Міністерство науки і освіти України Державний заклад «Південноукраїнський національний педагогічний університет ім. К.Д. Ушинського» Соціологічний дослід

Реформа пенсійного забезпечення в Україні

Виконав :

Студент 4 курсу 4 групи

Алексєєв Олександр

Перевірила:

Петінова Оксана Борисівна

Одеса 2016

Актуальність дослідження. Пенсійна реформа – це тема, яка може бути порушена в дискусіях та обговореннях не лише літніх людей, для яких актуальність цього питання має стовідсоткове значення , але і серед молоді та людей старших 35 років. Здавалося б, навіщо думати про пенсію в такому ранньому віці, про те процес старіння, нажаль, поки що подолати не вдається. Тому про вступ до пенсійного віку та сприятливі умови перебування у цьому середовищі необхідно замислитися вже.

Саме у цьому ми і вбачаємо значущість цієї проблеми. Адже, рано або пізно, але згідно з законом в певний період свого життя нам доведеться вийти на пенсію. У час дещо прогресивного розвитку українського суспільства люди повинні встигати сприймати, а також обробляти інформацію, що стосується їхнього життя у суспільстві, бо «той хто володіє інформацією, той володіє світом». Тому українцям необхідно меншою мірою цікавитися питанням пенсійної реформи, більшою ж – розбиратися в цьому питанні. Бо ми не можемо проходити осторонь свого майбутнього та майбутнього всієї країни.

«… громадяни мають право на соціальний захист у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття, а також у старості та інших випадках, передбачених законом…» - це письмова, утверджена гарантія урядом України згідно статті 46 Конституції України[11].

На сьогодні суспільство перебуває в умовах економічної кризи, проблема навантаження ринку праці та старіння населення спричиняють загострення проблеми поповнення Пенсійного фонду України, що призведе у свою чергу неможливість фінансового забезпечення старості та соціальної допомоги, наслідком чого є і буде формування «нездорового» соціально-економічного середовища.

Як показує досвід різних країн, реформування пенсійної системи часто призводить до суспільного незадоволення та соціального напруження, що зумовлено збільшенням пенсійного віку, або збільшенням трудового стажу, або збільшенням внесків у Пенсійний Фонд. Тому держава повинна проводити широку інформаційну та роз'яснювальну роботу серед населення[6].

Мета: дослідження направлено на аналіз пенсійної системи яка має місце у соціально-економічному просторі з 2004 року, а саме це трирівнева пенсійна система. Крім того поставлено напрямок на з’ясування залежності якості, ефективності та швидкості реалізації пенсійної реформи від рівня знань громадян з порушеного питання. Необхідно також дізнатися дієві шляхи інформування громадян, щодо впровадження пенсійної реформи.

Об’єктом дослідження безпосередньо є діюча система пенсійного страхування, що була введена в дію урядом та Пенсійнім фондом України законом від 2004 року.

В економічній літературі проблемам пенсійної реформи приділяється достатньо велика увага. Є потреба в усуненні законодавчих прогалин, вдосконаленні правового регулювання питань сплати страхових внесків на обов'язкове державне пенсійне страхування, усунення диспропорцій у рівнях пенсійного забезпечення різних категорій громадян тощо. Основні засади реформування пенсійної системи висвітлені у працях С.Собчука, О. Цимбала, С. Бандури, Д.Богині, О. Макарова, в. Лопаков, А. Машко, О.Тимчука.

Як зазначається у праці Тимчука О.А. пенсійне забезпечення - одна із найважливіших та соціально загострених проблем будь-якого суспільства, адже необхідно задовольняти потреби людей, якщо вони не спроможні забезпечити своє існування. В перехідний період країни стикаються з необхідністю створення такої системи пенсійного забезпечення, яка б відповідала вимогам часу та можливостям економіки в цілому. Реформування пенсійного забезпечення вимагає поетапного переходу до накопичувальних пенсійних програм та методів пенсійного страхування. Такі зміни мають грунтуватися на індивідуалізації страхових пенсійних внесків, створенні умов для успішного інвестування пенсійних заощаджень громадян, відносинах довіри та взаємодопомоги між різними поколіннями суспільства. Окрім того, дана проблематика актуальна з позиції оптимізації використання бюджетних ресурсів.

