулбівпершедовівзв’язокприв’язаності,адаптаціїівиживаннядитини. На його думку, для немовляти найголовніше — непорушений зв’язок з матір’ю.ФундаментальнетвердженняБоулбіполягаєвтому,щонемовляприходитьусвіт,ма-ючи п’ять поведінкових реакцій: воно здатне смоктати, плакати, посміхатися, чіплятисятаорієнтуватися.Деякізнихдіютьзнародження,іншіутворюютьсяпізніше.Вониак-

тивізуютьсистемуматеринськоїповедінкичитого,хтоїїзамінює,завдякичомунемов- ляотримуєзворотнийзв’язок,якийініціюєунемовлятипевнуповедінку,щовизначаєприв’язаність.

Однимізцентральнихпонятьтеоріїприв’язаностіє«робочамодель»,наосно-віякоїбудуєтьсявзаємодіядитиниізсвітом.Такамодельохоплюємодель«власного Я»іблизькоїлюдини,прицьомусприйняттясебевизначаєтьсясприйняттямоб’єкта прив’язаності.Щоброзвиватися,дітямпотрібнастимуляціятавзаємодіязбокудорос- лих,аджесамевдорослих,якіставлятьсядонихзувагою,вонивчатьсяпізнаватисвіт.Джон Боулбі вводить у науковий обіг поняття «сепарація», яке трактується як ситуа- ціядовготривалогорозлученнядитинизматір’юабоіншимилюдьми,якіїїзаміщують. Вчений виокремив три стадії реакції на розлучення з матір’ю:протест,відчай та від- сторонення.Настадіїпротестудитинавідмовляєтьсязмиритисязісвоїмвідділенням. На другій стадії, котра починається через декілька годин або діб після першої,дити- навтрачаєнадіютастаєтихою.Натретійстадіїдитинапочинаєпошукновогооб’єкту прихильності.ДжонБоулбівизначивдвавидиприхильності:первиннаприхильність доматері,котрадаєдитиніпочуттябезпеки,надійність,визначаєспецифікувторин-ної—встановленнястосунківзіншимилюдьми.

Підкреслюючи негативність ефекту ранньої розлуки з матір’ю у розвитку дитини, Боулбівводитьпоняттясиндром«афективноїтупості»,сутністюякогоєактивненепри- йняттядитиноюсамоїсебе,відсутністьвідчуттяспільностізіншимилюдьми,нехтуван- нясобоютаіншими.

Узагальненоприв’язаністьможнавизначитияктривалийблизькийзв’язокміждво-малюдьми,щонезалежитьвідїхмісцезнаходженняієджереломемоційноїблизькості(В.Фалберг);якпрагненнядоблизькостізіншоюлюдиноюізбереженняцієїблизькостіупродовжжиття.

Глибокіемоційнізв’язкиіззначущимилюдьмиєжиттєвоюпотребоюдлякож-ної людини і особливо для дитини. Дітям просто необхідно відчувати і переживати прив’язаність. Від неї залежать їхні почуття безпеки, власної гідності, емпатії,розви- токсовісті,логічногомислення,здатностіконтролюватисвоїемоції,навичкиадаптаціїтощо.

Психологічнийпроцес,протягомякоговдитинирозвиваютьсязв’язкивході«циклу збудження–розслаблення»,описалаВ.Фалберг(1991).ВідповіднодовченняВ.Фал-берг,батькиреагуютьнапотребидитини,врезультатічоговонарозслабляється,допо- киневиникаєновапотреба.Якщодоросліреагуютьпослідовноіпостійнонапотреби дитини,вонавчитьсядовірятибатькаміпочуваєсебевбезпеці,щопризводитьдороз-витку самоповаги ісамооцінки.

Дитина, в якої сформована прив’язаність, нормально розвивається, вчиться роз- різнятивласніпочуттяіпочуттяінших,мислитьлогічно,зміцнюєсоціальнізв’язки,до- віряєоточуючим,стаєвпевненоювсобі,меншезаздрить,проявляєлюбовініжність доінших.Натомість,порушенняприв’язаностіможенегативновпливатинелишена соціальніконтактидитини,здатністьрозумітипочуттяінших,алейнаемоційний,со-ціальний, фізичний, розумовий розвиток дитинизагалом.

Теоріяприв’язаностіособливоважливадляусвідомленнястанудітей,котрівтрати- либатьків.Дітитяжкопереживаютьрозлученнязбатьками:спочаткувонипротесту- ють,плачуть,неприймаютьтурботуінших,алезгодомзатихають,стаютьбайдужими, пасивними—настаєстадіявідчуження.«Тиха»дитиназалишаєтьсянасамотізісвоєю

тривожністю,щолишепогіршуєїїпсихологічнийстан.Особливийризикстановитьсе- парація(розлучення)матеріідитиниранньоговіку.

Так,британськийпедіатрідитячийпсихоаналітикД.Віннікотт(Winnicott,1956)вва- жав,що«немаєтакоїречі,якнемовля»,томущовсітеоретичнівисловлюванняпроньо- гомаютьбутивисловлюваннямиіпройогоматір,оскількисамедіадністосункиміжними єнайважливішими.

ЗатеорієюД.Віннікотта,колинемовлядивитьсянаматір,якареагуєнайогостан, вонозавдякиемоційнійреакціїматеріпізнаєвласне«Я»,тобто,функціявіддзеркалю- ваннянадзвичайноважливадлярепрезентації«Я»немовляти.Теоріяприв’язаностіі психоаналітичні теорії визначають, що ранні стосунки матері та немовляти забезпе- чуютьконтекст,у якому набуваються та розвиваються певні психологічні функції. За АланомСроуфе(Sroufe,1990),патерниранньоївзаємодіїміжнемовлямтаматір’юобу- мовлюютьформуванняіндивідуальнихстилівафективноїрегуляції,якаусвоючергу детермінуєпатернивзаємодіїтарозвиткукогнітивноїструктуриудитини.

Сумарноосновніположеннятеоріїприв’язаностіможнапредставититакимчином: дітипотребуютьстабільнихіпозитивнихстосунків,щобазуютьсяналюбові;відсутність такихстосунківведедозатримкирозвиткудитини;забезпеченнягармонійногорозви- ткудитиниможливелишевсім’ї;якщостабільні,хорошістосункиналагоджені,дити- наздатначасткововідновитивтраченеврозвитку.Отже,теоріяприв’язаностізмінила уявленняпропотребидитини,аджесталозрозуміло,щонайважливішоюпотребоює перебування дитини разом із особою, яка стабільно піклується про неї,проявляючипри цьому емпатію, ніжність,любов.

ТеоретичніположенняДжонаБоулбізнайшлисвоєпродовженнявінтерактивно- мупідходіматеринсько-дитячоїприв’язаностіМ.Ейнсворт,якавпершевжилатермін

«деривація»щодопроблемвзаємодіївдіаді«матір–дитина»внаслідокпорушеннячи перериванняцьогозв’язку.М.Ейнсвортдовела,щоматеринськачуттєвістьдопотреб дитининаранніхперіодахїїрозвитку,визначаєякістьприв’язаності,щоформується напершомуроціжиттядитиниічітковизначаєтьсядо12місяців.Згіднозданимидо-слідниці, немовлята турботливих матерів у подальшому добре адаптуються, виявляютьдослідницькі здібності, інтеграцію афектів та гнучкість «Его». Матері, яким властивабайдужа чи домінаторна поведінка, сприяють формуванню у дитини дезорганізованоїприв’язаності,щоможеспричинятиагресіючипсихічнірозлади.Отже,спрямованість немовлятинавзаємодіюзматір’ютазворотнаматеринськаповедінкаєвідправними моментамирозвиткудитини,щопроходитьчерезтіснувзаємообумовленуемоційнопозитивну взаємодію до формування надійної прив’язаності, використання матері длядослідження оточуючого середовища, розвитку соціальної та дослідницькоїкомпе- тентності.Такимчином,розглянутівищетеоріїзасвідчуютьвизначальнурольматері упершірокижиттядитини.

