27. Об’єкти права природокористування

Право природокористування виникає з приводу використання різ­них екологічних об’єктів. Ними можуть бути конкретні природні об’єкти або їх складові частини, які підлягають (або не підлягають) індивідуалізації, а також окремі властивості і якості цих об’ єктів при­роди. Кожен об’ єкт природокористування (земельна ділянка, водойми­ще, лісова ділянка тощо) визначає і його вид (землекористування, водо­користування тощо). При цьому слід розрізняти і безпосередній об’єкт користування. Наприклад, загальним об’ єктом водокористування є во­доймище, надане в користування. Однак безпосередній об’єкт, який визначає основний зміст виду цього природокористування, може бути різний: якщо він наданий для питних цілей або вирощування рибних ресурсів, то це чистота води, сама можливість відповідного її викорис­тання; якщо мається на увазі використання водоймища для плавзасобів, водного транспорту, то це — водна площа, територія. Дії, що виклю­чають можливість, наприклад, використання води для питних цілей або вирощування рибних ресурсів, можуть не перешкоджати судно­плавству. Тому захищати необхідно не взагалі право на водоймище (або його частини), яке може залишатися і недоторканним, а право на його цільове використання.

Залежно від ступеня правового регулювання фактичного викорис­тання природних ресурсів і засобів його регламентації розрізняють:

1) природні умови існування людини (споживання кисню, опромі­нення сонцем тощо);

2) загальнодоступне користування природними ресурсами;

3) всебічно урегульоване право природокористування, яке передбачає експлуатацію об’єктів природи, що перебувають у влас­ності, і таких, що не піддаються індивідуалізації.

Спільним між при­родними умовами існування людини і загальнодоступним користу­ванням природними ресурсами є те, що в будь-якому з них сам процес фактичного використання природних об’єктів не регламентується правом, однак суб’єктивні інтереси даного роду підлягають право­вому захисту. Різниця лише в тому, що природні умови охороняють­ся як на вимогу громадян, так і з ініціативи держави безвідносно до окремих осіб, а захист прав при загальнодоступному користуванні є неможливим без відповідної вимоги конкретного суб’єкта цих прав.

Об’ єктами загальнодоступного користування є не тільки природні сили і явища, індивідуалізація яких практично неможлива або недо­цільна, але іноді і природні ресурси, які перебувають у власності тих чи інших суб’єктів. Це стосується використання деяких властивостей і якостей рослинного і тваринного світу, лісів, водоймищ тощо, коли це не торкається права власності або права користування ними. Але з цього не виникає тотожність об’єктів, а також різних за своїм харак­тером правомочностей з користування природним ресурсом. Кожна з двох правомочностей користування має свій об’єкт — певні якості і властивості природного ресурсу.

Основна особливість третього виду користування природними об’єктами полягає в тому, що воно пов’язане з певним впливом на їх стан. З цього випливає необхідність у детальній правовій регламента­ції самого процесу користування, а також підстав і порядку його ви­никнення і припинення. У зв’язку з цим такий вид природокористування називають регламентованим, на відміну від загальнодоступного природокористування.

Розгляд цієї регламентації і становить основний зміст права при­родокористування в об’єктивному розумінні. Однак передусім слід уточнити поняття об’єкта права природокористування. Об’єктом права природокористування є конкретні, індивідуально визначені і юридично відокремлені природні об’єкти або їх складові частини, закріплені на праві власності або на праві користування за конкрет­ними суб’єктами. Будучи об’єктами права природокористування, вони продовжують залишатися і об’ єктами відповідних форм влас­ності. Проте не всі об’єкти державної власності передаються держа­вою в користування окремих суб’єктів. У певній частині природні ресурси залишаються нерозподіленими між окремими природокорис- тувачами і становлять резервний запас або використовуються для задоволення різноманітних суспільних потреб без закріплення за окремими суб’єктами. Такі природні ресурси є об’єктами загального користування.

Природним об’ єктам загального користування притаманні такі основні риси:

а) вони не передаються і не закріплюються за конкрет­ними суб’єктами, а використовуються без особливого дозволу всіма особами;

б) санкціонований законом порядок використання природних об’ єктів загального користування не має розвинутої детальної правової регламентації і полягає передусім у визначенні певних заборонних дій, а також певною мірою і дозволених дій;

в) їх використання ніякою мірою не фіксується і не підлягає державній реєстрації. Так, під час здійснення загального використання об’єктів тваринного світу заборо­няється знищення тварин, руйнування їхнього житла та інших споруд (нір, хаток, гнізд, мурашників, бобрових загат тощо), порушення сере­довища існування тварин і погіршення умов їх розмноження (ст. 16 Закону України «Про тваринний світ»).

Об’єктом права природокористування, як уже зазначалося, може бути юридично визначений природний об’ єкт (його частина): конкрет­на земельна ділянка, ділянка надр або лісу, водоймище тощо. Однак у деяких випадках право користування певним видом природних ре­сурсів пов’язано з необхідністю надання суб’єкту двох або більше різних природних об’єктів. Так, для розробки родовищ корисних ко­палин гірничодобувному підприємству надається в користування ді­лянка надр у межах гірничого відводу, а також ділянка землі, необхід­на для експлуатації цих надр, внаслідок чого в користуванні одного суб’єкта (організації) перебувають два різних об’єкти права природо­користування, тісно пов’язаних між собою.

Нерідко деякі юридично відокремлені природні ресурси виступають як об’ єкти права спільного природокористування. Такими можуть бути не всі, а лише деякі види природних ресурсів (ліси, води тощо), окремі ділянки яких можна використовувати за різним основним цільовим при­значенням. Об’єктом такого спільного природокористування може бути окремий вид природних ресурсів, закріплений не за одним, а за певним колом суб’єктів. При цьому спільне використання кількома особами одного юридично відокремленого природного об’єкта пов’язане з пев­ними обмеженнями прав одних суб’єктів на користь інших.

Як об’єкт права природокористування досить часто виступає якийсь один, відокремлений, вид природних ресурсів, хоча фактично цей об’єкт являє собою цілий комплекс різних природних ресурсів. Ця ситуація чітко простежується у праві землекористування, суб’єкт якого відповід­но до п. «в» ст. 95 Земельного кодексу має право використовувати не тільки надану землю, але і загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові угіддя, водні об’ єкти, які є на ній, а також експлуатувати інші корисні властивості землі згідно із законодавством.

Юридично об’єктом права природокористування тут визнається земельна ділянка, але у фактичному користуванні землекористувача крім землі перебувають й інші природні об’єкти, пов’язані із землею. У розглянутому випадку можна говорити про наявність об’єкта права комплексного природокористування, серед якого землі належить про­відна роль.

Порядок визначення на місцевості (у натурі) відповідних видів природних ресурсів, які надаються в користування, і їх юридичне оформлення як об’ єктів права природокористування розглядається в Особливій частині підручника.