2. Сімейне спілкування

На сприятливий клімат сім'ї значно впливає внутрішньосімейне спілкування. У чому його особливості?

Внутрішньосімейне спілкування дуже специфічне.

Це зумовлює перш за все багатоаспектність сімейних стосунків (економічні, ідеологічні, емоційно-психологічні, статеві, моральні та ін.) їх природність, постійність, сердечність, глибока інтимність, взаємозацікавленість, спрямованість на забезпечення всіх сторін життєдіяльності членів сім'ї, різноманітність зв'язків сім'ї з навколишнім середовищем; характер впливу на сім'ю навколишнього середовища; своєрідність сприймання цих впливів сім'єю.

Сімейне спілкування має функції: регулятивну, пізнавальну, соціального контролю, експресивну, емоційної підтримки, соціалізації. Тому воно справляє всебічний вплив на життя сім'ї.

Як показують дослідження, найчастіше, спілкування членів сучасної сім'ї відбувається в процесі перегляду телевізійних передач, роботи в домі, в саду, на городі, спільних бесід. Сучасні сім'ї не так часто здійснюють разом прогулянки в природу, виходи до театрів чи кіно.

На жаль, багато подружніх пар недооцінюють вплив спілкування на сім'ю. Справа в тому, що цей процес дуже складний і розпізнавати результати його впливу надзвичайно важко. Нерідко на формування поглядів і переконань членів сім'ї (особливо дітей) різні форми спілкування впливають опосередковано. Виходячи зі здорового глузду, можна стверджувати, що, наприклад, спілкування дітей з батьками в процесі спільної роботи в домі чи на городі впливає на виховання їх працьовитості. Тут очевидний безпосередній вплив праці і спілкування, діє це ж спілкування позитивно впливає і на розвиток у них самостійності, вимогливості до себе, відповідальності, піклування та багатьох інших якостей. А як впливають на стосунки в сім'ї, наприклад, сімейні прогулянки?

У сім'ях, де широко практикуються прогулянки на природу, поєднуються елементи безпосереднього (підготовка до походу, виконання тих чи інших обов'язків під час походу тощо) і опосередкованого (спостереження за тим, як люди впливають на природу, відпочинок, що відновлює сили; роздуми про життя та ін.) впливу на згуртованість. Тут значення мають не тільки різні елементи самих прогулянок, але ще більше - спілкування.

У процесі спілкування під час прогулянок молодші переймають у старших їх відношення до природи, її краси, бажання зберегти її, до результатів праці інших людей і багато чого іншого. Все це породжує в членів сім'ї цілу гаму почуттів і переживань, пробуджує нові інтереси, спонукає до роздумів, переосмислення цінностей. Діти іноді бачать своїх батьків зовсім в іншому світлі, а ті, у свою чергу зовсім іншими бачать своїх дітей.

Сім'я має можливість найбільш активно спілкуватись у години дозвілля та відпочинку. Батьки не повинні втрачати цієї нагоди поспілкуватись зі своїми дітьми, перейнятись їх інтересами та проблемами. Це буде зближувати батьків і дітей і вести до того, що найбільш привабливим для кожного члена сім'ї стануть спільно створені Духовні цінності. Адже не випадково щасливою вважають ту людину, яка з радістю йде на роботу і з задоволенням повертається додому.

Сімейні стосунки суб'єктивні, бо вони складаються з урахуванням індивідуальності і свободи кожного члена сім'ї. Вони залежать від Духовних інтересів, переживань, захоплень, від характерів подружжя і від їх почуттів одне до одного. Але є одна закономірність у сімейному спілкуванні - щасливим бути неможливо наодинці, не можна пізнати радість, не подарувавши її дружині, чоловікові чи дітям.

У сімейному спілкуванні не повинно бути місця нервовим зривам, дорослі на роботі ввічливі, коректні, уважні й тактовні. А вдома вихід негативним почуттям незадоволеності, грубощам, придирству. І все це спрямовується, на жаль, на найрідніших і найдорожчих людей. А що як це трапляється щодня?.... тому в сімейних стосунках на першому місці має бути оптимістична і доброзичлива атмосфера, уміння уникати конфліктів, виявляти тактовність та ввічливість. Слід навчитись знімати напругу та поганий настрій.

Основні правила подружньої етики

До основних правил подружньої етики належать такі:

1. Неприпустимо з'ясовувати сімейні стосунки перед сторонніми людьми.

2. Ніяких зауважень при сторонніх, це дуже зачіпає самолюбство не тільки когось з подружжя, але і дітей-підлітків, а тим більше дорослих дітей.

3. Вмійте ставати на захист своєї «половини» у сутичках з родичами чи друзями.

4. Сімейне кредо: «Ми розберемось самі!» І не дозволяйте втруча­тись ні батькам, ні друзям у ваші сімейні справи.

5. Не розповідайте про чоловіка (дружину), дітей ніяких фактів, що можуть їх скомпрометувати в очах інших людей.

6. Вмійте зупинитись у своєму гніві.

7. «Не пиляти!» До розумної людини зауваження доходить відразу ж, в іншому разі навіть не тратьте даремно сили.

8. Слід цінувати один одного.

9. Не поспішайте сказати грубе, різке слово, а поспішайте сказати хороше. Не бійтесь похвалити зайвий раз один одного. Особливо це сто­сується молодих чоловіків, яким важко пристосовуватись до своєї ролі. Спонукати молодого чоловіка стати справжнім господарем удома можна тільки похвалою, а наказ та повчання, навпаки, відбивають бажання що-небудь робити.

10. Не робіть узагальнень і перебільшень (типу: «Ти завжди робиш так, як тобі хочеться», «Я тисячу разів тебе прохала»...) Це може дуже ранити вашу «половину».

11. Якнайменше докорів.

12. Пам'ятайте тільки хороше.

13. Не носіть образи в собі, чим швидше буде вирішений конфлікт, тим менше поганого він додасть для сімейних відносин. Умійте зробити назустріч один одному крок і помиритись. Конфлікти, ворожість, про­холодність у стосунках можуть стати звичайними для подружжя. А це, V свою чергу, може негативно позначитись на шлюбові.

14. Умійте поступатись. Поступливість - одна з найважливіших умов подружніх взаємин.

15. Умійте поставити себе на місце іншого. Зрозумійте його стан і допоможіть. Спробуйте зрозуміти головне, що чоловік (дружина) не дивитись на життя точно так, як ви, вашими очима.

16. Не конфліктуйте через дрібниці.

17. Не допускайте ускладнень у конфлікті, що виник. Будь-що його лід зупинити. Розумний не той, хто правий, а той, хто розуміє, коли

слід зупинитись у сутичці.

18. Мудрість люблячих - у гнучкій сімейній дипломатії. Важливо _підбадьорити, непомітно залучити до сімейних обов'язків. Рівновага в сім'ї засновується на сумі зусиль кожного: якщо один (часто це жінка) буде вибиватись з сил, а інші члени сім'ї поглядати збоку й іноді давати тільки вказівки, то з цього нічого хорошого не вийде.

19. "Ні - грубощам і непристойностям!" Ніщо так не заважає щастю чоловіка та жінки, як грубість, непристойність чи вульгарність. При­страсна любов, ніжність, сексуальна грамотність, душевна делікатність - все це просто необхідне в сімейних стосунках.

20. Обирайте єдині педагогічні позиції у вихованні дітей. Дефіцит спілкування з дітьми сьогодні негативний факт. Соціологи підрахува­ли, що час «чистого спілкування» батьків і дітей складає приблизно 15 хвилин у день. Подбайте про збільшення цього часу. Використовуйте свої вихідні дні для спілкування з дітьми.

21. Станьте другом друзів ваших членів сім'ї, щоб друзі стали спіль­ними.

22. І останнє. Жити слід з вірою в краще, знаходити джерело щастя і задоволення у всьому: у белькотанні дитини, її перших кроках, у лагідному погляді люблячої людини, успіху на роботі.

Як важливо, щоб ця радість була взаємною.

Недарма А.С. Макаренко писав «Хочете, щоб були гарні діти, -будьте щасливі. Розірвіться на частини, використайте всі свої таланти, ваші здібності, залучіть ваших друзів, знайомих, але будьте щасливі справжнім людським щастям».

У цьому і є мистецтво спілкування. Цьому і слід вчитися.

3. Умови правильного сімейного виховання

У Державній національній програмі «Освіта. Україна XXI століття» зазначається, що «на етапі раннього родинного виховання батьки як перші педагоги, покликані створити умови для повноцінного фізичного та психічного становлення особистості, забезпечити дитині почуття захищеності, рівноваги, довіри, сформувати активне, зацікавлене давления до навколишнього світу».

Сім'я несе повну відповідальність за розвиток, виховання і навчання своїх дітей. Звідси видно, яку важливу роль відіграє сімейне виховання.

Одна з особливостей виховання полягає в яскраво вираженій емоційній формі стосунків між батьками та дітьми, у стосунках любові. Але, як відомо, однієї любові для правильного виховання дітей недостатньо.

Необхідними є цілий ряд умов. Усвідомлення батьками відповідальності за виховання дітей перед суспільством. Щоб розкрити цю умову, слід звернутись до думки А.С.Макаренка про те, що «виховання дітей - найважливіша галузь нашого життя... Правильне виховання - це наша щаслива старість, погане виховання - це наше майбутнє горе, це наші сльози, це наша провина перед іншими людьми, перед усією країною».

Батьки мають усвідомити те, що виховання своєї дитини слід розглядати не як особисту справу, а як виконання громадського обов'язку перед суспільством. Адже діти підростають, виходять з сім'ї, вони навчаються, починають самостійно працювати, вливаючись у колективи учнівські чи трудові. І людям, що знаходяться в цих колективах, зовсім не байдуже, хто вчиться чи працює поруч. Чи це людина, яка може прийти на допомогу, на яку можна покластись, довіритись, чи може зрадити, підвести у відповідальний момент, від якої одні неприємності.

Тому виховуючи дітей, батьки формують особистість майбутніх громадян України, майбутніх працівників , в успіху зацікавлені не тільки вони самі, а й суспільство, держава в цілому. У виняткових випадках, коли сім'я не має змоги створити необхідних умов для виховання дітей, їй допомагає держава.

Наступною умовою правильного виховання дітей у сім'ї є наявність у батьків педагогічних знань. Адже якщо батьки «перші педагоги» , то їм необхідна психолого-педагогічна підготовка, оволодіння ними системою психолого-педагогічних, фізіологічних, гігієнічних і навіть правових знань, а також умінь і навиків виховання дітей.

Соціологічні дослідження показують, що значна частина батьків мас недостатню педагогічну підготовку: відсутній мінімум педагогічних знань; відсутні педагогічні вміння; треті не розуміють важливості специфічних методів виховання.

Щоб правильно виховувати дітей, батьки мають цікавитись відповідною психологічною літературою, читати педагогічну пресу, одержувати кваліфіковані консультації у вихователів, вчителів, логопедів з проблем, які їх цікавлять та хвилюють. Все це допоможе батькам правильно аналізувати поведінку дитини, вибирати правильні шляхи для її виховання.

Не слід обминати увагою і таку умову, як правильна організація сімейного життя. У сім'ї має панувати рівність подружжя, правильні _взаємини між її членами, загальний тон доброзичливості, взаємної поваги і турботи, любов до праці, загальний порядок та сімейні традиції.

у багатьох сім'ях розумно розподіляються обов'язки між подружжям з урахуванням їх компетентності та досвіду. Так, один з подружжя бере на себе ведення щоденних господарських витрат, закупівлю продуктів та інших дрібних речей і предметів побуту.

Інший, приділяє більше уваги вихованню дітей, догляду за ними. А що стосується прибирання житла, приготування їжі та виконання інших домашніх справ, то вони виконуються разом усіма членами сім'ї. У таких сім'ях, як правило, панує любов, взаєморозуміння, уважне і турботливе ставлення один до одного. Така атмосфера і сама організація сімейного життя сприятлива і для дітей. Діти мають гарні приклади для наслідування, поступово залучаються до виконання доступної їм роботи, обов'язків.

Життя сім'ї має бути організоване так, щоб якомога повніше задовольнялись і розвивались не тільки матеріальні потреби (в їжі, одязі, теплі), а й духовні. І щоб на задоволення духовних потреб теж знаходився час.

Авторитет батьків - теж важлива умова правильного сімейного виховання. Батьки повинні бути авторитетом для дітей. - без цього виховання неможливе. На чому ґрунтується авторитет батьків? У багатьох батьків з цього приводу трапляються хибні уявлення. А.С.Макаренко в «Лекціях для батьків» дає переконливу характеристику хибним уявленням про авторитет батьків.

Основою справжнього батьківського авторитету є громадське обличчя батьків, їхнє життя, робота, поведінка, почуття відповідальності за свою сім'ю перед суспільством. Найбільшим авторитетом користуються ті батьки, які поєднують трудову і громадську діяльність я сімейними обов'язками, цікавляться і виявляють увагу до життя своїх Дітей, переймаються їхніми проблемами, вміло і тактовно керують їхнім життям та розвитком.

Не можна обминути увагою і таку умову, як правильне ставлення батьків до дитини.

Цілком зрозуміло, що в основі ставлення батьків до дитини лежить природне почуття любові до неї.

Так малюка треба любити. Весь секрет у відчутті міри вияву любові, у поєднанні її з вимогливістю й повагою до особистості дитини. Що треба любити - знають всі, а що треба поважати, часто не здогадуються найніжніші батьки, умудряючись поєднати палку прихильність до дитини з приниженням її гідності, із ставленням до неї, як до іграшки. Ніякого зневажання з боку дорослих, ніякого пригнічення дитини не повинно бути. Під пригніченням маються на увазі постійні нагадування дитині про її залежне становище, зловживання своєю владою над нею, надмірні покарання та ін. Зрозуміло, дитина має слухатись старших, коритись родинній дисципліні, але не бути рабом.

Дитина не повинна відчувати якоїсь особливої винятковості свого становища серед дорослих ні з кращого, ні з гіршого боку, а бути членом сімейного колективу.

А.С. Макаренко вказував, що суворість і ласка - це найпроклятіше питання. Здебільшого люди не вміють нормувати ласку й суворість, а це вміння у вихованні вкрай необхідне... Люди розбираються в цих питаннях, але вважають: це правильно, суворість треба нормувати, ласку теж, але це потрібно тоді, коли дитині шість-сім років, а ось до шести років можна без норми. Насправді, основи виховання закладаються до п'яти років.

Але під суворістю А.Макаренко не вважав який-небудь гнів або істеричний крик. "Ні в якому разі, - попереджував він. Суворість доречна тільки тоді, коли вона немає ніяких ознак істерії ваша впевненість, ваше тверде рішення, якщо ви його висловите ласкаво, зробить ще більше враження".

Таким чином, правильне ставлення батьків до дітей полягає в умінні поєднувати ласку, м'якість і ніжність з суворою послідовною вимогливістю, з урахуванням можливостей дитини та особливостей віку.