4. Антропоцентризм як провідна парадигма сучасного мовознавства.

Антропоцентризм – перехід уваги мовознавства від мови до мовця. Сучасний антропоцентризм охоплює функціоналізм, когнітивну лінгвістику, прагмалінгвістику, етнолінгвістику, комунікативну лінгвістику тощо. Антрополінгвістіка, антропологічна лінгвістика - розділ лінгвістики, що вивчає еволюцію людського мислення на основі її відображення у відповідній еволюції мови (насамперед його лексики). Її вихідним положенням є те, що практично всі історичні зміни в людській свідомості, розвитку культури і зростання знань відображаються в лексичній системі мови.

«Третя дослідницька парадигма у мовознавстві, антропоцентрична (комунікативна, функціональна, комунікативно-прагматична, або просто прагматична), що формується в останні десятиліття, спирається на принцип діяльності та проголошує пріоритет чинників, які забезпечують успішне використання мови суб'єктом комунікативної діяльності для досягнення своїх цілей. Цій парадигмі лінгвістика зобов'язана утвердженням чинника людини як суб'єкта діяльності в найширшому розумінні, діяльності спілкування, комунікативної та мовної діяльності, тіснішим включенням у коло людинознавчих наук. Принцип діяльності, у свою чергу, може трактуватись як реакція на применшення в таксономічному, системно-структурному мовознавстві ролі людського чинника» [там само]. При цьому підкреслюється, що висування на передній план того чи того принципу не веде до повної заміни однієї лінгвістичної парадигми іншою, а лише до зміни акцентів і пріоритетів (методи – концептуальний, прототиповий, фреймового/гештальт-аналізу, etc., – фактично всі з елементами внутрішньої інтроспекції як способу одержання знання; вихідна ціннісна настанова (презумпція) – первинність когнітивних структур відносно мовних, ціль – вивчення структур зберігання знання у свідомості людини та їх мовних проекцій).

ПРИНЦИП АНТРОПОЦЕНТРИЧНОСТІ сам по собі був відомий лінгвістиці давно. Здавна перед мовознавством постала фундаментальна проблема взаємообумовленості мови і людини та її ролі як істоти вербальної природи в усвідомленні сутності мовних процесів. Перші згадки про його вплив зустрічаємо у відомому диспуті античних філософів про природний чи умовний характер слова та мови (Геракліт і Демокріт). У своїх працях В. фон Гумбольдт визначив подальші напрями лінгвістичної науки. Мову він розглядав як таку, що безпосередньо закладена в людині і яка не є свідомим утвором людського розуму. Мову не можна було б вигадати, якби її тип не був уже запрограмований у свідомості. В. фон Гумбольдт вважав, що неможливо розглядати мову без урахування людського фактора, це конструктивна властивість людини, а людина є людиною саме через посередництво мови, тобто мова є “людиноутворюючою” силою. Мова як антропологічне явище – невід’ємне від суб’єктивного світу і мислення людини, її вивчення “не є кінцевою ціллю, а разом з іншими науками слугує найвищій і загальній меті людського духу, меті пізнання людиною самої себе і свого ставлення до всього баченого і небаченого навколо себе”.

НАПРЯМКИ ДОСЛІДЖЕНЬ:

1) дослідження екзистенційної (властивої лише людині) «мовної свідомісті», що представлена творчоюактивністю інтуїції, продуктивною уявою, символічними формами, здатністю наочно-гностичного та мовногомоделювання (як мова «живе» у людині);

2) встановлення ролі мови в конституюванні людського буття (ціннісно-смислового універсуму) впевному ціннісно-адаптованому варіанті (як людина пізнає світ через мову);

3) вивчення мови як основного чинника буття людини в ракурсі потенцій і практичних реалізацій длязабезпечення діяльності соціуму (як людина ідентифікує себе через мову);

4) вивчення багатоманітності форм втілення мовної свідомості, що випливають з комунікативнихфункцій, котрі визначають доцільність та необхідність цих форм (як людина «омовнює» дискурси).

5. Мовознавствo в системі наук.

Мовознавство пов'язане як із суспільними, так і з природничими науками. Ці зв'язки є обопільними: результати мовознавчих досліджень використовуються іншими науками і навпаки.

Мова - явище суспільне, отже, й мовознавство належить до суспільних наук і передусім пов'язане з такими суспільними науками, як історія, археологія, етнографія, соціологія, психологія, літературознавство та ін.

