5. Корпоративні обов'язки учасників корпоративних відносин.

Зміст корпоративних правовідносин - це складна двохелементна структура, яка охоплює суб'єктивні права та обов'яз­ки учасників цих відносин і побудована за принципом «право - обов'язок».

Як і кожен юридичний обов'язок, суб'єктивний обов'язок учасника корпоративних відносин - це вид і міра його належної поведінки, яка може полягати в необхідності здійснення дій активного або пасивного характеру. Можливість двоякої поведінки обумовлена наявністю у цивільно-правовому регулюванні суспільних відносин двох способів законодавчого закріплення обов'язків - позитивного зобов'язування і методу заборон (не­гативного зобов'язування). Дії активного характеру спонукають зобов'язаного учасника діяти в інтересах інших учасників кор­поративних відносин, оскільки вони забезпечені санкцією за не­виконання обов'язку. Переважно обов'язковість вчинення та­ких дій у нормах корпоративного права змодельовано шляхом використання термінів «зобов'язаний», «повинен» тощо. Наприклад, товариство на вимогу учасника зобов'язане надати йому для ознайомлення річний баланс, звіти про фінансово-господарську діяльність товариства, протоколи ревізійної комісії, про­токоли зборів органів управління товариством тощо (абз. 3 ч. 2 ст. 88 ГК); учасники господарського товариства зобов'язані не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інфор­мацію про діяльність товариства (підпункт 3 ч. 1 ст. 117 ЦК); на момент державної реєстрації командитного товариства кожен із вкладників повинен зробити вклад у розмірі, встановленому за­коном (абз. 2 ч. 3 ст. 135 ЦК).

Дії пасивного характеру зумовлені забороною, недопусти­містю тих чи інших діянь, оскільки їх вчинення суперечить пра­вам і законним інтересам інших учасників корпоративних відносин. Так, наприклад, акціонерне товариство не має права здійснювати виплату дивідендів за простими акціями у разі, як­що товариство має зобов'язання про викуп акцій або якщо не повністю виплачені поточні дивіденди за привілейованими ак­ціями; учасник повного товариства не повинен конкурувати з товариством, тобто він не має права без згоди інших учасників вчиняти від свого імені та у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб правочини, що є однорідними з тими, які становлять предмет діяльності товариства. Порушення цього правила зумов­лює для товариства можливість вимагати від такого учасника за своїм вибором або відшкодування завданих товариству збитків, або передання товариству усієї вигоди, набутої за таким правочином (ч. 3 ст. 119 ЦК).

В окремих правових нормах безпосередня вказівка на забо­рону вчинення учасниками тих чи інших дій відсутня, проте вона випливає з її змісту. Для прикладу можна використати ч. 2 ст. 119 ЦК, яка зазначає, що особа може бути учасником тільки одного повного товариства. Тобто учаснику повного товариства законом заборонено одночасно бути засновником іншого повно­го товариства.

У кожному із наведених прикладів учасник змушений обме­жити себе в можливому фактичному здійсненні власних інтере­сів унаслідок існування інтересів інших учасників повного товариства.

Аналіз положень Закону України «Про господарські това­риства», ЦК та ГК щодо обов'язків учасників господарських то­вариств дає підстави виокремити три групи позитивних і нега­тивних корпоративних зобов'язувань:

- загальні - ті, які властиві учасникам усіх видів господар­ських товариств;

- спеціальні - ті, які обумовлені участю у певному виді гос­подарського товариства;

- локальні - ті, які передбачені установчими та іншими ло­кальними документами товариства.

Обидва кодифіковані акти (ЦК і ГК) та Закон «Про госпо­дарські товариства» зобов'язують учасників усіх господарських товариств додержуватись вимог установчого документа, вико­нувати рішення загальних зборів та інших органів управління, які прийняті в межах їх компетенції (ч. 1 ст. 117 ЦК, ч. 3 ст. 88 ГК, ст. 11 Закону «Про господарські товариства»). Виконання цього обов'язку не обумовлено участю учасника у роботі загаль­них зборів та голосуванням за це рішення, але якщо воно супе­речить законодавству, він може його не виконувати.

