42. Ознаки адміністративного правопорушення

Основною складовою адміністративної відповідальності є адміністративне правопорушення, законодавче визначення якого наведено в ст. 9 КупАП, де основними ознаками правопорушення визначено протиправність, винність та адміністративну карність.

Крім того в теорії адміністративного права четвертою ознакою адміністративного правопорушення визначається суспільна небезпека. На відміну від кримінальних злочинів адміністративним правопорушенням властива «менша», «невисока», «незначна» міра суспільної небезпеки, що не досягає того рівня, з якого починається застосування заходів кримінальної відповідальності.

Протиправна дія чи бездіяльність полягає в порушенні вимог адміністративно-правових норм. Це невиконання обов’язків, установлених адміністративно-правовими нормами

(протиправна бездіяльність), або порушення заборон адміністративно-правових норм (протиправні дії).

Винність означає, що адміністративним проступком може

бути тільки дія, вчинена фізичною особою умисно або з необережності, у межах порушеної норми. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо припускала настання цих наслідків (ст. 10 КУпАП). Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч мала і могла їх передбачити (ст. 11 КУпАП).

Адміністративна карність проступку як його ознака полягає в тому, що за його вчинення особа має нести лише адміністративну відповідальність. Наслідком вчинення проступку має бути негативна реакція з боку державних органів у вигляді застосування до винної особи стягнення, передбаченого адміністративним законодавством.

Суттєвою ознакою адміністративного правопорушення є його суспільна небезпека. Поведінка особи може бути оцінена як адміністративне правопорушення, тільки коли становить загрозу громадським відносинам, що охороняються. Термін суспільна небезпека прямо не включений у визначення адміністративного правопорушення, яке надається в ст. 9 КУАП, але в цій нормі говориться про дії, що посягають на державний та громадський порядок. Саме слово посягає свідчить про наявність загрози порушення громадських відносин, які охороняються законом. У цьому виявляється сутність адміністративного делікту як негативного правового явища, що перебуває в деліктній єдності із суттю, яка притаманна лише цьому явищу. Слід визнати, що суспільна небезпека окремих деліктів не настільки явна, як небезпека злочинів. Узяті в масі, навіть такі, на перший погляд, невразливі делікти дезорганізують суспільні відносини, в охороні яких зацікавлені суспільство та держав.

43. Поняття та види суб'єктів адміністративного права

Суб’єкти адміністративного права – це фізичні та юридичні особи, які мають публічні суб’єктивні права та юридичні обов’язки і наділені специфічними юридичними властивостями щодо їх реалізації.

Суб’єктами адміністративного права можуть бути:

1) індивідуальні суб’єкти – фізичні особи, які поділяються на такі групи: громадяни (володіють повним набором прав і обов’язків в державі), іноземці та особи без громадянства (мають обмеження щодо політичних прав, не виконують військового обов’язку), фізичні особи з іншим спеціальним статусом (скажімо, фізичні особи-підприємці чи фізична особа –водій транспортного засобу);

2) колективні суб’єкти (юридичні особи): держава, державні органи та установи, громадські об’єднання,

адміністративно-територіальні одиниці та їх населення, виборчі округи, релігійні організації, промислові підприємства, іноземні підприємства тощо.

При цьому треба пам’ятати, що публічним суб’єктом – учасником адміністративно-правових відносин – може бути не держава взагалі1, а посадові особи й органи публічної влади, що виконують виконавчі функції всередині держави. Однак різноманітні юридичні відносини встановлюються між людьми і лише між людьми, і в адміністративно-правових відносинах суб’єктами можуть бути лише люди. Тим самим публічна влада не може стати суб’єктом адміністративного права в певній безособовій формі. Публічними суб’єктами адміністративного права є люди – посадові особи, наділені цією владою. Поряд із цим публічна влада може надаватися в силу закону не тільки окремим посадовим особам, а й об’єднанням осіб, організованим певним чином, – публічним юридичним особам. До останніх зокрема

належать Кабінет Міністрів України, міністерства, відомства, органи місцевої державної адміністрації, органи місцевого самоврядування, об’єднання громадян тощо. Такі об’єднання постають в адміністративно-правових відносинах як самостійні суб’єкти права (публічні юридичні особи). Вони можутьвступати у відносини з приватними особами, з іншими посадовими особами органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, а також і між собою. Для того щоб бути суб’єктом адміністративного права, фізична та юридична особа мають володіти правосуб’єктністю. Лише за наявності правосуб’єктності суб’єкт може бути учасником правовідносин.

Адміністративна правосуб’єктність – це передбачена нормами адміністративного права юридична властивість фізичних і юридичних осіб бути учасниками адміністративно- правових відносин; вона складається з трьох елементів –правоздатності, адміністративної дієздатності та адміністративної деліктоздатності.

Правоздатність – це визнана державою загальна (абстрактна) можливість мати передбачені правовими нормами права й обов’язки, здатність бути їх носієм. Це не фактична здатність їх реалізовувати на практиці, а принципова потенційна здатність суб’єкта мати їх (у цей момент або в майбутньому). Усі фізичні особи незалежно від віку та стану здоров’я наділені правоздатністю, вона однакова для всіх, виникає з моменту народження та припиняється зі смертю фізичної особи. Вона гарантована державою та має універсальний характер. Правоздатність випливає з теорії природного права, міжнародних пактів про права людини, принципів гуманізму, формальної рівності, справедливості та формально закріплюється в адміністративно-правових нормах. Але замало просто володіти адміністративними правами й обов’язками. Важливо бути здатним свідомо здійснювати ці права, виконувати обов’язки, виконувати необхідні для їх набуття дії з прийняттям на себе відповідальності за їх наслідки.

Така здатність називається адміністративною дієздатністю, тобто юридичною здатністю особи своїми власними діями набувати права й обов’язки, самостійно реалізовувати їх, нести відповідальність за свої дії та керувати своїми вчинками. Адміністративна дієздатність передбачає здатність розпоряджатись адміністративними правами та виконувати публічні обов’язки. Наявність дієздатності свідчить про те, що особа здатна вчиняти дії, які породжують юридичні наслідки.

Повністю адміністративно дієздатна особа – це повнолітня особа, яка є психічно здоровою та розумово повноцінною, тобто такою, що усвідомлює значення своїх дій та несе за них відповідальність. Повною мірою дієздатність виявляється з моменту досягнення повноліття, а до того часу доповнюється дієздатністю батьків. Адміністративна дієздатність за спеціальної правосуб’єктності виникає з появою певних чинників, які й зумовлюють як момент виникнення дієздатності, так і її особливості. Так, повне пасивне виборче право у громадянина України виникає з моменту досягнення ним 21 років, але реалізовувати це право він здатен лише за наявності певних.