72. Президент україни і система органів виконавчої влади.

• Інститут президентства в Україні було введено Законом України від 5.07.1991 року "Про заснування поста Президента України і внесення змін і доповнень до Конституції України".

• Тоді ПУ був главою виконавчої влади

• Взаємодія ПУ і ОВВ проявляється в дуалізмі виконавчої влади: повноваження вищого суб’єкта виконавчої влади певним чином поділені між ПУ і КМУ.

• пост (посада) ПУ належить до системи органів виконавчої влади - функціонально(компетенційно), тобто через певний обсяг своїх повноважень (компетенції), АЛЕ не структурно, тобто як самостійний складовий елемент

Повноваження ПУ у виконавчій гілці влади

– утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем’єр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади (п. 15 ч. 1 ст. 106 – тут і далі посилання на статті Конституції України);

– призначає за згодою ВРУ Прем’єр-міністра України, припиняє його повноваження та приймає рішення про його відставку (п. 9 ч. 1 ст. 106);

– призначає за поданням Прем’єр-міністра членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні ( за поданням КМУ) повноваження на цих посадах (п. 10 частини першої ст. 106; частина четверта ст. 118);

– видає акти – укази і розпорядження, якими має керуватися КМУ (ч. 3 ст. 113; п. 1 ч. 1 ст. 116) і які обов’язкові для усіх органів виконавчої влади (ч. 3 ст. 106);

– визначає функції КМУ (п. 10 ч. 1 ст. 116);

– здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, а також у сферах національної безпеки і оборони держави (п. З, 17 ч. 1 ст. 106);

– через очолювання Ради національної безпеки і оборони України (п. 18 частини першої ст. 106) координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у зазначених сферах (ч. 2 ст. 107);

– скасовує акти КМУ та акти Ради міністрів АРК (п. 16 ч. 1 ст. 106), а також рішення голів місцевих державних адміністрацій (ч. 8 ст. 118).

73. Класифікація адміністративних правовідносин за критерієм підпорядкованості суб’єктів

– між підпорядкованими суб’єктами виконавчої влади або місцевого самоврядування, що перебувають на різному ієрархічному рівні (Київська міська рада і Солом’янська районна рада в м. Києві);

– між непідпорядкованими суб’єктами виконавчої влади або місцевого самоврядування, що перебувають на однаковому ієрархічному рівні (районні у м. Києві державні адміністрації);

– між суб’єктами виконавчої влади або місцевого самоврядування і підприємствами, установами й організаціями державної або комунальної власності, що знаходяться в їх організаційному підпорядкуванні (Київська міська рада і комунальне підприємство “Київський метрополітен”);

– між суб’єктами виконавчої влади та виконавчих органів місцевого самоврядування;

– між суб’єктами виконавчої влади або місцевого самоврядування і недержавними господарськими й соціально-культурними об’єднаннями, установами та суб’єктами підприємництва (Київська міська державна адміністрація і Відкритий міжнародний університет розвитку людини “Україна” з приводу фінансування навчання студентів з особливими потребами);

– між суб’єктами виконавчої влади і громадськими об’єднаннями (Міністерство освіти і науки України і неурядова, позапартійна та фінансово незалежна всеукраїнська мережа громадських активістів “ОПОРА”);

– між суб’єктами виконавчої влади або місцевого самоврядування і громадянами України, іноземцями та особами без громадянства;

• ПОНЯТТЯ ТА ОСНОВНІ РИСИ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ.

Адміністративна відповідальність - це різновид правової відповідальності, специфічна форма негативного реагування з боку держави в особі її компетентних органів на відповідну категорію протиправних проявів (передусім адміністративних проступків), згідно з якою особи, що скоїли ці правопорушення, повинні дати відповідь перед повноваженим державним органом за свої неправомірні дії і понести за це адміністративні стягнення в установлених законом формах і порядку.

У ст.92 Конституції України адміністративну відповідальність визначено одним з основних видів юридичної відповідальності в Україні. Вона виступає наслідком невиконання чи неналежного виконання особою норм адміністративного законодавства, що тягне невідворотність реагування держави на адміністративні правопорушення (проступки) та встановлюється виключно її законами.

Адміністративній відповідальності, як різновиду юридичної відповідальності, притаманні такі ознаки:

• має зовнішній характер;

• застосовується лише за вчинення правопорушення;

• пов'язана з державним примусом у формах каральних і правовідновлюючих заходів;

• визначена у нормах права;

• притягнення правопорушника до відповідальності здійснюється в певному процесуальному порядку;

• притягнення до відповідальності здійснюється уповноваженими державними органами та посадовими особами;

• винна у вчиненні правопорушення особа несе певні втрати матеріального та побутового характеру, які передбачені законом.

Адміністративній відповідальності властиві наступні особливості:

• Адміністративна відповідальність має публічний державно-обов'язковий характер. Виявляється це в тому, що проступок за будь-яких умов, навіть коли він спрямований проти особи (фізичної чи юридичної), є порушенням правового порядку, охорона якого - мета і функція держави.

• Право адміністративного покарання, як правило зосереджується в органах виконавчої влади, у судах загальної юрисдикції, адміністративних комісіях при виконавчих комітетах сільських, селищних, міських рад, виконавчих комітетах відповідних рад, що обумовлює надання їм юрисдикційних повноважень, що є по суті судовими функціями (органи які їх здійснюють називаються "органами адміністративної юрисдикції").

• Це самостійний вид правової відповідальності, що настає за адміністративні проступки в різних сферах державного управління. Законодавство про адміністративну відповідальність охороняє норми митного, податкового, лісового, земельного, фінансового, водного, природоохоронного права та інших галузей права України.

• Вона є специфічною формою правового реагування з боку держави в особі її компетентних органів на певну категорію протиправних проявів і є наслідком винного суспільно шкідливого (антигромадського) діяння. В адміністративній відповідальності знаходять вияв обидва аспекти правової відповідальності: позитивний та ретроспективний. Позитивний виступає як обов'язок (правовий, соціальний) виконувати норми права, їх приписи, нести відповідальність за порушення таких. Ретроспективний аспект вказує на те, що є відповідальністю за конкретно скоєний проступок, тобто скоєне діяння.

• Адміністративна відповідальність врегульовується та захищається, як правило, з позасудовому порядку. Судді судів загальної юрисдикції розглядають справи, у випадках лише передбачених законодавством одноособово (ст.221 КУпАП, ст.12 Закону України "Про боротьбу з корупцією").

• Вона є одним з видів державного примусу, являє собою державний примус у вигляді застосування встановлених законодавством адміністративних стягнень. Реалізується в умовах неслужбової підлеглості.

• Вона зобов'язує правопорушника дати відповідь перед повноважним державним органом щодо своїх неправомірних дій і понести за це стягнення, з негативними для правопорушника наслідками (морального або матеріального характеру).

• Фактичною підставою для настання адміністративної відповідальності, як правило, виступає адміністративне правопорушення (проступок). У деяких випадках законодавством передбачена адміністративна відповідальність за злочини, що не представляють великої суспільної небезпеки.

• Нормативною підставою адміністративної відповідальності крім КУпАП є інші законодавчі акти, зокрема, Повітряний кодекс України, Водний кодекс України, Митний кодекс України, Закони України "Про боротьбу з корупцією", "Про рекламу", "Про об' єднання громадян" тощо.

• Правами щодо здійснення адміністративного провадження наділене широке коло повноважних державних органів, перелік яких визначений законодавством. Так у ст.255 КУпАП визначені уповноважені особи, які мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення.

• Суб' єктами адміністративної відповідальності можуть бути осудні фізичні особи, що досягли 16 років, службові і посадові особи. Разом з тим у ст.184 КУпАП передбачається відповідальність батьків за протиправні дії неповнолітніх, якщо вони вчинили адміністративний проступок у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років.

• Вона, як правило, застосовується відносно фізичних осіб, але не виключає можливості притягнення до відповідальності юридичних осіб.

• Сутність адміністративної відповідальності полягає в тому, що до винних у скоєнні правопорушення застосовуються адміністративні стягнення, а до неповнолітніх заходи впливу.

• Реалізується у відповідних процесуальних формах. Встановлено особливий спрощений порядок притягнення до відповідальності, який створює умови для оперативності і економічності застосування стягнень, дає необхідні гарантії здійснення права на захист. Також передбачає можливість притягнення особи до відповідальності без складання протоколу, стягнення штрафу на місці скоєння правопорушення (ст.258 КУпАП).