Літ.:Н.Н.Авдеева,Н.А.ХаймовскаяРазвитиеобразасебяипривязанностейудетейотрож- дениядотрехлетвсемьеидомеребенка.—М.:Смысл,2003.—152с.;БоулбиДжон.Созданиеиразрушениеэмоциональныхсвязей/Пер.сангл.В.В.Старовойтова.—2-еизд.—М.:Академче-скийПроект,2006.—232с.;НестеренкоМ.А.Проблемастановленияличностиребенкавдепри- вационныхусловияхвоспитаниявпроекцииразныхтеоретическихподходов//Соціологія.— 2009.—№5.—С.24–32.;ПетрочкоЖ.В.ПроблемижорстокогоповодженняздітьмивУкраїні// Педагогікаіпсихологіяформуваннятворчоїособистості:проблемиіпошуки.—К.:Запоріжжя, 2004.—№31.—С.63–67;ПушкареваТ.Н.Основыиклиническоезначениематеринскойпривя-

занности//Журналпрактическойпсихологииипсихоанализа.—2002.—№4;ФонагиП.Точкисоприкосновенияирасхождениямеждупсихоанализомитеориейпривязанности//Журнал практическойпсихологииипсихоанализа.—2002.—№1.

Звєрєва І. Д., Постолюк Г. І.

РЕФЛЕКСІЯ—процессамопізнаннясуб’єктомвнутрішніхпсихічнихактівістанів.За- значимо, що найбільш поширене на даний час розуміння феноменуР.пов’язане зі сфероюмислення,якеспрямованенарозв’язаннясуб’єктомнавчальнихзадачуході формуваннянавчальноїдіяльності.ТутР.розумієтьсяякзасібусвідомленнясуб’єктом підґрунтявласнихдій,якспрямованістьмисленнянасебе,навласніпроцесиівласні продукти.Конкретніше,суб’єктповинендатисобівідповідь:«Чомувінвикористовує певніоперації,щовходятьдотеоретичногоспособурозв’язаннязадачівякійпослі- довності це здійснюється?»ТакуР.кваліфікуютьнормативно-пояснювальною. За всієїїїзначущостідлярозумовогорозвиткусуб’єктаупроцесівихованняособистості вонаневідіграєістотноїролі.

Річутім,щоособистіснийрозвитоксуб’єктабезпосередньокорелюєзйогодуховно- моральниминадбаннямиякспонукамидосуспільнозначущихвчинків,анезіспосо- бамиреалізаціїцихздобутків.Такіспособиопераційнодоситьпростіінепотребуютьтеоретичного рівня обґрунтування.

Зоглядунасказане, істотну роль відіграє особистіснаР.,яка пов’язуєтьсяізсмисло-ціннісною самосвідомістю суб’єкта,з його«Я»-духовним. Доцільно виділитиуцьомузв’язкутипиособистісноїР.уконтекстіїхдуховноперетворювальних можливостей.

ПершийтипР.—цетакасамоактивністьсуб’єкта,метоюякоївиступаєсвідомерегу- люванняпротіканняпсихічнихпроцесів.ТомуцюР.трактуватимеморегулятивною.Її внутрішнімоб’єктомєувага.Навідмінувідпізнавальнихпроцесів(мислення,пам’яті), увага свого особливого змісту не має. Вона лише задаєспрямованість ізосередже-ністьцим процесам й відтак визначає їх продуктивність. Більше того, за відсутності увагивонивзагалінеможутьфункціонувати.

ДодругоготипудоцільновіднестиР.визначальну.Вонапроявляєтьсяякосмислен- нясуб’єктомсвого«Я»зметоюпереконатися,чивідбулисяякісьзміниувласнійвну- трішній особистісній структурі, чи ні. ВизначальнаР.розгортається як спонтанійнийі спорадичнийпроцес,якийдотогожнедоситьтривалий.ЗадопомогоюцієїР.суб’єкт повинентакожусвідомитийвизнативсете,щовіддаляєйоговідособистісноїдоско-налості.

Р.синтезуюча,яктретійтип,полягаєузібраннісформованихдуховнихцінностейуці-лісне «Я-духовне». Власне,за їїучастійвідбувається створення образу«Я»особистості.

Четвертий тип представляєР. створювальна. Функцією цієїР.виступає духовно- моральний розвиток і саморозвиток особистості як об’єктивація її самосвідомості.

ВичлененнітипиР.далірозглядатимутьсянамиуконтекстівищихпсихологічнихме- ханізміввихованнядуховнихцінностейособистості.Занашимприпущеннямуґенезі кожноїдуховноїцінностілежатьмеханізмисвідомостітасамосвідомості,якіупроце- суальномурозгортаннідіютьякєдинецілеупослідовностіпереходувідсвідомостідосамосвідомості.

Уметодичномупланімеханізмсвідомостірозгортаєтьсяякметодипереконання,інтимно-особистісного діалогу, педагогічного умовляння та у сукупності іншихметодів,

спрямованихнаглибокеірізнобічнеусвідомленнясуб’єктомсутностіпевноїдуховно-моральної цінності. У цьому зв’язкунаголосимо:

1. Передувати засвоєнню вихованцем у спільній з педагогом діяльності сутності духовно-моральноїцінностімаєвизначальнаР.,якаспеціальноорганізовується.Під керівництвом педагога вихованець відтворює свої духовно-моральні надбання,даєоцінку їх ступеню вихованості, порівнює себе зі своїм«Я»-майбутнім.

2. Успішнерозгортаннямеханізмусвідомостіувищезазначенихвиховнихметодах забезпечуєрегулятивнаР.,суб’єктомякоївиступаєвихованецьякмайбутнійносійду- ховноїцінності.Йогорефлексивнадіязазмістоммаєбутитакою:«Яможуібудууваж-нимувзаєминахзпедагогом!»Прикметно,щофонд«можу»стосовноувагиєдовільним, тобто цілеспрямованим і свідомим за своєюприродою.

Яксвідчатьчисленніекспериментальнідані,лишесамопособіпозитивнеемоційне переживання суб’єктом свідомо засвоєного змісту певного духовно-моральногоприписуякрезультатудіїмеханізмусвідомостінезакріплюєтьсястабільноуйогоособистіснійструктурі,щенестаєдляньогоособистіснозначущим.Вінможечинити, орієнтуючисьназасвоєнийприпис,однакцядіявідзначаєтьсяспорадичністю;унього незберігаєтьсяпрагненнядопостійноїдуховноїсамореалізації.

Щобусуб’єктазберігалосьстійкепрагненнядовчинковоїактивностінаосновіпо- зитивногоемоційногопереживанняпевногоетичногозмісту(духовногоприпису),він повиненпережитицейдуховнийприпис,пов’язатийогозуявленнямпросебе,зіста- новленнямзмісту«Я»-образу.Такийзв’язокзабезпечуєтьсязадопомогоюмеханізмусамосвідомості.

