29. Сутність, мета, завдання і функції контролінгу інноваційної діяльності.

Метою контролінгу інноваційної діяльності є забезпечення підтримки управлінських рішень за допомогою застосування інструментів, які підвищу- ють їхню ефективність у сфері інновацій- ної діяльності суб’єкта господарювання. Контролінг інноваційної діяльності дає змогу вибудувати чітку структуру взаємозв’язків між системою інформаційного забезпечення та системами планування і контролю в інноваційній діяльності суб’єкта господарювання. Їхній зв’язок у сучасній системі управління підприємством є очевидним. Оскільки, наприклад, важко собі уявити процедуру планування без облікової інформації про поточний стан реалізації інноваційного проекту. Цей зв’язок передбачає виконання двох основних завдань контролінгу інноваційної діяльності: · узгодження побудови системи інформаційного забезпечення та систем планування і контролю інноваційної діяльності суб’єкта господарювання; · поточне налаштування обох систем. Для успішної реалізації завдань контролінгу інноваційної діяльності очевидним є виокремлення стратегічного та тактичного рівнів планування. Кожному з цих рівнів притаманні власні підходи до побудови та функціонування системи інформаційного забезпечення. Це пов’язано з характерними особливостями, притаманними інформації на різних рівнях управління. Стратегічна інформація переважно має якісний характер, а тактична інформація цілковито може бути представлена за допомогою кількісних даних. Отже, очевидним є поділ контролінгу інноваційної діяльності на два рівні: стратегічний та тактичний. Стратегічний здійснює координацію діяльності суб’єкта господарювання. Тактичний покликаний вносити регулюючі корективи у річні плани інноваційного розвитку підприємства. Завданням стратегічного контролінгу інноваційної діяльності є: розроблення концепції реалізації інноваційного розвитку підприємства, процедури впровадження та забезпечення дієвості системи контролінгу інноваційної діяльності; підтримка стратегічного управління інноваційною діяльністю на основі використання контролінгового інструментарію; визначення та розроблення заходів щодо ліквідації “вузьких місць” в інноваційній діяльності суб’єкта господарювання. Завданням тактичного контролінгу інноваційної діяльності є: ефективне використання інструментарію та методик тактичного контролінгу; забезпечення прибутковості інноваційної діяльності підприємства через реалізацію функцій контролінгу інноваційної діяльності; функціонування системи раннього попередження та негайного реагування; удосконалення бюджетної політики у сфері інноваційної діяльності суб’єкта господарювання.

30. Трансфер технологій.

У Законі України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій (№143 від 06.10.2006 р.) подане таке визначення: Трансфер технології – це передача технології, що оформлюється шляхом укладання двостороннього чи багатостороннього договору між фізичними та/або юридичними особами, якими встановлюються, змінюються чи припиняються майнові права та зобов’язання стосовно технології чи/або її складових. Ефективність здійснення інноваційного процесу визначається ефективністю його інструмента - трансферу технологій. Розвинені країни, використовуючи трансфер технологій, прагнуть змінити свої позиції і структуру своєї присутності на міжнародному ринку, здійснюючи тим самим вплив на структуру виробництва товарів і послуг національного сектора економіки. Трансфер технологій — це рух технології із застосуванням яких-небудь інформаційних каналів від одного її приватного або колективного носія до іншого. За допомогою трансферту здійснюється підтримка комерційної діяльності організації. Трансфер технологій - це процес, при якому наявні знання, виробничі засоби чи потужності, отримані за державного фінансування НДДКР, використовуються для задоволення суспільних або приватних потреб. Трансфер технологій містить у собі:               - передачу патентів на винаходи;- патентне ліцензування (наданий власником патенту дозвіл на використання технічної документації або запатентованих винаходів); - торгівлю безкоштовними винаходами; - передачу технологічної документації; - передачу «ноу-хау» ( надання технічного досвіду і секретів виробництва, що включають відомості технологічного, економічного, адміністративного, фінансового характеру, використання яких забезпечує певні переваги); - передачу супутніх технологічних відомостей під час придбання чи оренди (лізингу) обладнання і машин; - інформаційний обмін у персональних контактах на семінарах, симпозіумах, виставках і т. п.; - інжиніринг (надання технологічних знань, необхідних для придбання, монтажу і використання куплених або орендованих машин і устаткування); - наукові дослідження та розробки у ході обміну вченими та експертами; - проведення різними фірмами спільних розробок та досліджень; - організацію спільного виробництва; - організацію спільного підприємства. Прийнято виділяти три основні форми трансферту технологій. 1. Внутрішній трансфер, коли відбувається передача технології між різними підрозділами однієї організації. 2. Квазивнутрішній трансфер, тобто рух технології усередині альянсів, союзів і об’єднань самостійних юридичних осіб. 3. Зовнішній трансфер, тобто процес поширення технології, у якому задіяні незалежні розроблювачі й споживачі технологій, між різними компаніями. В основі трансферту лежить передача інформації, отриманої шляхом сканування й моніторингу.

