Тема 8. Правовий режим майна підприємств.

1. Право корпоративної власності.

2. Статутний фонд (капітал) підприємницького (господарського) товариства.

3. Джерела формування майна товариства.

1. Право корпоративної власності.

Зазвичай власність вважається економічною категорією, що обумовлює право власності. Останнє ж характеризується як об'єктивне і суб'єктивне право.

Суб'єктивне право власності аналізується через його суб'єкт­ний склад, об'єкти і зміст (правомочності власника). Вживання понять «право приватної власності», «право державної власності» та «право комунальної власності» пов'язане саме з суб'єктом, якому належить відповідне право. Останнім часом дедалі частіше використовується термін «корпоративна власність» завдяки тенденції розвитку корпоративного права. З цього приводу слід зазначити таке. Оскільки AT й інші господарські товариства розглядаються як корпорації, то логічно стверджувати, що існує право власності корпорацій або корпоративна власність. Навряд чи можна заперечувати таку термінологію, оскільки як для законодавця, так і в науці стало загальноприйнятим говори­ти про право власності держави як про державну власність, а право власності територіальних громад іменувати комунальною власністю. Хоча іноді власність в AT називають і асоційованою власністю. Найбільш проблемними є питання акціонерної влас­ності як такої, що формується за рахунок продажу акцій і пере­буває у тісному зв'язку з корпоративним управлінням.

До з'ясування поняття корпоративної власності варто підхо­дити системно і пов'язувати її з процесами залучення капіталів для діяльності корпорації. І якщо для всіх господарських това­риств, крім AT, капітал (статутний або складений) утворюється шляхом об'єднання вкладів учасників, то особливістю залучен­ня капіталів в AT є те, що він формується за рахунок продажу акцій. Будучи пов'язаним з випуском акцій, акціонерний капі­тал є рухливим - акції перебувають у перманентному обороті на біржі, вони продаються і купуються, завдяки чому і корпорації, і акціонери мають доходи. Втім, виробничий капітал стабільний, він нарощується і приносить прибуток. Управління стабільне і не залежить від перекуповування пакетів акцій. Придбання паке­тів акцій має на меті одержання прибутку, а не зміну керівників (менеджерів, директорів, особливо якщо вони добре працюють).

Такій схемі залучення і обороту капіталу в нашій країні зава­жали і дотепер заважають закриті (а згідно із Законом «Про ак­ціонерні товариства» - приватні) AT, форма яких визначає ін­ші пріоритети - закріплення впливу акціонера на корпоративне управління (участь в органах AT). У зв'язку з цим акціонери таких AT не зацікавлені у вільному обороті акцій, який може привести до несподіваних змін у структурі корпоративної влас­ності, перерозподілу пакетів акцій. Відтак, корпоративний капі­тал і на сьогодні залишається практично знерухомленим, адже акції приватних (закритих) AT не продаються на біржах. Збіль­шення статутного капіталу цих AT відбувається також не часто.

Тому однією з проблем сьогодення є переорієнтація корпо­ративної власності на ті напрями розвитку, які надавали б мож­ливості створити прийнятне для неї середовище - ринкове. Це може бути зроблене через подолання тяги до закритих (приват­них) AT і перехід до відкритих (публічних) AT, акції яких віль­но обертаються на фондовій біржі.

Структура корпоративної власності. Інвестування в гос­подарські товариства відбивається на структурі корпоративної власності, тобто формує розподіл статутного капіталу на частки або пакети акцій, які належать різним учасникам або акціонерам (мажоритарним, міноритарним, стратегічним інвесторам, фінан­совим інститутам тощо). Ця структура корпоративної власності безпосереднім чином позначається на корпоративному управ­лінні у вузькому розумінні - формуванні органів корпорації та їх діяльності.

Особливе значення це набуває для AT. Структура корпора­тивної власності в ньому дозволяє визначитися з тим, чи варто взагалі набувати акції, оскільки сфера управління вже визначена і розподілена між значними акціонерами, а прибутку від вкла­день не передбачається. І навпаки, виходячи зі структури корпо­ративної власності, «корпоративні пірати» встановлюють «слаб­ку ланку», через яку впливають на корпоративне управління, скуповуючи акції або здобуваючи довіреності від акціонерів.

Отже, інвестування коштів в акції пов'язується з корпора­тивним управлінням, оборотоздатністю капіталу, привабливістю акцій на фондовому ринку, що, своєю чергою, обумовлюється ефективністю управління в AT, прозорістю цих процесів, при­бутковістю корпорації, виплатою дивідендів, зростанням курсу акцій тощо. За відсутності нормального рівня цих показників акції не будуть привабливими, і, як наслідок, ступінь оборото-здатності капіталу знижується за рахунок усунення цих сфер для його залучення.

