3. Операціональні, або функції-прийоми (обслуговують кілька функцій-інструменталій, хоча в певних межах можуть бути пов'язані з тією чи іншою педагогічною стратегією або тактикою):

• функції вимірювання та оцінювання. У них поєднує­ться: вимірювання (виокремлення сукупності конкретних еталонів та прийомів визначення необхідних параметрів) і оцінювання (висновки на основі здійснених певних узагаль­нень). Отримання якісно-кількісних показників сприяє конкретизації процесу порівняння. Реалізується через по­шук, удосконалення інформативних форм і технік вимірю­вання важливих показників;

• методична функція. За наявності «зворотного зв'яз­ку» відбуваються зіставлення мети і засобів педагогічної діяльності з її результатами, визначення їх ефективності, виявлення недоліків та прогнозування майбутнього з ура­хуванням результатів аналізу попередніх реалій;

• управлінська функція. Керівництво діяльністю учнів, спрямування їх в необхідному напрямі, привчання учнів до самоврядування є необхідними складовими навчання;

• координаційна функція. Полягає вона у передбаченні, узгодженні дій учасників педагогічного процесу, внесенні змін у власну діяльність, діяльність учнів, її результати;

• функція самоствердження. Ця функція покликана сприяти усвідомленню учнем власного «Я», відчуттю влас­ної особистісної значущості, формуванню адекватної само­оцінки і перспектив особистості, рівня домагань;

— функція формоутворень. Відповідне зовнішнє оформ­лення вербальних висловлювань, невербальних проявів тощо, залежно від характеру педагогічної діяльності, умов її здійснення, особистісних якостей учителя й учнів, надає ці­лям, змісту, завданням, намірам певної форми, в якій вони втілюються.

У цій сукупності функцій втілюються основні напрями педагогічної роботи вчителя (викладацька, виховна, дослід­ницька тощо).

Орієнтація на поліфункціональність дає змогу вчите­лю організувати власну педагогічну діяльність як цілісний, багатогранний процес, знаходячи у ній множинний смисл (освітній, виховний, розвивальний та ін.), розуміючи її варіативність (відсутність жорсткої детермінації моделей, тактик), інтегративність (можливість включення у навча­льний процес виконання кількох функцій одночасно), бага-торівневість (необхідність стимулювати активність учнів, здійснювати самоконтроль й самооцінку діяльності, зістав­ляти власні дії з діями інших, аналізувати , коректувати й прогнозувати подальшу діяльність та ін.).

Зміст, форми і засоби реалізації тих чи інших функцій можуть варіюватися залежно від фахової спрямованості пе­дагога, типу навчального закладу (загальноосвітня школа, професійний навчальний заклад). Так, прийоми встанов­лення контакту вчителя початкових класів і вчителя-пред-метника старшої школи мають істотно відрізнятися, інак­ше педагог може спровокувати міжособистісні конфлікти. Різними є змістовість, емоційна насиченість вербальних ви­словлювань і невербальних проявів (функція формоутво­рення) вчителя конкретних навчальних предметів — мате­матики, літератури, географії. При реалізації соціалізую­чої функції слід враховувати, що учень — людина з певним досвідом соціальних стосунків, які вона переносить у нову соціальну групу.

Педагогічна діяльність має безперервний, динамічний характер. їй притаманні цілісність (реалізує її головну фун­кцію — формування всебічно розвиненої, гармонійної осо­бистості учня; комплексний підхід до виховання, забезпе­чуючи єдність всіх його напрямків; співдружність педаго­гічних, учнівських, батьківських та трудових колективів, взаємодії школи, сім'ї та громадськості у вихованні; гар­монійне поєднання різноманітних видів діяльності: нав­чальної, виховної, громадської, методичної, наукової, само­освітньої); варіативність (відсутність жорсткої детерміно­ваності подій); дія водночас у кількох вимірах (прогнозування

