37. Правові заходи щодо забезпечення вимог екологічної безпеки

Екологічна безпека на території України забезпечується здійснен­ням широкого комплексу взаємопов’язаних політичних, економічних, технічних, організаційних, державно-правових та інших заходів. За своїм змістом державно-правові заходи не однорідні. Їх можна поді­лити на декілька видів залежно від спрямованості дій: організаційно- превентивні, регулятивно-стимулюючі, розпорядчо-виконавчі, охоронно-відновлювальні та забезпечувальні. Вони утворюють своє­рідний правовий механізм, який слід розуміти як систему державно- правових засобів, спрямованих на регулювання діяльності, спроможної посилювати рівень екологічної безпеки, попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для населення і при­родних систем, локалізацію проявів екологічної небезпеки[6].

Організаційно-превентивні заходи спрямовані на виявлення еколо­гічно небезпечних для навколишнього природного середовища та здоров’я людини територій, зон, об’єктів і видів діяльності, а також здійснення певних заходів для попередження виникнення екологічної небезпеки. До них відносять: 1) обліково-установчі; 2) реєстраційні; 3) експертно-оціночні; 4) інформаційно-прогностичні. Крім цього, в Україні розвиваються екологічний аудит, екологічне страхування. Обліково-установчі заходи передбачають виявлення, інвентаризацію, класифікацію небезпечних зон, об’єктів, територій і джерел. Реєстра­ційні — паспортизацію екологічно небезпечних об’єктів, сертифікацію, підтвердження відповідності, ліцензування, реєстрацію екологічно небезпечних джерел. У разі випуску екологічно небезпечної продукції вона підлягає сертифікації[7]. Екологічна сертифікація може розгляда­тися як система перевірки та технічних випробувань продукції, діяль­ності і об’ єктів для визначення відповідності встановленим норматив­ним документам, а також включає подальший технічний нагляд за сертифікованою продукцією. У процесі сертифікації видається серти­фікат відповідності, що підтверджує відповідність продукції україн­ським стандартом. На такій продукції ставиться знак відповідності встановленого зразка. Обов’язковість сертифікації продукції перед­бачається безпосередньо Законом України від 15 грудня 1993 року «Про захист прав споживачів»[8]. Закон України від 17 травня 2001 року «Про підтвердження відповідності»[9] визначає правові та організаційні за­сади підтвердження відповідності продукції, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналом та спрямований на забез­печення єдиної державної технічної політики у сфері підтвердження відповідності.

Об’єкти, які підлягають приватизації, повинні відповідати вимогам екологічної безпеки.

Послідовна реєстрація екологічно небезпечних джерел здійсню­ється відповідно до чинного законодавства. Екологічно небезпечні види діяльності підлягають ліцензуванню. Екологічне ліцензування — заходи, спрямовані на регулювання і обмеження екологічно небезпеч­них видів діяльності шляхом впровадження системи дозволів та вста­новлення ліцензійних умов здійснення такої діяльності. Регламенту­ється Законом України від 1 червня 2000 року «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», Постановою Кабінету Міні­стрів України від 10 серпня 1992 року № 459 «Положення про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів»[10] та іншими нормативно-правовими актами.

Третя група організаційно-превентивних заходів забезпечення екологічної безпеки — експертно-оціночні, які включають проведення екологічної експертизи об’ єктів і комплексів, у тому числі військових та оборонних, що являють екологічну небезпеку для навколишнього природного середовища, життя та здоров’я населення, запровадження попередньої оцінки екологічного впливу цих об’єктів, проведення від­критих громадських слухань, обговорення населенням проектів еко­логічно небезпечної діяльності, що передбачаються для реалізації. Проведення екологічної експертизи таких об’єктів регламентується законами України «Про охорону навколишнього природного середови­ща» (ст. 27), «Про екологічну експертизу»[11] (ст. 7) тощо.