Уконтекстіуспішногодосягненнявиховноїмети,яказабезпечуєтьсязадопомогою цього механізму, його доцільно представити більш диференційовано як системно-структурний механізм самосвідомості. Відтак його складовими компонентами-механізмами виступлять: двоетапний механізм рефлексивно-довільної інтенції(спрямованості);механізмцілісної«Я»-«Ти»-детермінаціїякальтернативацілісної«Его»- детермінації; механізм позитивного емоційного самопідкріплення«Я»-духовного.

Вичленені нами механізми-компоненти повинні вводитися у вищеподаній послідовності.

На першому етапі механізму рефлексивно-довільної інтенції вихованець поряд із переживанням задоволення від здійсненого ним діяння як результату механізму свідомостімаєпережитибажаннявідпоявиуйоговнутрішньомусвітіновоїдуховної цінностіякспонукидовідповідноговчинку.Тутреалізуєтьсяформула:«Хочуоволодітидуховноюцінністю».Нацьомуетапівихованецьпов’язуєсвоєхотіннязізмістомдуховноїцінності,томуцюемоціюслідтрактуватиякемоцію-відгук.Вонадійсноєреакцієюна данийзміст.Конкретніше:емоція-відгукпідкоряєтьсяспільнійдіяльностіпедагогаіви- хованцязусвідомленнясутностідуховноїцінностіієїїрезультатомзбокуостаннього. Можнастверджувати,щоцяемоціявиникаєіпереживаєтьсяпідвпливомзовнішньоївиховної взаємодії як об’єктивації механізмусвідомості.

На другому етапі вихованець повинен пережити емоцію-бажання з приводу сво- гохотіння:«Бажаю,щобмоєхотінняздійснилося!»Наведеніемоціогенніконструкти здійснюютьсячерезінтонаційнусторонуслова,якоюповиненволодітивихованець. На цьому етапі вихованець переживаєемоцію-виклик.Дана емоція, так би мовити, виривається з «Я»-духовного. Емоція-виклик, таким чином, міститься у напруженій енергії, що вивільнюється з «Я»; саме воно обумовлює його власним вольовимзу-

силлям.Тому,на відміну від емоції-відгуку, ця емоція й породжує смисл, тобто без- посередньодуховнуцінність,безнаявностіякоговонанеможеіснувати.По-іншому,емоцію-викликслідтрактуватинеякреакцію,аякемоційнудію,якдовільнийакт

«Я» у статусі суб’єкта цієї емоції. Це свідчення духовного саморозвитку особистості, вільногосамотвореннядуховноїцінності.Отже,внутрішніперетвореннязадіїдвое- тапного механізму рефлексивно-довільної інтенції здійснюються за допомогоюР.створювальної.

Механізм цілісної «Я»-«Ти»-детермінації як альтернатива цілісної «Его»-детермінаціїрозкриваєвзаємодіюособистісноконструктивнихіособистіснодеструктивнихутво- реньфункціонуваннятарозвиткуособистості.Даніутвореннявиступаютьяквнутрішні цілісності, зв’язок між якими відбувається по типу поєднання складових елементів (цінностей, властивостей). Зрозуміло, що «Его»-цілісність, яка виникає спонтанно,перешкоджає становленню «Я»-«Ти»-цілісності, на створення якої спрямована виховна діяльність педагога. Він навчає вихованця синтезуючійР.,функція якої полягає у зібраннівоєдинонаявнихдуховнихцінностейзметоювпливунацінність,щовиховується.Особистісно розвивальною стратегією педагога має виступати блокуванняцілісної

«Его»-детермінації й активізації «Я»-«Ти»-детермінації у виховному процесі. Тут може проявитися закономірність, згідно з якою від сили дії «Я»-«Ти»-детермінації зменшува- тиметься вплив «Его»-детермінації.

Реалізація«Я»-«Ти»-детермінаціївідбуваєтьсяякдолученнядовихованняпевноїдуховної цінності всіх інших духовних цінностей, які на даний час уже присутніу душевній структурі особистості. Сформовані цінності виступатимуть системним моти-вомвихованнянаступноїдуховноїцінності,надякоюпрацюєсуб’єкт.Умовленнєвому вираженніцеможебутипредставленонаступнимчином:«Тивжеволодієшщирістю, вірністю,чуйністю,тожвони«бажають»,щобутебебулащейскромність».

Усеж наголосимо, що набуття духовною цінністю, яка лише з’явилася у духовній структурі«Я»достатньоїстійкості—процесдоситьскладнийісуперечливий:тутвід- сутнійпрямийібезперепоннийрух.Данийпроцес—цедія«Я»зутвердженнясебе уновійдуховнійякості.Річутім,щореаліїжиттяособистості,якадуховноудоскона-люється,частостворюютьумови,заякихїйусвоємуутвердженнідоводитьсязва- жатинапротидіюзбокусуспільногооточення,цінностіякогонеузгоджуютьсязїївласними цінностями.Длятакого суспільного оточення (групи) робота особистості надсвоїмдуховнимвдосконаленнямвидаєтьсялишенепотрібноютратоючасу,їїслідповсюднозневажати.Відтак,процесутвердженнясебеособистістюперетворюється, власне,назахистсебе,ацещепсихологічноскладніше,ніжлишедуховно-практично діяти.Передособистістю,яказазнаєсильногодеструктивноготискусуспільногоото- чення,можевиникнутиальтернатива:відмовитисьвідсвогонового«Я»,чизберігати його. При цьому вона усвідомлює, яким ціннісним руйнуванням було б відмовити- сявідновогодуховного«Я».Однакособистістьіздуховним«Я»маєдієвийзасібдлясуспільнозначущогоприйняттярішенняутакійморальносуперечливійситуації.ВизначальнаР.,якою володіє особистість, допомагає їй зрозуміти, що можна бага- товтратити,наприклад,уміжособистіснихвзаєминах,невтративши,все-таки,свого духовногострижня.Утакоїособистостіможутьвиникнутипевнівнутрішніетичніко- ливання,навітьнеістотнісвітогляднівідступлення,алечерезактуалізаціюмеханізму позитивногосамопідкріплення«Я»-духовноговонанадаватимеперевагусвоємуду-ховномупризначенню.

Розкриття особистісно перетворювальної сутності вичленених нами механізмів дозволяє констатувати, що логіці функціонування механізму свідомості відповідає логіка формування когнітивного компоненту, а логіці функціонування механізмусамосвідомості — логіка формування емоційно-ціннісного і поведінково-діяльнісного як поетапних моментів генезису духовної цінності.

Оволодівши лише разом з педагогом технологією створення певноїдуховноїцінності,вихованецьнабувцимсамимдієвихзасобівдодуховногосамовиховання,яквідповідного саморозвитку. Без такої сумісної діяльності стверджувати, що вихованецьупідлітковомувіціздатендосамовихованняірозгортаєцейпроцесшляхомсамона-казу,видається таким судженням, що не відповідаєдійсності.

Самостійнийжеактдуховногосаморозвиткуувихованцявизріваєлишетоді,колиуньогоз’явитьсяпрагненнянаділівідокремитивласнедуховне«Я»відособи,яка бралаучастьуйоготворенні,тобтовідпедагога.Цемаєпринциповезначеннядляпрогресу«Я»особистостіупродовжїїжиття.Удійсностімичастоспостерігаємояви- ще,колирозвиток«Я»-духовногоособистостівідбуваєтьсязавідсутностінаставника, алеприцьомувонавідчуваєзовнішнійтисклюдськогооточення,щомаєпевніетич- ні орієнтації.Тодідуховний саморозвиток особистості не буде сповна вільним, або може стати спотвореним, якщо це оточення ставитиме вимоги, несумісні зі справж-ньоюдуховністю.