Покладення законодавцем цього обов'язку на учасників гос­подарських товариств спричинено необхідністю досягнення ці­лей товариства та його організаційною єдністю, що є ключовою ознакою кожної юридичної особи. З огляду на це правовим на­слідком невиконання даного обов'язку є виключення учасника із товариства. Юридичним підґрунтям такої санкції для учасни­ків повного товариства слугує ст. 128 ЦК, відповідно до якої учас­ник повного товариства, котрий систематично не виконує чи виконує неналежним чином обов'язки, покладені на нього товариством, або який перешкоджає своїми діями (бездіяльністю) досягненню цілей товариства, може бути виключений із товари­ства в порядку, встановленому засновницьким договором.

Наступний комплекс загальних обов'язків зобов'язує учас­ників господарських товариств виконувати свої зобов'язання перед товариством, у тому числі й ті, що пов'язані з майновою участю, а також робити вклади (оплачувати акції) у розмірі, в порядку та засобами, що передбачені установчими документами (абз. 2 ч. 1 ст. 117 ЦК). Зпоміж усіх можливих зобов'язань пе­ред товариством законодавець акцентує увагу в цій нормі на май­нових обов'язках, зокрема робити вклади та оплачувати акції. В юридичній літературі цей обов'язок поділяють на дві складо­ві: обов'язок вносити вклади при створенні товариства та обо­в'язок робити внески при збільшенні статутного капіталу. їх виконання спрямоване на формування статутного (складеного) капіталу і як наслідок цього - забезпечення принципу самостій­ної майнової відповідальності юридичної особи за своїми зобов'язаннями.

Порядок виконання цього обов'язку учасниками різних форм господарських товариств визначений спеціальними нормами. Це обумовлено особливостями створення та діяльності кожної із них. Так, Законом України «Про акціонерні товариства» (п. 3 ст. 11) передбачено, що кожний засновник акціонерного товари­ства повинен оплатити повну вартість придбаних акцій до дати затвердження результатів розміщення першого випуску акцій.

Учасники товариства з обмеженою відповідальністю та то­вариства з додатковою відповідальністю повинні сплатити не менше ніж п'ятдесят відсотків суми своїх вкладів до моменту державної реєстрації товариства. Несплачену частину статутно­го капіталу учасники товариств повинні сплатити протягом пер­шого року його діяльності (абз. 1 ч. 3 ст. 144, ч. 4 ст. 151 ЦК, ч. 2 ст. 52, ст. 65 Закону України «Про господарські товариства»).

Менша відсоткова ставка сплати вкладу встановлена зако­ном для вкладників командитних товариств: на момент реєстра­ції командитного товариства кожен вкладник повинен внести не менше 25 відсотків свого внеску. Водночас він зобов'язаний вносити і додаткові внески в розмірі, способами і в порядку, пе­редбаченими засновницьким договором.

Зважаючи на те, що від виконання цього обов'язку безпосе­редньо залежить формування статутного (складеного) капіталу товариства, майновий еквівалент якого виконує гарантійні функ­ції для його кредиторів, законодавець пов'язує невиконання цього обов'язку з неможливістю подальшої діяльності такої ор­ганізації. Зокрема, акціонерне товариство вважатиметься незаснованим, якщо до дати затвердження результатів розміщення першого випуску акцій його засновники повністю не оплатять вартість придбаних акцій. Товариство з обмеженою відповідаль­ністю та товариство з додатковою відповідальністю повинні ого­лосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєстру­вати відповідні зміни до статуту в установленому порядку або прийняти рішення про ліквідацію товариства, якщо їхні учасни­ки не сплатять протягом першого року діяльності товариства всю суму своїх вкладів. Щодо командитних товариств, то їхня доля не залежить від невиконання вкладником обов'язку зроби­ти вклад до складеного капіталу. Такий вкладник несе відпові­дальність перед товариством у порядку, встановленому заснов­ницьким договором (меморандумом) (ст. 138 ЦК).

Наступний обов'язок учасників господарських товариств - не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну ін­формацію про діяльність товариства. Відповідно до ст. 36 ГК комерційна таємниця - це відомості, пов'язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю су­б'єкта господарювання, що не є державною таємницею, і розго­лошення яких може завдавати шкоди його інтересам. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, поря­док її захисту визначаються самим суб'єктом господарювання відповідно до закону. Водночас постановою Кабінету Міністрів України «Про перелік відомостей, що не становлять комерцій­ної таємниці» від 09.08.93 р. № 611 наведено перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці.

На підставі змісту ч. 3 ст. 36 ГК під розголошенням слід ро­зуміти незаконне ознайомлення іншої особи з відомостями, що становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості ста­ли відомими, а також створення нею умов, сприятливих для ознайомлення з ними сторонніх осіб, якщо такі дії завдали чи могли завдати шкоди суб'єкту господарювання.

