ЛЕКЦІЯ №2
Гостра серцево-судинна недостатність. Шок. Охорона праці у галузі.
Анатомо-фізіологічні особливості серцево-судинної системи
Система кровообігу забезпечує транспортування кисню, живильних речовин до тканин організму і перенесення продуктів обміну до органів виділення: легень, нирок, травного каналу, шкіри.
Кров може виконувати свої різноманітні функції тільки рухаючись, що забезпечується роботою серця, нормальною діяльністю судинної системи.
Кровообіг - це замкнена система із серця, артерій, вен і капілярів.
Серце є основним органом системи кровообігу. Воно розташовано у грудній порожнині, в передньому середостінні, над діафрагмою, позаду грудини. Дві третини серця лежать у лівій половині грудної порожнини, а менша його частина (третина) – у правій.
Стінки серця складаються з 3-ьох оболонок:
внутрішньої - ендокарда,
середньої - міокарда і
зовнішньої - епікарда, що є вісцеральним листком перикарда, pericardium.
Серце поділене перегородкою на дві порожнисті половини – «ліве» і «праве» серця, кожне з яких має передсердя і шлуночок.
Між правим передсердям і шлуночком міститься тристулковий клапан, біля виходу легеневої артерії з правого шлуночка – півмісячні клапани. У лівій половині серця між передсердям і шлуночком розміщений двостулковий (мітральний) клапан, а біля виходу аорти з лівого шлуночка – півмісячні клапани аорти.
Нагнітальна функція серця ґрунтується на періодичному скороченні (систола) і розслабленні (діастола) шлуночків. Під час діастоли шлуночки заповнюються кров’ю, а під час систоли кров викидається в аорту і легеневу артерію. Клапани перешкоджають поверненню крові у передсердя та шлуночки.
Легеневе, або мале коло кровообігу
Кров із правої половини серця надходить у систему легеневої артерії, де насичується киснем (артеріалізація) і прямує через легеневі вени у ліву половину серця. Рух крові по легеневих судинах від «правого» серця до «лівого» утворює легеневе, або мале, коло кровообігу.
Велике коло кровообігу
Кров із лівого шлуночка надходить в аорту і через її розгалуження – в капілярну сітку, де відбувається обмін речовин і газів. Таким чином, із мікроциркулярного русла в тканини надходить кисень і живильні речовини, а з тканин у кров проникають СО2, продукти катаболізму, які далі прямують по венозних судинах до правого серця. Кровообіг, який здійснюється по системі судин від лівого шлуночка до правого передсердя, утворює велике коло кровообігу (рис.2,1).
Мал.2,1. Велике та мале коло кровообігу. Коронарні судини серця
Кровопостачання серця відбувається через ліву і праву коронарні артерії.
Безпосередньо роботою серця керують серцеві центри довгастого мозку та моста. Останні через симпатичні і парасимпатичні нерви впливають:
на частоту серцевих скорочень (хронотропна дія),
на швидкість атріовентрикулярного проведення (дромотропна дія),
на силу серцевих скорочень (ізотропна дія).
Серце виконує ряд функцій, які визначають особливості його роботи:
функцію автоматизму,
провідності,
збудження і
скоротливу функцію.
Функція автоматизму характеризується здатністю серця виробляти електричні імпульси за відсутності зовнішніх подразників. Функція автоматизму властива клітинам синоатріального (СА) вузла, атріовентрикулярного (АВ) з’єднання, нижній частині пучка Гіса і його розгалуженню, волокнам Пуркін’є. Їх ще називають провідниками серцевого ритму. Скоротливий міокард не має подібних клітин і функції автоматизму не виконує.
СА – вузол є центром автоматизму першого порядку і виробляє електричні імпульси з частотою 60-80 за хвилину, АВ – з’єднання – це ділянка переходу атріовентрикулярного вузла у пучок Гіса (передсердно - шлуночковий пучок), який є центром автоматизму другого порядку і виробляє електричні імпульси 60-40 за хвилину.
У нижній частині пучка Гіса, волокнах Пуркін’є розташовані клітини центру автоматизму третього порядку, де виробляється 25-40 електричних імпульсів за хвилину. У нормі єдиним водієм ритму є синоатріальний вузол, який пригнічує активність інших водіїв серцевого ритму.
Функція провідності – здатність до проведення збудження зверху вниз по передсердях і шлуночках серця.
Збудженням називається здатність серця збуджуватися під впливом електричних імпульсів, що, в свою чергу, викликає скорочення міокарда.
