89. Правова класифікація видів відходів

Правова класифікація відходів повинна ґрунтуватися на таких озна­ках і особливостях, які мають юридичне значення, тобто обумовлюють необхідність встановлення різного порядку поводження з відходами, породжують диференціацію їх правового режиму. Відходи не є одно­рідними, а тому можна провести їх правову класифікацію на групи (види) за певними критеріями, які закріплюються в чинному законо­давстві. Необхідність здійснення класифікації передбачається Законом України «Про відходи», який встановлює вимоги до класифікації від­ходів та їх паспортизації (ст. 6). У нормативно-правових актах розріз­няють такі види відходів: за сферою їх утворення: відходи виробництва і споживання, у тому числі і побутові відходи; залежно від фізичного стану, в якому вони перебувають: тверді, рідкі, газоподібні; за ступенем (рівнем) небезпеки і характером впливу на навколишнє природне се­редовище і здоров’я людини: безпечні і небезпечні відходи (токсичні, біологічні, вибухонебезпечні, вогненебезпечні, радіоактивні тощо); за суспільною корисністю залежно від засобу подальшого поводження; від їх приналежності.

Номенклатура відходів закріплена в Державному класифікаторі України «Класифікатор відходів», ДК 005-1996, затвердженому Держ­стандартом України 29 лютого 1996 року, що ведеться з метою надан­ня різнобічної та обґрунтованої інформації про утворення, накопичен­ня, оброблення (перероблення), знешкодження та видалення відходів. Державний класифікатор відходів дозволяє уніфіковано описати від­ходи, які утворилися в різних регіонах та за різними видами економіч­ної діяльності. В його основу покладено генетичний принцип — перш за все за місцем та способом утворення відходів. Нині з метою гармо­нізації української законодавчо-нормативної бази з європейською здійснюється робота по його вдосконаленню згідно з європейськими стандартами і європейським каталогом відходів.

Залежно від сфери утворення відходи поділяються на відходи ви­робництва та споживання і побутові відходи. Найпоширенішими є від­ходи виробництва. Вони утворюються в галузях промисловості і сіль­ському господарстві, при виробництві продукції лісового господарства і веденні лісозаготівель. Відповідно до Класифікатора відходів до них належать: залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів тощо, які утворені в процесі виробництва продукції і втратили свої споживчі властивості; супутні гірничі породи та залишкові продукти (шлам, пил, відсіви тощо); новоутворені речовини і їх суміші, що не є метою даного виробництва (шлак, зола, кубові залишки, інші тверді утворення); за­лишкові продукти сільськогосподарського виробництва (у тому числі тваринництва), лісівництва; бракована, некондиційна продукція чи за­бруднена небезпечними речовинами і непридатна до використання.

До відходів споживання належать непридатна до експлуатації про­дукція, вироби, медичні препарати, які втратили свої споживчі власти­вості і в яких містяться певні хімічні та біологічні компоненти, що потребують небезпечного видалення.

Серед них особливе місце займають побутові відходи, які можуть бути твердими та рідкими. Поняття цієї категорії відходів закріплено в Правилах надання послуг із збирання та вивезення твердих і рідких побутових відходів, затверджених наказом Державного комітету бу­дівництва, архітектури та житлової політики України від 21 березня 2000 року[2].

Тверді побутові відходи — це відходи, які утворюються в процесі життя і діяльності людини і накопичуються у житлових будинках, за­кладах соцкультпобуту, громадських, навчальних, лікувальних, торго­вельних та інших закладах (це харчові відходи, предмети дорожнього вжитку, сміття, опале листя, відходи від прибирання і поточного ре­монту квартир, макулатура, скло, метал, полімерні матеріали тощо) і не мають подальшого використання за місцем їх утворення.

Рідкі побутові відходи — господарчо-побутові (від миття, прання тощо) та каналізаційні стоки (за винятком промислових) за відсутнос­ті централізованого водовідведення.

Особлива увага в законодавстві приділяється небезпечним відхо­дам, тому що вони самостійно або при контактуванні із іншими речо­винами можуть заподіяти шкоду навколишньому природному сере­довищу і здоров’ю людини. Як зазначалося, за рівнем небезпеки від­ходи поділяються на безпечні і небезпечні. Проте такий поділ є умов­ним, оскільки всі відходи є небезпечними.

Небезпечними є відходи, що мають такі фізичні, хімічні, біологічні чи інші небезпечні властивості, які створюють або можуть створити значну небезпеку для навколишнього природного середовища і здоров’я людини та які потребують спеціальних методів і засобів поводження з ними[3].

Такі відходи містять шкідливі речовини, що мають небезпечні властивості (токсичні, вибухонебезпечні, мають високу реакційну здатність) або містять збудників інфекційних хвороб. Залежно від шкідливості їх властивостей вони поділяються на токсичні, біологічні, вибухонебезпечні, вогненебезпечні і радіоактивні відходи.

Токсичними (отрутними) є відходи, які при потраплянні в організм через органи дихання, травлення або через шкіру, здатні викликати смерть людини або справити на неї сильний негативний вплив. Пере­важно це відходи підприємств чорної і кольорової металургії, хімічної промисловості, машинобудування. Під вибухонебезпечними відходами розуміють тверді або рідкі відходи, які самі по собі здатні до хімічної реакції з виділенням газів такої температури і тиску і з такою швидкіс­тю, що викликає ушкодження навколишніх предметів.

Найнебезпечнішими є радіоактивні відходи. Поняття радіоактивних відходів закріплюється в Законі України від 30 червня 1995 року «Про поводження з радіоактивними відходами»[4]. До них належать матері­альні об’єкти та субстанції, активність радіонуклідів або радіоактивне забруднення яких перевищує межі, встановлені діючими нормами, за умови, що використання цих об’єктів та субстанцій не передбачається. У свою чергу такі відходи залежно від рівня звільнення їх від контролю органу державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки під­розділяються на довгоіснуючі і короткоіснуючі.

Закон України «Про відходи» додатково виділяє групу відходів — відходи як вторинна сировина. До цієї групи належать відходи, для утилізації та переробки яких в Україні існують відповідні технології та виробничо-технологічні і/або економічні передумови.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року «Про впровадження системи збору, сортування, транспортування, переробки і утилізації відходів як вторинної сировини»[5] передбачають­ся окремі тарифи за збір тари (упакування) з картону, паперу, скла, металу, пластмаси, дерева. Найбільш повно в законодавстві врегульова­не питання відносно збирання і переробки металобрухту. Спеціальним нормативним актом у цій галузі є Закон України від 5 травня 1999 року «Про металобрухт», який регулює відносини, що виникають у процесі здійснення операцій з металобрухтом[6].

Ще однією класифікаційною ознакою видів відходів є їх поділ за фізичним станом, у якому вони перебувають. До таких видів належать газоподібні, рідкі та тверді відходи.

Окремою групою є розподіл відходів стосовно наявності власника, тобто відходи, що мають власника, та безхазяйні відходи. Порядок виявлення та обліку безхазяйних відходів затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998 року.