2. Суть та функції управління

Підприємницька діяльність здійснюється на мікроекономічному рівні, на підприємстві, яке є первинною ланкою економіки. Саме на підприємстві від­бувається поєднання факторів виробництва, виробляється продукт та вико­ристовуються різноманітні ресурси. Щоб підприємство нормально функціо­нувало, воно повинно бути укомплектоване працівниками різних професій, які в своїй сукупності створюють трудовий колектив. Трудовий колектив - складний механізм, в структуру якого входить і підрозділ управління.

Управління - складна і давня сфера людської діяльності, адже управлін­ня виникло разом із спільною працею людей. Протягом довгого часу управ­ління залишалося стихійно функціонуючим. І лише з прогресом суспіль­ства, розвитком продуктивних сил, ускладненням господарського механізму управління не тільки перетворилося на провідну науку, а й стало надзвичай­но важливою сферою діяльності.

Управління підприємством включає управління працівниками, засобами виробництва, матеріальними ресурсами, фінансами, технологіями.

Сукупність усіх видів та форм управління підприємством, виробництвом у зарубіжній практиці називають менеджментом. Цей термін широко вико­ристовується у вітчизняній літературі та практиці.

Управління - свідомий вплив людини на об'єкти і процеси, а також на зайнятих в них людей, що здійснюється з метою надати певної спрямованос­ті економічній діяльності і отримати певні результати.

Першою моделлю управління фірмою вважається «Система Тейлора» - наукова система організації праці, яка була впроваджена на підприємствах США на початку XX ст. інженером Ф. Тейлором.

Це була дуже «жорстока» система, яку назвали «потогонною». В цій сис­темі людині відводилась роль додатку до машини, праця її була напруженою і монотонною, а основна перевага надавалась машинам і технологіям.

В 30-40-х роках XX ст., коли країни набували статусу ринкових, стиль управління підприємством почав змінюватися. Він все більше ставав людяні­шим, демократичним. В рамках цієї конкуренції управління і сформувалася відносно самостійна його сфера, що одержала назву менеджмент.

«Менеджмент» - це вміння досягти поставленої мети, використовую­чи працю, інтелект, мотиви поведінки інших людей. Менеджмент - функ­ція, вид діяльності в найрізноманітніших організаціях.» (Мескон М. та ін. «Основи менеджменту»).

Механізм управління складається із таких фундаментальних елементів:

• принципи управління - основоположні засади, які притаманні всім ком­понентам системи управління в процесі їх функціонування;

• методи управління - конкретні способи досягнення мети;

• цілі управління - визначають бажаний стан системи управління в май­бутньому;

• функції управління - це самостійні спеціалізовані види діяльності, які відокремлюються в процесі розподілу управлінської праці.

Головними ознаками будь-якої науки, в тому числі і управління є загаль­ні принципи. Визначенням принципів управління займалось багато вчених і в нашій країні і за кордоном. Вперше термін «принципи управління» за­стосував американський інженер-технолог Ф. Тейлор, який в 1911 р. видав працю під назвою «Принципи наукового управління», продовжив його тео­рію А. Файоль у роботі «Загальне і промислове управління» (1916 р), в якій сформував 14 принципів управлінської науки, що й сьогодні є провідним в зарубіжній теорії і практиці, а саме:

1. Поділ праці. Спеціалізація є природним явищем. Метою поділу пра­ці є виконання робіт, більших за обсягом, та кращих за якістю за тих самих умов.

2. Повноваження і відповідальність. Повноваженням є право віддавати накази, а відповідальність є її складовою протилежністю. Де надаються по­вноваження, там виникає відповідальність.

3. Дисципліна. Дисципліна передбачає слухняність і повагу до досягну­тої угоди між фірмою і її працівниками. Дисципліна передбачає справедливо застосовувати санкції.

4. Єдиноначальність. Працівник повинен одержувати накази тільки від одного безпосереднього начальника.

5. Єдність напрямку. Кожна група, що діє в межах однієї мети, має бути об'єднана загальним планом і мати одного керівника.

6. Підпорядкованість особистих інтересів загальним. Інтереси одного працівника або групи працівників не повинні переважати над інтересами організації.

