2. Корпоративне право як об'єкт цивільних прав та обов'язків.

До об'єктів цивільних прав законодавець відносить речі, результати робіт і послуг, а також майнові права (ст. 177 ЦК). Майнові права ще називають «безтілесним» майном. Право на чужі дії, тобто поведінку зобов'язаних осіб, зобов'язальне право вимоги чи користування також виступає об'єктом цивільного обороту. Перелік можливих благ, заради яких сторони вступ­лять у цивільні правовідносини, має дискретний характер. За­конодавець не дає вичерпного переліку об'єктів цивільних прав. І це зрозуміло, оскільки економічний розвиток привносить у площину суспільного інтересу нові, раніше не відомі людству блага. На підставі обороту таких матеріальних благ і складають­ся особливі відносини. Сьогодні особливого економічного інтересу в суспільстві набуває оборот корпоративних прав. Вони мають вартісну оцінку, потрапляють до сфери цивільно-правового регулювання і стають об'єктом цивільних прав. А це означає, що з приводу таких об'єктів в учасників суспільних відно­син постійно виникають певні права та обов'язки.

Корпоративне право учасників (засновників) юридичних осіб дедалі активніше включається в цивільний оборот, виступаючи предметом різного роду цивільно-правових угод. Проте сьогодні відсутнє чітке розуміння поняття корпоративного права, його вільне трактування викривлює форми переходу корпоративних прав від одного учасника до іншого. Тим самим суттєво утруднюється оборотоздатність цього об'єкта.

Чинне законодавство не містить загальних правил щодо по­рядку вчинення правочинів з корпоративними правами, які б витікали із сутності корпоративних прав. А на практиці це призводить до пошуку шляхів, які б дозволили обійти питання купівлі-продажу корпоративного права. Відпрацьованим інструментарієм переходу корпоративних прав на сьогодні є вихід із складу учасників товариства. Подібна угода виглядає як така, що не має майнового характеру і набуває форми нотаріально посвідченого волевиявлення особи щодо виходу із числа заснов­ників або так званого відступлення своєї частки в статутному фонді підприємства. Вжитий свого часу законодавцем термін «відступлення» до цього часу залишається остаточно не з'ясованим і частіше за все на практиці застосовується як синонім безоплатної передачі. Хоча мав би об'єднувати угоди, що опосередковують як оплатну, так і безоплатну передачу корпоративного права у власність іншої особи.

Серед договірних конструкцій, які залучалися б до цих су­спільних відносин, це такі договори, як купівля-продаж, дарування, міна тощо. Іншого правового інструментарію просто не існує. За угодою відступлення частки в статутному фонді і виходу із числа засновників завжди є матеріальний компонент, який має вартісний характер (як правило, з позитивною майновою оцін­кою), хоча назовні волевиявлення осіб відбувається у формі ін­шої угоди. А вживання такого сурогатного терміна, як «відступлення», прикриває угоди майнового характеру.

Отже, на часі визначення дійсного статусу цих юридичних фактів. Такі угоди переважно є удаваними, оскільки за своєю суттю є нічим іншим, як продажем особою свого корпоратив­ного права, яке складається з майнового компонента (право на отримання дивідендів та отримання частини майна підприємства після його ліквідації) та низки організаційних прав (право на управління, обирати та бути обраним в органи управління корпорацією тощо). Система державної реєстрації переходу корпоративних прав, яка нині існує, - це ніщо інше, як реєстрація внесення змін до складу учасників у формі змін до статутних документів, що суттєво впливає на оборотоздатність цих прав і призводить до підміни та викривлень тих чи інших понять.

З цією метою слід розмежовувати поняття об'єкта правовідношення, під яким зазвичай розуміють спрямовані дії суб'єктів, і об'єкта цивільних прав. У теорії цивільного права об'єктом права вважається те благо, з приводу якого виникає і здійснюється діяльність його учасників у межах суб'єктивних цивільних прав і обов'язків. Саме ця діяльність, у результаті якої виника­ють, здійснюються та припиняються цивільні права та обов'язки, є предметом цивільного права і завжди спрямована на матеріальні чи ідеальні блага. Таким чином, матеріальні чи ідеальні блага також прийнято називати об'єктом цивільних правовід­носин.