Таким чином, істотне значення корпоративної власності ви­являється, по-перше, в її призначенні як акумулятора капіталу; по-друге, у безпосередньому зв'язку з корпоративним управлін­ням; по-третє, у високому ступені прибутковості такого капіта­лу, який сформовано завдяки численним інвестиціям та який використовується професійними менеджерами; по-четверте, у мобільності капіталу, що пов'язано з мобільністю ринку акцій; по-четверте, в переростанні економічної складової корпоратив­ної власності на соціальну і політичну, тому що корпоративний капітал вирішує численні соціальні питання, включаючи стабіль­ність, соцзабезпечення, робочі місця тощо, а також обумовлює політичну обстановку в країні, не говорячи про безпосередню й опосередковану участь представників великого бізнесу в полі­тичному житті.

Усі зазначені аспекти характеризують насамперед економіч­ну сутність корпоративної власності. Її ж правовий аспект склад­ніший за економічний. Правники, на відміну від економістів, не вправі плутати або змішувати поняття права власності акціо­нерів та AT, зокрема, стверджувати про акціонерів як «власників корпорації». Адже це суперечить сутності правовідносин влас­ності, що складаються в AT. По-перше, право власності на май­но (кошти), що передано акціонерами в оплату акцій, належить AT. По-друге, акціонери не можуть вважатися власниками май­на корпорації, оскільки вони відсторонені від нього наявністю в них акцій. Взагалі є різні власники, адже існують чимало об'єк­тів прав: в акціонерів - акції, а в AT - майно. Це покладено в основу теорії поділеної власності на акціонерний капітал. З цих причин не можна вважати акціонерів і співвласниками. Трохи іншим є розуміння акціонерів як «носіїв права власності» в зна­ченні розмежування власності й контролю. Однак таке твер­дження лише вносить зайву плутанину в непрості відносини кор­поративної власності.

Є ще одна складність при усвідомленні сутності корпоратив­ної власності - розцінення її як колективної, незважаючи на те, що як у ЦК, так і в ГК однозначно встановлено, що AT належить майно на праві приватної власності. Втім, упродовж тривалого часу вважалося, що корпоративна власність є саме такою. Не будемо детально розглядати цю проблему, проте зазначимо, що всі витоки теорії колективної власності, представниками якої є відомі вчені Планіоль, Бертелемі, полягають у баченні юридич­ної особи лише засобом для спрощення управління об'єднаним майном багатьох осіб, формою (прийомом) колективного воло­діння майном. Що ж до корпоративної власності, то жодного во­лодіння майном акціонери не мають і не прагнуть цього. При цьому сутність корпоративної власності зовсім інша. Тому непра­вильним слід вважати висловлення, що в AT виникає так звана акціонерна, тобто спільна часткова або колективна власність, суб'єктом якої визначено юридичну особу компанії. О. С. Іоффе наголошував, що поняття «корпорація» не застосовується до колективного власника. Корпорація не є ані колективним влас­ником, ані об'єднанням власників, хоча учасники (акціонери) й вкладають своє майно в корпорацію.

У законодавстві та юридичній літературі іноді вживається поняття «власник підприємства», якому, втім, не надається ви­значення. Якщо зважати на поняття підприємства, наведене у ст. 191 ЦК, тобто на розуміння його як єдиного майнового ком­плексу, то право власності на нього належить не акціонерам, а AT. Якщо ж брати до уваги «власницькі інтереси» осіб, які вкла­ли кошти в акції, і під цими інтересами розуміти комплекс пра­вомочностей акціонерів, якими вони наділяються в обмін на ка­пітал, що передається ними корпорації, то стає зрозуміло, що ці «власницькі інтереси» і є правами з акції - на участь у роботі загальних зборів акціонерів, отримання дивідендів тощо. Разом із тим, запровадження терміна «власник підприємства» спричи­нить плутанину в об'єктному та суб'єктному складі правовідно­син власності.

Говорять також про те, що акціонери є власниками капіталу, бо саме з їх капіталу було утворено AT і вони продовжують ви­ступати як такі з економічного погляду, завдяки чому створю­ють «організацію власників капіталу». Іноді висловлюються по-іншому: «акціонер має права власності на частину статутного капіталу». Існує і такий вираз: «акціонери є власниками вартості акціонерного капіталу» в його речово-грошовому вираженні, а сам цей капітал належить AT як юридичній особі. Або такий: «юридичним власником є тільки та особа, яка є власником спо­живчої вартості капіталу, тобто АТ».

Подібні висловлювання складно сприймаються, оскільки суперечним є поняття «власник вартості», адже воно викликає правомірне запитання: вартості чого - речей, прав? Вартість, як відомо, є економічною категорією і притаманна лише якомусь об'єкту. Якщо говорити, що цей об'єкт - майно АТ, то подібне твердження суперечить висновку про власність АТ на своє май­но, який є безперечним. Якщо ж під цим розуміти сумарну вар­тість усіх акцій, то це нічого не дасть для відповіді на поставле­не запитання, тому що подібна сукупність має значення тільки щодо створення статутного капіталу.

Для розмежування правових категорій «акціонер як влас­ник» і «АТ як власник» передусім слід зважати на те, що акціонер і майно, яке належить АТ, не пов'язані між собою. Акціонер не є власником майна, бо майно належить на праві власності АТ. Акціонер є власником акції.

Важливо розуміти й вплив порядку формування корпора­тивної власності на ті відносини, що складаються після створен­ня корпорації. При цьому формування власності в АТ істотно відрізняється від формування власності в інших господарських товариствах. Це знаходить свій прояв у тому, що акціонери по суті не об'єднуються, вносячи свій капітал, який у сукупності становить корпоративну власність.

На відміну від акціонерів, учасники інших господарських то­вариств об'єднують свої вклади.

Високий ступінь концентрації капіталу та залучення числен­них осіб для його формування в АТ спричинили відділення власності від контролю, що був фокусом боротьби за корпоративне управління. Про таке не можна стверджувати стосовно інших господарських товариств, в яких, як правило, учасники здійс­нюють постійний контроль за діяльністю виконавчого органу (ТОВ/ТДВ) або самостійно управляють капіталом (у повних та командитних товариствах), що робить зайвим окремий контроль. В AT управляють капіталом не акціонери, а сторонні особи - менеджери, які мають досвід саме в цій сфері. Між тим, не ви­ключається й те, що управлятимуть і акціонери, яких оберуть до відповідних органів AT.

Усе це свідчить про істотні відмінності корпоративної влас­ності від того звичайного поняття, яким оперує цивілістика, - приватної власності. І ці відмінності стають зрозумілими, якщо розглянути суб'єктний склад відносин власності, об'єкти та зміст.

Процес створення великого капіталу невідривно пов'язаний із змінами правового регулювання власності на нього. Об'єдна­на власність, що виникає внаслідок придбання особами акцій або шляхом вкладення (об'єднання) коштів та/або майна з фор­муванням статутного капіталу, не є власністю цих осіб, а абстра­гується створенням для них і в їх інтересах нової юридичної осо­би. Остання наділяється правом власності на капітал, переданий їй особами, які її створили або вступили до кола учасників у по­дальшому. Створюване акціонерами як первісними власника­ми капіталу, внесеного в оплату акцій, AT як юридична особа привласнює і капітал, і результати його використання, здійснює повноваження з володіння, користування і розпорядження цим капіталом у своїх інтересах. Таким чином, право власності акціонерів з моменту набуття ними такого статусу стосовно май­на (капіталу) AT опосередковане правом власності останнього. Можна говорити про синтез індивідуальних капіталів акціоне­рів у капітал AT.

Отже, при переданні майна в оплату акцій або як вкладу акціонер/учасник позбавляється права власності на нього, яке, відповідно, виникає в корпорації. П. Писемський зауважував, що права акціонерів із переходом майна у власність компанії не припиняються, але перебувають у стані спокою. Після того, як відносини, які зумовлють цей стан, припинилися, право не ви­никає знов, але пробуджується до існування. А замість права власності на своє майно (кошти), передане АТ, акціонер набу­ває акції і разом із ними - корпоративні права, втілені в акції. Внаслідок цього відносини власності з приводу майна (коштів) перетворюються на відносини власності на акції як інший об'єкт права. Будучи самостійним об'єктом права, акції як цінні папе­ри «живуть» за своїми законами, які хоча і пов'язані з функціо­нуванням виробництва, забезпеченого капіталом, але характеризуються певною залежністю, мають свої права вимоги, зміст правовідносин, в яких вони існують, тощо.

Усе це свідчить про опосередкований зв'язок акціонерів із своїм капіталом через структуру АТ, а наявність акцій абстрагує їх від капіталу. В цьому і полягає сутність співвідношення прав акціонера як власника акцій і права власності АТ. Дійсно: єди­не, власниками чого є акціонери, це їхні акції. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 195 ЦК, ст. 6 Закону України «Про цінні папери і фондовий ринок» акція засвідчує участь у статутному капіталі, одночасно будучи об'єктом права власності, однак вона не є правоустановчим документом, що засвідчує право власності на майно. На під­ставі визначення цінного папера (ст. 194 ЦК) і, зокрема, акції можна стверджувати, що замість фізичних властивостей, прита­манних тілесній речі, акціонер має набір прав, які прийнято йменувати корпоративними правами або правами з акції (п. 8 ч. 1 ст. 2 Закону «Про акціонерні товариства»). Тобто річ, яка нале­жить акціонеру (акція), не надає йому прав і обов'язків, тради­ційно пов'язаних із власністю. Його права немов би стосуються підприємства (майна АТ), але водночас і ні, тому що мають відно­шення не до фізичних властивостей цього майна, а до абстрактного капіталу з його використанням не акціонером (акціонера­ми), а менеджерами. Акціонери не можуть виступати власниками майна АТ як реального капіталу, оскільки акції безпосередньо не надають їм «можливості розпоряджатися цим капіталом. Його не можна вилучити. Ці титули дають тільки юридичне право на отримання доданої вартості, яка повинна бути привласнена цим капіталом».

Акціонерне товариство як власник майна стає власником і його приросту, а акціонери одержують дивіденди як частину цього приросту. Акціонери безпосередньо не набувають ні права на отримання частини цього майна, ні частини прибутку - ди­відендів. їх права щодо зазначених об'єктів залежать від управ­ління цими об'єктами, здійснюваного самими акціонерами.

Отже, акціонери мають відношення до власності AT через свої акції, придбання яких і надає можливість сформувати капітал (майно) AT. Водночас акції (пакет акцій) можуть бути відчу­жені його власником, що не вплине ні на право власності AT, ні на склад його майна. Хоча вже інша особа (покупець акцій) на­буде прав, які надаються акцією (корпоративних прав), і саме вона братиме участь в управлінні корпорацією і через це - її ка­піталом, саме вона привласнюватиме частину прибутку від діяльності корпорації тощо.

Поява акцій як самостійних об'єктів права зі своїм правовим режимом покликана сприяти зниженню ризику від використання капіталу як у внутрішніх, так і у зовнішніх правовідносинах за участю AT. Стаючи власником переданого йому акціонерами майна, AT настільки прагне відокремитися від матеріальних прав акціонерів на це майно, що своєю конструкцією не тільки не допускає можливості матеріальної форми виділу майна, а й такого виділу у фінансовій формі. Це означає, що акціонер у жодному разі не може претендувати на виділення йому частини майна AT (у грошовому або майновому вираженні), як це має місце в інших господарських товариствах. Максимум, на що він може претендувати, - це викупу в нього акцій за наявності умов, передбачених ст. 68 Закону України «Про акціонерні товариства». На акціонерів також не впливають наслідки зовнішніх правовідносин AT: якщо AT не зможе розрахуватися за своїми боргами, акціонери не повинні погашати заборгованість за раху­нок свого особистого майна. Однак форма AT, позбавляючи ак­ціонерів названих ризиків, породжує інші.

Із наведеного вище випливає висновок про те, що в еконо­мічному розумінні право на один і той самий капітал мають різ­ні особи - AT і акціонери. Проте юридичні механізми, що закріплюють їх економічні відносини власності, відрізняються. В. М. Корецький доволі умовно говорить про активний, організуючий капітал AT і його пасивний капітал, що твердістю і визначеністю своєї організації викликає довіру в діловому обо­роті. «Спокій» для пасивного капіталу розуміється щодо ролі акціонерів у його подальшій долі. Через означені тенденції капі­талу в АТ і вважається, що особистий елемент у ньому приховано в тіні значення капіталу.

Саме звідси постає необхідність запровадження поняття управління стосовно як самої юридичної особи, так і капіталу, що переданий їй акціонерами в оплату акцій. Складається ситуація, коли і акціонери, і АТ діють через одні й ті самі органи, оскільки акціонери їх і формують. При цьому ними не здійсню­ються класичні правомочності з володіння, користування і розпорядження капіталом, а з його управління. Існування правомочності управління випливає з самої сутності права власності як найширшого із відомих прав і того постулату, який дійшов до нас з давньоримських часів, стосовно того, що власник може робити із своїми об'єктами все, що завгодно (у встановлених законодавством межах). І якщо власник вважає за неможливе обмежитися наявними правомочностями, він може здійснювати й будь-які інші, аби це не суперечило сутності цього права і не порушувало б установлених заборон.

