50. Основні функції, форми та види кредиту.
У загальноприйнятому розумінні форма – це зовнішній, найбільш загальний вияв певного предмета чи явища, який хоч і пов'язаний з внутрішньою їх сутністю, але не розкриває її. Найбільш загальним виявом кредиту, в якому не розкривається його сутність і внутрішня структура, є форма позиченої вартості, що рухається між кредитором і позичальником. Таких форм може бути дві – товарна (натурально-речова) та грошова. Тому і форм кредиту (рис. 11.1) також може бути дві – товарна і грошова.
Товарна і грошова форми кредиту є рівноправними і рівнозначними, по суті, двома видами вияву єдиної форми кредиту – вартісної. Вони між собою внутрішньо пов'язані і доповнюють одна одну: позички, надані в товарній формі, можуть погашатися у грошовій, і навпаки. Більше того, кредит у товарній формі нерідко обумовлює появу грошового кредиту, що надає кредитному руху вартості більшої гнучкості й ефективності.
У товарній формі кредит надається у разі продажу товарів з відстрочкою платежу (комерційний кредит), при оренді майна (лізинг), наданні речей чи приладів у прокат, погашенні міждержавних боргів поставками товарів тощо. У деяких із цих випадків погашення позичок здійснюється у грошовій формі, що дало підстави окремим дослідникам говорити про змішану (товарно-грошову) форму кредиту.
Як правило, у грошовій формі надають свої позички міжнародні фінансово-кредитні установи, уряди, банки та ін. Широко використовує грошову форму кредиту населення, а саме за розміщення заощаджень у банківські депозити, одержання позичок у банках тощо. Як уже зазначалось, грошова форма має найширшу сферу застосування, що зумовлено переважно грошовою формою сучасної економіки та перерозподільним призначенням самого кредиту.
Рис. 11.1. Форми кредиту
На сучасному етапі розвитку економіки кредит є головним джерелом забезпечення грошовими ресурсами поточної фінансово-господарської діяльності підприємств. Незважаючи на кризові явища в економічній системі, кредитні операції залишаються головним видом активних операцій комерційних банків.
У ринковій економіці розрізняють багато видів банківського кредиту (табл. 11.1), що зумовлено розвитком товарно-грошових відносин у сучасному світі.
Межі кредиту визначаються таким рівнем розвитку кредитних відносин, в якому процес реалізації кредиту врівноважує попит і пропозицію на кредитні ресурси в умовах стабільної, помірної та доступної для переважної більшості нормально функціонуючих позичальників процентної ставки.
51. Особливості фінансових відносин на підприємствах різних форм власності та видів діяльності.
Ринкова економіка характеризується багатоукладністю господарювання, різних форм власності: державної, колективної, приватної. Створюються також підприємства різних організаційно-правових форм господарювання: орендні, акціонерні, колективні, спільні, приватні та інші. Наявність різних форм власності та організаційно-правових форм господарювання впливає на організацію фінансів. Це проявляється в процесі формування капіталу (статутного фонду), розподілу прибутку, утворення грошових фондів, внутрішньовідомчого розподілу коштів, у взаємовідносинах з бюджетом тощо.
В процесі створення та організації діяльності державних підприємств та установ за участю держави остання може виступати в якості: засновник, співзасновника та власника пакету акцій. Таким чином, органи держави здійснюють пряме управління державними корпоративними правами.
При прямому управлінні підприємствами державні органи безпосередньо затверджують і вносять зміни до статуту підприємства, призначають і звільнять його керівника, визначають порядок використання одержаних доходів.
Управління державними підприємствами з боку державних органів управління передбачає також використання непрямих фінансових важелів: оподаткування, надання державних кредитів, передача майна в оренду, залучення до виконання державних програм та ін..
На казенних підприємствах (державних – які не підлягають приватизації) органи державного управління затверджують фінансові плани та визначають порядок використання чистого прибутку, визначають умови та величину оплати праці.
Майно державних підприємств є державною власністю і використовується за рішенням органів державного управління.
До джерел формування майна державних підприємств відносяться:
· грошові та матеріальні внески засновника;
· доходи, одержані від господарської діяльності;
· кошти, що надходять від продажу цінних паперів;
· кредити баків та інших кредиторів;
· капітальні вкладення та дотації з бюджетів;
· безоплатні та благодійні внески, пожертвування.
Організація фінансів підприємств недержавної форми власності характеризується ширшими можливостями щодо формування і використання фінансових ресурсів. У господарський оборот цих підприємств залучаються: кошти засновників, акціонерний капітал, пайові внески, спонсорські кошти, фінансова допомога як держави, так і недержавних фінансових інституцій.
Вищими органами управління на підприємствах недержавної форми власності є (залежно від типу підприємства) загальні збори членів трудового колективу або акціонерів; рада директорів, засновників або інше правочинне представництво. Їм належить право розпоряджатися власністю, затверджувати доходи і видатки підприємства, розподіл прибутку, розмір оплати праці й вирішувати інші фінансові питання.
Досить актуальним є питання про фінансову підтримку розвитку підприємства з боку держави, зокрема малого бізнесу. Це може бути пільгове оподаткування або система вибіркових пільг, які встановлюються залежно від галузевої і територіальної належності підприємства, його значення для економіки держави.
На організацію фінансів підприємств впливає також галузева специфіка виробництва, сфера і характер діяльності суб’єкта господарювання. Особливості фінансів обумовлені характером виробництва, тобто технологічними особливостями виробництва, тривалістю виробничого циклу, залежністю виробництва від природних і кліматичних умов тощо. Ці галузеві фактори замовляють відмінності у швидкості обігу фінансових ресурсів, складі і структурі грошових фондів, що обслуговують виробничій процес, у взаємовідносинах підприємницьких структур із бюджетом і централізованими цільовими державними фондами.
Різна фондомісткість і матеріаломісткість деяких видів виробництва визначає структуру затрат на виробництво і реалізацію продукції, співвідношення основних фондів і обігових коштів, а це, у свою чергу, визначає різну потребу у фінансових ресурсах. Так, наприклад , у легкій і харчовій промисловості високою буде питома вага ресурсів, сконцентрованих в обігових коштах, оскільки в цих галузях у собівартості продукції значними є затрати сировини і матеріалів. На підприємствах зі тривалим виробничім циклом (суднобудування, літакобудування), а також зі сезонним характером виробництва (сільське господарство, цукрова промисловість) виникає потреба у додаткових фінансових ресурсах, що зумовлює залучення коштів у формі банківського кредиту. Специфікою торгівлі є поєднання операцій виробничого характеру ( сортування, розфасування, пакування, перероблення і зберігання сільськогосподарської продукції та ін..) з операціями пов’язаними зі зміною форми вартості, тобто безпосередньо з реалізацією продукції. Оскільки торгівельне підприємство закуповує уже вироблені товари, здійснюючи затрати лише на доведення їх до споживачів, то у складі і структурі оборотних коштів переважають ресурси, вкладені у товарні запаси. Особливістю галузевої структури основних фондів є поєднання власних і орендованих основних фондів. Усі ці особливості враховуються під час формування фінансових ресурсів та їх використання.
Дещо інший характер мають фінанси установ і організацій соціальної сфери. Установи, які фінансуються з бюджету (школи, лікарні, поліклініки, установи культури, дитячі дошкільні установи, державні органи влади й управління тощо), називаються бюджетними. Їх фінансова діяльність пов’язана з кошторисним фінансуванням, що полягає у забезпеченні витрат за рахунок зовнішнього фінансування. Як метод організації фінансової діяльності кошторисне фінансування застосовується у тих сферах, де важко забезпечити самоокупність і прибутковість. В окремих випадках у межах одного підприємства чи організації може застосуватись одночасно кошторисне фінансування і комерційна діяльність.