82. Політика царя Бориса ііі в Болгарії.

Болгарія за Фердинанда зазнала кількох великих військових поразок: - 2 національні катастрофи: у Другій Балканській війні, в результаті чого Болгарія була змушена передати сусідам значні території, а також сплачувати їм репарації; у Першій світовій війні, в результаті чого за Нейїською мирною угодою втратила ще й інші території, в тому числі вихід до Егейського моря, й мала сплачувати значні репарації переможцям.

Населення вимагало зречення Фердинанда. Він виконав ці вимоги, зрікся на користь свого сина, і з трьома іншими своїми дітьми вирушив у вигнання до рідного міста Кобурга.  3 жовтня 1918 року за цих умов князь Борис вступив на болгарський престол під ім'ям Бориса III.

Початок правління був невдалим. Борис не мав достатньо досвіду та був відірваний від родини. Два неврожаї 1917 та 1918 років, карткова система й іноземна окупація спричинили підвищену активність ультралівих партій: Землеробського союзу та комуністів. З усіх країн, що програли Першу світову війну, тільки Болгарія зберегла монархію.

6 жовтня 1919 року вибори привели до влади Землеробський Союз, і цар був змушений призначити його лідера, Олександра Стамболійського, прем'єр-міністром. Болгарія була переважно аграрною країною, і прем'єр-міністр був надзвичайно популярним серед селян. Він швидко висловив свою ворожість до самої ідеї монархії, та встановив авторитарне правління. Борис неодноразово намагався висловити йому своє невдоволення, на що отримав відповідь, що болгарський цар царює, але не керує. 9 червня 1923 року військовий переворот, Один з лідерів перевороту, Александр Цанков, був призначений прем'єр-міністром нового уряду. 23 вересня 1923 року відбулось повстання, розпочате комуністами, яке тривало кілька днів. Його було придушено, після чого почався «білий терор», за якого жертвами терористичних та анти-терористичних сил стали близько 20 тисяч чоловік. Тільки 1924 року було скоєно близько двохсот політичних убивств. У цій ситуації 1925 року після так званого Петрицького інциденту Греція оголосила війну Болгарії. Незважаючи на втручання Ліги Націй, ситуація всередині країни залишалась вкрай напруженою. Замах: 13 квітня 1925 року Борис III у супроводі чотирьох чоловік вирушив автомобілем на полювання на перевал Арабаконак поблизу містечка Орханіє. Зворотним шляхом пролунали постріли, охоронець царя та співробітник Музею натуральної історії були вбиті, водія поранено. Того ж дня було вбито колишнього генерала й депутата Константина Георгієва. На похованні генерала замах явно було спрямовано проти Бориса III й уряду. Вибух стався під час церемонії поховання. Загинули 128 чоловік, в тому числі мер Софії. Борис III запізнився на церемонію через те, що був на похованні свого друга — мисливця. За замахом слідувала хвиля репресій з боку влади. Того ж вечора було запроваджено військовий стан, у наступні два тижні було заарештовано 3194 чоловіки, багатьох з яких було вбито без суду чи засуджено до смертної кари. 19 травня 1934 року відбувся військовий переворот, військово-політична організація Звено встановила диктатуру заборонивши інші політичні партії країни. Внаслідок даного перевороту статус царя було понижено фактично до маріонетки. Наступного року Царь Борис ІІІ організував контр-переворот і встновив уряд лояьний йому, даний переворот фактично привів до особистої диктатури царя Бориса ІІІ. Політичний процес в країни був підвладний Царю, парламентська система держави була переосмислена й повернена, але без відновлення політичних партій. Із піднесенням царської влади Болгарія в 1935 році вступила в еру процвітання й зростання, яке заслужено називають Золотим часом Третього Болгарського Царства. Цей період тривав приблизно 5 років.

Під час Другої світової війни не оголошував війну СРСР й не відряджав болгарські війська на Східний фронт. Зміг врятувати 50 тисяч болгарських євреїв, мобілізувавши їх на громадські роботи. Німецькі війська були присутніми в Болгарії тільки вздовж залізниці, що вела до окупованої Греції. Цар Борис несподівано помер 1943 року за кілька днів після повернення до Софії із зустрічі з Гітлером, за офіційною версією, від інфаркту.