38. Правове забезпечення ризику в галузі екологічних правовідносин

В екологічне право поняття ризику прийшло з математичних наук, статистики та таких галузей наук, як теорія імовірності, теорія прийнят­тя рішень. Нині поняття ризику застосовується різними галузями права. В екологічному праві широко використовується також поняття презумп­ції потенційної екологічної небезпеки будь-якої намічуваної господар­ської або іншої діяльності, що законодавець указав як принцип держав­ної екологічної експертизи. Варто визнати, що поняття екологічного ризику частіше заміняється іншими термінами, такими як «погрози», «небезпека», «загроза» та ін. Однак вони відображають явища різного походження, здатні завдати шкоди, аж до знищення тих або інших об’єктів. Термін «небезпека» виражає їхню єдність, і, отже, найбільш адекватне розуміння його як системного стану, що зв’язує воєдино об’єкт і суб’єкт захисту. Цей стан характеризується реальним або потенційним порушенням життєдіяльності даного суб’єкта аж до її повного припи­нення. Термін «небезпека» близький за значенням до терміна «погроза». Він може означати стадії переходу небезпеки з можливості в дійсність. Ризик ніби йде від суб’єкта до об’єкта, а небезпека й погроза (частіше) — у протилежному напрямку, хоча можливо й зворотне.

В українській еколого-правовій науці проблемою дослідження еко­логічного ризику займалися В. І. Андрейцев, М. О. Фролов, Г. І. Балюк, М. В. Краснова й ін.

Ризик доцільно розглядати як ознаку, властивість небезпеки. У стат­ті 1 Закону України «Про стандарти, технічні регламенти й процедуру оцінки відповідності» ризик розглядається як можливість виникнення і ймовірні масштаби наслідків негативного впливу протягом певного періоду часу[14]. У Законі України «Про об’єкти підвищеної небезпеки» ризик розглядається як ступінь імовірності певного негативного стану, що може відбутися в певний час або за певних обставин на території об’єкта підвищеної небезпеки й/або за його межами. У Законі України «Про основи національної безпеки України» розглядаються загрози національній, у тому числі й екологічній безпеці як наявні потенційно можливі явища й чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України.

У юридичній літературі загальноприйнятим уважається поняття екологічного ризику як установлених нормами екологічного законо­давства обставин, з якими пов’язані виникнення, зміна, припинення правовідносин по здійсненню діяльності з екологічно небезпечними об’ єктами, що визначає формування й реалізацію спеціальної правосуб’єктності фізичних, юридичних осіб і держави щодо виявлен­ня, запобігання й усунення природних і техногенних погроз для на­вколишнього природного середовища, життя й здоров’я населення й особливого режиму відповідальності за невиконання або неналежне виконання вимог по забезпеченню екологічної безпеки, включаючи й випадкове (імовірне) настання небезпеки.

Серед екологічних ризиків можна виділити: ризики впливу, коли природокористування й застосування техніки, хоча й пов’язані з явним впливом на навколишнє природне середовище й людину, але немає чіткої впевненості, що подальші негативні наслідки вийдуть за рамки цього впливу. Вони, у свою чергу, діляться на ризики внесення забруд­нюючими речовинами, ризики споживання, ризики виникнення (при експлуатації установок, виробництві продукції та ін.).

У законодавстві також зустрічається термін «прийнятний ризик» — ризик, що не перевищує на території об’ єкта підвищеної небезпеки й/або за її межами гранично припустимий рівень. В екологічному праві доцільно встановити ознаки прийнятного ризику: невизначеність ситуації в статиці й динаміці; небезпека втрат; мінімізація втрат; від­сутність шкоди здоров’ю людини й необоротних змін у навколишньо­му середовищі; реальна можливість відновлення втрат; домірність шкоди й результату та ін.

Під джерелами екологічного ризику розуміють діяльність еколо­гічного характеру, як правило, правомірну, тому що відповідно до законодавства здійснення неправомірної діяльності підлягає припи­ненню без установлення ризику, в силу його презумпції. Керування екологічним ризиком тісно пов’язане із реалізацією ряду функцій екологічного управління, таких як моніторинг і екологічна експерти­за, ліцензування, подання декларації безпеки, страхування ризику, сертифікація та ін.

Характерними рисами екологічного ризику є: антропоцентрична спрямованість (пов’язана зі зниженням якості НПС); поліваріантність форм походження (природно-стихійні й техногенно-антропогенні за­грози); обмеженість можливості абсолютної визначеності (об’єктивна неможливість повного вивчення прояву загроз); кумулятивність про­яву («ефект доміно», один екологічний ризик спричиняє їхній ланцю­жок, з різними несприятливими наслідками для об’єктів екологічної безпеки); субституційність (ризик, пов’ язаний з можливістю його про­яву через інші ризики різного походження, що спричиняє настання інцидентів з наслідками технічних, технологічних порушень, право­порушень у різних галузях тощо).