25. Зовнішні та внутрішні чинники мовної еволюції.

ЗОВНІШНІ ПРИЧИНИ змін у мові зумовлені різними суспільними чинниками. Найпотужнішими з них є розвиток матеріальної і духовної культури, продуктивних сил, науки, техніки тощо. Надзвичайно важливою зовнішньою причиною мовних змін є контактування мов. Мовні контакти мають місце в разі загарбання території і поневолення корінного етносу; за мирного співіснування різномовного населення на одній території. Розрізняють такі типи мовних контактів: безпосередні й опосередковані; між спорідненими і неспорідненими мовами; з однобічним і обопільним впливом; маргінальні (на суміжних територіях) і внутрішньо-регіональні (на одній і тій самій території); казуальні (випадкові) і перманентні (постійні); природні (безпосереднє спілкування), штучні (навчання в школі) і змішані (природно-штучні). Контактування мов може зумовити такі процеси: 1) запозичення лексики і фразеології; 2) засвоєння артикуляційних особливостей іншої мови; 3) зміну наголосу; 4) зміни у граматичній будові мови; 5) зміни у словотворі. + розвиток мислення людини, розвиток письменства й друкарства, соціальна диференціація суспільства, виникнення масової комунікації.

Запозичення - найпоширеніший результат взаємодії мов. Найпроникливішою для запозичень є лексико-семантична система. Роль лексичних запозичень є визначальною для всіх інших контактно зумовлених мовних змін: саме лексичними запозиченнями спричинені фонологічні та морфологічні запозичення. Синтаксис на відміну від морфології характеризується високим ступенем проникності. Саме в тому вбачають причину подібності синтаксичної структури речення в багатьох мовах світу. Отже, ступінь проникності обернено пропорційний ступеневі системності мови. Здатність до запозичення тим більша, чим слабші системні відношення.

ВНУТРІШНІ ПРИЧИНИ мовних змін закладені в мові. Це протилежні начала, суперечності, боротьба між якими призводить до змін. Серед цих суперечностей (антиномій) основними є такі: 1) антиномія позначувального і позначуваного. План вираження (позначувальне) і план змісту (позначуване) мовного знака перебувають у стані нестійкої рівноваги, що зумовлює розвиток багатозначності й омонімії, з одного боку, і синонімії - з іншого; 2) антиномія норми і системи. Не все потенційно закладене в структурі мови дозволяє норма; 3) антиномія мовця і слухача. Мовець намагається скоротити і спростити мовлення (усічує слова, вживає еліптичні конструкції тощо), тоді як слухач потребує якомога повнішого виражання думки, інколи й надлишкової інформації. Внаслідок такої антиномії змінюється форма слів, їх категоріальне значення та синтаксичні конструкції; 4) антиномія інформаційної та експресивної функцій мови. Багато нових слів і виразів з'являються внаслідок суперечності між стандартним і експресивним началами в мовленнєвій діяльності; 5) антиномія коду і тексту (мови і мовлення). Суперечність між кодом і текстом полягає в тому, що збільшення кодових одиниць зумовлює скорочення тексту, а зменшення - подовження (збільшення обсягу) тексту. Усі названі антиномії є конкретним виявом загального закону розвитку - суперечності між потребами спілкування і мовними можливостями. Отже, мова - це вічно живий конфлікт. Внутрішні причини мовних змін виявляються в таких тенденціях мовного розвитку: 1) тенденція до економії мовних засобів і зусиль мовців. Вона простежується на всіх рівнях мови. Із обмеженої кількості фонем будується необмежена кількість слів, максимально використовуються мовні форми; 2) тенденція до вираження різних значень різними формами. Ця тенденція є протилежною попередній - економії мовних засобів. Яскравим прикладом вияву "її є відштовхування від омонімії; 3) тенденція до обмеження складності мовних одиниць. Обсяг сприйняття довжини слова дорівнює оперативній пам'яті; 4) тенденція до абстрагування мовних елементів. Конкретні мовні одиниці стають абстрактними: на основі конкретних значень розвиваються абстрактні значення в лексиці. Усі вони спрямовані на вдосконалення мовного механізму і збереження мови в стані комунікативної придатності.

Не всі вчені визнають паралельний вплив на мову зовнішніх і внутрішніх причин. Так, А. Мартіне, Є. Курилович та інші визнають тільки внутрішні, а А. Мейє, А. Соммерфельт, Б. Головін - тільки зовнішні причини. Очевидно, не варто абсолютизувати якісь з них, хоч потрібно пам'ятати, що всі мовні зміни в підсумку визначаються суспільними потребами.

