88. Рух опору в Болгарії під час Другої світової війни.

Легальна опозиція: розкол у суспільстві: 1. ейфорія від «націонал» об*єднання, підтримка Нім. і БІІІ; пасивна легальна опозиція, орієнтація на ВБ і США, виняток – (британський вектор) створення Димитровим-Гемето в Єрусалимі влітку 1941 р. Націонал комітету «Вільна і незалежна Болгар», мав дві радіостанції, орієнтація на ВБ. Опозиція пасивна, бо боїться репресій; британ вектор мало кому до вподоби, бо ВБ виступала за відновлення довоєнних болгарських кордонів

- опозиція активізувалась після Сталінградської битви, висловлює своє невдоволення орієнт. на Берлін, антидемократичними законами і поліційним терором

Промосковський рух Опору: ліва опозиція: нелегальна Робітнича партія та болгарська комуністична еміграція в СРСР - використала русофільські та пробільшовицькі симпатії частини робітників та інтелігенції → промосковський рух Опору, не мав широкої соціальної бази; невеликі бойові групи, партизанські загони – саботаж та диверсії; підтримку їм надає Димитров-Гемето і його БЗНС-«Ал. Стамболійський» + англійська розвідка вимагала активних дій, тому зближення було неминучим

- болгарські комуністи реанімують ідею «народного фронту» як форми консолідації різних ідеологічно сил, що використовувалась в 30-х рр. для протидії рухам правого спрямування

Утворення Вітчизняного фронту

- формально початок об’єднання опозиційних сил – 17.07.1942, радіостанція «Христо Ботев» (ств. – тер. СРСР) – оприлюднення виробл. Закордонним бюро БРП(к) (Москва) «Програми Вітчизняного фронту». Генсек Комінтерну Г. Димитров: це загальнонаціональна дем. платформа. Гол. завдання: вигнання нім. військ, повалення монархії та ств. демократичного уряду

- Після цього – БРП(к) починає переговори про приєдн до платформи інших партій, але ті, хоч і підтримали ідею, вважали, що час збройного опору ще не настав. → БРП(к) ств. комітети знизу: до кін. 1942 р. – 100 місц. комітетів, дуже повільно. Поч Сталінградська битва: СРСР зацікавл. в розгортанні партизан руху, а ліпше – в повстанні в тилу нім. армії. Югославія: розвій руху.

Партизанський рух у Болгарії

- За московською вказівкою – поч. 1943 р. ЦК БРП прийняв директиву про підготовку повстання; 03-04 – на основі партиз. загонів декларовано про утв. НОВА (Народно-визвольної повстанської армії), головний штаб – Центральна військова комісія ЦК БРП(к)

- Тер. Б. поділено на 12 повстанських оператив зон; активізація партизан і бойових груп → проти них чисельні військо, поліція і спец.ств. для бор. з ними жандармерія → дедалі частіше – збройні сутички, жертви з обох боків, де-факто в Б. мала громадян війна; влада: посилення репресій, в законодавстві збільш. кільк. норм, за якими застос. смертна кара –max зусиль, аби придушити рух, повністю не вдалося; рух не був настільки масштабним, як напр. в Югославії; перед вступом на тер. Б. ЧА тут налічувалося 15 тис. партизанів та підпільників

- Причини відносної слабкості руху: Б. не окупована, повернуті історичні землі; великою мірою зумовл. не внутр. обставинами, а зовн. – впливом Москви

Спроби розширення Вітчизняного фронту:

- активізація діял. комуністів: літо 1943 – спроба залучити авторитетних лідерів з легальної опозиції (Мушанов, Гічев, Пастухов та деякі ін..) невдала. Звернулись до К. Георгієва (лідера «Звена») та Н. Петкова (БЗНС-«Пладне» або «Ал. Стамболійський»)

- 10.08.1943 нелегальна нарада, ухвала про заснування керівного органу ВФ – Національного комітету. Склад: Георгієв, Петков, К. Драмалієв (БРП(к)), Г. Чешмеджієв (БРСДП), Д. Казасов (незалежний) → ілюзорна коаліція антифашистських сил, яка стала ширмою, необхідною комуністам для захоплення влади