49. Правове регулювання у сфері охорони земель

Правове регулювання у сфері охорони земель здійснюється відпо­відно до Конституції України, ЗК України, Закону України «Про охо­рону земель», інших нормативно-правових актів, які приймаються на їх розвиток.

Важливе значення для правової регламентації охоронних відносин, об’єктом яких є земля, має конституційне положення про те, що земля, будучи основним національним багатством, перебуває під особливою охороною держави. Воно знайшло своє відображення та деталізацію в ЗК України (ст. 1) та в інших актах земельного законодавства. Так, ст. 5 ЗК передбачено, що земельне законодавство базується на таких принципах, як забезпечення раціонального використання і охорони земель, та пріоритетності вимог екологічної безпеки.

Принципи охорони земель, закріплені в ЗК, конкретизуються в ін­ших законодавчих актах. Так, Закон України «Про охорону земель»1, визначаючи головні напрями державної політики у сфері охорони зе­мель, називає такі принципи:

а) забезпечення охорони земель як основ­ного національного багатства Українського народу;

б) пріоритет вимог екологічної безпеки у використанні землі як просторового базису, при­родного ресурсу і основного засобу виробництва;

в) відшкодування збитків, заподіяних порушенням законодавства України про охорону земель;

г) нормування і планомірне обмеження впливу господарської діяльності на земельні ресурси;

ґ) поєднання заходів економічного стимулювання та юридичної відповідальності в галузі охорони земель;

д) публічність у вирішенні питань охорони земель, використання кош­тів Державного бюджету України та місцевих бюджетів на охорону земель (ст. 3).

Завдання охорони земель визначає ЗК України, ст. 163 якого вста­новлено, що воно полягає в забезпеченні збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель. В основу завдання правової охорони земель щодо забезпечен­ня збереження земельних ресурсів та екологічної цінності їх якостей покладена необхідність забезпечення перш за все екологічної безпеки країни. Що ж стосується відтворення земельних ресурсів та екологіч­ної цінності їх якості, то слід зазначити, що землі — це не відтворю- вальний об’єкт природи. Тому мова йде про їхні якісні характеристики,які можуть поліпшуватися чи погіршуватися. Екологічна ж цінність якостей земель важливу роль відіграє щодо земель природоохоронно­го, рекреаційного та іншого призначення.

Змістовна частина охорони земель включає: обґрунтування і забез­печення досягнення раціонального землекористування; захист сіль­ськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників від необґрун- тованого їх вилучення для інших потреб; захист земель від ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, переосушення, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними та радіо­активними речовинами та від інших несприятливих природних і тех­ногенних процесів; збереження природних водно-болотних угідь; попередження погіршення естетичного стану та екологічної ролі ан­тропогенних ландшафтів; консервацію деградованих і малопродуктив­них сільськогосподарських угідь.

Порядок охорони земель врегульовано спеціальним Законом Укра­їни «Про охорону земель», який передбачає реалізацію системи відпо­відних заходів, до складу якої входять: державна комплексна система спостережень; розробка загальнодержавних і регіональних (республі­канських) програм використання та охорони земель, документації із землеустрою в галузі охорони земель; створення екологічної мережі; здійснення природно-сільськогосподарського, еколого-економічного, протиерозійного та інших видів районування (зонування) земель; еко­номічне стимулювання впровадження заходів щодо охорони та вико­ристання земель і підвищення родючості ґрунтів; стандартизація і нор­мування. Стандартизація і нормування у галузі охорони земель поля­гають у забезпеченні екологічної та санітарно-гігієнічної безпеки громадян шляхом визначення вимог щодо якості земель, родючості ґрунтів і допустимого антропогенного навантаження та господарсько­го освоєння земель. У складі нормативів у галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів виокремлюються такі нормативи: гра­нично допустимого забруднення ґрунтів; якісного стану ґрунтів; опти­мального співвідношення земельних угідь; показників деградації зе­мель та ґрунтів. Вони мають встановлюватися Кабінетом Міністрів України з метою запобігання виснаженню ґрунтів, надмірному антро­погенному впливу на земельні угіддя, погіршенню стану земель та ґрунтів тощо.

Землі охороняються переважним чином при здійсненні господар­ської діяльності, пов’язаної з їх використанням. Носії земельних прав, що здійснюють таку діяльність на землях відповідних категорій з урахуванням їх цільового призначення, мають дотримуватися вимог зе­мельного та природоохоронного законодавства та виконувати покла­дені на них спеціальні обов’язки.

Але головну роль у здійсненні завдань правової охорони земель має відігравати саме держава. Це можливо лише шляхом реалізації нею ряду відповідних функцій, серед яких виокремлюються: регу­лююча, стимулююча, контрольна і каральна. Перша функція держа­ви полягає у встановленні правил раціонального використання зе­мель, зокрема при встановленні обов’ язків осіб, які використовують землі. Сутність другої функції становить запровадження державою економічних стимулів раціонального використання та охорони зе­мельних ресурсів. Третя функція полягає у здійсненні відповідними органами державної влади та місцевого самоврядування державно­го та самоврядного контролю за використанням та охороною земель. Нарешті, четверта функція проявляється у встановленні санкцій за порушення вимог раціонального використання та охорони земель, а також застосуванні цих санкцій до порушників земельного зако­нодавства.