Завданням дослідження категорії об'єктів цивільних прав є встановлення для них певного правового режиму, тобто можливості чи неможливості здійснювати з ними певні дії, які тягнуть за собою передбачуваний правовий результат. Адекватне право­ве регулювання дозволяє найактивніше включати їх у цивільний оборот, і на практиці майже всі об'єкти цивільних прав охоп­люються поняттям об'єктів цивільного обороту. Перехід, тобто відчуження корпоративних прав, здійснюється відповідно до ЦК, а також на підставі законів, що регулюють діяльність юри­дичних осіб різних організаційно-правових форм. У кожному конкретному випадку перехід прав регулюється статутами та установчими документами. У складному правовідношенні щодо відчуження права беруть участь дві сторони - правовідчужувач та правонабувач, але інколи воля юридичної особи та її зовнішній вираз мають неабияке значення.

Наявність майнової складової як основи корпоративного права робить цей об'єкт особливо привабливим для цивільного обороту. Оборот корпоративних прав як особливого об'єкта дає можливість максимально не втручатися у господарську діяль­ність юридичної особи, видаючи частку учаснику, який вихо­дить, і отримуючи частку, яку буде вносити особа, що її набуває. Такий легальний на сьогодні процес вносить певний диском­форт у зазвичай злагоджену господарську діяльність корпора­ції. І це є ще одним доводом на користь необхідності змінити підходи - як теоретичні, так і законодавчі - до розуміння корпоративного права. При цьому практика цивільного обороту давно де-факто визнає корпоративні права окремим майновим об'єк­том цивільних прав, проте законодавець залишається у цьому плані консервативним, і відчуження корпоративних прав досі має викривлений характер, легальним втіленням якого є форма виходу із корпорації та вступу у корпорацію.

Корпоративне право як об'єкт майнового характеру має пев­ну оціночну вартість, на яку впливає ряд факторів, серед яких і вид організаційно-правової форми товариства, і фінансові показники, і перспективи розвитку та його ділова репутація. При передачі корпоративного права, незважаючи на складність та ба­гатогранність цього об'єкта, не вимагається його деталізація або вичерпний опис у передавальному документі, оскільки зміст кор­поративного права наповнюється повноваженнями, які закріп­лені в нормативних актах та статутах. Крім того, ця категорія є динамічною, вона може змінюватися в рамках правового зв'язку, який існує між учасником та юридичною особою, як у бік збільшення обсягу наявних прав, так і у бік їх обмеження. Цікаво, що хоча корпоративне право виникло та існує між учасни­ком і самою юридичною особою, як об'єкт цивільних прав воно одночасно стає предметом нового цивільного правовідношення, за допомогою якого опосередковується перехід корпоративного права від одного суб'єкта до іншого. При цьому одна сторона корпоративного правовідношення при переході корпоративних прав залишається, як правило, незмінною. Нею виступає похід­ний суб'єкт - юридична особа, яка створювалася за волею інших осіб.

Корпоративне право при сприйнятті його неподільності (так званий поділ по вертикалі) щодо змісту майнових і немайнових (організаційних) прав усе ж таки може бути розподілено по го­ризонталі, а саме - при дробленні його у відсотках до частки у статутному фонді. Наприклад, неподільною одиницею, що посвідчує наявність у номінального власника корпоративних прав, є одна акція незалежно від її вартості.

Правоустановчими документами власника корпоративного права є акція, сертифікат, витяг з реєстру, установчі документи товариства тощо. Для переходу корпоративного права у власність іншої особи необхідним є настання складного юридичного факту. Наприклад, отримання свідоцтва про право власності на спадщину є, як правило, тільки стартовою, первинною дією у відповідному складному ланцюгу юридичних фактів. На підста­ві свідоцтва претендент на спадок корпоративного права пови­нен вчинити певні дії, а їх сукупність залежить від організацій­но-правової форми товариства і тих локальних положень, які закріплені в установчих документах товариства. Якщо установчими документами товариства передбачені додаткові умови переходу корпоративного права, такі як наявність згоди товариства, то це слід розглядати тільки як певні обмеження обороту корпоративного права, наявність особливого правового режиму для переходу корпоративних прав від відчужувача до набувача.

