34.Вимоги до адміністративних актів

Немає нормативно-правового акта, який встановлював би перелік вимог до актів управління системно. Є окремі вимоги, встановлені Конституцією і законами, з яких і формулюється на науковому рівні загальний перелік вимог.

1)Загальні вимоги-доцільність, ефективність , оптимальність (має бути вибраний найзрозуміліший варіант впливу на правовідносини за наявних умов) та ін.

2) Спеціально-юридичні вимоги – стосуються підзаконності акту (приймаються в порядку, з метою та в межах повноважень, визначених Конституцією, законами, іншими НПА вищої юридичної сили).

3) Організаційно-технічні вимоги (стосуються форми акту, наявності реквізитів, назви акту). Єдиний НПА, який містить узагальнені вимоги до актів управління Кодекс адміністративного судочинства, проте він стосується не адміністративного права, а судочинства.

Основні критерії вимог (прийняття на підставі,в межах та у спосіб, передбачені Конституцією та ЗУ,використання повноваження з метою, з якою воно надавалось,обґрунтованість – урахування усіх обставин, що мають значення, безсторонність, неупередженість-відсутність особистого інтересу, добросовісність, розсудливість, дотримання принципу рівності перед законом, пропорційність,своєчасність (протягом розумного строку), з урахуванням права особи на участь в прийнятті рішень).

На думку переважної більшості дослідників, однією з найважливіших умов юридичної сили правового акту управління, безумовним фактором його дії є відповідність акту встановленим вимогам щодо його юридичного змісту, порядку прийняття тощо. Виділяють також такі вимоги як а)непорушність та необмежуваність актом встановлених та гарантованих чинним законодавством прав, свобод та законних інтересів фізичних осіб, громадських об'єднань, підприємницьких та комерційних організацій;    б) використання при виданні акту лише тих назв і визначень, які передбачені чинним законодавством;    в) суворе дотримання встановленого порядку підготовки, обговорення та прийняття актів управління. До конкретних вимог у цій частині мають бути віднесені:    — дотримання принципу колегіальності у передбачених законом випадках;    — узгодження проектів актів із заінтересованими сторонами;    — забезпечення відкритості у правотворчому процесі, що полягає у забезпеченні вільного доступу до інформації;    — наявність в актах усіх необхідних реквізитів (штампів, печаток, підписів посадових осіб, строків виконання тощо);    д) видання акту управління уповноваженим на це органом, посадовою особою і суворо в межах їх компетенції. Загалом правові акти управління не тільки приймаються, а й скасовуються (відміняються) у встановленому законом порядку, наявність якого зумовлена їхнім значенням та правовими наслідками.

Порядок прийняття таких правових актів державного управління врегульований нормами права, а тому в них повинні вказуватися терміни дії, територія, на яку поширюється, тощо.

Акти управлінської діяльності, що видані з порушенням вимог, які ставляться до них, визнаються дефектними, а саме:

– нікчемними, коли акти за своїм змістом є незаконними, тобто вони не породжують ніяких юридичних наслідків, відповідно, їх невиконання є зрозумілим і правильним, що закріплено конституційною нормою;

– заперечними, коли їх змісту притаманні певні недоліки, що не позбавляють їх юридичної сили. Такі акти потребують доопрацювання та приведення у відповідність до Конституції або інших законодавчих актів, а отже, підлягають виконанню підвладною стороною.

Варто зауважити, що зміст всіх стадій процесу створення адміністративного акта регламентується відповідними нормативними актами.

Отже, адміністративні акти мають: 1)ухвалюватися на основі Конституції та законів України і мають їм відповідати; 2)органи та посадові особи публічної адміністрації можуть видавати адміністративні акти тільки з питань, віднесених до їх компетенції і в межах своїх повноважень;3)мають відповідати меті, приписам та вимогам законодавчого акта, з приводу якого вони ухвалені;4)видаватись у встановленому порядку та формі.