2.С.Ф. Русової про роль гри в організації дитячого життя.

Вагомий внесок у розвиток дошкільної освіти, а також психолого-педагогічної думки в Україні зробила Софія Федорівна Русова. У контексті вікової психології С.Ф. Русова опрацювала проблему різних видів діяльності дітей, зокрема ігрової. Гру вона вважала провідною діяльністю дітей, яка пов’язана з усіма сторонами життя дитини.

Побувавши в Італії, С.Ф. Русова відвідала Дитячі Хати (так називались дитячі садки) у Римі, які працювали за системою лікаря і педагога М. Монтессорі, а також опрацювала її твори. С.Ф. Русова однією з перших ознайомила українських педагогів з цими дитячими закладами та особливостями їх роботи. Вона зробила висновки, щодо місця гри у розвитку дитини.

Русова пропонувала урізноманітнити ігрову діяльність дітей іграми –драматизаціями. Пов’язувати їх з національним колоритом, враховуючи національні особливості дітей, а також специфіку краю, де знаходиться дитячий садок.

Відомо, що одним з основних чинників психічного розвитку С.Ф. Русова вважала активність самої дитини, яка має виявлятись у різних видах діяльності та спілкуванні, зокрема в практичній дитячій грі.

Софія Русова дає класифікацію ігор, яка фактично відповідає нинішній:

• прості руханки;

• ігри, що випливають з інстинкту наслідування;

• театр ляльок, лялькові вистави.

Вона розглядає гру як засіб виховання. Звідси й вимоги до керування грою. Перш за все вихователь повинен

• знати специфіку ігор дітей різного віку,

• знати народні ігри.

• вміти поступово переводити дітей від гри до праці.

Такі казки, як «Рукавичка», «Ріпка» С. Ф. Русова пропонувала використовувати для ігор-драматизацій, завдяки яким діти розвивають словесну творчість: збагачують словник народними виразами.

Отже, С. Ф. Русова визначила роль гри в організації дитячого життя:

• Гра є провідною діяльністю дітей і пов’язана з усіма видами дитячої діяльності (працею, навчанням, спілкуванням).

• Народні ігри вона вважала складовою національного дитячого садка і вимагала від вихователів знати їх.

• Усну народну творчість вона поклала в основу ігор-драматизацій.

• Розробила класифікацію ігор.

4. А.С. Макаренко про гру як засіб виховання.

Про гру як засіб виховання А.С. Макаренко говорить так: «Яка дитина в грі, така з багатьох поглядів вона буде в роботі, коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча відбувається насамперед у грі». Гру Макаренко розглядає в контексті сімейного виховання. Перший період гри – це індивідуальна гра дитини в умовах сім’ї. Для цього дитині потрібне ігрове господарство в якому дитина грається і працює: підтримує порядок, при необхідності, щось ремонтує, дотримується режиму (іграшка лягає спати і дитина теж); реалізує ігрові задуми, при потребі з допомогою батьків. За грою треба завжди спостерігати, щоб дитина справді гралася, творила,будувала, комбінувала. Щоб не кидалася від одного завдання до другого, не закінчивши першого, щоб доводила свою діяльність до кінця. Щоб кожну іграшку зберігала, дбала про неї.

Макаренко стверджує, що чим краще дитина грається сама, тим краще вона буде гратися в колективі. Другий період – це період колективної гри. Дитина виходить із сім’ї і знаходить собі товаришів.

1.У хорошій грі завжди є робоче зусилля і зусилля думки. Гра без зусилля, гра без активної діяльності – завжди погана гра.

2.Гра дає дитині радість. Це буде радість творчості або радість перемоги або радість естетична-радість якості.

3. У хорошій грі завжди присутня відповідальність.

4. Гра не дає матеріальних цінностей як робота. Гра має виховне значення: вона привчає людину до тих фізичних і психічних зусиль, які потрібні для роботи.

Вимоги до керівництва грою

На І стадії гри (кімнатна гра)

1.Стежити, щоб гра не ставала єдиним прагненням дитини. Для цього треба поступово залучати дитину до праці.

2. У грі мають виховуватися ті фізичні і психічні звички, які потрібні для роботи. Для цього треба добирати ігри дітям і допомагати їм у грі.

3.У процесі самої гри давати дитині цілковиту волю дій, але тільки до тої хвилини, поки гра йде правильно.

4.Якщо гра стає простою, нецікавою. Треба допомогти дитині: підказати, поставити цікаве питання, внести нову іграшку, погратися з нею.

На ІІ стадії гри (колективна гра)

1.Знати з ким дитина грається, які відносини складаються між дітьми у грі.

2.Знати в які ігри граються діти, і чого не вистачає їм у іграх, що є негативне в цих іграх.

3.Якщо в грі діти сваряться, б’ються, скаржаться одне на одного то слід вислухати кожну сторону, зважити аргументи і добитись примирення сторін.

На ІІІ стаді гри (спортивна гра в шкільний період)

Отже, основні вчення А.Макаренка про гру:

• Гра має важливе значення в житті людини, вона є підготовкою до праці й повинна поступово замінятися працею.

• Грою необхідно керувати, не залишати дитину саму на себе, не оточувати зайвим піклуванням і зайвими іграшками.

• Застосовувати різні методи керівництва грою на різних її стадіях.

• Давати дітям можливість самодіяльності з метою розвитку їх здібностей.

• Вчасно допомагати дітям у важких випадках.

• Керувати ставленням дитини до інших людей та до свого колективу.