15.Загальносвітовий контекст розвитку ідеї університетської освіти (хіі – хх ст.)

Феномен і витоки «ідеї університету». Підходи до періодизації становлення й розвитку європейської системи університетської освіти. Концепції «материнських» та «національних» моделей університету. Реалізація ідеї університету в епоху Середньовіччя, Відродження, Нового часу. Питання автономії й академічних свобод у процесі становлення модерного університету. Дослідницький університет В. Гумбольдта. Модель «ідеального університету» Джона Ньюмена. Трансформація ідеї університету в період ХХ – XXI століття.

Тема 3.Історія становлення й розвитку вищої школи й освіти в Україні

Унікальність і значення братств у розвитку української вищої школи ХУІ-ХУІІ ст. (передісторія вищої школи й освіти в Україні); Київська братська школа – загальноосвітній навчально-виховний заклад підвищеного типу, який існував у Києві у першій третині ХУІІ ст. (1615 р.); Києво-Могилянська академія (1632 р.) як центр культури і освіти, її вплив на розвиток освіти в Україні, педагогічна діяльність П. Могили (1596-1647рр.), зв’язки із зарубіжними навчальними закладами – греко-слав’яно-латинською академією в Москві (1687 р.); становлення Львівського університету (1661 р.) і педагогічні праці Єпіфанія Славенецького і Симеона Полоцького (1629-1680 рр.); вища освіта в Україні у ХУІІІ ст.; педагогічна діяльність і праці Г. С. Сковороди (1722-1794 рр.); освітні реформи у ХІХ ст.; статути вищих навчальних закладів; педагогічна діяльність М. І. Пирогова (1820-1870 рр.); педагогічна система К. Д. Ушинського (1827-1870рр.); боротьба за національну школу: прогресивні освітянські ідеї О. В. Духновича (1803-1863 рр.), Т. Г. Шевченка (1814-1861рр.), Х. Д. Алчевської (1841-1920 рр.), С. Ф. Русової (1856-1940 рр.), І. Я. Франка (1856-1916 рр.), Б. Д. Грінченка (1863-1910 рр.), Лесі Українки (1871-1913 рр.).

Виникнення і розвиток Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди, його минуле та сучасне. Харківська педагогічна школа: дидактична (А. І. Зільбернштейн, В. І. Євдокімов, В. І. Лозова, І. Т. Федоренко), історико-педагогічна (С. Т. Золотухіна, О. М. Микитюк, Л. Д. Попова, О. В. Попова, Л.А. Штефан).

Реформування та стратегічні напрями розвитку вищої освіти в Україні: причини, які викликали необхідність реформування вищої освіти, його зміст, результати і перспективи інтеграції міжнародних освітніх систем.

16.Становлення системи вищої та вищої педагогічної освіти в радянській Україні ( 20 – 80 рр. Хх ст.)

20-ті роки XX ст. позначилися двома напрямами розвитку освіти в Україні — коренізацією й українізацією. На початок 20-х років в Україні з´явилися вищі навчальні заклади нового типу — ІНО (інститути народної освіти). Станом на 1 жовтня 1921 р. в Україні діяли такі ІНО: Київський, Харківський, Катеринославський, Одеський, Полтавський, Миколаївський, Херсонський, Кам´янець-Подільський, Чернігівський, Ніжинський, Глухівський, Донецький. Ці заклади готували фахівців з професійної освіти та виховання. У 1922 р. Всеукраїнський центральний виконавчий комітет прийняв важливий документ "Про введення в дію Кодексу законів про народну освіту", яким були визначені типи закладів освіти, навчання і виховання. За ступенем класифікації встановлювалися типи освітніх закладів:а)для індустріально-технічної і сільськогосподарської галузей: профшкола, технікум, інститут; б) для соціально-екологічної галузі: технікум, інститут; в) для педагогічної освіти — інститут. До середини 80-х років в Україні склалася чітка структура вищих педагогічних навчальних закладів, які забезпечували фахову підготовку учителів для загальноосвітніх шкіл з усіх спеціальностей.

Становлення наприкінці 1980-х років професійно-технологічної педагогічної парадигмибуло об’єктивно зумовленим, тим більше, що різка зміна у цей період соціально-економічної ситуації в країні спроектувала необхідність підготовки фахівців, здатних збільшувати ефективність професійної діяльності за необхідності швидкої зміни її змісту. Для підготовки кадрів почали застосовуватися особистісно-орієнтовані технології. Поступово виникає особливий «технологічний» підхід до побудови навчального процесу в цілому, з’являються нові поняття: «технологія навчання», «педагогічна технологія», «освітня технологія». Метою запровадження педагогічних технологій виступає підвищення ефективності освітнього процесу, досягнення запланованих результатів у навчанні. Зміст навчання пов’язаний з розвитком окремих практичних умінь фахівця. У порівнянні з академічною педагогічною парадигмою студент тут більш активний, хоча ініціатором і центром освітніх відносин залишався викладач. Як наслідок, відбувалося освоєння нового виду професійної поведінки. Основою такоготипу відносин залишалася центрація на ключовій проблемі навчального матеріалу. Головний недолік вбачається у втраті в цей період академічності освіти.