5. Корпоративний звичай, рекомендаційні та судові акти як джерела корпоративного права.

Для корпоративних відносин важливе значення мають не тільки державне та локальне регулювання, а й певні правила, соціальні норми і культура ділових відносин. Хоча безпосеред­ній вплив зазначених суспільних цінностей неможливо точно вимірити, їх значення для практики корпоративного управлін­ня, яка розвивається, все більше визнається суспільством. Існу­вання неписаних правил, соціальних норм - важливий фактор, який пояснює, чому аналогічна з технічної точки зору юридич­на база може привести до різних результатів у сфері корпоратив­ного управління.

Часто згадуваним прикладом може бути суспільне сприйнят­тя місії компанії. В деяких країнах вважається, що компанії мають виконувати певні соціальні функції, які в інших країнах стосу­ються сфери відповідальності державного сектора. До неписаних, узятих на себе зобов'язань компаній можна віднести збережен­ня робочих місць, освіту і професійне навчання. Зобов'язання компаній іноді можуть також виходити за межі фактичного най­му робочої сили і містити такі послуги, як забезпечення місця­ми учнів за визначеним фахом.

Деякі потреби суспільства, що не мають безпосереднього відношення до правил ведення бізнесу, тим не менш, набули ін­шого рангу з втіленням їх у приписи закону. Прикладом може слугувати ст. 19 Закону «Про основи соціальної захищеності інва­лідів в Україні», згідно з якою для юридичних осіб установлюєть­ся норматив робочих місць для забезпечення працевлаштуван­ня інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а як­що працюють від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.

Системи оцінки також впливають на культуру ведення біз­несу. Багато значення приділяється важливій ролі довіри і чес­ності для тривалого і стабільного розвитку ринкової економіки. Такі ж самі аргументи часто наводяться стосовно корпоратив­ного управління. Воно не може бути кращим, ніж законодавче середовище, в якому компанії здійснюють свою діяльність, од­нак за відсутності загальноприйнятих етичних і соціальних норм воно справді може бути гіршим.

Особливістю регулювання цих відносин є те, що на них суттє­во впливають Принципи корпоративного управління, затвердже­ні рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 11 грудня 2003 р. № 571, в яких досить специфічною є правова природа. З одного боку, вони не мають сили нормативно-правового акта і являють собою рекомендаційний акт, який містить рекомендації щодо якісного та прозорого управління акціонерним товариством відповідно до міжнародних стандар­тів. А це сприймається як необов'язковість його до застосування.

Втім, з іншого боку, в них зосереджені усталені правила щодо здійснення корпоративного управління, які довели свою ефек­тивність, вивірені та адаптовані, прийнятні та доцільні, корисні та такі, що дають змогу вирішувати проблеми, які виникають при здійсненні корпоративного управління. Як зазначено в самих Принципах корпоративного управління, вони є свого роду посібником, який дає відповіді на питання, як українським корпораціям подолати «кризу довіри» вітчизняних та інозем­них інвесторів та як залучати фінансові ресурси на вітчизняному і на міжнародних фондових ринках, а також яким чином здій­снювати належний контроль за їх ефективним використанням.

Ці Принципи торкаються порядку здійснення органами управ­ління акціонерних товариств своїх повноважень, систем контро­лю за їх фінансово-господарською діяльністю, розкриття інформації, додержання прав акціонерів, реалізацію ними своїх прав з відповідними механізмами дій органів акціонерних товариств.

Склався й механізм запровадження необов'язкових норм, що містяться в Принципах і не мають юридичної сили. Одним із найважливіших шляхів перетворення цих норм з необов'яз­кових на обов'язкові стало їх введення до внутрішніх актів кон­кретної корпорації, завдяки чому вони стають обов'язковими для неї.

В інших країнах застосовується такий спосіб використову­вати необов'язкові норми: правилами біржової торгівлі, затвер­дженими на конкретних біржах, встановлюється вимога, щоб кожна компанія, акції якої котируються на ній, встановила (прий­няла) і розкрила кодекс (правила) ведення своїх справ та етики для директорів та посадовців відповідно до принципів корпо­ративного управління. Одночасно до біржі швидко доводяться будь-які відмови від цього. При цьому заохочується повідом­лення про всяку незаконну або неетичну поведінку посадовців корпорації. Сайт кожної компанії, акції якої котируються на фон­довій біржі, має містити інформацію про застосування нею ко­дексу/правил ведення справ та етики. Також про це компанії мають повідомляти у своїх річних звітах Державній комісії з цінних паперів. Так, згідно з § 161 Закону про акціонерні товари­ства Німеччини правління та наглядова рада таких товариств мають щороку робити заяву про те, чи дотримуються вони реко­мендацій Кодексу. При цьому компанія вільна в їх застосуванні, але відмова від них спричинила б багато питань з цього приводу і небажання бірж та потенційних контрагентів мати справу з та­кими компаніями. Згідно з Законом України «Про акціонерні товариства» в Україні запроваджується подібний механізм.

Недержавні організації (на зразок наших саморегулівних) надсилають також лист суспільного осуду компанії, акції якої котируються на фондовій біржі та яка порушує такий стандарт поведінки. Отже, це не залишається без реакції громадськості. Враховуючи, що всі подібні випадки поводження суб'єктів рин­кових відносин потраплять до їх «біржових» історій (за типом наших кредитних історій), доля такої компанії залишається не найкращою.

Таким чином, суто ринкові (біржові) механізми впливали на необхідність для компаній користуватися цими формально необов'язковими нормами та правилами.

На корпоративне управління здійснюють вплив і загальносвітові процеси, до яких так чи інакше долучається наша дер­жава, хоча б тому, що національні корпорації співпрацюють з іноземними, зокрема, через інвестування останніх в акції українських корпорацій, шляхом укладення інших цивільно-правових договорів, за якими реалізується або набувається товар на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Важливе значення для корпоративних відносин, їх удоско­налення та надійності механізмів реалізації корпоративних прав має судова практика. Не вдаючись до дискусії про можливість віднесення судової практики до кола джерел права та її порів­няння з прецедентами, слід закцентувати увагу на актах судової влади, насамперед узагальненнях судової практики та постановах Пленуму Верховного Суду України, листах Вищого господарського суду України. Вони приймаються вищими судовими інстанціями з метою забезпечення одноманітності в застосу­ванні корпоративного законодавства на підставі проведення узагальнень, виявлення типових недоліків та надання рекомен­дацій.

Необхідність у цих актах зумовлена недостатньою законо­давчою врегульованістю корпоративних відносин, недосконалістю формулювань положень нормативно-правових актів, наявністю колізій у зазначеній сфері, що призводять до неоднакового тлумачення та застосування судами корпоративного законодавства. Названі фактори є причиною численних помилок при роз­гляді судами корпоративних спорів, високої питомої ваги скасо­ваних та змінених судових рішень, що свідчить про потребу у напрацюванні єдиної судової практики.

На судову практику істотно вплинуло внесення Законом від 15 грудня 2006 p. № 483-V «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів» змін до п. 4 ч. 1 ст. 12 Господарсько-процесуального кодексу України, яки­ми розширено юрисдикцію господарських судів шляхом відне­сення до їх підвідомчості (підсудності) справ, що виникають з корпоративних відносин.

Для практичної діяльності вагомими стали Рекомендації президії ВГСУ від 28.12.2007 р. № 04-5/14 «Про практику за­стосування законодавства у розгляді справ, що виникають з кор­поративних відносин», Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24.10. 2008 р. № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів».