8. Валютний ринок: суть та основи функціонування.

Валютні ринки— це офіційні центри, де відбувається купівля-продаж іноземних валют на основі попиту та пропозиції.

Вал ринок завжди конкурентний.Суб'єкти валютного ринку— продавці, покупці, посередники,держ орг-ї:вал банк; об'єкти — юр ос, зайняті у зв-ек д-сті.

Функції валютних ринків:

— забезпечення своєчасності здійснення міжнародних розрахунків, страхування валютних ризиків;

— диверсифікація валютних резервів банків, п-в, держав, регулювання валютних ресурсів;

— отримання спекулятивного прибутку учасниками ринку в вигляді різниці курсів валют;

— регулювання економіки.

— забезпечення умов та механізмів для реалізації валютної політики держави;

— створення суб’єктами валютних відносин передумов для своєчасного здійснен-

ня міжнародних платежів за поточними і капітальними розрахунками та спри-

яння завдяки цьому розвитку зовнішньої торгівлі;

— забезпечення прибутку учасникам валютних відносин;

— формування та урівноваження попиту і пропозиції валюти і регулювання ва-

лютного курсу;

— страхування валютних ризиків;

— диверсифікація валютних резервів, банків, підприємств, держав, регулювання

валютних ресурсів

Названі функції реалізуються через виконання суб'єктами ринку широкого кола валютних операцій.

Валютні операції— це операції, пов'язані з переміщенням валютних цінностей між суб'єктами валютного ринку. Ці операції класифікуються за:

— терміном здійснення платежу з купівлі-продажу валюти: касові та строкові;

— механізмом здійснення операцій: операції спот, форвардні, ф'ючерсні, опціонні;Форвард вал курси відрізн від спот на велич знижки,повяз з відстрочкою платежу.

— формами здійснення: безготівкові та готівкові;

— масштабами операцій: оптові (здійснюються між банками) та роздрібні (між банками та їх клієнтами).

Валютне регулювання— це сукупність заходів, що реалізуються міжнародними організаціями, Д у сфері валютних відносин. Здійснюється на двох рівнях: міждержавному(мвф,світ банк) та національному(м-во зв,податк інспекц,митний комітет).

На державному рівні регулювання визначається законодавчими актами кожної країни.

До міжнародних органів валютного регулювання належать: МВФ, Світовий банк, міжнародні фінансово-кредитні організації.

9. Валютні відносини та їх державне регулювання в Україні. Валютна політика держави.

Отже, валютні відносини – це сукупність валютно-грошових і розрахунково-кредитних відносин у міжнародній сфері.

Валютні відносини включають в себе:

1) укладання угод щодо купівлі продажу валют;

2) отримання й надання з-за кордону різного роду позик;

3) надання економічної й технічної допомоги за кордон;

4) функціонування валюти у зовнішньоекономічній торгівлі.

Учасники валютних відносин:

- держави;

- міжнародні організації;

- юридичні особи;

- фізичні особи.

Історія міжнародних валютно-фінансових відносин свідчить, що світові кризи і їх усунення, як правило, співпадають з моментом перехвату функцій і статусу світового центру грошової влади однією країною у іншої. Так, починаючи з 17 століття господарський світ знаходився в Нідерландах. Центральним елементом господарського механізму в цей час в країні стала комерціалізація сільського господарства, яке стало жити за рахунок зовнішнього ринку як і міста. Вся країна була пронизана ринком. Це стало тим ноу-хау, яке принесло могутність Амстердаму.

В середині 18 ст. Амстердам уступив місце Лондону. Англія запропонувала світу машинну індустрію, неабияке прагнення накопичення реального капіталу і ідею вільного ринку. Це дозволило Англії досягти абсолютного фінансового панування, а світове господарство пережило період індустріалізації, який завершився лише в 1929 р.

Під валютним регулюванням розуміється діяльність держави в особі центрального банку, що спрямована на регламентацію міжнародних розрахунків і на порядок здійснення угод з валютними цінностями. За допомогою валютного регулювання визначається порядок організації валютних відносин і контролюється здійснення валютних операцій, надання іноземним юридичним і фізичним особам кредитів та позик, встановлюється порядок ввезення, вивозу та переказу валюти за кордон і тим самим підтримується рівновага платіжного балансу та стабільність національної валюти.

Валютне регулювання в державі, будучи нормативним, здійснюється шляхом укладення міжнародних валютних угод та виданням нормативних актів у сфері валютних відносин. Валютне регулювання відіграє значну роль у проведенні державою відповідної валютної політики, в організації валютних відносин і визначенні правового режиму операцій з валютними цінностями.

Правовий режим валютних відносин в Україні можна визначити як режим валютних обмежень або режим валютного регулювання та контролю. Такий режим менш суворий, ніж режим державної валютної монополії, та більш суворий, ніж режим вільної конвертованості валют, що майже не передбачає валютних обмежень.

Сутність такого режиму полягає в законодавчій або адміністративній забороні, лімітуванні або регламентації операцій з валютою або валютними цінностями. Введення валютних обмежень може диктуватися економічними або політичними причинами.

У цілому валютні обмеження — це система нормативних правил, що регламентують права резидентів та нерезидентів щодо проведення операцій з валютою та іншими валютними цінностями. Валютні обмеження закріплюються валютним законодавством. Основні завдання цих заходів:

— регулювати платіжний баланс;

— підтримувати валютний курс;

— концентрувати валютні цінності в руках держави для розв'язання поточних та стратегічних завдань.

Валютні обмеження найчастіше застосовуються при здійсненні контролю за рухом капіталу, в тому числі за повнотою та вчасністю повернення в країну валютної виручки, за регламентацією вивезення валюти громадянами, які їдуть у туристичні подорожі, за регламентацією порядку вивезення нерезидентами прибутків, отриманих від іноземних інвестицій тощо. Валютні обмеження мають дискримінаційний характер, тому що сприяють перерозподілу валютних цінностей на користь держави та великих підприємств за рахунок малих і середніх підприємств, оскільки ускладнюють останнім доступ до іноземної валюти.

Основні принципи валютних обмежень, що визначають їхню сутність, є:

— централізація валютних операцій у Національному та уповноважених банках;

— ліцензування валютних операцій і, насамперед, вимога попереднього дозволу органів валютного контролю на придбання імпортерами або боржниками іноземної валюти;

— повне або часткове блокування валютних рахунків;

— обмеження конвертованості валют, а саме — введення різних категорій валютних рахунків.

Залежно від сфери застосування валютних обмежень відрізняються і їхні форми. Так, за поточними операціями найчастіше використовуються такі форми валютних обмежень:

— блокування виручки іноземних експортерів від продажу товарів у даній країні, обмеження їхніх можливостей користування цими коштами;

— обов'язковий продаж валютної виручки експортерів повністю або частково Національному чи уповноваженим банкам, що мають валютну ліцензію Національного банку;

— обмежений продаж іноземної валюти імпортерам (лише за наявності дозволу органу валютного контролю або за умови внесення попереднього депозиту в банк у національній валюті);

— обмеження на форвардні закупки імпортерами іноземної валюти;

— заборона продажу товарів за кордоном за національну валюту;

— заборона оплати імпорту деяких товарів за національну валюту;

— заборона оплати імпорту деяких товарів іноземною валютою;

— регулювання строків платежів за експортом та імпортом в умовах нестабільності валютних курсів;

— численність валютних курсів — диференційовані валютні курси за різними видами операцій, товарними групами та регіонами.

Валютна політика — це сукупність заходів, що здійснюються в сфері міжнародних економічних відносин згідно з поточними і стратегічними цілями економічної політики країни. Вона спрямована на вирішення головних завдань: забезпечення стабільності економічного зростання, утримування зростання безробіття та інфляції, підтримка рівноваги платіжного балансу. Форми і методи проведення валютної політики залежать від конкретних умов розвитку економіки, стану платіжних балансів, міжнародних відносин, а також внутрішньої та зовнішньої політики держави.

До таких форм та методів валютної політики, як правило, відносять валютні обмеження, зміну паритетів (девальвацію та ревальвацію), регулювання ступеня конвертованості валюти, режиму валютного курсу, дисконтну та девізну політику, в тому числі валютні інтервенції.

Валютні обмеження являють собою систему нормативних правил, що встановлені в адміністративному або законодавчому порядку та спрямовані на обмеження операцій з іноземною валютою та іншими валютними цінностями (зокрема, державний контроль над операціями, обмеження переказів за кордон, блокування валютної виручки тощо).

Девальвація — зменшення офіційного золотого змісту грошової одиниці країни або зниження її курсу по відношенню до валют інших країн, що здійснюється в законодавчому порядку. Ревальвація, навпаки, полягає в збільшенні золотого змісту грошової одиниці або підвищенню її курсу по відношенню до валют інших країн, що здійснюється державою в офіційному порядку.

Валютна інтервенція — втручання центральних банків у валютні операції з метою підвищення або зниження курсу валюти своєї країни або іноземної валюти. В тих випадках, коли країна зацікавлена в підвищенні курсу своєї валюти, центральний банк вдається до масового продажу іноземної і купівлі національної валюти. Якщо ж ставиться протилежна мета — зниження курсу національної валюти — здійснюється масова купівля іноземної та продаж національної валюти.

Зокрема, Національний банк забезпечує управління золотовалютними резервами держави. Золотовалютні резерви України як централізовані фонди коштів держави включають:

— Державний валютний фонд України;

— Державні запаси дорогоцінних металів монетарної групи та коштовного каміння;

— Державний валютний фонд уряду (кошти валютного фонду КМУ);

— Золотовалютні резерви Національного банку України, основою яких є офіційний валютний резерв центробанку.

Чинне законодавство включає до структури золотовалютного резерву НБУ:

— монетарне золото;

— спеціальні права запозичення;

— резервну позицію в МВФ;

— іноземну валюту у вигляді банкнот та монет або кошти на рахунках за кордоном;

— цінні папери (крім акцій), що оплачуються в іноземній валюті;

— будь-які інші міжнародно визнані резервні активи за умови забезпечення їх надійності та ліквідності.