7. Винагорода персоналу. Для того, щоб була забезпечена відданість справі і підтримка працівників, вони повинні отримувати справедливу зарп­лату за свою працю.

8. Централізація. Централізація є природним явищем. Відповідний сту­пінь централізації буде залежати від конкретних умов.

9. Скалярний ланцюг. Це ряд осіб, які займають керівні посади, почина­ючи від особи, що займає найвище становище в цьому ланцюгу, і закінчуючи керівником найнижчої ланки.

10. Порядок. Місце для всього і все на своєму місці.

11. Справедливість. Справедливість - це поєднання добра і правосуддя.

12. Стабільність робочого місця для персоналу. Посередньому керів­никові, який тримається за місце, безумовно віддається перевага порів­няно з талановитим менеджером, який не переймається проблемами своєї фірми.

13. Ініціатива. Ініціатива означає розробку плану і забезпечення його успішної реалізації.

14. Корпоративний дух. Союз - це сила. Вона є результатом гармонії. Проте, проблема принципів управління в економічний літературі не ви­черпана.

Немає чіткої класифікації її, як того вимагає управління, не визначені особливості управління в країнах з перехідною економікою.

Виходячи із зарубіжного та вітчизняного досвіду, можна виділити прин­ципи, наближені до умов управлінської економіки:

Принцип відносин власності. Кожний суб'єкт управління вибирає і використовує ті види і структури управління, які найповніше відповідають формі власності і напрямку підприємницької діяльності.

Принцип єдності стратегії і тактики в управлінні. Поєднання цих принципів дає можливість одержати перевагу над конкурентами через отри­мання максимуму прибутку і зниження витрат виробництва до мінімуму на основі впровадження найновіших факторів виробництва.

Принцип цілеспрямованості. Поставлені цілі мають відображати суть явищ і процесів, що відбуваються в виробництві і тому вони є механізмом координування спільної праці. Цілі дають можливість планувати реальні ре­зультати.

Принцип урахування інтересів. Задовольнити свої інтереси людина мо­же лише через працю.

Принцип науковості. Однією з головних вимог управління є підтриман­ня виробництва на сучасному технологічному рівні, а для цього необхідно слідкувати за розвитком науково-технічного прогресу і рівнем кваліфікації робітників.

Принцип планомірності. У господарському механізмі важливою скла­довою є планування як конкретна форма реалізації об'єктивної необхідності узгодженого та збалансованого розвитку усіх галузей та регіонів господар­ства, усіх сфер суспільного відтворення.

Принцип матеріального і морального стимулювання. Управління ви­робництвом - це управління людьми. Тому науково обґрунтована система стимулювання праці, вирішення соціальних проблем, широка участь колек­тиву в управління, матеріальне і моральне заохочення - це важливі чинники ефективності управління.

Принцип використання економічних методів. Прогрес в управлінні залежить від рішучого переходу до економічних методів при аналізі, вироб­ленні рішень та їх практичному виконанні в господарській системі.

Принцип поєднання галузевого і територіального підходів. Будь-яке виробництво здійснюється на відповідній території, тому управління слід здійснювати з урахуванням галузевих і територіальних інтересів.

Принцип соціальності рішень має враховуватись в управлінських рі­шеннях усіх гілок влади та керівних органів за сучасних умов розбудови дер­жавності та зміщення демократичних свобод в Україні. Управлінські органи повинні більш глибоко в своїй практиці враховувати весь спектр соціально-економічних, колективних та індивідуальних потреб.

З основними елементами та принципами управління тісно пов'язаний функціональний аналіз, адже саме через нього управлінські рішення реалі­зуються на практиці.

Функції управління:

• Планування - управлінський процес визначення цілей підприємства і засобів їх досягнення, забезпечення і підтримки відповідності між ними.

• Організація - процес координації завдань підприємства і дій працівників. Передбачає створення структури підприємства; узгодження повноважень.

• Мотивація - процес заохочення людей до діяльності, спрямованої на досягнення цілей організації шляхом формування мотивів. Мотив - вну­трішнє бажання людини діяти певним чином.

• Контроль - це зіставлення попередньо визначеної мети та фактично до­сягнуто результату.