подій, спонтанне поточне реагування, зіставлення прогнозу з фактичним перебігом подій, внесення коректив, ретроспек­тивний аналіз); інтегративність (кожна подія шкільного життя є проекцією багатьох систем); багаторівневість взає­модії (вчитель має мобілізувати учня на спільні дії, стиму­лювати його активність, особисту відповідальність, керува­ти діяльністю); постійне пізнання (ситуації, учня, себе, со­ціального оточення, умов взаємодії). Цілі й завдання вчителя завжди нестандартні, нешаблонні, творчі. Його професійна діяльність має специфічний набір знарядь праці, до яких від­носять не тільки знання, які повинен повідомити вчитель, а й види діяльності, до яких він повинен залучати учнів.

Педагогічна діяльність є своєрідною «метадіяльністю», оскільки передбачає організацію діяльності учнів. Крім того, вчитель змушений контролювати себе, вчасно коригу­вати небажані зміни в структурі особистісних якостей, а також бачити і розуміти те, що відбувається з іншими, зна­ти об'єктивні причини, що детермінують особистісний роз­виток його колег, учнів, їх батьків.

Педагогічна діяльність органічно зливається з буденним життям учителя. Він постійно аналізує свої дії і вчинки своїх учнів, подумки «заглядає» вїхнідуші, творить нові ситуації для поліпшення навчально-виховної взаємодії.

Компоненти педагогічної діяльності

Педагогічна діяльність є складною динамічною системою, яка містить певні структурні елементи (цілі, мотиви, зміст, засоби дій, регулювання й результат) і формуєтеся з певних компонентів. На діяльність суб'єкта постійно прямо або опо­середковано впливають зовнішні і внутрішні умови.

Компоненти педагогічної діяльності — відносно самостійні функ­ціональні види діяльності, кожний з яких охоплює групу умінь, не­обхідних для реалізації певного виду педагогічної діяльності чи пе­дагогічного заходу.

У сучасній діяльності вчителя виокремлюють такі основ­ні компоненти:

1. Проектування цілей. Цей своєрідний «вектор» актив­ності вчителя передбачає спрямованість його на іншу лю­дину. Педагогічна діяльність має сенс лише тоді, коли учень може акумулювати науковий і соціальний досвід, переданий йому педагогом. Тільки позитивні здобутки, інтегровані у внутрішній світ учнів, мають сенс і визначають цінність пе­

дагогічної діяльності. Учитель також повинен відповідати пе­вному еталону, професійно-рольовим очікуванням оточення. Проектування цілей є складним процесом, за якого вчитель повинен пам'ятати про кінцеву мету його діяльності — за­безпечення можливостей для неускладненого розвитку учнів у процесі спільної діяльності. Неправильно визначена мета призводить до негативних або нечітких результатів. Отже, вчитель має вміти ставити мету педагогічної діяльності, пла­нувати певні етапи її досягнення згідно з вимогами до зміс­ту освіти, результатами попередньої роботи, перспективами на майбутню діяльність, рівнем здібностей і можливостей учнів, власними можливостями та ін.; визначати місце і значущість мети в системі загальних педагогічних цілей; ставити завдання, зорієнтовані на поетапну реалізацію кон­кретної мети.

562. Стимулюючо-мотиваційний компонент педагогічної діяльності. Ефективність організації діяльності педагога за­лежить від його вмінь керувати мотиваційною сферою учнів, викликати у них позитивне ставлення до реалізації заплано­ваного, формувати, оцінювати внутрішні потреби. Вчитель повинен уміти: визначати потреби, мотиви діяльності, рівень домагань учнівського колективу, окремих учнів, особливості їх характеру, використовуючи різноманітні методи діагнос­тики; підтримувати і формувати позитивне ставлення до дія­льності, викликати інтерес, використовуючи різноманітні за­соби активізації внутрішньої мотивації (надання вільного вибору, стимулювання розумової й творчої активності, ство­рення умов для самореалізації та ін.); використовувати за­соби зовнішнього стимулювання діяльності (оцінка, похва­ла, пояснення значущості та ін.); підтримувати і розвивати внутрішні потреби в самопізнанні, саморозвитку, самовдо­сконаленні.

563. Плануючий компонент педагогічної діяльності. Від­бір і компонування навчально-виховного матеріалу здійс­нюється відповідно до вікових та індивідуальних особливо­стей учнів. Суть цього компонента полягає в плануванні і побудові педагогічного процесу, визначенні структури дій учителя та учнів, проектуванні навчально-матеріальної бази для проведення навчально-виховної роботи, подальшої дія­льності, передбачення, прогнозування її перебігу, ймовір­них результатів. Його реалізація вимагає застосування сис­теми психолого-педагогічних, методичних і фахових знань, урахування цілей, інтересів, потреб, можливостей учнів, оскільки лише правильно спланована діяльність забезпечує успішний результат.

Учитель повинен: прогнозувати результати педагогіч­ної діяльності; працювати зі змістом навчальної інформації (підбирати, опрацьовувати, виділяти головне); підбирати і розподіляти для поетапної реалізації найефективніші фор­ми, засоби, методи реалізації поставлених цілей і завдань; ураховувати при плануванні результати аналізу поперед­ньої діяльності (позитивні й негативні), особливості учнів­ського колективу, окремих учнів (мотиви, інтереси, здіб­ності, можливості та ін.), умови перебігу діяльності; плану­вати своєчасне і доцільне використання необхідного дидактичного матеріалу, використання технічних засобів навчання; передбачати ймовірні труднощі, можливі варіа­нти коригування діяльності за обставинами; виокремлюва­ти об'єкти і засоби контролювання перебігу й результатів діяльності, критерії їх оцінювання та ін.

564. Організаційний компонент педагогічної діяльності. Включення учнів у різноманітні види діяльності, організа­ція учнівського колективу і перетворення його на інстру­мент педагогічного впливу вимагає володіння уміннями: чітко і ясно формулювати цілі й завдання педагогічної дія­льності, орієнтувати учнів щодо засобів її реалізації; раціо­нально поєднувати різноманітні методи, засоби, форми ор­ганізації спільної діяльності, спрямовані на реалізацію пос­тавлених цілей і завдань; логічно й послідовно переходити з одного виду діяльності до іншого; вивчати індивідуальні можливості, здібності, психологічні особливості учнів та ін., застосовувати індивідуально-диференційований підхід; ак­тивізувати діяльність учнів шляхом створення розви-вальних, проблемних ситуацій, використання творчих зав­дань та ін.; організовувати самостійну діяльність учнів з елементами самоконтролю, самоаналізу, самооцінювання; раціонально розподіляти час, підтримувати оптимальний режим роботи; доцільно використовувати дидактичний ма­теріал, технічні засоби навчання; робити висновки (само­стійно й за допомогою учнів).

565. Контрольно-корекційний компонент педагогічної ді­яльності. Цілеспрямоване спостереження за вирішенням поставлених завдань, аналіз і коригування педагогічного процесу необхідні для забезпечення прямого і зворотного зв'язку між учителем і учнями. Контрольно-корекційний компонент покликаний забезпечувати отримання інфор­мації про результативність і недоліки педагогічного проце­су, труднощі, якість вирішення навчально-виховних за­вдань. Зворотний зв'язок потребує аналізу, регулювання, внесення змін у методи, засоби і форми роботи, наближен­

»я їх до оптимальних. Учні отримують інформацію про хід і результати власної діяльності, можливість її коригувати. Учитель повинен контролювати (цілеспрямовано спостері­гати, аналізувати й оцінювати) педагогічну діяльність, ви­значати успішність й ефективність її перебігу, своєчасно коригувати; змінюючи діяльність, необхідно зберігати її за­гальну спрямованість і зміст, реалізовувати заплановані цілі, завдання.