Літ.:Бех І. Д. Психологічні джерела виховної майстерності.— К.: Академвидав, 2009.—248 с.; ВыготскийЛ. С. Развитие личности и мировоззрения ребенка // Психология личности (тексты).—М.,1982.;КьеркегорС.Страхитрепет.—М.:Республика,1993.

Бех І. Д.

САМОВИХОВАННЯ—свідомадіяльністьлюдини,спрямовананавиробленняусебепозитивнихрис іподолання негативних.С.особистостієоб’єктом вивчення філо- софів, соціологів, психологів, педагогівіпредставниківіншихнаук. Його зповнимправомможнавважатиоднієюзнайдавніших,алезавждиактуальнихпроблемсу- спільноїтеоріїтапрактики.Тисячоліттямиційметіслужилиіслужатьнастанови,ви-кладенівприказкахіприслів’ях,епосахіказках,висловлюванняхвидатнихлюдей.Цідумкиєскарбницеюлюдськоїмудрості,містятьцінніпорадистосовносамовихо- ванняінтелектуальних,моральнихіфізичних якостейособистості.Науковізасади длярозуміння співвідношення вихованняісамовихованнязакладені класичноюфілософією,представникиякої,досліджуючиприродулюдини,вказалинаїїбіосо- ціальнусуть,активнеставленнядонавколишньоїдійсностітадосебесамої.Розви-токособистостірозглядавсяниминелишеякдіязовнішніхсил,алейякрезультатдіяльностісамоїлюдини,яка,перетворюючидійсність,єактивнимсуб’єктом,твор-цемсвітуісамоїсебе.ФілософиСократ,Епікур,Лукрецій,Демокріт,Арістотель,дав- ньоримськістоїкизалишиличималоціннихпорадщодосамовихованняморальнихтаінтелектуальнихякостейлюдини,збереженняїїздоров’я,фізичнихіморальнихсил.ЗначнийвнесокурозвитоктеоріїіпрактикиС.зробилитаківідоміособистос-тіякІ.Гете,Ч.Дарвін,О.Суворов,Л.Толстой,А.Чехов.Своїмжиттямідіяльністювонипереконливодовели,щосамовихованняєнадзвичайноважливимфакторомустановленні особистості.А йогоправильна організація сприяє максимальномурозвиткуфізичних,моральнихідуховнихякостей,робитьлюдинувзначніймірігосподаремсвоєїдолі.УрозвитоктеоріїіпрактикиС.великийвнесокзробили

представникивітчизняноїпсихолого-педагогічноїнауки,асамеІ.Бех,П.Каптерев,А.Макаренко,Л.Рувинський,С.Рубінштейн,В.Сухомлинський,К.Ушинськийтаін.УнайзагальнішомувизначенніС.,надумкуІ.БехатаЮ.Орлова,—цепевнийтипставлення,дійщодосамогосебеівласногомайбутньогозточкизорувідповідностіпевнимморальнимнормам.Зокрема,якзазначаєІ.Бех,С.ґрунтуєтьсянаповазіособистостідосебе.Якдіяльність,С.знаходитьсвоєвираженняупоєднанніоб’єктаісуб’єкта. Особливістьцієї взаємодії пов’язаназподвійністю позиціїособистостіуС.,оскількилюдинавиступаєнемовбиудвохособахстосовносебевособіви-ховуваногоівособівихователя.Прицьомуосновнамета—«створення»індивіду-умомсебечерезтворчеставленнядосебе.УтеоріїтапрактиціС.неіснуєйогооднозначного розуміння.Так, А.Арет вважає,щоС.—цеосвітньо-виховнароботаособистості,аЛ.ГордєєвапідС.розумієпрагненнялюдинивиховатисебеідіяль-ністьізздійсненняцьогопрагнення.С.ЄлкановвизначаєС.яксвідомуцілеспрямо- ванудіяльністьлюдинизудосконалення своєїособистості.ЦікавимєтлумаченняС.A.Кочетова—свідомість,якакеруєсамоюособистістю,саморозвиток,у якому вінтересахсуспільстваісамоїособистостіпланомірноформуютьсяякості,власти- вості,силиіздібностілюдини, причому функції вихованняпоступовопередають- ся вихованцю.С.передбачає певний рівень розвитку інтелекту, якийвиявляєтьсяувсьому,щостосуєтьсязмінивласного«Я».Усвідомленнявласноїповедінкиведедосамоспостереження, самоаналізу, самокритики. Обдумування своєїдіяльностівнавколишньомусвітісприяєформуваннюцілеспрямованості,високихідеалів,мо-тивів—важливихспонукальнихпричинроботинадсобою.Разомзтим,С.—про- цес,уякомувзаємопов’язанопроявляєтьсявесьдуховнийсвітлюдини.Уньомувзаємодіютьморальність,інтелект,воляіемоції.Цемаксимальнаусвідомленістьсебе,свогомісцявнавколишньомусвітіісвоєїповедінки.Цевольовезусилля,якерегулюєувесьспосібжиття;цестан,надзвичайнонасиченийемоціями,уякомулю- диначогосьпристраснопрагне, чимось азартно захоплена.Емоційно-моральнийхарактерС.тіснопоєднуєтьсязвольовимтаінтелектуальним,утворюючискладнукартинусамозміниособистості.С.—цесаморегуляція,самоуправлінняособистос-тізнамірамизмінитисебе,свідомезакоріненнязовнішніхрегулюючихфакторів,цесвідомадіяльністьлюдини, спрямовананавироблення, удосконаленняабозмінунеюсвоїх якостейувідповідностізсоціальнимитаіндивідуальнимицінностями,орієнтаціями,інтересами,щоскладаютьсяпідвпливомумовжиттяівиховання.Як стверджуєЮ.Орлов,С.неєособливимзаняттям,якевибираєлюдинатаксамо,яквонаобираєпрофесію.С.—цепевнийтипставлень,вчинків,дійдосамогосебеівласногомайбутньогозточкизорувідповідностіпевному«ідеалу».Воноздійсню-єтьсявкожномувчинкові,укожнійситуації.ОсновипроцесуС.маютьфізіологічну,психологічну,соціальнутапедагогічну сторони. Фізіологічною основоюС.єсамо-регуляціявищоїнервовоїдіяльності.Вищанервовадіяльністьлюдиниєнайдоско- налішоюз усіхвідомихсамонастроюванихтасаморегульованихсистем.Процесвищоїнервовоїдіяльностієпоєднаннябезумовнихтаумовнихрефлексів,яківсту-паютьувзаємодіюзіншимипсихофізіологічнимипроцесами.Однимізпроявівцієївзаємодії, яказдійснюєтьсянапорівняно високому рівні розумовоїдіяльності,і єцілеспрямоване самовиховання. Психологічною основоюС.єзбалансування(в ін-тересах людинитанавколишнього середовища) процесів збудженняігальмуван- ня.Усяпсихічнадіяльністьлюдиниєтимичиіншимипроявамицихдвохпровідних

процесів,їхкомбінаціїівзаємодіїскладаютьосновурозвиткупсихічноготипутазмінустанівособи.Зокрема,єдністьфізичних(матеріальних)іпсихічних(духовних) факторіввикликаєулюдинипотребуврозвиткузбуджуючоїактивностіприпасив-номутемпераменті,або,навпаки,—розвиткугальмуючоїстриманостіпринадмір-ноактивномутемпераменті.С.водночасірозвиваєпозитивнірисихарактеру,івдо- сконалює процес переробки інформації(сприйняття,пам’ять,увагу,відтворення),аврезультатієефективноюсистемоюудосконаленнялюдиноюосновнихпсихічних процесів,зовнішніхпроявівїїжиттєздатності.СоціальноюосновоюС.євизначення людиноюсвоєїроліуколективітапрагненнядоїїпокращення.Педагогічноюосно-воюС.євзаємозв’язок між процесом зовнішнього вихованняісамовихованням.Виникненнясвідомогопрагненнядосамовихованняєнаслідкомпопередньогозо-внішнього виховання,яке єпроявом об’єктивного впливусуспільстванаіндивіду-умчерезсуб’єктивнудіяльністьвихователів.Протенапершихетапахвихованняцізусилля (педагогів, батьків, громадських організацій, преси) нерідкостикаютьсязпасивнимиформамисприйняття,інколизпротидієюособиабознерозуміннямнеювимогіцілейвихователя.Вцихвипадкахвиникаєневідповідністьсвідомостітапо- ведінки,якамаєбезлічконкретнихвідтінків.Педагогічнийаспектприцьомувисту-паєякрезультатіумоваправильноорганізованоговиховання,вякомуформуються соціальнітаособистісно значущі цілі, стимули, мотиви, якості,створюютьсяспри- ятливіумови,необхіднідляуспішноїроботинадсобою.ПотребауС.таможливістьйогореальногоздійсненнявиникаютьнапевному,доситьзначномурівнірозвиткуособистості.Заданимипсихолого-педагогічнихдосліджень,здатністьдоС.вперше з’являєтьсявучнівпідлітковоговікуізумовлюєтьсяособливостямидітейнабільшранніхвіковихетапах—удошкільномутамолодшомушкільномувіці,—щоєнеоб- хідноюпідготовчоюосновою,яказалежновідїїсутіможематирізнийвпливнаса- мовихованняособистостіунаступнівіковіперіоди.Важливоюумовоювихованняєвиробленнявдитинизранніх років здатностідосамостійноїдуховноїдіяльності,прагненнявдосконалюватисамогосебе.

УсвідомленеС.здійснюєтьсявтрьохосновнихнапрямках:розвитокморальнихіемоціонально-вольовихрисіякостей;вдосконаленнярозумовихздібностейіпро- цесів;фізичнезагартуванняізміцненнясвогоздоров’я.Залежновідцілейізавданьсамовихованняможебутиепізодичнимісистематичним, позитивноінегативно спрямованим.Алечимшвидше людина сформуєвсебе особистіснотасоціальноцінніякості,тимменшезусильдокладатимедотого,щобпостійнопідтримуватиїх,удосконалюватисебевфізичному,моральномутадуховномуаспектах.С.можебутитакожчастковимітотальним,тобтоспрямованимнаформуванняабовикорінення яких-небудьокремихрисособистостіабонавсебічнийїїрозвиток.Нарешті,самови- хованняможебутиіндивідуальниміколективним,тобтовономожездійснюватись окремимиіндивідамисамостійно,атакожуколективі.Заосновниминапрямкамисамовиховання,яківиховання,можеподілятисьнарозумове,моральне,трудове, фізичне, естетичне.Уструктурномувідношенні самовиховання людиниявляєсо- боюєдністьтрьохскладових:пізнавальної(самопізнання),емоційно-оцінювальної (самоставлення),дієво-вольовоїаборегулятивної(саморегуляція).Завершальнийетапформуванняособистостіміцно пов’язанийізтриєдиноюосновою цілівихо-вання—вихованнямінтелектуальної,емоційної,вольовоїїїсфер.Однакпровідноюусамовиховуючому процесієвольова сфера, яка забезпечуєсаморегуляціювну-

трішнього світу людини згідно з оточуючою дійсністю. Провідні функції волі — за- безпечення психічної саморегуляції поведінки і діяльності, керування психічними станами, зміна діяльності у зв’язку з обставинами, зв’язок між внутрішнім станом і середовищем — в даному випадку повністю знаходять своє самовираження. Воля активізує особистість у зв’язку з її цілями, установками, мотивами поведінки, за- вданнями практичної діяльності. Воля виступає як основний механізм процесу са- мовиховання, у поєднанні з емоціями виконує в духовному світі особистості регу- лятивні функції і завжди пов’язана з моральністю та інтелектом. На сьогодні серед науковців досі немає узгоджених поглядів на структуру, показники, рівні розвитку, етапи, методи і засоби самовиховання.

Літ.:БехІ.Д.Вихованняособистості:У2кн.Кн..1:Особистісноорієнтованийпідхід:теоретико- технологічнізасади:Навч.-метод.видання.—К.:Либідь,2003.—280с.;СухомлинськийВ.О.Ви- бранітворив5т.,Т.5:Вихованняісамовиховання.—К.,1997р.;ОржеховськаВ.М.,ХількоТ.В., КириленкоС.В.Посібникзсамовиховання.—К.:ІЗМН,1996.—192с.

Цюман Т. П.

САМООЦІНКА— центральний компонент самосвідомості, який, об’єднуючи когні- тивнийтаемоційнийелементи,пов’язанийзцінніснимставленнямдовласного«Я», до результатів діяльності, моральних, розумових, суспільних та фізичних якостей івластивостей,тобтооцінкаособистістюсебе,своїхякостейімісцясередіншихлю-дей.С.впливає на емоційний стан, на ступінь задоволення своєю роботою, навчан-ням, життямтощо.

С.—суб’єктивнеутвореннявлюдськійпсихіці,якеєвідображеннямнорміоцінок, щоіснуютьусуспільствітавміжособистіснихвідносинах.С.пов’язаназоднієюізцен- тральнихпотреблюдини—потребоювсамоствердженні,ізпрагненнямлюдинизна- йтисвоємісцевжитті,cтвердитисебеякчленасуспільствавочахнавколишніхіусвоїхвласних.

С.маєдварівні:усвідомлений,якийвключає,першзавсе,знання,інеусвідомле- ний—переважноемоційний.ЕмоційнаС.достовірновищавідкогнітивної.Усвідомле-наС.є когнітивним компонентом, а неусвідомлена —емоційним.

Отже,С.єсукупністюкогнітивногоіемоційногокомпонентів.Когнітивнийкомпо- нентвідображаєзнаннялюдинипросеберізногоступенясформованостііузагальнен- ня;емоційнийкомпонент—ставленнялюдинидосебе—такзваний«афектнасебе», пов’язанийзміроюзадоволеннявласнимидіямиірезультатамиреалізаціїнамічених цілей.ВосновукогнітивногокомпонентаС.покладенопорівняннясебезіншимилюдь- ми,зіставленнявласнихякостейізвнутрішніметалономчирезультатамидіяльностіін- ших,оцінкамірирозходженняцихдвохвеличин.

Підвпливомоцінкинавколишніхвособистостіпоступовоскладаєтьсявласнестав- леннядосебеіС.своєїособистості,атакожокремихформсвоєїактивності:спілкуван- ня,поведінки,діяльності,переживань.С.маєкомплекснийхарактеріпоширюєтьсяна різніпроявиособистості—інтелект,зовнішнідані,успішністьуспілкуваннітощо.

С.єважливимрегуляторомповедінкиособистості,забезпечуєвідноснустабільністьі автономністьособистості.

