Суспільне життя
Археологічні знахідки не заперечують цих свідчень, а навпаки, переконують, що слов'яни від самого початку своєї історії виступали як окремі, хоч і споріднені більші чи менші групи — об'єднання родів — племена, союзи племен. Отож, їм були властиві складні й різноманітні суспільні відносини. Не останню роль при цьому відігравали контакти слов'ян з іншими народами, включення до їхніх державних утворень, як це було, скажімо, за панування готів, й запозичення від них досвіду суспільного життя. Слов'яни жили племенами, що їх очолювали обрані громадою вожді. Вождів обирали з-поміж вихідців із найзаможніших сімей. Саме за вождями закріплювалась верховна влада, до повноважень якої належали перерозподіл додаткової продукції, що вироблялася, організація оборони під час воєнних подій, спорядження військових дружин тощо. Згодом влада вождів стала спадковою.
Участь у бурхливих подіях спонукала слов'ян до згуртування. Отож, коли з'являлася потреба боронитися від сильного ворога, слов'янські племена об'єднувалися у великі військові союзи. Прикладом такого союзу може бути антське об'єднання.
Утворення великих союзів племен учені вважають таким рівнем суспільних відносин, що передує державі. Отже, давні слов'яни в V—VII ст. упритул наблизилися до створення держави. Про переддержавний рівень суспільних відносин у давніх слов'ян свідчить влаштування ними своїх поселень. Менші з поселень скупчувалися навколо більших — своєрідних племінних центрів. Останні були й ремісничими осередками. Згодом такі великі поселення перетворювались на укріплені городища. Залишки великого слов'янського міжплемінного центру археологи знайшли, приміром, на Волині — це так зване Зимненське городище.
Про досить складні суспільні відносини у слов'ян, формування в них племінної верхівки — еліти — свідчать джерела VI ст. Так, в одному з них підкреслюється, що у слов'ян багато вождів. Інший автор, згадуваний уже готський історик Йордан, розповів про розправу готського короля над слов'янським князем Божем, його синами та 70 прибічниками-старійшинами.
Багато свідчень вказує на особливу роль у житті слов'ян спільних рад, на яких приймалися найважливіші рішення. «Ці племена, склавіни й анти, не підлягають одній людині, — писав у VI ст. Прокопій Кесарійський, — а з давніх-давен живуть у демократії, тому про все, що для них корисне чи шкідливе, вони обмірковують спільно».
Господарство давніх слов’ян
Давні слов’яни жили зі землеробства та осілого скотарства.
Вони вирощували просо, ячмінь, пшеницю, жито, овес, льон і коноплі, віддаючи перевагу ярим сортам.
Сіяти озимину навчились у другій половині 1 тис.
З тварин розводили велику й дрібну рогату худобу, овець, свиней, коней.
Живучи поміж лісів, у краю річок та озер, слов’яни не нехтували тисячолітнім мисливським і рибальським досвідом.
З-поміж ремесел особливого розвитку досягли ливарна справа й ковальство.
З-поміж ковалів давні слов’яни особливо шанували майстрів-ювелірів.
Своєрідним у слов’ян було виробництво глиняного посуду.
Тривалий час, навіть після того, як від інших народів було запозичено гончарний круг, кераміка, особливо та, що застосовувалася для приготування їжі, лишалася ліпною.
Розквіт гончарного виробництва припав на наших землях на 3–4 ст. – на часи черняхівської культури.
Під час Великого переселення народів гончарство занепало, тож гончарний посуд у слов’ян поступився перед ліпним аж до 10–11 ст.
Розвиток торгівлі засвідчують численні знахідки монет різних народів. Слов’яни залюбки торгували з населенням Подунав’я, Центральної Європи й Прибалтики, а згодом – із мешканцями римських і візантійських провінцій та античних міст Північного Причорномор’я.
У слов’янські землі за тих часів потрапляли посуд, вироби зі скла, бронзи, срібла й золота, вина, олія.
Натомість вивозилися хутро, мед, віск, шкури, зерно.
У 6–7 ст. слов’янські племена Подніпров’я контролювали торгівельний шлях Дніпром, що сполучав Балтійське й Чорне моря.
Релігія
Землеробство визначало не лише спосіб життя, а й побут, вірування, культуру слов'ян. Вони, як і предки багатьох інших сучасних народів, обожнювали сили природи, від яких залежали врожай хлібів, добробут у домі, численна і здорова худоба в хлівах, власне як і все життя людей. Така віра пізніше, уже в християнські часи, дістала назву язичницької, або поганської.
Верховним божеством у ній вважався бог сонця Даждьбог. Слов'яни з особливою повагою поклонялися йому. Вони зустрічали світанок з непокритою головою, низько кланяючись і проголошуючи молитву. Всесильним божеством вважали також і бога неба Сварога. На їхню думку, Сварог був батьком Даждьбога, тому останнього інколи називали Сварожичем. Богиню неба називали Колядою. За повір'ям, у найдовшу зимову ніч Коляда народжувала новий рік - Божича. Щоліта влаштовувалося свято на честь бога врожайності Купала. На догоду йому вночі в річці топили дівчину. Згодом почали топити ляльку, а люди просто купалися. Ця ніч називалася купальською.
