69. Тваринний світ як об’єкт правової охорони, відтворення і використання

Тваринний світ є невід’ємним компонентом навколишнього при­родного середовища, національним багатством України, джерелом духовного та естетичного збагачення і виховання людей, об’єктом на­укових досліджень, а також важливою базою для одержання промис­лової і лікарської сировини, харчових продуктів та інших матеріальних цінностей.

Правовою основою, на якій ґрунтуються охорона, використання і відтворення тваринного світу, є закони України від 13 грудня 2001 ро­ку «Про тваринний світ»[1], від 16 травня 1995 року «Про виключну (морську) економічну зону України»[2], від 22 лютого 2000 року «Про мисливське господарство і полювання»[3], від 6 лютого 2003 року «Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них»[4], інші нор­мативні акти України, а також міжнародні угоди. Завдання законодав­ства про тваринний світ України полягає в регулюванні відносин у га­лузі охорони, раціонального використання і відтворення об’ єктів тва­ринного світу, збереження та поліпшення середовища його перебуван­ня, забезпечення умов сталого існування їх видової і популяційної різноманітності.

Об’ єктам тваринного світу притаманні певні юридичні ознаки, які дозволяють відрізняти їх від інших об’єктів власності чи користуван­ня. До представників тваринного світу, що охороняються наведеними законами, належать лише дикі тварини. Відносини в галузі охорони і використання сільськогосподарських, домашніх та інших тварин для господарських, наукових, естетичних цілей регулюються не екологіч­ним, а цивільним, аграрним чи іншим законодавством України. Так само у сферу дії згаданих законів не входять охорона і використання залишків викопних тварин.

Об’єктами користування можуть бути як безпосередньо хордові (хребетні та безхребетні) тварини в усій їх біологічній різноманітнос­ті на всіх стадіях розвитку, так і їх частини (роги, шкіра тощо), а також продукти життєдіяльності диких тварин (мед, віск, пух тощо.). Житла і споруди тварин, а також території, що є середовищем їх перебування та шляхами міграції, підлягають охороні.

Об’єкти тваринного світу надзвичайно пластичні. Вони можуть перебувати на суші, у воді, ґрунті та повітрі незалежно від адміні­стративно-територіального поділу та державних кордонів. На терито­рії України нині відомо близько 45 тис. видів тварин, певна частина яких мігрує[5]. Тому тварини можуть постійно чи тимчасово населяти територію країни або належати до природних багатств її континенталь­ного шельфу та виключної (морської) економічної зони.

Дикі тварини можуть знаходитись у стані природної волі, у неволі чи напіввільних умовах. Така ознака досить суттєва при визначенні суб’єкта права розпорядження тваринним світом та законності набут­тя тварин у власність чи користування. Тваринний світ, що перебуває у стані природної волі, належить до природних ресурсів загальнодер­жавного значення. Відповідно дикі тварини та інші об’єкти тваринно­го світу, вилучені зі стану природної волі, розведені (отримані) у не­волі чи напіввільних умовах або набуті іншим дозволеним законодав­ством шляхом, можуть перебувати у приватній власності юридичних чи фізичних осіб. У цьому випадку власники тварин можуть самі здій­снювати їх використання, а також передавати відповідне право іншим суб’єктам на свій розсуд. З метою безпеки населення і в інтересах охорони тваринного світу законодавством України може бути встанов­лений перелік видів тварин, які можуть перебувати у недержавній власності, та форма документів на підтвердження законності їх при­дбання чи утримання.