Моніторинг технологій — це огляд і обробка інформації про дослідження й нововведення. Оптимізація інформаційних потоків в організації — одне з головних завдань керування процесами трансферу технологій. У процесі її рішення важливо враховувати, що інформація про нові технології може мати різний характер і принципово різні джерела, тому необхідно розділити джерела на формальні й неформальні. Це допоможе контролювати інформаційні потоки й правильно визначати ступінь важливості інформації.

Процес трансферу включає п’ять етапів: 1) визначення напрямів трансферу технології (науково-технічної розробки); 2) перетворення науково-технічної розробки в товар для ринку технологій (створення технологічного пакету); 3) просування розробок на ринок, пошук конкретних покупців нових розробок; 4) адаптація (доопрацювання) початкового технологічного пакету до вимог конкретного потенційного покупця (індивідуальна робота з кожним потенційним покупцем); 5) реалізація розробки на ринку – етап комерційного трансферу науково-технічної розробки (продаж ліцензії або патенту). Передавання прав на використання технології є кінцевою фазою трансферу. Право на використання нової технології може отримати будь-яке підприємство придбавши відповідну ліцензію. Трансфер технологій класифікується:

1. За сферою поширення – міждержавний, міжрегіональний та регіональний, міжгалузевий і внутрішньогалузевий, міжфірмовий та внутрішньо фірмовий. 2. За типом передачі технології – комерційний та некомерційний, вертикальний і горизонтальний, двосторонні і багатосторонні, офіційні і неофіційні; конструкторські; виробничі; інформаційні. 3. За змістом передаваємих технологічних досягнень – технічна передача в матеріалізованому вигляді та інформаційна у вигляді інтелектуального продукту (патенти, ліцензії, ноу-хау). 4. За сектором економіки: – передавання технології в межах цивільного сектору; – передавання технології з військового до цивільного сектору (конверсія виробництва). 5. За кількістю учасників та ступенем їх участі – активна передача (через посередника) та пасивна передача (виробник технології самостійно шукає покупця). 6. За призначенням - технології продуктів, технології процесів, технології управління. 7. За напрямом руху технології: – «прямий трансфер», тобто комерційна передача ліцензій від головної компанії до пов’язаних з нею фірмам; – «зворотній трансфер» технологій, який передбачає приєднання фірми з метою оволодіння технологічними знаннями або при передаванні розробленої технології від пов’язаної фірми – головній. Горизонтальний трансфер (зовнішній) – це фактичний продаж технологій як кінцевого продукту. Вертикальний трансфер (внутрішній) – освоєння технологій власними силами і продаж готової продукції. Важливою формою внутрішнього трансферу технологій є передавання технологій подвійного призначення з оборонної промисловості до цивільного сектора. Некомерційний трансфер. Цінність знань, тобто непатентована інформація і буде становити некомерційну форму трансфера технологій, до якої відносять: фундаментальні дослідження, ділові ігри, наукові відкриття і технологічні винаходи. Некомерційний трансфер технологій найчастіше використовується в галузі наукових досліджень фундаментального характеру. Він зазвичай супроводжується невеликими витратами (особливо валютними) і може підтримуватися як по державній лінії, так і на основі фірмових і особистих контактів. До усіх інших форм передачі технологій по внутрішніх каналах відносять: спільні підприємства, що контролюються місцевою стороною, ліцензування, міжнародні субпідрядні договори та інші. Цю діяльність можна охарактеризувати як передачу технологій, не пов'язану з інвестиційними потоками. Спільні підприємства у світовій практиці були і є інституційною формою, за допомогою якої оминаються певні юридичні обмеження імпорту капіталу. Цією формою міжнародного співробітництва, наприклад, користується Японія. Різниця між передачами технологій по внутрішніх і зовнішніх каналах полягає в тому, що в першому випадку фірма, яка передає технологію, проявляє суттєву фінансову зацікавленість в успішній діяльності дочірньої компанії, якій передається технологія. Вона дозволяє їй використовувати свої товарні знаки, відкриває доступ до своїх міжнародних мереж технології і маркетингу, здійснює контроль за рішеннями дочірньої компанії в галузі інвестицій, технології і збуту та розглядає діяльність дочірньої компанії як невід'ємний елемент своєї глобальної стратегії. При передачі технологій по зовнішніх каналах відсутні одна або всі ці особливості. Що стосується провідних технологій, то іноді їх передача по внутрішніх каналах може бути єдиним доступним засобом їх трансфера.