У зазначеній статті законодавець встановлює й інші право­порушення щодо комерційної таємниці: схиляння до розголо­шення, неправомірне збирання та неправомірне використання відомостей, що становлять комерційну таємницю. Вбачається за доцільне у нормативно-правових актах України, що визначають права і обов'язки учасників господарських товариств, не обме­жуватися забороною лише розголошення комерційної таємниці чи конфіденційної інформації про діяльність товариства, а по­класти на учасників відповідальність за вчинення будь-яких не­правомірних діянь щодо цих видів інформації, якщо такі діяння завдали чи могли завдати шкоду господарському товариству.

Окрім загальних обов'язків, учасники товариств можуть ма­ти інші обов'язки, які зумовлені певним видом господарських товариств. Наприклад, на учасників повного товариства та пов­них учасників командитного товариства покладається низка та­ких обов'язків: не конкурувати з товариством; попередити не пізніше як за три місяці про вихід з товариства, яке було створе­но на невизначений строк; нести солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, на яке відповід­но до законодавства України може бути звернено стягнення, як­що у товариства недостатньо майна для задоволення вимог кре­диторів. Виконання останнього обов'язку не залежить від того, виникли борги після чи до вступу у товариство. Водночас, таким учасникам заборонено бути повними учасниками інших повних та командитних товариств. Повні учасники командитного това­риства не можуть бути одночасно і його вкладниками.

Обов'язок повідомити товариство за три місяці (якщо інший строк не встановлений статутом) про вихід покладається також на учасників товариства з обмеженою відповідальністю та това­риства з додатковою відповідальністю. Разом із тим, вони не по­винні порушувати переважного права інших учасників щодо ку­півлі частки при продажу своєї частки (її частини) у статутному капіталі і зобов'язані нести солідарну відповідальність за зобо­в'язаннями товариства у межах вартості несплаченої частини вкладу, а учасники товариства з додатковою відповідальністю зобов'язані нести солідарно додаткову (субсидіарну) відпові­дальність своїм майном у розмірі, який встановлений статутом товариства і є однаково кратним для всіх учасників до вартості внесеного кожним учасником вкладу.

Щодо негативних зобов'язувань, то законом заборонено єди­ному учаснику товариства з обмеженою відповідальністю бути одночасно учасником іншого такого товариства, яке має одного учасника. Мета цих обмежень полягає в тому, щоб не допусти­ти різного роду зловживань та маніпуляцій щодо використання конструкції товариства з обмеженою відповідальністю з єдиним учасником. Аналогічний висновок можна зробити і щодо акціо­нерних товариств, адже акціонерне товариство не може мати єди­ним учасником інше підприємницьке товариство, учасником якого є одна особа. Воно також не може мати у своєму складі лише акціонерів - юридичних осіб, єдиним учасником яких є одна й та ж особа (абз. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про акціонер­ні товариства»).

Спеціальний обов'язок акціонерів - оплачувати акції у роз­мірі, в порядку та засобами, що передбачені статутом акціонер­ного товариства (абз. 4 ч. 1 ст. 29 Закону «Про акціонерні това­риства»). Для акціонерів публічного акціонерного товариства це єдиний обов'язок такого роду. Проте на акціонерів приватного акціонерного товариства покладається ще один обов'язок, який обумовлений способом розміщення таким товариством акцій, - не порушувати переважне право акціонерів та самого товариства на придбання акцій цього товариства, якщо таке право встанов­лено статутом організації.

Окрім законодавчо визначених зобов'язувань загального та спеціального характеру, учасники господарських товариств мо­жуть мати також локальні обов'язки, тобто ті, які встановлені установчими та іншими локальними документами товариства. Так, статутом акціонерного товариства може бути передбачено можливість укладення договору між акціонерами, за яким на акціонерів покладаються додаткові обов'язки, у тому числі обо- в'язок участі у загальних зборах, і передбачається відповідаль­ність за його недотримання. Законодавче закріплення такого способу формального вираження додаткових обов'язків акціо­нерів, на перший погляд, спрощує механізм скасування чинних та впровадження нових обов'язків, оскільки не потрібно вносити зміни до установчих документів товариства. Водночас на прак­тиці може виникнути проблема щодо досягнення згоди усіма акціонерами, яка необхідна для укладання такого договору.