3. Закони та інші нормативно-правові акти.

Корпоративне законодавство становлять ЦК, ГК, зако­ни, підзаконні нормативно-правові акти: постанови Кабінету Міністрів України, а також акти, що приймаються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, Фондом держав­ного майна України, Антимонопольним комітетом України та іншими органами державної влади. До цих актів належать, зокре­ма, ті, що регулюють емісію цінних паперів.

Корпоративне законодавство в Україні охоплює:

законодавство, яке регулює правовий статус підприєм­ницьких товариств і порядок управління ними;

законодавство про приватизацію;

законодавство, яке регулює діяльність акціонерних това­риств на фондовому ринку як емітента;

законодавство, яке регулює інвестиційну діяльність;

законодавство про економічну конкуренцію;

законодавство про банкрутство;

податкове законодавство;

Законодавство України, яке регулює правовий статус акціо­нерних товариств і порядок управління ним.

До названого законодавства належать закони «Про господар­ські товариства» та «Про акціонерні товариства», Положення про порядок реєстрації випуску акцій відкритих акціонерних товариств (у редакції рішення Державної комісії з цінних папе­рів та фондового ринку від 9 лютого 2001 р. № 18) та інші підза­конні нормативно-правові акти.

Закон «Про акціонерні товариства», прийнятий у 2008 p., кардинально відрізняється і від Закону «Про господарські това­риства», і від ЦК та ГК насамперед деталізацією врегулювання тих аспектів, які не були визначені на рівні закону. Цим Зако­ном заповнено й численні прогалини, усунено значні суперечно­сті в регулюванні відносин у корпоративній сфері, а також за­проваджено деякі принципові зміни, зокрема, правового статусу акціонерних товариств, порядку реалізації корпоративних прав тощо. Важливість цього закону полягає ще й в тому, що він до­зволить максимально підвищити зацікавленість осіб у вкладен­ні коштів в акції і розширенні обсягів акціонерного капіталу, його впливовості на національну економіку, сприятиме залучен­ню іноземних інвестицій, при вкладенні яких інвестори дотри­муватимуться відомих їм та загальноприйнятих у всьому світі правил поведінки та принципів корпоративного управління - прозорості та гарантованості прав.

Цей закон, попри певні його недоліки, можна охарактеризу­вати як такий, що покликаний вирішити універсальні завдан­ня - залучення та прибуткове використання акціонерного капі­талу, створення засад для здійснення акціонерами своїх прав, належний ступінь їх охорони та захисту, особливо щодо дрібних акціонерів, формування механізмів, спрямованих на нівелюван­ня протиправних і корисних прагнень інсайдерів, що зашкоджу­ють інтересам решти акціонерів та корпорації в цілому.

Закон «Про акціонерні товариства» пропонує гармонійне узгодження інтересів дрібних та великих акціонерів, акціонер­них товариств, менеджерів, працівників разом із досягненням розумного балансу між ними. Більшою мірою, ніж в інших зако­нах, у ньому втілені самодостатні механізми регулювання, зав­дяки яким стане можливим досить ефективно здійснювати кор­поративні права. Це особливо важливо за відсутності у нашій державі інших впливових важелів для корпоративних правовід­носин (наприклад, ринкових). Це самодостатня модель регулю­вання.

Цінність такої моделі регулювання полягає в тому, що при­мусовість не є основною властивістю правових явищ, а право далеко не завжди може бути примусово здійснено. Це положен­ня особливо значуще для регулювання корпоративних відно­син. Більше того, існує потреба саме в такому регулюванні, яке б дозволяло учасникам корпоративних відносин не вдаватися до примусового здійснення та захисту своїх прав, а регулювало б таким чином ці відносини, щоб здійснення тих чи інших умов породжувало встановлені законом наслідки і навпаки.

Самодостатня модель характеризується:

а) чіткістю правил, які будуть ефективнішими від стереоти­пів, для вияву правомірності поведінки (дій в інтересах, добро­совісності виконання обов'язків тощо);

б) спрямованістю на самостійне виконання норм закону без­посередніми учасниками акціонерних відносин (акціонерами, управляючими), мінімізацією розрахунку на так званих побіч­них учасників відносин (суддів, чиновників органів Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку);

в) введення заходів процедурного характеру, зокрема меха­нізму узгодження договорів, які укладаються від імені акціо­нерного товариства, з установленням наслідків його недотри­мання;

г) передбачення конкретних санкцій на підставі принци­пу повного відшкодування шкоди посадовими особами органів управління акціонерного товариства.

Враховуючи те, що певні господарські товариства мають свою специфіку стосовно складу засновників та учасників, ви­дів та порядку внесення ними вкладів до статутного капіта­лу, використання капіталу, сфери діяльності тощо, спеціальним законодавством можуть передбачатися особливості правового регулювання їх правового статусу та корпоративних відносин Це передбачається законами «Про банки і банківську діяль­ність», «Про приватизацію державного майна», «Про страхуван­ня» та ін.

У всьому іншому на страхові, банківські, інші кредитні кор­порації, а також ті, що створені в процесі приватизації, залежно від того, в якій організаційно-правовій формі вони існують, по­ширюється дія законів, відповідно, «Про господарські товари­ства» або «Про акціонерні товариства», включаючи норми про гарантії та способи охорони і захисту прав учасників (акціо­нерів), порядок функціонування вищого органу корпорації - скликання та проведення загальних зборів, формування інших її органів управління.

Законодавство про приватизацію.

Це законодавство охоплює Закон «Про приватизацію дер­жавного майна» в редакції від 19 лютого 1997 p. № 89/97-ВР; За­кон «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі»; Державну програму приватизації на 2000-2002 pp., яка запроваджується Законом; інші нормативно-правові акти, що видаються Кабінетом Міністрів України, Фондом державно­го майна України та Державною комісією України з цінних па­перів та фондового ринку.

Законодавство про приватизацію значною мірою стосується корпоративних відносин, оскільки ним врегульовується право­вий статус акціонерних товариств, створених у процесі привати­зації та корпоратизації, формування їх органів і порядок здійс­нення ними своїх повноважень, управління пакетами акцій, що належать державі, тощо.

Сьогодні приватизаційне законодавство стоїть на позиції роз­межування регулювання звичайних акціонерних товариств і тих, що створені у процесі приватизації. Діяльність обох названих видів підпадає під поєднане регулювання з урахуванням специ­фіки унормування діяльності акціонерних товариств, створених у процесі приватизації.

Особливості правового регулювання акціонерних товариств, створених при приватизації державних та комунальних підпри­ємств, стосуються насамперед порядку їх виникнення та органів управління. Дія цих особливостей обмежена у часі. Зокрема, п. 140 Державної програми приватизації на 2000-2002 pp. було встановлено, що акціонерні товариства, створені при приватиза­ції державних та комунальних підприємств, до виконання плану приватизації (розміщення акцій) відкритих акціонерних това­риств (ВАТ), щодо яких передбачається закріплення у державній власності пакетів акцій, або до розміщення акцій у кількості, що становить 75% від загальної кількості акцій ВАТ, не мають пра­ва (ця норма поширюється і на державні органи приватизації):

- відчужувати майно (необоротні активи), що належить то­вариству, та здійснювати операції з борговими вимогами й зобо­в'язаннями (факторинг), якщо на дату укладення відповідної угоди балансова вартість таких активів або зобов'язань переви­щує суму, еквівалентну 14000 євро за курсом, установленим На­ціональним банком України, або перевищує 10% від підсумку балансу ВАТ;

- приймати рішення про реорганізацію ВАТ шляхом злит­тя, приєднання, поділу, виділення, перетворення;

- змінювати номінальну вартість або кількість акцій без змі­ни розміру статутного фонду ВАТ;

- приймати рішення про збільшення або зменшення статут­ного фонду, крім випадків збільшення статутного фонду на су­му збільшення вартості власного капіталу товариства.

Існує й окреме регулювання управління пакетами акцій та часток у статутному капіталі, що належать державі. Воно міс­титься в Законі «Про управління об'єктами державної власнос­ті». Натомість цей закон покликаний врегулювати відносини з приводу здійснення прав на такі об'єкти, як акції та частки в ста­тутному капіталі, відповідними державними органами, організа­ціями чи особами.

Щодо порядку реалізації державою своїх корпоративних прав, то він не мусить відрізнятися від загального, крім окремих винятків. Так, у частині 3 ст. 11 зазначеного вище Закону вста­новлюється, що управління організаціями, у статутному капіта­лі яких є корпоративні права держави, здійснюється згідно із законодавством залежно від розміру цих корпоративних прав. А в частині 4 міститься виняток із загального правила про діяль­ність вищого органу акціонерного товариства, 100% акцій якого належать державі, із вказівкою, що в таких випадках функції з управління корпоративними правами держави виконуються безпосередньо, без скликання зборів акціонерів, Кабінетом Мі­ністрів України, Фондом державного майна України, уповнова­женими органами управління. Особливості стосуються й права на дивіденди, які згідно із названим Законом мають виплачува­тися державі, оскільки в ч. 5 ст. 11 встановлюється обов'язок го­сподарського товариства, частки у статутному капіталі або акції якої належать державі, за підсумками календарного року спря­мувати частину чистого прибутку на виплату дивідендів.

Законодавство, яке регулює діяльність акціонерних това­риств на фондовому ринку.

До названого законодавства належать закони «Про цінні па­пери та фондовий ринок», «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», «Про Національну депозитарну си­стему і особливості електронного обігу цінних паперів в Украї­ні», інші нормативно-правові акти, що видаються Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольним коміте­том України.

Узагалі законодавство стосовно цінних паперів і суб'єктів фондового ринку є окремою сукупністю нормативно-правових актів, яке, проте, взаємопов'язане з корпоративними відносина­ми. Вважається, що законодавство, яке регулює діяльність акціо­нерних товариств на фондовому ринку, є вагомою рушійною силою при встановленні стандартів практики корпоративного управління, підтвердженням чого є досвід розвитку фондового ринку в Україні.

Назване законодавство виконує такі функції:

- висуває більш жорсткі вимоги стосовно розкриття інфор­мації, що, своєю чергою, захищає права акціонерів, особливо дрібних;

- сприяє належному здійсненню функцій Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку;

- забезпечує прозорість діяльності акціонерних товариств;

- перешкоджає застосуванню сумнівних інсайдерських опе­рацій;

- дає змогу використати різні фінансові інструменти, на­приклад, опціони на придбання акцій як засіб стимулювання членів органів управління акціонерного товариства тощо.

Специфічний правовий статус акціонерного товариства пе­редбачено для фондової біржі Законом «Про цінні папери та фондовий ринок», в якому встановлено, що вона не вправі роз­поділяти свій прибуток між учасниками (ч. 1 ст. 21), тобто їх корпоративні права не включають до свого складу право на диві­денди. Цей закон регламентує відносини емісії та обороту акцій, а також діяльність професійних учасників ринку цінних паперів. Важливим напрямом регулювання стали вимоги щодо розкрит­тя інформації як для емітентів, так і для професійних учасників ринку цінних паперів, що стало підґрунтям для подальшого за­конодавчого забезпечення інформаційної прозорості діяльності акціонерних товариств, втіленої в Законі «Про акціонерні това­риства».

Для реалізації права на управління (участі в загальних збо­рах) і права на дивіденди важливими є дані реєстру, відповідно до яких особа підтверджує своє право власності на цінні папе­ри. Стаття 5 Закону «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» вре­гульовує перехід та реалізацію права власності на цінні папери в Національній депозитарній системі; Закон «Про державне ре­гулювання ринку цінних паперів в Україні» - права Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку щодо тих чи інших аспектів стосовно корпоративного управління, зокрема, участі її посадових осіб у загальних зборах, повноваження щодо звітнос­ті акціонерних товариств тощо.

Законодавство, яке регулює інвестиційну діяльність.

Це законодавство включає закони «Про інвестиційну діяль­ність», «Про режим іноземного інвестування», «Про захист іно­земних інвестицій на Україні», «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон», за­кони про спеціальні режими, наприклад, Закон «Про спеціальні економічні зони і спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області».

Інвестиційне законодавство впливає на обрання інвестора­ми сфери капіталовкладень, умов і порядку інвестування, гарантованості захисту прав учасників інвестиційного процесу. Хоча в цій сфері було багато непорозумінь, складнощів і спорів, мали місце чималі зміни, які свідчили не тільки про спроби законо­давця належним чином урегулювати інвестиційні відносини, а й про невпевненість інвесторів у гарантіях та усталеності законо­давства України, однак немало зроблено для лібералізації інвес­тиційного клімату.

Законодавство про економічну конкуренцію.

Це законодавство охоплює закони «Про захист економічної конкуренції», «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», Положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концен­трацію суб'єктів господарювання (Положення про концентра­цію), затверджене розпорядженням Антимонопольного коміте­ту України від 19.02.2002 р. № 33-р, зареєстроване в Мін'юсті 21.03.2002 р. за № 284/6572.

До сфер корпоративного та інвестиційного регулювання про­никають і норми законодавства про економічну конкуренцію, яким певною мірою обмежуються можливості інвестиційних вкладень, що впливає на формування інвестиційних портфелів, часток в акціонерному капіталі, а тому - і на здійснення корпо­ративного управління. В цих законах є норми про надання інфор­мації та навпаки - про заборону використання конфіденційної інформації, недобросовісні дії з її поширення; про концентрацію суб'єктів господарювання; узгоджені дії; про примусовий поділ монопольних утворень, що позначається на правовому статусі корпорації та її учасників, порядку вирішення ними питань при­пинення таких монополістів; про контроль та пов'язаних осіб, які спільно діють та чинять вплив на ті чи інші аспекти діяльно­сті корпорацій, в тому числі на прийняття рішень їхніми органа­ми тощо.

Законодавство про економічну конкуренцію покликане не тільки вирівняти структуру ринкових відносин узагалі, а й запо­бігти виникненню невиправданих монополістичних утворень і тенденцій, зловживанню монопольним становищем. Назване за­конодавство регулює питання злиття та приєднання акціонер­них товариств, концентрацію пакетів акцій тощо, що забезпечує захист прав акціонерів.

Законодавство про банкрутство.

До цього законодавства належить Закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», яким тією чи іншою мірою здійснюється вплив на корпоративне управління, зокрема при вирішенні питань реорганізації акціо­нерного товариства, стосовно якого порушено справу про банк­рутство, запровадженні механізмів управління, як з боку органів акціонерного товариства, так і арбітражного керуючого, управ­ління в процесі санації тощо.

Податкове законодавство.

Це законодавство охоплює закони «Про оподаткування при­бутку підприємств» в редакції від 22.05.1997 p. № 283/97-ВР; «Про систему оподаткування» в редакції від 18.02.1997 p. № 77/97-ВР; «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетними та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. №2181-ІІІ та ін.

Стан чинного податкового законодавства далекий від доско­налого і характеризується неузгодженістю з питаннями корпо­ративного права. Можна лише сподіватись на те, що ця сфера законодавства посяде своє місце в належному і необхідному ре­гулюванні складних питань корпоративних відносин, забезпечу­ватиме комплексний підхід для цього встановленням розумних і зважених ставок оподаткування, яким би похідним чином уре­гульовувались питання набуття прав на пакети акцій, інвесту­вання, що також сприяло б завершеності процесів корпоратив­ного управління.