26. Поняття мовної системи. Типи мовних систем. Властивості мовних одиниць. Системні й асистемні явища в мові. Система й норма.

розуміють під мовною системою тип цілісності як закономірно організовану безліч мовних одиниць, пов'язаних стійкими інваріантними стосунками. Говорячи іншими словами, системі властиві:

1) цілісність,

2) наявність елементів (одиниць),

3) наявність зв'язків і відношень між ними.

Сучасні напрямки мовної системи

1. Інвентарно-тансеномічна (дані про склад системи)

2. Функціональний

3. Структурний

4. Стратифікація

5. Топологічний

Основні моделі мовної системи: системотворчі (рід, число, відмінок в іменниках). Системо набуті (прикметники). Головна особливість лінгвістичної системи серед інших систем (математичної, механічної тощо) – це незреалізованість всіх можливостей мовної системи. Це і формує у мові ефект «самореалізацію», завдяки чому мова є не сталою системою, а відкритою та рухомою (нап: старі слова зникають, поява нових слів).

Системоут­ворювальні властивості формують системні зв'язки і відношення. Мовні одиниці їх мають ще до входжен­ня в систему. Системонабуті — це ті властивості, якими система і системні відношення наділяють об'єкт (одиницю, елемент) і яких цей об'єкт не має поза сис­темою. фор­ми співаю, співаєш, співає є системоутворювальними, бо формують систему особових форм дієслова теперіш­нього часу однини. Форма співала у виразах я співала, ти співала, вона співала є системонабутою, вона репре­зентує то першу, то другу, то третю особу однини в ми­нулому часі. Якщо речення Пісня виконується діть­ми розглядати як систему, то системоутворювальними є властивості слів як частин мови, системонабутими є властивості бути підметом, присудком чи додатком (певним членом речення).  Системи бувають матеріальні (Матеріальні системи складаються з елементів, які мають матеріальну субстанцію. Розрізняють первинні і вторинні матеріальні системи.Первинні матеріальні системи — це системи, елементи яких значеннєві самі собою, тобто представляють у системі самих себе. Матеріальні системи, в яких матеріальні елементи мають значення для системи не стільки завдяки своїм субстанціо-нальним властивостям, скільки завдяки приписаним їм властивостям, називаютьсявторинними матеріальними системами). й ідеальні( елементами яких є ідеальні об'єкти — поняття або ідеї, пов'язані з певними взаємовідношеннями), відкриті (зі змінним числом елементів) й закриті (незм.), статичні й динамічні, гомогенні й гетерогенні(складається з неоднорідних одиниць, які розпадаються на підсистеми й утворюють структуру).

Говорячи про мову як відкриту й динамічну систему, слід зазначити, що в ній є і несистемні явища. Приміром, так звані «дефектні» (неповні) парадигми деяких іменників та дієслів (рос. мечта не має форми родового відмінка множини; від рос. победить не утворюється форма І особи однини (*побежу; пор. укр. перемогти — переможу) тощо). Пор. ще відсутність деяких паралельних форм жіночого роду в російських назвах осіб за діяльністю: начальник — начальница певец — певица дворник — ? министр — ? врач — ?

Сист.і норма. Система мови, на думку деяких мовознавців, — це не тільки те, що реально існує в мові, а й усе те, що може бути в ній створене. «Система мови, — пише Е. Косе-ріу, — це система можливостей, вона охоплює ідеальні форми реалізації певної мови, тобто техніку й еталони для відповідної мовної діяльності» [Косериу 1966: 175]. Наприклад, у системі українського словотвору є модель «дієслівна основа + суфікс -тельь, «дієслівна основа + суфікс -ач», «дієслівна основа + суфікс -ник». Моделі дають змогу утворити іменники з певним зна­ченням з трьома суфіксами, однак не всі можливості, що дає система, реалізуються в мові. У системі мови є порожні клітини, тобто нереалізовані можливості мо­ви, їх часто заповнюють діти своїми інноваціями, які вони створюють за моделями, наявними в мовній сис­темі (писаю, малюваю тощо).  Норма завжди є вужчою від системи. Норма відби­рає і закріплює далеко не всі дозволені системою фор­ми. Порушення норм, які визначаються системою мо­ви, носіями мови (тими, для кого ця мова є рідною), не спостерігається, бо це означало б вихід за межі мож­ливостей, наданих системою, тобто вихід за межі не тільки того, що реально існує, а й того, що в ній може бути (вживання утворень, які не тільки не існують, а й неможливі в мові). Таких помилок можуть припуска­тися тільки іноземці (білий стіна, будем посмот­реть).