Розділ І. Вступ
Тема 1. Філософія, її предмет і основні функції
Основні проблеми філософії.
Специфіка філософського знання.
Світогляд, його структура, рівні, види.
Філософія в системі культури. Філософія і наука.
Основні функції філософії.
Ключові терміни і поняття: філософія, світогляд, світовідчуття, світорозуміння, міф, релігія, наука, повсякденний світогляд, матеріалізм, ідеалізм, дуалізм, плюралізм, онтологія, гносеологія, аксіологія.
Філософія –
це епоха, осягнена розумом.
Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (нім. філос)
Основні проблеми філософії.
Що таке світогляд і як співвідноситься з ним філософія – основні питання світогляду і філософії. Якою є внутрішня структура філософії? У яких формах та за допомогою яких засобів відбувається філософська діяльність? Яке значення філософії в житті суспільства та особистості?
Основні поняття і категорії: світогляд, основне питання філософії, людина, світ, світовідчуття, світосприяніття, світорозуміння, міфологія, релігія, філософія, софійний та епістемний типи філософствування.
Чи потрібна філософія ? Чи витрималає вона тест на корисність?
На поч. 50-х р. 19 ст. В університетах Росії було заборонено викладання філософії. Тодішній міністр освіти (Ширинський-Шахматов), пояснюючи причини цього заходу професорам Московського університету заявив: “Користь від філософії ще ніким не доведена, а от шкода від неї вийти може”. Якщо і є якась потреба у філософії й філософах, то вона, на його думку полягає в можливості використання їх як підосібного засобу для здійснення своїх ідеологічних і політичних цілей. У таких випадках, казав Гегель, до філософії ставляться, як до будинків розпусти, - їх терплять.
Така позиція багато в чому пояснює ту підозру до філософії, яка супроводжує її впродовж усього історичного життя.
У творі античного філософа Платона (5ст. До н.е.) “Апологія Сократа” розповідається про суд над цим найвідомішим на той час філософом (збереглася легенда, за якою на питання, хто наймудріший з-поміж греків, Дельфійський оракул назвав саме ім’я Сократа). Його було звинувачено в одному з найтяжчих злочинів – в нечесті. Він сіє сумнів і непослух, бентежить розум і сумління, а отже розбещує молодь і цим усім становитть загрозу для рідного міста. Сам же Сократ у своїй промові відзначив тільки те, що він справді чинить неспокій своїми бесідами й філософськими розмірковуваннями й цим бентежить своїх співгромадян. Але саме в цьому він вбачав свою заслугу перед афінянами.
Він навіть назвав себе гедзем, якого боги наслали людям, щоб не давали їм впасти в байдужість і лінивий спокій. Це справжнє призначення філософа, стверджував Сократ, - будити у людей духовні інтереси, допомагати їх духовним шуканням і духовному піднесенню, тобто допомагати людям дбати про свою душу.
За свідченням Платона, Ксенофонта та ін. сучасників, саме промова Сократа вирішально вплинула на винесення йому смертного вироку. Суддям вона видалася надто зухвалою. Слова Сократа про неспокій людського духу як одвічне людське покликання повинні були сприйнятися афінянами як осуд усталеного соціального порядку. Але, визнавши шкідливою філософську діяльність Сократа, вони тим самим визнали дієвість і соціальну значущість філософської думки взагалі.
Отже, ще коли філософська думка, щойно набирала силу, вже тоді люди почали потроху усвідомлювати, яку користь вони можуть мати від філософії.
І як це не парадоксально, корисність філософії полягає саме в тій шкоді, якої вона завдає байдужості, самовдоволеності, некритичності, бездумній вірі, остраху перед новим і невідомим.
Однак корисність критичного судження, порушення й висвітлення проблем яких вони воліли б приховати, - корисність цих чи ін. виявів філософської діяльності визнається людьми далеко не зразу. Частіше філософія могла розраховувати на визнання й виправдання лише з часом. Доля її це часто – опір, підозра, здивоване непорозуміння або глузування. Досить пригадати страченого Джордано Бруно, всіляко переслідуваних французьких філософів 18 ст. приречених на ізоляцію та глум Бенедикта Спінозу й Серена Кіркегора та ін. Навіть Фома Аквінський (13ст.) котрий присвятив життя філософському обгрунтуванню та захисту доктрин католицької церкви, а згодом по смерті був прилучений до сонму святих, за життя не дістав належної підтримки й визнання. Деякий час його вчення було навіть під забороною.
Але ці героїчно-стражденні, навіть мученицькі риси проступають в образі філософії тоді, коли ми прагнемо бачити в ній саме прорив до нового, незадоволеність “тваринним” й “рослинним” у людському бутті, віру в здатність людини до самозростання й самозвершення.
Рос. філософ Микола Бердяєв (1874- 1948) зауважив, що філософія є найбільш незахищенною галуззю культури. Підозріле непорозуміння не мали б для неї такого значення якби вона могла спертися на відповідні соціальні інституції на зразок того, як релігія спирається на церкву, має її за своє “соціальне тіло”. Упродовж сторіч філософія існувала поза державними структурами або напівофіційно. Та й то в останньому випадку лише за умови прирівнення її до теології або науки. Тільки так вона діставала право на викладання в європейських університетах.
В античному ж суспільстві й на Сході філософські ідеї творилися й передавалися переважно в межах особливого соціального простору, в процесі духовного спілкування Вчителя зі своїми учнями. Саме тому відомі філософські школи Платона, Арістотеля, Епікура, Конфуція, Лао-цзи та ін.
Відсутність жорсткої прив’язаності філософії до певних соціальних структур забезпечує їй наявність певного “простору свободи”, без якого вона втрачає щось для неї справді суттєве.
Згадуючи нашу недавню історію, коли філософію намагалися ототожнити з ідеологією й у такий спосіб жорстко включити до системи державно-партійного регулювання духовного життя суспільства.
Але як би там не було – чи у пов’язаності з офіційними інституціями а чи ж у певній незалежності від них, - філософія все ж залишається справою неповсякденною, незвичайною. На простий розсуд філософія зосереджується на речах зарозумілих і надто далеких від реального життя (скінченість чи нескінченність світу, що таке сутність часу, єдність чи множинність істини, яка природа знання тощо) або займається речами всім відомими, заплутуючи очевидне й тим самим обтяжуючи та ускладнюючи життя.
Ось так виглядає філософія з позиції звичайної буденної свідомості. Та повсякденне життя за тими самими орієнтирами, кероване тими ж нормами дещо нагадує рух по рейках. Звісно рухатися по рейках легше. Але ж скільки можливостей ми втрачаємо, залишаючись назавжди на цих рейках.
Так само як рейкова колія є спрощенням шляху, а шлях є певним спрощенням простору, так само наші буденні уявлення про світ і наше життя в ньому є певним спрощенням духовності взагалі. А будь-яке спрощення, згідно із слушним твердженням іспанського філософа Хосе Ортеги-і-Гассета (1883-1955), є різновидом насильства. Отож, протидіючи спрощенню та схематизуванню у різних їхніх виявах, філософія виступає з високою місією захисниці й визволительки.
Вона захищає в людині саме її людське єство, додає свободи, та розширює “простір свободи” в усьому людському бутті. Саме в цьому багато хто з мислителів вбачали найголовніше призначення філософії.
Скажімо давньогрецький філ. Епікур (341-270 до н.е.) прямо називав себе рятівником людства, посилаючися на те, що він позбавив людей страху перед богами, перед смертю та перед життєвими стражданнями.