Пенсійне забезпечення є провідною ланкою соціального захисту населення, вагомою гарантією стабільного розвитку суспільства, так як охоплює одночасно інтереси як працездатного, так і непрацездатного населення. Саме тому пенсійне забезпечення можна розглядати як особливий елемент соціальної функції, зміст якого зводиться до підтримки матеріального добробуту громадян та їхніх сімей при виході на пенсію за віком, інвалідністю або в разі втрати годувальника, тобто тих, котрі, відповідно до чинного законодавства, мають право на отримання пенсії[5].

Деякі вчені схильні до думки орієнтування у сфері пенсійної реформи на Великобританію та Швецію де перебудова пенсійної системи відбувалася шляхом упорядкування розподільних систем і обережного введення накопичувальних елементів. Так, у Великобританії склалася дворівнева пенсійна система: перший рівень - це обов'язкова державна схема, базова пенсія, яка фінансується за рахунок загальних податків і забезпечує пенсіонерам мінімальний дохід. Другий рівень - це трудові пенсії, які залежать від заробітку працівника (введена в дію з 2002 року). Він може вибирати між участю у державній пенсійній схемі другого рівня або в приватних пенсійних фондах[12]. На сьогодні населення Великобританії охоплено майже на 100% базовими державними пенсіями, майже на 50% - системою професійних пенсій і близько 25% - схемою персональних пенсій.

Фахівці з данної сфери вивчення заначають що пенсійна реформа – це не одноразовий захід, а система, розрахована на десятки років, це робота[8, с.88].

Що ж таке ця пенсійна реформа? Згідно енциклопедії: пенсійна реформа — це докорінна зміна системи, принципів організації, формування пенсійного фонду, механізму нарахування та виплат пенсій, інших видів соціальної допомоги непрацездатній частині населення [4, с. 210].

Ми вважаємо, що дане визначення підходить лише до радикальної пенсійної реформи, коли відбувається зміна концепцій та засад функціонування пенсійної системи, поява принципово нових елементів у структурі пенсійного захисту. Пенсійна реформа може бути і поміркованою, коли змінюються лише окремі параметри системи: ставки відрахувань, пенсійний вік, мінімальний трудовий стаж.

З огляду на все вищезгадане вважаємо за доцільне запропонувати наступне визначення терміну «пенсійна реформа».

Пенсійна реформа — процес трансформації складових елементів національної пенсійної системи.

Національна пенсійна система будь-якої країни складається з таких елементів:

1. нормативно-правове забезпечення — сукупність законодавчих та нормативних актів, що регламентують порядок функціонування пенсійної системи;

2. організаційне забезпечення — система спеціалізованих органів та служб, інших установ (банки, пошта), що забезпечують функціонування пенсійної системи;

3. інформаційно-технологічне забезпечення — формування баз даних про параметри пенсійної системи (кількість пенсіонерів, працюючого населення, смертність, рівень життя тощо);

4. кадрове забезпечення — підготовка кваліфікованих кадрів та фахівців у сфері пенсійного захисту;

5. фінансове забезпечення — джерела фінансування поточних та майбутніх пенсійних виплат та адміністративних витрат пенсійної системи;

6. наукове забезпечення — наукові дослідження для забезпечення теоретичної бази вдосконалення пенсійної системи [16, с. 96].

Основною метою реформування пенсійної системи — побудова фінансово стійкої та справедливої пенсійної системи, яка б гарантувала належні умови життя після виходу на пенсію, забезпечувала б надійний захист непрацездатних людей від бідності та сприяла економічному розвитку. Накопичений на даний час світовий досвід проведення пенсійних реформ, дозволяє виділити три основні напрямки:

1) збереження та модифікація існуючої державної розподільчої пенсійної системи, з одночасним стимулюванням розвитку добровільних приватних пенсійних програм;

2) запровадження багаторівневої розподільчо-накопичувальної пенсійної системи, яка фінансується з різних джерел;

3) перехід повністю до накопичувальної системи [1, с. 54].

Ефективність та швидкість впровадження пенсійної реформи великою мірою залежить від розуміння та підтримки з боку громадян цієї реформи. Врахувавши основні бар'єри на шляху до реформування пенсійної системи України необхідно прийняти наступні заходи:

• збільшити інформацію про пенсійну реформу та перетворити дану інформацію на масову та легкодоступну;

• сформувати у суспільстві думку щодо особистої відповідальності за умови життя після виходу на пенсію (наголос на визначення розміру пенсій залежно від індивідуальних обсягу і тривалості сплати внесків до пенсійної системи);

• роз’яснити заходи пенсійної реформи з точки зору розширення можливостей для громадян впливати на майбутній розмір пенсій, зокрема за рахунок власних заощаджень у недержавних фінансових установах;

• розширити горизонти сприйняття пенсійної реформи: пенсійна реформа — це можливості самостійно впливати на розмір майбутньої пенсії; роз’яснити фінансові джерела формування та виплати пенсій.

Основним інструментом інформування громадськості можуть бути безкоштовні фінансові консультації. Спеціалісти банків, компаній страхування життя та недержавних пенсійних фондів, як учасники третього рівня пенсійної системи, зможуть надати професійну консультацію та доступно донести інформацію в індивідуальному порядку. Додатковими інструментами можуть слугувати: масова соціальна реклама; брошури щодо можливостей заощаджувати для життя на пенсії у відповідних установах та публікації у пресі, зорієнтовані на людей середнього віку.

Ми підтримуємо таку думку, що пенсійна реформа просувається повільно. Прогнозовані перетворення діючої системи пенсійного забезпечення в нову, сучасну страхову трирівневу пенсійну систему, яка гарантувала б громадянам України пенсії, адекватні до їх праці, забезпечувала б збалансованість економічних і соціальних інтересів в державі, істотно підвищила б рівень доходів осіб пенсійного віку, посилила стимули до праці і зростання заробітної плати, не дали позитивних результатів, а виконання заходів, передбачених урядовою стратегією розвитку пенсійної системи, прийнятої в грудні 2005 року, фактично припинилося.

Неодноразове підвищення мінімального розміру пенсій до розміру прожиткового мінімуму без певних джерел фінансування, не збалансоване з ростом середньої заробітної платні і фінансовими можливостями Пенсійного фонду України, призвело до фінансової кризи пенсійної системи. Дефіцит коштів Пенсійного фонду в 2005 році був покритий державним бюджетом. У 2006 році на подібні цілі витрачено близько 17,8 млрд. грн., З яких 7,3 млрд. грн. надійшло за рік з державного бюджету на покриття дефіциту коштів для виплати пенсій. Головний фактор зростання видатків Пенсійного фонду та державного бюджету - демографічна криза, внаслідок якої українці стали однією з найстаріших націй світу. Частка осіб у віці понад 60 років за п'ять останніх років збільшилася з 20,4% до 20,9%. Починаючи з 2001 року кількість людей пенсійного віку і віку понад 60 років почала перевищувати кількість дітей.

З тих же самих двохтисячних ми чуємо про те, що йде пенсійна реформа, що хочуть вводити накопичувальну систему «допоможи собі сам», що в Пенсійному фонді України катастрофічно не вистачає коштів для виплати пенсій. На жаль, все це ніяк не впливає на глибоку впевненість переважної більшості наших співгромадян у тому, що рівність «мої відрахування = моя пенсія» ніколи не стане нерівністю. Розуміння того, що деякі групи громадян можуть взагалі не отримати цю маленьку «дань» під назвою пенсія, а для інших вона перетворюється в далекого «метелика».

За чинним законодавством в Україні зберігається найнижчий серед інших країн світу пенсійний вік для чоловіків і жінок, встановлено велику кількість пільгових пенсій. Прив'язка пенсій до мінімальної заробітної плати та прожиткового мінімуму призвели до зрівнялння мінімальної та середньої пенсії, що в значній мірі впливає на трудову мотивацію працюючих і викликає невдоволення серед пенсіонерів.

Кожен громадянин України має право поставити владі ряд питань: «Чому проводять реформу пенсійного забезпечення?»; «Як стосується пенсійна реформа мене і моєї сім'ї?»; «Які цілі переслідує держава, проводячи пенсійну реформу?». Щоб ми змогли відповісти собі на ці та інші питання, давайте розглянемо деякі факти, які нас стосуються.

Факти про Пенсійний фонд України, які повинен знати кожен громадянин це безпосередньо Закон України «Про пенсійне забезпечення», а особливу увагу необхідно приділити розділу 1 «Загальні положення» та статті 8 «Кошти на виплату пенсій. Звільнення пенсій від податків».

Пенсійний фонд України є самостійною фінансово-банківською системою, не входить до складу державного бюджету України, формується за рахунок коштів, які відраховуються підприємствами і організаціями (в тому числі і тими, які використовують працю громадян за договорами цивільно-правового характеру) на заходи соціального страхування.

Ми, молоде покоління, можемо поставити запитання: «Навіщо необхідна пенсійна реформа?» , а відповідь простіша ніж здається на перший погляд. Пенсійна реформа необхідна, щоб кожен громадянин в Україні міг створити собі фінансовий резерв до пенсійного віку. Насправді, ця реформа відбувається на наших очах і вже не перший рік. Крім того реформа пенсійного забезпечення має чітко окреслені завдання та цілі, що чітко окреслені у законодавчих актах та економічних довідниках. Основні завдання та цілі пенсійної реформи:

• підвищити рівень життя пенсіонера;

• встановити залежність розмірів пенсій від величини заробітної плати;

• забезпечити фінансову стабільність пенсійної системи;

• мотивувати громадян накопичувати кошти на старість;

• створити більш ефективну та дієву систему адміністративного управління в пенсійному забезпеченні.

Загалом існуюча трирівнева система пенсійного забезпечення має ракі рівні:

• рівень 1 - солідарна система

• рівень 2 - загальна і обов'язкова накопичувальна система

• рівень 3 - добровільна недержавна система пенсійних накопичень

Станом на 2015 рік повною мірою працюють перший рівень - солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, згідно з якою нараховуються пенсії по трудовому і страхового стажу; третій рівень - система недержавного пенсійного забезпечення, тобто накопичувальна система добровільного недержавного пенсійного страхування.

Солідарна пенсійна система базується на принципах солідарності та субсидування - виплати пенсій і надання соціальних послуг. За рахунок коштів цієї системи виплачуються пенсії і встановлюється мінімальний рівень пенсійних виплат пенсіонерам. У реформованій солідарній системі розмір пенсій залежить від розміру заробітної плати, з якої сплачувалися страхові внески, і від страхового стажу. З 1 січня 2011 року пенсійний стаж розраховується тільки за стажем соціального страхування. Трудовий стаж не враховується. Цей рівенбь передбачає нарахування 100% соц. пенсії при стажі соціального страхування (не трудового стажу) у жінок - 30 років, у чоловіків - 35 років; нарахування 50% соц. пенсії при стажі соціального страхування мінімум 15 років; соц. пенсія не нараховується, якщо немає 15 років мінімального стажу соціального страхування.

Переважна більшість існуючих в світі державних пенсійних систем, що побудовані за принципом солідарності поколінь (а це 139 національних пенсійних систем), знаходиться в передкризовому стані, що обумовлено сукупною дією факторів демографічного, соціально-економічного та морально-психологічного характеру.

Головний фактор це динамічний процес старіння населення в результаті збільшення середньої тривалості життя і скорочення народжуваності. За оцінками Всесвітнього банку в розвинутих країнах питома вага осіб старших за 60 років, яка на сьогодні становить 20 %, зросте в 2030 році до 30 %.

Соціально-економічний фактор кризи солідарної пенсійної системи обумовлюється, по-перше, змінами на ринку праці: в масштабах, структурі та характері зайнятості населення (високий рівень безробіття, розповсюдження неформальної та неповної зайнятості, праці на дому та самозайнятості). Ці категорії громадян намагаються вийти з обов’язкової державної пенсійної системи, підриваючи її фінансову спроможність. По-друге, при громіздкій солідарній пенсійній системі відбувається зростання соціальних видатків держави, через що зменшується конкурентоспроможність національних економік в умовах глобалізації [1, с. 51].

Можна зробити висновок, що солідарна пенсійна система - недосконала система старого зразка, оскільки вона не гарантує належного достатку в старості, більшість пенсіонерів працюють при виході на пенсію.

Станом на 1 січня 2016 року у солідарній системі передбачається скасування системи "спеціальних" пенсій та встановлення для всіх категорій громадян (крім військовослужбовців) єдиних принципів нарахування пенсійних виплат. Це означає, що незалежно від характеру роботи та категорій посад, які громадяни обіймали, пенсії їм призначатимуться за нормами єдиного закону "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" і залежатимуть винятково від тривалості страхового стажу та розміру заробітку.

Всі державні службовці та прирівняні до них особи (науковці, прокурори, судді, народні депутати), які на момент запровадження закону матимуть не менше 10 років спеціального стажу, під час виходу на пенсію одержать право на отримання компенсації у зв’язку з тим, що ці працівники сплачували внески до Пенсійного фонду у вищому розмірі (на 2,5% більше), ніж інші працюючі громадяни. Обсяг компенсації залежатиме від тривалості спеціального стажу і обраховуватиметься у прожиткових мінімумах для працюючих громадян: при наявності спецстажу від 10 до 15 років пропонується у розмірі 10 мінімумів, від 15 до 20 років – 15 мінімумів, більше 20 років – 20 прожиткових мінімумів.

Добровільне накопичувальне страхування це додаткове до обов'язкового державного пенсійного забезпечення джерело пенсійних виплат. Система загальнообов'язкового державного пенсійного забезпечення не спроможна забезпечити високий рівень пенсії при низьких розмірах обов'язкових пенсійних відрахувань і несприятливих демографічних умовах. Участь у недержавному пенсійному забезпеченні дозволяє створити додатковий до обов'язкового державного пенсійного забезпечення джерело пенсійних виплат і забезпечити більш високий рівень життя при досягненні пенсійного віку. Третій рівень пенсійної системи обслуговують такі учасники фінансового ринку: страхові компанії, недержавні пенсійні фонди, уповноважені банки. Серед цих фінансових установ варто виділити страхові компанії, оскільки спектр їх можливостей і послуг найбільш широкий.

Ми є прибічниками того, що саме у цьому випадку і виявляється висока необхідність у забезпеченні людей інформацією, що до такого виду внесків. Громадяни мають право на повну інформацію про певні страхові організації, щоб уникнути сумнівів щодо їх надійності та впевненості, що при досягненні пенсійного віку їх просто не «кинуть».

Проте ситуація в Україні обтяжена тягарем накопичених проблем часів СРСР та проблем, які назбирались за період існування України як незалежної держави. Недовіра населення до політичного апарату та до будь-яких фінансових інструментів, зокрема компаній страхування життя, викликана, перш за все, відсутністю інформації з даного питання, фінансовою неграмотністю громадян. Існує багато питань, пов’язаних з пенсіями, які повинні бути чітко представлені і роз’яснені людям. Важливо відмітити, що необізнаність і неправильне розуміння варіантів пенсійної реформи громадськістю знижують рівень прогресу реформи в багатьох країнах. Лише добре інформовані люди, які розуміють принаймні базові взаємозв’язки в рамках пенсійної системи, можуть, в решті-решт, приймати раціональні рішення в процесі її реформування.

Все ж розглянемо переваги пенсійних накопичувальних програм:

• Нарахування складних відсотків на залишок грошей.

• До 4% гарантованого прибутку в рік, відповідно до Закону України «Про страхування».

• Передбачено захист від впливу інфляції.

• Вихід на пенсію не залежить від пенсійного віку.

• Соціальний захист.

• Договір оформляється мінімум на 5 років.

• Договір має гнучку структуру, яка дозволяє щорічно вносити зміни в терміни страхування, а також змінювати суми внесків.

• Договір одночасно виконує як накопичувальну так і захисну функції (страхує життя клієнта і його здоров'я).

• Накопичені кошти в разі смерті переходять спадкоємцям, зазначеним у договорі.

• Клієнту-платнику податків з прибуткового податку повертається податковий кредит в розмірі 15%.

Отже, добровільне пенсійне забезпечення (страхування) - це система накопичення майбутньої пенсії за допомогою різних фінансових установ, заснована на тих же принципах, що і обов'язкове пенсійне страхування. Відмінність полягає, по-перше, в тому, що добровільне пенсійне страхування є додатковим по відношенню до обов'язкового. По-друге, розмір внесків визначає не держава, а сам застрахований, тобто громадянин України.

З 1 січня 2017 року передбачається запровадити другий рівень системи пенсійного забезпечення – накопичувальну пенсійну систему. Вона передбачатиме два вікових рівні залучених до неї громадян. Обов’язковому страхуванню підлягатимуть особи до 35 років – аби у них було достатньо часу для накопичення пенсійних активів, як відчутної допомоги до солідарної пенсії. На добровільних засадах у накопичувальній системі зможуть взяти участь і особи старшого віку – від 36 до 55 років. Розмір внеску у перший рік функціонування системи становитиме 2%, а надалі щороку збільшуватиметься на 1% – до досягнення максимального розміру 7%. Разом з тим, із збільшенням розміру внеску для застрахованої особи, починаючи з 2018 року, відповідно на такий же відсоток зменшуватиметься розмір єдиного соціального внеску для роботодавця, тобто відбудеться частковий перерозподіл сплати цього внеску від роботодавця до працівника.

Що чекає людей, яким не виповнилося 35 років на момент введення системи другого рівня? Для них перестає існувати «Солідарна система», тобто поняття «пенсійний і страховий стаж». Від 2% до 7% від внесків до ПФУ перераховуються на особисті рахунки. Особистий рахунок буде доступний тільки по досягненню пенсійного віку. Якщо немає офіційної роботи, або роботодавець не платить за Вас в ПФУ, то на особистому рахунку накопичитися 0 грн.

Комплексний підхід побудови пенсійної системи в Україні відкриває можливість об'єднати зусилля всіх суб'єктів та учасників пенсійного процесу, посилити зв'язок розміру пенсійних виплат з доходами громадян, використати пенсійну систему як чинник позитивного впливу на виробництво, піднести до цивілізаційного рівня стандарти соціального забезпечення українських громадян. Разом з цим, влада дає можливість громадянам України приймати активну участь у сфері соціального забезпечення, тобто самостійно визначати рівень пенсій та забезпечити собі гідну старість [3;5]. Тому, пенсійна реформа є процесом, що потребує громадської підтримки. Така масштабна зміна не може бути запроваджена без громадського прийняття.

Позиції населення створюють суттєві перешкоди для реалізації пенсійної реформи. Кращий рівень пенсійного забезпечення, а відповідно і вищий рівень життя після виходу на пенсію могли б переконати населення в необхідності реформування системи пенсійного забезпечення, втім, цьому перешкоджають такі суттєві чинники:

• низький рівень поінформованості про пенсійну реформу: тільки 4% населення обізнані з намірами запровадити накопичувальні складники пенсійної системи;

• низький рівень довіри до системи пенсійного забезпечення: 70% українців не вірять, що матимуть достатній дохід після виходу на пенсію.

• пасивна позиція щодо власної пенсії та сподівання на державну опіку;

• байдужість до питань пенсійної реформи та низький рівень знань про політику у сфері пенсійного забезпечення;

• незадоволеність чинною системою пенсійного забезпечення, зокрема сприйняття несправедливості цієї системи;

• нерозуміння фінансових джерел пенсійного забезпечення (наповнення бюджету Пенсійного фонду, діяльність недержавних пенсійних фондів);

• невпевненість у фінансовій стабільності Пенсійного фонду, що створює відчуття незахищеності у разі змін у пенсійній системі.

Роблячи висновки, слід зазначити, що кожна країна має свою унікальну пенсійну систему, але через низку загальносвітових тенденцій (старіння населення, збільшення навантаження на пенсійну систему, кардинальні зміни в структурі та характері зайнятості) майже всі національні пенсійні системи постають перед проблемою реформування. Із політико-економічної та технічної точки зору реформування національної пенсійної системи є надзвичайно складним завданням, так як слід враховувати демографічну ситуацію, модель суспільного устрою, соціальну політику, що проводить країна та рівень розвитку культури соціального страхування. Немає жодної системи, яка задовольняє всіх і кожного.

Більшість українців вважають, що пенсійне забезпечення є спільною відповідальністю держави і громадянина, однак переважна більшість пов’язує свій фінансовий стан після досягнення пенсійного віку у майбутньому з отриманням солідарної (державної) пенсії.

Населення має низький рівень довіри до приватних фінансових установ, які, можливо, відіграватимуть ключову роль у планованому впровадженні другого рівня пенсійної системи. Люди мало поінформовані щодо діяльності недержавний пенсійних фондів і скептично ставляться до результатів їх роботи. Продовжуючи заходи щодо реформування пенсійної системи в Україні, уряду слід розглянути можливість започаткування програми інформування населення щодо цього питання.