67. Створення фнрю.

Під час свого ІІІ з’їзду Антифашистське віче народного звільнення було перетворене у Тимчасову народну скупщину, яка прийняла у кінці серпня закони про проведення всенародних виборів і скликанні Установчої скупщини. Заступник прем'єр-міністра М. Грол, а потім міністри И. Шубашич і Ю. Шутей пішли у відставку.

11 листопада 1945 р. відбулися вибори в Установчу скупщину. За кандидатів Єдиного народно-визвольного фронту проголосувало 96% усіх, що брали участь у виборах.

29 листопада 1945 р. у Бєлграді відкрилися Засновницькі збори. Воно прийняло Декларацію, у якій Югославія проголошувалася Федеративною Народною Республікою.

"Федеральна Народна Республіка Югославія, - говорилося в Декларації, - є союзною народною державою з республіканською формою правління, співдружністю рівноправних народів, які вільно виражають свою волю залишитися об'єднаними в Югославії".

Установчі збори остаточно ліквідовували монархію в Югославії. День 29 листопада став національним святом - Днем Республіки.

31 січня 1946 р. після всенародного обговорення Установчі збори прийняли Конституцію ФНРЮ, що законодавчо закріпила революційні завоювання трудящих і що стала правовою основою розвитку Югославії шляхом будівництва основ соціалізму.

"Уся влада у ФНРЮ, - підкреслювалося в Конституції, - належить трудовому народу. Народ здійснює свою владу через вільно обрані представницькі органи державної влади - народні комітети, які, - від місцевих народних комітетів до скупщин народних республік і Народної скупщини ФНРЮ - виникли і розвинулися в ході народно-визвольної боротьби проти фашизму і реакції і які є основним завоюванням цієї боротьби". Провідною формою власності була проголошена соціалістична власність. Конституція ФНРЮ гарантувала громадянам країни рівні права, свободу слова, друку, зборів і організацій.

Адміністративно-територіальний поділ відтепер і до 1992 року складався з 6 республік (Сербія, Хорватія, Словенія, Чорногорія, Македонія, Боснія і Герцеговина) і 2 автономних країв (Косово і Воєводина), що входили до складу Сербії.

68. Особливості політичного режиму й.Тіто в Югославії.

Після проголошення утворення ФНРЮ комуністи відразу приступили до побудови соціалізму за радянським зразком з властивими йому рисами: націоналізація, колективізація, індустріалізація, масові репресії. Наприкінці 1946 був виданий закон про націоналізацію усіх підприємств, за винятком дрібних, виробництв і ремісничих майстерень. Конституція, прийнята в січні 1946 р., передбачала експропріацію приватної власності. До 1947 р. державний сектор охопив 90% підприємств. Також почалася земельна реформа (Конфіскація земельних володінь тих, хто співпрацював з окупантами, німців, згодом ліквідовано поміщицьке землеволодіння), кооперація сільського господарства і індустріалізація. Однак у Югославії на рубежі 40 - 50-х років затвердилася дещо інша чим в СРСР модель громадського розвитку. Ця модель "самоврядного соціалізму", розроблена Едвардом Карделем, являла собою систему самоврядних трудових колективів на підприємствах, які здійснювали виконання виробничих планів, діючи в умовах господарського розрахунку.

Комуністичний режим в Сербії і Югославії укорінився глибше, ніж в інших країнах європейського сходу, і користувався значно більшою підтримкою в суспільстві, чим режими інших периферійних держав "реального соціалізму". В межі Югославії не вторгався "російський танк", насаджуючи соціалізм, тут сталася автентична революція, яка у вигляді народно-визвольної боротьби перемогла у громадянській і світовій війні. У народної підтримки революційних перетворень були корені в соціально слабо стратифікованому, переважно аграрному суспільстві, у якому з припиненням громадянських протиріч виникала можливість створення егалітарної моделі.

Ще однією винятковою рисою режиму Югославії була своєрідна ідеологія Й. Броз Тіто (тітоїзм). Вона базується на наступному принципі: в кожній державі засобу досягнення комунізму повинні визначатися самою державою (тобто Югославією), а не зовнішніми силами ( тобто Радянський Союз). Заснована на цьому принципі зовнішня політика Югославії привела країну в лідери Руху неприєднання і не дозволила повноцінно увійти в РЕВ (СФРЮ брала участь в роботі організації в якості країни-спостерігача).