Функція управління полягає у тому, що, по-перше, її можли­во визначити як виявлення колективної волі акціонерів, котрі виступають як власники «капітал-власності». Враховуючи вихідне посилання про те, що «воля є приналежність, властивість окремої людини», завдання законодавця полягає в тому, щоб сконструювати волю юридичної особи через волю осіб, які ста­новлять його органи. Це непросте завдання ускладнюється ще й тим, щоб застосувати такий підхід, який, з одного боку, не вима­гав би одностайності всіх цих осіб, а з другого - не ставив би у залежність волю юридичної особи від волі одного з акціонерів.

По-друге, функція управління необхідна для ефективного використання акціонерного капіталу - управління виробни­цтвом, узгодженості між окремими його структурами, їх взаємо­залежності, нормального і своєчасного фінансування тощо.

Отже, право на управління власністю виникає там і тоді, де і коли цього вимагають розміри капіталу. Дрібним капіталом, як правило, управляють безпосередньо носії права - приватні влас­ники: фізичні особи, учасники повних та командитних товариств, члени фермерських господарств. Великим капіталом, нехай на­віть таким, який створено із дрібного, управляють уповноваже­ні особи. Що більший усуспільнений капітал, то більша потреба в управлінні ним. Саме через управління і можлива реаліза­ція інших повноважень власника - з володіння, користування і розпорядження капіталом. Право управляти власністю стало настільки важливим для корпоративних юридичних осіб, що із зростанням ролі капіталу інші правомочності власника відсту­пають на другий план.

Наведене свідчить про те, що власність в AT є своєрідним феноменом. Вона має істотні особливості, а її розкриття повинне поєднуватися з управлінням, через що акціонери беруть участь у вирішенні принципових питань використання капіталу, який сформовано за рахунок їхніх коштів, вкладених в акції при прид­банні останніх.

Отже, в корпоративній власності простежуються тенденції до змін розуміння правового регулювання права власності, оскіль­ки: а) центр ваги в регламентації відносин власності все більше переноситься до сфери формування, управління й експлуатації майна AT; б) законодавче регулювання відносин власності все більше зміщується до рухомих об'єктів, представлених цінними паперами, та корпоративних прав, утілених у них; в) відповідно, набуває змін і зміст права власності, характер правомочностей власника.

Фактично, модель корпоративної власності полягає в тако­му: акціонери усуваються від прав на безпосередній (продуктив­ний) капітал, але зберігають за собою контроль за ним. Корпора­тивне управління, з яким безпосередньо пов'язана корпоративна власність, забезпечує ефективність використання корпоративно­го капіталу через здійснення акціонерами своїх прав і діяльність виконавчого органу. Отже, ще один наголос, який зазвичай ро­биться при характеристиці корпоративної власності, це наяв­ність в акціонерів контролю за діяльністю AT, який покликаний послабити ризик втрати їх коштів, інвестованих в акції і тим са­мим переданих в оперативно-господарське управління менедже­рам компанії.

Однак насправді це не зовсім так. Акціонери стали лише по­стачальниками капіталу, а реальний контроль за ним зосередже­ний в органах AT. Адже наглядова рада формуються не обов'яз­ково з акціонерів, а якщо туди і обираються акціонери, то ними є лише власники значних пакетів акцій. Загальні ж збори скли­каються, як правило, раз на рік, що свідчить про відсутність в акціонерів постійного опікування над справами AT. Право на інформацію зазвичай реалізується ними, оскільки в цьому є по­треба для участі в загальних зборах. Коли ж кількість акціонерів сягає сотень тисяч і кожен з них вкладає кошти не в одну, а в кілька компаній, жоден акціонер не зможе контролювати капі­тал ефективно. Для самої ж корпорації та її менеджерів голов­ним виявляється не контроль з боку акціонерів, а ринковий кон­троль, що полягає в нормальній діяльності AT, яка приносить прибуток корпорації та дохід акціонерам, що і дозволяє розра­ховувати на додаткові ресурси у вигляді залучення нових кош­тів від продажу акцій.

Наведені аргументи свідчать, що поступово явним стало змі­щення акцентів при характеристиці корпоративної власності:

- з безпосереднього зв'язку постачальників капіталу (акціо­нерів) з майном до опосередкованого (через конструкцію AT);

- з впливу па майно своїми власними діями на передання такої можливості обраним менеджерам;

- з правомочностей власника щодо володіння, користуван­ня та розпорядження на управління;

- зі збереження контролю за управлінням до поступового зосередження і цього елемента влади власника в інших осіб.