2) Дуоденальне зондування.

Профілактика: особиста – кип’ятіння води з озер, ставків; мити овочі, зелень;

громадська – виявлення і лікування хворих людей і тварин; знищувати молюсків у водоймах.

Сисун Легеневий (Paragonimus ringeri) – збудник парагонімозу.

Локалізація: легені, іноді печінка, селезінка, головний мозок, м’язи та інші органи.

Морфологія: статевозріла особина схожа на кофейне зернятко, довжиною 7,5–13 мм, товщиною 3,5–5 мм. Яйця коричневі з кришечкою та бугорком, довжиною 80–118 мкм.

Життєвий цикл: остаточні хазяїни – людина, кішки, собаки, свині, дикі тварини (тигр, рись, гризуни). Перший проміжний хазяїн – прісноводний молюск роду Melania, другий – раки і краби. Людина заражується при вживані у їжу сирих або недостатньо варених раків. Інвазійна стадія — метацеркарій. Він мігрує з дванадцятипалої кишки у черевну порожнину, потім через діафрагму – у плевральну порожнину і у легені. Через 5-6 тижнів перетворюється у статевозрілу особину.

Патогенна дія: у легенях навколо пари сисунів утворюється киста – оболонка з сполучної тканини, розвивається хронічне запалення легенів. У хворого сильний кашель, виділяється мокрота ржаво-коричневого кольору, яка містить яйця. Симптоми можуть нагадувати туберкульоз.

Діагностика: мікроскопічне дослідження фекалії і мокроти, овоскопія.

Профілактика: особиста – добре варити раків і крабів; громадська – виявлення і лікування хворих.

Клас Стьожкові черви (Cestoidea) – збудник цестодозів

Загальна характеристика:

1. Тіло статевозрілої особини стьожкоподібної форми, складається з головки (сколексу), шийки і стробіли, яка складається з члеників (проглотидів). Сколекс несе органи прикріплення: присоски, гачки, щілини для присмоктування (ботрії). Шийка – це зона росту, яка утворює нові членики. Членики, які відросли від шийці, називають юними. Вони мають чоловічу статеву систему. Середина тіла складається з гермафродитних члеників. У кінці тіла знаходяться зрілі членики (містять матку, яка заповнена яйцями).

2. Покрови тіла – шкірно-м’язовий мішок, який складається з кутикули і декількох шарів м’язів. Кутикула має мікроворсинки для всмоктування поживних речовин, вони виділяють ферменти, які захищають паразита від перетравлення.

3. Порожнини тіла немає. Порожнина заповнена паренхімою.

4. Дихальна, кровоносна, травна системи відсутні. Поживні речовини поглинаються усією поверхнею тіла.

5. Видільна, нервова і статева системи мають типову будову для плоских червив.

6. Всі стьожкові черві – біогельмінти. Статевозрілі особині завжди живуть у тонкому кишечнику остаточного хазяїна. До зовнішнього середовища з фекаліями хазяїна виділяються зрілі членики або яйця. Всередині яєць знаходиться перша личинка – онкосфера. У тілі проміжного хазяїна з онкосфери розвивається друга личинка – фіна, яка інвазійна для остаточного хазяїна. Фіна звичайно знаходиться у м’язах або у внутрішніх органах.

Розрізняють декілька типів фін:

1. Цистицерк— маленький міхур, заповнений рідиною. Всередині - сколекс (головка).

2. Цистицеркоід— нагадує цистицерк, але має хвостові придатки.

3. Ценур — міхур, всередині якого декілька сколексів.

4. Ехінококовий міхур — великий міхур з товстою стінкою, містить рідину, багато сколексів, дочірні і внучаті міхури.

5. Альвеококовий міхур — скупчення дрібних міхурів, які містять желеподібну масу і невелику кількість сколексів.

6. Плероцеркоід— личинка червоподібної форми.