1 Ушинський к. Д. Праця в її психічному і виховному значенні // Вибр. Пед. Твори: в 2-х т. — т. 1. — к.: Рад. Школа, 1983. — с. 107.

² Там же. — С. 113.

• постійності, безперервності, посильності праці;

• наявності елементів продуктивної діяльності дорос­лих у дитячій праці;

• творчого характеру праці;

• єдності праці та багатогранності життя.

У трудовому навчанні учні одержують загальнотрудову (оволодіння знаннями, уміннями і навичками з плануван­ня, організації своєї праці), загальновиробничу (освоєння науково-технічного потенціалу основних галузей виробни­цтва, основ економіки та організації праці, природи й на­вколишнього середовища), загальнотехнічну (оволодіння знаннями з урахуванням специфіки галузі, в яку входить обраний профіль трудової підготовки) й спеціальну підго­товку (передбачає формування початкових умінь і навичок праці з обраної спеціальності).

Зміст трудового виховання визначається навчальною програмою для кожного класу. Його особливості відобра­жають поняття «трудова свідомість», «досвід трудової дія­льності», «активна трудова позиція».

Трудова свідомість особистості містить уявлення про ставлення до праці, участь у суспільно корисній праці, усві­домлення необхідності трудового самовдосконалення, сис­тему знань, трудових умінь і навичок, з'ясування ролі пра­ці у виборі майбутньої професії.

Досвід трудової діяльності означає систему загальних умінь і навичок, необхідних у повсякденному житті, пра­ці, об'єктивного оцінювання результатів своєї праці та са-мооцінювання, вмінь і навичок систематичної, організова­ної, посильної суспільно корисної праці, узагальнення на­бутого досвіду.

Активна трудова позиція зумовлюється системою тру­дових потреб, інтересів, переконань, ціннісних орієнтацій, уподобань, прагненням до обдуманого вибору професії, про­довження освіти у відповідному навчальному закладі.

Формування готовності до праці поділяють на етапи (своєрідні ступені трудового становлення особистості), які залежать від вікового розвитку дитини, адже у дошкільний період, у початковій, основній, старшій школах воно має свої особливості.

Трудове виховання у дошкільний період. На цьому етапі відбувається залучення дітей до побутової праці, до­гляду за тваринами і рослинами, виготовлення іграшок, ознайомлення з працею дорослих, формування переконань щодо необхідності праці, бережливого ставлення до її ре­зультатів.

Трудове виховання у початковій школі. Основні зусил­ля у цей період спрямовуються на вироблення елементар­них прийомів, умінь і навичок ручної обробки різних ма­теріалів, вирощування сільськогосподарських культур, ремон­ту навчально-наочного приладдя, виготовлення іграшок, різних предметів для школи. Учнів знайомлять з деякими професіями.

Трудове виховання в основній школі. Трудове навчан­ня і виховання в основній школі зосереджується на оволо­дінні знаннями і практичними вміннями обробки металу та дерева, основами електроніки, металознавства, графічної грамоти; формуванні уявлень про головні галузі народного господарства, вмінь і навичок виготовлення нескладних ви­робів. Починаючи з 8-го класу, учні працюють у навчально-виробничих бригадах, міжшкільних навчально-виробничих комбінатах, навчальних цехах.

Трудове виховання у старшій школі. Провідною навчаль­но-виховною метою на цьому етапі є оволодіння уміннями і навичками з наймасовіших професій, які здобувають без­посередньо на виробництві, з урахуванням потреб регіону, наявної навчально-технічної та виробничої бази. Важливо також знайомити учнів з основами економічної теорії, під­приємницької діяльності, законодавства з питань підпри­ємництва, фінансово-кредитних операцій, психолого-педагогічними засадами управління.

На всіх етапах трудового виховання учнів необхідно фор­мувати потребу в праці, творче ставлення до неї, залучати до реальних виробничих відносин і формувати розвинуте, зорієнтоване на особливості ринкового господарювання, економічне мислення, розвивати загальні (інтелектуальні, психофізіологічні, фізичні та ін.) і спеціальні (художні, тех­нічні, математичні тощо) здібності, відроджувати націона­льні традиції, народні промисли та ремесла, виховувати культуру особистості в усіх її проявах.

Вибір професії — один із головних у житті людини. По суті, він є вибором життєвого шляху, долі. Від нього багато залежить, наскільки людина зможе реалізувати себе в різних сферах життєдіяльності, якими будуть її власні набутий та віддача від неї суспільству. Тому вибір професії — точка, в якій схрещуються інтереси особистості та суспільства.

Зважаючи на це, профорієнтаційна робота в школі мас враховувати, з одного боку, схильності людини, з іншого — тенденції розвитку суспільства, господарсько-економічної системи, які потребують професійно мобільних кадрів, здат­них організувати і розвивати свою справу, до конкурентної

боротьби за робоче місце, до розвитку своєї кваліфікації, а за потреби і до перекваліфікації.

