16 Педагогіка

До педагогічних здібностей також належать: висока пра­цездатність, динамізм особистості (здатність активно впли­вати на іншу особистість); емоційна стабільність (володіння собою, самоконтроль, саморегуляція); оптимістичне прогно­зування (передбачення розвитку особистості з орієнтацією на позитивне в ній); креативність (здатність до творчості, генерування нових ідей, уникнення традиційних схем, опе­ративне вирішення проблемних ситуацій); впливовість (зда­тність впливати на психічний і моральний світ дітей в пев­ному напрямі, зближуватися з ними, здобувати довіру, лю­бов і повагу, глибоко проникати у їх внутрішній світ, конструювати, проектувати його) тощо.

Комплекс таких здібностей є важливою передумовою ус­пішного оволодіння педагогічною професією.

Професійні якості віддзеркалюють єдність професійно­го та особистісного компонентів педагогічної діяльності. Врахування і прогнозування їх впливу є необхідною умо­вою успішності педагогічної діяльності.

Професійні якості — індивідуальні особливості суб'єкта д іяльності, що впливають на її ефективність та успішність і є стійкими, суттєвими, рів­ноцінними та вираженими.

До професійних якостей відносять:

• професійне мислення: аналітико-конструктивний склад, самостійність та критичність мислення, гнучкість, ди­намічність, продуктивність, творчість, відкритий тип пізна­вального ставлення, ерудиція, установка на засвоєння сис­теми знань, передового педагогічного досвіду і всіх надбань світової та національної культури;

• професійну спрямованість: соціальна активність, на­станова на виконання замовлення суспільства щодо фор­мування особистості дитини; ставлення до професії, що ви­являється в системі мотивів, особистісних смислів і цілей, принциповість, високий рівень професійної мотивації, адек­ватна самооцінка, адекватний рівень домагань, цілеспря­мованість, гуманістична спрямованість, ідейна перекона­ність, позитивне ставлення до себе;

• експресивні якості: емоційно-вольова стабільність, стійкість до стресу, оптимізм, емоційна сприйнятливість, витримка, оптимістичність, самоконтроль;

• організаційні якості: відповідальність, працездат­ність, дисциплінованість, ініціативність, вміння організо­вувати себе, наполегливість;

• комунікативні якості: контактність, емпатійність (уміння співпереживати оточуючим, оцінювати різноманіт­

пі ситуації з їх позицій, здатність виявити своє розуміння), терпимість, тактовність, рефлективність (здатність людини уявити собі, як її сприймають інші), толерантність.

До професійних належать і якості, набуті у процесі про­фесійної підготовки, пов'язані з отриманням спеціальних знань, умінь, способів мислення, методів діяльності: володіння предметом викладання, методикою його викладання, пси­хологічна підготовка, загальна ерудиція, широкий культурний кругозір, педагогічна майстерність, володіння педагогічними технологіями, захопленість наукою, любов до професії, що ви­ражається у відданості своїй справі, бажанні працювати, напо­легливості, дисциплінованості, радості від досягнення навча­льних і виховних результатів, постійному підвищенні вимог­ливості до себе, власної педагогічної кваліфікації.

Важливу роль відіграють особистісні якості педагога.

Особистісні якості педагога — якості, які виявляються у фаховій діяльності, професійних зв'язках, спілкуванні, визначають поведінку педагога і характеризують його як фахово самодостатню, від­повідальну особу.

У своїй сукупності ці якості формують передумови для створення сприятливих відносин у педагогічному, учнів­ському колективах, ефективної педагогічної діяльності. Найважливішими серед них є: людяність, співчуття, гуман­ність у помислах і діях тощо.

Працю справжнього педагога живить віра в людину. Він повинен бути оптимістом, глибоко вірити в сили й мож­ливості дітей, бачити насамперед їх найкращі риси «про­ектувати хороше» (А. Макаренко). Водночас учитель не по­винен ідеалізувати дітей, ігноруючи недоліки. Учитель — це завжди активна, творча особистість, організатор життя уч­нів, лідер. Педагогічне керівництво учнівським колективом зобов'язує його бути винахідливим, толерантним, виявля­ти терпимість до дітей. Однак не можна заохочувати дії та вчинки учнів, які суперечать суспільним, моральним нор­мам, чи шкодять дітям або оточуючим.

Уважність і спостережливість допомагають вчителю враховувати найменші зміни у настроях, самопочутті уч­нів, корегувати подальшу роботу, обраний план дій.

Обов'язковою нормою є ставлення вчителя до учнів, яке виявляється в оцінюванні їх знань, умінь, вчинків. Будь-які прояви несправедливості з боку педагога ображають, обурю­ють учнів, завдають шкоди навчанню і вихованню.

Неадекватні емоційні реакції учнів можуть провокува­ти аналогічні й у вчителя, тому необхідними його особисті-сними якостями є витримка і стриманість.

Вчитель має бути вимогливим, оскільки безпринципність, поблажливість, потурання слабкостям, байдужість завдають великої шкоди вихованню особистості. Найвидатніші педаго­ги обстоювали єдність вимогливості й поваги, бо саме у вимог­ливості до людини полягає повага до неї.

Самокритичність сприяє аналізу власних дій, вчинків, професійної діяльності, баченню помилок та шляхів їх по­долання.

Важлива для вчителя позитивна емоційна налаштова-ність, яка виявляється в умінні абстрагуватися від неприєм­них переживань, поганого настрою при спілкуванні з діть­ми. Водночас не варто приховувати невдоволення, якщо по­ведінка учнів на те заслуговує, однак і в такій ситуації вчитель повинен володіти своїми емоціями.

У стосунках з учнями необхідна тактовність, почуттямі-ри. Неприпустимо вдаватися до крайнощів, що виходять за межі пристойності й педагогічної доцільності. Учитель завясди має бути послідовним у вимогах і водночас гнучким, здатним переглядати окремі рішення, якщо це зумовлено конкретни­ми обставинами та інтересами справи. Він є старшим товари­шем учнів, але насамперед наставником, керівником. Тому дружні взаємини вчителя й учня не повинні переходити у фа­мільярність і панібратство. Зокрема, вчитель, якому властиве відчуття міри, завжди доброзичливий, але не ліберальний, чемний, коректний і делікатний, але не улесливий.

С

Таблиця 5.1

Класифікація якостей, необхідних для педагогічної діяльності

Якості,які компенсуютьсяі розвиваютьсяу відповідному віці	Вдумливість, передбачливість, гнучкість поведінки, чуйність, справедливість, самостійність, доброзичливість, ініціативність, дисциплінованість, критичність, логічність, чуйність, потреба в саморозвитку та ін.
Якості, які не компенсуються, але розвиваються у відповідному віці	Увічливість, вихованість, наполегливість, сумлінність, спостережливість, терпіння й терпимість, кмітливість, смак до самоаналізу, загальна культура, почуття власного достоїнства, гарна пам'ять, педагогічна інтуїція, педагогічна фантазія, розподіл уваги, педагогічна пильність, оптимізм до досягнень школярів та ін.

укупність якостей, необхідних для професії педагога, можна умовно поділити на кілька категорій (табл. 5.1).

У

Закінчення таблиці 5.1

Якості, які не компенсуються і розвиваються погано у відпо­відному віці	Доброта, екстравертивність, емоційна стабільність і гнучкість, спрямованість на спілкування, любов до дітей, високий інтелект, відкритість людям, педагогічна обдарованість, педагогічна спрямованість, креатнвність та ін.
Якості, які компенсуються, але розвиваються погано у відпо­відному віці	Акуратність, почуття гумору, спрямованість на результат, спрямованість на спілкування, енергійність та ін.
Якості, несумісні з педагогічною діяльністю, але піддаються корекції у відповідному віці	Агресивність, заздрісність, дратівливість, слабка предметна або професійна підготовка та ін.
Якості, несумісні з педагогічною діяльністю, що не піддаються корекції у відповідному віці	Протипоказання за станом здоров'я, не сформованість деяких видів діяльності (письма, читання, виконання найпростіших арифметичних операцій й ін.), злостивість, мстивість, підступництво, аморальність, невротичність і дратівливість стосовно дітей, спрямованість на себе та ін.

читель — головна фігура педагогічного процесу. Його особистий приклад є могутнім фактором виховного впливу. Діти, як стверджував Л. Толстой, переймаються прикладом у сто разів сильніше, ніж найкрасномовнішими і най­розумнішими повчаннями. Вплив авторитетного педагога зберігається протягом всього життя. «Золотим правилом» науки виховання вважав К. Ушинський таку тезу: «Учите­леві треба бути таким, якими він хоче бачити своїх вихо­ванців».

Позитивні якості вчителя є основою його авторите­ту — визнання учнями його інтелектуальної, моральної сили й переваги, глибокої пошани до вчителя, віри в нього. Регулює професійну діяльність професійна самосвідо­мість — усвідомлення особистістю себе в професійній діяль­ності (усвідомлення потреб, інтересів, прагнень, ціннісних орієнтацій, соціальних ролей та мотивів професійної діяль­ності); оцінка професійних можливостей (знань, умінь, на­вичок і якостей); зіставлення своїх можливостей з норма­тивами — суспільно значущими вимогами професії; здат­ність до формування індивідуального стилю діяльності на основі самооцінки. Професійна самосвідомість засвідчує рівень оволодіння учителем професією, дає змогу визнана­

ти причини успіхів і невдач, вносити необхідні корективи в діяльність, визначати індивідуальний стиль діяльності (сис­тему індивідуальних прийомів, що забезпечують ефектив­ність професійних дій) і перспективи професійного само­вдосконалення.

Індивідуальний стиль діяльності характеризують: адаптивність (здатність адекватно пристосовуватися до нової професійної ситуації), гнучкість (використання того чи іншого способу реалізації діяльності залежно від можливостей вчителя, учнів, освітнього середовища), со­ціальна орієнтованість (усвідомлення соціальної відпові­дальності перед суспільством), інноваційність (постійний пошук та оволодіння новими професійними методами ді­яльності), прогностичність (передбачення і попереджен­ня негативного впливу на професійну діяльність та ство­рення комфортних умов для успішної її реалізації), пре-зентативність (представленість індивідуального «Я», його самовизначеність), гуманістична спрямованість. Якщо вчитель успішно реалізується у професійній діяльності, задоволений результатами праці, ефективно організує освітній процес, позитивно характеризується учнями, його індивідуальний стиль діяльності можна вважати оп­тимальним.

Педагогічні якості, індивідуальний стиль діяльності вчителя повинні динамічно розвиватися, постійно попов­нюватись новим змістом, критично аналізуватись.

Отже, вчитель повинен були взірцем професіонала, но­сієм високих громадянських, професійних й особистісних якостей. їх збалансованість, гармонійність прояву підтвер­джена впевненістю у своїх знаннях, уважне й бережне став­лення до дітей, повага до їх почуттів є обов'язковою скла­довою професіоналізму вчителя.

Педагогічна компетентність вчителя

Успішну орієнтацію вчителя в сучасному освітньому, ін­формаційному просторі, задоволення його індивідуальних, професійних потреб, досягнення успіху в професійному са­мовираженні та взаємодії з соціумом забезпечує високий рівень педагогічної компетентності. Компетентність вчи­теля пов'язана з професіоналізмом, тому зміст поняття «професійна компетентність» визначається рівнем про­фесійної освіти, досвідом, індивідуальними здібностями і якостями вчителя, вмотивованим прагненням до неперер­

вної самоосвіти та самовдосконалення, творчим і відпо­відальним ставленням до справи.

Педагогічна компетентність (лат. сотреївте — досягати, прагну­ти) вчителя — інтегративна риса, що включає знання, вміння, на­вички, зафіксовані у кваліфікаційних вимогах, та особистісні нахи­ли й орієнтири щодо розвитку особистісної культури, поглиблення власного досвіду, здійснення інноваційної д/яльност/.