• Право встановлювати адміністративну відповідальність надано Верховній Раді України (стаття 92 Конституції України), але в деяких випадках її можуть встановлювати Президент України, Кабінет Міністрів України, Міністерства, обласні, районні, міські Ради депутатів та їх виконкоми (ст.5 КУпАП України), обласні, Київська і Севастопольська міські Ради депутатів.

• Зміст адміністративної відповідальності становить накладення адміністративних стягнень.

• Метою застосування адміністративного стягнення є покарання та виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, відновлення порушених суспільних відносин, відшкодування шкоди.

• Крім того, адміністративна відповідальність має: свій механізм запровадження адміністративних загальнообов'язкових правил (заборон); власний об'єкт правоохорони; власний метод правоохорони (адміністративний та адміністративно-судовий); свої матеріальні, процесуальні норми, систему адміністративних покарань; особливості нормативного врегулювання адміністративної відповідальності.

• МІНІСТЕРСТВО ЯК ЦЕНТРАЛЬНИЙ ОРГАН ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ.

Міністерство є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику в одній чи декількох визначених Президентом України сферах, проведення якої покладено на Кабінет Міністрів України Конституцією та законами України.

На сьогодні в Україні діє 20 міністерств. Процедура призначення міністрів регулюється Законом України "Про Кабінет Міністрів України".

Основними завданнями міністерства як органу, що забезпечує формування та реалізує державну політику в одній чи декількох сферах, є: забезпечення нормативно-правового регулювання;

• визначення пріоритетних напрямів розвитку;

• інформування та надання роз'яснень щодо здійснення державної політики;

• узагальнення практики застосування законодавства, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення та внесення в установленому порядку проектів законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України;

• здійснення інших завдань, визначених законами України та покладених на нього актами Президента України.

Між міністерствами розподіляється весь спектр урядової політики, а діяльність центральних органів виконавчої влади, керівники яких не входять до складу Кабінету Міністрів України, спрямовується і координується міністрами. Питання діяльності таких центральних органів виконавчої влади представляють відповідні міністри, до сфери спрямування і координації яких належать ці органи. Міністерства є єдиноначальними органами. Кожне з них є головним (провідним) органом у системі органів виконавчої влади у визначеній йому сфері діяльності.

Міністерство очолює міністр, який входить до складу Кабінету Міністрів і несе персональну відповідальність за роботу міністерства. Міністр як член Кабінету Міністрів України особисто відповідає за впровадження Програми діяльності Кабінету Міністрів України з відповідних питань, реалізацію державної політики у визначеній сфері державного управління. Він здійснює управління в цій сфері, спрямовує і координує діяльність інших органів виконавчої влади з цих питань. Частину своїх посадових повноважень міністр доручає своїм заступникам, які можуть виконувати їх від імені міністерства відповідно до затвердженого міністром розподілу службових обов'язків між заступниками. Міністра та його заступників призначає на посади Президент України за поданням Прем'єр-міністра України. Повноваження міністра та його заступників на цих посадах припиняє Президент України. Міністр може мати не більше одного першого заступника і трьох заступників. Це правило не поширюється на Міністерство оборони України, Міністерство внутрішніх справ України.

Фінансування видатків на забезпечення діяльності міністерств здійснюється за рахунок коштів Держбюджету. Гранична чисельність міністерства затверджується Кабінетом Міністрів України. Структуру міністерства затверджує міністр.Штатний розпис, кошторис видатків міністерства затверджує міністр за погодженням з Міністерством фінансів України.

Міністерства можуть мати свої територіальні органи, що утворюються, реорганізовуються і ліквідовуються в порядку, встановленому законодавством. Призначення на посаду і звільнення з посади керівників територіальних органів міністерства здійснює у встановленому порядку міністр. Кабінет Міністрів України в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади, може утворювати урядові органи державного управління (департаменти, служби, інспекції). Ці органи утворюються і діють у складі відповідного міністерства. Урядові органи державного управління здійснюють:

• управління окремими підгалузями або сферами діяльності;

• контрольно-наглядові функції;

• регулятивні та дозвільно-реєстраційні функції щодо фізичних і юридичних осіб.

Керівники урядових органів державного управління призначаються на посади та звільняються з посад Кабінетом Міністрів України за поданням міністра відповідного міністерства.