Зв'язок мовознавства з історією очевидний, позаяк історія мови є частиною історії народу. Крім того, мова в своєму словнику фіксує історичні факти життя народу, його контакти з іншими етносами, розвиток культури тощо. Археологія постачає мовознавству віднайдені при розкопках пам'ятки писемності, які розшифровують лінгвісти. Етнографія, яка вивчає побут і культуру народу, допомагає в дослідженні говірок. Ефективним є зв'язок мовознавства із соціологією - наукою про суспільство, бо мова функціонує тільки в суспільстві й суспільство впливає на розвиток та функціонування мови. Зв'язок мовознавства з психологією полягає в тому, що в мові відображається психічний склад, менталітет народу - носія мови, а породження і сприйняття мовлення має психічне підґрунтя. З логікою, яка вивчає форми й закони мислення, мовознавство поєднує те, що мова є найважливішим засобом мислення. Із літературознавством - спільний об'єкт вивчення - слово (літературу називають мистецтвом слова). Разом вони утворюють науку філологію (phileo "люблю" і logos "слово"). Особливо тісно з літературознавством пов'язані стилістика й історія літературної мови.

Із природничих наук мовознавство пов'язане насамперед з фізіологією людини й антропологією. Перша з них допомагає пояснити артикуляцію звуків, а друга - походження мови. Мовознавство співпрацює також з медициною (мовознавчі факти виявилися корисними у психіатрії, дефектології, логопедії, в лікуванні порушень мовлення - різного роду афазій); фізикою (акустична характеристика звуків мови); кібернетикою (мова є складною кібернетичною, тобто керуючою і керованою, системою); математикою (в мовознавстві використовують математичні методи); семіотикою, яка вивчає різні знакові системи (мова є однією із знакових систем); географією (мовні явища наносять на географічну карту для показу зон їх поширення). На стику мовознавства і цих наук виникли нейролінгвістика, інженерна лінгвістика, математична лінгвістика, лінгвосеміотика, лінгвогеографія тощо.

Особливої уваги заслуговує зв'язок мовознавства з філософією, яка вивчає найзагальніші закони природи, суспільства і мислення. Філософія дає мовознавству методологію. Системний підхід до вивчення мовних явищ, принцип історизму в поясненні мовних фактів, критерій перевірки одержаних результатів на практиці - ось тільки деякі із засадничих передумов лінгвістичних студій. Доречно нагадати, що мовознавство зародилося в лоні філософії і лише згодом виокремилося як наука.

Сучасна лінгвістика складається з багатьох шкіл і напрямків. Більшість з них пов’язані з іншими науками:

• філософія мови – з філософією;

• історична лінгвістика – з історією;

• лінгвокраїнознавство – з географією та етнологією;

• лінгводидактика – з педагогікою;

• психолінгвістика – з психологією;

• нейролінгвістика – з нейрофізіологією;

• соціолінгвістика – з соціологією.

Мова є найважливішим засобом комунікації в суспільстві. Вона нерозривно пов’язана з мисленням і свідомістю, саме тому мовознавство відносять до гуманітарних, соціальних наукових дисциплін, які досліджують людину та людське суспільство.

Залежно від об’єкта дослідження всі науки поділяються на суспільні та природничі. До суспільних наук належать: філософія, історія, логіка, естетика, педагогіка, психологія, археологія, етнографія, літературознавство й мистецтвознавство. Мовознавство – теж суспільна наука. Природничими науками є математика, фізика, хімія, ботаніка, зоологія, геологія, механіка й астрономія.

Мовознавство, як і інші науки, перебуває у близьких або віддалених зв’язках з багатьма суспільними і природничими науками, беручи від них та даючи їм цінні відомості для розв’язання важливих наукових проблем.

Мовознавство тісно пов’язано з філософією, яка становить основу світогляду і допомагає у принциповому розв’язанні таких головних лінгвістичних проблем, як суть мови, її роль у суспільстві, походження і характер розвитку. Нерозривним є зв’язок мовознавства з логікою – наукою по закони і форми мислення. Для мовознавця і логіка мова – один об’єкт дослідження: логік через мову розкриває закони мислення, мовознавець – мовні закони. Процес мовного спілкування не можна пояснити без допомоги психології, яка аналізує процеси відображення в мозку людини об’єктивної дійсності, людські відчуття і сприймання, уявлення і думки, бажання, риси характеру, темпераменту. Взаємозбагачуючим є зв’язок науки про мову з історією суспільства. Щоб встановити походження та розвиток конкретної мови, необхідно спиратись на дані історичного розвитку носія цієї мови – народу.

Для усвідомлення процесу говоріння (вимовлення звуків) треба розуміти анатомію й фізіологію органів мови. Тут стають у пригоді природничі науки – анатомія і фізіологія. З фізикою, зокрема її розділом – акустикою, пов’язане вивчення звуків людської мови, їхніх фізичних властивостей.