82. Державний переворот в Болгарії 1934 р. Та його наслідки.

У 1932 р. О. Цанков створив партію «Національно-соціальний рух». Прихильники Цанкова проповідували «класове співробітництво», вели агітацію за зближення з гітлерівською Німеччиною; навколо нього об'єдналися реакційні політичні сили.  Група «Ланка», що також прагнула до встановлення диктатури, об'єднувала антинімецьки настроєних офіцерів та інтелігенцію. Вона вимагала ліквідації усіх політичних партій, встановлення в країні національної, надпартійної влади. У зовнішній політиці «Ланка» орієнтувалась на Францію, вбачаючи в ній гаранта міжнародної стабільності і болгарської незалежності. 19 травня 1934 р. діячі «Ланки» й Офіцерська ліга здійснили військовий переворот і скинули уряд Народного блоку. У Болгарії знову до влади прийшла військова диктатура. На чолі уряду став К. Георгієв. Переворот був ретельно підготовлений, бездоганно виконаниий, але заколотники не мали чіткої подальшої мети. Їх прагнення «відродження» країни шляхом «очищення» і «раціоналізації» всіх інституцій і життєвого укладу, були не зрозумілі для народу. Відповідно уряд Георгієва не мав соціальної опори. Цим скористався цар Борис ІІІ, який був хитрим і спритним політиком. Своєю поведінкою він вдавав, що політика його не цікавить; єдиним предметом його захоплення є паровози, яких він колекціонував. Цар поступово усунув молодих і недосвідчених політиків, відкинув їх соціально-економічні починання, проте залишив їх авторитарні методи управління. У країні було скасовано конституцію, розпущено Народні збори, заборонено партії (особливо ВМРО) та профспілки. Було встановлено державний контроль над банками, що його здійснював новостворений банк "Болгарський кредит" за участю держави. Вводилася державна монополія на спирт, сіль, тютюн, нафтопродукти. Нова влада заборонила діяльність всіх політичних партій, скасувала конституцію й розпустила профспілки. 

З метою налагодження економічного життя уряд К. Георгієва посилив монополію зовнішньої торгівлі, встановив державну монополію на спирт, тютюн, сіль і нафтопродукти, на 40% скасував заборгованість селян. 

У січні 1935 р. цар Борис залучив на свій бік частину керівництва Офіцерської ліги і усунув уряд К. Георгієва від влади. 

Уряд генерала Златова, що прийшов на зміну, протримався лише три місяці. До нового уряду на чолі з Томашевим увійшли декілька відданих царю генералів, а також два представники від організації Цанкова. Боротьба угруповань у військовій верхівці та в оточенні царя призвела у жовтні 1936 р. до формування нового уряду на чолі з начальником царської канцелярії Кіосейвановим. Цей уряд перебував при владі до лютого 1940 р. 

Уряд Кіосейванова домагався встановлення «тотальної» диктатури. Він прийняв новий виборчий закон, спрямований проти опозиції. Кількість депутатів парламенту значно скоротилася. 

Вся влада по суті зосереджувалася в руках царя. Політичні партії й організації були заборонені. Новий режим у своїх діях опирався на армію. 

82. Зовнішня політика Болгарії у міжвоєнний період.

 „Зовнішньополітичні пріоритети коаліційного уряду О.Стамболійського”: створювалася політичними лідерами країни від імені селянської партії. Крім того, зовнішньополітичні пріоритети коаліційного уряду були суттєво відкоректовані Нейіським мирним договором, та представниками від інших фактично опозиційних партій. Новий зовнішньополітичний курс однопартійного уряду О.Стамболійського: нормалізація відносин з країнами-переможницями, сусідніми балканськими країнами, повернення болгарських військовополонених додому, пом’якшення умов Нейіського мирного договору та забезпечення виходу Болгарії до Егейського моря.

Уряд Болгарії всі означені питання вирішував тільки дипломатичним шляхом. Однак цих заходів було недостатньо. Стоденна поїздка Стамболійського значно поширила контакти Болгарії з європейськими державами у різних галузях. В результаті, наприклад, в декілька разів зросли торговельні зв’язки з Англією та Францією. Так, якщо наприкінці 1920 р. французький імпорт був на п’ятому місці, а англійський – на одному з останніх місць, то в наступному, 1921 році Англія піднялась до другого місця, а Франція посіла третє. Характер зустріч і контактів О.Стамболійського з лідерами європейських держав різко відрізняється від поведінки його попередників і дипломатів „старої” Болгарії. Важливим результатом турне болгарського стало також прийняття Болгарії в грудні 1920 р. до Ліги Націй. Прийняття Болгарії до Ліги Націй було наступним зовнішньополітичним успіхом держави після її поразки і закінчення світової війни. Найяскравіше мали прояви восени 1925 р., коли зусиллями Ліги Націй був зупинений грецький наступ на території Болгарії.

Однією з найбільш складних зовнішньополітичних проблем для Болгарії залишалося питання про взаємовідносини з сусідніми державами, й особливо, з Королівством СХС. Підтримка балканських держав на заключному етапі прийняття Болгарії до Ліги Націй, не визначала з їх боку бажання зблизитися і співпрацювати з нею. Відому роль в цьому відігравали західні держави, кожна з яких мала на увазі свої цілі. Англія не хотіла болгаро-югославського зближення, Італія мала намір втілити ідею болгаро-італійської спілки, яка була спрямована проти Югославії, а Франція формально була не проти болгаро-югославського зближення, але боялася, що воно може бути використано Болгарією для отримання виходу до Егейського моря і Стамбула, і, взагалі, Греція і Туреччина вважали, що Югославія може підтримати бажання Болгарії повернути собі Фракію. Майже одночасно з підписанням болгаро-югославської угоди в березні 1923 р. болгарська дипломатія домоглася ще одного серйозного успіху – у результаті переговорів 21 березня була підписана сприятлива для Болгарії угода про репарації. Виплати за репараціями продовжилися з 37 до 60 років. Держави-переможниці відмовилися від самих категоричних своїх вимог до Болгарії і від планів військового тиску на неї.

За уряду О.Цанкова зовнішня політика характеризувалась все тіснішими зв'язками з Італією.

У зовнішній політиці кабінет К. Георгієва провів низку заходів по зближенню із Францією та Англією. Водночас болгарський уряд закликав Югославію підтримати ідею створення єдиної федеративної слов'янської держави, включаючи болгар та югославські народи. Однак така ініціатива викликала занепокоєння в Італії. У липні 1934 р. Болгарія встановила дипломатичні відносини з СРСР. Болгарія постійно тримала в полі зору балканські проблеми. У січні 1937 р. вона підписала з Югославією договір про ненапад, а в серпні 1938 р. – угоду з країнами Балканської Антанти (Салонікська угода). Цей документ базувався на принципах мирного співробітництва балканських держав.  Разом з тим наприкінці 30-х років Болгарія швидко зближувалася з Німеччиною. Німецький капітал енергійно проникав в економіку країни. У 1939 р. на долю Німеччини припадало понад 65% імпорту і 67,8% експорту Болгарії. З 1938 р. Німеччина почала поставки в Болгарію зброї та військового спорядження.