С.—доситьсталахарактеристикалюдини,щоформуєтьсявдитинствіізалишається напевномурівні(завищена,нормальна,занижена)протягомусьогожиття.Алевнійєідинамічна частина, яка змінюється у процесі діяльностілюдини.

НаформуванняС.певноюміроювпливаютьдумки,оцінкиіншихлюдей,деякіпси- хологічнізнання,одержанілюдиною.АлевизначальнимиуформуванніС.є,по-перше, реальніуспіхи,досягненнявдіяльностілюдини;по-друге,С.визначаєрівеньдомагань, щоїхлюдинависуваєдосебе.

Рівеньдомагань—цесистемаперспективнихзавдань,якілюдинаставитьдлявласногодосягнення.Самевідрівнядомагань,відтого,нащолюдинавважаєсебездат-ною,чоговонавважаєможливимдосягти,внайбільшіймірізалежитьС.особистості.

Рівень домагань суттєво залежить від образу «Я», зокрема «Я»-ідеального (відповід-нодообразусебевмайбутньомулюдинаставитьзавданнядосягнутицьогообразу),таС.(високаС.формуєвисокийрівеньдомагань).

Розбіжність між домаганнями і реальними можливостями людини веде до того,що вона починає неправильно себе оцінювати, унаслідок чого її поведінка стаєнеадекватною (виникають емоційні зриви, підвищена тривожність, агресивність). Люди з реалістичним рівнем домагань відрізняються упевненістю у своїх силах, на- полегливістю в досягненні мети, більшою продуктивністю, критичністю в оцінці до-сягнутого.

Чимвищийрівеньдомагань,тимважчеїхзадовольнити.Успіхитаневдачівбудь- якійдіяльностісуттєвовпливаютьнаоцінкуіндивідомсвоїхздібностейуцьомувиді роботи:невдачізнижуютьрівеньдомагань,ауспіхипідвищуютьїх.

Неменшважливимєімоментпорівняння:оцінюючисебе,індивідсвідомочине- свідомопорівнюєсебезіншими,враховуючинелишевласнідосягнення,алеівсюсо-ціальну ситуацію вцілому.

НазагальнуС.особистостівпливаютьтакожїїіндивідуальніособливості,іте,наскіль- киважливадлянеїоцінюванаякістьчидіяльність.Частковихсамооцінокєнескінчена кількість.С.неєпостійною,воназмінюєтьсязалежновідобставин.Засвоєнняновихоцінок може змінювати значення засвоєних ранішецінностей.

ЯккомпонентсамосвідомостіС.неєвродженою,апоступовоформуєтьсявонтоге- незілюдини,впершепроявляючисьудошкільномувіці.Вцьомупевнурольвідіграють особистісні характеристики, зокрема тип темпераменту дитини. Другою складовою формуванняС.єтівідносини,щосклалисявсім’ї,жорсткийчи,навпаки,м’якийприн-ципвиховання.

Виміриіхарактеристики«Я»уформуваннізагальноїС.визначаютьсянакожному віковомуетапіпорізномуізмінюютьсязізміноюіндивідуальногоcтатусурозвиткуосо- бистості.Хартервстановив,щоС.упідлітковомувіціформуєтьсязісприйняттявласної зовнішностітарівнясхваленняуколіровесників.

Ученівідзначають,щонаформуваннясамооцінкиособистостісуттєвовпливають: емоційнареакціядорослих(ступіньїхлюбові,прийняттядитини;проявувагидоди- тини,спілкуваннязнею,ставленнядодитини,оцінкаїївчинків;успішністьшкільного навчаннятаставленняпедагогівдодитини);успішністьспілкуваннязровесниками,на- явністьдружніхтаромантичнихвзаємин;співвідношеннявласнихдосягненьлюдинизпланами та порівняння з досягненнями іншихлюдей.

І.Конвказуєнавизначальнурольуформуваннісамоцінкитакихкомпонентів:когні-тивного,щоміститьуявленнясуб’єктапросебеінавколишнєсередовище,вякомувінперебуває (рівень пізнавальних здібностей, інтелекту, вміння аналізувати свої внутріш-ніпсихічніпроцеси,задоволеністьчинезадоволеністьсвоїмсоціальнимстановищем порівняно з іншими (статус у групі, колективі, суспільстві);емоційно-оцінного:авто-

ритетсередровесників,ставленняіншихдовласного«Я»,міравпливусебенаінших;суспільно-поведінкового: бажання завжди бути на першому плані, прагнення само- утвердитисясередінших,зайнятипріоритетнемісце,спираючисьприцьомунасвої інтелектуальніздібності,фізичнітаморальніперевагиабо,навпаки,бутинепомітним у групі (колективі), триматися осторонь відповідальних колективних справ, знаючислабкі місця свого«Я».

Серед факторів, що впливають на формуванняС.особистості, провідними є такі: співставленняобразуреального«Я»(якимясебеуявляю)зобразомідеального«Я»(зуявленнямпроте,якоюблюдинахотілабути).Восновіцьогопідходулежатьдвінайголовніші потреби людини: потреба у схваленні себе іншими та потреба у само-схваленні,якезабезпечуєтьсяС.;оцінкауспішностісвоїхдійтапроявівкрізьпри-зму власної ідентичності. Людина відчуває задоволення не від того, що робить до-бре,авідтого,щообралапевнусправуісамеїїробитьдобре.Отже,С.формується підвпливомуспіхуутійсфері,якадляособистостізаймаєвпливовемісцевсистеміцінностей(інтеріоризаціясоціальнихреакційналюдину).Людинасхильнаоцінювати себетак,як,наїїдумку,їїоцінюютьінші.Отже,потребаособистостіусхваленнісебе іншимитаусамосхваленні,ведедорефлексіїоціноквласнихтасторонніх,порівнян- нядосягнень,накопиченнядосвіду.

РозрізняютьдекількавидівС.Залежновідтого,щопідлягаєоцінюванню—окремі сторониособистості,конкретнівластивості,щопроявляютьсялишевдеякихособли- вих видах діяльності, або особистість у цілому — розрізняють два видиС.:загальну(глобальну),щовідображаєприйняттячинеприйняттясуб’єктомсебе,тобтопозитив- не чи негативне ставлення до всього, що належить до сфери «Я», ічасткову(парці-альну),яканалежитьдорізнихрівнівпізнаннявластивостейособистостітавідображає оцінкусуб’єктомвласнихвчинків,дій.ЗагальнаС.створюєтьсячерезструктурупарці-альнихсамооцінок.

ЩеоднієюпідставоюдлявиокремленнявидівС.єадекватність.ВідповіднодоступеняадекватностірозрізняютьдвавидиС.:адекватнуінеадекватну.АдекватнаС.—та,що відповідаєреальності.НеадекватнаС.—та,колилюдинасебенеправильнооцінює.

ЗаадекватноїС.суб’єктправильноспіввідноситьсвоїможливостіідосягнення,до- ситькритичноставитьсядосебе,прагнереальнодивитисянасвоїневдачітауспіхи,на- магаєтьсяставитипередсобоюдосяжніцілі,якіможназдійснитинасправді.Дооцінки досягнутоговінпідходитьнетількизісвоїмикритеріями,алейнамагаєтьсяпередба- чити,якдоцьогопоставлятьсяіншілюди.Іншимисловами,адекватнаС.єпідсумком постійногопошукуреальногобаченнясебе,тобтобезпереоцінки,алеібеззайвоїкри-тичності щодо свого спілкування, поведінки, діяльності,переживань.

НеадекватнаС.згіднозеталоном,зякимвонапорівнюється,можебутизавищеноюабозаниженою.

НаосновінеадекватнозавищеноїС.улюдинивиникаєнеправильнеуявленняпросебе,ідеалізованийобразвласноїособистостііможливостей,своєїцінностідля навколишніх,длязагальноїсправи.Утакихвипадкахлюдинаігноруєневдачізаради збереженнязвичноївисокоїоцінкисамогосебе,своїхвчинківісправ.Відбуваєтьсяго- стреемоційнезапереченняусього,щопорушуєуявленняпросебе.Сприйняттяреаль- ноїдійсностіспотворюється,ставленнядонеїстаєнеадекватним.Об’єктивнаоцінка результатівроботисприймаєтьсяякнесправедливозанижена.Неуспіхоцінюєтьсяяк наслідок чиєїсь підступності або несприятливих обставин, які жодною мірою не за-

лежатьвіддійсамоїособистості,неєнаслідкомвласнихпомилок,ліні,недостатнос- тізнань,здібностейабонеправильноїповедінки.Виникаєважкийемоційнийстан— ефектнеадекватності,головноюпричиноюякогоєстійкістьсформованогостереотипу завищеноїоцінкисвоєїособистості.

ЯкщовисокаС.пластична,змінюєтьсявідповіднодореальногостанусправ—збіль- шуєтьсяприуспіхуізнижуєтьсяприневдачі,тоцеможесприятирозвиткуособистості,тому що вона змушена докладати максимум зусиль для досягнення поставлених цілей,розвивативласніздібностііволю.ОсобистостізвисокоюС.маютьтенденціїдофоку-суваннянасвоїхуспіхахідосягненнях,азнизькою—нанедолікахінегативнихосо-бистіснихякостях.

ЗаниженаС.ведедоневпевненостівсобі,боязкостіівідсутностіпрагнень,немож- ливостіреалізуватисвоїздібності.Такілюдинеставлятьпередсобоюмети,якуважко досягти,обмежуютьсявирішеннямповсякденнихзавдань,занадтокритичнідосебе. НизькаС.викликаєпоявукомплексуменшовартості,ведедоневисокихдосягнень,де-пресії, труднощів вадаптації.

ЗанадтовисокаабозанадтонизькаС.порушуютьпроцессаморегуляції,спотворю- ютьсамоконтроль.Особливопомітноцевиявляєтьсяуспілкуванні,деособиззавище- ноюізаниженоюС.стаютьджереломконфліктів.Призавищенійсамооцінціконфлікти виникаютьчереззневажливеставленнядоіншихлюдейізвертаннядоних,занадто різкі і необґрунтовані висловлювання на їхню адресу, нетерпимість до чужоїдумки, проявизарозумілостіізазнайства.Низькакритичністьдосебезаважаєїмнавітьпомі-тити, як вони ображають інших зарозумілістю і незаперечністюсуджень.

Призаниженійсамооцінціконфліктиможутьвиникатичерезнадмірнукритичність цихлюдей.Вонидужевимогливідосебеіщебільшвимогливідоінших,невибачають жодногосвогопромахучипомилки,схильніпостійнопідкреслюватинедолікиінших.

ОскількиС.складаєтьсяпідвпливомоцінкинавколишніх,тоізмінитиїїдужеважко, протеможливо,змінившиставленнянавколишніх(однолітків,співробітників,викла- дачів,рідних).ТомуформуванняоптимальноїС.сильнозалежитьвідсправедливостіоцінки всіх цих людей. Особливо важливо допомогти людині «підняти» неадекватно за-ниженуС.,допомогтиїйповіритивсебе,увласніможливості,усвоюцінність.

Мiщик Л. І.

ТРИВОЖНІСТЬ—індивідуальнапсихологічнаособливість,схильністьлюдинидочастих та інтенсивних переживань стану тривоги, показник проблем розвитку осо-бистості.

УбагатьохлюдейіснуєвисокаТ.,якавизначаєсхильністьдочастихпроявівтри-воги в різних життєвих ситуаціях, зокрема до таких, що не несуть загрози. В.Мерлін визначаєТ.яквисокуемоційнузбудженістьузагрозливійситуації.К.ІзардрозумієТ.яккомплексемоцій:страху,гніву,печалі.БазовоюхарактеристикоюТ.єпсихологічне поняття«тривога»,введеневнауковийобігЗ.Фрейдом.Слідомзанимбільшістьсучас- нихученихрозглядаютьцепоняттяякрізновидстраху.З.Фрейдпорядізконкретним страхомвиділявневизначенийнезрозумілийстрах.О.ЧерніковапишепроТ.якпро

«страхочікування»,О.Кондаш—прострахпередвипробуванням.Ф.ПерлсвизначаєТ.якрозривміж«тепер»і«пізніше»абояк«страхпередситуацією».Т.єрезультатомактивностіуяви,фантазіїмайбутнього.Т.виявляєтьсяулюдинивнезакінченихситуа- ціях,заблокованійактивності,яканедаєможливістьрозрядитизбудженість.Узв’язку

зцимТ.розуміютьякемоційнийстангостроговнутрішнього,тяжкогобеззмістовного занепокоєння,пов’язаногоусвідомостііндивідазпрогнозуваннямневдачі,небезпе- киабоочікуваннячогосьважливого,суттєвогодлялюдинивумовахневизначеності(Є.Ільїн).

Т.виявляється як обтяжливе невизначене відчуття «занепокоєння», «тремтіння»,

«кипіння»,«бурління»врізнихчастинахтіла,частовгрудях,нерідкосупроводжуєть-ся соматовегетативними розладами (тахікардією, пітливістю, частим сечовипусканням, шкіряним свербіннямтощо).

УмаленькихдітейщезнерозвинутоюмовоюТ.можебутивстановленанаосновісвоєрідності поведінки: занепокоєний погляд, метушливість, напруження, плач або від-чайдушнийкрикпризмініситуації.Старшізавікомдітивиражаютьскаргитакимчином:

«якось не по собі», «неспокійно», «внутрішнє тремтіння», «немає спокою». Як зазначаєЄ.Шостром,Т.подібнадоголоду.Тривожналюдинаневиконуєповнудіюйзайнятатим, що подавлює збільшену агресію, наслідком якої єапатія.

Т.,якправило, посилюється ввечеріісупроводжується неспокійними рухами.Доведено,щоТ.виникаєвперіодочікуванняможливоїважливоїподії(переважноувисокотривож-нихсуб’єктів).Т.пов’язаназпобоюваннямлюдинизаблагополучнийрезультатважливоїдлянеїсправи.АлеєвідмінностіТ.відстраху:переживаннястрахупов’язанозконкретнимнебезпечнимоб’єктом,аТ.немаєчіткогойконкретногоприводудлясвоговиникнення.Страхєбіологічноюреакцієюнаконкретнузагрозу,аТ.часторозуміютьякпереживання невизначеноїдифузноїабобезпредметноїзагрозилюдиніяксоціальнійістоті,колинебез-пеказагрожуєїїцінностям,уявленнюпросебе,становищувсуспільстві.УцьомуконтекстіТ.розуміютьякпереживанняможливоїфрустраціїсоціальноїпотреби.

К.Ясперскрімоб’єктивноїТ.(реальназагроза),виділяєнеадекватнуТ.(ней-тральніситуації,щоненесутьзагрози).Наприклад,маленькідітиможутьхвилюватися проте,щобатькиїхзалишатьабоперестанутьлюбити,абовонистанутьзайвимипринародженні братика абосестрички.

