2. Статутний фонд (капітал) підприємницького (господарського) товариства.

Статутний капітал традиційно вважається зосередженням (ядром) корпоративної власності. Він є визначальним і для корпоративного управління. За допомогою корпоративного управління відпрацьовуються структури капіталопотоків па виробничий, торговельний (оборотний) і споживчий. Останні два прагнуть до автономності і не створюють базу для прибутковос­ті виробничого капіталу.

При первісному створенні корпорації формується його ста­тутний капітал (AT, ТОВ та ТДВ) або складений капітал (повне та командитне товариства). При цьому важливими є питання початкового формування статутного капіталу і його зміни в по­дальшому; функцій статутного капіталу; правового режиму вкла­дів, внесених учасниками ТОВ/ТДВ, та часток у статутному ка­піталі; співвідношення понять «майно», «статутний капітал», «активи», «фонди», «частка в статутному капіталі», «корпора­тивні права» та «акції» та ін.

Поряд із поняттям «статутний капітал» у законодавстві ви­користовується і термін «статутний фонд», які за своєю сутніс­тю є тотожними. Одночасне вживання різних позначень одного і того ж правового явища свідчить про термінологічну неузго­дженість законів.

Термін «статутний капітал» використовується в ЦК (ст. 115 та ін.) та у сучасному бухгалтерському обліку. У подат­ковому законодавстві поняття «статутний капітал» і «статутний фонд» фактично ототожнені. У Господарському кодексі засто­совується термін «статутний фонд» (ст. 87 та ін.).

По суті, «фонд» є поняттям економічним, фіксується в ба­лансі корпорації та має обліково-бухгалтерське значення. За бух­галтерським законодавством він являє собою сукупність вкла­дів (у грошовому вираженні) учасників (власників) у майно при створенні юридичної особи для забезпечення її діяльності в роз­мірах, визначених установчими документами. Звідси і випливає уявлення про статутний капітал (фонд) як номінальну вартісну умовну величину, яка до того ж є стартовою і вказує на джерело формування коштів.

Отже, статутний капітал - поняття бухгалтерське, запозиче­не правом для своєї мети. Він не є ні майном, ні об'єктом цивіль­ного права взагалі, а являє собою бухгалтерсько-правовий засіб, постійний бухгалтерський шифр, в якому відображається май­но, що має існувати, а не те, що дійсно існує. Натомість через нього простежується зв'язок із майном товариства, яке вже є об'єктом права.

Так, поширеним є визначення статутного капіталу як зафік­сованої установчими документами та оціненої учасниками в на­ціональній валюті (а у випадках, передбачених законом, також і в іноземній валюті) сукупність вкладів, об'єднаних учасника­ми при створенні господарського товариства для забезпечен­ня його діяльності (О. Р. Кібенко); як грошового еквівалента майна, яке повинно передаватися товариству у вигляді внесків для забезпечення його діяльності та як сплати його учасника­ми отримуваних ними майнових прав (О. С. Янкова); як суми вкладів учасників, що виконують функції джерела коштів това­риства (С. В. Глібко).

Не вдаючись до критики цих визначень, варто звернути ува­гу на їх сутність - це виявлення структурно-функціонального та стартового призначення статутного капіталу, сформованого за рахунок вкладів учасників товариства/оплати акцій.

Деякі з фахівців вважають, що статутний капітал (фонд) за сучасних умов потрібен лише для покриття витрат, пов'язаних із державною реєстрацією відповідного товариства, та для за­безпечення його діяльності в початковий період існування. Ста­тутний капітал (фонд) безпосередньо не пов'язаний ні з гроши­ма, ні з майном, що передаються як вклади або на оплату акцій, тому що гроші корпорацією можуть вільно використовуватись, а майно може відчужуватися, споживатися або списуватися як зношене, що не впливає на розмір статутного капіталу. У зв'яз­ку з цим статутний капітал ніколи не свідчить про дійсну вар­тість майна, яке знаходиться на балансі корпорації, і сам по собі не є об'єктом, який реально існує.