Правовий режим цього об'єкта передусім залежить від орга­нізаційно-правової форми товариства, але й такою ж мірою - від положень, що містяться в установчих документах даної юридич­ної особи. Тобто існує так звана «шкала відчужуваності» цих прав, яка відображає ступінь обмеження можливостей на їх вільну оборотоздатність. Визнання в учасників товариств наявності корпоративного права, яке має вартість, дозволить здійснювати перехід права власності на цей об'єкт тільки за умови наявності незалежної оцінки цього права оцінювачами майнових прав. І це буде правильним.

Залежно від організаційно-правової форми юридичної осо­би відчуження корпоративного права його учасника іншій особі (правонаступництво у праві) може здійснюватись таким чи­ном:

а) передача частки учасника у складочному капіталі повного товариства;

б) перехід до іншої особи частки у статутному капіталі това­риства з обмеженою відповідальністю;

в) відчуження акцій;

г) передача паю (пайового внеску) члена кооперативу.

Корпоративне право, що належить учаснику юридичної особи у зв'язку з участю в її створенні, може перейти до іншої особи або в порядку відступлення права, тобто на основі правочину, або на основі закону.

Корпоративне право як складний об'єкт є одним об'єктом спадкових прав. Смерть власника корпоративного права тягне за собою припинення права власності на корпоративні права у спадкодавця і набуття цього права спадкоємцями. До складу спадщини не входять права та обов'язки, які нерозривно пов'яза­ні з особою спадкодавця, зокрема право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян (п. 2 ч. 1 ст. 1219 ЦК). Щоправда, законодавець «замовчує», що ж тоді спадкується спадкоємцями. Чи може спадкоємець успадковувати окремі кор­поративні права, як-от тільки частку чи право участі без спад­кування права на частку? Або якщо інакше поділити між спад­коємцями ці права: одному спадкоємцю - право на участь в управлінні, а іншому - право на дивіденди? Мабуть, ні. Адже це буде суперечити сутності та правовій природі створення і управління юридичною особою. Це є аргументом на користь то­го, що корпоративне право у підприємницьких організаціях слід сприймати як один оборотоздатний об'єкт. Такий підхід спрос­товує зміст положення ст. 1219 ЦК про неможливість спадку­вання права на участь у товариствах. Це положення виявляєть­ся не тільки некоректним, а й непотрібним за умови включення корпоративного права до переліку об'єктів цивільних прав.

Отже, суб'єктивне корпоративне право заслуговує на само­стійне місце серед переліку об'єктів цивільних прав, які містяться у ст. 177 ЦК. Настав час слідом за податковим законодавством і цивільному праву визнати самостійне місце суб'єктивного кор­поративного права серед об'єктів цивільних прав, а не застосовувати аналогію, прирівнюючи його до майнових прав, або (що ще гірше) ігнорувати таке право. У Господарському кодексі, на від­міну від ЦК, корпоративним правам присвячено окрему главу і дано визначення поняття корпоративних прав через їх тричлен­ний зміст (ст. 167). Але за своєю суттю корпоративне право та його реалізація не пов'язані безпосередньо з господарюванням. Воно виникає в результаті реалізації суб'єктами цивільних правовідносин засновницького права - права на створення юридичних осіб.

Якщо звернутися до визначення змісту корпоративних прав у ст. 167 ГК, то у ньому наводяться ключові повноваження учас­ника (засновника) юридичної особи. До них належать правомочності: на участь в управлінні організацією, отримання час­тини прибутку, а також майна у випадку ліквідації. До змісту корпоративного права можуть входити й інші повноваження, які передбачені законом та установчими документами. їх прийнято ділити на права майнового та немайнового характеру. Але саме майновий елемент робить його таким «привабливим». Цивіль­ний кодекс, замість узагальненого визначення корпоративних прав, містить регулювання прав учасників господарського това­риства (ст. 116), зміст яких, по суті, розкривається через такі ж складові.