Серед головних богів був і бог грому Перун, творець і володар небесного вогню. Шануванням Перуна і вогню пронизане життя людей того часу. Запалений весною з очищувального освяченого багаття вогонь розносився по всіх хатах. Сім'я мала берегти його цілий рік, бо він був запорукою добробуту в домі. Поклонялися і богу весни Ярилу та богині любові й щастя Ладі.
Слов'яни обожнювали землю, а богиню землі називали Мокош. Вона вважалася матір'ю-заступницею і годувальницею. I до нашого часу дійшли благородні слова «мати щира і щедра земля», клятва землею, зберігання жмені землі на свячених місцях. Над ворітьми кожного селища, а інколи й окремого двору, висів волячий череп з рогами, що був втіленням божества багатства і покровителя худоби Велеса (Волоса). Поклонялися слов'яни також вітру — Стрибогу, місяцю - Хорсу. Задобрювалась і богиня зла - лиха Мара.
Шанували предки українців родові традиції. Священним був культ Роду і Породіллі. Вони обожнювали духи предків - Цура і Пека. Від цього залишилась і донині приказка «Цур тобі, Пек». Дух предків роду уособлювався в поважанні діда Домового, який опікувався двором. Одухотворення природи сповнювало слов'ян вірою, що в лісі живуть лісовики, у воді - Водяні й Русалки тощо.
Слов'янські язичники не будували храмів. Вони складали з каміння невеликі жертовники - капища, на яких ставилися ідоли божеств. Частіш за все це були чотирикутні стовпи з вирізьбленими з усіх боків у три яруси (уособлення неба - горішній, землі - середній і підземного царства - долішній) зображень богів, людей, землі, загробного світу. На капищах відбувалися релігійні обряди та принесення жертв.
Культовий характер мали спалювання мерців і поховання покійників, що іноді супроводжувалися принесенням людських жертв. Віра в загробне життя спонукала класти в домовину горщик з їжею, побутові речі. Військових вождів хоронили у великих могилах, у розкішному одязі, прикрашеному дорогоцінностями. Разом з ними клали зброю, коней, а інколи вбивали й прислужників. Над могилою споруджували високий, до 10 метрів, насип. Після похорону влаштовувався обід з ритуальними войовничими танцями - тризна.
В культових церемоніях брала участь уся громада, але керував обрядом жрець-волхв. Волхви вважалися знавцями таємниць природи, посередниками у спілкуванні з богами, носіями надприродних сил і здібностей, а також захисниками людей від нещасть. Вони лікували хворих, пророкували. Але із загальної маси віруючих не вирізнялися.
3 вірою в сили природи пов'язаний побут слов'ян та зародження культури. Вони відзначали прихід весни, літа, осені, зими. Радіючи весні, пращури українців виходили за селище на вигін чи толоку, водили хороводи, палили багаття, приносили смачну страву, співали веснянки, в яких дякували весні за прихід: «Ой весна, весна, ти красна, що ж ти нам, весно, принесла?». Хлопці й дівчата влаштовували ігри, змагання, намагалися переспівати, перемудрити один одного: «А ми просо сіяли, сіяли. Ой Див, Ладо, сіяли, сіяли. А ми просо витопчемо, витопчемо». Коли не було дощу, хлібороби викликали його обіцянкою: «Іди, іди, дощику, зваримо тобі борщику в полив'янім горщику!». Співом освячувалися весілля, обрядові свята. Влітку - це бадьорі, веселі пісні в супроводі танців. Взимку - протяжні щедрівки та колядки. Пісні й танці супроводжувалися награванням та наспівом музик.
Житла
Поселення першої половини та середини І тис. н.е. пов'язані з першими надзаплавними терасами річок, з родючими чорноземними ґрунтами. Вони концентрувалися "гніздами" по 5-7 поселень на відстані 3-5 км одне від одного. Слов'янські племена залишили багато сотень відомих ученим неукріплених поселень. Лише на півдні відомі три укріплені городища черняхівського часу та лише одне городище корчаківської культури (Зимно на річці Лузі - правій притоці Західного Бугу).
Найбільш поширеним типом житла на початку нашої ери була наземна будівля зі стінами, що робилася з лози та глини, під двосхилою стріхою. Площа житла в середньому становила 45-50 кв.м. Починаючи з кінця IV ст., відбувається поступовий перехід до напівземлянок, стіни в яких складалися з колод. Хатини були невеликими, в середньому їх площа становила від 12 до 20 кв.м. Облаштування житла не відзначалося різноманітністю: пристінні лавки, стіл, лежанка, піч.