Свідомий вибір професії передбачає якомога ширшу обізнаність учня про професії, їх особливості, здатність співставити свої можливості з професійними вимогами, врахувати потреби суспільства в кадрах певних спеціа­льностей.

Профорієнтаційна робота в школі є тривалим, складним процесом, основними аспектами (етапами) якого є:

129. професійне інформування — психолого-педагогічна система формування обізнаності щодо особливостей профе­сій, потреби суспільства в них, а також профорієнтаційної позиції, зорієнтованості особистості на вільне та свідоме своє професійне самовизначення;

130. професійна діагностика — система психологічного ви­вчення особистості з метою виявлення її професійно значу­щих властивостей і якостей;

131. професійна консультація — надання особистості на ос­нові вивчення її професійно значущих властивостей і якос­тей, допомоги щодо найоптимальніших для неї напрямів професійного самовизначення;

132. професійний відбір — допомога учневі у виборі конк­ретної професії на основі його загальних і спеціальних здіб­ностей інтересів, перспективних умов професійної підгото­вки і працевлаштування;

133. професійна адаптація — допомога молодій людині все­бічно пізнати майбутнє, його професійне середовище. Ак­туальна вона на стадії освоєння професії.

Профорієнтаційна робота потребує творчого підходу, врахування індивідуальних особливостей, потреб учців, які свій професійний вибір здійснюють самостійно, під впливом батьків, друзів, знайомих, завдяки цілеспрямованій роботі школи, спеціалізованих закладів, установ та організацій, за­цікавлених у нових працівниках.

Естетичне виховання

Гармонійний, всебічний розвиток особистості неможли­вий без її естетичної вихованості.

Естетичне виховання — педагогічна діяльність, спрямована на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за за­конами краси.

«Краса, — могутній засіб виховання чутливості ду­ші, — писав видатний український педагог Василь Сухо­

млинський (1918—1970). — Це вершина, з якої ти можеш побачити те, чого без розуміння і почуття прекрасного, без захоплення і натхнення ніколи не побачиш. Краса — це яс­краве світло, що осяває світ. При цьому світлі тобі відкри­вається істина, правда, добро; осяяний цим світлом, ти ста­єш відданим і непримиренним. Краса вчить розпізнавати зло і боротися з ним. Я б назвав красу гімнастикою душі, вона виправляє наш дух, нашу совість, наші почуття і пе­реконання. Краса — це дзеркало, в якому ти бачиш сам се­бе і завдяки йому так чи інакше ставишся сам до себе»¹.

Метою естетичного виховання є високий рівень естети­чної культури особистості, її здатність до естетичного осво­єння дійсності.

Естетична культура — сформованість у людини естетичних знань, смаків, ідеалів, здібностей до естетичного сприймання явищ дійс­ності, творів мистецтва, потреба вносити прекрасне в оточуючий світ, оберігати природну красу.

її рівень виявляється як у розвитку всіх компонентів ес­тетичної свідомості (почуттів, поглядів, переживань, сма­ків, потреб, ідеалів), так і в розвитку умінь і навичок актив­ної перетворюючої діяльності у мистецтві, праці, побуті, людських взаєминах.

Естетична свідомість — форма суспільної свідомості, яка є худож­ньо-емоційним освоєнням дійсності через естетичні сприйняття, по­чуття, судження, смаки, ідеали і виражається в естетичних погля­дах та мистецькій творчості.

Структуру естетичної свідомості формують:

• естетичні сприйняття, що виявляються у спостереж­ливості, вмінні помітити найсуттєвіше, що відображає зов­нішню і внутрішню красу предмета, явища, процесу, відчу­вати радість від побаченого, відкритого;

• естетичні почуття, а саме почуття насолоди, які від­чуває людина, сприймаючи прекрасне в оточуючій дійснос­ті, творах мистецтва;

• естетичні судження, які передають ставлення особис­тості до певного об'єкта, явища. У педагогічній практиці не­допустиме нав'язування учням вчителем своїх міркувань. На­впаки, він повинен допомагати їм виявляти самостійність при з'ясуванні естетичної вартості предметів;

• естетичні смаки, що постають як емоційно-оціночне ставлення людини до прекрасного. Мають вибірковий, су-

¹ Сухомлинський В. О. Як виховати справжню людину //Вибрані твори: В 5-ти т. — Т. 2. — К.: Рад. школа, 1976. — С. 414.

б'єктивний характер. Стандартних смаків не існує, вони по­в'язані з індивідуальним баченням і сприйняттям;

— естетичний ідеал, який є своєрідним зразком, з пози­ції якого особистість оцінює явища, предмети дійсності і ві­дображає уявлення про красу, її критерії.

Найваясливішим завданням естетичного виховання є фо­рмування і розвиток естетичного сприйняття, яке складає основу естетичного почуття.

Зміст естетичного виховання конкретизується у програ­мах з літератури, музики, образотворчого мистецтва, основ наук, у різних самодіяльних об'єднаннях учнів (хори, оркес­три, ансамблі, літературні, драматичні, хореографічні гурт­ки, кіно- і фотогуртки), у роботі студій (художніх, спортив­них тощо), під час факультативних занять з етики, естети­ки, різних видів художньої творчості, історії мистецтва тощо.

Джерелами естетичного виховання є художня літерату­ра, музика, образотворче, театральне мистецтво, кіно, при­рода, естетика шкільних приміщень, зовнішній вигляд учи­телів та учнів, взаємини між учнями і вчителями та ін.

В естетичному вихованні учнів величезне значення має осо­бистість педагога. Його поведінка, одяг, осанка, рухи, міміка, голос, тон — все має бути взірцем для учнів. Про естетичну ви­хованість учнів свідчать зовнішній вигляд, манера поводити­ся, уміння розмовляти, вигляд їх підручників, зошитів тощо.

Естетичне виховання є багатогранним процесом, що здійснюється за такими напрямами:

134. життя і діяльність дитини в сім'ї. Тут формуються ос­нови естетичних смаків, почуттів, нащо впливають органі­зація побуту в оселі, одяг, взаємини в сім'ї, оцінювання ста­ршими краси предметів, явищ, безпосередня участь в есте­тичній діяльності тощо;

135. виховна діяльність дошкільних закладів. Вона здійс­нюється через естетику побуту, систему спеціальних занять (музика, образотворче мистецтво, танці, ігри тощо);

136. навчально-виховна діяльність загальноосвітніх закла­дів. Ця діяльність передбачає залучення учнів до оволодін­ня змістом навчальних дисциплін (мови, літератури, істо­рії, предметів природничого циклу, музики, образотворчо­го мистецтва), позакласної виховної роботи (танцювальні гуртки, хорові колективи, студії образотворчого мистецтва та ін.). У школах створюють спеціалізовані гуманітарно-естетичні класи, що сприяє естетичному розвитку учнів;

137. навчально-виховна робота позашкільних дитячих вихо­вних закладів (будинки і палаци дитячої та юнацької творчос­ті, студії, дитячі музичні та художні школи тощо). Ця діяль­

ііієгі. спрямована на задоволення інтересів, розвиток здібнос­тей дітей, залучення їх до активної естетичної діяльності;

138. діяльність професійних навчально-виховних закладів. Навчаючись у них, майбутні фахівці отримують естетичні знання, беруть участь у діяльності мистецьких аматорських колективів, набувають вмінь естетичної діяльності;

139. вплив засобів масової інформації. Діяльність їх поєд­нує елементи багатьох видів мистецтва. Проте засилля в них «масової культури» ускладнює процес формування здоро­вих естетичних смаків, потребує копіткої роботи виховате­лів, батьків, випереджуючого формування високих естети­чних потреб, смаків, несприйняття потворного.

Отже, естетичне виховання покликане навчити учнів ро­зуміти і сприймати красу, формувати емоційну сферу учнів, естетичні смаки та ідеали.

Фізичне виховання

Створення умов для забезпечення оптимального фізич­ного розвитку особистості, збереження її здоров'я, отриман­ня знань про особливості організму, фізіологічні процеси в ньому, набуття санітарно-гігієнічних умінь та навичок до­гляду за власним тілом, підтримання і розвиток його потен­ціальних можливостей неможливе без фізичного вдоскона­лення і розвитку. Реалізація цих завдань покладена на сис­тему фізичного виховання учнів.

Пріоритетним завданням системи освіти є виховання у підростаючого покоління відповідального ставлення до люд­ського здоров 'я як найвищої індивідуальної і суспільної цін­ності. Це здійснюється шляхом розвитку валеологічної осві­ти, повноцінного медичного обслуговування, оптимізації ре­жиму навчально-виховного процесу, створення екологічно сприятливого життєвого простору.

Фізичне виховання має забезпечувати набуття кожною ди­тиною знань про здоров'я і засоби його зміцнення, шляхи й методи протидії хворобам, методики досягнення високої пра­цездатності і тривалої творчої активності; сприяти збережен­ню здоров'я учасників навчально-виховного процесу, залу­ченню їх до занять фізичною культурою і спортом, пропаганді здорового способу життя, вихованню культури поведінки тощо.

Фізичне виховання — система заходів, спрямованих на зміцнен­ня здоров'я людини, загартування її організму, розвиток фізичних можливостей, рухових навичок і вмінь.

Фізичне, психічне, соціальне та духовне здоров'я люди­ни є результатом використання різноманітних засобів і форм