566. Результативно-аналітичний компонент педагогічної діяльності. Цей компонент охоплює аналіз і оцінювання вчителем досягнутих у процесі навчально-виховної діяль­ності результатів, встановлення відповідності їх поставле­ним завданням, виявлення причин відхилень, їх аналіз, проектування нових завдань, спрямованих на реалізацію нових цілей з урахуванням виявлених недоліків. Результа­тивно-аналітичний компонент ґрунтується на виявленні, глибокому самоаналізі (Що відбулося зі мною? Чи став я кращим після сьогоднішнього робочого дня? Чи задоволені мої потреби та інтереси? Які саме потреби та інтереси задо­волені? А чи не було серед них потреби влади над іншим, перемоги над дитиною?), визначенні шляхів вирішення суперечностей педагогічного процесу, надає діяльності ви­кладача динамічного і розвивального характеру.

Учитель повинен володіти такими уміннями: аналізу­вати результати діяльності для визначення причин неузго­дженості цілей і результатів; порівнювати план роботи з його реалізацією, виявляти неузгодженості і їх причини; сильні й слабкі складові діяльності, оцінювати продуктивність окремих етапів роботи учнів; виявляти причини труднощів, помилок і методів їх запобігання і подолання; робити ви­сновки за результатами аналізу і використовувати їх надалі; об'єктивно оцінювати професійно-педагогічну діяльність.

567. Комунікативний компонент педагогічної діяльності. Між учителем і учнями, колегами, батьками та громадсь­кістю повинні бути такі відносини, які даватимуть змогу задовольняти потреби та інтереси учнів, ефективно впли­вати на них, коригувати їх поведінку. Основою педагогіч­но доцільних відносин між суб'єктами педагогічного про­цесу є гнучка й динамічна взаємодія, яка залежить не сті­льки від зовнішнього контролю, скільки від усвідомлення учасниками взаємодії законів розвитку особистості, які слід розглядати як процес взаємовпливу і взаємозбагачення.

Для успішної реалізації комунікативного контакту учитель повинен встановлювати педагогічно доцільні від­носини з учнями; взаємодіяти на особистісному рівні при

вирішенні педагогічних завдань; діагностувати комуніка­тивні якості учнів, враховувати їх у процесі організації педа­гогічного спілкування; визначати морально-психологічний настрій учнівського колективу, привносити в нього відповідні зміни, створювати сприятливу атмосферу, необхідний на­стрій при проведенні навчальних і позаурочних заходів; фо­рмувати й підтримувати доброзичливі стосунки в колективі; з повагою і тактом поводитися в будь-якій ситуації, вирішу­вати і попереджувати конфлікти; виразно і логічно говори­ти, точно висловлюючи свої думки, почуття, ставлення, ви­користовуючи всі засоби емоційного впливу (педтехніка); вислуховувати, сприймати точку зору співбесідника; встановлювати педагогічно доцільні стосунки з іншими уча­сниками педагогічного процесу.

Знання структури педагогічної діяльності допомагає уникнути неправильних рішень і дій.

Професійні знання, уміння, здібності і якості сучасного вчителя

Необхідність навчання і виховання підростаючих поко­лінь усвідомлюють усі людські спільноти. Особливо важ­ливі роль і значення педагогічної діяльності в сучасному суспільстві. Вимоги до педагога висвітлені в Законі Украї­ни «Про загальну середню освіту»: «Педагогічним праців­ником повинна бути особа з високими моральними якостя­ми, яка має відповідну педагогічну освіту, належний рівень професійної підготовки, здійснює педагогічну діяльність, забезпечує результативність та якість своєї роботи, фізич­ний та психічний стан здоров'я якої дозволяє виконувати професійні обов'язки в навчальних закладах середньої осві­ти». Педагог повинен бути людиною з високим рівнем про­фесійної культури, яка виявляється у здатності знаходити задоволення в праці; творчій діяльності, спрямованій на формування особистості учня; оволодінні культурною спа­дщиною, в особистих моральних якостах. Засвоєні педаго­гом культурні багатства втілюються в його діяльності, по­ведінці, у ставленні до світу та самого себе.

Культура педагогічної діяльності — рівень виконання вчителем своїх професійних обов'язків.

Залежить вона від соціально значущих мотивів діяль­ності педагога (потреби, інтереси, цінності, погляди); від­повідності психофізичних властивостей особистості (здібно­

стей), які забезпечують необхідний рівень і ефективність професійної діяльності; ступеня розвитку психічних проце­сів особистості (мислення, пам'ять, емоції, почуття, воля); повноти і глибини засвоєних психолого-педагогічних і спе­ціальних знань, умінь, навичок, тобто набутого досвіду; со­ціальної активності.

Учитель повинен прагнути до духовного збагачення уч­нів, поважати невичерпність і унікальність кожної людської особистості, організовувати педагогічний процес як духов­ну взаємодію в умовах психологічного комфорту, інте­лектуальної співпраці, співтворчості, діалогової культури, поєднувати педагогіку впливу з педагогікою взаємодії і фа-силітації (лат. facilitate — стимулювати, активізувати), що забезпечують взаємозбагачення, гармонійний розвиток і са­морозвиток суб'єктів педагогічного впливу. Бути фасиліта-тором означає сприяти гармонізації особистості учня, допо­магати йому, актуалізувати потребу в особистісному зрос­танні, розвивати здатності до творчої адаптації та самозмін.

За словами В. Сухомлинського, любов до дитини — це «...плоть і кров вихователя як сили, здатної впливати на ду­ховний світ іншої людини. Педагог без любові до дити­ни — це все одно, що співак без голосу, музикант без слуху, живописець без відчуття кольору». Той, хто не любить і не поважає дітей, учнів, не може досягти успіху в педагогічній праці, бо тільки щира любов і глибока повага педагога до вихованців породжують відповідну любов і повагу до нього.

Як посередник між дітьми та системою ідей, традиція­ми, культурою свого народу й людства педагог покликаний виховувати гідних людей, здатних примножувати здобут­ки людської цивілізації.

Специфіка педагогічної діяльності вчителя полягає у тому, що він взаємодіє з учнями, яким властиві різнома­нітні інтереси. Це вимагає від нього володіння системою професійних знань, яку утворюють:

— загальнокультурні знання (знання про людину, її становлення, розвиток у реальній соціокультурній дійсності; спеціальні знання з культурології, соціології, етики, естети­ки, деонтології, економіки, права, управління);

— психологічні знання (знання загальних характерис­тик особистості: спрямованість, характер, темперамент, зді­бності та ін.; особливостей перебігу психологічних проце­сів (мислення, пам'ять, уява та ін.); методів психологічно­го дослідження закономірностей навчання і виховання: психологічні основи навчання і виховання; закономірнос­тей і особливостей вікового розвитку учнів, особливостей за­

своєння навчального матеріалу відповідно до індивіду­альних та вікових характеристик; особливостей навчально-пізнавальної та комунікативної діяльності учнівського ко­лективу, конкретного учня, взаємодії і спілкування; умін­ня застосовувати набуті знання у педагогічній діяльності, володіння способами і прийомами психічної саморегуляції, технологіями подолання професійної деструкції, реф­лексією);

• педагогічні знання (знання основних теорій форму­вання і розвитку особистості, провідних ідей і законо­мірностей цілісного педагогічного процесу, законів, принци­пів педагогіки і психології, основних форм діяльності тощо; конструювання навчально-виховного процесу; вирішення практичних завдань навчання і виховання в конкретних умо­вах; знання про основні напрями і зміст праці вчителя, сут­ність і особливості професійно-педагогічної діяльності, роз­виток педагогічної і психологічної науки, професійну під­готовку, позитивні та негативні сторони своєї професійної діяльності, особистісні якості з професійно-педагогічного вдо­сконалення, та ін.);

• знання з методики викладання предметів, методики виховної роботи, дидактики (підготовка і проведення уро­ків, організація діяльності школярів), знання педагогічної техніки (способів вирішення педагогічних задач і ситуацій, проведення дослідницької роботи), необхідні для організа­ції і ефективної взаємодії у педагогічному процесі.

Система професійних знань дає змогу вчителеві вільно орі­єнтуватися в потоці різноманітної інформації, обирати з неї найбільш істотну та значущу; вирішувати професійні завдан­ня на рівні теоретичного узагальнення з використанням різноманітних прийомів педагогічного мислення; осми­слювати, конструювати і обґрунтовувати свої програми дія­льності, з'ясовувати їх внутрішню логіку на основі знання закономірностей педагогічного процесу; на науковому рівні описувати педагогічні явища і факти, забезпечувати одно­типність, тотожність підходів до їх інтерпретації; поясню­вати факти, використовуючи причинно-наслідкові зв'язки, типові для навчально-виховного процесу; передбачати нап­рями розвитку та зміни педагогічних об'єктів, явищ, про­цесів.

Професійні знання поглиблюють, спрямовують і органі­зують індивідуальний досвід вчителя, допомагають осмис­лити його в системі соціального досвіду, відкривають мож­ливості для його вдосконалення і розвитку.

Вчитель сам планує свою діяльність, враховуючи дер­жавні програми й документи. Внутрішнє «Я» постійно зай­няте порівнянням того, яким є вчитель згідно з особистою «Я-концепцією» (тим, що людина думає про себе), і тим, як він реалізується у професії. Гуманна людина гостро переживає відхилення від певного ідеалу, норми (наприклад, накрича­вши на дитину), а інша — не буде хвилюватися, навіть коли здійснить значно гірший вчинок. Отже, внутрішнє життя вчителя має орієнтуватися на самовдосконалення.

Світогляд людини розвивається внаслідок роздумів і ре­флексії (внутрішньої мисленнєвої роботи). Тому розвину­та самосвідомість є необхідною умовою професійної та осо-бистісної самореалізації вчителя. Ігнорування духовного росту, роботи з власною свідомістю може спричинити по­ступову деградацію та втрату мотивації до педагогічної праці.

Вчитель повинен володіти такими професійними умін­нями:

568. вміння «переводити» зміст об'єктивного процесу нав­чання й виховання в конкретні педагогічні завдання: дос­лідження особистості і колективу з метою визначення рівня його готовності до активного оволодіння знаннями й про­ектування на цій основі процесу розвитку; виділення освіт­ніх, розвиваючих і виховних завдань, визначення серед них домінуючих;

569. вміння створювати і задіювати логічно завершену пе­дагогічну систему: комплексне планування навчально-ви­ховних завдань, обґрунтований вибір змісту освітнього про­цесу; оптимальний вибір форм, методів, засобів його реа­лізації;

570. вміння бачити взаємозв'язки між компонентами і фа­кторами виховання, приводити їх у дію; створювати для цього необхідні умови; активізація особистості учня, розви­ток його діяльності, яка перетворює його на суб'єкт вихо­вання; організація і розвиток спільної діяльності; забезпе­чення зв'язку з навколишнім середовищем, регуляція зов­нішніх непередбачуваних впливів;

571. вміння враховувати і оцінювати результати педа­гогічної діяльності: самоаналіз і аналіз освітнього процесу та результатів діяльності вчителя; визначення нових за­вдань¹.

¹ Психология и педагогика: Учеб. пособие / Под ред А. А. Бода-лева, В. И. Жукова, Л. Г. Лаптева, В. А. Сластенина. — М.: Изд-во Института психотерапии, 2002. — С. 42.

Теоретична і практична підготовка до педагогічної ді­яльності дає змогу вчителю набути такі професійні вміння:

• інтелектуальні вміння, які виявляються у здатності ефективно виконувати операції логічного мислення (аналіз, синтез, порівняння, класифікація, виділення головного та ін.); утворюють інтелектуальну основу професійної праці, сприяють розвитку педагогічного мислення, форму» ванню глибоких знань;

• аналітичні вміння, через які виявляється узагальне­не вміння педагогічно мислити: діагностувати педагогічні явища, аналізувати їх складові (умови, причини, мотиви, засоби, форми та ін.), знаходити способи оптимального ви­рішення педагогічних проблем;

• прогностичні вміння, що виявляються у прогнозу­ванні педагогічного процесу, побудові образу кінцевого ре­зультату діяльності, складанні плану дій для досягнення по­ставленої мети; розвитку особистості та її соціальних від­ношень;

• проективні вміння, що полягають у конкретизації педа­гогічного прогнозування в планах навчання і виховання, об­ґрунтуванні способів і етапів їх реалізації: підбір змісту пе­дагогічного процесу, визначення основних видів діяльності тощо;

• рефлексивні вміння, котрі виявляються в уміннях вчи­теля аналізувати власну професійну діяльність: правильність постановки мети і завдань, адекватність змісту педагогічно­го процесу поставленим завданням, відповідність форм, ме­тодів, засобів навчання індивідуальним і віковим особли­востям тих, хто навчається тощо;

• мобілізаційні вміння, що виявляються у розвитку ін­тересу, формуванні мотивації до навчального процесу, стимулюванні до саморозвитку й творчості, забезпеченні умов для ефективної самореалізації особистості тощо;

• інформаційні вміння, що передбачають отримання, систематизацію знань, їх адаптацію до педагогічного про­цесу, організацію їх чіткої та ефективної передачі;

• розвиваючі вміння, які спрямовують взаємодію з уч­нями задля створення умов для всебічного розвитку їх особистості (психічних процесів, властивостей);

• орієнтаційні вміння, спрямовані на формування цін­нісних установок особистості, її світогляду; стимулювання стійкого інтересу до навчання, організацію діяльності з ме­тою прояву і закріплення соціально значущих якостей; орга­нізацію спільної творчої діяльності з метою розвитку соці­ально значущих якостей учнів;

• перцептивні вміння, що виявляються в загальному умінні сприймати й розуміти партнерів по взаємодії; адек-натно інтерпретувати поведінку, протистояти стереотипам сприйняття тощо;

• комунікативні вміння, спрямовані на організацію педагогічного спілкування: встановлення психологічного контакту з учнями, їхніми батьками, колегами, обмін інформа­цією, вміння регулювати й унравляти процесом, налагоджу-нати зворотний зв'язок, педагогічно доцільні відносини.

Вагомим для педагога є наявність педагогічних здіб­ностей.

Педагогічні здібності — сукупність психічних особливостей учите­ля, необхідних для успішного оволодіння педагогічною діяльністю, її ефективного здійснення.

Основними їх показниками є швидкість, надійність і лег­кість засвоєння педагогічної діяльності. Систему педа­гогічних здібностей утворюють:

• організаційні здібності (виявляються в умінні вчите­ля організувати учнів, розподілити між ними обов'язки, спланувати власну діяльність і діяльність учнів, організу­вати й оцінити її та ін.);

• дидактичні здібності (передбачають конкретні умін­ня підібрати і підготувати навчальний матеріал, наочність, технічні засоби навчання; доступно, ясно, виразно, пере­конливо і послідовно викладати навчальний матеріал; сти­мулювати розвиток пізнавальних інтересів, духовних по­треб та ін.);

• перцептивні здібності (виявляються в толерантності, чутливості до особистості, здатності сприймати й розуміти іншу людину, її психологічний стан за зовнішніми ознака­ми; професійній проникливості, пильності, інтуїції та ін.);

• комунікативні здібності (передбачають наявність по­треби в спілкуванні, здатність налагоджувати контакти з уч­нями, їх батьками, колегами, керівниками навчального за­кладу; здатність викликати позитивні емоції у співрозмов­ника і відчувати задоволення від спілкування; здатність до співпраці, що виявляється в допомозі учням усвідомити свою своєрідність як необхідну для спілкування цінність);

• сугестивні знання (виявляються в емоційно-вольово­му впливі на учнів);

• дослідницькі знання (уміння пізнати й об'єктивно оцінити педагогічні ситуації, процеси);

• науково-пізнавальні знання (здатність до засвоєння наукових, фахових знань).