1. Критерії оцінювання організаційної структури і скла­дових шкільного колективу:

• відповідність структури колективу соціальній моде­лі суспільства;

• чіткість розподілу функцій між внутріколективними об'єднаннями і органами управління;

• взаємозв'язок між внутріколективними об'єднання­ми (органами шкільного управління);

• здійснення управління діяльністю шкільного колек­тиву як єдиного процесу на основі співуправління педаго­гів, учнів, батьків, громадськості.

Рівні сформованості шкільного колективу визначають на основі стадій його розвитку.

Високий рівень сформованості шкільного колективу від­повідає третій стадії розвитку колективу, коли він повніс­тю виконує виховні функції, характеризується соціально ціннісними мотивами, демократичною спрямованістю. Чле­ни колективу відрізняються високим рівнем активності, іні­ціативності, самостійності в процесі різнопланової діяльно­сті, моральної сформованості.

Середній рівень адекватний другій стадії розвитку коле­ктиву, характеризується появою активу, який бере на себе частину повноважень керівника колективу, ситуативними виявами демократичного співжиття. Члени колективу ви­являють середній рівень активності, ініціативності, само­стійності в процесі організації діяльності шкільного колек­тиву, моральної вихованості.

Низький рівень свідчить про першу стадію розвитку ко­лективу, характеризується індивідуалістичною спрямованіс­тю членів колективу, якого фактично ще немає. Керівник змушений брати на себе роль «диктатора». Активність, іні­ціативність, самостійність виявляються дуже рідко, відчут­ний низький рівень моральної вихованості.

275. Критерії оцінювання змісту виховної діяльності уч­нів, колективу, рівня його впливу на особистість учня:

• відповідність між змістом виховання та вимогами су­спільства;

• єдність необхідних напрямів виховання з моральною їх сутністю;

• комплексність у процесі здійснення всіх напрямів ви­ховного впливу;

• індивідуалізація виховання.

276. Критерії визначення характеру внутріколективних відносин:

• соціальна спрямованість внутріколективних стосунків;

• наявність стосунків взаємовідповідальності, взаємо­залежності;

• погодженість ділових і особистих стосунків між уч­нями різного віку у процесі різнопланової діяльності шкіль­ного колективу;

• наявність моральності в процесі спілкування;

• уміння узгоджувати колективні та власні інтереси.

277. Критерії незалежного оцінювання особистості члена­ми колективу:

• соціальна спрямованість: суспільна активність, гро­мадський обов'язок, ідеали, ціннісні орієнтири тощо;

• ставлення до трудової діяльності: відповідальність за доручену справу, творчий підхід, ініціативність у роботі, під­вищення професійних знань тощо;

• організаторська діяльність: ділові якості (цілеспря­мованість, працьовитість, дисциплінованість, ініціатив­ність) , організаторські вміння чітко визначити мету і поста­вити завдання перед колективом і окремими його учасни­ками, розставити людей і організувати роботу трудового колективу, уміння налагодити контроль і стимулювання ді­

яльності, оперативно розв'язати і об'єктивно оцінити ре­зультати роботи колективу;

— взаємини з товаришами по трудовому колективу: від­носини з учнями навчального закладу, підлеглими; добро­зичливість, повага, гуманність у стосунках з людьми.

Спектр діяльності класного керівника є дуже широким, тому він повинен мати належні знання з педагогіки і психо­логії, щоб мати змогу невимушено знаходити контакт з ви­хованцями, організовувати навчально-виховний процес, адекватно реагувати на зміни, нововведення тощо. Класний керівник має бути справедливим, врівноваженим і добрози­чливим, розуміти і підтримувати своїх учнів, вміло скеро­вувати їх поведінку.

Запитання. Завдання

278. Чим обумовлені особливий статус і роль у виховному процесі класного керівника?

279. У чому полягають права і обов'язки класного керівника?

280. З яких основних напрямів складається діяльність класного керівника?

281. Проаналізуйте сучасні форми роботи класного керівника.

282. Які риси мають характеризувати класного керівника школи XXI ст.?

283. Охарактеризуйте основні функції класного керівника.

284. Складіть характеристику учня (класного колективу).

2.8. Виховна робота з педагогічно занедбаними дітьми

Особистість дитини є складною психофізіологічною си­стемою. Оскільки вихованням дітей часто займаються не-підготовлені люди, це призводить до помилок, навіть тра­гедій, у результаті чого з'являються «важкі», педагогічно занедбані, важковиховувані діти.

Сутність поняття «педагогічно занедбані діти»

Під час організації і здійснення виховного процесу пе­дагогові доводиться мати справу і з важко виховуваними дітьми, з відхиленнями у поведінці, що потребує його особ­ливої уваги і зусиль.

Важковиховувані особи — категорія осіб, в яких під впливом не­сприятливих для розвитку соціальних, психолого-педагогічних та медико-біологічних умов з'являється негативне ставлення до на­вчання, норм поведінки, знижується або втрачається почуття від­повідальності за свої вчинки.

Важковиховуваним особам властиві:

• неправильно сформовані потреби: матеріальні перева­жають над моральними; більшість матеріальних потреб ма­ють аморальний характер; для їх задоволення важковихо­вувані особи використовують засоби, які не завжди відпові­дають нормам моралі (вживання алкоголю, наркотиків, крадіжки), що призводить до деградації особистості;

• нерозвиненість соціально-політичних потреб;

• прагнення до спілкування з подібними до себе, нехту­вання зв'язками з постійними учнівськими колективами;

• нерозвинута потреба пізнання навколишнього світу; незадовільне навчання, ігнорування методів пізнавальної ді­яльності;

• спотворені естетичні потреби;

• нерозвинута, засмічена вульгаризмами, жаргонною лексикою мова;

• непослідовність, суперечливість у поглядах і переко­наннях;

• брак уявлень про норми поведінки, обмежені почут­тя відповідальності за свої вчинки;

• обмежені інтелектуальні інтереси; перевага утиліта­рних інтересів над духовними позбавляє їх перспективи роз­витку, інтелектуального і морального вдосконалення;

• приховування своїх вчинків від батьків, учителів та однокласників.

За ступенем педагогічної занедбаності «важких» дітей поділяють на чотири групи:

285. важковиховувані діти, які байдуже ставляться до навчання, періодично порушують правила поведінки і дисци­пліну, їм властиві: грубощі, брехливість, нечесність тощо;

286. педагогічно занедбані підлітки, які негативно ставлять­ся до навчання й суспільно корисної діяльності. Вони систе­матично порушують дисципліну й правила поведінки, постій­но проявляють негативні моральні якості особистості;

287. підлітки-правопорушники, які перебувають на облі­ку в інспекціях у справах неповнолітніх або направлені до спецшкіл і спеціальних професійно-технічних училищ;

288. неповнолітні злочинці, які скоїли кримінальні зло­чини, порушили правові норми й направлені судом до ви­правно-трудових колоній.

Перевиховання педагогічно занедбаних дітей є важким завданням, яке людство по-різному намагалось вирішити впродовж своєї історії.

Перевиховання — виховний процес, спрямований на подолання негативних якостей особистості, що формувалися під впливом не­сприятливих умов виховання.

Упродовж XX ст. на теренах нашої держави (спочатку в царській Росії, потім у Радянському Союзі, і нарешті, в Україні) було кілька « спалахів» такого соціального явища, як поява педагогічно занедбаних дітей, зумовлених соціа­льно-історичними та економічними причинами:

• період Першої світової війни (1914—1918): воєнна розруха, сирітство дітей через загибель батьків на війні, оку­пація територій чужоземними військами;

• громадянська війна (1918—1922): руйнування народ­ного господарства, масштабне переміщення певних прошар­ків населення в країні та за її межі, безробіття, хвороби, го­лод таін.;

• 30-ті роки: голодомор, масові репресії;

• Друга світова війна(1939—1945): смерть батьків, оку­пація, голод, сирітство, значні економічні труднощі;

• останні десятиріччя XX ст.: зниження рівня життя на­селення у зв'язку з трансформацією соціально-економічної системи, послаблення відповідальності за виховання дітей.

Проблеми важковиховуваних дітей криються передусім у соціальній сфері. Ще англійський соціаліст-утопіст Роберт Оуен (1771—1858) стверджував, що асоціаційна, злочинна поведінка індивіда залежить не від нього, а від системи, в якій він виховувався: «Знищіть обставини, які сприяють створенню злочинних характерів, і злочинців більше не бу­де; замініть їх обставинами, які розраховані на створення звичок порядку, регулярності, стриманості, праці, — і лю­дина буде володіти цими якостями»¹.

Появу важковиховуваних дітей зумовлюють: