Реферат
з художньої культури
на тему
«Культура давніх слов'ян»
Виконала:
учениця 10-А класу
гімназії № 290
………………………
м. Київ - 2015
Зміст
Вступ
Життя давніх слов’ян
Етапи розвитку і перші культурні пам’ятки
Суспільне життя
Господарство давніх слов’ян
Релігія
Житла
Харчування
Ремесла
Речові та писемні пам’ятки культури
3. Основні поняття і терміни
4. Висновки
5. Список використаних джерел
Вступ
Давня історія слов'ян засвідчена численними археологічними знахідками. Витоки слов'янства археологи вбачають іще в хліборобських племенах лісостепу, що їм доводилося боронитися від войовничих кіммерійців. Та було б хибним твердити, буцімто чорноліське населення — слов'яни. Йдеться лише про зародження якихось ознак духовного життя, побуту та господарства, властивих за пізніших часів слов'янам. Століття за століттям — і в археологічних культурах лісостепової частини України таких ознак стає більше, що дає змогу дослідникам називати нашу землю прабатьківщиною слов'ян. Безсумнівно, одначе, що за умов постійної зміни місць мешкання різними народами, як це траплялося зазвичай за давніх часів, предки слов'ян і собі мандрували, освоюючи значні території і проживаючи там разом з іншими народами. Тож не дивно, що багато вчених зародження слов'ян пов'язують із ширшими теренами — від Одри до Дніпра.
Речові пам'ятки давніх слов'ян мають свої особливості. Протягом тисячолітньої історії становлення слов'янства вони змінювалися. Та в найзагальніших рисах все-таки подібні між собою. Так, поселення слов'ян розташовувалися групами на близькій відстані одне від одного на південних схилах річок. За житла в них правили напівземлянки або землянки із плетеними чи складеними зі зрубаних стовбурів стінами і вогнищем, а від V ст. н. е. — з кам'яною піччю на долівці. Померлих співплемінників праслов'яни та слов'яни здебільшого спалювали. Керамічні вироби ліпили руками, без допомоги гончарного круга, зрідка оздоблюючи різними візерунками. Своєрідними були також знаряддя праці слов'ян та їхні прикраси.
Від початку І тисячоліття н. е. кількість слов'янських пам'яток невпинно зростає, проте археологам досі не пощастило знайти археологічну культуру до V ст., що повністю б належала праслов'янським чи слов'янським племенам. До V ст. слов'янські пам'ятки входять до складу археологічних культур поряд із пам'ятками інших народів. Так, на межі ер їх виділяють у двох культурах: зарубинецькій, що охоплювала терени України та Білорусі, та переворській (пшеворській), поширеній на території сучасної Польщі.
У зарубинецькій культурі слов'янські пам'ятки є основними при наявності балтських та германських. У переворській вони незначні поряд із основними германсько-кельтськими. У V ст. н. е. на території України за участю слов'янських племен виникла черняхівська культура, яка охопила землі між Прип'яттю і Десною на півночі та Чорним морем і Дунаєм на півдні. Поряд зі слов'янами її творили племена готів, скіфо-сарматів, фракійців, кельтів тощо.
Власне слов'янські археологічні культури в лісостеповій частині Південно-Східної Європи постали в V—VI ст. н. е.
Життя давніх слов’ян
Етапи розвитку і перші культурні пам’ятки
У сучасній науці розрізняють такі основні етапи розвитку культури стародавніх слов'ян: мізинський, трипільський і черняхівський. Висловлюється думка, що вже епоха пізнього палеоліту (близько 25 тис. років до н. е.) засвідчує на території сучасної України певний рівень культури. Так, під час розкопок села Мізинь (Чернігівська область), а також на Київщині, Полтавщині та Тернопільщині виявлено житла стародавніх мисливців з дерева і кісток мамонта. Найвищі здобутки культури доби неоліту демонструють розкопки трипільської культури (V—III тис. до н. е.). її назва походить від села Трипілля біля Києва, де київський археолог В. Хвойка провів розкопки, під час яких були знайдені своєрідні поселення у формі кола без оборонних споруд, де люди жили великими родами, які очолювали жінки (матріархат), вели господарство колективно, головним джерелом їх існування було хліборобство і скотарство, допоміжним — мисливство і рибальство. Також було встановлено, що поряд із високою культурою землеробства і скотарства значного рівня досяг яскравий декоративний розпис керамічних виробів побутового призначення.
Друга найдавніша — катакомбна - культура на території України була виявлена на початку XX ст. після розкопок курганів у басейні Сіверського Дінця.\
Слов'янська культура (у тому числі й українська) у цю добу була досить сильно пов'язана з культурами сусідніх етносів. Уже в епоху бронзи (кінець IV — початок І тис. до н. е.) маси людей були охоплені міграцією. У результаті виникає нечіткість меж тогочасної культури, з'являються нові її елементи різного походження. Вважається, що індоєвропейці принесли на територію сучасної України патріархат, культ Сонця, флективну мову (для якої властиве утворення граматичних форм слів шляхом зміни їх закінчень або звуків основи).
Вплив племен, так званих шнуровиків, які прийшли з півночі, тобто з територій нинішньої Прибалтики і Центральної Європи, привів до заміни хлібороба вершником, мирного жителя — воїном, вола — конем і до будівництва поселень на високих, стрімких берегових маси вах. З численних іранських племен найбільше археологічних пам'яток залишили скіфи, з яких на території України — скіфський курган IV ст. до н. е. {Товста могила) Золотий курган V ст. до н. е. Скіфське мистецтво збагатило слов'янську культуру, зокрема житлове будівництво. У свою чергу, на скіфів значно вплинули античні традиції, безпосередньо міста-колонії на узбережжях Чорного й Азовського морів. У VI ст. до н. е. на колоніальних територіях виросли грецькі міста-поліси: Ольвія — на березі Буго-Дністровського лиману, Тирас — у гирлі Дністра, Пантикапей — на місці сучасної Керчі. У V ст. до н. е. було засновано місто Херсонес біля сучасного Севастополя. Грецька колонізація Причорно мор'я сприяла включенню культурної традиції східних слов'ян до еллінського культурного простору.
Наступним етапом розвитку культури стародавніх слов'ян була так звана черняхівська культура, яку археологи датують II—V ст. і яку вчені називають культурою антів. Уперше на історичній арені анти з'явилися у період наступу тюрксько-монгольських племен на Європу. Розгромивши готів у 375 р., анти заволоділи Україною і розселилися по всій етнографічній території у нинішніх кордонах. Вони жили окремими родами, які утворювали "город" для спільного обробітку землі. Анти були хоробрими войовничими племенами, успішно воювали з Візантією і запозичили багато чого в інших народів. Племена антів часто не жили у злагоді між собою, але у разі небезпеки гуртувалися навколо обраного вождя чи князя. Ця культура відома своєю керамікою, а також одягом, гарно прикрашеним вишивками, намистами, вінками. Культуру антів характеризують знахідки біля с. Зарубинці, а пізніше біля с. Черняхів на Київщині.