Проведення громадських (публічних) слухань регламентується за­конами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про еко­логічну експертизу». Порядок проведення громадських слухань з пи­тань використання ядерної енергії встановлено Постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 1998 року № 1122 «Про затвердження Порядку проведення громадських слухань з питань використання ядерної енергії та радіаційної безпеки»[12]. Найбільш детально проведен­ня громадських слухань регламентується ратифікованою Україною у 1999 році Орхуською конвенцією. Висновки та пропозиції, вислов­лені в процесі цих слухань, мають рекомендаційний характер і можуть бути враховані під час прийняття уповноваженими центральними органами виконавчої влади рішень з предмета громадських слухань, підготовки аналітичних матеріалів, доповідей тощо.

Загальні збори громадян за місцем проживання можуть стати ефек­тивними при вирішенні проблем екологічної безпеки місцевого рівня. Рішення зборів є обов’язковими для виконання органами місцевого самоврядування та усіма громадянами, які проживають на певній те­риторії. Важливо, що місцеві ради та їх виконавчі органи повинні сприяти громадським комітетам і радам самоврядування у підготовці та проведенні зборів.

Остання група — інформаційно-прогностичні заходи. До них на­лежить прогнозування, планування, моніторинг, інформування та інші заходи, що розглядаються як функції управління в галузі екології.

Слід звернути увагу на екологічне страхування. Відповідно до ст. 49 Закону України «Про охорону навколишнього природного сере­довища» здійснюється добровільне і обов’язкове державне та інші види страхування громадян та їх майна, майна і доходів підприємств, уста­нов і організацій на випадок шкоди, заподіяної внаслідок забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природ­них ресурсів. Однак ще не сформована спеціальна нормативно-правова база, що регламентує екологічне страхування. Тому при застосуванні страхових заходів забезпечення екологічної безпеки слід керуватися загальними положеннями Закону України «Про страхування»[13] від 4  жовтня 2001 року.

Регулятивно-стимулюючі заходи — це система юридичних норм і правил, спрямованих на регулювання відносин, забезпечення дотри­мання пріоритетів, нормативів, стандартів, лімітів та інших вимог у галузі екологічної безпеки.

Забезпечення виконання вимог у галузі екологічної безпеки гаран­тується певними стимулюючими заходами, які є складовою частиною економічного механізму в галузі охорони навколишнього природного середовища (розділ Х Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).

Розпорядчо-виконавчі заходи полягають в реалізації певних функ­цій у сфері забезпечення екологічної безпеки з боку спеціально уповно­важених органів.

Охоронно-відновлювальні заходи спрямовані на локалізацію про­явів екологічної небезпеки, здійснення ліквідаційних робіт, визначен­ня правового режиму територій відповідно до рівня екологічного ри­зику, встановлення статусу осіб, які потерпіли від наслідків екологічної небезпеки1.

Забезпечувальні заходи мають на меті попередження екологічних правопорушень у галузі забезпечення екологічної безпеки, захист права людини на безпечне для життя і здоров’я довкілля та пов’язані з ним інші екологічні права, а також застосування до винних осіб за­собів державно-правового примусу в разі порушення вимог і норм екологічної безпеки.

Екологічне законодавство закріплює можливість судового за­хисту порушених прав громадян внаслідок недотримання вимог екологічної безпеки. Не виключається і самозахист, при якому дії повинні бути правомірними, відповідати його змісту, характеру та не суперечити вимогам закону. Зокрема, у судових органах розглядають­ся справи щодо захисту права громадян на безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище, справи про відшкоду­вання шкоди, заподіяної внаслідок порушення вимог і правил еколо­гічної безпеки, а також справи про відмову від надання своєчасної, повної та достовірної інформації про стан навколишнього природно­го середовища, про джерела забруднення, приховування випадків аварійного забруднення навколишнього природного середовища або фальсифікацію відомостей про стан екологічної обстановки чи за­хворюваності населення. Крім того, належать до розгляду в судах справи, що випливають з адміністративних правопорушень та по­рушуються за злочини проти довкілля.