Судинна система є замкнутою і складається із артерій, вен і капілярів. Судинна стінка зсередини вистелена ендотелієм, який утворює внутрішню оболонку судини – інтиму. Загальна поверхня судинного ендотелію близько 6300 м2, що забезпечує необхідний метаболічний обмін.
Ендотелій бере участь у підтриманні рідкого стану крові. Неушкоджений ендотелій запобігає утворенню тромбів завдяки його антиагрегантній (синтез простацикліну, аденозину) і антикоагулянтній (синтез антитромбіну ІІІ) активності.
Середня оболонка артерій утворена еластичними елементами, гладкими м’язовими і колагеновими волокнами.
Зовнішня оболонка називається адвентицією.
В останні роки велика увага надається порушенням мікроциркуляції, яка є кровообігом, що здійснюється через систему дрібних судин (діаметр менше 100 мкм). Мікроциркуляторне русло складається з артеріол, прекапілярів, капілярів, посткапілярів, венул, системи анастомозів.
Артеріоли – кінцева складова частини артеріальної сітки. Слід пам’ятати, що гладкі м’язові клітини в прекапілярах розташовані тільки на початку і на кінці судини, утворюючи цим самим прекапілярні сфінктери. Останні регулюються гуморальним шляхом.
Система прекапілярів переходить у капілярну сітку, де здійснюється обмін газами, живильними речовинами, виконується бар’єрна функція. Загальна довжина капілярного русла перевищує 100 000 км.
Капіляри, внаслідок свого злиття, утворюють виносні мікросудини – посткапіляри (діаметр 15-20 мкм), останні – венули.
Капіляри, посткапіляри і дрібні венули повністю позбавлені гладких м’язів і тому активно свій діаметр змінювати не можуть. Тільки у венулах діаметром 80 мкм і більше з’являються м’язові волокна і клапани.
Відомо, що функціональний стан формених елементів периферичної крові – еритроцитів, тромбоцитів, гранулоцитів, лімфоцитів, моноцитів значною мірою впливає на діяльність серцево-судинної системи.
Найважливішим гемодинамічним показником венозної системи є центральний венозний тиск (ЦВТ). Це тиск, який чинить кров на стінки порожнистих вен та правого передсердя.
Він є інтегральним показником об’єму циркулюючої крові, судинного тонусу та насосної функції серця.
ЦВТ вимірюють флеботонометром Вальдмана. В нормі він становить 60-120 мм водного стовпчика.
Центральний венозний тиск знижується при:
кровотечах;
надмірній втраті води (гіпогідратації);
зниженні тонусу артеріол і вен.
При цьому зменшується об’єм крові, яка доставляється до серця та, відповідно, й знижується серцевий викид.
При від’ємних показниках ЦВТ виникає небезпека зупинки кровообігу.
Підвищується венозний тиск при:
серцевій недостатності (ліво- та правошлуночковій);
надмірному вливанні крові та інших рідин;
перепоні току крові із правого шлуночка серця (емболія легеневих артерій).
При показниках ЦВТ понад 150-160 мм рт. ст.. на фоні лівошлуночкової недостатності у хворих може розвинутись набряк легень.
Інтегральним показником гемодинаміки артеріального відділу судинної системи є артеріальний тиск (АТ) – систолічний, діастолічний, пульсовий та середній. Систолічний та діастолічний АТ вимірюють тонометром, способом Короткова. Пульсовий АТ становить різницю між систолічним та діастолічний.
Середній АТ (САТ) визначають за формулою:
САТ = Діаст. АТ + 1\3 Пульс. АТ, (мм рт. ст.).
САТ визначає рівень тиску, завдяки якому відбувається обмін води та поживних речовин між кров’ю і тканинами. Його вимірювання дає змогу оцінити ефективність перфузії різних тканин організму.
Загальний об’єм крові у людини становить близько 7% від маси тіла: у чоловіків 70 мл/кг, у жінок – 65 мл/кг.
Об’єм циркулюючої крові (ОЦК) дещо менший, оскільки частина крові не бере участі в циркуляції, знаходячись у судинному депо.
ОЦК можна виміряти, ввівши в кров’яне русло відому концентрацію речовини, наприклад, синьки Еванса чи поліглюкіну, та визначивши ступінь її розведення.
Отже, вимірювання ЦВТ, АТ, серцевого викиду та ОЦК у хворих дозволяють виявити особливості порушень кровообігу та проводити адекватну корегуючу терапію.