У статті 100 ЦК зазначається, що «право участі у товаристві є особистим немайновим правом і не може окремо передаватися іншій особі». Виникає питання: окремо від чого? Якщо право участі у товаристві розуміти як елемент суб'єктивного корпора­тивного права, тоді стає зрозумілим, що немайнове право член­ства у товаристві, яке охоплюється поняттям корпоративного права, не може окремо від майнових прав бути відчужене третій особі. Майнові складові корпоративного права безпосередньо випливають із участі у формуванні статутного фонду (майна) товариства, тому слід припустити, що окремо від немайнових не можна передавати і майнові права члена товариства, залишаючись при цьому його учасником. З такого положення випливає висновок про те, що суб'єктивне корпоративне право аналізуєть­ся через його складові, але для цивільного обороту його слід розуміти як єдиний неподільний об'єкт. Це торкається повною мі­рою і однієї особи.

Як бути тоді, коли створення юридичної особи не породжує жодних майнових прав у засновників? Напевне, ми можемо гово­рити тільки про членство у цій юридичній особі, яке має немайнову природу і є особистим невідчужуваним правом засновника. Щойно на підставі закону чи установчого документа правовий зв'язок між засновником і створеною юридичною особою наповнюється майновим змістом, можна сміливо говорити про наявність суб'єктивного корпоративного права у засновника юридич­ної особи.

Невизнання суб'єктивного корпоративного права об'єктом цивільних прав досі породжує хибну практику викривлення в оцінці всіх правомірних дій, які вчиняються щодо корпоратив­ного права, і це не дозволяє рухатися в напрямі вдосконалення регулювання процедури їх відчуження та набуття. Як тільки не називають факт відчуження суб'єктивного корпоративного пра­ва: виходом з товариства, відступленням частки в статутному фонді, зміною складу учасників товариства тощо. Але всі названі юридичні факти є явищами одного правового ряду. Це ніщо інше, як відчуження корпоративного права.

Вихід із числа учасників корпоративного утворення - це наслідок власного розпорядження особою своїм корпоратив­ним правом. І якщо немайнове право членства в організації є невідчужуваним, то в сукупності з майновим «наповненням» воно трансформується в особливий об'єкт цивільних правочинів. Без легалізації корпоративного права як окремого виду об'єктів цивільних правочинів ми будемо стикатися з багатьма пробле­мами. Зокрема, в літературі обговорюється думка про те, що право на вихід із товариств повинно мати істотні обмеження на рівні закону, оскільки досить часто відбуваються зловживання таким правом учасників товариства, і це призводить до ущем­лення прав тих осіб, які продовжують залишатися членами товариства.

Досі є актуальною проблема визначення вартості частки, до якої включають: вартість майна, переданого товариству як частка до статутного фонду, прибуток товариства, нерозподілені дивіденди. Але це, як правило, матеріальні активи, і при цьому зазвичай поза вартісною оцінкою залишається ділова репутація фірми, популярність серед споживачів, місце фірми на ринку тощо. Ці чинники можуть впливати на оцінку матеріальних активів як у бік збільшення, так і у бік зменшення. їх переоцінка погіршує фінансове становище товариства, а недооцінка ставить в гірше становище учасника, що виходить з товариства.

Відмова від такої ситуації, коли в центрі правового регулю­вання перебувають право на вихід із товариства та сам вихід, і переведення його в площину продажу корпоративного права по­верне ситуацію в нормальне ринкове русло. По-перше, припинення членства є наслідком продажу корпоративного права, а не навпаки. Ми перестанемо прикривати цивільно-правові правочини продажу корпоративного права нотаріальним посвідченням заяви на вихід із числа учасників. Адже не секрет, що коли учасник товариства передає свою частку іншому суб'єкту, то це, як правило, відбувається із зустрічним майновим наданням, яке ніде не відображається, і, по суті, договір відчуження майна прикривається одностороннім правочином у формі заяви. Продаж корпоративного права усуне ряд громіздких процедурних питань, пов'язаних із виплатою товариством частки в товаристві, грошова оцінка якої може бути проведена тільки на підставі річ­ного фінансового звіту, і внесенням аналогічної частки охочим стати учасником товариства.

Буде розв'язана проблема надання органам державної реє­страції великого переліку документів та рішень загальних зборів щодо внесення змін до статутних документів підприємницьких організацій (така ситуація виглядає особливо дивно, коли товариство залишається з одним учасником). Чому, визнаючи право вільного обороту акцій акціонерних товариств, які є нічим іншим, як документом посвідчення членства у товаристві і які в силу своїх речевих властивостей дозволяють матеріалізу­вати корпоративне право, ми одночасно щодо інших видів товариств ведемо мову не про право розпоряджатися своїм корпоративним правом, а про право вийти з товариства? Особа набуває акції не заради них самих, а заради тих прав, які з ними пов'язані. Засвідчення корпоративних прав акцією є специфікою певної організаційно-правової форми юридичної особи. Необхідність матеріалізованого вираження корпоративних прав пов'язана із забезпеченням необхідності їх динамічного обороту на ринку капіталів та їх спрощеного відчуження. Але право власності на акцію буде існувати і тоді, коли сама акція буде відсутня (бездокументарна форма акцій). Право на безтілесні речі має зобов'я­зальну природу, але чому б не визнати корпоративне право як об'єкт права власності, з тією лише різницею, що в одному ви­падку наявним буде документ посвідчення (акції), а в іншому - корпоративне право буде «безтілесним» майном. Адже безпідставно стверджувати, що особа не є власником корпоративних прав лише тому, що вони не закладені в інших, уже відомих праву об'єктах цивільних прав.

Суб'єктивне корпоративне право є категорією динамічною і мінливою. Наповнення суб'єктивного корпоративного права конкретним змістом залежить від організаційноправової форми юридичної особи. Акценти можуть зміщуватися у бік зменшен­ня немайнового чи організаційного компонента або майнових складових. Наприклад, акціонер, який володіє привілейовани­ми акціями, має право отримувати дивіденди у фіксованому роз­мірі незалежно від результатів діяльності товариства. Можливі ситуації, коли юридична особа викуповує корпоративні права у засновника, і вони належатимуть юридичній особі. Але в такому разі ми не можемо вести мову про припинення корпоративних прав. Адже не йдеться про їх погашення, оскільки вони повинні бути відчужені юридичною особою протягом року. Разом із цим, корпоративні права не можуть існувати поза взаємозв'яз­ком засновника та юридичної особи; вони бувають у різноманіт­них формах: акції, частки у статутному фонді товариства, пай, запис у державному реєстрі. Форма чи зовнішній вираз суб'єк­тивного корпоративного права не впливає на їх правову природу та зміст. З тією чи іншою формою корпоративного права по­в'язують процедурні питання їх реєстрації, фіксації та переходу від одного суб'єкта до іншого. Наприклад, порядок відчуження часток і акцій є різним.

Дещо раніше корпоративні права пов'язували тільки із таки­ми юридичними особами, як господарські товариства, і поза ме­жами цього поняття опинився широкий спектр юридичних осіб, учасники яких виступали їх засновниками і у яких виникали різного роду повноваження щодо новоствореного суб'єкта. Така концепція у підході до наявності корпоративного права базува­лась на критерії існування чітко визначеного переліку прав замовників щодо новоствореного суб'єкта. І відсутність хоча б одного із загальновизнаних трьох позбавляла б засновників цієї юридичної особи можливості розгляду питання щодо наявності у них корпоративних прав. Вочевидь, цей підхід є хибним.

Цивільний оборот, який претендує називатися ринковим, відносить до предметів обороту всі об'єкти, які можуть мати гро­шову оцінку і оборот яких не заборонений законом. Тільки з огляду на це корпоративному праву слід відвести окреме місце серед об'єктів цивільних прав, яке, за умови дотримання певних процедурних правил, передбачених законом та установчими документами, може вільно обертатися в суспільстві. Однією з форм реалізації корпоративного права є його відчуження з ви­користанням засобів цивільно-правового інструментарію, і за­лучаються до цього такі договірні конструкції, як договір купівлі-продажу, дарування тощо.

Таким чином, визнання корпоративного права особливим об'єктом цивільних прав буде логічним завершенням дослі­джень сфери обороту корпоративних прав у суспільстві і дозво­лить вирішити чимало практичних питань правового режиму та оформлення переходу корпоративних прав від одного до іншого учасника.