45. Явище соціалізації особи та особистості.

Процес соціалізації триває все життя, в ньому виділяють кілька "життєвих" циклів (стадій): дотрудовий, трудовий та післятрудовий. В цьому плані соціалізація має діяльний характер. Згідно з найпоширенішим визначенням, соціально-психологічна соціалізація (від лат. socialis - суспільний) - характеристика це процес входження індивіда в суспільство, соціалізації особистості активного засвоєння ним соціального досвіду, соціальних ролей, норм, цінностей, необхідних для успішної життєдіяльності в даному суспільстві. У процесі соціалізації в людини формуються соціальні якості, знання, вміння, відповідні навички, що дає їй змогу стати дієздатним учасником соціальних відносин. Соціалізація відбувається як за умов стихійного впливу на особистість різних обставин життя, так і за умов цілеспрямованого формування особистості. Завдяки активності людини її життєвий шлях, відображення нею соціально-психологічної реальності перетворюється в складну двосторонню взаємодію особистості та соціального життя. Складний процес взаємовпливу одне на одного і є джерелом розвитку та становлення індивіда. З погляду соціальної психології активність індивіда зумовлена людською потребою належати до соціуму, сприймати, оцінювати й осмислювати його, ідентифікувати себе із своїм народом, конкретною соціальною групою. На стадії переходу взаємовідносин і зв'язків стереотипні вимоги групи до поведінки індивіда спонукують його до вироблення відповідної лінії поведінки особи й вибору конкретного її варіанта. Отже, основа соціально-психологічного розуміння соціалізації особистості грунтується на характеристиці соціально-психологічного типу особистості як специфічного утворення, продукту соціально-психологічного відображення соціального життя, соціальних відносин.

46. Включення особи в соціальне середовище як фактор розвитку її особистості.

Не знайшла

47. Історичний і культурний контекст буття особи як чинники визначального впливу на процес розвитку її особистості.

Як конкретно-історична істота вона вписана в систему суспільних відносин і дій, тому її сутність не є абстракт, а сукупність усіх суспільних відносин1.

Слідзазначити, щолюдина не лишесоціальна, а й біокосмічнаістота (В.Вернадський, П. Т. де Шарден). Вона немислима поза психофізіологічноюорганізацією. На її "вітальну основу" нашаровується культура, мова, міфи, релігіятощо (Е.Кассірер, М.Шеллер). Людина реагує на всі природно-космічнісили і впливи, адаптується до них лише через суспільство. Тому без суспільства вона неможлива, як неможлива і без спілкування з природою.

Для дослідженнялюдини як особи, їїструктури, слід в історичномуконтекстівраховувативплив на неї як природних, так і соціальних умов, різнихфакторів та чинників. Встановлено, що будь-яка особа формується на основііндивіда і якою вона стане, залежитьвідїїспадковості, впливусуспільства та специфікиїїмікро- і макросередовиша.

Суспільство - цесукупністьіндивідів. Людина знаходить свою конкретизацію у реально існуючихіндивідах. Індивід - цеокремо взятий представниклюдського роду, якийкультивує і поєднує в собі як природні, так і суспільнівластивості. Загальнолюдських рис у індивідабагато. Одні з них втрачаються, іншінабуваються в процесіжиттєдіяльності. Існують і риси, які є вічними, незмінними й не минущими. Тому індивідкультивує в собі як загальне, так і одиничне, неповторне. Одні з них вираженіповно і яскраво, інші - знаходяться у "зародковому" станічивідсутні.

індивід - цесуспільнаокремішність, своєрідний "атом", щогармонійнопоєднуєприродні (вроджені) задатки та соціальнонабутіриси й властивості. Індивід - цеокремаособина роду і те особливе у людині, щовиділяєйого з-поміжіншихлюдськихістот та вродженаприроднаданність, котрабуларозгорнутасоціалізацією. Цеособливаодиничнацілісність, для якої характерна цілісністьморфологічно та психофізіологічноїорганізації, стійкість у взаємодії з природним і соціальнимсередовищем та активна життєдіяльність.

Проте особа - це не просто окремийіндивід,, а й індивідуальна система, яка формується на природній (спадковість) та соціальній основах, але розвивається й функціонуєтільки в суспільстві (соціальномусередовищі). Особа - цеєдинаіз систем, яка інтелектуально й соціокультурнооблаштовує свою життєдіяльність у суспільстві, плануєсвійрозвиток і саморозвиток, творить не тількисвіт "другоїприроди", а й створює себе як людину - соціальнуістоту.

Протягоміснуваннялюдськоїцивілізаціїпроблемикультурималипершочергове, по суті, провіднезначення - передусім тому, що культура завждибуламогутнім фактором соціальногорозвитку, відбивалаякісну характеристику суспільногожиття, уособлювала в собіспецифічнийспосіблюдськоїжиттєдіяльності, зафіксований в результатах праці, в системісоціальних норм і закладів.

Зауважимо, щоосновне в змістікультури - не речі, а людина, суспільство. Усіїївиди - культура виробництва, культура управління, політична культура, художня культура, культура міжособистіснихвідносин, екологічнатощо - утворюютьєдинеціле як формиіснування й розвиткулюдськоїприроди, а отже, - суспільства.

Культура пронизуєвсі напрямки людськоїжиттєдіяльності - від основ матеріальноговиробництва й елементарнихлюдських потреб до найвеличнішихвиявівлюдськоїтворчості. Вона впливає на всісферисуспільної та індивідуальноїжиттєдіяльності - працю, побут, дозвілля, мислення, практичнудіяльність, етику, етикет.

Культура набуваєсоціальноговпливупередусім як необхідний аспект діяльностісуспільноїлюдини. Вона ґрунтується на соціальних засадах і передбачаєорганізаціюспільноїдіяльності людей, а отже, регулюванняцієїдіяльностіпевними правилами, нормами, акумульованими в традиціях, знакових і символічних системах тощо. Змісткультуривпливає не лише на темпидіяльності, прискорюючичиуповільнюючиїх, але й визначаєїїзмістовнецілеспрямування. Думки, погляди, рішення, якізумовлюютьрізнісферисуспільної практики, підтримуютьсялогікоюкультури.

Роль і місцекультури в діяльностілюдиниможназрозумітилише на основіуявлень про те, щодіяльністьвиконуєфункціювідтворення.

48.Психодіагностичні засоби дослідження особистісних властивостей (якостей, рис) особи.

Методи дослідження особистості — сукупність способів і прийомів вивчення психологічних проявів особистості.

Психодіагностика як наука визначається, як область психології, котра розробляє методи виявлення й вимірювання індивідуально – психологічних особливостей особистості.

Формою і умовам проведення розрізняються методи:

1) експериментальні і неекспериментальні;

2) лабораторні і клінічні;

3) прямі і непрямі;

4) дослідницькі і обслідницькі

Нині вже створені і практично використовуються безліч психодіагностичних методів. На початку ХХ в. впсиходиагностике як науці було визнано й прийнято вимоги, які пред'являються найбільш розвиненим сучасним наук, напр. фізиці. Це вимоги операціонализації і верифікації.

Операціоналізація – передбачає свідчення про практичні дії чи операції, що може виконати будь-яке дослідник, щоб у тому, що певне в понятті явище має саме тими властивостями, що йому приписують.

Диференціація методів дослідження особистості за змістом визначається принципами інтерпретації предмету психології особистості. Залежно від домінуючого аспекту розгляду виділяються методи дослідження особистості:

1) як індивідуальності;

2) як суб'єкта соціальної діяльності і системи міжособових відносин;

3) як ідеальну представленість в інших людях.

Відповідно першому аспекту виділяються суб'єктна і об'єктна орієнтація в побудові методів. Суб'єктна орієнтація представлена проективними і психосемантичними методиками, направленими на характеристику основних складових індивідуальної свідомості — змісту і значень. Об'єктна орієнтація, що витікає в основному з теорії рис особистості, представлена особовими опитувальниками, шкалами міжособового сприйняття, прийомами оцінки розвитку інтелектуальних якостей і навчення індивіда, сукупністю ряду прийомів оцінки психофізіологічних параметрів індивіда.

Класифікація психодіагностичних методів

Методи:

Дослідницькі психодіагностичні

За підсумками спостережень анкета, опитувальні, інтерв’ю, експерементальні

Прямі і непрямі

49.Методи дослідження особистості — сукупність способів і прийомів вивчення психологічних проявів особистості.

Поняття особистості належить до найбільш суперечливих і складних для визначення в сучасній психології. Спроби пояснити його ніколи не припиняються. Це ніби своєрідний ключ до психології та її найсуттєвіших проблем. З того часу, як постала проблема вивчення особистості, багато честолюбців та звитяжців психологічної науки мали наміри окреслити реальність особистості і визначити її характеристики. Виявилось, що концептуальне визначення особистості дати дуже важко. Єдиного загальновизнаного тлумачення немає і нині.

Теоретики особистості і сьогодні від традиційних психологів помітно відрізняються тим, що їхні теорії заплутані та нечітко окреслені, мають спекулятивний характер, не завжди прив'язані до експериментальних і психометричних процедур. Теоретики-персонологи часто відкидають обмеження і вимоги експериментальних підходів, охоплюють будь-які аспекти психічного функціонування своїми теоретичними імпровізаціями. В колі персонологів така наукова поведінка не вважатиметься неприйнятною, все залежить від віртуозності теоретика та інтриги створеної ним персонологічної картини. Персонологічні теорії оцінюються в першу чергу щодо того, наскільки цікаво в них представлена особистість, а вже потім виникає питання, наскільки теорія відповідає реальності. Втім, справжні персонологи здатні визнати досить суперечливі колізії в своїх теоретичних і емпіричних дослідженнях і мислити такими суперечностями. В цьому проявляються особливості саме персонологів як частини психологічного наукового товариства.

50. Зовнішньої свободи не буває без свободи внутрішньої, зазначають філософи. Сучасний світ ускладнюється, і щоб успішно адаптуватися до нього особистість повинна вміти керувати всіма чотирма реальностями. Для цього необхідно створювати нові психотехнології для розвитку ноосферної самосвідомості, що сприятимуть диференційованості та особистісному зростанню.