63. Склад адміністративного правопорушення (проступку).

Склад адміністративного правопорушення (проступку) – це законодавчо закріплена сукупність об’єктивних і суб’єктивних його ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням і спричиняє адміністративну відповідальність. Виходячи з цього, винятково юридичний склад адміністративного правопорушення є єдиною підставою адміністративної відповідальності.

Для складу адміністративних правопорушень характерним є широка гамма їх видів. Так, залежно від ступеня суспільної небезпеки, їх поділяють на:

– основні — що мають місце в кожному випадку вчинення проступку та утворюють так званий основний його склад;

– кваліфіковані — що передбачають доповнення складу кваліфікуючими ознаками, за наявності яких діяння може кваліфікуватися за статтею, що передбачає суворіше покарання (повторність, статті 130, 186-3, 154, 187 та ін.), (стан сп’яніння, ст. 127 та ін.), (аварійна ситуація, статті 123, 127, 128-1 та ін.), що передбачено КУпАП.

Залежно від характеру шкоди їх поділяють на:

– матеріальні — які містять ознаку, що передбачає настання шкідливих матеріальних наслідків антигромадського діяння (дрібне розкрадання майна (ст. 51); пошкодження таксофонів (ст. 148), або опис дії, що обов’язково спричиняє шкідливі наслідки, хоч останні законом

і не названі, зокрема: самовільне користування надрами (ст. 47), перевищення лімітів використання природних ресурсів (ст. 91-2) і под.;

– формальні — що не містять ознак настання шкідливих матеріальних наслідків (проживання за недійсним паспортом (ст. 197), прийняття паспорта в заставу (ст. 201) тощо).

Залежно від суб’єкта проступків їх поділяють на:

– особисті — коли правопорушення вчинено пересічним громадянином (самовільне зайняття земельної ділянки (ст. 53-1), самовільне будівництво (ст. 97), жорстоке поводження з тваринами (ст. 89) та ін.);

– службові (посадові) — коли правопорушення вчинено посадовою особою, через дію по службі (приховування або перекручування даних земельного кадастру (ст. 54), прийняття на роботу без паспорта (ст. 200), порушення законодавства про державну таємницю (ст. 212-2) тощо).

Залежно від структури правопорушень, їх поділяють на:

– однозначні — що описують ознаки одного діяння у межах однієї статті нормативного акта (дрібне хуліганство (ст. 173), зайняття проституцією (ст. 181-1) і под.);

– альтернативні — що описують ознаки кількох дій у межах однієї статті нормативного акта (порушення працівниками підприємств, установ, організацій правил зберігання або перевезення вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї і бойових припасів (ст. 195) і под.).

Залежно від особливості конструкції їх поділяють на:

– описові — що цілком розкривають зміст і сутність діяння, яке визнається адміністративним правопорушенням (дрібне хуліганство (ст. 173), розпиття спиртних напоїв на виробництві (ст. 179), навмисне псування паспорта чи втрата його з необережності (ст. 198) та ін.);

– бланкетні (відсильні) — які вказують на те, що ознаки проступку містяться в окремо встановлених нормах і правилах (порушення правил адміністративного нагляду (ст. 187), порушення порядку проведення розрахунків (ст. 155-1), порушення правил користування річковими і маломірними суднами (ст. 117) та ін.)1.

Структурними елементами складу адміністративного правопорушення є: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт та суб’єктивна сторона.

Об’єктом адміністративного правопорушення (об’єктом посягання) є суспільні відносини, що виникають у сфері державного управління й регламентовані нормами галузей права та охороняються заходами адміністративної відповідальності.

Існуюча серед науковців-адміністративістів класифікація об’єктів адміністративних правопорушень (проступків) включає в себе:

– загальний об’єкт, а саме суспільні відносини, що регулюються нормами галузей права та охороняються адміністративним законодавством (ухилення від подання декларації про доходи передбачає порушення норм податкового права, тоді як до порушників застосовується адміністративна санкція, передбачена ст. 164-1 КУпАП);

– родовий об’єкт як окрема група однорідних суспільних відносин, що охороняються адміністративним законодавством, проявом чого є групування адміністративних правопорушень в главах Особливої частини розділу ІІ КУпАП (Глава 6 “Адміністративні правопорушення, що посягають на власність”). Таким об’єктом виступають: особистість, права і свободи громадян, суспільна безпека, власність, державний і громадський порядок, відносини в сфері економіки, встановлений порядок управління тощо;

– видовий об’єкт як відокремлена і самостійна частина родового об’єкта, як то порушення права державної власності на тваринний світ (ст. 50) у сфері відносин власності. Таким об’єктом є суспільна мораль, честь, гідність громадян при дрібному хуліганстві і т. д.;

– безпосередній об’єкт — ті конкретизовані суспільні відносини, що захищені нормами права і водночас потерпіли від діянь правопорушника, що підпадають під ознаки конкретного складу проступку (злісне ухилення свідка, потерпілого, експерта, перекладача від явки до органів досудового слідства або дізнання (ст. 185-4));

Загалом об’єкт правопорушення зазнає негативного впливу з боку його суб’єкта у формі руйнування усталених зв’язків (ухилення від подання декларації про доходи), заподіяння шкоди речам (знищення або пошкодження відмежувальних знаків у лісах) та посягання на учасників відносин (злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника транспорту, який здійснює контроль за перевезенням пасажирів).

Об’єктивна сторона адміністративного правопорушення включає в себе систему закріплених адміністративним законодавством ознак, що виражають стан зовнішньої поведінки правопорушника. При цьому об’єктивна сторона характеризується такими ознаками, як: протиправне діяння (дія чи бездіяльність); настання шкідливих наслідків; причинний зв’язок між протиправними діяннями і наслідками; час, місце, умови, спосіб і засіб вчинення правопорушення; систематичність протиправних діянь та ін. Якщо перша ознака (протиправне діяння) є обов’язковою ознакою об’єктивної сторони адміністративного правопорушення, то решта ознак є факультативними, за винятком шкідливих наслідків і причинного зв’язку, які в матеріальному складі проступків (дрібне розкрадання, пошкодження телефонів-автоматів тощо) є обов’язковими їх ознаками.

Протиправне діяння може бути представлене у формі:

– простого діяння, що включає в себе єдину або ж однократну дію чи бездіяльність (дрібне хуліганство, пошкодження таксофонів, порушення правил торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами та ін.);

– складного діяння, що включає в себе сукупність однократних дій або ж розтягнутих у часі, чи вчинених групою осіб, серед яких виділяють:

а) проступок з двома різними діями, що лише спільно формують склад правопорушення (дрібна спекуляція, (ст. 157));

б) проступок, що містить альтернативні дії, перелік яких міститься в законі (порушення порядку видобутку, виробництва, використання та реалізації дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння (ст. 189-1));

в) збірний проступок, що включає в себе кілька різних порушень, конструктивною ознакою яких є неодноразовість дій (недодержання державних стандартів, норм і правил під час проектування і будівництва (ст. 96));

г) триваючий проступок, тобто такий, що, розпочавшись з певного протиправного діяння, продовжується в подальшому у формі нехтування передбаченими обов’язками (порушення прикордонного режиму або режиму в пунктах пропуску через державний кордон України (ст. 202));

д) продовжуваний проступок, що включає в себе тотожні протиправні діяння, об’єднані між собою досягненням правопорушником певної мети (поширювання неправдивих чуток (ст.173-1), недобросовісна конкуренція (ст. 164-3)).

Здійснюючи кваліфікацію матеріального складу правопорушень, слід неодмінно брати до уваги причинний зв’язок між протиправними діяннями і шкідливими наслідками, хоча в окремих випадках цей зв’язок визначає правопорушення як проступок або ж як злочин (крадіжка, зберігання наркотичних засобів, порушення законодавства з фінансових питань).

Не менше уваги слід звертати й на факультативні ознаки об’єктивної сторони, оскільки їх роль часом стає кваліфікуючою. Серед них:

– час вчинення проступку, як то порушення тиші на вулицях, площах, у парках, гуртожитках, житлових будинках та інших громадських місцях у заборонений рішеннями сільських, селищних, міських рад час та ін.;

– місце вчинення проступку, зокрема порушення правил торгівлі на ринках, торгівля з рук у невстановлених місцях та ін.;

– умови вчинення проступку, зокрема вчинення правопорушення в умовах стихійного лиха або за інших надзвичайних обставин;

– спосіб вчинення проступку, як то самоуправство, порушення законодавства про референдум та ін.;

– засіб вчинення проступку, а саме порушення правил застосування спеціальних засобів самооборони, експлуатація автомототранспортних та інших пересувних засобів з перевищенням нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та ін.

Суб’єктом адміністративного правопорушення (проступку) є осудна (деліктоздатна) особа, яка вчинила описаний адміністративним законодавством склад правопорушення.

Серед суб’єктів адміністративних правопорушень виділяють юридичні та фізичні особи, хоча згідно з КУпАП такими є виключно фізичні особи. Більше того, даний закон нормативно закріплює ознаки фізичної особи як суб’єкта правопорушення, зокрема: вік особи, її осудність, закріплення в протоколі відомостей про неї, обов’язок особи щодо підписання протоколу, право особи виступати рідною мовою тощо. Водночас до юридичних осіб, що вчинили протиправні дії, застосовуються заходи правового впливу, хоча характер їхніх діянь та відповідальності за них не закріплений в адміністративному законодавстві, зокрема юридична відповідальність об’єднань громадян передбачена статтями 28–32 Закону України “Про об’єднання громадян” від 16 червня 1992 р., суб’єктів господарювання — п. 7 ч. 3 ст.11 Закону України “Про державну податкову службу” від 4 грудня 1993 р.,

ст. 35 Закону України “Про пожежну безпеку” від 17 грудня 1993 р. та ін. Як бачимо, питання адміністративної відповідальності юридичних осіб у законодавстві України є невирішеним, а тому часто стає предметом дискусій серед вчених-адміністративістів.

