9. Основні властивості мовних знаків (проблема мотивованості мовного знаку; принцип асиметрії мовного знаку). Функції мовних знаків.

Властивості мовних знаків (за Сосюром): довільність, лінійність. Про довільність сперечалися віддавна. Але зараз довільність не є беззапереченою. Виникає проблема вмотивованості мовного знака. У мові є абсолютно довільні знаки і знаки вмотивовані. Вмотивовані знаки – це умовність зв’язку між предметами і ознаками. Виділяють: зовнішню мотивацію (звуконаслідувальні слова), внутрішню мотивацію (морфемна вмотивованість похідних лексем). Лінійність ніким не заперечується.

На сучасному етапі виділяють ще одну властивість – асиметрію мовного знака (С. Карцевський). Відношення між планом змісту і планом вираження є асиметричним. Одному позначуваному може відповідати кілька позначувальних (в мові це явища полісемії, омонімії). Одне позначувальне може бути назване кількома позначуваними (явище синонімії). Позначуване і позначувальні можуть змінюватись незалежно одне від одного.

В основі всіх знаків будь-якої мови лежать три елементарні функції:

• назвати предмети реального світу (номінація),

• привести назване у зв'язок один до одного (предикація),

• локалізувати назване у просторі та часі (локація).

Основні соціальні функції мовних знаків: позначення предметів, вираження людського духу, думок, почуттів, настрою, бажань, потреб людини; пізнавальна (людина пізнає світ за допомогою мислення, а мислення реалізується через мову); інформаційна, тобто за допомогою мовних знаків передаються відомості, знання від людини до людини, від покоління до покоління; комунікативна, тобто функція спілкування; культурологічна (мовні знаки, знакові системи є засобом засвоєння національної та загальнолюдської культури окремою людиною або соціальною групою, засобом передачі культурних традицій, особистого та колективного досвіду, навичок, умінь).

10. Мова, мовлення, лінгвальна діяльність у лінгвістичній концепції ф. Де Соссюра.

Мо́влення — спілкування людей між собою за допомогою мови, а також створення та передача повідомлення по радіо чи телебаченню.

Мова — система звукових і графічних знаків, що виникла на певному рівні розвитку людства, розвивається і має соціальне призначення; правила мови нормалізують використання знаків та їх функціонування як засобів людського спілкування. Мова - це найважливіший засіб спілкування і пізнання.

Філософською основою лінгвістичної теорії Соссюра є соціологічне вчення Огюста Конта й Еміля Дюркгейма. уводить три важливі

терміни langage «лінгвальна діяльність», langue «мова» і parole «мовлення». Лінгвальна діяльність – це все, що стосується мовного феномену. Мова – це соціальний аспект лінгвальної діяльності, зовнішній щодо індивіда. Це система взаємопов’язаних елементів, обов’язкова для всіх членів певного колективу. Вона соціальна, нелінійна, має психічний характер. Мовлення – це лінгвальна діяльність мінус мова. Воно індивідуальне, лінійне, має фізичний характер (пов’язане з акустичним аспектом). Якщо мова є найважливішою (суттєвою) частиною лінгвальної діяльності, то мовлення є випадковим і побічним явищем. «Єдиним й істинним об’єктом лінгвістики є мова, розглянута в самій собі й для себе», – підсумовує вчений.

розмежування Соссюром внутрішньої лінгвістики, тобто лінгвістики власне мови, і зовнішньої лінгвістики, яка вивчає все, що є чужим організму мови, її системі. До зовнішньої лінгвістики належать «усі зв’язки, які можуть існувати між історією мови й історією раси чи цивілізації», «відношення, які існують між мовою і політичною історією», історія літературних мов і «все те, що має стосунок до географічного поширення мов та їх членування на діалекти».

Чи не головною заслугою Соссюра перед мовознавством є утвердження системного підходу до вивчення мови, наголошення необхідності вивчення мови як системи, тобто вивчення того внутрішнього в мові, що визначає її суть як засобу комунікації.

Соссюр уводить нове для лінгвістики поняття значеннєвості (цінності) як реляційної властивості одиниць мови.

Мова, за Соссюром, є не просто системою, а найважливішою з паковою системою. Під знаком він розуміє двосторонню одиницю, що має вираження і зміст, притому «мовний знак пов'язує не річ і її назву, а поняття й акустичний образ. Цей останній є [...] психічним відображенням звучання, уявленням, яке ми отримуємо про нього за допомогою наших органів чуттів». Дві сторони знака, які він називає відповідно позначувальним і позначуваним, невіддільні одна від одної так само, як два боки аркуша паперу.

Найважливішими властивостями знака є довільність (позначувальне і позначуване не мають природного зв'язку) і лінійність (протяжність).

Соссюр розмежовує два аспекти в мові і, відповідно, в мовознавстві: синхронію і діахронію.