1 Стельмахович м. Г. Теорія і практика українського національного виховання. — Івано-Франківськ, 1996. — с. 50.

го — націонал-соціалістичній ідеології фашизму, наскрізь пройнятій культом сили і зневаги до людини.

Національне виховання в українській школі орієнту­ється на історичні потреби нації, головна серед яких на су­часному етапі — державотворення. Проте загальна мета ви­ховання — залучати молоде покоління до творчої участі у рідній культурі, а через неї також до культури загально­людської — залишається основоположною. Бо, як ствер­джує сучасний дослідник педагогіки Олександр Вишнев-ський, народ тільки тоді розвине національну зрілість, ко­ли, не втрачаючи своєї національної самозосередженості, спиратиметься на загальнолюдські духовні цінності.

Кінцевою метою виховання особистості є її підготовка до повноцінного суспільного життя, яке передбачає вико­нання ролей громадянина, трудівника, громадського дія­ча, сім'янина, товариша.

Зміст національного виховання відображає в єдності йо­го загальну мету, завдання й складові частини. Основними складовими виховання, реалізація яких забезпечує всебіч­ний і гармонійний розвиток особистості, є:

• громадянське виховання: формування громадянсько­сті, якадає змогу людині відчувати себе юридично, соціаль­но, морально й політично дієздатною;

• розумове виховання: озброєння учнів знаннями основ наук, формування наукового світогляду та національної само­свідомості, оволодіння основними мислительними операція­ми, вироблення умінь і навичок культури розумової праці;

• моральне виховання: формування в учнів загально­людських норм гуманістичної моралі (добра, взаєморозумін­ня, милосердя, віри у творчі можливості людини), мораль­них понять, поглядів, переконань, моральних почуттів, ви­роблення навичок і звичок моральної поведінки, культури спілкування, культивування інтелігентності;

• трудове виховання: ознайомлення учнів з науковими основами сучасного виробництва, практична й психологіч­на підготовка їх до праці, свідомого вибору професії;

• естетичне виховання: формування естетичних понять, поглядів, переконань, виховання естетичних смаків, виро­блення вмінь і навичок привносити в життя красу, розви­ток в учнів творчих здібностей;

• фізичне виховання: виховання здорової зміни, підго­товка до фізичної праці, захисту Батьківщини.

Завдання сучасної системи виховання, які випливають із суспільних потреб сьогодення, полягають у реальному пере­ході до педагогічної творчості та індивідуального впливу, у

переорієнтації учнівських і вчительських колективів на по­долання авторитарно-командного стилю у ставленні до уч­нів. Пріоритетним стає гуманістичне виховання — створен­ня умов для цілеспрямованого систематичного розвитку лю­дини як суб'єкта діяльності, особистості, індивідуальності.

Основні завдання виховної діяльності зумовлені пріо­ритетними напрямами реформування школи, визначеними Державною національною програмою «Освіта» («Україна XXI століття»), до яких належать:

• формування національної свідомості, любові до рід­ної землі, свого народу, бажання працювати задля держа­ви, готовності її захищати;

• забезпечення духовної єдності поколінь, виховання по­ваги до батьків, жінки-матері, культури таісторії свого народу;

• формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою;

• прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій українців та представників інших націо­нальностей, які мешкають на території України;

• виховання духовної культури особистості, створен­ня умов для вибору нею своєї світоглядної позиції;

• утвердження принципів вселюдської моралі: правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності та ін­ших чеснот;

• формування творчої, працелюбної особистості, вихо­вання цивілізованого господаря;

• забезпечення повноцінного фізичного розвитку дітей і молоді, охорони та зміцнення їх здоров'я;

• виховання поваги до Конституції, законодавства У кра­їни, державної символіки;

• формування глибокого усвідомлення взаємозв'язкуідей свободи, прав людини та громадянської відповідальності;

• розвиток індивідуальних здібностей і талантів моло­ді, забезпечення умов її самореалізації;

• формування у дітей і молоді уміння міжособистісного спілкування та підготовка їх до життя за ринкових відносин.

