52. Загальна характеристика Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року

Конве́нція про за́хист прав люди́ни і основополо́жних свобо́д (скорочено — Європе́йська Конве́нція з прав люди́ни (ЄКПЛ)) прийнята відповідно до Загальної декларації прав людини з метою додержання країнами-підписантами (учасниками Ради Європи) та забезпечення на своїй території прав та основоположних свобод людини. Конвенція була відкрита для підписання 4 листопада 1950 року, набула чинності 3 вересня 1953. Вона запровадила судовий механізм захисту визнаних міжнародним правом загальних стандартів політичних, економічних, соціальних і культурних прав та свобод людини в країнах-членах Ради Європи. Витрати на роботу суду фінансуються з внесків країн-членів Ради Європи. Звернутися до Європейського суду з прав людини можна тоді, коли вичерпані всі засоби національного правового захисту прав людини. Скарга повинна подаватися мовою національного судочинства, до неї обов'язково додаються рішення всіх судових інстанцій. Термін розгляду справи — у середньому 3—5 років. Україна, ставши 9 листопада 1995 членом Ради Європи, взяла на себе зобов'язання дотримуватися положень названої конвенції. 23 квітня 1998 кабінет міністрів України ухвалив постанову «Про уповноваженого у справах дотримання конвенції 1950 р. „Про захист прав і основних свобод людини“». В листопаді 1998 року Європейський суд з прав людини та Європейська комісія з прав людини були об'єднані в новий постійно діючий орган — Європейський суд. До його складу увійшов представник України, який бере участь у засіданнях вищої палати суду при розгляді справ за позовами українських громадян^.

Конвенція набула чинності для України 11 вересня 1997 року. МЗС України затвердило офіційний переклад 27 січня 2006 року.

Конвенція складається з 59 статей та 3 розділів: Права і свободи (ст. 2-18), Європейський суд з прав людини (ст. 19-51), Інші положення (ст. 52-59)

Усього 16 протоколів. Додаткові протоколи № № 4, 6, 7 і 13 до Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод мають статус самостійних міжнародних документів, що доповнюють текст ЄКПЛ, але не інкорпоровані до її тексту

Права, які захищаються Конвенцією

• Право на життя (ст. 2)

• Право на свободу і особисту недоторканість (ст. 5)

• Право на справедливий суд (ст. 6)

• Право на повагу до приватного та сімейного життя (ст. 8)

• Право на шлюб (ст. 12)

• Право на ефективний засіб юридичного захисту (ст. 13)

• Право на свободу думки, совісті релігії (ст. 9)

Конвенція забороняє

• Катування і нелюдське, або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання;

• Смертну кару.

• Рабство і примусову працю.

• Дискримінацію у здійсненні прав і свобод, які викладені у Конвенції.

• Вислання особи з території держави, громадянином якої вона є, або позбавлення особи права в'їзду на територію держави, громадянином якої вона є.

• Покарання без закону.

57. Право на справедливий судовий розгляд (ст.6 єкпл ). Основні гарантії

Стаття 6 Конвенції закріплює право на справедливий суд. У ч.1 цієї статті встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирі- шить спір щодо його прав та обов’язків циві- льного характеру або встановить обґрунто ваність будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове р шення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя. Виходячи з конструкції ч.1 ст.6 Конвенції, можна зробити висновок, що у ній закріпле- но такі елементи права на судовий захист:

1) право на розгляд справи;

2) справедливість судового розгляду;

3) публічність розгляду справи та проголошення рішення;

4) розумний строк розгляду справи;

5) розгляд справи судом, встановленим законом;

6) незалежність і безсторонність суду;

Право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно

Публічність і гласність вимагає від суду забезпечити сторонам право знати про час і місце судового засідання у їхній справі, право бути вислуханим у суді, а також знати про всі ухвалені рішення в їхній справі. Негласне проведення судо­вих засідань позбавляло б сторони та інших учасників судового процесу будь-яких гарантій для доведення обґрунтованості своєї позиції.

Відкритість судового процесу надає особам, які не причетні до судової справи, право бути присутніми у судових засіданнях. Відкритим має бути також доступ до судової статистики і судових рішень.

Важливою гарантією права на справедливий судовий розгляд є розгляд спра­ви упродовж «розумного строку», що гарантує ст. 6 Європейської конвенції. Вка­зана гарантія підкреслює важливість того, що правосуддя повинно здійснюватися без затримок, які можуть підірвати його ефективність та довіру до нього.

Критерій «розумний строк», про який йдеться у п. 1 ст. 6, є суб'єктивним по­няттям, що може варіюватися залежно від того, які саме справи розглядаються — цивільні чи кримінальні. Складність справи, підхід органів влади до розгляду конкретної справи, окремі аспекти поведінки заявника, що могли вплинути на продовження строку розгляду, а також певні обставини, які виправдовують більш тривалий строк судового розгляду, є тими факторами, які Комісія та Суд беруть до уваги, з'ясовуючи, чи відповідає судова процедура стандартам «розумного строку».

Параграф 1 статті 6 передбачає розгляд справи судом в розумний термін. Європейський суд надав такі критерії поняття "розумності" терміну провадження:

"Розумність терміну провадження … має бути визначена в кожній справі відповідно до конкретних обставин…Суд має розцінити, крім іншого, складність фактичної або правової сторони справи, поведінку заявника та компетентних органів…"(див. the Konig judgment of 28 June 1978, Series A no. 27, pp. 34-40, paras. 99, 102-105).

Калькуляція терміну провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до принципу, визначеного в рішенні Європейського суду по справі Erkner and Hofauer v. Austria (23 April 1987, Series A no. 117, pp. 61-62, paras. 64-65):  "В цивільному процесі перебіг розумного терміну відповідно до параграфу 1 статті 6 зазвичай починається з моменту, коли справа була розпочата перед судом, можливо, однак, що в деяких випадках перебіг часу починається раніше".

Одним з прикладів справ, коли перебіг терміну провадження розпочався до того, як справа була представлена суду, є справа Кьоніг проти Німеччини.

З перебігу часу зазвичай викидається термін проведення експертиз, якщо вони проведені в "розумні" терміни, а також розгляд клопотань, порушених сторонами в процесі.

Важливою гарантією є також незалежність і безсторонність суду. Незалежність судової влади та її рівноправність з іншими гілками державної влади є ознаками правової держави, в якій кожен громадянин має право на захист своїх прав і сво­бод повноважним, незалежним, неупередженим і об'єктивним судом.