289. неблагополуччя в сім'ї: неповна сім'я, батьки-п'яни-ці, наркомани, що ведуть аморальний спосіб життя; безвід­повідальність батьків за виховання дітей, їх психолого-педагогічна неграмотність; негативні приклади в моральній поведінці; брак доброти, сімейного затишку, любові до ді­тей, справжнього батьківського авторитету; прояви насиль­ства, жорстокості; матеріальні нестатки;

290. Низька педагогічна культура в благополучній сім'ї: ба­тько й мати працюють, освічені, інтелектуально розвинені, є

' Оуен Р. Педагогические идеи. — М., 1940. — С. 161.

матеріальний достаток, що проявляється у створенні для ді­тей «парникових» умов, призводить до ослаблення внутрішніх сил особистості, матеріального перенасичення, вседозволено­сті, несформованості системи самовимог і самоконтролю;

3) недостатній виховний рівень роботи в загальноосвітніх закладах: проявляється у перевантаженості програм навча­льним матеріалом, який учень не може засвоїти. Це породжує негативізм, опір, намагання «втекти» від навчальної діяль­ності, почуття власної неповноцінності, меншовартості по­рівняно з іншими учнями; прояви негативізму з боку вчите-лів-вихователів до учнів з моральними вадами; недостатній рівень педагогічної культури вихователів (нетактовність, гру­бощі, авторитаризм таін.); ізоляція, відсторонення від ціка­вих колективних справ тощо.

На педагогічно занедбаних дітей педагоги, батьки, всі, хто спілкується з ними, повинні звертати особливу увагу, аби перевиховання дало позитивні результати.

Принципи, шляхи і засоби перевиховання

Перевиховання — складний і тривалий процес, що ґрун­тується на загальних принципах виховання і виконує від­новну, компенсаційну, виправну, стимулюючу функції.

У роботі з педагогічно недбалими дітьми варто викорис­товувати такі принципи: зв'язку перевиховання з цікавою продуктивною працею; організації дитячого колективу, який забезпечував би позитивний вплив на вихованця; опо­ри на позитивні якості виховуваного й позитивний соціаль­ний досвід; органічного поєднання поваги до вихованців з існуючою системою вимог; єдності і систематичності педа­гогічних впливів; індивідуального підходу до неї; гуманно­го, об'єктивного ставлення до дитини у процесі її перевихо­вання; стриманості, розважливості, недопустимості афек­тивної поведінки педагога.

У виховній практиці важливими є упереджуючі заходи, які дають змогу запобігти масовій появі важковиховуваних дітей, з одночасним формуванням соціальних передумов для попередження їх появи.

У процесі подолання «моральної хвороби» дітей виок­ремлюють кілька етапів.

1. Діагностичний. Вивчають, аналізують позитивні й не­гативні фактори виховання, умови, що їх спричинили, ви­значають шляхи і засоби нейтралізації негативних тенден­цій та актуалізації позитивного в поведінці дитини. Учитель

мусить мати детальну характеристику педагогічно занедба­ного вихованця.

291. Планування і визначення змісту роботи. На цьому етапі класний керівник спільно з вихователями, які спілкуються з «важким» учнем, розробляє детальний план перевиховання, визначає місце і роль у цьому процесі кожного вихователя.

292. Цілеспрямованої педагогічної діяльності. Він перед­бачає реалізацію планів щодо перевиховання конкретної особистості. Це відбувається із залученням всіх, хто може позитивно впливати на неї (батьків, родичів, однокласни­ків, учителів-вихователів та ін.). Координує роботу класний керівник, аналізуючи соціально-психологічні змінну пове­дінці вихованця, розробляє подальші виховні заходи.

У педагогічній практиці трапляються складні випадки. Тому для правильної організації роботи з занедбаними діть­ми проводять педагогічні консиліуми за участю шкільного психолога, вчителів, батьків дитини, під час яких всебічно аналізують причини, що спричинили труднощі у житті ді­тей, особливості їх поведінки і накреслюють шляхи та ме­тоди перевиховання. Незважаючи на складність і тривалість процесу перевиховання, педагоги мають вірити в силу ви­ховного впливу на особистість.

Результативність перевиховання залежить від вразли­вості, пластичності та сили біологічних задатків, від трива­лості негативного досвіду особистості, її готовності до випра­влення. Процес перевиховання неоднаково впливає на ді­тей. Найефективніше виявляється він щодо психологічно податливих дітей. Перевиховання може бути малоефективі-ним, якщо діти протидіятимуть йому або не сприйматимуть його позитивно.

Наслідки виховного процесу залежать від уміння педаго­га використати наявну позитивну базу особистості, привчити її до активної співпраці над собою. Важливо залучати дитину до корисної діяльності, забезпечити високий темп, емоційну насиченість життя відповідно до індивідуальних і вікових осо­бливостей. Водночас необхідно налагоджувати доброзичливі стосунки дітей з батьками, вчителями, ровесниками.

Запитання. Завдання

293. Проаналізуйте характерні особливості поведінки важковихову-ваних дітей.

294. Якою мірою загальні соціальні фактори впливають на появу «важких» дітей?

295. Які виховні помилки сім'ї та школи спричиняють появу «важких» дітей?

296. Розкрийте суть, принципи, шляхи і засоби перевиховання.

297. Обґрунтуйте педагогічну доцільність дотримання певних етапів у процесі перевиховання учнів.

298. Охарактеризуйте соціально-педагогічні умови успішного прове­дення виховної роботи з «важкими» дітьми.

299. Якою може бути роль учнівського колективу у перевихованні дитини?

2.9. Взаємодія школи і сім'ї у вихованні молоді

Сім'я є моделлю суспільства на конкретному історично­му етапі розвитку, відображає його моральні та духовні осо­бливості. У ній дитина отримує перший особистий і соціаль­ний досвід, від сім'ї значною мірою залежить її майбутнє.

Сім'я як соціально-педагогічне середовище

Сім'я функціонує на основі спільного побуту, економіч­ного, морально-психологічного укладу, виховання дітей, взаємної відповідальності. Вона забезпечує соціалізацію лю­дини, самореалізацію особистості, захист від проблем, спри­яє формуванню особистості з усталеною поведінкою.

Сім'я — невелика соціальна група, до якої входять поєднані шлю­бом чоловік і жінка, їх діти (власні або усиновлені), кровні родичі, інші особи, пов'язані родинними зв'язками з подружжям.

Життєдіяльність сім'ї реалізується через основні її функ­ції: матеріально-економічну (бюджет сім'ї, організація спо­живчої діяльності, участь у суспільному виробництві, на­буття професії, відновлення втрачених на виробництві сил); житлово-побутову (забезпеченість житлом, ведення дома­шнього господарства, організація побуту); репродуктивну (продовження людського роду); комунікативну (створення сприятливого сімейного мікроклімату, внутрісімейне спіл­кування, взаємостосунки сім'ї з мікро- і макросередовищем, контакт із засобами масової інформації, літературою, мис­тецтвом); виховну (формування особистості дитини, пере­дача їй соціального досвіду); релаксаційну (організація ві­льного часу та відпочинку).

Сім'я є також персональним середовищем життя і роз­витку дитини, яке зумовлює спосіб життя та її соціальне існування. Особливості цього характеризують такі пара­метри:

• соціально-культурний, стосується освітнього рівня батьків, їх участі у суспільному житті. Рівень культури сі­м'ї визначається повагою до особистості дитини, усвідомлен­ням впливу сімейної атмосфери на її формування, урахуван­ням цього при спілкуванні;

• соціально-економічний, означає матеріальну забез­печеність сім'ї, завантаженість батьків на роботі;

• техніко-гігієнічний, характеризує умови проживан­ня, забезпеченість житлом, особливості способу життя;

• демографічний, виражається в структурі та чисель­ності сім'ї.

Сім'я є різновіковим колективом. ЇЇ структура багато в чо­му залежить від звичаїв, культурних і національних традицій, моральних та правових норм. У межах сім'ї формується систе­ма стосунків між старшими та молодшими, батьками і дітьми, що визначає психологічний клімат в сім'ї. Тут формується сві­тогляд дитини, ставлення до навколишнього світу. Спільне ве­дення домашнього господарства впливає на рівень матеріаль­ної забезпеченості, можливості самореалізації особистості, її смаки, уподобання, ціннісні орієнтації, культуру. У сім'ї дити­на набуває вмінь і навичок в різних сферах суспільного життя, насамперед навичок людського спілкування. Поступово в неї формується досвід сімейного життя, ставлення до родини.

Сучасні сім'ї різноманітні, і від того, в якій саме жийе дитина, залежить, яким змістом наповнюється процес фор­мування її особистості. Умовно сім'ї поділяють на блаґбпо-лучні та неблагополучні.

Благополучна сім'я — сім'я з високим рівнем внутрісімейної мо­ральності, духовності, координації та кооперації, взаємної підтрим­ки та взаємодопомоги, з раціональними способами вирішення сі­мейних проблем.

її благополуччя забезпечується гуманністю у взаєминах, вмінням любити і поважати одне одного. У ній існує висока координованість дій при вирішенні внутрісімейних проб­лем, взаємоповага і взаєморозуміння формують позитивну моральну атмосферу. Дитина почуває себе рівноправною в сімейному колективі: її люблять, але не балують, залучають до сімейної праці, водночас враховують її особисті інтереси та потреби. Матеріальна забезпеченість та освітній рівень батьків сприяють зміцненню дружби між батьками та діть­

ми, їх бажанню проводити разом вільний час, у довірливо­му спілкуванні вирішувати всі питання сімейного життя. Діти цінують поради батьків, наслідують їх особистий прик­лад. У нормальній сімейній атмосфері дитина росте добро­зичливою, гуманною, спокійною та оптимістичною. В неї формуються такі цінні соціальні якості, як доброта, взає­моповага, почуття впевненості.

Сучасні благополучні сім'ї мають і певні особливості: де­які батьки намагаються не стільки «формувати» особистість дитини, дисциплінувати її, скільки допомагати в її індиві­дуальному розвитку, добиватися емоційної єдності, розумін­ня, співчуття; в інших батьків мета — підготувати дитину до життя за допомогою тренування її волі, навчання, на їх погляд необхідним та корисним навичкам. Є батьки, які, крім цього, ще й прагнуть жорстко контролювати не тільки поведінку, а й внутрішній світ дитини, її думки, бажання тощо. Це призводить до глибоких сімейних криз, конфлік­тів, втрати навіть зовнішніх ознак благополучної сім'ї. Ду­шевний дискомфорт змушує дитину шукати притулку в рі­зних соціальних середовищах.

Неблагополучна сім'я — сім'я, яка через об'єктивні або суб'єктив­ні причини втратила свої виховні можливості, внаслідок чого в ній виникають несприятливі умови для виховання дитини.

До неблагополучних належать:

• сім'ї, де батьки — алкоголіки, наркомани — ведуть аморальний спосіб життя. У таких сім'ях формування ди­тини спотворюється. Вона народжується слабкою, хвороб­ливою, страждає на нервово-психічні захворювання, росте без турботи, опіки, не має найнеобхіднішого;

• сім'ї асоціальні. Члени сім'ї конфліктують з морально-правовими нормами суспільства, схильні до правопорушень;

• сім'ї конфліктні. У них відбуваються постійні конф­лікти між батьками, батьками і дітьми, що проявляються у сварках, суперечках, взаємних образах, грубощах, навіть бійках. Виникають такі сім'ї через брак у взаємостосунках між батьками взаєморозуміння, взаємодопомоги, щирості, морально-емоційної вихованості. Тут панують грубість, чва­ри, взаємні погрози, стійке незадоволення, що призводить до сімейної кризи. У дітей формуються підвищена збудли­вість, страх, невпевненість у своїх силах. Нестачу позитив­них емоцій вони компенсують пошуком їх у вуличних ком­паніях, бродяжництві, вживанні алкоголю, наркотиків;

• сім'ї неповні. У таких сім'ях дитину виховує один з батьків, переважно матір. Виникають вони здебільшого вна-