Головна мета, пріоритетні напрями, основні шляхи ре­формування української системи національного виховання сформульовані у восьмому розділі «Декларації про держав­ний суверенітет України» від 16 липня 1990 р., Державній національній програмі «Освіта» («Україна XXI століття»), «Концепції школи нової генерації — української національ­ної школи-родини» (1994 р.), «Концепції безперервної сис­теми національного виховання» (1994 р.), «Концепціїрозви­тку загальної середньої освіти» (2000 р.), «Концепції 12-річ-

ної середньої загальноосвітньої школи» (2000р.), «Концепції 12-річної середньої загальноосвітньої школи» (2001 р.), Націо­нальній доктрині розвитку освіти (2002 р.).

Запитання. Завдання

91. Обґрунтуйте тезу, за якою мета виховання полягає у всебічному та гармонійному розвитку дитини.

92. Розкрийте сутність різноманітних концепцій виховання.

93. У чому полягають суперечності виховання?

94. У чому виявляються особливості змісту національного вихован­ня на сучасному етапі?

95. Охарактеризуйте потреби, які впливають на формування моти­вів виховання у процесі становлення особистості.

96. У чому виявляються взаємозв'язок і характерні особливості ви­ховання, самовиховання і перевиховання?

97. Випишіть у дві колонки якості людини: у першу — які найбільш цінні й імпонують Вам, у другу — ті, що викликають у Вас несприйняття.

2.2. Основні закономірності і принципи виховання

Навчально-виховний процес має на меті формування особистості, наділеної індивідуальними якостями, рисами характеру, особливостями поведінки, що обов'язково повин­но враховуватися у процесі його здійснення. Водночас він є системною практикою, підпорядкованою загальним законо­мірностям і принципам.

Закономірності виховання

Педагогіка як наука спирається на систему закономір­ностей, що відображають стійкі зв'язки між різноманітни­ми складовими педагогічного процесу.

Закономірності виховання — стійкі, повторювані, об'єктивно існу­ючі зв'язки у вихованні, реалізація яких сприяє ефективному роз­витку особистості.

У процесі виховання особливо важливими є такі законо­мірності:

1. Органічний зв'язок виховання із суспільними потре­бами та умовами. Розвиток суспільства зумовлює зміни, ди­

ктує нові потреби і в його виховній системі. Наприклад, у зв'язку із розбудовою незалежної Української держави ви­никла потреба формування у підростаючого покоління укра­їнської національної свідомості, любові до свого народу, йо­го традицій, історії, культури.

98. Взаємодія у виховному процесі всієї сукупності різ­номанітних чинників. Виховує все: люди, речі, явища. Се­ред виховних чинників найвагомішим є людський (роль ба­тьків, педагогів).

99. Опора у виховному процесі на позитивні якості дити­ни, стимуляцію активності особистості, позитивні емоції від досягнутих успіхів.

100. Результати виховання залежать від виховного впли­ву на внутрішній світ дитини, її духовну, емоційну сфери. Виховний процес має постійно трансформувати зовнішні ви­ховні впливи у внутрішні, духовні процеси особистості (її мотиви, установки, орієнтації, ставлення).

101. Діяльність і спілкування як визначальні чинники. Ді­яльність є головним фактором єдності свідомості і поведін­ки, адже зайнятість учня певним видом діяльності (навча­льною, трудовою, ігровою, спортивноютаін.) забезпечує все­бічний розвиток його особистості.

У вихованні закономірності виявляються в усьому різ­номанітті взаємозв'язків і взаємоперетворень. На них необ­хідно зважати у будь-якій виховній ситуації.

Принципи виховання

Усі аспекти виховного процесу охоплені узагальненою системою вимог, які регламентують підходи, принципи ді­яльності в різноманітних педагогічних ситуаціях. Таку сис­тему вимог втілюють у собі принципи виховання.

Принципи виховання — керівні положення, які відображають за­гальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту, організації і методів виховного впливу.

Процес виховання ґрунтується на системі таких принципів: