2. Специфіка філософського знання.
Філософське знання має свою специфіку, яка відрізняє його від конкретно-наукового знання. Коли наукове знання на певному етапі історичного розвитку є точним, однозначним і тому загальноприйнятим для всіх людей, то філософське знання є поліфонічним, плюралістичним. Це означає, що на одні й тіж питання в різних філософських школах даються різні (неоднакові) відповіді, які, що суттєво важливо, мають рівноцінне значення. Інакше кажучи в філософії не існує однозначних і загальноприйнятних положень. Саме тому філософія є особливим видом знання; це “софійне” знання, зрозуміле як мудрість. Про це свідчить і значення терміну філософія – від гр. слів філео – любов і софія – мудрість (любов до мудрості).
Специфіка філософського знання в значній мірі визначається тими проблемами, які досліджуються в філософії. До найважливіших з них відносяться: Хто така людина і яке місце вона займає в світі? Яка природа Космосу? В чому полягає сенс людського життя і людства вцілому? Що таке щастя? І якими шляхами вона може стати щасливою. Як слід розуміти добро і зло? Людина і доля. Чи вільна істота людина, чи над нею панує фатум, доля? Чи визначено її життєвий шлях заздалегідь, чи ні ? На ці та ін. питання не можливо дати однозначні й вичерпні відповіді, і тому кожне нове покоління людей пробує відшукати своє власне тлумачення цих життєвосмислових проблем людського існування.
Філософія вивчає, отже такі питання, котрі включаються у світогляд людини. Саме тому філософія тісно і безпосередньо пов’язана з світоглядом.
Який же життєвий грунт філософії ? Яке її життєве призначення ?
Хоч би як ми уникали всіляких ускладнень рано чи пізно з тих чи ін. причин у перебігу життєвих подій виникають певні “порожнини” – зони відсутності смислу. Й от тоді перед нами постають питання, на які немає готових відповідей у нашому повсякденному досвіді: Хто я? Як я живу? Чи можу я бути кращим? Що для цього потрібно? Чому всі люди не можуть бути добрими? Що таке світ? Що є вічність? Що є людина перед лицем світу і вічності? До того ж кожне з цих питань може дати розгалуження. Ці питання для різних людей мають різну вагу є більш чи менш важливі. Але загалом обминути їх неможе ніхто.
Власне всі ми мали досвід зустічі з такими небуденими життєвими питаннями. Згадаймо як ми або наші брати-сестри дивували дорослих своїми запитаннями: Звідки я взявся? Де я був коли не було мами й тата? Звідки беруться думки? Чи не у цих дитячих питаннях й перебуває початок філософського мислення? Чи не в цьому наївному небажанні знати межі можливостей свого розуміння? Адже колись казав Арістотель (384-322 до н.е.), що філософія починається із здивування. А вже у ХХ сторіччі нім. філос. Мартін Хайдеггер (1889 –1976) висловив думку, що сутність філософії становить саме запитування: запитуванння світу людиною й людини світом.
Так саме людина й світ в їхній взаємопов’язаності й становлять той смисловий стрижень, який поєднує всі ті питання, які ставлять людину перед лицем народжуваного сенсу. Відношення людина – світ стає тим смисловим центром, навколо якого формується в певну цілісність той духовний зміст, що його набуває людина, відшуковуючи відповіді на ці питання. Цю духовну ціліснісь звуть світоглядом.