Сучасний вчитель повинен володіти такими компетент-ностями:

• громадянська компетентність: виявляється у здатності орієнтуватися у суспільно-політичному просторі держави, застосовувати нормативно-правові процедури та законодавчі акти регулювання особистого життя та фахової діяльності;

• соціальна компетентність: здатність проектувати стратегії свого життя, індивідуумів, різних соціальних груп відповідно до усталених норм і правил соціальної взаємодії (виявляти ініціативу, регулювати міжособистісні, групові відносини; долати конфлікти тощо);

• загальнокультурна компетентність: полягає в куль­турі міжособистісних відносин, толерантності, знанні та використанні рідної та іноземних мов, застосуванні мето­дів самовиховання, сприянні розвитку творчості, інновацій­ного мислення та підприємництва, формуванні гуманісти­чного світогляду, визначенні духовно-ціннісних орієнтирів, моральних і етичних принципів особистості; розумінні ваго­мості навчання впродовж життя;

• уміння вчитись: здатність уявляти, прогнозувати, до­сягати результатів діяльності; знати й застосовувати при­йоми смислового групування матеріалу, впорядковувати та відтворювати інформацію, вміти перетворювати інформа­цію на спосіб діяльності, сприймати та опрацьовувати ма­теріал, залежно від мети діяльності, формувати узагальнен­ня, критичні судження та оригінальні думки, моделюва­ти, комбінувати, доповнювати, перетворювати, інтегрувати способи перевірки й контролю власної діяльності, оціню­вати навчальні дії учнів;

• технологічна компетентність: здатність учителя орієнтуватись в інформаційному просторі, використовува­ти технічні та мультимедійні засоби, володіти й оперувати інформацією відповідно до професійних потреб, оцінювати досягнутий результат;

• науково-методична компетентність: поінформова­ність у сфері освітніх інновацій, інтерактивного навчання, використання інформаційних освітніх технологій моніто­рингу та управління освітніми процесами;

• прогностична компетентність: здатність до визначен­ня та втілення фахових проектів, аналізу партнерських від­носин, ділового співробітництва, передбачення наслідків фа­хової та особистої діяльності;

• комунікативна компетентність: об'єктивне сприй­няття партнерів по взаємодії, знаходження адекватного стилю й тону спілкування, урахування індивідуальних осо­бливостей, вміння активно слухати, вільно володіти вер­бальними, невербальними, комп'ютерними засобами кому­нікації;

• здоров'язберігаюча компетентність: культура здоро­вого способу життя (підтримка власного духовного здоро­в'я, фізичної форми), поінформованість у способах психо­логічного захисту й підтримки;

• підприємницька компетентність: здатність організову­вати власну трудову діяльність, роботу колективу, аналізу­вати та оцінювати власні професійні можливості, презенту­вати та поширювати інформацію про результати власної ді­яльності й діяльності колективу;

• налаштованість на саморозвиток і самовдосконалення: потреба і готовність до самоосвітньої діяльності, творчого самовдосконалення впродовж життя через осмислення досяг­нутих результатів і самостійний вибір нових цілей і завдань;

• рефлексивна компетентність: реалізується через меха­нізми рефлексії (процес осмислення, критичний аналіз та переосмислення особистісних смислів та змісту професійної педагогічної діяльності, вчинків, поведінки) забезпечує роз­виток і саморозвиток, своєчасну корекцію й адекватний роз­виток інших компетентностей; сприяє творчому підходу до професійної діяльності, досягненню її максимальної ефек­тивності та результативності.

Педагогічна компетентність є динамічним феноменом, систематичне оновлення якого зумовлене змінами суспільс­тва, стратегічних орієнтирів освіти, проблемами, що випли­вають із особистого досвіду і специфіки діяльності кожного педагога.

Професійний розвиток вчителя

Оволодіння педагогічною професією — довготривалий процес. Він охоплює декілька етапів професійного розвит­ку фахівця, протягом яких змінюються життєві та профе­сійні плани, відбувається перебудова структури особистості, визначається провідна діяльність, соціальна ситуація. Від­

повідно до кожного етапу фахівець, за словами російського дослідника Є. Климова, фігурує як:

• оптант (етап вибору професії);

• адепт (навчання у спеціалізованому навчальному за­кладі: ВНЗ, училище тощо);

• адаптант (звикання молодого фахівця до роботи);

• інтернал (людину визнають досвідченим фахівцем, який може самостійно й успішно справлятися з основними професійними функціями);

• майстер (наявність у фахівця спеціальних якостей, умінь, широке орієнтування у професійній діяльності; інди­відуальний стиль діяльності);

• авторитет (фахівець — майстер своєї справи, широко відомий у своєму колі або за його межами; він професійно вирішує завдання за рахунок великого досвіду, вмілості, вміння організувати роботу тощо);

• наставник (фахівець є авторитетним майстром, пе­редає досвід молодим, стежить за їх професійним зростан­ням, його життя наповнене осмисленою професійною пер­спективою)¹.

Дещо інакше виокремлює етапи професійного розвитку Е. Зеєр:

572. стадія аморфної оптації (0—12 р.), на якій відбувається зародження професійно зорієнтованих інтересів і нахилів у дітей під впливом родини, інститутів дошкільної та шкільної освіти завдяки сюжетно-рольовій грі та навчальній діяльності;

573. стадія оптації (12—16 р.), на якій відбувається фор­мування професійних намірів, що завершується свідомим або вимушеним вибором професії;

574. стадія професійної підготовки (16—23 р.), яка почи­нається зі вступу до професійного навчального закладу; со­ціальна ситуація характеризується новою соціальною рол­лю, новими відносинами в колективі, більшою соціальною належністю; провідною діяльністю є професійно-пізнаваль­на, орієнтована на отримання конкретної професії;

575. стадія професійної адаптації (18—25 р.), на якій від­бувається освоєння особистістю нової соціальної ролі, досві­ду виконання професійної діяльності, розвиваються профе­сійні якості; провідна діяльність, як правило, має нормати­вно-репродуктивний характер;

576. стадія первинної професіоналізації, на якій професій­на діяльність відбувається відносно оптимальними способа-

¹ КлимовЕ. А. Психологияпрофессионального самоопределения. — Ростов-на-Дону: Фенікс, 1996. — С. 418.

ми, стабілізація професійної діяльності зумовлює формуван­ня нової системи ставлень особистості до навколишнього середовища і себе;

577. стадія вторинної професіоналізації, на якій відбува­ється подальше підвищення професійної кваліфікації, інди­відуалізація технологій виконання діяльності, виникнення та розвиток власної професійної позиції. Характеризується найстійкішим оптимальним рівнем професійної активності спеціаліста;

578. стадія професійної майстерності, на якій фахівець досягає вершин у своїй діяльності. Характеризується висо­кою творчою активністю особистості, продуктивним рівнем виконання професійної діяльності, пошуком її більш ефек­тивних способів, зміною відносин із колективом¹.

За відповідального ставлення до свого фаху професійний розвиток фахівця-вчителя повинен мати лінійний, безупин­ний характер, він поступово набуває професійної майстер­ності від репродуктивного рівня праці до її вершинного рів­ня. В іншому разі розвиток може бути стагнуючим (приско­рений розвиток на початкових стадіях становлення з подальшою стагнацією та занепадом) або ламаним (вер­шинні досягнення, кризи, конфлікти).

Відчутно детермінують професійний розвиток внутріосо-бистісні чинники (психофізіологічні та психологічні особ­ливості, рівень соціально-професійної активності, характер професійної мотивації, потреба в самореалізації тощо). За­галом становлення професіоналізму вчителя пов'язане з його особистісно-професійним розвитком і саморозвитком, формуванням особистості, орієнтованої на високі професійні досягнення. Передумовами його є розвиток спеціальних і загальних здібностей, моральна вихованість. Регулюючим фактором професійного розвитку вчителя, його творчої ак­тивності є самосвідомість (усвідомлене ставлення до про­фесії, що виявляється в системі мотивів, особистісних сми­слів і цілей). За допомогою самопізнання вчитель ставиться до себе як до суб'єкта діяльності, особистості та індивідуа­льності. Важлива наявність позитивної Я-концепції (систе­ми уявлень про себе) вчителя як продуктивної основи для його подальшого самовдосконалення. Вона сприяє виник­ненню задоволеності від педагогічної праці, самоповаги, впевненості у собі. Відчуваючи себе спокійно і впевнено, вчитель доброзичливий і рівний у відносинах з учнями, ба-