Ф. Березін виокремлює стадії розвиткуТ.Перша стадія— відчуття внутрішнього напруження,дискомфорту,якененесевсобіознакизагрози,алеєсигналомнабли- ження більш виражених тривожних емоцій.Друга стадія— поява гіперестезичних реакцій,якіабозливаютьсязвідчуттямвнутрішньоїнапруженості,абозаміщаютьїї. Нейтральністимулистаютьзначущими,априпосиленнінабуваютьнегативногоемо-ційноговідтінку(роздратованість).Третястадія—людинапочинаєпереживатиневизначену загрозу, відчуття нез’ясованої небезпеки.Четверта стадія— поява страху,хочаоб’єкти,пов’язанізістрахом,необов’язковонесутьдійснузагрозу.П’ятастадія—улюдинивиникаєвідчуттякатастрофи,щонаближається.Людинапережи- ває жах.Шоста стадія— поява тривожного боязкого збудження. Людина в паніці шукаєдопомоги,виникаєпотребавруховійрозрядці.Дезорганізаціяповедінкийді-яльності досягає свогомаксимуму.

Певнийрівеньтривожності—природнатаобов’язковавластивістьактивноїдіяль- ностіособистості.Кожналюдинамаєсвійоптимальний,абобажаний,рівеньТ.—це такзванакориснаТ.ВисокаТ.виявляєтьсявтенденціїоцінюватиоб’єктивнонебезпеч- ніпредмети,подіїякзагрозливізнаступнимпереживаннямстанутривоги.Тривожні людибоятьсятруднощів,почуваютьсебеневпевненоугрупі.

ДеякіавториговорятьнепрозагальнуТ.,апроспецифічну,пов’язанузпостійним виникненнямстанутривогитількиякреакціїнановіситуації.Д.Саразонввівпоняття

«тестоваТ.»,щовідображаєсхильністьдоцьогостанувситуаціяхіспиту,тестування. ІншідослідникиговорятьпроособистіснуТ.,пов’язанузпублічнимвиступом,спілку- ванням,навчанням,плаванням,участюузмаганняхтаконкурсахтощо(Н.Курдюкова,В. Міленін, Ю.Цагареллі).

Нейрофізіологічні механізми високоїТ.до кінця ще не вивчені. Ч. Стілбергер під- креслюваврольсуб’єктивно-емоційнихівегетативнихявищ.Учені,якідосліджуваливисокуТ.,виявилинизкупсихологічнихіпсихофізіологічнихособливостейвисо-котривожнихлюдей.О.Мельниченкопоказала,щодляниххарактерніемоційнане- врівноваженість,боязкість,невпевненістьусобі,фрустрація,більшвисокийтаменш стабільнийрівеньпрагнень.ЗаданимиР.Астахова,Т.:маєзв’язокізпоказникамиши-зотимії, покори, заклопотаності, сентиментальності, негативізму, підозри, страху.Усіцірисилюдинимаютьприроднуоснову,якоювиступаютьтипологічніособливостіпро- явувластивостейнервовоїсистеми.

В.Небиліцин,В.Бєлоус,Є.Ільїн,Ю.Катигіндовели,щолюдизіслабкоюнервовою системоюбільшсхильнідоТ.,ніжособиізсильноюнервовоюсистемою.

Крім психологічнихіпсихофізіологічних особливостей існуютьвіковітастате-віособливостіпроявуТ.Зарубіжнідослідникивиявили,щожінкибільшТ.порів-нянозчоловіками,іцявідмінністьпочинаєвиявлятисящевдитинстві.УхлопчиківТ.нижча,ніжудівчаток(вонибільшсвідомосприймаютьрольшколяра).Хлопчикийдівчатка розрізняютьсязадомінуючими причинами.У дівчатокшкільнаТ.пере-важновиявляєтьсяв7–9років,ав10роківїйназмінуприходитьсамооціночнаТ.Удівчатокмолодшихкласівнафоніменшоїкількостіневротичнихреакцій,ніжухлопчиків, частіше виявляються нестійкість настрою, вередливість, плаксивість,смута, туга,сором’язливість,побоювання,схильністьдо страху,підвищена образ-ливість.Ухлопчиків7роківдомінуєміжособистіснаТ.,ашкільнаТ.маємісцеу8–9річномувіці.Прицьомуухлопчиківу9роківпоказникисамооціночноїТ.до-рівнюютьпоказникамшкільноїТ.Нафоні значноїкількостіневротичнихреакційухлопчиківмолодшихкласів спостерігаєтьсяагресивність, войовничість, гіперак-тивність.

А.Прихожанвідзначає,щовідмінностіміжхлопчикамийдівчаткамизаТ.існують лишедо12років.Устаршомупідлітковомувіці(14–15років)відмінностейневиявлено, аувіці16–17роківбільштривожнимиєдівчата.

НайбільшпоширенимипричинамиТ.ушколярівєтакі:перевірказнаньпідчасвиконання контрольних і інших письмових робіт; відповідь учня перед класом і по- боюваннязробитипомилку,щоможевикликатикритикувчителятасміходнолітків; одержання поганої оцінки; незадоволеність батьків успішністю дитини в навчанні;особисто-значущеспілкування.

Залежновідстатусушколярасередоднолітків,йогоуспішностівнавчанні,виявлена висока(абодужевисока)тривога,якапотребуєрізнихспособівкорекції.Увипадкуре- альноїнеуспішностізусиллямаютьбутиспрямованінаформуваннянеобхіднихнави- чокроботи,спілкування,щодозволитьподолатицюнеуспішність,віншомувипадку—на корекцію самооцінки, подолання внутрішніхконфліктів.

Паралельнозроботоюзусуненняпричин,щовикликаютьТ.,слідрозвиватиушко- ляраздібністьсправлятисьізпідвищеноюТ.

Ученівизначили31причинуджерелТ.іемоційногодискомфортувдорослихлюдей, найбільшвагомізних:турботапростанздоров’ячленасім’ї;фінансовийстан;трудно-

щі,пов’язанізсамовираженням;великазайнятість;внутрішньоособистісніконфлікти;роздуми про сенс життя; відсутність відпочинку; незадоволеність зовнішнім виглядом;проблемиізсексуальнимпартнером;нестачаактивності,енергії;проблемиспілкуван- нязколегами;проблемиздітьмитощо.

Відомо, що тривога, закріпившись, стає досить стійким утворенням, переходить увластивістьособистості—тривожність,якапогіршуєможливостілюдинийрезуль-татидіяльності.

Літ.:БакеевВ.А.Отривожновнушаемомтипеличности//Новыеисследованиявпсихологии.— 1974.—№1.—С.19–21;ВарійМ.Й.Психологіяособистості:навч.посібник.—К.:Центучбовоїлі- тератури,2008.—592с.;Великийтлумачнийсловникукраїнськоїмови/Упоряд.Т.В.Ковальова, худож.-оформ.Б.П.Бублик.—Харків:Фоліо,2003.—747с.;ИзардК.Е.Психологияэмоций.— СПб.:Питер,2011.—461с.;ИльинЕ.П.Эмоцииичувства.—2-еизд.—СПб.:Питер,2011.—783с.; КириленкоТ.С.Психологічнаемоційнасфераособистості:навч.посібник.—К.:Либідь,2007.— 256с.;ФедосенкоЕ.В.Помощьподростку.Полноепрактическоеруководстводляпсихологов,педагогов и родителей.— СПб.: Речь; М.: Сфера, 2009.— 320с.

Песоцька О. П.

Соціокультурні основи соціальної / соціально-педагогічної роботи • 381 •