Статутний капітал безпосередньо пов'язаний з корпоратив­ними правами, бо згідно зі ст. 167 ГК ці права належать учасни­кам товариства відповідно до їх частки в статутному (складено­му) капіталі. Про це зазначається і в податковому законодавстві (п. 1.8 ст. 1 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»), за яким корпоративні права існують тільки там, де є статутний капітал. І навпаки.

Таким чином, у понятті статутного капіталу зосереджено обліково-бухгалтерський підхід з правовим аспектом, і через нього простежується зв'язок між правовим режимом майна учас­ників, яке вноситься ними як вклади/оплата акцій при створенні господарського товариства, майна цього господарського товари­ства (права власності на нього) та корпоративних прав учасників господарського товариства.

По-перше, він сформований за рахунок внесення учасника­ми вкладів у грошовому або майновому вигляді.

По-друге, статутний капітал є показником (або виразником) майна товариства. Це знаходить свій прояв у такому: при вихо­ді учасника з ТОВ йому сплачується не вартість його частки в статутному капіталі, а вартість частини майна, пропорційна цій частці. Так само провадяться розрахунки в разі смерті учасника з його правонаступниками.

По-третє, в статутному капіталі всіх товариств, крім АТ, визначаються частки учасників, які за своєю природою являють собою майнові права, бо їх можна відчужувати. Статутний капі­тал АТ визначається як такий, що розділений па певну кількість акцій рівної номінальної вартості. Акції ж є цінними паперами як окремі об'єкти права, прирівнені до речей.

Сам же статутний капітал, не будучи об'єктом, не може від­чужуватися. Неправильно говорити й про право власності на статутний капітал. На нього не можна звертати стягнення.

Отже, статутний капітал:

- визначає участь кожного учасника/акціонера залежно від розміру частки або кількості акцій;

- є критерієм рівноваги для співвідношення з активами, бо у разі зменшення активів і порівняння зі статутним капіталом товариство зобов'язане заявити про зменшення свого статутно­го капіталу (ч. 4 ст. 144 ЦК). Тому останній виступає показни­ком прибуткової роботи товариства;

- необхідний для розпочинання підприємницької діяльнос­ті, адже статутний капітал є першоджерелом формування майна товариства, в подальшому ж внесені засновниками до статутно­го капіталу кошти та майно використовуються для потреб това­риства. Для цього, власне, і створюється АТ: щоб зібрати більше коштів розширенням акції. Для інших видів господарських това­риств статутний капітал не має такого значення;

- для притягнення учасників повного та командитного това­риств до відповідальності по боргах товариства, яка є солідарною (ч. 1 ст. 119, ч. 1 ст. 133 ЦК), але у разі сплати одним із учасни­ків боргу товариства за рахунок власного майна решта учасни­ків сплачують йому кошти згідно з розміром їх часток. Відпові­дальність учасників ТДВ по боргах цього товариства є кратною вартості внесеного кожним учасником вкладу (ч. 2 ст. 151 ЦК).

На підставі вищевикладеного наголошується на таких функ­ціях статутного капіталу, як стартова, гарантійна та ви­значально-структурна щодо корпоративних прав учасників.

Висловлюються і пропозиції щодо інших функцій статутного капіталу - організаційної (С. В. Глібко), контрольної (Т. В. Кашаніна, М. Г. Іонцев), економічної, інституційної та інформа­ційної (В. М. Кравчук), облікової (О. Р. Кібенко, А. В. Пендак Сарбах), суверенітетної (О. М. Кірсанов), правозабезпечувальної та інвестиційної.

Як можна помітити, деякі із наведених функцій перехрещу­ються, деякі є тотожними, а інші - додатково характеризують статутний капітал порівняно з трьома загальноприйнятими.

Так, стартова, інвестиційна, економічна та суверенітетна - це фактично одна й та ж сама функція, в якій відбивається по­рядок формування первісної матеріальної бази товариства та її подальшого збільшення шляхом додаткових випусків акцій або внесків учасників. Стартова функція статутного капіталу майже абсолютна і, як правило, не викликає сумнівів, адже зрозуміло, що для розпочинання бізнесу необхідне першоджерело коштів, і ним є залучення таких коштів учасників/акціонерів. Звичай­но, що таке джерело є альтернативою кредитних коштів і причо­му такою, яка довела свою ефективність та певні переваги.

Втім, слід звернути увагу на те, що стартова функція статутного капіталу лише тоді виконуватиме свою роль, коли залучатимуться дійсно привабливі матеріальні цінності. Крім гро­шових коштів, як вклади можуть вноситися і майно чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом (ч. 2 ст. 115 ЦК, ст. 13 Закону «Про господар­ські товариства»).

На відміну від стартової функції статутного капіталу, його гарантійна функція відносна і викликає істотні суперечки. Як­що раніше гарантійній функції традиційно приділялося суттєве значення, бо вважалося, що статутний капітал слугує забезпе­ченню задоволення можливих вимог кредиторів і у межах статут­ного капіталу гарантується відповідальність AT за своїми зобо­в'язаннями, то нині таке бачення все частіше піддається критиці. Наголошується на тому, що зведення статутного капіталу до зна­чення системи захисту прав учасників та кредиторів («системи попереднього контролю»), що базується на доктрині обов'язко­вого капіталу, не є ефективним. Воно сформувалося за часів відсутності ринкового контролю за захистом прав кредиторів та акціонерів і з удосконаленням ринкових механізмів поступово має поступитися ним.

Останнім часом частіше наводяться доводи на користь то­го, що:

- не завжди одне й те ж саме джерело (статутний капітал) може виконати водночас роль початкового капіталу для забез­печення діяльності знову створеного товариства і роль гаран­та в задоволенні майнових претензій його кредиторів в майбут­ньому;

- правила про формування мінімального статутного капіта­лу та порядку його зміни є надто суворими;

- вигоди від таких правил тією мірою, що стосуються захис­ту кредиторів, є сумнівними, хоча їх витрати істотні.

Подібно до законодавства США пропонується відмовитися від поняття «статутний капітал», а замість гарантійної функції статутного капіталу вважається за доцільне забезпечити віднос­ний спокій для третіх осіб «перевіркою на неспроможність» і «вимогами до балансу». Це приведе також до зникнення зв'язку акцій зі статутним капіталом, бо завдяки такому підходу не буде потреби в такій його функції, як відображення в акціях відповід­них часток у товаристві кожного акціонера, оскільки цей капі­тал не розглядатиметься як поділений на певну кількість акцій, що купуються акціонерами, від чого залежать майнові і немайнові права останніх.

Стан готовності України до сприйняття цієї пропозиції на сьогодні навіть не обговорюється.

Тим не менше, законодавство України містить норми, що мають на меті забезпечити додержання гарантійної функції ста­тутного капіталу. В ньому чітко врегульоване формування ста­тутного капіталу, встановлюються його мінімальний розмір для ТОВ/ТДВ та АТ, порядок його збільшення та умови і порядок зменшення. Так, згідно зі ст. 14 Закону «Про акціонерні това­риства» мінімальний статутний капітал АТ має бути не менше 1250 мінімальних заробітних плат, відповідно до ст. 52 Закону «Про господарські товариства» розмір статутного капіталу ТОВ має становити щонайменше одну мінімальну заробітну плату. Оскільки для ТДВ встановлені аналогічні правила, як і для ТОВ, то до його мінімального статутного капіталу висуваються такі самі вимоги. Однак слід враховувати, що згідно зі ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України № 23-93 від 17.03.1993 р. «Про довірчі товариства» вартість майна, яке довірена особа (учасник товариства) бере на обслуговування у довірителів майна, не повинна сумарно перевищувати частки учасника в статутному ка­піталі (фонді) довірчого товариства та її особистої додаткової відповідальності. Тобто від розміру статутного капіталу ТДВ безпосередньо залежить те, який обсяг коштів може ним залучатися від довірителів.

Крім встановлення мінімального розміру статутного капіталу ТОВ/ТДВ та AT, у законодавстві передбачаються строки його формування. Згідно з ч. 3 ст. 144 ЦК та ч. 2 ст. 52 Закону «Про господарські товариства» до моменту реєстрації ТОВ статутний капітал має бути сформований якнайменше на 50 відсотків, а решта його частина сплачується протягом року.

Згідно з частинами 3 та 4 ст. 11 Закону «Про акціонерні то­вариства» кожний засновник акціонерного товариства повинен оплатити повну вартість придбаних акцій до дати затвердження результатів розміщення першого випуску акцій. В іншому ви­падку AT вважається незаснованим. У будь-якому разі статут­ний капітал AT має бути сформований (акції - оплаченими) до державної реєстрації товариства, а точніше - до скликан­ня установчих зборів (ч. 5 ст. 10 Закону «Про акціонерні това­риства»). Відкрита підписка на акції не провадиться до повної сплати статутного капіталу (ч. 2 ст. 155 ЦК).

Гарантійній функції статутного капіталу відповідають:

(а) заборона зменшення розміру статутного капіталу корпо­рацій без згоди їх кредиторів;

(б) заборона виплати дивідендів при збитковій роботі AT та в інших випадках, передбачених ст. 31 Закону «Про акціонерні товариства»;

(в) вимога оголосити про зменшення статутного капіталу в разі зменшення чистих активів ТОВ та AT по результатах фі­нансового року порівняно зі статутним капіталом (ч. 4 ст. 144, ч. 3 ст. 155 ЦК).

Усі ці заходи спрямовані на те, щоб статутний капітал став не надуманим фіктивним відбиттям первісно існуючого капіталу, а реальною вартістю активів товариств, що дозволило б вста­новити й дотримуватися дієвого контролю за його розмірами.

Тому це й спричинило можливість говорити про окрему функцію статутного капіталу - гарантійну.

Статутний (складений) капітал товариства не є раз і назавж­ди незмінним. Він може (а в певних випадках - мусить) зменшуватися або збільшуватися.

Згідно з ч. 6 ст. 144 ЦК збільшення статутного капіталу ТОВ допускається після внесення всіма його учасниками вкла­дів у повному обсязі. Порядок внесення додаткових вкладів встановлюється законом і статутом товариства. Збільшення ста­тутного капіталу ТОВ може бути наслідком прийняття до його складу нових учасників або залучення додаткових коштів учас­ників.

Статутний капітал АТ збільшується шляхом підвищення но­мінальної вартості акцій або розміщення додаткових акцій існу­ючої номінальної вартості у порядку, встановленому Держав­ною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Акціонерне товариство має право збільшувати статутний ка­пітал після реєстрації звітів про результати розміщення всіх по­передніх випусків акцій. Додаткові емісії акцій спрямовані на залучення капіталу, необхідного для діяльності АТ. Рішення про це приймається тільки загальними зборами акціонерів. При цьо­му акціонери АТ мають переважне право на придбання акцій, що додатково розміщуються товариством, у процесі приватного розміщення акцій. При публічному розміщенні акцій таке право не діє.

Якщо статутний капітал АТ збільшується шляхом підвищен­ня номінальної вартості акцій, то при цьому додаткової емісії та оплати акцій не відбувається. Законом «Про акціонерні товари­ства» встановлені певні заборони щодо збільшення статутного капіталу. Зокрема:

- АТ не вправі приймати рішення про збільшення шляхом публічного розміщення акцій, якщо розмір власного капіталу є меншим, ніж розмір його статутного капіталу;

- не допускається збільшення статутного капіталу АТ у разі наявності викуплених товариством акцій, а також для покриття збитків;

- обов'язковою умовою збільшення статутного капіталу АТ є відповідність розміру статутного капіталу після його збільшен­ня вимогам про мінімальний його розмір станом на дату реєстра­ції змін до статуту товариства.

Зменшення статутного капіталу ТОВ має відбуватися з до­держанням вимог ЦК про обов'язкове попереднє повідомлен­ня про це всіх його кредиторів для можливості реалізації ними права на дострокове припинення або виконання відповідних зобов'язань товариства та відшкодування їм збитків (ч. 5 ст. 144 ЦК).

Причини для зменшення статутного капіталу ТОВ у ЦК не названі, крім однієї - це зменшення розміру його активів за ре­зультатами фінансового року порівняно зі статутним капіталом. Очевидно, підставою для цього може бути й вихід (вибуття) учасника з товариства, внаслідок чого не тільки проведені розрахунки з ним, а і його участь уже не посвідчена часткою в ста­тутному капіталі.

Зменшення статутного капіталу AT відбувається в порядку, встановленому Державною комісією з цінних паперів та фондо­вого ринку, шляхом зменшення номінальної вартості акцій або шляхом анулювання раніше викуплених товариством акцій та зменшення їх загальної кількості, якщо це передбачено стату­том товариства.

Про зменшення статутного капіталу ТОВ потрібно зазда­легідь повідомити кожного кредитора, вимоги якого до AT не забезпечені заставою, гарантією чи порукою. Такі кредитори вправі протягом ЗО днів після надходження їм повідомлення звернутися до товариства з письмовою вимогою про здійснен­ня протягом 45 днів одного з таких заходів на вибір товариства: а) забезпечення виконання зобов'язань шляхом укладення дого­вору застави чи поруки; б) дострокового припинення або вико­нання зобов'язань перед кредитором, якщо інше не передбачено договором між AT та кредитором.

Зменшення AT статутного капіталу нижче встановленого законом розміру призводить до ліквідації товариства.

Попри всі спори щодо функцій статутного капіталу, у будь-якому разі слід враховувати один важливий момент. Ідеться про поділ. Це його поділ статутного капіталу на частки і визначен­ня їх правового режиму у співвідношенні, з одного боку, зі ста­тутним капіталом, а з іншого - з корпоративними правами учасників.

З приводу тандему «статутний капітал та його частка» по­трібно зауважити, що вони співвідносяться як ціле та частка. Відтак, їхній правовий режим має бути однаковим. Проте це не гак, оскільки статутний капітал не є об'єктом права, а як бухгал­терський засіб являє собою лише вираження стану майна корпорації, а частка, навпаки, є об'єктом права, вона може перебувати в обороті, відчужуватися.

В акціонерному товаристві частка статутного капіталу пе­ретворилася на окремий об'єкт права - цінний папір - акцію. Втім, це не знищило облікового значення поділу статутного ка­піталу на частки, адже для АТ важливо не тільки те, скільки ак­цій належать особі, а скільки ця кількість акцій становить відсотків статутного капіталу.

Пов'язаність частки (частки в статутному капіталі) з цілим (статутним капіталом) спостерігається й в залежності номіналь­ної вартості акції від статутного капіталу. Навпаки ж, курсова вартість акцій залежить від активів АТ, а не від його статутного капіталу. Тому нині в ЦК й передбачено приведення у відповідність цих категорій, наслідком чого стане співвідношення з курсом акцій. Таке співставлення також свідчить про відносну незалежність акцій від своєї матриці - статутного капіталу, хоча на перший погляд це неможливо.

Співвідношення частки в статутному капіталі/акцій і кор­поративних прав демонструє їх пов'язаність, що вплинула на подвійність сприйняття прав учасника господарського товари­ства. Вдалу і точну характеристику надав М. М. Агарков сто­совно прав акціонера, які надаються йому акцією. Він слушно звернув увагу на існування «права на акцію» та «прав з акції». Права на акцію є правом на цінний папір як на об'єкт, з яким можна вчиняти правочини, вступаючи у відповідні правовідно­сини. Права з акції є корпоративними правами, які знаходять свій прояв у внутрішніх відносинах за типом «учасник» - «господарське товариство». Однак учасник може й позбутись своїх корпоративних прав внаслідок укладення договору про відчу­ження частки в статутному капіталі або акцій.

Так само можна охарактеризувати й права учасників ТОВ та ТДВ, які мають право на частку в статутному капіталі. Жодної різниці при цьому немає, крім того, що в акціонерів є акція як об'єкт їх права, а в учасників інших господарських товариств - частка в статутному капіталі. Акція також закріплює певну част­ку в статутному капіталі. А в тих господарських товариствах, які акції не випускають, частка в статутному капіталі «не одягне­на» в цінний папір.

Тоді виходить, що учасники всіх інших господарських това­риств, крім акціонерного, мають «право на частку» та «права з частки» (аналогічно правам «на акцію» і «з акції»), І якщо вираз «право на частку» є загальновживаним, то вираз «права з част­ки» навряд чи можна почути, бо ними є права учасників госпо­дарських товариств або корпоративні права, що є тим самим.

Отже, поняття частки в статутному капіталі/акції та корпоративних прав тісно пов'язані між собою. Такий же тісний зв'язок існує і між поняттями «майно - власність - фонди».

Поширеним є уявлення про власність як майно, з яким во­на ототожнюється. Останнє згідно з ч. 2 ст. 139 ГК належить до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів. У Цивіль­ному кодексі зазначені поняття взагалі не використовуються, бо вони є економічними, властивими податковому та бухгалтер­ському законодавству. Виключення становлять лише кошти, які статтями 177 та 190 ЦК відносяться до речей.

«Майно» корпорації та її «статутний капітал» не є тотожни­ми поняттями, вони не збігаються ані у своєму зовнішньому ви­раженні, ані в оцінці, ані в обсязі, ані у своєму призначенні. Май­но корпорації - це постійно мінлива категорія, тоді як статутний (складений) капітал є відносно стабільною категорією, бо може зменшуватися або збільшуватися у встановленому законом порядку за наявності відповідних підстав.

У кожної юридичної особи завжди існує майно, навіть якщо речі на праві власності їй не належать. Однак іншою є ситуа­ція стосовно статутного (складеного) капіталу. Складений капі­тал - це категорія повних і командитних товариств. Статутний же капітал існує в ТОВ, ТДВ та AT.

Утім, публічне законодавство встановлює можливість ство­рення статутного капіталу (фонду) у юридичних особах усіх організаційно-правових форм (п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»), виходячи з того, що будь-яка юридична особа в момент створення завжди має певне майнове право - право на розміщення (оренду) у певному при­міщенні, без чого неможлива державна реєстрація. Воно розгля­дається як початковий вклад учасника до статутного капіталу при будь-якому підході до його формування.

При створенні господарського товариства шляхом реоргані­зації іншої юридичної особи увага законодавця передусім зосереджена не на його статутному (складеному) капіталі, а на форму­ванні майна, оскільки акцент робиться саме на правонаступництві, яке полягає в переході всіх майнових прав та майнових обов'язків однієї юридичної особи до іншої. Що ж до статутного (складеного) капіталу, то в цьому випадку він відіграє другорядну роль і входить до загального обсягу правонаступництва. Тобто при припиненні з правонаступництвом статутний капітал однієї юридичної особи переходить до іншої юридичної особи - пра­вонаступника.

Тісний зв'язок і взаємообумовленість статутного капіталу з майном корпорації спостерігається в усіх тих випадках, коли господарське товариство мусить розрахуватися з учасником, його кредиторами або спадкоємцями. Сума виплат у таких си­туаціях залежить не тільки від частки учасника в статутному капіталі, а й від вартості майна корпорації. Згідно з ч. 2 ст. 148 ЦК і ст. 54 Закону «Про господарські товариства» учаснику ви­плачується частка майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. При цьому необхідно використовувати за­гальне поняття майна, яке надається в ЦК і згідно з яким до майна включаються сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (ч. 1 ст. 190 ЦК). Одночасно слід застережити проти застосування норм ГК, ст. 139 якого не передбачає в складі май­на майнові обов'язки, тим самим при визначенні поняття майна обмежуючись лише активами і не враховуючи борги товари­ства. Відтак, при проведенні розрахунків із учасником (його кре­дитором або спадкоємцем) виходить, що в разі застосування ЦК суми, які підлягають виплаті, будуть одні, а в разі застосування ГК вони можуть бути іншими. Звичайно, що це неможливо, так само як під майном не можна розуміти лише наявні речі та май­нові вимоги і не враховувати борги. Якщо б це було так, то учас­ник, який виходить з товариства, опинився б у кращому ста­ні, ніж ті, що залишилися в ньому і в яких збільшився б тягар збитків.

На момент подання учасником товариства заяви складаєть­ся баланс товариства, за яким розраховується сума, яка підлягає виплаті.

Важливим є й строк проведення розрахунків з учасником, який виходить з ТОВ/ТДВ. Згідно зі ст. 54 Закону «Про господарські товариства» виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 мі­сяців з дня виходу.

Щодо акціонерів, то вони не «виходять» з AT, а відчужують свої акції в порядку, передбаченому статтями 7 та 24 Закону «Про акціонерні товариства». При цьому безпосереднього зв'яз­ку між вартістю акцій та вартістю майна AT, як це має місце в інших господарських товариствах, не спостерігається. Водночас такий зв'язок існує і його не можна не побачити, адже від того, яким є стан майна AT, чи прибутково воно працює, залежить і ринкова вартість акцій.

Вище вже йшлося про неправильність ототожнення акціоне­рів або учасників інших господарських товариств із співвласниками. Тут доцільно зробити ще одне зауваження з цього приводу. Незважаючи на схожість поняття часток у статутному (складеному) капіталі з частками в спільній власності, вони мають різ­ний правовий режим. Втім, між відносинами спільної власності і власності господарського товариства є й певна схожість, особливо щодо складеного капіталу повних і командитних товариств.

В останньому випадку йдеться про майно товариства, його складений капітал, частку учасника в ньому. Якщо ж говорити про спільну часткову власність, то ми маємо спільне майно, во­но ж є правом спільної власності (ст. 355 ЦК), і є частка в праві спільної часткової власності. Отже, на відміну від товариств, в яких законодавець вказує на частку в капіталі (а не праві!), при виникненні спільного майна, що належить кільком особам на праві спільної часткової власності, кожен з них має частку в праві.

Також потребує визначення те, від чого залежить різний пра­вовий режим часток: від входження до складу спільного майна чи від наявності або відсутності іншого фігуранта - юридичної особи, якій воно б належало? В першому випадку право на май­но належить кільком особам одночасно, а право на частку в пра­ві на це майно - кожному співвласнику. В другому випадку право на майно належить товариству як юридичній особі. Скла­дений капітал у повних та командитних товариствах не є окремим об'єктом права, а отже, не використовується вираз «частка в праві на складений капітал», але в ньому також є частки.

Будучи майновими правами, право на частку в праві спіль­ної власності і право на частку в складеному капіталі (як і право на частку в статутному капіталі, і право з акції) співіснує з ін­шим правом немайнового характеру, оскільки ці права надають право на управління так само, як і за відсутності юридичної особи. Втім, законодавець і тут вживає різну термінологію. Так, він узагалі уникає цього терміна в гл. 26 ЦК «Право спільної влас­ності», а в гл. 77 ЦК «Спільна діяльність» застосовується тер­мін «ведення спільних справ учасників» (ст. 1135 ЦК), як і при регулюванні аналогічних питань у повному товаристві (ст. 122 ЦК). Водночас законодавець запроваджує термін «управління» товариством (статті 121, 136 ЦК), яким розмежовує ведення спільних справ учасників (як зовнішню діяльність у відносинах з третіми особами) та управління як внутрішню діяльність (від­носини між учасниками).

Важливо зосередити увагу й на впливі частки на правовий режим усього майна. Незалежно від розміру частки, за загаль­ним правилом, учасник впливає на правовий режим усього майна товариства так само, як і спільного майна, оскільки всі питання вирішуються учасниками за взаємною згодою. Але в учасників повного та командитного товариств є також можливість іншого варіанта - голосування (ч. 1 ст. 121 ЦК).

Навпаки, у ТОВ та АТ вплив учасника на правовий режим усього майна товариства відбувається залежно від розміру част­ки в статутному капіталі. Між тим, спостерігається й подальша трансформація, обумовлена цією залежністю:

- незначна частка взагалі не надає жодної можливості впли­ву на режим майна, оскільки на загальних зборах вирішуються голосуванням лише окремі питання стосовно майна (виплату його частки у вигляді дивідендів, затвердження значних право­чинів тощо), а основна маса питань вирішується виконавчим органом, обрання до якого відбувається нечасто і до якого потрап­ляють особи або їх представники (ставленики) зі значною част­кою майна;

- значна частка дозволяє вирішувати питання правового ре­жиму всього майна товариства.

Розмір цих часток і насиченість змісту понять «значна» та «незначна» частки залежать від багатьох факторів і не можуть бути чітко визначеними. Так, «незначною» для вирішення майнових питань буде й частка, трохи менша за 50% статутного капіталу, якщо у когось буде зосереджена частка більше ніж 50%. А у разі великої кількості акціонерів буває, що й частка розмі­ром менше 10% надає можливість впливати на вирішення май­нових питань усього товариства.