28. Суб’єкти права природокористування

Суб’єктами права природокористування є юридичні та фізичні особи, які у визначеному законом порядку набули право користування конкретними природними об’єктами для відповідних цілей і мають у зв’язку з цим певні права та обов’язки. Залежно від природного об’єкта, наданого в користування, їх називають водокористувачами,землекористувачами, лісокористувачами тощо. Такими суб’єктами можуть бути державні, кооперативні підприємства, організації і уста­нови, громадські об’ єднання, релігійні організації, акціонерні товари­ства, спільні підприємства, міжнародні об’ єднання і організації з учас­тю українських, іноземних і фізичних осіб, підприємства, що повністю належать іноземним інвесторам, а також іноземці, особи без громадян­ства і громадяни України. У випадках, передбачених законодавством, природні ресурси можуть надаватися в користування й іншим суб’єктам. Суб’єктами права природокористування є власники окремих природних ресурсів. Наприклад, територіальні громади, громадяни та недержавні і некомунальні юридичні особи виступають користувачами земельних ділянок, що належать їм на праві відповідно комунальної чи приватної власності.

Класифікація суб’єктів права природокористування може бути здійснена за найрізноманітнішими ознаками, наприклад, за родом ді­яльності або цільовим призначенням наданих у користування об’єктів природи (сільськогосподарські, несільськогосподарські), що ведуть лісове, водне, мисливське, рибне господарство тощо; на юридичні та фізичні особи тощо.

Серед громадян розрізняють як окремих індивідів, так і групових суб’єктів права природокористування. Питання про громадян — суб’єктів права природокористування ще не набуло достатньо чіткого вирішення в законодавстві.

Виникнення суб’єктивного права користування об’єктами природи пов’ язано з наявністю відповідної правоздатності, тобто передбаченої екологічним законодавством здатності суб’єкта бути носієм прав і обов’язків по використанню земель, вод, лісів, надр і т. ін. Не може виникнути суб’єктивне право землекористування, водокористування тощо в суб’єктів, які не володіють земельною, водною, лісовою, фауніс­тичною або іншою екологічною правоздатністю. Земельна, водна, лісо­ва та інша екологічна правоздатність є складовими елементами загальної правоздатності організації, підприємства, установи або громадянина, в яку входить також і цивільна, трудова або інша правоздатність.

Екологічну правоздатність організацій не можна плутати з повно­важеннями державних органів по розпорядженню і управлінню при­родними об’єктами, які виникають не з правоздатності, а із компетен­ції цих органів, визначеної державою як сувереном-носієм політичної влади і власником більшості природних ресурсів. Однак це не виклю­чає, що іноді в одній особі зосереджено і орган, який управляє (розпоряджається) природним об’єктом і користується цим об’єктом, тобто є користувачем.

Поняття екологічної дієздатності, тобто здатності своїми діями набувати і здійснювати права і обов’язки з природокористування, само­стійного значення для юридичних осіб не має. Вказані суб’єкти, які володіють екологічною правоздатністю, завжди дієздатні. Тому щодо них вживається термін «праводієздатність». Екологічна праводієздат- ність властива лише самостійно оформленим як єдине ціле організа­ціям, але не їх структурним підрозділам. Виробничі дільниці, цехи, бригади, ферми такої самостійності не мають, і відповідно екологічною правоздатністю не наділені. Тому вони не можуть виступати суб’єктами права природокористування.

Різного роду організації (державні, колективні, громадські, акціо­нерні, спільні та ін.), які володіють праводієздатністю, стають суб’єктами права природокористування з моменту надання їм природ­ного об’ єкта в користування або у власність, а коли це не вимагається, то з моменту фактичного користування (наприклад, дорогами загально­го користування).

Екологічна правоздатність громадянина виникає з моменту наро­дження і припиняється з його смертю, при цьому вона, як і цивільна, визнається за всіма громадянами. На екологічну правоздатність грома­дян не впливає ні соціальний стан або походження, ні стать, ні раса, ні сімейний стан.

Екологічну правоздатність як умову мати відповідні права не слід плутати з правом на одержання природного об’єкта в користування, тобто з суб’єктивним правом, передумовою якого є правоздатність.

Для громадян самостійне значення має поняття екологічної дієздат­ності, що передбачає свідому (розумову) поведінку особи з юридичними наслідками. Вона вимагає певного життєвого досвіду, правильної оцін­ки юридичного значення своїх дій. Тому екологічна дієздатність, як і цивільна, може визнаватися за громадянами не в однаковому обсязі. Але екологічне законодавство, за невеликим винятком, не містить норм, які безпосередньо визначають екологічну дієздатність громадян в усіх її проявах. Тільки безпосередньо можна зробити висновок, що в повно­му обсязі, наприклад земельна дієздатність (як один із видів екологічної дієздатності), властива тільки повнолітнім, а також 16-річним громадя­нам, які входять до складу фермерського господарства. Стосовно інших категорій громадян земельне законодавство не має досить чітких вказі­вок щодо їх земельної дієздатності.

Для інших галузей екологічного законодавства характерне поєд­нання в одній особі користувача і органу, який управляє природним об’єктом. Так, підприємства державних органів лісового господарства, які є органами управління лісами державного значення, разом з тим мають право здійснювати і лісові користування у визначеному законом порядку.

Докладніше питання про суб’єкти права користування надрами, тваринним і рослинним світом, мисливськими угіддями тощо розгля­дається в Особливій частині підручника.