Отже, фізичні особи як суб’єкти адміністративного правопорушення – це осудні особи, що досягли на момент його вчинення 16 років, з числа громадян України, іноземців та осіб без громадянства.

Якщо ж розглядати юридичні особи як суб’єкти адміністративного правопорушення, то це деліктоздатні підприємства, установи й організації різних організаційно-правових форм та форм власності, які підлягають вітчизняній юрисдикції.

Характерні для індивідуальних суб’єктів ознаки складу правопорушення поділяють на:

– загальні — що характерні для будь-яких осіб, стосовно яких застосовується адміністративне стягнення. Такими є вік особи та осудність, що закріплено КУпАП (ст. 12, 20). Відповідно, загальним суб’єктом адміністративного правопорушення є осудна фізична особа, яка досягла на момент його вчинення 16 років;

– спеціальні (додаткові) — що характеризують особливості правового статусу осіб, а отже, диференціюють міри адміністративної відповідальності. Спеціальні ознаки складу містяться в Особливій частині КУпАП.

Вітчизняні науковці спеціальні ознаки поділяють на три групи, що визначають:

– особливості трудової діяльності та службового становища (посадова особа, капітан судна, водій, бізнесмен та ін.);

– протиправну поведінку в минулому (особа, що перебуває під адміністративним наглядом, особа, що раніше притягувалася до адміністративної відповідальності тощо);

– інші особливості суб’єкта (військовозобов’язаний, призовник, довірена особа кандидата в депутати, хворий та ін.).

Серед спеціальних суб’єктів адміністративного правопорушення називають посадових осіб, військовозобов’язаних, капітанів суден, батьків неповнолітніх, іноземних громадян та осіб без громадянства тощо.

При цьому спеціальні ознаки мають такі особливості:

– властиві лише окремим групам громадян та відображають специфіку їх правового статусу;

– виникають на основі індивідуальних актів управління або інших юридично значущих дій повноважних органів;

– динамічніші, ніж загальні ознаки, при цьому містяться в статтях Особливої частини КУпАП;

– закріплюються законодавцем з метою диференціації відповідальності різних категорій осіб, забезпечення справедливої правової оцінки їх неправомірних дій.1

Окрім загальних та спеціальних ознак складу адміністративних правопорушень, в адміністративно-правовій науці виділяють особливі ознаки, які не входять до складу правопорушення, але додатково характеризують його суб’єкта. Законодавець в КУпАП визначає їх як перебування особи на військовій службі чи призваної на збори військовозобов’язаної особи (ст. 15), статус апатридів (осіб без громадянства) чи іноземних громадян (ст. 16), вагітність та сильне душевне хвилювання (ст.34). Тому осіб, які володіють такими особливими ознаками, називають в адміністративному праві особливими суб’єктами.

Суб’єктивна сторона адміністративного правопорушення – це внутрішнє психологічне ставлення суб’єкта до вчиненого ним правопорушення та його негативних наслідків. Дослідження всіх аспектів протиправного діяння передбачає обов’язкове з’ясування свідомо-вольового психологічного ставлення правопорушника до вчиненого ним діяння, тобто аналіз вини.

Розрізняють дві її форми: умисел та необережність.

При цьому умисел буває:

– прямий — що полягає в усвідомленні особою суспільно небезпечного характеру вчиненого ним діяння, передбаченні можливості настання шкідливих наслідків, причинного зв’язку між ними, а також свідомого бажання цих наслідків;

– непрямий — коли особа усвідомлювала протиправність свого діяння, передбачала можливість настання шкідливих наслідків, прямо не бажала, але свідомо допускала настання цих наслідків чи байдуже ставилась до них.

Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.

Звертаючи увагу на норми кримінального права (ст. 25 КК України), представники адміністративного права класифікують необережність у формі необачності, самовпевненості, легкодумства, недбалості, неощадливості, необдуманості та ін. Серед них на особливу увагу заслуговує:

– самовпевненість — коли особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, однак легковажно розраховувала на їх відвернення;

– недбалість — коли особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинна була і могла їх передбачити.

Окрім розглянутих ознак суб’єктивної сторони складу адміністративного правопорушення, виділяють факультативні ознаки, а саме:

– мотив протиправного діяння — як усвідомлене особою внутрішнє спонукання, яким вона керується при його вчиненні;

– мета — як наслідок, результат, до якого прагнула особа, вчиняючи адміністративне правопорушення.

Варто зауважити, що особа, яка діяла у стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності.

Крайня необхідність — це дія, яка хоч і передбачена КУпАП або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

Необхідна оборона — дія, яка хоч і передбачена КУпАП або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена під час захисту державного або громадського порядку, власності, прав і свобод громадян, установленого порядку управління від протиправного посягання шляхом заподіяння посягаючому шкоди, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Перевищенням меж необхідної оборони визнається явна невідповідність захисту характерові і суспільній шкідливості посягання.

Неосудність — це стан особи, яка під час вчинення протиправної дії чи бездіяльності не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану.